НАУКОВА ДИСКУСІЯ: ДИСКУРСИВНІ ТА ПРАГМАРИТОРИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ (на матеріалі англомовних статей середини ХХ – початку ХХІ сторіч)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, описано методи та матеріал дослідження, сформульовано основні положення, що їх винесено на захист.

У розділі 1 “Писемний науковий дискусійний дискурс як об’єкт лінгвістичного дослідження” розглянуто широке коло питань, пов’язаних з низкою ключових понять, як-от: дискурс, текст, науковий дискурс, мовленнєвий жанр; досліджено жанрову специфіку писемної наукової дискусії; обґрунтовано доречність використання поняття науковий дискурс-текст і виділено його функціонально-структурну та функціонально-смислову одиниці.

Починаючи від цивілізацій Давньої Індії, Китаю, Греції та Риму, наукова дискусія традиційно була і дотепер залишається провідною формою наукової комунікації на проблемному рівні розвитку знання. Гносеологічна функція наукової дискусії полягає в поетапному узгодженні діалектичних протиріч: спочатку у дискусіях негативного типу протилежні концепції поляризуються, а потім у дискусіях позитивного типу (терміни І. М. Сидорової) визначаються умови взаємного примирення конкуруючих теорій.

Поняття “дискусія”, “спір”, “полеміка”, “діалог”, “диспут” мають спільні сутнісні характеристики, а саме: інтелектуальна взаємодія суб’єктів пізнання, наявність відмінних позицій з предмету обговорення, розвиток аргументів за допомогою запитань та відповідей, прагнення довести власну правоту та переконати у ній опонента. Однак домінантні ознаки даних понять є відмінними. Так, у діалозі домінують елементи взаєморозуміння, кооперації, а у спорі — мотиви інтелектуальної боротьби та протистояння. Наукова дискусія визначається як універсальна форма комунікативного інтелектуального співробітництва у науковій галузі, метою якого є виявлення істини та взаємоузгодження учасниками відмінних позицій з дискусійного питання шляхом когнітивно-аргументативної діяльності. Специфіка дискусії полягає в органічному поєднанні полемічних та діалогічних відносин, у врівноваженні методів та засобів діалогу та спору, інтенцій згоди та конфронтації, співпраці та критики. Дискусії притаманне дотримання кодексу мовленнєвої ввічливості, що зближує її з діалогом; водночас елементи гострої критики, властиві спору та ще більш — полеміці, наявні в дискусії у завуальованому вигляді. Значна кількість спільних характеристик між поняттями “дискусія”, “спір”, “полеміка”, “діалог” та “диспут” пояснює ту особливість, що в мовознавчій літературі вони часто вживаються як синоніми.

При дослідженні жанру наукової дискусії ми спиралися на фундаментальні ідеї М.М. Бахтіна про діалогічну природу мовленнєвих жанрів, про залучення мовленнєвої комунікації до різних видів соціальної діяльності, про цілісність висловлювання, зумовлену мовленнєвим задумом мовця, та про мовленнєвий жанр як ключову категорію діалогічної концепції культури.

На сучасному етапі розвитку теорії комунікативних жанрів існують два найбільш розвинені напрямки — лінгвістичний та прагматичний (В.В. Дементьєв). Лінгвістичний напрямок досліджує синтактику та семантику жанру, у той час як прагматичне жанрознавство зосереджене на різних аспектах взаємодії адресата та адресанта у широкому контексті. Виходячи з потреби синтезу значної диференціації згаданих досліджень та наявних у них визначень жанру, ми пропонуємо власне визначення жанру, що враховує як його лінгвістичну, так і прагматичну специфіку. Під комунікативним жанром ми розуміємо історично сформовану стереотипову модель мовленнєвої поведінки, що характеризується тематичною та логіко-прагматичною завершеністю, а також низкою типових структурних елементів, функцій, комунікативних цілей та прагматичних інтенцій, що ідентифікуються та визнаються членами певної професійної чи академічної спільноти.

Писемна наукова дискусія є вторинним жанром наукової комунікації, що належить до інформативно-персуазивного особисто-нейтрального типу з елементами особистісно-релевантної комунікації. Обов’язковими конститутивними ознаками жанру “писемна наукова дискусія” є такі компоненти: 1) адресант (фахівець у певній науковій галузі, що, залежно від свого ставлення до тези дискусії, характеризується як “пропонент” чи “опонент”); 2) подвійний адресат (з одного боку — це опонент автора, який, як і сам автор, є представником наукового соціуму, а з іншого — коло зацікавлених читачів з певними когнітивними здібностями зворотного розуміння, що визначаються їхніми спеціальними знаннями у конкретній науковій галузі); 3) опосередкований канал зв’язку між автором та адресатом; 4) референт жанру — ситуація наукового пізнання, що характеризується наявністю протиріч; 5) глобальна комунікативна мета — зняття розбіжностей та з’ясування істини шляхом узгодження відмінних позицій; 6) комунікативно-прагматична мета автора — публічне обґрунтування чи-то спростування тези дискусії з метою переконання адресата у прийнятності чи-то неприйнятності певного підходу, а зрештою — формування розуміння, аналогічного тому, яке поділяє адресант; 7) концепція адресата, що полягає в освоєнні ним смислового континууму дискусійного дискурсу-тексту та визначенні свого ставлення до предмету дискусії; 8) предметно-ситуативне тло, що характеризується тривалістю спілкування у часо-просторовому відношенні. Тезу, стосовно якої учасники дискусії характеризуються як “пропонент” та “опонент”, можна розглядати як комунікативне минуле жанру, а ситуацію, за якої усі наявні спірні питання вирішено та у жодної сторони не залишилось заперечень — комунікативним майбутнім. Визначення змісту жанру та опис його мовленнєвого втілення вимагає заглиблення у царину дискурсивного аналізу.

Дискурс є когнітивним процесом, пов'язаним з реальним породженням мовлення, створенням мовленнєвого твору, а текст — кінцевим результатом процесу мовленнєвої діяльності, що виливається в певну завершену (і зафіксовану) форму (О. С. Кубрякова). Дискурсивний (внутрішній) та текстовий (зовнішній) аспекти наукового дискусійного дискурсу-тексту (термін А. І. Варшавської) становлять неподільну єдність. Науковий дискурс-текст є відлитою у певну текстову форму смисловою структурою, що виникає внаслідок здійснення вченим складного комплексу когнітивних дій, націлених на отримання, вербалізацію та включення до наукової комунікації нового знання в такий спосіб, аби досягти поставленої комунікативно-прагматичної мети.

Основною функціонально-структурною одиницею дискурсу-тексту є дискурсивний сегмент (термін А.І. Варшавської), який становить фрагмент тексту, у якому фіксується та чи інша дискурсивна процедура, що реалізується як його дискурсивна інтенція. Дискурсивну процедуру ми розглядаємо як функціонально-смислову одиницю дискурсивного рівня, котра є стереотиповим, конвенціональним способом актуалізації комунікативно-пізнавальних дій автора. У процесі розвитку дискурсу кожна дискурсивна процедура підпорядкована реалізації основної прагманастанови адресанта. Сукупність інтенцій дискурсивних процедур реалізує комунікативно-прагматичну складову тексту, що визначається основним задумом його автора. Дискурсивні процедури позначаються відповідними мовними маркерами лексико-семантичного та граматично-семантичного рівнів.

В якості одиниці дискурсивної організації наукової дискусійної прози у роботі виділяється дискусійний фрагмент — стереотиповий з точки зору структурної та дискурсивної організації текстовий утвір, в основі якого — діалогічна ситуація зіставлення поглядів автора та його опонентів з дискусійного питання. Структурно-дискурсивна складність дискусійних фрагментів зумовлена, з одного боку, комунікативним наміром автора, який передбачає доведення його позиції за допомогою різноманітних дискурсивних процедур обґрунтування, а з іншого — прагматичною інтенцією фрагменту, спрямованою на досягнення перлокутивного ефекту переконання адресата.

У розділі 2 “Дискурсивні характеристики наукового дискусійного дискурсу-тексту” визначено основні типи дискурсивних процедур та відповідних їм дискурсивних сегментів, що утворюють дискурсивно-текстову тканину дискусійної прози; досліджено структурно-динамічний аспект наукових дискусійних фрагментів; встановлено коло типових мовних засобів реалізації прагматичної настанови автора дискусійної прози.

Структура дискусійного фрагменту представлена продуманою послідовністю дискурсивних сегментів, у яких фіксуються дискурсивні процедури, за допомогою яких формулюються та оформлюються фрагменти знань та здійснюється персуазивний вплив на адресата. Найтиповішими дискурсивними процедурами, що вживаються у науковому дискусійному дискурсі є такі:

·   ДП асерції ·   ДП оцінної асерції ·   ДП актуалізації чужої точки зору ·   ДП власне констатації ·   ДП констатації-повідомлення ·  ДП заперечення та згоди

· ДП аргументації ·  ДП пояснення ·  ДП уточнення ·  ДП підтвердження ·  ДП екземпліфікації ·  ДП рекомендації

Зважаючи на те, що задумом дискусійного фрагменту є утвердження позиції автора з дискусійного питання, асертивний дискурсивний сегмент, який актуалізує позицію автора з питання дискусії, становить ядро чи дискурсивний фокус дискусійного фрагменту. Дискурсивний контекст, змістом якого є введення чи обґрунтування думки автора, становить — стосовно асертивного сегменту — підрядну частину. Залежно від того, чи такий тип контексту розташований у пре- чи у постпозиції стосовно асертивного твердження, він, відповідно, розподіляється на передасертивний та постасертивний контекст авторського твердження.

У цілому, процедури передасерції у дискусійних фрагментах покликані виконувати низку важливих дискурсивних функцій, як-от: створення тематичної основи для введення позиції автора, залучення читача до процесу співмислення, упорядкування матеріалу, здійснення дискурсивного переходу від репрезентації чужих поглядів до ствердження поглядів автора. Зміст передасертивного контексту переважно утворюють: ДС актуалізації старого знання, ДС визначення проблеми дискусії, ДС актуалізації позиції опонента, ДС оцінної асерції.

Постасертивний контекст в основному слугує досягненню автором перлокуції переконання читача у справедливості наведеного раніше асертивного авторського твердження. Змістом постасертивного контексту є: ДС актуалізації значення згоди чи заперечення чужої позиції, ДС аргументації, ДС підтвердження, ДС пояснення, ДС уточнення, ДС екземпліфікації, ДС оцінної асерції, ДС актуалізації нового знання, ДС визначення кола невирішених проблем (на фінальному етапі дискусії).

a) As scientists we are left with the question: what was the geophysical mechanism behind the Flood? b) Catastrophic plate tectonics (CPT) is currently the most popular model among creationists along with two other models: 1) Walter Brown’s hydroplate hypothesis and 2) the impact/vertical tectonics hypothesis. c) The best approach to a new area of science where there are few known facts is to use the principle of multiple working hypotheses, allowing several competing models. d) All three models need to explain the existence and origin of the midocean ridge, sediments an average of one mile deep on the continents, the fossil order, etc.

e) I see Walter Brown’s model especially problematic in the following areas: the initial conditions, a broad brush with little detailed evidence, the origin of trenches, the death of the mammoths in Siberia, the origin of asteroids, and the Ice Age.

f) It may surprise many of you, but CPT is also questionable as to the mechanism for the Flood. Major problems as I see them include: the initial conditions, a broad brush with little detailed evidence, the origin of trenches. […]

g) The mechanism I favour is meteorite impacts with vertical tectonics. h) Evidence for meteorite bombardment during the Flood is displayed by the discovery of an increasing number of impact sites on Earth. i) It is surmised that 10 to 20 thousand impacts of various sizes occurred early in the Flood, but that the Flood erased the evidence for most of them. j) This model can explain the generation and transport of the copious amount of sediment found on the continents and 40 days of heavy rainfall. k) However, the model also has problems, primarily the translation of so many local impacts into a systematic regional and global tectonic reaction. The model cannot, as of yet, account for the mid-ocean ridges and very large linear fractures on continents. […]

l) We must also be open to the possibility that at this point none of the existing models describe the main geophysical mechanism of the Flood (Oard, 2002, p.6).

Комунікативним задумом автора у даному ДФ є обґрунтування правильності його гіпотези (g) про природу геофізичних механізмів, які у давнину могли спричинити всесвітній потоп на Землі. ДС (g), що містить гіпотезу автора, становить дискурсивний фокус дискусійного фрагменту та вимагає, з одного боку, передасертивного контексту, що створив би оптимальні дискурсивні умови та тематичну основу для введення позиції автора до фрагменту, а з іншого боку — постасертивного контексту, який слугував би обґрунтуванню поглядів ученого та переконанню у них читача.

Роль передасертивного контексту твердження автора з питання дискусії — ДС (g) — становлять дискурсивні сегменти (a-f). Так, у ініціальному ДС (a) автор у формі запитання формулює питання дискусії. ДС (b) вводить у формі референції три найпоширеніші гіпотези з приводу питання обговорення. Надалі у ДС рекомендації (с) автор висловлює пораду щодо доцільності паралельного розгляду відразу декількох гіпотетичних моделей тектонічних процесів. ДС (d) становить одночасно аналіз наявних підходів та констатацію очевидних прогалин, що виражається у ДС (e, f), які містять негативну оцінку певних аспектів двох згаданих раніше гіпотез. Між змістом ДС, що актуалізують у дискусійному фрагменті чужі гіпотези та гіпотезу автора, складаються логічні відносини протиставлення. З іншого боку, ДС (с), що імплікує бажання автора шукати істину, не виключаючи жоден з наявних підходів, реалізує у дискурсі значення поступки. Отже, реалізація автором його комунікативного наміру у даному ДФ здійснюється у діалогічному контексті часткової згоди з опонентами.

Прагманастанова переконання читача у справедливості висловленої автором гіпотези вирішується автором за допомогою ДП аргументації позиції автора (h, i), її пояснення (j) та розвитку (h-j). Водночас, прагнучи зберегти об’єктивність у дискусії, автор у ДС (j) констатує недосконалість також і власного підходу. Кооперативний характер дискусії підтримується автором у фінальному ДС (k), контекстуальним змістом якого є заклик ученим інших членів наукової спільноти залишатися відкритими до нових наукових відкриттів.

Дослідження дискусійних фрагментів довело, що їхня специфічна композиційно-дискурсивна організація прямо залежить від комунікативно-прагматичної настанови автора, яка реалізується поетапно. Таким чином, представлення знання у дискусійному фрагменті є упорядкованою продуманою послідовністю операцій, що застосовуються автором відповідно до його задуму.

Вербалізація автором аргументації у ДФ зумовлює використання низки типових лексико-граматичних та граматичних засобів, що слугують засобами переконання адресата. Так, у підрядній аргументації (subordinate argumentation) (Ф. ван Емерен, Р. Гротендорст), в якій один довід підтримує інший, вживаються маркери підрядної аргументації із значенням причини та наслідку (as /as long as / for since / because since /after all since … therefore / then тощо): For since a bitmap’s resolution is fixed, printing a bitmap at a larger size results in a loss of resolution. It is therefore important that bitmap images be created in the right size, and at the highest resolution possible (Wenzel, 2008, p. 58). При зв’язному характері аргументації (coordinate argumentation), коли кожен з наведених доводів безпосередньо стосується вихідної тези, вживають численні засоби лінеарності — нумеративні конектори та маркери послідовності: There are two distinct reasons why the rifled margins should be elevated above sea-level. The first is that the mantle hot-spot produces dynamic uplift. The second reason is that as new igneous material is added to the crust (Bennett, 2004, p. 279). Якщо судження є конвергентним (multiple argumentation), тобто кожен аргумент самостійно (до певної міри) доводить певну точку зору, вживають маркери множинної аргументації та емфатичного додавання: needless to say; not to mention the fact that; not just because, but also because; leaving aside that; firstly because, secondly because тощо. Наприклад: But Macromedia's apparent suggestion that entirely Flash-based sites should be the norm is conce ing. It's hard to imagine navigating the entirety of IBM.com, for example, without the aids of bookmarks and URLs to email. Not to mention the fact that exte al search engines wouldn't index the content (Computer, Vol. 36, Issue No.1, p. 21).

До типових мовних засобів вираження епістемічного стану впевненості в науковій дискусійній прозі належить низка лексико-граматичних засобів, що виражають переконання, достовірність внаслідок свого лексичного чи модального значення: предикати пропозиційного відношення думки категоричної вірогідності; предикати пропозиційного відношення знання, які вказують на істинну оцінку вірогідності пропозиції; ментальні предикати, котрі позначають різноманітні процеси отримання, ментальної обробки, передачі й зберігання інформації та знань; одиниці емоційно-експресивної семантики — інтенсифікатори, що підкреслюють очевидність повідомлюваної інформації, маркери емфатичного додавання; емфатичне do, що посилює значення предиката; маркери аксіологічної оцінки.

У розділі 3 “Аргументативні комунікативні стратегії і тактики наукового дискусійного дискурсу” виділено та проаналізовано аргументативні комунікативні стратегії та тактики, що розглядаються як раціональні засоби переконання адресата. Серед способів переконання адресата в справедливості поглядів автора у дискусійному фрагменті головна роль належить раціональним засобам — різним процедурам обґрунтування, як-от: аргументація, підтвердження, пояснення та спростування. Змістом контексту, що відповідає переліченим аргументативним дискурсивним процедурам є висвітлення фактів об’єктивної дійсності та експериментально отриманих даних, цитований та авторизований виклад поглядів авторитетних вчених, посилання на їх роботи, а також асертивна та неасертивна форми вираження поглядів автора з питання дискусії.

Аргументативні мовленнєві дії у дискусійному фрагменті з прагманастановою згоди з чужою точкою зору реалізуються в межах аргументативної кооперативної стратегії, в основі реалізації якої — аргументативні комунікативні тактики, як-от: 1) побудова автором тематичного підґрунтя з чужих поглядів для введення власної позиції, що розвиває ці погляди; 2) введення власної думки за аналогією до змісту чижих поглядів; 3) резюмування чужих поглядів з вираженням згоди з тими з них, які підтримують авторську концепцію; 4) обґрунтування власної думки шляхом актуалізації чужої точки зору; 5) дискурсивний розвиток чужої точки зору; 6) поступка власними поглядами на користь поглядів опонента.

Наступний дискурсивний фрагмент ілюструє застосування тактики введення власної думки за аналогією до змісту чужих поглядів: а) Searching for the function of that weak bioelectricity, Lissmann found that detection ability would make sense because all biological cells in the body function as batteries as a consequence of their structure. A typical battery produces a voltage when two salt solutions with different net electric charges are separated inside an electrochemical cell. Opposite charges attract, and the resulting movement of charge creates an electric current. b) Likewise, in the present research the living cells containing a salt solution that differs from seawater, cause a voltage to arise at the interface. с) Consequently, a fish’s body in seawater operates as a weak battery that emits an electric field around it. The field produced by this battery changes slowly as the fish pumps water through its gills (Thacker, 2006, p. 104). У цьому прикладі твердження (с), в якому автор обґрунтовує свою гіпотезу про функціонування електричного поля риб, перебуває в причинно-наслідковому зв’язку стосовно попереднього твердження (b), виведеного за аналогією. Хоча в даному дискусійному фрагменті відсутня експліцитно виражена згода автора з мета-автором, введення власної думки шляхом аналогійної аргументації свідчить про дискурсивну згоду автора з позицією іншого вченого.

Аргументативна кооперативно-критична стратегія реалізує авторську дискурсивну прагманастнову часткової згоди з опонентами. В основі реалізації даної стратегії — аргументативні комунікативні тактики: 1) утвердження наукової значимості кореляції розглянутих автором чужих поглядів; 2) корекція розглянутої автором чужої думки; 3) створення компромісної теорії на основі розглянутих протилежних концепцій. Логічні відносини, що виникають між змістом асертивних тверджень автора та його опонентів, можна схарактеризувати як відносини неантагоністичного протиставлення, контрасту, поступки та обмеження, причини й наслідку.

While Viktor Skovronsky correctly (+) states that there are situations in which agile methods are more or less effective, I think that the choice between agile and nonagile approaches is not so simply reduced (-) to whether or not there are known solutions (Condit, 2006, p.6-7).

 У наведеному дискусійному фрагменті автор уникає категоричності у висловленні критики опонента, застосовуючи тактику корекції чужих поглядів: діалогічні відносини часткової згоди, що виникають між позицією автора та чужими поглядами, мають характер поступки та протиставлення.

Аргументативна некооперативна стратегія реалізує у дискусійному фрагменті прагманастанову незгоди з чужою позицією. До аргументативних тактик даної стратегії належать такі: 1) спростування тези опонента; 2) “аргументи проти аргументів”; 3) спростування демонстрації; 4) дорікання; 5) спростування шляхом зведення до абсурду; 6) захист власної позиції. У логічному плані діалогічні відносини, що виникають між позиціями опонента та пропонента, є відносинами контрадикторності, антагоністичного протиставлення, контрасту.

a) Jaworowski lets on that clathrate crystals “explode”, presumably fracturing the samples beyond usefulness. b) He cites Shoji and Langway (1983) as support for the statement “In the bubble-free ice the explosions form a new gas cavities and new cracks.” c) But what Shoji and Langway actually observed was the expansion of pre-existing bubbles, and new bubbles from air hydrate inclusions, over a period of days. d) In fact, the bubbles in ice samples are substantially intact up to the point they are crushed. e) This is something Jaworowski seems to have gone to a lot of trouble not to know (Dewey, 2007, online).

У наведеному прикладі автор вказує на те, що опонент використав для обґрунтування своєї тези цитату-аргумент, зміст якої він, на думку пропонента, зрозумів неправильно. Аргументуючи свою позицію, автор роз’яснює та уточнює зміст цитати опонента (с, d). Через те, що теза опонента не випливає з наведеного аргументу, демонстрацію було виконано некоректно, з логічною помилкою.

Логіка розгортання аргументації у дискусійних фрагментах слугує досягненню автором перлокутивної мети дискусії — вести читача в напрямку згоди з науковим світоглядом автора. Усі перелічені вище аргументативні стратегії і тактики є раціональними засобами переконання адресата.

У розділі 4 “Риторика наукової дискусії” вивчається роль різноманітних риторичних прийомів як експресивно-емоційних засобів переконання, що покликані оптимізувати перлокутивий ефект аргументативних стратегій. У науковій дискусії риторичні прийоми виконують допоміжну роль та спрямовані на оптимізацію аргументативних стратегій, які є провідними засобами переконання в ситуації наукового спілкування.

Риторичний прийом використання заголовку як інструменту риторичного впливу полягає у використанні заголовку дискусійного тексту не як інструменту формального анонсування тематики дискусії, а як засобу комунікативного, прагматичного та психологічного впливу на особистість адресата. Наприклад: Quantum Leaps in the Wrong Direction; Beware Naive Realism, Especially about Operators!

Риторичний прийом ідентифікації полягає в ототожненні адресантом себе з цільовою аудиторією, з групами спеціалістів, яких поєднує певний науковий світогляд, з авторитетами, з соціумом. Ідентифікація з цільовою аудиторією досягається максимальним зменшенням суперечностей та імплікацією автором спільності поглядів між власною позицією та прогнозованою позицією аудиторії. Ідентифікація з авторитетами відбувається за допомогою цитування та посилань на відомих, авторитетних учених, а також через імплікацію співзвуччя точки зору автора з передовими поглядами у науці. Ідентифікація із групами спеціалістів реалізується через уживання іменників, що позначають референтні групи та лексико-семантичні підгрупи (наприклад, Wolfsie: I don't understand. Nor would any geophysicist or physical chemist! (Hovland, 2005, online). До засобів вираження ідентифікації також належать: інклюзивний дейксис першої особи we, неозначено-особовий займенник one, а також численні деперсоналізовані звороти.

Риторичний прийом діалогізації спрямований на встановлення прямого діалогу з читачем, спонукання його до дії: ритор прагне вести адресата за собою, застерегти його від поспішних висновків, передбачити й спростувати можливі зауваження на свою адресу. Задля цього автор інтенційно спрямовує всі форми вираження діалогічних відношень непрямої дискусії на їхнє активне розуміння адресатом тексту. Засобами реалізації даної стратегії є: прямі, непрямі та риторичні запитання; вживання займенника you; цикли “питання-відповідь” та “спонукання-відповідь”; різні види актів спонукання — інструкції, поради, прохання, пропозиції, попередження тощо (наприклад, Imagine that you have three identical anyons in a row. Next swap the anyons now located at B and C. Will the original wave function be modified the way Crowford suggests? (Scientific American, 2006, p. 61). З іншого боку, риторичну стратегію діалогізації також визначає перебіг внутрішнього діалогу між пропонентом та опонентом.

Риторичний прийом варіювання ступеня інтенсивності іллокутивної сили висловлювань представлений двома різновидами: інтенсифікацією іллокутивної сили висловлювань та її послабленням. Перша тактика пов’язана з підсиленням впливу на адресата з метою переконання його у правильності позиції пропонента, усунення сумніву щодо прийняття інформації як вірогідної (наприклад, X does miss the point here; these observations strongly support the point I was making). Тактика послаблення іллокутивної сили висловлювань використовується через відсутність у аргументатора вагомих аргументів, неможливість претендування на абсолютну істину чи небажання видаватися авторитарною мовною особистістю (типу A somewhat unusual feature is the reinca ation server; all of these features more or less simplify the code).

Риторичний прийом oцінного характеризування пов'язаний із реалізацією категорії оцінки у науковій дискусійній прозі. Оцінка як один із інструментів мовленнєвого впливу в процесі аргументації є потужним когнітивним засобом впливу на свідомість адресата та його психоемоційний стан. Об’єктами позитивної/негативної оцінки в науковій дискусії можуть бути: продукти інтелектуальної праці вчених, усні й писемні тексти, окремі аспекти досліджень науковців, особистість опонента. Вираження оцінки відбувається за допомогою операторів оцінки, передусім, на рівні лексики. Продуктивним засобом вираження оцінки в науковій дискусії є фразеологізми з позитивною семантикою (типу to be on the right track, to hit the nail on the head, hats off to sb тощо) та негативною семантикою (to erect a strawman, to run into pitfalls, to miss the boat, not to hold water тощо). Різноплановість oцінних засобів наукової дискусії часто-густо наближається до арсеналу оцінних засобів публіцистики.

Риторичний прийом авторитетної саморепрезентації передбачає використання авторитетного статусу ритора як чинника впливу на позицію адресата. Авторитетна репрезентація автором власної позиції пов’язана з демонстрацією вагомості внеску вченого в науку, підкресленням виправданості (актуальності, новаторства, складності, важливості) його підходу, зазначенням бодай імпліцитно того, що автор є знавцем у своїй галузі (наприклад, Motivated by the necessity of explicit and reliable calculations, as a valid contribution to clarify the effectiveness and, possibly, the limits of the Tsallis thermostatistics, we formulate the Two-Time Green Functions Method). Часто зазначені інтенції автора поєднуються із знеособленим викладом, що пояснюється наявними в науковому дискурсі канонами мовленнєвого етикету.

 Риторичний прийом посилення авторської інтенції засобами красномовства полягає в інтенційному використанні риторичних тропів та фігур для досягнення перлокуції переконання через вплив на психоемоційну сферу адресата. Найчастіше в науковій дискусії вживаються такі тропи та фігури: метафора (наприклад, deceptive statements, delivered in rapid-fire), гіпербола (типу each and every one of these assertions is mistaken), мейозис (на зразок most ideas, even the most plausible, come to nothing), літота (типу everything happens at a snails pace), іронія (наприклад, I was trying to count how many lies could be found in those nine words, and had reached four, with promise of more,) каламбур (типу he enjoys what happens when pomposity steps on a banana skin), алюзія (this controversy is much ado over nothing), парономазія (на зразок he prophesized such “irrationally irate” reactions), риторичне запитання (If a language poses difficulties to parsers, what about the human reader?), паралелізм (типу While too condensed coding makes a decryption of a work of art impossible and is perceived as chaotic by the untrained mind, too regular structures are perceived as monotonous), інверсія (на зразок Never have I seen the argument to that effect), нарощування (типу This burdens users by requiring them to engage in planful opportunism. It also taxes them with extra efforts in keeping track of what files to copy. Further, this situation aggravates the existing problem).

Кожна з описаних риторичних стратегій є окремим риторичним прийомом, тобто способом залучення адресата на свій бік. У процесі сприйняття реципієнтом риторичної програми автора відбувається стикання двох актів — риторичного та герменевтичного. Окрім спрямованості риторичних прийомів на результативність комунікативної події в цілому, вони також утворюють експресивно-емоційне тло дискусії, надаючи їй естетичної зорієнтованості.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

При вивченні дискурсивних характеритик наукового дискусійного дискурсу ми виходили з наукового підходу, згідно з яким дискурсивний (внутрішній) та текстовий (зовнішній) аспекти дискурсу-тексту становлять неподільну єдність. Зазначений підхід дозволив нам дослідити як динамічний аспект дискусійного дискурсу-тексту, тобто процес організації комунікативно-пізнавальних дій у ньому, так і проаналізувати його статичний аспект — кінцевий результат процесу мовленнєвої діяльності, зафіксований у формі тексту.

В якості одиниці дискурсивної організації наукової дискусійної прози у роботі виділено дискусійний фрагмент. Структура дискусійного фрагменту передає проблемну ситуацію зіставлення авторського та чужого поглядів з дискусійного питання та відображає прагматичний пріоритет автора стосовно наведених у фрагменті поглядів опонента. Дискурсивна складова дискусійного дискурсу-тексту представлена різними дискурсивними процедурами — стереотиповими, конвенціональними прийомами формування та оформлення знання, котрі, з одного боку, відбивають основні форми та закономірності мислення, а з іншого — мають комунікативну інтенцію, спрямовану на вирішення окремих комунікативно-прагматичних завдань.

Дискурсивні процедури фіксуються у фрагментах тексту — дискурсивних сегментах, які ми розглядаємо як основні функціонально-структурні одиниці наукового дискусійного дискурсу-тексту. Структура дискусійного фрагменту представлена продуманою послідовністю дискурсивних сегментів, за допомогою яких поетапно втілюється комунікативний задум та прагматична інтенція автора. Асертивний дискурсивний сегмент, що актуалізує позицію автора з питання дискусії, становить дискурсивний та прагматичний фокуси дискусійного фрагменту. Контекст асертивного твердження автора розподіляється на перед- та постасертивний. Завданням передасертивного контексту є створення оптимальних дискурсивних умов для введення позиції автора до дискусійного фрагменту, у той час як постасертивний контекст переважно слугує переконанню читача у справедливості наведеного раніше авторського твердження.

Мовленнєвий жанр “писемна наукова дискусія” належить до інформативно-персуазивного особисто-нейтрального типу з елементами особистісно-релевантної комунікації. На основі аналізу дев’яти жанрових конститутивних ознак комунікативний жанр писемної наукової дискусії визначається як актуалізація різнорівневими мовними засобами авторського задуму, що полягає в обґрунтуванні та публічному утвердженні автором його позиції з дискусійного питання у контексті співставлення цього підходу з іншими наявними поглядами з дискусійної проблематики. Зміст жанру представлений ДП авторської асерції, ДП актуалізації чужої точки зору, ДП оцінної асерції, ДП заперечення та згоди, ДП обґрунтування, ДП констатації, ДП заперечення та згоди, ДП аргументації, ДП пояснення, ДП уточнення, ДП підтвердження, ДП екземпліфікації, ДП рекомендації. Дискурсивно-прагматичну складність жанру спричиняє подвійний характер його адресації, внаслідок чого в дискусійному дискурсі-тексті функціонують декілька взаємопов’язаних діалогічних планів.

Динаміка розвитку авторського задуму у ДФ фіксується в його аргументативній структурі, яка визначається обраною автором аргументативною комунікативною стратегією. Залежно від домінантного типу діалогічних відносин, що утворюються між поглядами автора та його опонентів, ДФ притаманні три типи аргументативних стратегій: 1) кооперативна стратегія, 2) кооперативно-критична стратегія, 3) некооперативна стратегія.

Оптимізувати вплив аргументативних стратегій у дискусійному дискурсі покликані риторичні прийоми та засоби. Риторична складова наукової дискусії орієнтована, перш за все, на вплив не логічними, а саме експресивно-оцінними засобами. Риторичний вплив пов’язаний з комунікативною та естетичною функціями мовлення. Найпоширенішими риторичними прийомами писемної наукової дискусії є такі: використання заголовку як інструменту риторичного впливу, ідентифікація, діалогізація, варіювання ступеня інтенсивності іллокутивної сили висловлювань, оцінне характеризування, авторитетна саморепрезентація та посилення авторської інтенції засобами красномовства. Кожен з цих риторичних прийомів можна вважати окремою риторичною стратегією.

Способи переконання у науковому дискусійному дискурсі можна поділити на логічні та риторичні. Проведене дослідження свідчить про комплексний характер впливу раціональних та риторичних засобів у науковому дискусійному дискурсі-тексті. Водночас — через особливості наукового спілкування — у науковому дискусійному дискурсі провідна роль належить раціональним засобам переконання.

Подальше вивчення наукового дискусійного дискурсу є актуальним та перспективним. Так, безперечний інтерес становить порівняльний аналіз усного та писемного різновидів жанру наукової дискусії, дослідження комунікативно-прагматичних особливостей наукової дискусії в різних галузях наукового знання, розкриття лінгвокультурної специфіки дискусії у різних типах дискурсу, порівняльний аналіз наукових дискусійних текстів у діахронічному та синхронічному аспектах. З точки зору когнітології, інтерес становить питання побудови когнітивної моделі концепту “дискусія”.