КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ В ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ КАНЦЛЕРІВ ФРН (НА МАТЕРІАЛІ УРЯДОВИХ ЗАЯВ І ПОЛІТИЧНИХ ВИСТУПІВ)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ В ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ КАНЦЛЕРІВ ФРН (НА МАТЕРІАЛІ УРЯДОВИХ ЗАЯВ І ПОЛІТИЧНИХ ВИСТУПІВ)
Альтернативное Название: Коммуникативные стратегии и тактики В ПОЛИТИЧЕСКОМ Дискурсе канцлера ФРГ (На материале правительственных заявлений И ПОЛИТИЧЕСКИХ ВЫСТУПЛЕНИЙ)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність і наукова новизна, визначається матеріал дослідження, формулюються мета і завдання, характеризуються методи дослідження, його теоретичне і практичне значення.


У першому розділі “Особливості реалізації мовної особистості в політичному дискурсі”, який містить теоретичне обґрунтування основних положень дослідження і характеристику понятійного апарату, висвітлюються сучасні підходи до вивчення мовної особистості політика в кооперативній комунікації, розглядаються основні характеристики політичного дискурсу і визначаються стратегії і тактики кооперативного спілкування.


У дисертаційному дослідженні політичний дискурс розглядається як форма соціальної дії, що визначається конкретними цінностями і соціальними нормами, умовностями і соціальною практикою, яка є обмеженою і знаходиться під впливом конкретних інституціональних структур у соціумі, а також реальних (часових) процесів і визначається як мовленнєва діяльність політичних суб’єктів у сфері інституціональної комунікації (О.Н. Паршина). Включення історико-соціальної перспективи в обсяг поняття політичного дискурсу дозволяє у більшій мірі відобразити динаміку соціальної природи мовного знаку (що розуміється як мова у дії) на будь-якому рівні і розглядає його як результат соціальних процесів, мотивованих єдністю форми та значення (О.А. Романов). Основні характеристики політичного дискурсу виділяються більшістю дослідників, виходячи з розуміння того, що будь-яке “письмо” влади може одночасно розглядатися і як політичний, ідеологізований ( бо виражає функціональну ідеологію влади, її точку зору) дискурс, і як публіцистичний, оскільки він звернений до масової аудиторії та містить виклад певної суспільно-політичної позиції з приводу актуальної для цього періоду життєдіяльності соціуму теми (Р. Барт) і включає інформативність, ідеологічну спрямованість, інтертекстуальність, міфологічність.


У дослідженнях, присвячених вивченню політичного дискурсу простежується тенденція до розгляду мови як засобу існування соціальної влади, де в основі лежить просте твердження “хто називає речі, той ними і оволодіває” (Р.М. Блакар, Х. Вайнріх, Т.А. ван Дейк, М.А Halliday, GKalivoda, H.DZimmermann).


Не ставлячи знака рівняння між політичними діями та мовними, проте не можна нехтувати залежністю політичного мислення від мовної форми. Комунікація, репрезентована у межах конкретної політичної системи, набуває функції, з одного боку, зближуючого чинника колективних рішень, з іншого боку – символічного узагальнення, засобу влади. Вона стає способом, в якому вміщено певний політичний і мовний код. Вивчення взаємодії на реальному матеріалі чинників соціального порядку та їх відображення у фактах мови є актуальним для сучасного мовознавства.


Політичний дискурс і політичну мову об’єднує сфера соціальної діяльності – політика. Політична мова є особливою підсистемою національної мови і призначена для політичної комунікації, зокрема для пропаганди ідей, інформаційного впливу на членів соціуму (громадян), спонукаючи їх до здійснення політичних дій з метою прийняття можливих для влади соціально-політичних рішень в умовах існування різних точок зору в суспільстві (E. Brix, H. Goebl, O. Panagl, R. Wodak).


Виділення в політичному дискурсі інституціонального його типу детермінує значущість функціонування особистості у владі. Під мовною особистістю розуміється людина, здатна створювати та сприймати тексти, які відзначаються різним ступенем структурно-мовної складності, глибини й точності відображення дійсності при визначеній спрямованості (Ю.М. Караулов).


Мовна особистість реалізується у певному властивому їй стратегічному й тактичному комплексі, який передбачає наявність набору різнорівневих мовних засобів, необхідних для створення текстів. Підсумовуючи існуючі підходи до визначення комунікативних стратегій і тактик в цілому, і стратегії в політичному дискурсі зокрема, слід виділити наступні найбільш суттєві її дефініції. Стратегія розглядається як: 1) оптимальна реалізація інтенцій мовця для досягнення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спілкування і глибокого їх видозмінення в конкретній ситуації (Ф.С. Бацевич); 2) особливий підхід до інтерпретації дискурсу і, ширше, підхід до комунікації, орієнтований на мовця, що керує використанням лексичного, граматичного, соціолінгвістичного та іншого знання при відтворенні та інтерпретації повідомлень у контексті (Дж. Гумперц); 3) “властивість когнітивних планів”, де під останнім розуміється спільна організація декількох послідовних дій, включаючи мету і цілі взаємодії (Т.А. ван Дейк); 4) “свого роду “насильство” над адресатом, спрямоване на зміну його моделі світу, на трансформацію його концептуальної свідомості” (О.С. Іссерс); 5) “ефективні шляхи досягнення комунікативних цілей” (Г.Г. Почепцов); 6) складова евристичної інтенції програм планування дискурсу, його проведення і керування ним з метою досягнення кооперативного результату, ефективності (О.О. Селіванова).


У роботі під стратегією в політичному дискурсі розуміється оптимальна реалізація інтенцій мовця, спрямована на досягнення конкретної мети спілкування, узгоджена з особистісними (статусно-рольовими) і психологічними характеристиками учасників комунікаційного процесу, що зумовлено комунікативним досвідом, який передбачає підкорення законам і нормам у відповідній сфері комунікації та конкретно змодельованій ситуації спілкування. Якщо стратегія є контролюючою комунікативну поведінку з пролонгованим характером, тактики являють собою систему дій з підготовки ефективної реалізації стратегії, що описують сукупність прийомів проведення бесіди і лінію поведінки на певному етапі. Тактика описує конкретні мовленнєві дії, що мають на меті досягнення впливу на певному (короткотривалому) етапі комунікації.


При розгляді стратегій і тактик у політичному дискурсі суттєвим є “чинник влади”: 1) завоювання або прихід до влади у результаті передвиборчої кампанії; 2) утримання влади з обґрунтуванням ефективної роботи її інститутів. Якщо перший етап передбачає наявність комплексу конфронтаційних стратегій і тактик, то другий етап передбачає домінування кооперативних стратегій. У кооперативному спілкування у межах політичного дискурсу його стратегії визначають пошук і підбір мовних засобів репрезентації речей, вибір тональності спілкування, формування сприятливої атмосфери взаємодії всіх учасників комунікації. Кооперативні стратегії і тактики є основою кооперативного політичного дискурсу, який характеризується смисловим, ідейно-змістовим аспектом соціальної взаємодії і відбувається у конкретному часовому і просторовому вимірі у межах закритого соціуму з метою обміну інформацією між комунікантами шляхом вербального / невербального каналу зв’язку згідно з певними правилами і нормами комунікації.


У другому розділі “Політичний дискурс канцлера ФРН: тактико-стратегічний аспект” аналізуються комунікативні стратегії і тактики політичного дискурсу канцлерів ФРН і різнорівневі мовні засоби їх реалізації у німецькій мові. У результаті аналізу урядових заяв і політичних виступів канцлерів ФРН встановлено, що для К. Аденауера, Л. Ерхарда, К.Г. Кізінгера, В. Брандта, Г. Шмідта, Г. Коля, Г. Шредера і А. Меркель інтегральними є шість основних стратегій: 1) державності; 2) позиціонування Німеччини; 3) єдності; 4) визнання провини; 5) спадкоємності влади; 6) позитивної самопрезентації.


Політичний дискурс канцлерів ФРН характеризується домінуванням кооперативних стратегій, що зумовлено чинником утримання влади, прагненням гармонізувати комунікацію влади, її інститутів і громадян.


Стратегія державності реалізується трьома тактиками, основна мета яких – збереження та зміцнення державного устрою, а також обґрунтування доцільності та ефективності державної влади та її інститутів.


Тактика “дефініції держави”, зафіксована в урядових заявах і політичних виступах К. Аденауера, Л. Ерхарда, В. Брандта, виражається лексичними засобами, а також простими синтаксичними конструкціями дефініційного характеру з понятійними кореляціями між іменниками der Staatdas Volkder Staatsbürger. Зазначені лексеми підтримуються прикметниками sozial, inner, demokratisch та особовими займенниками unser, sein (Volk), наприклад:


(1) Unser Volk braucht, wie jedes andere, seine innere Ordnung. In den 70er Jahren werden wir aber in diesem Land nur so viel Ordnung haben, wie wir an Mitverantwortung ermutigen. Solche demokratische Ordnung braucht außerordentliche Anstrengung, sie gegenseitig zu verstehenWir brauchen eine verantwortungsbewußte öffentliche Kritik. Sie ist ein unveräußerlicher Bestandteil unserer Ordnung und geeignet, die innere Beteiligung des Bürgers am staatlichen Leben wachzuhalten. (W. Brandt)


Тактика "залучення до демократичних цінностей" реалізується на лексичному рівні, де встановлена відповідна динаміка у вживанні іменників: від SklavereiZwangswirtschaftPlanwirtschaft BehördenwirtschaftTotalitarismus (у Л. Ерхарда) до OrdnungFreiheit VerantwortungMitverantwortungRechtsstaatlichkeitGerechtigkeitAchtung der MenschenrechteDemokratie (у В. Брандта, Г. Шмідта, Г. Коля, Г. Шредера, А. Меркель). Зафіксовані зміни синтаксичних засобів реалізації цієї тактики – від складних синтаксичних конструкцій із багатоланковими підрядними причини, наслідку та сурядними з суб’єктом wir до простих з суб’єктом Europa, наприклад:


(2) Entweder wir verlieren die Nerven und geben der gehässigen, demagogischen Kritik nach, dann sinken wir in den Zustand der Sklaverei zurück. Dann verliert der deutsche Mensch die Freiheit aufs neue, die wir ihm jetzt glücklich zurückgegeben haben; dann kommen wir wieder zurück in die Planwirtschaft, die stufenweise, aber sicher zur Zwangswirtschaft, zur Behördenwirtschaft bis zum Totalitarismus führt. (L. Erhard)


(3) Europa gründet sich auf geschichtliche Erfahrungen. Häufig waren dies sehr leidvolle Erfahrungen. Europa gründet sich auf dem Willen, die Zukunft gemeinsam besser zu gestalten. (A. Merkel)


Для тактики "визнання пріоритету загальнолюдських цінностей" характерним є вживання двох груп іменників, де перша репрезентована лексемами Freiheit, Frieden, Leben, Recht, Würde (див. пр.(4)), друга – іменниками, що вказують на інститути влади і державні документи: Verfassung, Grundrechtscharta. Смислова вісь Gesellschaftspolitik MenschBewußtseinWertWürdePersönlichkeitSozialpolitik демонструє прагнення канцлерів до встановлення взаємозв’язку між загальнолюдськими цінностями і політикою, ставлячи у центр завдання держави зміцнити людину в усвідомленні гідності та цінності своєї особистості, наприклад:


(4) Hier geloben wir e eut, alles zu tun, damit das Leben, die Würde, das Recht und die Freiheit jedes Menschen, gleich, zu welchem Gott er sich bekennt, welchem Volk er angehört und welcher Abstammung er ist, auf dieser Erde unverletzt bleiben. (H. Kohl)


(5) Vergessen wir nicht, daß eine mode e und freiheitliche Gesellschaftspolitik den Menschen in dem Bewußtsein des Wertes und der Würde seiner Persönlichkeit stärken will. Dieses Bild hat unserer Sozialpolitik als Rechtschnur zu dienen. (L. Erhard)


Особливості реалізації стратегії позиціонування Німеччини детерміновані історичним розвитком країні, що пояснює відсутність цієї стратегії у виступах і урядових заявах першого канцлера післявоєнної Німеччини – К. Аденауера, де пріоритет надається усвідомленню та визнанню провини. Свого піку реалізація стратегії позиціонування досягає в урядових заявах і політичних виступах Г. Шредера та А. Меркель. У вказаній стратегії виділені “тактика переконання” і тактика “акцентування позитивної оцінки”. “Тактика переконання” виражається набором лексичних засобів, який у значній мірі визначають прикметники та дієслова порівняно з іменниками. Прикметники у найвищому ступені порівняння produktivst у сполученні з іменником Überzeugung і дієсловами führen, festigen, helfen,inspirieren репрезентують перспективу кращого майбутнього Німеччини. Тактика “акцентування позитивної оцінки” характеризується частотним вживанням оцінних прикметників konkurrenzfähiger, hervorragend, hochqualifiziert, ausgezeichnet, іменників на позначення сфери діяльності, в якій Німеччина займає провідні позиції: Infrastruktur, Arbeitnehmer, Qualität der Produkte, Rechtssicherheit und sozialer Frieden, Wirtschaft, наприклад:


(6) Die deutsche Wirtschaft ist auf den inte ationalen Märkten konkurrenzfähig wie nie zuvor. Um unsere Standortvorteile beneidet uns die ganze Welt: hervorragende Infrastruktur, hochqualifizierte Arbeitnehmer, ausgezeichnete Qualität der Produkte, Rechtssicherheit und sozialer Frieden. Unsere Wirtschaft gehört zu den produktivsten überhaupt. Diese Produktivität ist die Grundlage für hohe Löhne. (G. Schröder)


(7) Das Grundgesetzt, die soziale Marktwirtschaft, die duale Berufsausbildung – all das waren Ideen, die auf der ganzen Welt inspirierten. In Deutschland wurde das erste Auto gebaut, der Computer erfunden und das Aspirin entwickelt. Von diesen Innovationen zehren wir noch heute. (A. Merkel)


Особливою рисою політичних виступів і урядових заяв канцлерів ФРН є іманентна присутність у них стратегії єдності, що визначено прагненням до об’єднання двох німецьких держав, які утворилися після другої світової війни.


Ця стратегія реалізується двома тактиками: тактикою “втішання” і тактикою “вказівки на перспективу” і проявляється, у першу чергу, експліцитно за допомогою займенників wir, uns в сегменті визначеності, позначаючи єдиний народ – das Volk. Своєрідність тактики “втішання” полягає у тому, що вона базується як особлива форма особистого переживання поділу Німеччини в урядових заявах і політичних виступах К. Аденауера – сучасника цієї події. Для К.Аденауера суттєвим є вживання особових займенників wir, unser стосовно німців Східної Німеччини. Встановлено домінування іменників порівняно з іншими частинами мови, при цьому переважають іменники двох груп: 1) на позначення конкретних явищ того часу і 2) на позначення почуттів та емоційних станів. Другим стрижневим компонентом, що виражає прагнення до єдності у виступах К.Аденауера, є частотне вживання дієслів у майбутньому часі (Futur I), де його посиленню сприяють вставні конструкції з наказовим способом. Сукупність лексичних і синтаксичних засобів, а саме: Trost, Hoffnung, Brüder und Schweste і вставні речення типу Geben Sie  die Hoffnung nicht auf! визначають реалізацію тактики “втішання”, наприклад:


(8) In Ihrer besonders schweren Lage fanden Sie wenigstens in dem Gedanken Trost, daß Sie, wenn Ihr Los nicht mehr tragbar sei, ihm durch die Flucht entgehen können. Es sieht so aus, als wenn Ihnen auch dieser Trost genommen ist. Ich bitte unsere Brüder und Schweste im Ostsektor von Berlin und in der Zone von Herzen: Geben Sie die Hoffnung auf eine bessere Zukunft für Sie und Ihre Kinder nicht auf! (K. Adenauer)


Тактика “вказівки на перспективу” репрезентована на лексичному і синтаксичному рівнях. Специфічність цієї тактики полягає у появі та легітимному існуванні нових політичних реалій die deutschdeutschen Beziehungen, die Deutschen und die Deutschen, in Deutschland zu Haus. Ключовими для реалізації тактики “вказівки на перспективу” виступають іменники das Gemeinsame, die Gemeinsamkeit, der Wille zur Gemeinsamkeit, die Nähe, die Sprache, die Geschichte, прикметники gemeinsam, verbunden. Складні синтаксичні конструкції з підрядними причини і наслідку, уточнюючі вставні конструкції фіксують динаміку в репрезентації підходів до вирішення “німецького питання”, наприклад:


(9) Die Deutschen sind nicht nur durch ihre Sprache und ihre Geschichte – mit ihrem Glanz und ihrem Elend – verbunden; wir sind alle in Deutschland zu Haus. Wir haben noch gemeinsame Aufgaben und gemeinsame Verantwortung: für den Frieden unter uns und in Europa. (W. Brandt)


У виступах і урядових заявах Г. Коля ця стратегія знаходить своєрідний пік відображення, пов’язаний з об’єднанням двох німецьких держав, який представлений, перш за все, іменниками з позитивною конотацією ein Fest des Wiedersehens, der Zusammengehörigkeit und der Einheit, Freude und Genugtuung, Kraft der Freiheit, наприклад:


(10) Die deutsche Einheit wurde dann am 3. Oktober 1990 erreicht – in Frieden, ohne Gewalt und Blutvergießen und Zustimmung all unserer Nachba . (H. Kohl)


Для КАденауера і ГКоля спільним є те, що обидва канцлери були сучасниками історичних подій розподілу та об’єднання Німеччини, що сприймалося ними як особисті переживання. При цьому діаметрально протилежні поняття детермінували і різну оцінку в політичних виступах і урядових заявах, що відобразилося у певному виборі мовних засобів, в основному антонімічних за своїм значенням (TrennungEinheit, zerrissenverbunden).


Стратегія визнання провини перед світовою спільнотою унікальна і властива тільки політичним виступам і урядовим заявам канцлерів Німеччини і реалізується двома тактиками: “апеляція до історичних подій”, "визнання відповідальності". Перша формується подієвими іменниками Weltkrieg, Chaos, Gewaltherrschaft і дієсловами leiden, teilen, які демонструють історичні процеси в динаміці, де дієслова beginnen (den Weltkrieg), setzen (die Ursachen) в Aktiv змінюються на дієслово у Passiv geteilt werden, і зміна способу функціонує як маркер зміни становища країни, наприклад:


(11) Ich bin Regierungschef eines Landes, das den 2. Weltkrieg begonnen hat und damit die tieferen Ursachen für die Teilung Europas gesetzt hat. Es ist aber auch ein Land, das unter den Folgen des Krieges besonders gelitten hat, weil es selbst geteilt worden war. (G. Schröder)


Особливість тактики “визнання відповідальності” полягає у тому, що вона знаходить вираження як на вербальному, так і на невербальному рівні, де останній визначається вибором місця проголошення промови такими канцлерами: В. БрандтВаршавське гето, музей трагедії єврейського народу Яд Вашем, Г. Шредерконцтабір Освенцим, А. МеркельІзраїльський Кнессет. Вербальне вираження цієї тактики зафіксоване також у виступах Г. Шмідта, де канцлер уперше вживає лексему die Schuld. Г. Шредер і А. Меркель – канцлери, що приділяють особливу увагу цій проблемі у своїх політичних виступах і урядових заявах. Ключові іменники Verbrechen, Tiefpunkt, Katastrophe, Zivilisationsbruch, Massenmord, Leid, Scham посилені оцінними прикметниками barbarisch, absolut, moralisch, unbeschreiblich. Показове також вживання іменника die Shoah, який є англійською транслітерацією з івриту і означає Холокост, наприклад:


(12) Barbarisches Verbrechen wird für immer Teil der deutschen Geschichte sein. Es bedeutet für mein Land den absoluten moralischen Tiefpunkt, einen Zivilisationsbruch ohne Beispiel. (G. Schröder)


(13) Der Zivilisationsbruch durch die Shoah ist beispiellos. Er hat bis heute Wunden hinterlassen… Ich bin zutiefst überzeugt: Nur wenn sich Deutschland zu seiner immerwährenden Verantwortung für die moralische Katastrophe in der deutschen Gesellschaft bekennt, können wir die Zukunft menschlich gestalten. Oder anders gesagt: Menschlichkeit erwächst aus der Verantwortung für die Vergangenheit. (A. Merkel)


В реалізації стратегії спадкоємності влади суттєві такі аспекти: 1) визнання курсу К.Аденауера як основного; 2) аналіз і виділення найбільш важливих політичних досягнень попередника; 3) акцент на актуальності та доцільності цих досягнень для сьогодення і майбутнього; 4) висока позитивна оцінка діяльності попередника, безвідносно партійної приналежності останнього. Ця стратегія реалізується двома тактиками: “апеляція до авторитету” і  тактикою “обґрунтованих оцінок”.


Тактика “апеляції до авторитету” представлена, як правило, власними іменниками і уточнюючими лексемами Politiker, Regierungszeit, Werk, Name, наприклад:


(14) Ich nenne die Namen Konrad Adenauer, Theodor Heuss und Kurt Schumacher stellvertretend für viele аndere, mit denen die Bundesrepublik Deutschland einen Weg zurückgelegt hat, auf den sie stolz sein kann. Niemand wird die Leistungen der letzten zwei Jahrzehnte leugnen, bezweifeln oder geringschätzen. Sie sind Geschichte geworden. (W. Brandt)


Особливість реалізації цієї тактики у виступах А. Меркель полягає у встановленні зв’язку між фактами її особистої біографії та діяльністю канцлерів-попередників, для мовної об’єктивації якої слугують складні синтаксичні конструкції з підрядними умови та означальними, а також форми Konjunktiv II, наприклад:


(15) Ich könnte heute nicht vor Ihnen stehen, und ich könnte heute nicht als Bundeskanzlerin der Bundesrepublik Deutschland, die in der ehemaligen DDR aufgewachsen ist, zu Ihnen sprechen, wenn es nach dem Zweiten Weltkrieg in der damaligen Bundesrepublik nicht Politiker wie Konrad Adenauer, Willy Brandt und Helmut Kohl gegeben hätte. Sie haben an die Kraft der Freiheit, an die Kraft der Demokratie und an die Kraft der Menschenwürde geglaubt. Sie haben es so vermocht, das scheinbar Unmögliche möglich zu machen: die Vollendung der Einheit Deutschlands in Frieden und Freiheit und damit die Versöhnung des europäischen  Kontinents. (A. Merkel)


У реалізації тактики “обґрунтованих оцінок” використовується набір мовних засобів 1) на рівні словосполучень, що репрезентують оцінку внеску канцлера-попередника eine wichtige Erfahrung, ein hervorragender Dienst an unserem Volk, die schöpferische Kraft, auf einen neuen Kurs innerer Reformen, gesellschaftlicher Fortschritt, einen großen Schritt auf den Frieden hin, 2) на рівні лексем, що відображають ставлення до цього внеску: Respekt, danken, dankbar, stützen; а також складних іменників з ключовим компонентом Politik, як die Reformpolitik, die Ostpolitik, die Deutschlandpolitik з конкретною вказівкою на її автора та оцінки: mutig, erfolgreich для привернення уваги до основних її напрямків, наприклад:


(16) Die Bundesregierung will heute nicht über ihre Absichten sprechen, ohne zuvor ein Wort an den bisherigen Bundeskanzler zu richten. Wir sind aus der Leistung bewußt, die Willy Brandt für unser Land erbracht hat. Was Brandt getan hat, um der Bundesrepublik eine geachtete und zugleich eine beachtete Stellung zu verschaffen, war ein hervorragender Dienst an unserem Volk, auf den sich die deutsche Politik für derhin stützen kann. Wir danken ihm für die schöpferische Kraft, mit der er unser Land auf einen neuen Kurs innerer Reformen gebracht hat. Die Reformpolitik seiner Regierung hat in einem knappen halben Jahrzehnt mehr gesellschaftlichen Fortschritt gebracht als je vorher eine andere Regierung in einem gleichen Zeitraum. Die Ostpolitik und die Deutschlandpolitik seiner Regierung war mutig, und sie war erfolgreich. Wie die „New York Times“ es geschrieben hat: Er hat der Welt geholfen, einen großen Schritt auf den Frieden hin zu machen. Wir sind Willy Brandt dankbar. Wir wissen, daß wir weiterhin seinen Rat brauchen und daß wir auf seinen Rat zählen können. (H. Schmidt)


Прагнення особистості при владі позиціонувати себе як впливову фігуру, що визначає внутрішньополітичний і зовнішньополітичний розвиток країни, відображається у стратегії позитивної самопрезентації, що реалізується на рівні чотирьох тактик: “зміщення акцентів з поганого на добре”, “за себе”, “внесення елемента неформальності” та “експресивності мовлення”.


Тактика “зміщення акцентів з поганого на хороше” передбачає особливий спосіб подачі інформації про проблемні питання, який вибудовує інформаційні блоки таким чином, що при наявності вказівки на проблему, акцент робиться не на її гостроту, а на прогрес (навіть не дуже суттєвий) у її вирішенні. Зазначена тактика реалізується в основному за допомогою лексичних засобів, особливу роль відіграє також їх позиція у структурі як простих, так і складних синтаксичних конструкцій, наприклад:


(17) Sicher: Licht und Schatten liegen an vielen Stellen sehr eng bei einander; ich nenne den Aufbau Ost. Aber festzuhalten bleibt doch: 15 Jahre nach der deutschen Einheit ist Gigantisches geleistet worden. Mit Transferzahlungen von jährlich 4 Prozent des Sozialprodukts ist es gelungen, die neuen Bundesländer wieder aufzubauen (...) Die Umwelt erholt sich, die Infrastruktur ist ausgebaut, in wenigen Tagen wird (...) das letzte Stück der Ostseeautobahn dem Verkehr übergeben. (A. Merkel)


Тактика «за себе» передбачає наявність особистісного дейксиса (ich-дейксиса). Два напрямки в реалізації цієї тактики – обіцянки та переконаність у правильності політичного курсу, де домінує вісь відносин ichmeinjedem Bürgerunser Volk, що підтримується іменниками із значенням емоційної та інтелектуальної діяльності людини: Wissen, Erfahrung, Befriedigung, Erinnerung, Überzeugung, а також прикметниками notwendig, persönlich, inner, ganz, наприклад:


(18) Ich lege genug vor jedem Bürger unseres Volkes das Versprechen ab, all meine Kraft, mein Wissen und meine ganze Erfahrung für die Sicherung unserer inneren und äußeren Freiheit, für die Festigung des demokratischen Lebens und für das Wohlergehen des deutschen Volkes einzusetzen. (L. Erhard)


Тактика “внесення елемента неформальності” у достатньо формалізованому типі тексту є особливим способом скорочення дистанції між політичним діячем і аудиторією. Політик позиціонує себе не стільки громадським діячем, скільки людиною, здатною до іронічного сприйняття світу і себе, здатною помилятися, робити висновки, спостерігати, трансформуючи все це у свій життєвий досвід. Цій меті слугує цілий комплекс різнорівневих мовних засобів (див. табл. 1), наприклад:


(19) Ich jedenfalls mag nicht ge verlieren. Gegen meine Frau im Schach – ja, da freue ich mich, wenn sie gewinnt, aber sonst nicht so ge ... Keiner mag ge verlieren, jeder möchte ge gewinnen, das ist menschlich. Oder mag einer von euch ge verlieren? (H. Schmidt)


(20) Ich ahnte nichts von einer teutonischen Pseudo-Autorität, die durch den Schlag mit der Faust auf den Tisch demonstriert wird. Den Tisch beeindruckt der Faustschlag wenig. Wen sonst? (W. Brandt)


(21) In meinem Leben habe ich viele Illusionen wachsen und schwinden sehen. Viel Verwirrung, Eskapismus und Simplikation. Hier mangelte Verantwortungsbewußtsein, dort fehlte Phantasie. (K.G. Kisienger)


 


Тактика “експресивності мовлення” дозволяє політику прояв емоцій, власне самовираження, що детерміновано його індивідуальністю. Найбільш важливими для мовної особистості є такі аспекти оцінної діяльності: 1) оцінка людей, подій, фактів; 2) дійсності і 3) самооцінка. Залежно від обставин та емоційного стану, що переживається, це можуть бути раціональні та емоційні оцінки, наприклад:

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины