СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА І ПРАГМАТИКА АНГЛІЙСЬКИХ, НІМЕЦЬКИХ, РОСІЙСЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ ПУБЛІЧНИХ ПОКАЖЧИКІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність і наукову новизну, визначається матеріал дослідження, формулюються мета і завдання, спрямовані на її досягнення, перераховуються використані в роботі методи дослідження, з’ясовується теоретичне і практичне значення, вказуються форми апробації результатів дисертаційного дослідження.

1. Перший розділ “Публічні покажчики як об’єкт лінгвістичних досліджень” присвячений розгляду текстових характеристик публічних покажчиків як особливого типу тексту малого обсягу, опису підходів до контрастивного аналізу тексту. У першому розділі також досліджуються паралінгвістичні засоби у текстах публічних покажчиків, визначаються типи взаємодії мовного та немовного кодів у текстах публічних покажчиків, зазначаються  соціолінгвістичні аспекти їх функціонування.

1.1. Спрямованість сучасної лінгвістики до вивчення мовних явищ у зв’язку із широким соціально-культурним контекстом відображається і в сфері зіставних досліджень, нову галузь яких представляє зіставне вивчення тексту та дискурсу. Низка робіт присвячується порівняльному дослідженню різних типів текстів і мовлення на матеріалі англійської, німецької, російської, японської та інших мов, напр., інструкціям (Ф. Діссінгер, М. Вальтер), оголошенням про смерть у пресі (Е. Еккраммер, К. Райс), путівникам (С. Нойманн), ввічливим висловам (М. Хаазе, Р. Мур, Р. Ратмайр), побутовим бесідам (О. Яковлева). Зіставні дослідження тексту або мовленнєвого акту спрямовані на аналіз засобів різних рівнів (синтаксичних, структурно-семантичних, функціонально-прагматичних) з метою виявлення спільних рис побудови та функціонування певного жанру тексту, з одного боку, і зіставлення цих особливостей у досліджуваних мовах, з іншого (В.Г. Гак, М.П. Кочерган, В.М. Манакін, А.В. Міхеєв, В.П. Нерознак, А.Д. Швейцер, Б. Шпільнер). Як зазначає Е. Косеріу, кінцевою метою зіставних досліджень є аналіз на рівні тексту, коли визначається єдність функцій різних елементів на різних рівнях мовної системи. 

1.2. Тексти публічних покажчиків мають усі необхідні ознаки текстуальності, а саме, цілісність, зв’язність, завершеність, співвіднесеність із певною немовленнєвою ситуацією, інтенціональність, прагматичну спрямованість (Р. Богранд і В. Дреслер, І.Р. Гальперін, К. Гаузенблаз, А.П. Загнітко, Г.В. Колшанський, О.І. Москальська, Ю.Є. Прохоров, Т.В. Радзієвська, О.О. Селіванова, Г. Фатер). Проте, тексти публічних покажчиків не є прототипом текстової категорії, а належать до її периферії (О.С. Кубрякова). Властиві текстам покажчиків редукція плану відображення і водночас висока інформативність, наявність імпліцитних внутрішньотекстових зв’язків (О.Л. Каменська), текстова конденсація (К. Гаузенблаз), можливість їх адекватної інтерпретації лише з урахуванням немовленнєвої ситуації (Р. Барт) дозволяє характеризувати їх як стислі тексти (О.І. Панченко, Д.З. Гоцирідзе, Л.В. Сахарний).

1.3. Поліадресатність і неозначено-узагальнена референтність текстів публічних покажчиків дозволяє зарахувати їх до жанру масової комунікації. У зіставленні з іншими письмовими текстами малого формату масової комунікації (рекламним текстом, пропагандою, афішею, графіті) публічні покажчики виділяються рядом особливостей: 1) автором зазвичай виступає офіційна особа, громадський інститут, однак нерідко ним може бути і приватна особа, що має право віддавати розпорядження в цьому місці; 2) тексти публічних покажчиків відрізняються високим ступенем стандартизації зовнішнього вигляду і внутрішньої структури, що дозволяє класифікувати їх як конвенціональні тексти; 3) основна прагматична спрямованість – спонукати адресата до певних дій або повідомляти про певний стан справ з метою забезпечити комфортне і безпечне співіснування людей у громадському місці.

1.4. Погляд на цей тип тексту з позицій соціолінгвістики дозволяє пояснити ефективність впливу публічних покажчиків за допомогою концепції символічної влади. Символічна влада, на думку П. Бурдьє, Р. Барта, Г. Маркузе, Р. Блакара, міститься в мові і властива самій її природі. Оскільки використання мови залежить від соціального статусу мовця, мова прямо пов’язана із розподілом влади в суспільстві. Тексти публічних покажчиків представляють інституціалізований тип дискурсу, тому що джерелом напису, як правило, є реальний соціальний інститут або такий, що мається на увазі (див. п. 4.1.). Саме тому вимоги публічних покажчиків визнаються більшістю людей як законні і справедливі, у їх свідомості такі тексти мають символічну владу.

1.5. Публічні покажчики поєднують у собі різні комунікативні коди. Успішній передачі інформації слугують не тільки мовні засоби, але і графічні, наприклад, особливий шрифт, формальна організація тексту, зовнішній вигляд знака або щита, на якому розташований покажчик, наявність піктограм або зображень. Були виявлені чотири типи відношень між текстами публічних покажчиків і невербальними знаками, що супроводжують їх: 1) публічний покажчик передається тільки за допомогою знака; 2) текст і знак доповнюють один одного; 3) знак слугує тільки засобом експресивності і не передає додаткової інформації; 4) зміст знака дублює текст.

2. У другому розділі “Структурно-композиційні особливості текстів публічних покажчиків” розглядається композиційна структура текстів публічних покажчиків, типи звертання до адресата і підпису відправника повідомлення, визначаються структурні типи речень у текстах публічних покажчиків і наводяться їх моделі, аналізується частотність використання структурних типів речень у публічних покажчиках зіставлюваних мов, визначаються трансформації логіко-граматичної структури речення як засіб деперсоналізації суб’єкта-діяча, досліджуються особливості пунктуації в текстах публічних покажчиків.

2.1. Тексти публічних покажчиків досліджуваних мов є «побудованими» (Х. Ізенберг), тобто мають жорстку, клішовану композиційну структуру, у якій чітко виділяються три інформативні блоки: вступний (містить звертання до адресата, напр., укр. Шановні батьки! або різні засоби привернення уваги адресата, напр., рос. Осторожно!), основний (повідомлення покажчика) і завершальний (підпис відправника повідомлення, напр., нім. Der Eigentümer ‘Власник’). Українські та російські публічні покажчики переважно колективно-спрямовані поліадресатні, тобто адресатом виступає група людей, конкретизована у звертанні, напр.: рос. Уважаемые пациенты, укр. Шановне жіноцтво. Тоді як німецькі й особливо англійські публічні покажчики як правило неозначено-спрямовані загальноадресатні, в них поширені такі засоби привернення уваги адресата, як англ. Beware! ‘Обережно’, нім. Wa ung ‘Застереження’. У той же час зазначення джерела покажчика в англійських і німецьких текстах завжди більш конкретизоване (англ. Faculty of Arts and Design ‘Факультет мистецтва і дизайну’, нім. Die Ortspolizeibehörde ‘Місцева поліцейська дільниця’), ніж у російських та українських, у яких переважає узагальнений підпис Адміністрація.