ІЗОСЕМНІ ПРИЧИНОВІ СПОЛУЧНИКИ У РІЗНОСИСТЕМНИХ МОВАХ (на матеріалі української, російської, англійської та іспанської мов)



Название:
ІЗОСЕМНІ ПРИЧИНОВІ СПОЛУЧНИКИ У РІЗНОСИСТЕМНИХ МОВАХ (на матеріалі української, російської, англійської та іспанської мов)
Альтернативное Название: ИЗОСЕМНЫЕ причиновые союзы В РАЗНОСИСТЕМНЫХ ЯЗЫКАХ (на материале русского, украинского, английского и испанского языков)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Розділ 1. "Категорія каузальності в логіко-філософському аспекті та її лінгвальна інтерпретація". Методологічною основою роботи є положення про співвідношення форми і змісту мовного знака (О. В. Бондарко, В. В. Виноградов, О. В. Глотова, С. П. Денисова, С. О. Карцевський, Л. В. Щерба та ін.). Відповідно до цього причинові сполучники в досліджуваних мовах розглядаються як лексико-семантичні функціональні одиниці зі значенням причиновості, що мають різні плани вираження. Передусім це пов’язано з тим, що і мова, і мовлення оперують одиницями (словами), які мають матеріальну звукову оболонку, представлену в формі знаків. Кожний знак несе якесь смислове навантаження, тобто має власне неповторне значення. Отже, для виявлення ізосемних типів причинових сполучників у різносистемних мовах ми сприймаємо за аксіому твердження, що всі знаки в потенції є омонімічними і синонімічними. Первинність або вторинність причинового значення у причинових сполучників відіграє головну роль у визначенні їх ізосемних типів.


Каузальність, або причиновість як складову універсальної мегакатегорії каузації необхідно досліджувати не тільки з логіко-філософських позицій, а й з позицій лінгвістики у тісному зв’язку з процесом міркування.


Каузальність розглядається у філософії та логіці як причиново-наслідковий генетичний і закономірний зв’язок предметів і явищ у реальному світі, де одні предмети або явища, що називаються причинами, породжують інші предмети чи явища, тобто наслідки. На відміну від інших типів зв’язку, що не належать до причинового, тільки каузальність спроможна породжувати одне явище іншим – у цьому і полягає сутність генетичного характеру зв’язку між причиною та наслідком й основна онтологічна риса каузальності. Причиново-наслідковий зв’язок є однією з найпоширеніших форм взаємозв’язку й обумовленості процесів об’єктивної дійсності. Причина та наслідок як філософські категорії закономірно притаманні мисленню та мові.


Якщо філософська інтерпретація має своїм об’єктом причиново-наслідкову залежність між предметами та явищами об’єктивної дійсності, яку можна визначити як предметне відношення, то об’єктом логічної інтерпретації є причиново-наслідковий зв’язок між думками у висловленні, що визначається як логічне відношення.


В основі причиново-наслідкових відношень лежить логічна константа типу імплікації. При цьому для формалізації причиново-наслідкового зв’язку використовується каузальна імплікація, що певним чином відображає причиново-наслідковий зв’язок.


Каузальна імплікація записується формулою А^В, де знак ^ вказує на те, що між компонентами А (у цьому випадку – причиною) і В (наслідком) наявний певний зв’язок за змістом. Ця формула читається так само, як формула імплікації А®В: "Якщо А, то В". Формула А^В фіксує змістове походження В з А, тобто такий зв’язок відображає як предметний, так і логічний причиново-наслідковий зв’язок. Беручи до уваги онтологічну спільність цілого комплексу відношень, які групуються на базі відношення внутрішньої взаємодії, логіко-структурний інваріант причини може бути абстрагований з різних типів речень із відношеннями каузальної імплікації. Як свідчать результати логіко-філософської інтерпретації каузального зв’язку, каузальна імплікація має три онтологічні ознаки: облігаторність, генетичність й асиметричність (О. П. Комаров). Зазначені характеристики є тією інтегрально-диференційною основою, яка формує як єдину кореляцію каузальної імплікації, так і її компоненти – причину та наслідок. Для мовної реалізації каузальності важливим є предметно-логічне або фактичне відношення (Н. Д. Арутюнова, З. Вендлер).


Факт – це щось достовірно відоме, або твердження про те, що відбулось. Факти, поєднані причиновим зв’язком, можна простежити, але самі причинові відношення у цих фактах не підлягають безпосередньому вияву, оскільки вони з’ясовуються лише шляхом умовиводів. Ми підтримуємо думку В. Минто про те, що вважати будь-яку просту послідовність двох фактів свідченням існування причинового зв’язку між ними є помилковим. Сам факт – завжди реальний матеріал, який висвітлюється розумом тим чи іншим чином (А. Сеше). Каузальні конструкції, які підлягають аналізу в нашій роботі та відображають граматичні та лексичні факти, репрезентують каузативні ситуації (далі – КС). Під КС ми розуміємо макроситуацію (складний факт), яка поєднує дві мікроситуації (каузувальну / антецедент і каузовану / консеквент – два прості факти) за допомогою відношення каузації.


У будь-якій каузативній ситуації можна виявити п’ять обов’язкових суттєвих компонентів (констант) (В. П. Недялков, Г. Г. Сильницький):


– константу k, яка позначає відношення каузації і є визначальним компонентом каузативної ситуації, тому що саме вона робить ситуацію каузативною;


– суб’єкт ri каузувальної мікроситуації;


– стан si антецедента (стан впливу);


– суб’єкт rj каузованої мікроситуації;


– стан sj консеквента (термінальний).


У цілому каузативну ситуацію можна записати ланцюжком символів:


КС = [risi] k [rjsj],


хоча не всі константи можуть бути виражені експліцитно.


Константа k може репрезентуватися як повнозначними, так і службовими словами, що називаються каузативними зв’язками. До повнозначних відносяться: іменники, прикметники та каузативні дієслова. Службові зв’язки представлені прийменниками та сполучниками. Причиново-наслідкові відношення, за В. В. Виноградовим, переважно виражаються за допомогою сполучників і прийменників. Причинові сполучники посідають найважливіше місце в каузальних конструкціях, оскільки є головними компонентами КС унаслідок своєї маркованості, і найбільш чітко передають відношення каузації.


Отже, категорія каузальності у роботі розуміється як складова мегакатегорії каузації, що відображає взаємозв’язок та обумовленість процесів і явищ об’єктивної дійсності, формуючи біном "причина – наслідок" на рівні смислових відношень. У лінгвальній асиметрії значення причини репрезентується різними формами. Ядерною складовою структурування категорії причиновості є каузальні конструкції з ПС.


Розділ 2. "Причинові сполучники в мовній системі". Узагальнивши думки вчених (В. В. Виноградов, І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, О. І. Смирницький, К. Ф. Шульжук та ін.) стосовно визначення сполучника, ми дійшли висновку, що до класу сполучників належать службові слова, які характеризуються морфологічною незмінністю та поширеною сполучуваністю, поєднують одиниці синтаксичного рівня і виконують кваліфікуючу функцію (репрезентують семантичні відношення між пов’язуваними структурами). Так, причиновий сполучник приєднує підрядну / сурядну частину, яка виражає причину / обґрунтування дії в складному (складносурядному / складнопідрядному) реченні. Сполучники чітко відокремлюються від інших класів слів (прислівників, прийменників, часток) за сукупністю таких ознак: а) загальним значенням відношень; б) морфологічною незмінністю; в) неспроможністю виконувати роль члена речення; г) здатністю служити єднальним словом у словосполученнях і реченнях; ґ) позицією між пов’язуваними синтаксичними одиницями (препозиція, постпозиція, інтерпозиція). Треба врахувати також, що, якщо складені похідні сполучники розчленовуються, то їхні частини можуть виступати у функціях відповідних членів речення.


Причиновий сполучник, як і будь-яке слово, є єдністю лексичного та граматичного значень, причому його лексичне значення – релятивне і вказує на характер змістових відношень між мовними одиницями. У центрі нашої уваги – розмежування загального лексичного значення, притаманного всім причиновим сполучникам, які складають одну функціонально-змістову причинову групу, і специфічного лексичного значення, що відрізняє певний причиновий сполучник від інших сполучників тієї ж групи (посилка, підстава, обґрунтування, підтвердження, доказ, аргумент, стимул, цільова настанова та наслідок).


Як результат полісемантичності ПС відомо доволі багато їх класифікацій. Типи засобів позначення причинових відношень, як і будь-яких інших відношень, у різних мовах можуть не збігатися. Спостерігаються розбіжності не тільки у кількості розрядів та суброзрядів, але й у засобах їх номінації, що залежить, передусім, від ступеня узагальненості та від тих ознак, які вважаються визначальними.


Причинові сполучники класифікуються за: 1) відношеннями, які вони можуть передавати, 2) за типом причини, що виражається, 3) за типом зв’язку, встановлюваного в КК. В українській (І. Р. Вихованець, Л. І. Дубовик, ін.) та російській (В. В. Лопатін, Н. Ю. Шведова, ін.) мовах сполучники причинової семантики можуть маркувати власне-причинові та невласне-причинові відношення. Власне-причинові охоплюють зовнішню та внутрішню причини. Зовнішня причина об’єднує різні семантичні підгрупи: спонукальну причину, причину-відплату, причину-джерело, причину-відповідність, причину-перешкоду, причину-результат, причину-наслідок. З-поміж внутрішніх причин виокремлюються емоційно-психічні ознаки особи й інтелектуально-творчі характеристики. Невласне-причинові включають пряме та непряме обґрунтування.


Іспанські лінгвісти (С. Гарсія, Ф. Маркос Марін, К. Фігерас та ін.) виділяють два типи причини: реальну і логічну. Реальна причина може, в свою чергу, бути представлена єдино можливою або кількома реальними причинами, які призводять до однакового наслідку.


Е.-О. Хааг пропонує розмежувати причинові сполучники в російській мові на констатувально-прагматичні та експресивно-прагматичні. У першому типі домінує констатація мовцем причинового зв’язку, в другому – експресивно-прагматичне відношення мовця до встановлюваного зв’язку.


Ми розподіляємо причинові сполучники за значенням (семантична класифікація) на:


– констатувально-причинові, що завжди вказують на причину:


(укр.) бо, бо ж, через те що, тому що, у зв’язку з тим що, а що ... що, від того що, внаслідок того що, тим що, оскільки, позаяк, завдяки тому що, на тій підставі що, з тієї причини що, з того приводу що; (рос.) потому что, так как, поскольку, ибо, ведь, оттого что, затем что, из-за того что, тем более что, в связи с тем что, благодаря тому что, судя по тому что, ввиду того что, в результате того что, в силу того что, на основании того что, исходя из того что, по причине того что, под предлогом того что, вследствие того что;
(англ.)
because, now that, seeing that, for the reason that, on the ground that, for fear that; (ісп.) porque, puesto que, pues que, ya que, pues, dado que, supuesto que, es que, a/por causa de que, comoquiera que, en vista de que, por culpa de que, debido a que, por razon de que, visto que, habida cuenta de que, de tanto como/que, gracias a que;


– контекстуально-причинові, тобто причинові сполучники, що виражають причину у контексті: (укр.) затим що, щоб, а що, коли, як, якщо, наче, неначе, ніби, нібито; (рос.) ради того что, что, когда, как, если; (англ.) for, since, as, if, when; (ісп.) como, que, si, cuando.


Щодо констатувально-причинових сполучників, то всі вони мають значення причини, репрезентуючи власне-причинові відношення (різні відтінки): (укр.) Його підтримала Уляна Мужиловська, бо давно зрозуміла, що він дуже здібний (М. П. Стельмах); (рос.) И она написала, что это произведение нереалистическое, потому что по настоящей правде активная роль в любви принадлежит самцу (С. М. Георгієвська); (англ.) Оf all husbands, he was likely to be the most constant, because a certain sluggishness would keep his heart at rest, wherever it might be placed (Американські новели); (ісп.) Estuve toda la tarde con Eduardo, porque estaba muy solo (Causales).


Можна стверджувати, що причина, яка передається констатувально-причиновими сполучниками, частіше виражається як єдина об’єктивна реальність, що не припускає ніяких заперечень або коментарів. Причина нерідко виступає об’єктивною в розумінні автора висловлення (ширше – тексту), тобто причина спирається на судження, яке автор з самого початку сприймає як істинне та виражає не свою суб’єктивну позицію, а лише констатує факт.


Як відомо, розуміння тексту не обмежується тлумаченням того значення, що експлікується. У будь-якому тексті функціонують одиниці, які співвідносять його з ширшим контекстом. Ці одиниці утворюють так зване приховане висловлювання (Т. М. Ніколаєва). Саме сполучники, які ми називаємо контекстуально-причиновими, здатні формувати таке приховане висловлювання. Якщо сполучники виконують не тільки внутрішньосинтаксичну функцію, але й припускають вихід за межі самої пропозиції в текст, то можна вважати, що вони є носіями суб’єктивної позиції. Відсилання до ширшого контексту може бути й менш очевидним, але тенденція до такого звернення спостерігається. Це відсилання дозволяє поміркувати, спрямовує мислення, закладене в самій пропозиції. Автору необхідно довести, аргументувати правомірність своєї думки, тому він використовує засоби з ознаками суб’єктивної переконаності.


На відміну від використання констатувально-причинових сполучників,
у причинових додаткових пропозиціях з контекстуально-причиновими сполучниками на перший план безперечно висувається суб’єктивність мовця.


Контекстуально-причинові сполучники потребують спеціальної уваги, оскільки причина не є їх первинною функцією, і це призводить до труднощів
у процесі визначення їх семантики.


У нашій роботі семантична класифікація причинових сполучників представлена двома типами: констатувально-причиновим і контекстуально-причиновим.


У лінгвістиці не існує універсальної класифікації причинових сполучників у функціональному аспекті. Переходи між паратаксисом і гіпотаксисом
у досліджуваних мовах не мають чітких меж. Н. М. Корбозерова, наприклад, виявляє зони таких переходів в іспанській мові шляхом вивчення особливостей семантичної та структурної взаємодії. Аналізуючи складнопідрядне речення
в синтаксичному плані, вона вживає термін первинно-предикативний нексус,
у структуру котрого як обов’язкові члени входять сполучник, що актуалізує семантику складнопідрядного речення загалом, і предикативна дієслівна синтагма, яка припускає та модифікує номінальну синтагму – суб’єкт. Н. М. Корбозерова віддає перевагу терміну первинно-предикативного нексусу, який охоплює традиційні граматичні поняття підрядного речення та підрядної частини, тому що залежний компонент неоднорідний у плані його семантико-синтаксичної структури. Проте в іспанській мові у зв’язку з особливістю формування синтаксичних структур складних речень (випущенням підметів) приєднання залежної частини часто відрізняється від інших мов. В українській та російській мовах (К. Г. Городенська, О. О. Селіванова, ін.) для опису залежної частини в складнопідрядному реченні використовується термін підрядний детермінантний зв’язок, який не є вдалим для англійської мови, оскільки детермінант має декілька значень, і тому преференція віддається ад’юнкту.


Наше дослідження пов’язане з лексичною семантикою причинових сполучників і охоплює синтаксичний та морфологічний аспекти між іншим, тому видається доцільним зупинитися лише на кількох фактах, універсальних для всіх зазначених мов.


На нашу думку, за функцією в реченні причинові сполучники можуть розрізнюватись за сферою використання і, як наслідок, за характером відношень, які вони виражають. Так, ми вважаємо, що причинові сполучники можуть бути сурядними або підрядними, що обумовлюється ступенем залежності однієї частини від іншої. Якщо залежність чітко простежується, то в такому випадку причиновий сполучник є підрядним, якщо частини речення практично рівноправні, то причиновий сполучник – сурядний.


Однак іноді сурядні сполучники поєднують між собою мовні одиниці, що знаходяться у відношеннях, які зазвичай передаються сполучниками системи підпорядкування. Це свідчить про поступовість семантичних меж сполучників. Ілюстрацією може виступити for єдиний зафіксований сурядний сполучник, який виражає причинові відношення в системі сполучення англійської мови, (Я. Г. Біренбаум). У деяких випадках він передає відношення, близькі до підрядних: (англ.) I shivered as I emerged, for the evening air was growing very cold, де частини складного речення виражають судження, що знаходяться в безпосередньому причиново-наслідковому зв’язку; в інших – більш вільний зв’язок: (англ.) It was not yet daylight, for the candle was bu ing (І. П. Іванова), де друга частина виражає роз’яснення, доказ або підтвердження інформації, висловленої у першій. У таких випадках друга частина пояснює першу, не вказуючи на причину, що зумовила дію або явище в першій частині. Вона виражає обґрунтування висловленого положення або додаткові докази, які підтверджують його достовірність, тобто підставу для висновку. Дія другої частини не викликає дії першої. Між частинами складносурядного речення такого типу немов пропущено думку – про зміст першої частини можна судити на підставі того, про що повідомлено в другій. Однак, незважаючи на схожість відношень, що передаються сполучником for у першому вживанні, тобто з підрядними, його не можна зарахувати до підрядних сполучників, тому що функція цього сполучника полягає в тому, щоб обґрунтувати, пояснити або мотивувати дію першої частини, представляючи зміст другої частини як щось більш самостійне на відміну від змісту підрядного речення.


На сучасному етапі розвитку мов спостерігається тенденція до зближення підрядних і сурядних сполучників, в англійській та іспанській мовах зокрема (англ.: because, as; ісп.: que, pues, pues que, porque, puesto que, supuesto que), підкреслюючи необхідність продовження досліджень і в цьому напрямку.


Так, ми визнаємо, що сполучник – це службова частина мови, яка не має номінативної функції, але їй притаманне певне лексичне значення, що реалізується у реченні, отож і вивчати її можна тільки у контексті, а не самостійно.


Відомі різні погляди на походження сполучників, їх структуру (К. А. Гузеєва, Є. Є. Ізраїлевич, В. Л. Каушанська, К. Н. Качалова, Г. О. Козачук, Н. Ю. Шведова, OGCarpi, PPavis та інші).


Причинові сполучники в українській, російській, англійській, іспанській мовах, як і всі сполучники взагалі, за структурою можна покласифікувати як:


– прості непохідні: (укр.) бо, що, тому; (рос.) ведь; (англ.) for, since, as; (ісп.) como, que, pues;


– складні похідні: (укр.) затим, щоб, оскільки, позаяк; (рос.) потому, поскольку, ибо, оттого, затем; (англ.) because; (ісп.) porque;


– складені похідні: (укр.) через те що, тому що, у зв’язку з тим що, затим що, а що ... що, від того що, внаслідок того що, тим що, завдяки тому що, на тій підставі що, з тієї причини що, з того приводу що; (рос.) потому что, так как, оттого что, затем что, из-за того что, тем более что, в связи с тем что, благодаря тому что, ради того что, судя по тому что, ввиду того что, в результате того что, в силу того что, на основании того что, исходя из того что, по причине того что, под предлогом того что, вследствие того что;
(англ.)
now that, seeing that, for the reason that, on the ground that, for fear that;
(ісп.)
puesto que, pues que, ya que, dado que, supuesto que.


Тенденція до постійного уточнення та вдосконалення формальних засобів вираження змістових зв’язків між компонентами висловлюваних думок призводить до розвитку службово-лексичних засобів, серед яких важливе місце посідають сполучники, зокрема при заміні безсполучникових засобів сполучниковими. Ця тенденція простежується і в сучасних мовах: звужується багатозначність і багатофункціональність старих сполучників, деякі стають стилістичними синонімами, інші зовсім виходять з ужитку (О. Д. Пономарів).


Уточнення визначення сполучника та розгляд його семантичної, синтаксичної та морфологічної класифікацій сприяли вилученню з науково-популярної та художньої літератури каузальних конструкцій з причиновими сполучниками, які стали ілюстративним матеріалом для пропонованого дослідження.


Розділ 3. "Ізосемія причинових сполучників в українській, російській, англійській та іспанській мовах". Для константи k (головний компонент каузативної ситуації) характерна змістова маркованість, що є виявом внутрішньої зв’язності та цілісності каузальної конструкції. Втрата маркованості призводить до імплікування причиново-наслідкового зв’язку між мікроситуаціями. Як наслідок, важливої ролі набуває маркування зв’язку, оскільки вживання відповідного спеціалізованого засобу надає ситуації однозначності. Аналіз змістової маркованості демонструє наявність чіткої залежності між цією ознакою й характером уживання спеціалізованих формально-граматичних засобів, пов’язаних з вираженням причиново-наслідкових відношень.


Як відомо, явище ізосемії базується на тотожності значень. Ізосемні причинові сполучники, таким чином, доводять, що значення причиновості може виражатися за допомогою різних форм. З цією метою нами було досліджено асиметрію значення та форми причинових сполучників, тобто виявлено їх первинні та контекстуальні значення.


З лексикографічних джерел і довідкової літератури шляхом суцільної вибірки нами виписана така кількість сполучників: англ. – 62 ПС, рос. – 56 ПС, укр. – 43 ПС, ісп. – 30 ПС. Найбільша кількість ПС зустрічається в англійській мові, що є показником її аналітичної побудови і тяжінням до формування великої кількості різних субститутів. Найменша кількість ПС спостерігається в іспанській мові внаслідок більш глибокої внутрішньої форми іспанських лексем.


З художньої і науково-публіцистичної літератури вилучено 5000 каузальних конструкцій, по 1250 з кожної досліджуваної мови. Ілюстративний матеріал розподілився таким чином: рос. – 35 ПС, англ. – 15 ПС, укр. та ісп. – по 11 ПС. Так, загальна кількість виділених ПС не збігається з кількістю фактажу, що підтверджує наявність ядерних і периферійних зон у функціонально-семантичному полі причиновості.


За допомогою дистрибутивного аналізу встановлено, що найбільш частотними виявилися: в українській мові – бо (534 ілюстрації); в російській – чтобы (312 ілюстрацій); в англійській – as (359) і because (342); в іспанській – como (268) і porque (238). Однак частотність не завжди співвідноситься з кількістю ілюстрацій з причиновим значенням. Наприклад, стовідсоткове значення причини в українській мові продемонстрували каузальні конструкції з бо, за те що, адже, для того щоб, але, оскільки останні зафіксовано тільки в 4/1/1 ілюстрацій відповідно, не можна стверджувати, що вони мають первинне причинове значення. Статус причинового сполучника бо підтвердився щодо його ядерної позиції або причинового сполучника – домінанти (у всіх каузальних конструкціях він передає причинове значення). Стовідсоткове значення причини спостерігається у таких причинових сполучниках: (рос.) потому что, ибо, за то что, (чем) тем (что), тем более что, как только, раз, из-за того что, ради  того чтобы, по той (простой) причине что, (не) потому чтобы, благодаря тому что, дабы, судя по тому что, благо, под предлогом что, так что; (англ.) now that / as, whereas, that, especially if, all the more, unless; (ісп.) porque, dado que, ya que.


Ядерними причиновими сполучниками виступили: (укр.) бо; (рос.) потому что; (англ.) because; (ісп.) porque.


В англійській мові ядерний причиновий сполучник because не ввійшов до стовідсоткової кількості каузальних конструкцій, оскільки у процесі суцільної вибірки виявлено 74 ілюстрації, у яких because виступає прийменником, а не сполучником.


Проаналізований у роботі матеріал дозволив нам інвентаризувати причинові сполучники за мовами дослідження і представити інтра- (у межах кожної мови окремо) та інтерлінгвальні (міжмовні) омоніми. Ми виділяємо моночастиномовну омонімію (моно – одна частина мови та різні значення) та мультичастиномовну (мульти – різні частини мови й різні значення).


Так, інтралінгвальні омонімічні причинові сполучники:
(укр.) моночастиновомні – 17, мультичастиномовні 35; (рос.) 10 / 45; (англ.) 15 / 16; (ісп.) 6 / 3. За кількістю частин мови, як правило, інтралінгвальних омонімів більше, виняток становить лише іспанська мова з огляду на специфіку її словникового складу (клас сполучників більш обмежений) та нерозчленованість складених причинових сполучників.


У досліджуваному нами фактичному матеріалі інтерлінгвальні омонімічні ПС практично відсутні, оскільки ПС не є словами міжнародного спілкування. До того ж, українська і російська мови належать до слов’янської групи, англійська – до германської, іспанська – до романської. Отже, в результаті маємо лише два інтерлінгвальні омоніми – укр. / рос. потому і укр. / рос. раз (оскільки українська й російська мови – споріднені і мають багато спільного в історичному розвитку форм).


Інваріант причинових сполучників, як правило, може бути представлений синонімічними причиновими сполучниками, причому лігвістичний аналіз каузальних конструкцій дозволяє побачити багатство й різноманітність їх лексико-семантичних форм. Сполучники, утворені від слів з вузьким значенням, передають відношення будь-якого одного роду. Однак більшість сполучників – багатозначні, й кожний з них набуває конкретного змісту тільки в означених ситуативно-контекстних умовах.


Як відомо, ступінь синонімії слів тим вищий, чим більше подібності в їх лексичній комбінаториці та спільних контекстах, де такі слова можуть заміщуватися (Л. О. Новиков). Звернувшись до методу субституції, маємо практичне підтвердження: (укр.) Між своїми його не почуєш, бо голос мало слабий та тихий, а між чужими його і не видно (М. П. Стельмах) → Між своїми його не почуєш, тому що (через те що, оскільки, от тим-то як, адже, як, завдяки тому що, позаяк) голос мало слабий та тихий, а між чужими його і не видно; (рос.) Красота – великая сила, не спорю, ведь она дает человеку уверенность (К. Г. Паустовський) → Красота – великая сила, не спорю, потому что (поскольку, так как, ибо, оттого что, ввиду того что, потому как, тем более что, благодаря тому что, затем что, благо, вследствие того что, в силу того что, на основании того что, в связи с тем что, по причине того что, раз) она дает человеку уверенность; (англ.) To this no objection were made, for it was just to Tom’s taste (Американські новели) → To this no objection were made, because (as, since, as far as, because of the fact that, seeing that, inasmuch as, owing to the fact, on account of the fact that, in view of the fact that, in consideration of the fact that, on the ground of the fact that) it was just to Tom’s taste; (ісп.) Porque me habian dicho que era el mejor del mundo me inclinaba a pensar que no habia otro peor en la tierra (Анхелес Мастретта) → Pues (pues que, puesto que, ya que, dado que, como) me habian dicho que era el mejor del mundo me inclinaba a pensar que no habia otro peor en la tierra.


Більшість вилучених нами ПС спроможні виступати синонімами. У роботі ПС розподілено за первинністю / вторинністю причинового значення на синонімічні ряди, кількість яких у різносистемних мовах не збігається: англ. – 8, рос. – 6, укр. – 5, ісп. – 4. Кількість синонімічних рядів прямопропорційна кількості виділених у мовах дослідження ПС: англ. – 62, рос. – 56, укр. – 43,
ісп. – 30. Кожен синонімічний ряд має свою специфіку, тобто спостерігається нашаровування інших каузальних відтінків на значення причини.


У з’ясувальних, умовних, часових, порівняльних і цільових сполучниках виявлені та підтверджені контекстуальні значення причини. Це сполучники:
(укр.) що, якщо, раз, для того щоб, коли, як, наче, неначе, ніби, нібито; (рос.) что, если, раз, для того чтобы, когда, как; (англ.)
that, if, when; (ісп.) que, si, como si, para que, cuando, como.


У результаті нашого дослідження ми дійшли висновку, що причинові сполучники на міжмовному рівні бувають двох ізосемних типів: констатувально-причинові та контекстуально-причинові, але для кожної мови характерний свій специфічний кількісний і якісний склад.


 


ВИСНОВКИ


Методологічною основою дослідження є положення про асиметричність форми і змісту мовного знака, причинового сполучника зокрема, у межах як окремої мови, так і різносистемних мов.


Категорія каузальності, або причиновості, у роботі розуміється як складова мегакатегорії каузації, що відображає взаємозв’язок та обумовленість процесів і явищ об’єктивної дійсності, формуючи біном "причина – наслідок" на рівні смислових відношень. Каузативність на мовному рівні підпорядковується каузальності, оскільки представляє такий тип відношень, коли суб’єкт впливає на об’єкт з метою виконання якоїсь дії (спричинення через спонукання).


Каузативна ситуація – це макроситуація (складний факт), яка поєднує каузувальну ситуацію, або антецедент і каузовану ситуацію, або консеквент, тобто два простих факти за допомогою відношення каузації. У будь-якій каузативній ситуації можна виявити 5 обов’язкових суттєвих компонентів (констант):
1) константу k, що позначає відношення каузації і є визначальним компонентом каузативної ситуації, 2) агенс ri (предмет антецедента), 3) каузувальний стан si (стан впливу), 4) пацієнс rj (предмет консеквента) і 5) каузований стан sj (термінальний).


Логічна інтерпретація причинових відношень спирається безпосередньо на лінгвістичний матеріал, відповідно до чого вони передаються каузальними конструкціями з причиновими сполучниками, що займають позицію константи k і формують ядро функціонально-семантичного поля мовної каузальності. Каузальною в мові визнається будь-яка конструкція, яка виражає каузативну ситуацію.


Безпосередніми складовими каузативної ситуації є щонайменше дві мікроситуації, пов’язані між собою відношенням каузації (причиново-наслідковим) або заподіяння k. Причиновий сполучник виступає головним компонентом каузальної ситуації k, оскільки він її формує, пов’язуючи дві мікроситуації. Чисельність і різноманіття причинових сполучників у різносистемних мовах підтверджує, що кожна мова має власну систему засобів вираження мовних знаків та їх семантичних значень.


До класу сполучників належать службові слова, які характеризуються морфологічною незмінністю та поширеною сполучуваністю, здійснюють поєднання одиниць синтаксичного рівня і виконують кваліфікуючу функцію.
ПС становлять єдність лексичного та граматичного значень, причому їхнє лексичне значення є релятивним та вказує на характер змістових відношень між мовними одиницями.


Причиновий сполучник, незважаючи на морфологічну гетерогенність, є представником службової лексики (а саме класу сполучників) в усіх досліджуваних мовах.


Пропонована нами семантична класифікація включає дві групи: констатувально-причинові (завжди вказують на причину): (укр.) бо, бо ж, через те що, ін.; (рос.) потому что, так как, поскольку, ін.; (англ.) because, now that, seeing that, ін.; (ісп.) porque, puesto que, pues que, ін., і контекстуально-причинові (виражають причину у контексті) сполучники: (укр.) затим що, щоб, а що, коли, як, якщо, наче, неначе, ніби, нібито; (рос.) ради того что, что, когда, как, если; (англ.) for, since, as, if, when; (ісп.) como, que, si, cuando.


За функцією в реченні причинові сполучники можуть бути підрядними (укр. – бо, рос. – ведь, англ. – since, ісп. – ya que, ін.) або сурядними (укр. – аби, рос. – ибо, англ. – for, ісп. – que, ін.), що обумовлюється ступенем залежності однієї частини речення від іншої.


За структурою причинові сполучникі, як і всі інші сполучники, диференціюються на: прості непохідні (укр. – бо, рос. – ведь, англ. – for, ісп. – que, ін.); складні похідні (укр. – оскільки, рос. – ибо, англ. – because, ісп. – porque, ін.); складені похідні (укр. – через те що, рос. – так как, англ. – now that, ісп. – pues que, ін.).


Методика дослідження передбачала інвентаризацію причинових сполучників за кількістю, частотністю вживання і значенням причини, відповідно до цього одержано такі результати: 1) за кількістю ПС: англ. – 62, рос. – 56,
укр. – 43, ісп. – 30; 2) за частотністю вживання: укр. – бо (534 ілюстрації),
рос. – чтобы (312), англ. –
as (359) і because (342), ісп. – como (268) і porque (238); ядерними ПС виступили: укр. – бо, рос. – потому что, англ. – because,
ісп. –
porque; 3) за значенням причини: констатувально-причинові та контекстуально-причинові сполучники в усіх досліджуваних мовах. Найбільша кількість ПС спостерігається в англійській мові у зв’язку з її тяжінням до формування великої кількості різних субститутів. Найменша кількість
ПС спостерігається в іспанській мові внаслідок більш глибокої внутрішньої форми іспанських лексем. Частотність вживання не завжди співвідноситься з кількістю ілюстрацій з причиновим значенням, що обумовлюється наявністю омонімічних ПС.


У роботі представлено інтра- (у межах кожної мови окремо) та інтерлінгвальні (міжмовні) омоніми і виділено моночастиномовну омонімію (моно – одна частина мови та різні значення) та мультичастиномовну (мульти – різні частини мови й різні значення). Моночастиномовні інтралінгвальні омонімічні ПС: укр. – 17, англ. – 15, рос. – 10, ісп. – 6. Мультичастиномовні: рос. – 45,
укр. – 35, англ. – 16, ісп. – 3. За кількістю частин мови, як правило, інтралінгвальних омонімів більше, виняток становить лише іспанська мова
з огляду на специфіку її словникового складу (клас сполучників більш обмежений) та нерозчленованості складених причинових сполучників.


ПС не є словами міжнародного спілкування, до того ж, українська і російська мови належать до слов’янської групи, англійська – до германської, іспанська – до романської. Отже, виділено лише два інтерлінгвальних омоніми: укр. / рос. – потому і укр. / рос. – раз (оскільки українська й російська мови – близькоспоріднені і мають багато спільного як в історичному розвитку форм, так і у формуванні концептосфери каузації).


Синонімічні причинові сполучники представлено у вигляді синонімічних рядів, виділення яких здійснювалося за первинністю / вторинністю значення причини у сполучника або за результатами дистрибутивного аналізу: (укр.) 1) бо, бо ж, через те що, тому що, того що, оскільки, позаяк, адже, як; 2) у зв’язку з тим що, а що ... що, від того що, а що, внаслідок того що, тим що, завдяки тому що, на тій підставі що, з тієї причини що, з того приводу що; 3) тим більше що, тим паче що; 4) щоб, затим що, затим щоб, заради того що, заради того щоб, для того щоб, задля того щоб; 5) коли, якщо, раз; (рос.) 1) потому что, так как, поскольку, оттого что, ибо, ведь; 2) из-за того что, в связи с тем что, благодаря тому что, судя по тому что, ввиду того что, в силу того что, на основании того что, на том основании что, исходя из того что, по причине того что, по той причине что,  под предлогом того что, под тем предлогом что; 3) затем что, ради того что, для того чтобы, чтобы; 4) в результате того что, вследствие того что; 5) тем более что, тем паче что; 6) когда, раз, если; (англ.) 1) because, for, since, as, for the reason that; 2) seeing that, (in) considering that (of), on the ground that, on the basis of the fact that, for fear that, by (in) virtue of the fact that, in view of the fact that, in the light of, in connection/connexion with; 3) thanks to the fact that, due to the fact that, on account of the fact that, owing to the fact that; 4) in consequence of the fact that, as a result of the fact; 5) on/upon/under the pretext/pretence that, on/under the plea that, under/in the guise that; 6) so/as far as, so/as long as, insofar as, inasmuch as, especially as, especially because, especially since, (all) the more so since, the more so as, whereas; 7) in order that, so that; 8) now that, when, if; (ісп.) 1) porque, como, puesto que, pues que, ya que, que, pues, dado que, supuesto que, ahora que, ya porqueya porque, por/a causa de que, por razon de que, es que; 2) en vista de que, en atencion a que, en consideracion a que, teniendo en cuenta que; 3) gracias a que, merced a que, debido a que; 4) si, cuando. Кількість синонімічних рядів прямопропорційна кількості виділених у мовах дослідження ПС: англ. – 8, рос. – 6, укр. – 5, ісп. – 4. Кожен синонімічний ряд має свою специфіку: 3-й ряд укр. і
5-й рос. передають з’ясувальне значення додаткової причини; 4-й укр., 3-й рос.,
7-й англ. – ускладнюються цільовим значенням; 6-й укр., 6-й рос., 8-й англ. і
4-й ісп. – значення причини нашаровується на часове тощо. Жоден синонімічний ряд не охоплює абсолютні синоніми, тому що зі зміною компонентів каузальної конструкції ці ряди можуть перехрещуватися, і відтінок значення причинового сполучника змінюється.


Значення причини у контексті набувають з’ясувальні, умовні, цільові, часові та порівняльні сполучники. Це лексеми: (укр.) що, якщо, раз, для того щоб, коли, як, наче, неначе, ніби, нібито; (рос.) что, если, раз, для того чтобы, когда, как; (англ.) that, if, when; (ісп.) que, si, como si, para que, cuando, como.


Кількість причинових сполучників у досліджуваних мовах різна, але відношення, що ними передаються, аналогічні. Зіставний аналіз ПС
у різносистемних мовах засвідчив, що в кожній мові наявні сполучники, які завжди передають причинові відношення, а також такі сполучники, які спроможні виражати каузальність тільки у певному контексті. Таким чином, усі причинові сполучники на міжмовному рівні ми розподіляємо на два ізосемні типи: констатувально-причинові та контекстуально-причинові.


На сучасному етапі питання ізосемії причинових сполучників
у різносистемних мовах не можна вважати вичерпним, оскільки будь-яка мова знаходиться в постійному розвитку, що впливає на кількість сполучників і їх лексичну семантику. Нам видається доцільним продовжити дослідження у цьому напрямку. Перспективним уявляється вивчення співвідношення каузальних конструкцій, що можуть бути представлені не тільки складнопідрядними / складносурядними реченнями, але й приєднувальними конструкціями та парцельованими.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины