ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК ПРОБЛЕМА ПЕРЕКЛАДУ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛОМОВНИХ ПЕРЕКЛАДІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОЇ ПРОЗИ)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК ПРОБЛЕМА ПЕРЕКЛАДУ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛОМОВНИХ ПЕРЕКЛАДІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОЇ ПРОЗИ)
Альтернативное Название: Интертекстуальность КАК ПРОБЛЕМА ПЕРЕВОДА (На материале англоязычных переводов УКРАИНСКОЙ постмодернистской прозе)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтована актуальність та необхідність дослідження обраної теми, розкриті мета й головні завдання, наукова новизна отриманих результатів та їх теоретичне й практичне значення, формулюються основні положення, винесені на захист. Подається загальний опис методології, структура роботи та відомості про її апробацію.


 


У першому розділі „Локалізація постмодерністської інтертекстуальності: взаємозв’язок літературознавчих та перекладознавчих концепцій” аналізуються результати досліджень проблеми інтертекстуальності у літературознавстві та перекладознавстві, обґрунтовується вихідне визначення інтертекстуальності, уточнюється типологія інтертекстуальних одиниць.


У першому підрозділі „Інтертекстуальний вимір постмодерністської прози” розглядається специфіка феномену інтертекстуальності як центрального конструктивного принципу постмодернізму. Постмодерністський текст розглядається як багатомірний простір, складений із цитат, що відсилають до багатьох культурних джерел. Наголошується на ролі читача як співавтора, рівноправного партнера, для якого розкодування постмодерністського тексту перетворюється на гру з літературою. Ця гра не зводиться до безкінечного пошуку джерел цитат, а функціонує в просторі перегуку цих цитат, які, актуалізовуючи свої джерела, пробуджують генетичну пам’ять твору і породжують множинність інтерпретацій.


Багатозначність постмодерністського тексту створює велику проблему для перекладу, оскільки дає підстави для безкінечної множинності перекладацьких інтерпретацій. Тому виникає необхідність напрацювання критеріїв орієнтації для перекладача в постмодерністській інтерпретаційній сваволі. Це завдання вирішується в дисертації з позицій інтерпретативної теорії перекладу, яка вмотивовує свободу перекладача і розглядає процес перекладу як такий, що спирається на розумові процеси інтерпретації тексту.


На сучасному етапі вивчення інтертекстуальності розрізняють як вузьке, так і широке її тлумачення, відтак різняться й класифікації інтертекстуальних елементів. У нашому дослідженні ми розуміємо інтертекстуальність у її вузькому значенні „власне інтертекстуальності, що створює конструкції „текст у тексті” (Н. Фатєєва), а в якості інтертекстуальних елементів розглядаємо мовні механізми інтертекстуальності: цитати, алюзії, ремінісценції. Таким чином, ми відокремлюємо інтертекстуальність як семіотичний простір від конкретних вербалізованих контактів між текстами на рівні внутрішньотекстових зв’язків.


У другому підрозділі „Можливості уніфікації структурних одиниць інтертекстуальності” уточнюються межі та об’єм інтертекстуальних одиниць, робиться спроба їх уніфікації.


Широке застосування теорії інтертекстуальності різними філологічними дисциплінами і різними методами гуманітарного аналізу спричинило розмитість основних понять, що функціонують як мовні механізми інтертекстуальності (цитати, ремінісценції, алюзії), а також понять, що з ними корелюються (чуже слово, прецедентний текст). У своїй роботі, керуючись принципом доцільності застосування цих термінів як інструментарію перекладознавства, ми зробили спробу їх уніфікації.


Ми спираємось на структурно-семіотичний підхід, розроблений тартусько-московською школою, яка зробила значний внесок в теорію перекладу, і як основну структурну одиницю інтертекстуальності розглядаємо цитату, за якою закріплюємо статус родового поняття. В такому розумінні цитата включає в себе власне цитату – точне відтворення будь-якого фрагмента чужого тексту, алюзію – натяк на історичну подію, побутовий або літературний факт, що мають бути відомими читачу, та ремінісценцію – небуквальне відтворення, несвідоме або свідоме, чужих структур, слів, що наводять на спогад про інший твір. Отже, цитата виступає синонімічним поняттям до поняття „чуже слово” і є мовним механізмом апеляції до корпусу прецедентних текстів, які ми, слідом за А. Кремнєвою, розуміємо як набір текстових структур, що зберігаються в довгочасній пам’яті письменника та / або читача і використовуються ними для породження та інтерпретації нових смислів.


У третьому підрозділі „Перекладність структурних одиниць інтертекстуальності” розглядається стан дослідженості інтертекстуальності у перекладознавстві та можливості перекладу інтертекстуальних одиниць.


Питання відтворення інтертекстуальності у перекладі найбільш повно розглянуте в роботах П. Торопа і Г. Денисової. Модель передачі інтертекстуальних елементів П. Торопа має високотеоретичний характер і навряд чи може бути плодотворно використана на практиці. Концепція Г. Денисової має більшу практичну спрямованість і включає комплексний аналіз функціонування інтертекстуальних зв’язків у перекладі, проте широке розуміння дослідницею інтертекстуальності, яка включає власне інтертекстуальність, що створює конструкції „текст у тексті”, паратекстуальність, метатекстуальність, гіпертекстуальність та  архітекстуальність, дозволяє лише окреслити перекладацькі підходи і зробити узагальнені висновки.


Інші перекладознавці торкаються проблеми інтертекстуальності з позиції діалектичної взаємодії принципів одомашнення або очуження при перекладі художнього твору (С. Холтуїс, С. Басснетт, А. Лефевр, Е. Паyнд, І. Клюканов, І. Лєвий, М. Гаспаров, А. Попович, Ю. Найда, У. Еко, Л. Венуті та ін.).


Основою прийому одомашнення щодо інтертекстуальних одиниць є заміна інтертекстуальної одиниці функціональним аналогом культури-реципієнта. Так, М.Царинник та М. Горбань передають назву некрасівського вірша в оповіданні С.Кас’янової „Авітодрузін” як “Tom Thumb”. Пор.: “Дєти. Сегодня мы будем учить стих Некрасова „Мужичок с ноготок”. Хором. „Нєт, дєти. „Однажды в студеную зимнюю пору...”–Children. Today we are going to lea Nekrasov’s poem “Tom Thumb”. All together now: “Once upon a cold winter day…”.


Прийом очуження щодо інтертекстуальних одиниць полягає у дослівному перекладі інтертекстуальної одиниці та супроводженні її коментарем. Зокрема, у „Перверзії” Ю. Андруховича М. Найдан відтворює лексичний матеріал Шевченкової цитати і вказує її джерело. Порівн.: Я свою п’ю, а не кров людськую, - процитував у відповідь Перфецький, можливо, й не зовсім доречно.” But not human blood,Perfetsky quoted in answer, perhaps not entirely appropriately. (Коментар перекладача: „From Shevchenkos poemThe Dream”).


Поетика постмодерністського тексту висуває свої вимоги й застереження до застосування обох цих прийомів, які стали об’єктом уваги другого й третього розділів.


 


          В другому розділі „Інтертекстуальна природа ігрового простору постмодернізму в аспекті перекладу” аналізується вплив фундаментальних прийомів постмодерністської поетики – іронії та гри – на процес перекладу, формулюються основні принципи перекладу постмодерністських творів, аналізується їх застосування при перекладі інтертекстуальних одиниць.


У першому підрозділі „Іронічна гра з цитатою як принцип постмодерністського письма: межі варіативності перекладацьких рішень” показано, що іронія та гра є найвиразнішими прийомами постмодерністської поетики, які визначають такі вимоги до перекладу інтертекстуальних одиниць у постмодерністських творах:


1)              Самодостатність постмодерністської гри проявляється в її дистанціюванні від зображення реальної дійсності. Реальність виявляється колажем цитат наявних культурних текстів в ігровому полі, яке є сплетінням „своїх” / ”чужих” слів. Відтак виникає перша вимога до перекладу – відтворити смислову напругу між „своїм” і „чужим” словом, створити для читача перекладу умови, що сприятимуть співвіднесенню  „чужого слова” з іншими текстами, тобто забезпечити здатність тексту перекладу продукувати асоціативні зв’язки на цільовому інтертекстуальному полі.


2)              Пластичність правил постмодерністського тексту виправдовує будь-яку інтерпретацію. Це розширює межі свободи перекладача й зумовлює концепцію його „видимості”, що дає йому повноваження відкрито вписувати себе в текст.


3)              Розуміння гри як обопільного процесу, в якому немає поділу на гравців та глядачів, вимагає від читача активної творчої участі. Тому надзвичайно важливо забезпечити читачеві перекладу простір для розгортання власних інтерпретацій, надати йому стимул для виникнення будь-яких смислових вібрацій, не зважаючи на те, чи є це „наївний” читач, чи „археолог” тексту. Така радикальна для перекладу теза зумовлена насамперед тим, що правильних інтерпретацій не існує, єдине, що має значення, – це сам процес їх розгортання.


В другому підрозділі „Контекст ігрового поля в оригіналі та перекладі: проблема міжкультурного розуміння” апробовані вказані  нами у першому підрозділі другого розділу принципи перекладу інтертекстуальних одиниць у постмодерністському творі на матеріалі оригіналу роману Ю. Андруховича „Рекреації” та його англомовного перекладу М. Павлишиним. Продемонстровано широкий спектр інтертекстуального покриття роману і доведена роль інтертекстуальних одиниць у творенні гри та іронії. Показано, що дотримання вищеназваних принципів при перекладі інтертекстуальних одиниць гарантує донесення до цільового читача іронічних та ігрових ефектів першотвору. Так, іронічне звучання тосту Ю. Немирича, який образно викриває ганебну життєву позицію „короля рекету” Пєті, досягається за рахунок перефразованого біблійного словосполучення: „Людина створена так, що їй завжди всього мало. <…> Вона грабує ближніх своїх і, коли треба, навіть стріляє в них з пістолета”. Перекручена біблійна цитата містить у цьому епізоді інтенції, протилежні тим, які вона мала в тексті-джерелі – Біблії. Порівн.: „Ви чули, що сказано: „Люби свого ближнього; "You have heard that it was said, 'Love your neighbour. В перекладі завдяки адекватному відтворенню біблійно маркованого слова цитата є запорукою іронічного переосмислення речення: „They rob their neighbours and, when necessary, even fire pistols at them”.


І, навпаки, нівелювання вимог до перекладу інтертекстуальних одиниць, що диктуються постмодерністською поетикою, призводить до слабшання або знищення іронічного чи ігрового навантаження інтертекстуальної одиниці. Так, одного з головних героїв у „Рекреаціях” звати Хома. Серед чотирьох головних героїв роману він є найбільш зневіреним. Відтак в українського читача це ім’я може викликати асоціації з невірним Хомою. В англійському перекладі М. Павлишина ім’я „Хома” відтворено згідно з усталеною традицією транслітерування як „Khoma”. Такий переклад передає національний колорит, але знімає ігровий нюанс, адже для англомовного читача більш провокуючим до смислотвірної активності було б „Thomas” – ім’я, що відсилає до біблійного апостола.


В ході інтертекстуального аналізу простежені й класифіковані основні джерела цитувань (цитатні імена, цитати-біблеїзми, цитати з національних літератур, цитати з тоталітарної мови радянського періоду, фольклорні цитати, автоцитати), що послужили основою типологізації цитат у третьому розділі.


 


 Третій розділ „Форми існування інтертекстуальних одиниць в українській постмодерністській прозі та проблеми їх перекладу” присвячений дослідженню способів перекладу інтертекстуальних одиниць відповідно до жанрово-стилістичного характеру тексту-джерела та обґрунтуванню оптимальних перекладацьких рішень при відтворенні інтертекстуальних одиниць. 


У першому підрозділі „Різновиди інтертекстуальних одиниць та способи їх відтворення при перекладі” на матеріалі найбільш виразних українських постмодерністських творів з точки зору наявності в них інтертекстуальних зв’язків аналізуються способи відтворення інтертекстуальних одиниць у перекладі.


1.              Цитатні імена. Цитатні імена в нашому дослідженні поділяються на: 1)власні цитатні імена, до яких ми відносимо імена реально-історичних осіб та літературних героїв, топоніми; 2) заголовки літературних творів і назви творів інших видів мистецтв.


Головна функція власних цитатних імен в аналізованих творах – сприяти творенню ситуації гри та іронії, для реалізації яких застосовуються такі прийоми: розташування поруч імен реально-історичних осіб різних  епох в одній часово-просторовій площині; викривлене написання імен реально-історичних осіб; перелік імен реально-історичних осіб за принципом звукової подібності; вживання реально-історичних імен сучасних українських літераторів як діючих осіб твору; вживання реально-історичних імен українських класичних авторів зі свідомим часовим зміщенням; вживання літературних імен зі світової літератури та з власної творчості як діючих осіб твору; обігрування внутрішньої  та фонетичної форми імені; вживання топонімів зі світової літератури та з власної творчості як реальних місць розгортання подій тощо. 


Порівняльний аналіз показує, що власні цитатні імена передаються в такі способи: 1) підбір відповідників у цільовій мові: Кобо Абе – Kobo Abe, П’єр Менар – Pierre Menard;2) транслітерація: Шевченко – Shevchenko; 3) транслітерація з поясненням цитатного потенціалу імені в коментарі: Білинкевич – Bilynkevych (Коментар: „The name of a rather slimy stool-pigeon Soviet type from Andrukhovych's novel Recreations.  In his earlier novel Andrukhovych describes him as a "blond-haired swine". The irony in Perverzion is that after Ukrainian independence, Bilynkevych has become a Ukrainian nationalist, a fact which is actually a rather typical occurrence in the new Ukrainian reality”); 4) транслітерація з поясненням  внутрішньої форми імені в коментарі: Чортопіль – Chortopil (Коментар:  „Meaning something like "Devilopolis" or "Demonopolis."  The central action of Andrukhovych's novel Recreations occurs in the same city”); 5) переклад внутрішньої форми імені: Олена Бджілка – Olena Beebaby, Максим Кривоніс – Maksym the Crooked Nose; 6) гіперонімічне перейменування – Неборак  – one of my poet friends.


Слід зазначити, що при застосуванні цих способів спостерігається відсутність  орієнтації на єдиний критерій.  Недотримання наскрізного принципу при відтворенні цитатних імен призводить до послаблення  ігрового та іронічного ефектів тексту перекладу, що, в свою чергу, спричиняє нівелювання важливих інтертекстуальних ланок твору.


 Аналіз перекладу заголовків літературних творів та назв творів інших видів мистецтва показує, що найчастіше вони перекладаються шляхом точного відтворення лексичного матеріалу. Зокрема, назва есе в „Перверзії” Ю. АндруховичаКонкретне чтиво”, яка відсилає до фільму К. Тарантіно „Кримінальне чтиво” (“Pulp Fiction”), перекладена М. Найданом як „Concrete Reading Material”. Такий спосіб перекладу не доносить до цільового читача цитатного потенціалу назви, оскільки не спирається на її первісну форму.


2. Цитати-біблеїзми. В постмодернізмі, з його відмовою від будь-яких ціннісних ієрархій, цитати-біблеїзми втрачають свою авторитетну функцію і часто опиняються в „низькому” контексті, завдяки чому досягається ефект іронії. Порівняльний аналіз засвідчив високий рівень адекватності при відтворенні цитат-біблеїзмів, оскільки Біблія належить до епіцентрів загальнокультурного середовища. Проте інколи біблійні інтонації в перекладі слабшають через недотримання біблійного зразка при передачі лексичного складу або ритміко-синтаксичної структури цитат-біблеїзмів. Так, герой „Перверзіїї” Ю. Андруховича уподібнює своє середовище до „птахів небесних”. В перекладі це словосполучення передано як „the birds in the sky”, тоді як в англійських одомашнених версіях Біблії найпоширенішими є такі переклади: “birds of the air”, “fowls of the air”, “birds of the heavens”, “fowl of the heavens”. Внаслідок цього біблійна конотація в перекладі роману не є такою виразною, як в оригіналі.


Також спостерігається певна непослідовність при перекладі полігенетичних цитат біблійного походження (не завжди надається до них коментар), які вимагають окремого підходу з огляду на їх належність одночасно до декількох текстів. Труднощі при їх перекладі посилюються неможливістю одночасно відтворити біблійну природу цитат і донести до читача перекладу смисли, набуті в інших літературних контекстах .


Труднощі виникають і при перекладі авторської гри, побудованої на обігруванні біблійної семи полісемантичних слів: „Натомість приходять фарисеї та садукеї, азартні гравці, книжники, вбивці та содоміти, культуристи, лихварі, карлики, православні священики в поруділих рясах, циркові комедіанти, сластолюбці, казахи, кришнаїти, римські  легіонери” –Instead arrive Pharisees and Sadducees, gamblers and bookish types, murderers, Sodomites <...>” . Сполучення „bookish types” в перекладі В. Чернецького не відображає біблійної конотації лексеми „книжники”, що означає, з одного боку, духовних вождів народу, котрих викривав Ісус Христос, з іншого – людей, відірваних від життя, які мають уявлення про нього тільки з книжок


3. Цитати з національних літератур. З точки зору перекладацьких підходів цитати з національних літератур доцільно згрупувати таким чином: 1) цитати з творчості „сильних,” або „хрестоматійних”, авторів; 2) цитати з творчості менш знаних авторів.


Цитати з творчості „сильних” авторів розраховані на масового читача і спрацьовують як „готові блоки”, що миттєво впізнаються. 


Цитати з творчості менш знаних авторів спрямовані на „втаємниченого” читача, читача-поціновувача, потребують більших зусиль в їх розшифруванні, але й дарують більшу „радість відкриття”.


Перекладацькі підходи мають враховувати це розрізнення. Проте на практиці чіткої перекладацької позиції стосовно передачі цитат із національних літератур не спостерігається. Цитати в основному передаються способом точного відтворення лексичного матеріалу, що може супроводжуватися поясненням у коментарі джерела цитати та інколи – її художнього навантаження, зокрема: „Від брудної, каламутної води пливе між ногами, спалахують блискавки, благодатна пора наступає, гримить” – The ground beneath their feet flows with muddy water, lightning flashes, blessed times are coming, there’s thunder (Коментар: „The last two phrases are a quote from Ivan Franko’s well-known poem  “Hrymyt”: “Thunder! A blessed time is approaching.” The poet speaks metaphorically about a revolution”).


Втім, при перекладі постмодерністського тексту спосіб точного відтворення лексичного матеріалу, як з наданням коментаря, так і без нього, має суттєві недоліки.


Лише точне відтворення лексичного матеріалу цитати, вкоріненої в національну культуру, часто не сприймається читачем перекладу як цитування, відповідно, не відбувається смислобудування, що базується на зіставленні цитати із текстом-джерелом. 


Супровід цитати коментарем заохочує читача до інтерпретаційних зусиль та до співтворчості, але в світлі постмодерністської поетики коментар виглядає як штучний спосіб активізації читачів, що руйнує „радість впізнавання”, або „відкриття”, даровану читачам тексту оригіналу, – одну з головних приваб постмодерністського тексту.


З огляду на такі застереження в набагато вигіднішому світлі постає теорія пошуку  функціональних відповідників цитат у культурі-реципієнті. Одним зі шляхів  пошуку таких відповідників може бути застосування теорії архетипів та національного позасвідомого, в основі якої лежить віднайдення спільних точок у двох художніх системах, які можуть підняти переклад до рівня світового позасвідомого. Можливості практичної реалізації цієї гіпотези простежені нами на прикладі Шевченкових цитат у романі Ю. Андруховича „Московіада”, в якому вони не є хаотично вкрапленими, а послідовно розвивають мікротему „Україна – Російська імперія”, а ширше  – „дім” – „чужина”, і розглядаються в рамках архетипної моделі подорожі. Отже, найбільш придатним варіантом їх перекладу міг би бути пошук функціонально аналогічних цитат у царині культури-реципієнті, які б сприймалися читачем перекладу як складові архетипної моделі подорожі.


Спосіб точного відтворення лексичного складу цитати без надання коментаря може вважатися придатним при передачі цитат із творчості сучасних письменникові авторів. Зокрема, Ю. Андрухович маркує такі цитати неточною атрибуцією „як сказав поет”. Тому сам факт маркування доносить до читача перекладу інформацію про цитатний статус інтертекстуального елемента, а розмитість атрибуції заохочує читача перекладу в намірі ідентифікувати джерело цитати і водночас не обмежує розгортання його асоціативних пошуків.


4. Цитати із тоталітарної мови радянського періоду. В українському постмодернізмі тоталітарна мова радянського періоду є об’єктом іронічного обігрування та деконструкції. Мішенню руйнування ідеологічного дискурсу стають радянські штампи і кліше, лексеми-ідентифікатори радянської ідеології,  „піонерська поезія”, твори радянського образотворчого мистецтва, різновиди міфів про радянських вождів,  радянські традиції та абревіатури.


Вирішальним фактором при перекладі цитат з тоталітарної мови радянського періоду є передача ідеологічної семи. В аналізованих прикладах це досягається такими способами:


- шляхом збереження слів з ідеологічним навантаженням, які набули поширення за часів існування СРСР (так званих  інтернаціональних радянізмів)  і є для читача перекладу маркерами радянської ідеології, зокрема: „Бо здавалося, що вірним шляхом кульгаєш, товаришу, а виявилось – ні”– „For it seemed to you that you were limping in the right direction, comrade, but it tu s out you weren't”;


- шляхом експлікації змісту усічених літературних штампів, мовних  кліше та абревіатур, наприклад: „Я все завжди робив згідно з лінією!” –“I’ve always followed the party line”, „ Існують ще й інші канали. Від ро-ве-де й пе-ен-де до ґе-бе і дурдому”– „And then there are other channels. From the District Police RVD to the Psychiatric PND, all the way to the good old KGB and the insane asylum”.


Втім, як показує порівняльний аналіз, при перекладі цитат з тоталітарної мови часто є неможливо відтворити їх емотивно-асоціативний компонент, оскільки радянські ідеологеми вже за своєю суттю є замкненою структурою, частиною тоталітарного світу, що здатен існувати лише за умови своєї ізольованості й герметичності. Тому при перекладі таких цитат найпоширенішим способом є збереження контрасту між їх високим статусом поза контекстом твору та зниженим контекстом, у якому вони вживаються автором. Такий спосіб не передає ідеологічної семи, але спрацьовує як потужний засіб творення іронії. Зокрема, у „Московіаді” Ю. Андруховича головний герой опиняється в оточенні працівників пивбару – „продавця риби, голоногої кралі в халаті, і ще двох-трьох небачених раніше дуболомів” і на запропонований йому гранчак проголошує: „Спасібо, рєбята. За ваше свєтлоє будущеє”. В перекладі В. Чернецький передає фразу так: "Thanks, guys. To your glorious future". Через розбіжність у фонових знаннях ця фраза не є „готовим блоком”, що виникає з асоціативно-вербальної мережі цільового читача, втім, контраст між  піднесеним смислом кліше та безпосереднім зниженим побутовим контекстом, в якому воно було проголошене, дозволяє донести до читача перекладу глузливо-іронічний тон висловлювання.


Переклад лексем-„радянізмів” здійснюється шляхом калькування, а  у випадку, коли вони не несуть вагомого художнього навантаження або компенсуються контекстом, – шляхом гіперонімічного перейменування.


5. Фольклорні цитати. Складність перекладу фольклорних цитат полягає в їх глибокому зануренні в національну культуру, здатності викликати широке коло асоціацій, пов’язаних зі складеним у даній культурі уявленням про національний фольклор з усією його образністю та символікою. Постмодерністський текст використовує сакральний статус фольклору і забарвлює його іронічною тональністю шляхом вкраплення  фольклорних цитат у занижений контекст.


 У проаналізованих нами творах фольклор найвиразніше представлений цитатами із народнопісенної творчості та прислів’ями.


Народнопісенні цитати в перекладі передаються такими способами:


-                 способом дослівного відтворення лексичного матеріалу: „Бо наші предки – славні козаченьки – горілкою будь-яку хворість виганяли” – „For our ancestors, the glorious Cossacks, used vodka to chase away any sickness”;


-                  способом використання поетичних кліше (постійних епітетів тощо) / готових поетизмів з додаванням коментаря: „Наші славні пращури інтенсивно зривали з себе й своїх нащадків чорнії брови, карії очі, ніженькі білії, вустонька медовії й тому подібне націоналістичне причандалля” – „Our glorious ancestors intensively tore off themselves the black eyebrows, brown eyes, lily-white feet, honey-sweet lips and other nationalist paraphe alia” (Коментар: „An allusion to the traditional signifiers of beauty in Ukrainian folk songs”) ;


-                 способом відтворення демінутивності фольклорних форм лексичними засобами: „пливіть лебедики – пливіть” –  float little swans – float”,„ ось так ми її голубоньку – лебідоньку„ – here this way we pull out  our little pigeon our little swan.


Порівняльний аналіз показує, що найбільш придатний спосіб відтворення фольклорних цитат  є передача їх за допомогою поетичних кліше. Такий спосіб сприяє виникненню асоціацій у цільового читача, а також свідчить про високий статус цитати, що часто контрастує зі зниженим контекстом.


Прислів’я головно перекладаються за допомогою точного відтворення їх лексичного складу, але це не зменшує їх експресивності в перекладі, зате вказує на приналежність до іншого культурного простору.


6. Автоцитати. В постмодерністському тексті, пронизаному тотальною грою та іронією, для адекватного сприйняття автоцитати необхідне її зіставлення з текстом-джерелом. На основі такого зіставлення можна зробити висновок про те, наскільки авторська цитата відповідає контексту і чи є вона засобом творення іронії або ж, навпаки, – поглиблює певні мікротеми твору. Такі властивості автоцитати зумовлюють необхідність надання до неї розширеного коментаря в перекладі, який би розкривав художнє навантаження цитати. На практиці найчастіше автоцитати коментарем не супроводжуються, що призводить до втрати ігрових та іронічних ефектів, а також до збіднення інтертекстуального потенціалу твору. Так, в „Перверзії” Ю. Андруховича автор надає рукопису, який знайшов головний герой, назву власної збірки віршів – „ЗАТЕМНЕННЯ СВІТУ. В перекладі М. Найдан не підказує читачеві походження такої назви і передає її як „THE ECLIPSE OF THE WORLD”. Це ставить читача перекладу в однакові умови з невтаємниченим у творчість Юрія Андруховича читачем оригіналу, який, не здогадуючись про існування збірки віршів Андруховича з однойменною назвою, не відчує тонкощів авторської іронічної гри, читаючи про назву рукопису таке: „Усе це разом мало назву, почувши яку, не один із вас посміхнеться. Автор замахнувся на все і назвав свою фундаментальну працю не багато й немало „ЗАТЕМНЕННЯ СВІТУ”. До постаті цього зухвальця ми зараз іще повернемось, <...>”.(Під „зухвальцем” розуміється сам автор).


У другому підрозділі – „Обґрунтування оптимальних перекладацьких рішень при відтворенні інтертекстуальних одиниць” – формулюються фактори доцільності перекладацьких підходів до перекладу інтертекстуальних одиниць. Головним критерієм, що має бути врахований при перекладі, є критерій належності інтертекстуальних одиниць до спільного для  вихідної культури і культури-реципієнта інтертекстуального простору. В зв’язку з цим критерієм ми розподілили інтертекстуальні одиниці за фактом належності до універсальної, національної та індивідуальної енциклопедій.


До універсальної енциклопедії ми віднесли загальновідомі цитатні імена,  цитати–біблеїзми та широковідомі цитати зі світової літератури.


До національної енциклопедії, за нашою класифікацією, належать цитатні імена (імена національних реально-історичних осіб, літературні імена з національної літератури), цитати з національної літератури, цитати з тоталітарної мови радянського періоду, а також фольклорні цитати.


До індивідуальної енциклопедії ми віднесли цитатні імена, цитати з творів національних менш знаних авторів та автоцитати, детерміновані культурною пам’яттю окремої особистості.  


 


Основний вузол проблем, пов’язаних із відтворенням інтертекстуальних одиниць, криється саме у відмінності між національною та індивідуальною енциклопедіями двох культур. Такі інтертекстуальні одиниці в основному перекладаються шляхом точного відтворення лексичного матеріалу, що може супроводжуватися коментарем, шляхом пошуку функціонального аналога у культурі-реципієнті та шляхом експлікації змісту усічених цитат. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины