| Краткое содержание: | Перший розділ – “Сучасний стан порівняльно-типологічного
вивчення рефлексивних дієслів в індоєвропейських мовах” – присвячено основним проблемам зіставного й типологічного дослідження словотвору
загалом і дієслів із рефлексивним формантом, зокрема. Типологічне вивчення дієслів із рефлексивним формантом, які охоплюють стандартні рефлексивні дієслова й ДРК, у словотвірному відношенні пов’язано з основними аспектами дослідження мови в їх взаємозв’язку, зокрема: 1) з морфологією: тут передусім важливим є вивчення морфологічних способів утворення стандартних рефлексивних дієслів, пасивних форм дієслова, ДРК, а також розгляд
категорії виду і способів дії (морфологічних засобів їх вираження; аспектуальних значень) (О.В.Бондарко, І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, Н.Ф.Клименко, М.О.Луценко, Ю.С.Маслов, С.О.Соколова, В.Г.Таранець, В.С.Храковський
та ін.); 2) з семантикою: у цьому плані важливо з’ясувати формальні та семантичні співвідношення твірної основи і похідного слова (З.М.Волоцька, В.Д.Каліущенко, Е.І.Корольов, І.С.Улуханов, Н.О.Янко-Триницька та ін.);
3) з синтаксисом: тут суттєвим є вивчення валентнісних перетворень при деривації стандартних рефлексивних дієслів й утворенні пасива (В.Г.Адмоні, Г.А.Бернацька, К.Брінкер, А.П.Загнітко, Р.П.Михайлик, Г.Хельбіг та ін.).
1.1. Зіставне і типологічне дослідження словотвору. Сучасні
зіставно-типологічні праці в галузі лексики та словотвору спрямовані, з одного боку, на пошук універсальних (спільних) рис, які своєрідно виявляються
в різних мовах (Л.В.Бублейник, Ю.О.Жлуктенко, А.Е.Левицький, В.М.Манакін, Н.Б.Мечковська, Р.С.Помірко, В.Г.Таранець, С.Ульман, З.А.Харитончик, С.О.Швачко та ін.), а з іншого, на дослідження семантики окремих слів, синонімічних груп (І.Р.Буніятова, А.П.Непокупний та ін.). Установлення універсалій дозволяє проникнути в закономірності, які визначають будову мови, розпізнати глибинні закономірності значень, виявити ознаки, що утворюють універсальний компонент мови, а також дослідити поверхневі закономірності форми, що створюють її ідіоетнічний компонент (Дж.Грінберг, Дж.Дженкінс, Ч.Осгуд, С.Д.Кацнельсон та ін.). У лексичній системі кожної мови отримує своє відображення практична значущість (цінність, корисність) певних об’єктів, предметів, явищ для життя і діяльності етносу (Й.Ф.Андерш, Р.Кісь, В.М.Манакін, І.А.Стоянов та ін.).
1.2. Деякі суперечливі поняття в теорії словотвору. Типологічний опис ДРК у словотвірному аспекті тісно пов’язаний з рядом основних понять
теорії словотвору (словотвірна модель, словотвірний тип, продуктивність, обмеження на продуктивність та ін.). У теорії словотвору існують різні погляди
на співвідношення понять словотвірна модель і словотвірний тип, які
можна узагальнити так: 1) словотвірна модель і словотвірний тип
вживаються недиференційовано як термінологічні синоніми (О.М. Тихонов, М.М.Янценецька); 2) поняття словотвірна модель і словотвірний тип розмежовуються за ознаками продуктивність/непродуктивність (Г.О.Винокур, В.Фляйшер) і характер (аспект) словотвору (синтетичний/аналітичний). Словотвірна модель характеризується продуктивністю і належить
до синтетичного (процесуального) аспекту словотвору, а словотвірний тип – навпаки, непродуктивністю і належить до аналітичного аспекту словотвору;
3) у реферованій дисертації словотвірна модель і словотвірний тип розмежовуються з урахуванням діаметрально протилежної спрямованості словотвірного аналізу: словотвірна модель установлюється при аналізі від форми
до значення, а словотвірний тип – при аналізі від значення до форми.
Із характеристикою словотвірної моделі чи типу у словотворі часто пов’язується поняття продуктивності (Н.Д.Арутюнова, І.Барц, М.Докуліл, І.І.Ковалик, В.Фляйшер та ін.), а також дія певних обмежувальних факторів,
які регулюють утворення нових слів, у тому числі дієслів із рефлексивним формантом (Е.Ш.Генюшене, І.О.Мельчук, В.П.Недялков та ін.). Серед чинників, що обмежують утворення стандартних рефлексивних дієслів і ДРК, у роботі зазначаються, зокрема, морфологічна структура твірної основи, її семантика, аспектуальна характеристика твірного дієслова тощо.
У типології терміном типологічна продуктивність позначають поширення мовного явища в певній кількості мов (Дж.Грінберг, Дж.Дженкінс, Ч.Осгуд та ін.)
1.3. Неєдина мотивація похідного слова. Основним поняттям у словотворі є поняття похідності, оскільки співвідношення твірної і похідної основ складають суть механізму словотвору. Між твірною і похідною основами можливі
різні типи формально-семантичних відношень (О.А.Земська, І.О.Мельчук, Н.О.Янко-Триницька та ін.). Множинність мотивації (рос. заторговаться ← торговать/торговаться; укр. грішник ← грішний/гріх/грішити і т.ін.) притаманна словотвірній системі кожної мови і породжується різноспрямованими
формально-семантичними зв’язками між похідною і твірною основами (Г.О.Винокур, Є.А.Карпіловська, В.В.Лопатін, О.М.Тихонов, І.С.Улуханов, В.Ф.Черепанова, І.О.Ширшов та ін.). У реферованій роботі множинність мотивації розуміється широко − як формальна і/чи семантична співвіднесеність похідного слова одночасно з двома чи більше твірними основами. Таке розширене розуміння множинності мотивації охоплює, таким чином, множинність словотвірної структури (рос. учить/учитель → учительство), омонімію словотвірної форми (рос. безобразие/безобразный → безобразить) й інші можливі випадки розбіжності формальної і/чи семантичної похідності.
1.4. Утворення слів зі складним формантом. У системі індоєвропейських мов діють дві протилежно спрямовані тенденції – аналітична та синтетична,
які пронизують усі рівні мови, в тому числі й лексичний (Ш.Баллі, О.А.Земська, Н.М.Лопатнікова, Г.С.Чинчлей, В.Шмідт та ін.). Формування ускладнених афіксів, які являють собою сполучення двох або трьох поряд чи
дистантно розташованих формантів (суфіксів, префіксів, рефлексивного форманта), є результатом дії синтетичної тенденції. Поява ускладнених словотвірних формантів віддзеркалює рух мови в діахронії і викликана необхідністю компенсувати відсутність у мові словотвірних засобів.
1.5. Основні значення рефлексивного форманта у структурі стандартних рефлексивних дієслів і ДРК. Набір значень рефлексивного показника у структурі стандартних рефлексивних дієслів в індоєвропейських мовах загалом
подібний (власне-рефлексивне значення, посесивно-рефлексивне, автокаузативне,
взаємне, абсолютивне, відкаузативне, об’єктно-модальне, суб’єктно-модальне) (В.П.Берков, Е.Ш.Генюшене, Ю.П.Князєв, Р.П.Михайлик, В.П.Недялков та ін.). Рефлексивний елемент у структурі ДРК не має цього набору значень. Так,
укр. набігатися (← бігати) не означає *набігати себе чи *набігати своє тіло, ноги і та ін., а має значення ‘удосталь/багато побігати’, тобто рефлексивний
формант -ся не реалізує в цьому дериваті власне-рефлексивного чи
посесивно-рефлексивного значення. Аналогічно, в російській мові ДРК спеться (← петь) не є тотожним *спеть друг с другом, а позначає ‘досягти погодженості, стрункості у спільному співі’, тому у структурі цього дієслова афікс -ся
не реалізує взаємне значення. Отже, рефлексивний формант у складі ДРК є таким його структурним елементом, який разом із префіксом і/або суфіксом утворює єдине, семантично нероздільне ціле – рефлексивний комплекс, що додається
до твірної основи на одному дериваційному кроці. У складі рефлексивного комплексу він формально зберігає зв’язок із рефлексивним займенником або
з певною часткою і виконує структурну функцію − транспонувальну
або інтранзитиваційну (у термінології Г.А.Бернацької, В.Д.Дєвкіна, М.П.Некрасова та ін.). Рефлексивний формант може також нейтралізуватися і виступати як асемантичний компонент. Завдяки власному конкретному значенню основне семантичне навантаження у складі рефлексивного комплексу має префікс, який у поєднанні з певним типом твірної основи формує семантику всього складного словотвірного комплексу.
1.6. ДРК і їх відношення до категорії виду і способів дії. Вид, перебуваючи на перетині словозміни і словотвору, є морфологічним ядром аспектуальності. Важливими компонентами аспектуальності є також способи дії, тобто розряди дієслів, що уточнюють, як відбувається дія, і визначають типи перебігу дієслівної дії (С.Агрель, Ю.С.Маслов та ін.). Якщо дієслівний вид як граматична категорія існує не в усіх мовах, то аспектуальні значення репрезентовані всіма мовами (Ю.С.Маслов). Рефлексивний комплекс, приєднуючись до безпрефіксного дієслова, здатний змінювати його видове значення і значення способу дії, а також додавати до нього різні семантичні нашарування, зокрема, початку, завершення, інтенсивності, результату дії (Г.О.Залізняк, Ю.С.Маслов, С.О.Соколова, З.М.Стрекалова, М.О.Шелякін та ін.).
1.7. Принципи типологічної характеристики дієслів із рефлексивним комплексом. Основою для типологічної характеристики словотворення ДРК
в індоєвропейських мовах слугували синхронічні описи словотвору
в індоєвропейських і неіндоєвропейських мовах (З.М.Волоцька, В.Д.Каліущенко, В.П.Недялков, З.А.Харитончик та ін.). Словотвір – це рівень із відносно самостійним статусом, який виявляє певні взаємозв’язки з лексичним, морфологічним і синтаксичним рівнями мови. Кінцевим результатом словотворчих процесів є утворення одиниць зі статусом слова і номінативною функцією. Цей результат органічно пов’язує словотвір із лексичним рівнем
мови. Бінарна формальна та семантична структура похідного слова, ізоморфна структурі предикативних одиниць, безпосередньо зв’язує словотвір
із синтаксичним рівнем. Водночас, елементи, що входять до морфемної структури похідного слова, поєднують це слово з морфологічним рівнем мови. Похідне слово як мотивований знак мови співвідноситься як з реальною дійсністю, так і з іншими одиницями мовної системи. Семантика похідного слова зумовлюється, з одного боку, взаємовідношенням певних ономасіологічних категорій, а з іншого − семантикою конкретних твірних основ. Отже, характер похідного слова постає не випадковим, а регламентованим і системним,
а його формальна структура зумовлюється семантичними факторами.
Типологічна характеристика словотворення ДРК має бути двоспрямованою: від форми до семантики і, навпаки, від семантики до форми. Такий підхід має за мету виявити спільні та відмінні риси, притаманні формальному й семантичному способу творення ДРК. Порівняння систем ДРК у близькоспоріднених
і неблизькоспоріднених мовах під таким кутом зору надає більших можливостей для виявлення спільних закономірностей і тенденцій, а також розбіжностей, обумовлених національними особливостями кожної мови.
Важливим параметром типологічного аналізу словотворення ДРК є спільний спосіб утворення даних одиниць у досліджуваних мовах. Крім того, типологічний аналіз похідних дієслів передбачає виявлення типів мотиваційних
відношень і зв’язків із твірною основою, від яких залежить семантика і форма похідних одиниць. Типологічна характеристика словотворення ДРК пов’язана
з визначенням лексико-семантичних груп (ЛСГ) слів, які можуть слугувати твірною основою для цих дериватів, а також вимагає встановлення
інвентаря словотвірних засобів, які беруть участь в утворенні вищеназваних мовних одиниць.
Отже, ДРК розглядаються в реферованій дисертації як утворення, вторинні щодо твірної основи. Під значенням похідного ДРК розуміється таке словотвірне значення, яке складається в результаті взаємодії значень твірної основи (дієслівної, іменникової, прикметникової і т.ін.) і рефлексивного комплексу,
до якого належать рефлексивний формант, префікс і/чи суфікс.
Типологічний опис словотворення ДРК здійснюється послідовно
в два етапи. На першому етапі аналізується формальна структура ДРК.
Похідні ДРК класифікуються за спільними для всіх досліджуваних мов морфологічними ознаками: категорійна приналежність твірної основи, кількісний і якісний склад словотвірного форманта. На підставі цих ознак у кожній досліджуваній мові встановлюються структурні типи ДРК і виявляються словотвірні засоби, які беруть участь у реалізації цих формальних типів.
На другому етапі описується семантика похідних дієслів із рефлексивним комплексом. Для цього використовується формула тлумачення, яка містить такі компоненти: 1) аргументи дієслова-предиката, що відповідають учасникам ситуації, яку він описує; 2) дієслово-предикат, який має більш загальне значення, ніж ДРК певної семантичної групи; 3) вказівку на твірну основу ДРК (З.М.Волоцька, В.Д.Каліущенко та ін.).
ДРК відносяться до семантичної групи на підставі близькості словникових тлумачень рефлексивних дериватів і подібності ситуацій, описуваних цими дієсловами. Формула тлумачення, яка являє собою перифразу або переклад слова на особливу семантичну мову, спирається на лексикографічне тлумачення твірної основи і похідного ДРК, але не тотожна йому. Вона відрізняється від
словникового опису ДРК тим, що абстрагується від індивідуальних особливостей похідних дієслів. Формула тлумачення відбиває характер дії рефлексивного деривата в узагальненому вигляді. Для опису семантики ДРК у формулі тлумачення використовуються ядерні (базові) семантичні компоненти (‘робити/виконувати дію’, ‘бути’, ‘мати’ та ін.) і додаткові семантичні компоненти (‘багато’, ‘дуже’, ‘інтенсивно’, ‘довго’, ‘з помилкою/неправильно’ і т.ін.),
які виділяються за допомогою методики компонентного аналізу семантичної структури твірної основи і похідного ДРК (З.М.Волоцька, Н.Ф.Клименко, М.М.Пещак, Г.Ф.Савченко, О.М.Селіверстова та ін.). У ряді випадків комбінація семантичних компонентів у формулі тлумачення замінюється семантично близьким словом, яке не повинно порушувати загального значення тлумаченого ДРК: починати бути = ставати (з’являтися); переставати бути = зникати (припинятися) і т.ін. Такі лексичні заміни мають на меті зробити
формулу тлумачення більш зрозумілою і простою. У тих випадках, коли значення ДРК неможливо передати через значення твірної основи або розуміння значення ДРК через твірну основу ускладнювалося, семантичній групі приписувалися два або декілька семантично близьких значень ДРК.
При встановленні формули тлумачення до уваги беруться також такі семантичні ознаки учасників описуваної ДРК ситуації, як істота/неістота, активний/ неактивний, одиничний/множинний. Отже, велика кількість різних словникових тлумачень зводиться до кількох узагальнених типів, що являють собою стандартизовані вирази, які відбивають певну позамовну ситуацію. Узагальнення словникових тлумачень ДРК в одну формулу тлумачення уможливило, таким чином, формулювання єдиного словотвірного значення.
У другому розділі – “Структурні типи дієслів із рефлексивним комплексом і їхні словотвірні засоби” – досліджується формальний аспект утворення ДРК. З цією метою проводиться обчислення можливих структурних типів утворення ДРК, для чого в роботі використовуються такі ознаки:
1) частиномовна приналежність твірної основи ДРК; 2) кількісний склад рефлексивного комплексу; 3) якісний склад рефлексивного комплексу.
З 15-ти теоретично можливих структурних типів утворення ДРК
у проаналізованих індоєвропейських мовах реалізуються десять, а саме: 1) віддієслівні префіксальні ДРК; 2) відіменникові префіксальні ДРК; 3) відприкметникові префіксальні ДРК; 4) відіменникові суфіксальні ДРК; 5) відприкметникові суфіксальні ДРК; 6) віддієслівні префіксально-суфіксальні ДРК; 7) відіменникові префіксально-суфіксальні ДРК; 8) відприкметникові префіксально-суфіксальні ДРК; 9) віддієслівні двопрефіксальні ДРК;
10) відприкметникові двопрефіксальні ДРК.
Більшість систем ДРК в індоєвропейських мовах розподіляється між двома структурними типами:
1) “V (твірна дієслівна основа) + Prf (префікс) + RЕ” (див. (1) на с. 1);
2) “S (твірна іменникова основа) + Prf + RЕ”. Наприклад:
(5) нім. der Zweig ‘гілка’ → sich verzweigen/abzweigen ‘розгалузитися, відгалузитися’; аналогічно: швед. gren → agrena sig; польськ. konar/galąz →
rozkonarzyć/odgalęzić się; новогрец. κλαδί το → διακλαδίζομαι.
Утворення ДРК у більшості проаналізованих мов відбувається переважно за
одним із названих структурних типів, що свідчить про типологічну значущість цих
морфологічних ознак.
Продуктивність структурних типів ДРК в індоєвропейських мовах неоднакова. Загалом вона зумовлюється багатством чи бідністю інвентаря словотвірних засобів у кожній окремо взятій мові, наявністю в ній активних словотвірних типів, їхньою конкуренцією і дією обмежувальних факторів у сфері словотворення. Так, віддієслівні ДРК кількісно переважають у слов’янських
і балтійських мовах, а також у німецькій мові, де внутрішній дієслівний словотвір загалом досить розвинений. Навпаки, у романських мовах цей тип ДРК нечисленний і не перевищує 10 одиниць, а в новогрецькій мові він
відсутній. Щодо відіменникових ДРК, то вони домінують у романських мовах
і в новогрецькій, де охоплюють відповідно від 74% до 93% від загальної кількості ДРК у цих мовах. Наприклад:
(6) іспан. hoja ‘лист’ → deshojarse ‘утрачати листя (про дерево)’; аналогічно: рум. frunzǎ → a se desfrunzi; фр. feuille → se défeuiller; італ. foglia → sfogliarsi.
У більшості проаналізованих мов (у 15-ти із 22) похідні відприкметникові ДРК є нечисленними і не перевищують 10 одиниць. Наприклад:
(7) рос. спесивый → заспесивиться (просторіч.) ‘стати надто пихатим’; аналогічно: польськ. hardzieć → rozhardzieć się; рум. fumuros → a se înfumura.
ДРК в індоєвропейських мовах можуть утворюватися загалом за участю
дво- і триморфемного рефлексивного комплексу (див. (1), (3) на с. 1). Деривація ДРК за допомогою двоморфемного рефлексивного комплексу є домінувальним структурним типом у всіх досліджуваних мовах, а в окремих мовах (у шведській, норвезькій, голландській і новогрецькій), очевидно, єдино можливим типом утворення цих одиниць.
Продуктивність префіксів у сфері ДРК в індоєвропейських мовах різна. Особливо високу продуктивність демонструють префікси у сфері внутрішнього дієслівного словотворення у слов’янських і балтійських мовах, а також
у німецькій мові.
Найбільшу словотвірну продуктивність серед віддієслівних ДРК у досліджуваних мовах мають такі префікси:
– у східнослов’янських мовах: на-, за-, с-, о-/об- (рос., укр., білор.);
раз-/рас- (рос., білор.); роз- (укр.); до- (укр., білор.); вы-/ви-(рос., укр.);
– у західнослов’янських мовах: na-, do- (польськ., чеськ., словацьк.); roz-, wy-, za- (польськ., словацьк.); s-/z-, w-, o-/ob-, prze-, u- (польськ.); po- (словацьк.);
– у південнослов’янських мовах: на-, раз-/рас- (с.-хорв., болг.); за-,
из-/ис- (с.-хорв.);
– у балтійських мовах: į-, už-, pri-, at-, nu-, su- (лит.); ie-, iž-, par- (лат.);
– у германських мовах: ver- (нім., голл.); for- (норв., дат.); för- (швед.),
а також у німецькій мові префікси: aus-, ein-, über-, zer-, ab-, durch-.
Низьку продуктивність при утворенні віддієслівних ДРК виявляють префікси в романських мовах.
При деривації відіменникових ДРК в індоєвропейських мовах бере участь менша кількість префіксів, продуктивність яких загалом нижча порівняно з префіксами внутрішнього дієслівного словотвору. Відносно високу продуктивність
в окремих мовах мають такі префікси: у німецькій ver-, be-, ein-, ent-, ab-;
у російській, українській і болгарській о-/об-, а також у болгарській мові префікс в-; у польській za-, roz-, s/z-, wy-; у романських мовах en- (іспан., порт., рум., фр.), a- (іспан., порт.).
Приєднання рефлексивного комплексу до твірної основи супроводжується
в індоєвропейських мовах взаємопристосуванням поєднуваних морфем, а саме: кореня, префікса, суфікса і рефлексивного елемента. На межі цих морфем
або всередині кореня часто відбувається чергування голосних і приголосних звуків, усічення флексії або частини кореневої морфеми. Ці морфонологічні процеси частіше спостерігаються в досліджуваних мовах при транспозиційному (зовнішньому) творенні ДРК від іменників і прикметників (див. (3) на с. 1;
(6) і (7) на с. 13).
У межах розглянутого матеріалу існують певні взаємозумовлені закономірності (кореляції), зокрема:
1) між типологічною продуктивністю певного структурного типу ДРК і його продуктивністю в окремо взятій мові (наприклад, у німецькій);
2) між кількісним складом рефлексивного комплексу і його продуктивністю в типологічному аспекті.
З урахуванням цих закономірностей сформульовано такі міжмовні узагальнення ймовірнісного типу:
– якщо ДРК певного структурного типу є продуктивними в типологічному аспекті, тобто відзначені у більш ніж 50% досліджуваних мов, то існує ймовірність їх продуктивності в окремих мовах;
– якщо в утворенні ДРК беруть участь триморфемні рефлексивні комплекси, то існує ймовірність низької продуктивності цього типу як в окремо взятій мові, так і в більшій частині досліджуваних мов.
У третьому розділі – “Типологія значень віддієслівних дієслів
із рефлексивним комплексом” – досліджується семантика віддієслівних ДРК. Значення похідного ДРК розглядається тут як значення, яке складається
в результаті взаємодії значень твірної дієслівної основи і рефлексивного комплексу, до якого належать рефлексивний елемент, префікс і/чи суфікс.
У дисертації встановлено, що віддієслівні ДРК в індоєвропейських мовах мають спільну ознаку “якість результату, якого досягає суб’єкт у процесі виконання ним дії, позначеної твірною дієслівною основою”. З цього погляду семантичні групи віддієслівних ДРК упорядковуються у три типи: 1) ДРК із позитивним результатом для суб’єкта дії (позитивні ДРК); 2) ДРК із негативним результатом для суб’єкта дії (негативні ДРК); 3) ДРК із нейтральним результатом для суб’єкта дії (негативні ДРК).
Як позитивний результат для суб’єкта ДРК у роботі розглядається певний бажаний чи корисний стан, який виникає внаслідок виконання суб’єктом дії, позначеної твірною дієслівною основою. Цей стан є звичайно наслідком цілеспрямованої дії з боку суб’єкта, який прагне задовольнити певні свої
потреби, подолати труднощі, зробити щось на користь собі, домогтися чогось і т.ін.
(див. (1) на с. 1).
Негативний результат репрезентує певний небажаний стан, який виникає внаслідок виконання суб’єктом дії, позначеної твірним дієсловом. Цей стан часто є наслідком надмірно інтенсивного або тривалого здійснення суб’єктом дії, позначеної твірною дієслівною основою. Найбільш типовими негативними наслідками цих дій є втома, хвороба, травма, помилка, запізнення. Наприклад:
(8) укр. їсти → об’їстися ‘надмірно наїдатися, переповнюючи шлунок’; аналогічно: білор. есці → аб’есціся; польськ. jeść → oвjeść/przejeść się;
с.-хорв. jести → обjести/преjести се; чеськ. jisti → přejisti se; болг. ям → оям се; словацьк. jesť → objesť sa; лат. ēst → pārēsties (розм.); лит. ėsti/valgyti → persiėsti/
persivalgyti/apsivalgyti; нім. essen → sich überessen; норв. spise → forspise seg;
дат. spise/æde → forspise/foræde sig; швед. äta → föräta sig.
Нейтральні ДРК позначають дії з неочевидним або нейтральним результатом для суб’єкта дії. Ці ДРК описують різні фази (способи) перебігу дієслівної дії (початок, розвиток, завершення з їхніми різними відтінками). Пор.:
(9) укр. гукáти (розм.) ‘голосно лаяти когось’, ‘кричати на когось’; горлати (розм.) ‘голосно говорити, кричати або співати на все горло’; ґвалтувати (розм.) ‘кричати’, ‘галасувати’ → розгукатися (рідко) ‘розкричатися’; розгорлатися (розм.) ‘почати багато ґвалтувати’; розґвалтуватися (розм.) ‘почати горлати, галасувати’; болг. кряскам ‘кричати’; вряскам ‘голосно кричати’ → разкряскам/ развряскам се ‘розкричатися’; лат. bļaut ‘кричати’ → iebļauties (розм.) ‘закричати’;
(10) укр. кохати → розкохатися ‘перестати любити’; аналогічно:
польськ. kochać → odkochać się. |
