Лексичні особливості польських говірок на території Хмельницької та Житомирської областей : Лексические особенности польских говоров на территории Хмельницкой и Житомирской областей

Краткое содержание

У вступі розкрито сутність і стан наукової проблеми, обґрунтовано актуальність обраної теми, показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету, завдання, визначено об’єкт, предмет та матеріал, на якому здійснюється опрацювання, а також методи дослідження, встановлено наукову новизну одержаних результатів, подано інформацію про теоретичне і практичне значення роботи, про структуру дисертації, про апробацію результатів дисертаційного дослідження та публікації, а також наведено основні поняття і їх визначення.

Перший розділ “Теоретичні та методологічні питання вивчення лексики польських говірок в Україні” складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі описується стан дослідження польських острівних говірок. Безумовно, вивчення польських говірок в Україні має свою традицію. У 1973 році в Мінську були видані два томи статей радянських дослідників під назвою “Польские говоры в СССР”. Ініціатором цього видання та автором кількох статей був В. Вереніч, який очолив комплексні дослідження польських острівних говірок на території всього колишнього Радянського Союзу. Публікація наступних матеріалів була заборонена. Невдовзі після цього і сама програма досліджень була припинена. Продовженням праць щодо вивчення польських говірок в Україні, а також у Білорусії та Литві стало видання Комітетом мовознавства Польської Академії Наук серії збірок праць польських та радянських дослідників. У 1982 році у Варшаві вийшов друком перший том серії під назвою “Studia nad polszczyzną kresową”. Збірники цієї серії складалися зі статей учених не лише з тодішнього СРСР, а й із Польщі. Сьогодні розпочаті ще В. Веренічем систематичні дослідження польської мови за межами Польщі продовжує Інститут польської мови та Інститут славістики ПАН у Варшаві. На території Житомирської області дослідження здійснює С. Рудницький (Житомирський педагогічний університет). Перші результати проведених в Україні досліджень були опубліковані у восьмому томі “Studiów nad polszczyzną kresową” (1995 р.). Сьогодні готується до друку ХІ том цього видання. Під редакцією Я. Ріґера побачили світ також два томи іншої серії, “Język polski dawnych Kresów Wschodnich”, що має непересічне значення для подальшого вивчення польських периферійних говірок. У листопаді 1999 р. у Варшаві відбулася конференція “Kontakty językowe polszczyzny na pograniczu wschodnim”, результати якої представлені у збірнику під тією ж назвою. У ПАН під керівництвом Я. Ріґера у 2000 р. було захищено дві кандидатські дисертації, а у 2001 р. іще одна. Усі вони присвячені південному варіанту польського периферійного діалекту. Результати дисертаційних досліджень І. Цехош та Е. Джєнґель представлені в монографіях.

Вивченням залишків польської мови на Житомирщині займалась також Ю. Яворська. Крім опрацювань діалектних текстів, зібраних в окремих селах (Мар’янівці та інших населених пунктах Баранівського району), вона досліджувала тему польсько-української інтерференції. Загалом серед дослідників польських говірок в Україні слід назвати імена таких учених, як Я. Ріґер, Н. Ананьєва, Ю. Яворська, М. Лесів, З.Курцова, Ф. Чижевський, К. Фелєшко, Е. Джєнґель, І. Цехош, Д.Будняк, О. Горбач, М. Карплюк, Ю. Кость, О. Лазаренко, М. Юревич (Оголенко), О. Остапчук, К. Пастусяк, Т. Плюскота, О.Поцілуйко, С.Рудницький, Ґ. Тимбровська та ін.

Лексика польських периферійних говірок привертає увагу дослідників з другої половини ХІХ століття. Саме тоді з’явилися “Słowniczek prowincyonalizmów polskich ułożony w Krzemieńcu Podolskim w r. 1863” А. Кремера, а також “Prowincyonalizmy mowy polskiej w Drohobyczu i jego okolicach, zestawione i porównane z językiem ruskim, staropolskim i narzeczem kaszubskiem, przez prof. P. Parylaka w Stanisławowie”. З найновіших опрацювань, що стосуються лексики польських острівних говірок, слід назвати насамперед такі: “Polszczyzna Lwowa i kresów południowo-wschodnich do 1939 roku” (Rozdział IV. Słownictwo i frazeologia polszczyzny południowokresowej) З. Курцової, “Język polski Wileńszczyzny i kresów północno-wschodnich XVI-XX w.” (Rozdział VI. Słownik) З. Курцової, “Poradnik Jana Karłowicza jako źródło poznania potocznej polszczyzny północnokresowej. Słownictwo” З.Саваневської-Мохової, а також “Język polskiej prasy wileńskiej (1945-1979)” (t. II, rozdział “Regionalne cechy leksykalne”) Й. Мендельської. Інші автори найчастіше обмежуються лише більшими чи меншими за обсягом згадками про лексику досліджуваних ними говірок у межах загальних мовних коментарів.

У другому підрозділі висвітлюється проблема типології мовних контактів та визначається тип польсько-українських мовних контактів, за умов яких функціонують досліджувані польські говірки в Україні. Під мовним контактом ми розуміємо міжмовний зв’язок, який реалізується в процесі поперемінного використання двох або кількох мов однією і тією ж особою, що зумовлюється необхідністю мовного спілкування через певні географічні, історичні, політичні, соціокультурні тощо умови та чинники. Ю. Жлуктенко запропонував виділити кілька типів мовних контактів: казуальні (тимчасові) та перманентні (стійкі), прямі та посередні, зовнішні та внутрішні, природні та штучні. Згідно з цією класифікацією, польсько-українські мовні контакти, досліджувані нами на матеріалі польських острівних говірок, можуть бути визнані перманентними, тобто стійкими, міцними міжмовними зв’язками, що встановлюються в процесі тривалого інтенсивного спілкування мовних колективів, а в межах перманентних– внутрішніми. Внутрішні мовні контакти спричиняють надзвичайно інтенсивну взаємодію контактуючих мов на всіх рівнях. Їх можна спостерігати на території так званих “мовних островів” – невеликих поселень носіїв однієї мови, вкраплених у чужий мовний масив. Через те, що такі поселення малі і їх мешканці тісно зв’язані з життям оточуючого колективу, “мовний острів” з усіх боків пронизаний впливом іншої мови. Таке становище спостерігається у випадку південного варіанта польського периферійного діалекту.

У третьому підрозділі внесено необхідні уточнення до категоріального апарату, визначено принципи класифікації та методи аналізу лексичного матеріалу.

Специфіка лексики польських говірок в Україні як предмета діалектологічного вивчення зумовлена їх функціонуванням в умовах сталого контакту з українською та російською мовами. З огляду на зазначені вище обставини є цілком природним виділити у словниковому складі польських говірок в Україні дві частини: рідномовну та нерідномовну, тобто таку, що зобов’язана своєю появою впливові іншої, контактуючої з польською, мови. Отже, у генетико-типологічному аспекті лексика польських говірок в Україні поділяється на власне польську та запозичену. На пограниччі цих двох груп перебувають власне польські говіркові лексичні елементи, що мають східнослов’янські етимологічні паралелі. До складу власне польської лексики належать загальнопольські слова, діалектизми, архаїзми та ізольовані регіональні інновації. До складу запозиченої лексики належать лексичні та семантичні запозичення, словотвірні та семантичні кальки, гібридні запозичення. У межах говіркової лексики, що має східнослов’янські етимологічні паралелі, виділяються архаїзми та діалектизми, котрі у генетичному плані корелюють зі східнослов’янськими лексемами. Необхідність теоретичного розмежування певних класів лексичних одиниць реалізується шляхом їх чіткого термінологічного визначення. Практичне ж зарахування лексем до однієї з вищеназваних груп іноді виявляється доволі складним. Часом однозначне розв’язання є просто неможливим. Саме тому ми пропонуємо виділяти також такі “пограничні” лексичні групи, як, напр., архаїзми та діалектизми, що мають східнослов’янські етимологічні паралелі, чи запозичення, що мають архаїчні відповідники, а також слова, що допускають множинну інтерпретацію і т. д.

У дисертаційному дослідженні не розглядається загальнопольська лексика.

Важливою методологічною засадою праці є те, що до архаїзмів зараховуються лексеми, які фіксуються у Словнику польської мови XVI століття, Варшавському Словнику. Дані із Варшавського Словника та Словника польської мови М. С. Б. Лінде використовувалися лише тоді, коли лексема відсутня у Словнику польської мови XVI століття.

Наявність східнослов’янських етимологічних відповідників визначається на підставі перевірки даних за такими лексикографічними джерелами: Етимологічний словник української мови за ред. О.С.Мельничука, Этимологический словарь славянских языков под ред. О. Н. Трубачёва, Этимологический словарь русского языка М. Фасмера, Этымалагічны слоўнік беларускай мовы, Słownik etymologiczny języka polskiego A. Brücknera, Słownik etymologiczny języka polskiego F.Sławskiego, Słownik etymologiczny języka polskiego A. Bańkowskiego, Słownik prasłowiański, Słownik staropolski.

До польських діалектизмів зараховуються ті лексеми, які вживаються не тільки у польських говірках з-за меж Польщі, але й у говорах із її теренів. Висновки робляться на підставі даних Словника польських говорів ПАН, Словника польських говорів Я. Карловича, Малого атласу польських говорів та Атласу польських говорів К.Дейни, Словника польської мови за ред. В. Дорошевського, Словника польської мови XVI ст., Варшавського словника. При потребі перевіряється наявність окремих лексем в Алфавітному покажчику слів із картотеки “Словника польських говорів”.

У лексиці польських говірок сіл Буртин, Гречани, Зелена, Олешківці, Червоні Хатки був зафіксований ряд запозичених лексичних елементів. З метою їх виділення здійснено перевірку наявності / відсутності відповідних лексичних одиниць у вищеназваних лексикографічних джерелах та діалектних атласах. Для виявлення джерела запозичення дані верифікувалися за Словником української мови в 11-ти томах, Великим тлумачним словником української мови та Словником російської мови С. Ожегова.

Ми вважаємо, що запропонована нами схема аналізу дозволяє уникнути однобічності та вузькості в описі словникового складу південного варіанта польського периферійного діалекту.

 Другий розділ “Історико-соціологічний опис польських сіл Буртин, Гречани, Зелена, Олешківці та Червоні Хатки в Україні та лінгвістична характеристика їх говірок” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі висвітлюється історія польських поселень в Україні. У другому підрозділі описується історія заснування сіл, польські говірки яких є об’єктом вивчення. Польська колонізація українських земель здійснювалася двома хвилями: у ХV-ХVІ ст. та у ХІХ – на початку ХХ ст. Села Буртин, Гречани, Зелена, Олешківці, що на Хмельниччині, та Червоні Хатки, розташовані на території Житомирської області, були засновані у різний час. Буртин та Червоні Хатки походять із другої хвилі колонізації, а решта сіл – із першої.

У третьому підрозділі характеризується мовна ситуація в названих селах. У кожному із досліджуваних сіл вона є різною. Так, у Гречанах, Зеленій та Олешківцях польська говірка є мовою повсякденного спілкування, а у Буртині та Червоних Хатках сфера використання польської говірки дуже обмежена. Незважаючи на відмінності, спільним для усіх цих польських говірок є те, що вони функціонують в українському та частково російському мовному оточенні на території України. Усі досліджувані нами говірки перебувають в умовах перманентного контакту із говірками південно-західного наріччя української мови, а також із українською літературною мовою. Для усіх п’яти сіл характерною є ситуація польсько-українського білінгвізму, а швидше польсько-українсько-російського трилінгвізму. Саме цими факторами зумовлюється їхня специфіка.

Обстежувані говірки значною мірою відрізняються від польських материкових говірок, оскільки в них порушено опозитивність польської говірки та польської літературної мови. В острівних говірках України не відбувається перекодування з польської діалектної на літературну мову. Засобом комунікації з представниками інших мікросоціумів є українська мова. Таким чином, межі говірки як системи стають нечіткими, за рахунок чого формується її специфічність. Почуття власної іншості польського населення України провокує дві тенденції: спротив щодо втрати мовно-діалектної та національної ідентичності, з одного боку, і одночасне переймання чужого як містка до зовнішньосоціумного контакту, з другого боку. Саме цими обставинами зумовлена дія двох протилежноспрямованих процесів у говірках південного варіанта польського периферійного діалекту.

Здійснення аналізу лексики польських острівних говірок в Україні неможливе без урахування їх фонетичних та морфологічних особливостей, тому у четвертому підрозділі розглядаються основні риси фонетичної та морфологічної системи польських говірок сіл Буртин, Гречани, Зелена, Олешківці та Червоні Хатки.

Третій розділ “Лексика польських говірок сіл Буртин, Гречани, Зелена, Олешківці та Червоні Хатки” складається із шести підрозділів та містить аналітичний опис лексичного складу обстежуваних говірок.

Аналізована лексика подається у вигляді окремих статей, що мають таку структуру:

- говіркова фіксація (говіркові лексеми наводяться у тій граматичній формі, в якій вони були зафіксовані в мовленні респондентів. Такий спосіб представлення матеріалу обрано тому, що він дозволяє зробити висновки про те, чи адаптується говірковий лексичний елемент. Якщо вихідна форма власне польської лексеми чи польської лексеми, що має східнослов’янські етимологічні відповідники, не була зафіксована, то вона реконструюється);

- у дужках подається скорочена (за першою літерою) назва населеного пункту, в говірці якого трапляється ця лексема;

- тлумачення (у тому випадку, коли лексичне значення аналізованого говіркового слова не відрізняється від значення його загальнопольського та українського відповідників, ця складова статті опускається);

- польський, український (при потребі – російський) відповідники;

- коментар.

У першому підрозділі аналізується власне польська лексика, тобто така, що має лише власне польські відповідники. В її межах не виявлено слів, що мали б польські периферійно-діалектні відповідники. Прикладом говіркової лексеми, що має відповідники в польських материкових діалектах, є іменник boc’oⁿk (Г).

Boc’oⁿk, buc’on, bucoⁿgi (наз. в. мн.); buc’o^ńgi (наз. в. мн.) (Г) ‘великий перелітний птах із довгим прямим дзьобом і довгими ногами’– пол. bocian, укр. лелека, бусол, укр. діал. боця́н, боцю́н. Українські діалектні лексеми (боця́н, баца́н, бо́цю́н, бо́цьок) запозичені з польської мови. В українській говірці Червоних Хаток та, ймовірно, Буртина вживається лексема 'боц’ун. Вона фіксується також в інших українських говірках. У наведених польських говіркових словах по-різному реалізується носовий голосний ǫ: як ротовий о із носовим призвуком ⁿ (boc’oⁿk, bucoⁿgi) або ^ń (buc’o^ńgi); голосний о в першому складі вимовляється як о чи як u (тобто звужений о); палатальний приголосний ć звучить як c’ або як c; кінцевий приголосний g оглушується до k або занепадає (buc’on). Про те, що йдеться саме про приголосний g, свідчать форми називного відмінка множини: bucoⁿgi, buc’o^ńgi. Проаналізувавши різні реалізації окремих звуків, можемо припустити, що слова boc’oⁿk, buc’on є фонетичними варіантами власне польського діалектизму bociąg, котрий фіксується як поодиноке явище на пограниччі Малопольщі та Червоної Русі.

Деякі говіркові лексеми мають відповідники в інших польських діалектах, а в загальнопольській мові їх відповідники є архаїзмами. До цієї групи належить зокрема слово jendyk.

 Jendyk, jindyk, jindyczka, jindyki (наз. в. мн.) (З); jendyki (наз. в. мн.); (j)indyki (наз. в. мн.); jendykowi (дав. в. одн.) (О) ‘великий свійський птах родини фазанових, якого вирощують на м’ясо’ – пол. indyk, укр. інди́к. За даними Етимологічного словника української мови, українське слово індик було запозичене за посередництвом польської мови. Словник польської мови за ред. В.Дорошевського наводить лексему indyk, а також форму jendyk із позначкою давнє. Крім того, в Словнику польських говорів Я. Карловича також фіксується слово jendyk, котре досить часто трапляється в материкових говірках на всій території Польщі. Можемо припустити, що йдеться про архаїчну форму, збережену в материкових польських говорах та в південному варіанті польського периферійного діалекту. Решта ж форм (jindyk, jindyczka, jindyki) є фонетичними варіантами літературної форми indyk, де початковому і передує протетичний j.

Наступну групу говіркових лексем становлять такі, що мають архаїчні відповідники, напр.:

Gonta (наз. в. одн.) (Ч) ‘покрівельний матеріал у вигляді тонких дощечок’ – пол. gont, укр. ґонт, ґонта, рос. гонт. Українська назва ґонт, ґонта є польським запозиченням. У сучасній польській мові вживається іменник чоловічого роду gont. Натомість Словник польської мови XVI ст. та Словник польської мови М. С. Б. Лінде наводять поряд із формою чоловічого роду також форму жіночого роду gonta, як у говірці Червоних Хаток.

У другому підрозділі розглядається говіркова лексика, яка має східнослов’янські етимологічні паралелі. До неї належать одиниці говіркової лексики, які мають діалектні та східнослов’янські відповідники, і такі одиниці, які мають архаїчні відповідники та східнослов’янські етимологічні паралелі. У межах першої з названих лексичних груп виокремлено:

- говіркову лексику, яка має східнослов’янські етимологічні паралелі та периферійно-діалектні відповідники, напр., koniuszyna (Г, О, З, Ч) ‘багаторічна трав’яниста бобова кормова рослина, що має трійчасті листки й квітки кулястої форми’ – пол. koniczyna, укр. конюшина. Етимологічними відповідниками наведених польських слів є укр. конюшина та укр. діал. коничина. У Малому атласі польських говорів на карті “koniczyna i synonimy” лексема koniuszyna представлена лише двома пунктами на східному пограниччі Польщі. У Словнику польських говорів Я. Карловича зафіксоване слово koniuszyna із зауваженням щодо його функціонування в північному варіанті польського периферійного діалекту;

- говіркову лексику, яка має східнослов’янські етимологічні паралелі та відповідники в материкових діалектах, напр., bżeza (Б); bżez’e (наз. в. мн.) (Г) ‘лісове білокоре дерево з тоненьким довгим гіллям і серцеподібним листям’ – пол. brzoza, укр. береза. Говіркова лексема bżeza генетично споріднена з укр. береза. Слово brzeza є материковим польським діалектизмом, що підтверджується даними Словника польських говорів Я. Карловича, Алфавітного покажчика слів із картотеки “Словника польських говорів” та Атласу К. Дейни, де представлено форму bžezy, вживану на всій території Малопольщі;

- говіркову лексику, яка має східнослов’янські етимологічні паралелі та відповідники в інших польських діалектах, а в загальнонаціональній мові їх відповідники є архаїзмами, напр., bujuwisko (Г) ‘розчищене місце, спеціально підготовлений майданчик надворі або в приміщенні для молотьби, очищення і просушування зерна’ – пол. klepisko, укр. тік, рос. ток. Названа польська говіркова лексема має формальний відповідник в українській літературній мові – бойовисько ‘битва; поле бою’ та, згідно з даними Атласу української мови, регіональні відповідники ´бойіс’ко ‘місце, де молотять’ у надсянських говірках та ´бойішче ‘тс.’ зрідка в надсянських, бойківських і середньозакарпатських говірках. Польський архаїзм bojowisko ‘місце молотьби, тік’ до сьогодні функціонує в польських діалектах, що засвідчують Словник польської мови за ред. В.Дорошевського, де слово bojowisko у значенні ‘тік’ наводиться з приміткою регіональне, Словник польських говорів Я. Карловича та Атлас польських говорів К. Дейни, за даними якого аналізована лексема спорадично виступає в усій Малопольщі за винятком її північних регіонів. У південному ж варіанті польського периферійного діалекту аналізований діалектний архаїзм був зафіксований у фонетичній формі bujuwisko зі зміною обох о > u.

Прикладом архаїзмів, що мають східнослов’янські етимологічні паралелі, є лексема *otczytywać(c’’, c’); otczytuje (1 ос. одн., теп. час) (Б) ‘сприймати що-небудь записане літерами, письмовими знаками і т. ін.; вимовляти для слухачів щось написане, надруковане’ – пол. czytać, укр. чита́ти. Названі польські та українська лексеми мають спільне походження. У словнику сучасної польської мови фіксуються слова odczytać – odczytywać та визначаються як застарілі. Словник польської мови XVI ст. наводить лексему odczytać зі значенням ‘прочитати якийсь текст’. Цей самий зміст засвідчує Словник М. С. Б. Лінде.

У третьому підрозділі проаналізовано запозичені лексичні елементи, серед них власне лексичні запозичення, словотвірні кальки, гібридні запозичення, семантичні запозичення, семантичні кальки та запозичення, що мають польські архаїчні відповідники.

Власне лексичні запозичення поділяються на неадаптовані та адаптовані. Відповідно до джерела запозичення серед неадаптованих запозичень вирізнено:

- неадаптовані запозичення з української мови, напр.: ber'łoha (З) – пол. barłóg, укр. берло́га, рос. берло́га (псл. bьrlogъ, bьrloga); bi'da (З) – пол. bieda, nieszczęście, укр. біда́.; bi'hom (О) – пол. szybko, biegiem, prędko, укр. біго́м; 'bijka (biju s’e) (З) – пол. bójka, укр. бі́йка; 'błys’ko (Б)– пол. blisko, укр. бли́зько;

- неадаптовані запозичення з російської мови, напр.: chu'dożnik (З)– пол. malarz, рос. худо́жник; cwjet (О) – пол. kolor, рос. цвет; czer'nika (О) – пол. borówka, cza a jagoda, рос. черни́ка; 'czurka (З) ‘короткий обрубок дерева’ – пол. klocek, рос. чу́рка; 'czustwo (Б) – пол. uczucie, рос. чу́вство;

- неадаптовані східнослов’янські запозичення, напр.: jar'mo (З) – пол. jarzmo, укр. ярмо́, рос. ярмо́; ka'nafka (З) – пол. rowek, укр. кана́вка, рос. кана́вка; ki'no (З) – пол. film, укр. кіно́, рос. кино́;

- російські запозичення з українською фонетикою, напр.: fo'nar (Ч)– пол. lata ia, укр. ліхтар, рос. фона́рь. Ствердіння кінцевого приголосного російського слова, на нашу думку, є ознакою його адаптації до української фонетики (пор. укр. ліхтар);

- українські запозичення з російською фонетикою, напр.: kis'l’iczka (Ч) ‘дика яблуня з дрібними, дуже кислими плодами’ – пол. jabłoń, укр. кисличка, рос. дикая яблоня. Заміна українських голосних y російськими i (як у прикметниках рос. кислый, укр. кислий) у свою чергу призвела до пом’якшення приголосних k’ та l’.

Серед адаптованих запозичень розрізняються такі, що зазнали простої, та такі, що зазнали комплексної адаптації.

Виділено такі види простої адаптації:

- акцентуаційна, напр.: 'ansambl’ (Г) – пол. zespół, укр. анса́мбль, рос. анса́мбль; bes’i'dujut’ (3 ос. мн.) (З) – пол. rozmawiać, укр. бесі́дують – бесі́дувати; 'błocha, 'błochi (н. в. мн.) (Ч) – пол. pchła, укр. блоха́, бло́хи, рос. блоха́, бло́хи; błys'kawka (О) – пол. piorun, укр. бли́скавка; 'bołtun (З, Ч, Г) – пол. zbuk, рос. болту́н;

- фонетична адаптація охоплює систему консонантизму (напр., bu'dz’il’nik (Г) – пол. budzik, рос. буди́льник; 'baćko (З) – пол. ojciec, укр. ба́тько; 'gżom (Ч) – пол. grzmot, рос. гро́м), систему вокалізму (напр., dọ'pustim (З) – пол. przypuszczać, рос. допу́стим – допусти́ть; 'chłopyc’ (Б) – пол. chłopiec, укр. хло́пець) або обидві системи одразу (напр., 'koryń (О) – пол. korzeń, укр. ко́рінь, рос. ко́рень; 'kieńdz’uch, 'kiendz’uch (Г) – пол. (duży) brzuch, укр. ке́ндюх; czọr'neńki(j) (О) – пол. cza iutki, укр. чорне́нький);

- морфологічна, напр.: kłub'nike, kłub'niczke (Г) – пол. truskawka, рос. клубни́ку – клубни́ка, клубни́чку– клубни́чка; ko'maszki (О) – пол. owad, укр. кома́шки – кома́шка; dup'ławy (ч. р.) (О) – пол. dziuplasty, укр. дупла́вий;

- фономорфологічна, напр.: boro'nować (Ч) – пол. bronować, укр. боронува́ти, рос. боронова́ть.

Комплексна адаптація буває кількох видів:

- фонетично-морфологічна, напр.: kier'nice (н. в. мн.); ky^er'nicy, kir'nicy (р. в. одн.) (З); kie icy (р. в. одн.) (О); kier'nica, kir'nica (Г) – пол. studnia, укр. керни́ця, кирни́ця. Як відомо, давні виключно тверді приголосні g, k у польській мові розвинулися в g’, k’ у позиції перед i та новим e. В українській літературній мові задньоязикові g, k перед e лише тверді, оскільки після злиття голосних [ы], [і] > [и] й депалаталізації приголосних перед [и] за аналогією протягом 11-12 ст. власне і відбулося ствердіння приголосних перед [е]. Ця риса зберігається як у сучасній українській літературній мові, так і в її південно-західних говорах, в оточенні яких перебувають досліджувані нами польські говірки. Отже, можна стверджувати, що українське слово керниця було адаптоване на фонетичному рівні, що виявляється в пом’якшенні приголосного k;

- акцентуаційно-морфологічна, напр.: у слові chimika'tami (ор. в. мн.) (З) – пол. substancja, środek chemiczny, укр. хіміка́тами – хіміка́ти українське закінчення -ами замінене польським –аmi, а наголос перенесено на передостанній склад;

- акцентуаційно-фонетична, напр.: у слові ciam'ryna (Ч) ‘одна деревина з колодязного зрубу’ – пол. cembrownia, укр. ця́мрина, крім появи парокситонічного наголосу відбулася заміна українського м’якого передньоязикового c’ на польський палатальний ć;

- акцентуаційно-фономорфологічна, напр.: 'kryszyć (З) – пол. kroić, siekać, укр. криши́ти; kastr’i'rować (О) – пол. kastrować, рос. кастри́ровать;

- акцентуаційно-фонетично-морфологічна, напр.: дієслівна словоформа brenk'neło (О) – пол. brzęczeć, укр. бре́нькнуло – бре́нькнути– має парокситонічний наголос. Український ń втратив свою м’якість, а голосний u замінено польським ę (останній в позиції перед ł вимовляється як ротовий е). Крім акцентуаційної та фонетичної адаптації слово brenk'neło зазнало також морфологічної адаптації, набуваючи польської форми минулого часу (третьої особи однини середнього роду) за допомогою додавання дієслівного форманта –ło.

Словотвірні кальки в обстежуваних польських говірках будуються за українським (чи російським) зразком, але з питомого польського матеріалу, напр.: cha'cinka (O) – пол. chatka, укр. хати́нка; 'fs’c’ełka, fs’’c’’ełyk (р. в. мн.) (O) ‘підстилка зі шкіри, повсті, соломи, тканини, картону і т. ін., яку кладуть під ступню у взуття’ – пол. wkładka, укр. у́стілка, рос. сте́лька.

Гібридні запозичення складаються частково з питомого польського, а частково із запозиченого матеріалу, напр.: burako'rieska (З) ‘знаряддя для різання, подрібнення буряків’ – пол. przyrząd do krajania buraków, укр. бурякорі́зка, рос. свеклоре́зка; kru'żeczyk (З) зменш.-пестл. ‘предмет, що має округлу, овальну або кільцеподібну форму’ – пол. kółeczko, укр. круже́чок; diżu'rowac’’ (O) ‘бути черговим’– пол. dyżurować, укр. чергува́ти, рос. дежу́рить.

Семантичне запозичення – це адституція, чи нашарування, приєднання, іншомовного значення (значень) до вже існуючої системи значень, напр.: dowol’nyj (О, Б); dowol’na liudźmi (З) ‘який відчуває задоволення, вдоволений, задовольнився чим-небудь’ – пол. zadowolony, укр. задово́лений, рос. дово́льный. Подібність звучання пол. dowolny ‘будь-який, довільний’ та рос. довольный призвела до ототожнення їх значень у свідомості мовця, внаслідок чого до семантичної структури польського слова було запозичене значення російського слова.

Семантичне калькування є процесом субституції, тобто безпосередньої заміни семантичної структури польської лексеми семантичною структурою української лексеми, напр.: baraban (w wiatraku) (О); baraban (sklepienie pieca chlebowego) (Ч) – пол. bęben, укр. бараба́н, рос. бараба́н. У польській літературній мові слово baraban функціонує тільки як історизм і має значення ‘великий турецький бубон...’. Українське та російське слова, крім значення ‘музичний інструмент’, мають також значення (техн.) ‘деталь у різних машинах і механізмах, яка має форму порожнього циліндра’, а також (архіт.) ‘циліндрична або багатогранна частина будівлі, на яку спирається купол, баня’. У південному варіанті польського периферійного діалекту слово baraban фіксується як у технічному, так і в спеціальному архітектурному значенні. Отже, у даному випадку йдеться про семантичну кальку. Слід звернути увагу на те, що російське слово має таку саму семантичну структуру, як і українське, відтак кожне з них могло бути зразком для калькування.

Невелика кількість лексем належить до запозичень, що мають архаїчні відповідники, напр.: сучасне загальнопольське слово kurka є зменшувально-пестливою формою від kura. Пол. kura, укр. ку́рка, рос. ку́рица мають спільне походження. Іменник kurka засвідчений також у Словнику польської мови XVI ст. із позначкою deminutivum. Аналізоване слово периферійного діалекту польської мови kurka (Б, О, Ч, З) використовується так само, як в українській мові, без конотації пестливості, яку маніфестував формант ka. Тому дана лексема розглядається як семантичне запозичення, що має архаїчний відповідник.

У четвертому підрозділі проаналізовано слова, що допускають множинну інтерпретацію, напр.: kamie'niuka (О) – пол. kamień, укр. каменю́ка. З одного боку, це може бути адаптоване запозичення, де український твердий приголосний m замінено польським м’яким відповідником m’. А з іншого боку, дану лексему можна розглядати як напівкальку, оскільки в польській мові існує іменник kamień, від якого за допомогою українського суфікса -uk- могла бути утворена згрубіла назва kamie'niuka.

В основу виділення групи слів, розглянутих у п’ятому підрозділі, покладено принципово відмінний критерій – частотність уживання, що дозволяє по-іншому підійти до оцінки тих самих одиниць. Наприклад, krongłyj, krongły, kroⁿgłyj (З), kroⁿgły (Ч) ‘який має форму круга, кулі, циліндра тощо або формою нагадує їх; округлий’ – пол. okrągły, укр. круглий, округлий, рос. круглый. Словник сучасної польської мови фіксує прикметник krągły як такий, що поступово виходить з ужитку через витіснення його формою okrągły. Натомість у польських діалектах слово krągły використовується, про що свідчать дані Словника польських говорів Я. Карловича.

У шостому підрозділі висвітлено питання інновацій у південному варіанті польського периферійного діалекту. До їх числа належить, напр., прислівник dobroo'chotno : nie dobroo'chotno (Б) ‘коли щось здійснюється, хтось діє і т. д. з власного бажання, доброї волі, без насилля, примусу’ – пол. dobrowolnie, укр. доброві́льно, рос. доброво́льно. У Словнику російської мови С. Ожегова подається застарілий прикметник доброхо́тный, похідним від якого міг би бути прислівник доброхо́тно. На жаль, не знаходимо інформації про дану лексему в етимологічних джерелах. У польській говірці Буртина мовці вживають прислівникову форму dobroochotno, очевидно, виводячи її від мотивуючих основ добр- та охот- (по доброй охоте), котрі поєднуються голосним -о-.

У висновках підсумовуються результати здійсненого дослідження. У дисертації було проаналізовано лексику п’яти польських говірок із точки зору відношень, що поєднують її з польською мовою (різними її ідіомами) та мовами, які складають реальне оточення говірок – українською та російською.

Ареальний підхід до явищ, аналізованих у компаративно-типологічному плані, також засвідчує свою ефективність. Завдяки вивченню особливостей лексичного складу польських острівних говірок картина сучасних відносин генетично споріднених польської, української та російської мов доповнюється і значною мірою збагачується за рахунок ареальної проекції.

Аналіз діалектної лексики показав доцільність застосування генетико-типологічного аспекту для вивчення лексичного складу польських острівних говірок в Україні.

Необхідно зазначити, що наші висновки стосуються аналізованої лексики, взятої у системному плані. Текстова ж реалізація цієї лексичної підсистеми становить окремий предмет дослідження.

Завдяки проведеному аналізові встановлюються внутрішньомовні та позамовні чинники співвідношення статики та динаміки в еволюції лексичного складу південного варіанта польського периферійного діалекту.

У межах відмінної від літературного стандарту лексики досліджуваних польських острівних говірок клас запозичених лексем, як і клас власне польських лексем, що мають східнослов’янські етимологічні паралелі, кількісно переважають над класом власне польської лексики, що не має таких відповідників.

Лексичні запозичення, виявлені у словниковому складі польських говірок сіл Буртин, Гречани, Зелена, Олешківці та Червоні Хатки, показали, що інтерференційні процеси у південному варіанті польського периферійного діалекту є складними, різноманітними та різноплановими. Крім власне лексичного запозичення в досліджуваних говірках відбувається словотвірне калькування, гібридне запозичення (напівкалькування), семантичне запозичення та семантичне калькування.

Аналізуючи лексику польських острівних говірок за діахронічним критерієм, ми виявили в її складі клас польських архаїчних лексем. Важливим чинником їх збереження в системі обстежуваних говірок є наявність паралельних східнослов’янських лексем.

За ареальним критерієм у лексиці досліджуваних говірок були виділені діалектизми, а в їх межах – діалектизми, що вживаються в материкових говірках, та діалектизми, притаманні лише польським острівним говіркам. Діалектизми так само, як архаїзми, зберігаються в структурі говірок у тому випадку, коли в українській (та російській) мові функціонують їх етимологічні відповідники.

Як видно з попередніх висновків, аналіз лексики на підставі лише якогось одного окремо взятого критерію є евристично невиправданим. Саме тому ми реалізували багатоаспектний аналіз особливостей лексики з використанням синхронічного, діахронічного, ареального та генетико-типологічного підходів. У цей спосіб кожен аспект дослідження у свою чергу набуває кількох вимірів.

Генетичний аспект у нашій роботі має два виміри, оскільки, з одного боку, лексеми проектуються на праслов’янське тло, а з іншого, диференціюються на власне польські чи запозичені елементи, що ставить дослідження в контекст теорії мовних контактів. З огляду на це, двовимірності набувають також такі поняття як власне польська лексема та східнослов’янський відповідник. Власне польські лексеми поділяються на такі, що мають східнослов’янські етимологічні відповідники, та такі, що їх не мають. Східнослов’янські відповідники, у свою чергу, можуть існувати у вигляді етимологічних паралелей та у вигляді джерела запозичення (якщо йдеться про інтерференційні процеси).

Запозичення та власне польські лексеми в генетичному плані є двома крайніми параметрами, між якими знаходиться лексика, яку можна розглядати як власне польську, але котра одночасно має східнослов’янські етимологічні паралелі.

Представлене нами у вигляді схем співвідношення польських та східнослов’янських лексичних елементів демонструє, наскільки багатоманітними можуть бути явища, що виникають унаслідок острівного положення однієї мови на території іншої.