ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКИХ І НІМЕЦЬКИХ НАРОДНИХ ЗАГАДОК: СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА, ПРАГМАТИКА : Лингвокультурологические ОСОБЕННОСТИ УКРАИНСКИХ И НЕМЕЦКИХ НАРОДНЫХ ЗАГАДОК: Структура, семантика, ПРАГМАТИКА

Краткое содержание

Розділ 1. ″Лінгвокультурологічний статус українських і німецьких народних загадок″. Текст народної загадки – це вдалий приклад утілення вербалізованого досвіду і знань, накопичених певною лінгвокультурною спільнотою, синтез духовно-індивідуального та культурно-історичного у світобаченні людини й народу. Визначення лінгвокультурологічного статусу українських і німецьких народних загадок зумовило, таким чином, необхідність дослідження специфіки їх мовної й мовленнєвої природи та особливостей вербалізації національно-культурного компонента їх змісту.

Вивчення лінгвальної архітектоніки народних загадок здійснювалося шляхом їх зіставлення з такими одиницями мови, як речення й текст. Було доведено, що, незважаючи на схожість зовнішньої та внутрішньої форми речення та тексту народної загадки, її план вираження набуває довершеності лише за поєднання обох складників – образної частини й відгадки.

Осмислення загадки з огляду на формально-структурну організацію уможливлює її визначення як текстового утворення, продукта когнітивно-комунікативної творчості, що передає предметно-логічну, естетичну, образну, емоційну та оцінну інформації про навколишню дійсність. З текстами міфологічної групи, про які йдеться у працях Д. Х. Баранника, І. Н. Зайдман,   О. М. Мороховського, В. Я. Проппа та інших вчених, загадку зближує наявність клішованої структури, що є головною диференційною рисою текстів цієї групи. Загадка має багато спільного з лудичним, тобто ігровим текстом Х. Ізенберга, проте як форма втілення певного типу свідомості, зокрема фольклорного, вона повинна розглядатися як фольклорний текст (М. А. Венгранович).

Виокремлено такі притаманні загадці типологічні ознаки фольклорного тексту: стійкість і відтворюваність (традиційність); формульність і варіативність (лексична і граматична); контамінація культурного й вербального текстів; еліптичність; діалогічність. Кожна з них має свої засоби реалізації, що проявляються на всіх рівнях: від структурно-композиційного до когнітивно-семантичного (інформаційно-естетичні кліше) і комунікативно-прагматичного (відповідні діалогічні єдності). Типологічні ознаки засвідчують універсальність традиційних елементів, що дозволяє класифікувати загадку як один із найбільш стійких фольклорних текстів із високим рівнем організації та зв’язності, реалізованими не тільки в образній системі, а й у впорядкованій системі предикатів, які забезпечують логічну, темпоральну, просторову взаємозалежність елементів (континуум) та когезію, асоціативну й образну. Остання досягається завдяки тропеїзації як особливому механізму референції, що відіграє важливу роль у семантичній організації загадки.

Створити загадку означає стисло описати за допомогою певних яскравих метафоричних образів кілька найбільш характерних для предмета чи явища ознак (матеріал, форму, звук, колір, кількість, призначення тощо). Відгадати ж її можна лише шляхом логічної заміни метафоричних образів на реальні, адже між предметами та створеними метафоричними образами існує помітна подібність, яку й покладено в основу образу. Можна виділити: 1) подібність їх зовнішнього вигляду, наприклад, укр. Бик рогатий, на залізо багатий /рогач/, нім. Ein Tropfen Honig [краплина меду] auf der ganzen Welt. Von einer Feuerstelle wird die ganze Welt erwärmt /die Sonne [сонце]/; 2) подібність за кольором:     укр. Чорну гадюку візьму я в руку – вона не вкусить /кочерга/, нім. Eine goldene Henne [золота курка] mit goldenen Küken [золоті курчата] /Mond und Ste e [місяць і зорі]/; 3) подібність їх внутрішньої організації: укр. Стою межи двома світлами, природа моя горбата, багаті соки мої збирають, а бідні на землю кидають /ніс/, нім. Was ist drinnen weiß [всередині білий], in der Mitte pelzig [посередині хутряний] und außen bräunlich [зовні брунатний]  gegerbt? /Kastanie [каштан]/; 4) подібність функцій та ролі, що вони відіграють у житті людини: укр. Завше гріється й іншим їсти дає, сам ніколи нічого не їсть /каганець/, нім. Der Gedanken Vater [батько думок] liegt in einer Pfütze. Was ist das? /die Zunge [язик]/; 5) подібність за особливостями руху, співвідношенням нерухомого й рухомого: укр. Всі його б'ють, полежати не дають. А він знай стрибає – всіх звеселяє /м’яч/, нім. Eine milchweiße Möwe fliegt herunter [біла, немов молоко чайка летить униз] /die Schneeflocke/ і 6) спільних властивостей їх поведінки: укр. Віконниці то зачиняються, то відчиняються /очі/, нім. Wer hört alles und sagt nichts [Хто усе чує і нічого не каже]? /das Ohr [вухо]/ тощо.

Аналіз українських і німецьких народних загадок дозволив виділити такі моделі переносу значення: 1) предмет → предмет: укр. Хата – не хата, вікон багато, є куди влізти, а нікуди вилізти /сітка на рибу/, нім. Ein Häuschen [будиночок] mit fünf Stübchen, drin wohnen fünf Bübchen /der Apfel [яблуко]/;      2) фізичне явище → психічне явище: укр. Що плаче, сліз не має? /скрипка/, нім. Nicht so geschwind wie ich sind Licht und Wind. Ich reis in Welten, die kein Auge sah, bin in Minuten da [подорожую у світах, які ніхто не бачив, опиняюсь там за лічені хвилини] /der Gedanke [думка]/; 3) істота → істота (тварина → людина, людина → тварина, тварина → тварина): укр. Їхала пані в срібнім жупані, а на жупані латка на латці /риба/, нім. Ein schwarzes Rößlein [чорний коник] hüpft durch die ganze Welt /der Floh [блоха]/; 4) неістота → істота (предмет → людина і предмет → тварина) (уособлення): укр. В’ється вірьовка – на кінці головка /гадюка/, нім. Vo e wie ein Kürbis [гарбуз], in der Mitte wie ein Faß [бочка], hinten wie ein Reisigbesen [мітла] /das Pferd [кінь]/ і     5) істота → неістота (особа → предмет і тварина → предмет) (персоніфікація): укр. Сидить пан на даху, курить собі без табаку /димар/, нім. Wurde zugleich mit der Welt geboren [народився із світом], stirbt nicht eher [помре не скоро], als bis die Welt vergeht, und wird nicht fünf Wochen alt /der Mond/.

Часто засобом створення образу в загадках слугує і метонімія, яка суттєво відрізняється від метафори більш реальним взаємозв’язком членів і більшою обмеженістю. Аналіз текстів загадок дозволив визначити кілька типів метонімічних переносів, причому непоодинокими є випадки, коли один і той самий метонімічний перенос репрезентує їх різні типи, що свідчить про складність семантичних зв’язків, актуалізованих у текстах народних загадок.

Будучи особливою формою втілення етнічної ментальності, оригінальне високохудожнє явище усної народної творчості, українські та німецькі загадки репрезентують особливості інтерпретації дійсності різними лінгвокультурами. Особливу увагу приділено словам із безеквівалентним лексичним значенням, що в них відбивається національно-мовна картина світу на рівні концептуальної і, відповідно, лексичної систем (слова-реалії, культурологічні лакуни), наприклад, укр. пан, жупан, намисто, чумак, рушник, галушки, бандура, коломийка, вечорниці, тризуб, груба та ін.; нім. russischer Stiefel, тощо. Наявність у загадках безеквівалентної лексики і таких слів, як укр. доба (нім. Tag und Nacht) або нім. Geschwister (укр. брат/брати та сестра/cecmpu), пояснюється різним членуванням навколишнього світу цими спільнотами, а їх унікальність може навіть стати мовною підказкою при розгадуванні загадок: укр. Стоїть пані у білому жупані, хто йде, на неї руки кладе /груба/, нім. Wie unterscheidet sich ein Kapuziner von einer Blutwurst? [Чим відрізняється капуцин від кров’янки?] /der Kapuziner ist in der Mitte gebunden, die Blutwurst an beiden Enden [капуцин підперезаний посередині, а кров’янка – з обох боків]/.

Тексти з  невластивою для відповідного лінгвокультурного простору безеквівалентною лексикою мають здебільшого запозичений характер. Дослідження засвідчило існування в німецькій мові більшої кількості таких прикладів, що пояснюється територіально-географічним розташуванням Німеччини, яке, своєю чергою, оптимізує міжмовні контакти, дозволяючи збагачувати національно-мовну картину світу реаліями інших культур.

Розділ 2. ″Змістові та прагматичні особливості структури українських і німецьких народних загадок″ присвячено дослідженню композиційної організації текстів народних загадок неблизькоспоріднених мов і співвідношення їх денотативно-сигніфікативної та лексико-семантичної структури, а також виявленню особливостей їх функціонування в мовленні.

У зв’язку з цим обґрунтовано структурну цілісність тексту загадки: обидві її частини є стійкими, кодованими й наділеними майже ідентичними семантичними та структурними характеристиками, які, власне, і засвідчують знакову природу загадки. Образна частина загадки (власне загадка або енігматичний текст у термінах Н. В. Салтовської) – одиниця непрямої номінації, тоді як відгадка (прихований концептуальний референт) несе в собі правдиву інформацію, є результатом виокремлення істинних посилок серед хибних і певною мірою навіть "програмує" загадку. Відсутність будь-якої частини призводить до руйнації загадки. Дискретна єдність загадки базується на відношеннях когнітивно-семантичного ізоморфізму (І. Р. Вихованець): перша частина містить у собі всі когнітивно-релевантні риси другої, а друга – першої, що відбивається на їх синтаксичній організації.

При зіставленні форм репрезентації змісту народних загадок української та німецької мов актуалізується поняття еквівалентності за таким критерієм, як план вираження (зовнішня форма). Зміст загадки здебільшого втілено в надзвичайно простій формі запитання (експліцитно або імпліцитно вираженого), у якому без будь-якої двозначності, часом тільки в переносному розумінні висловлюється певна характерна ознака загаданого предмета. Загадки укр. Що зимою горою, а літом водою? /сніг/, нім. Welche Köpfe haben keine Nasen? /Salat- und Kohlköpfe [салат, капуста]/ побудовані у формі експліцитно вираженого запитання, на відміну від загадок укр. Рукавом махнув — дерево зігнув /вітер/, нім. Sie ist aus Glas und reitet auf der Nas′ /die Brille [окуляри]/, у яких запитання виражене імпліцитно. Це знаходить вияв у відсутності певного формального маркування лексичних і граматичних категорій, матеріально виражених у мові за допомогою особливих синтаксичних структур і правил сполучуваності мовних одиниць.

Згідно з результатами аналізу фактичного матеріалу, у більшості українських і німецьких народних загадок – 77,2% (3088 од.) і 60,8% (2432 од.) відповідно – запитання має імпліцитний характер, тобто їх образні частини оформлені як розповідні речення, хоч і тяжіють до різних структурних типів. Більшість українських народних загадок – 60,8% (2432 од.) – конституюється у вигляді простого судження й виражена у формі простого речення, наприклад, укр. Стоїть хлопчик під пеньком, накрив голову брильком /гриб/, тоді як 62,2% німецьких народних загадок (2488 од.) – це складні судження, що мають форму складнопідрядного чи складносурядного речення, наприклад, нім. Es hat nur eine kleine Tür [маленькі двері] und kann doch alles sehen. Die ganze Welt kann durch diese Tür gehen /das Auge [око]/.

Аналіз особливостей функціонування українських і німецьких народних загадок у мовленні дозволив поділити їх на дві великі групи. До першої із них належать загадки, що за комунікативною природою відповідають такому прямому мовленнєвому акту, як констатив (повідомлення, твердження, переконання) – 77,2% (3088 од.) українських і 60,8% (2432 од.) німецьких текстів. Вони мають формальні ознаки тексту-розповіді, хоча вже за першого наближення демонструють певні невідповідності (двочленна будова, інша наскрізна ілокутивна настанова тощо).

Українські та німецькі народні загадки другої групи за своєю комунікативною природою є запитаннями – 22,8% (912 од.) і 39,2% (1568 од.) у відношенні до загальної кількості проаналізованих текстів (4000 од.) – і мали б функціонувати як питання, де предметом запиту виступає певний об’єкт інформаційного інтересу, а мотивом – бажання мовця зменшити міру невизначеності (ентропію) інформації щодо предмета питання. Однак у загадки зовсім інша епістемічна передумова, ніж у звичайного питання. Адресант має істинне знання (знає відгадку), тому загадка має більше спільного з "псевдоінформативним запитанням" (С. Ф. Гедз), що відбивається навіть на її ідентичній композиційно-структурній організації.

Конситуацією (контекстуальною зумовленістю) загадки є не принципова готовність адресанта повідомити інформацію про якийсь предмет дійсності і навіть не запит на отримання цієї інформації з метою здійснення передачі знання, а спонукання адресата до декодування інформації й віднайдення відповідного зашифрованого денотата. Усе це зумовлює тлумачення народної загадки не як простого, а як комбінаторного, квеситивно-директивного (питально-спонукального) мовленнєвого акту.

На відміну від інших питально-відповідних єдностей, загадки не утворюються спонтанно й не народжуються в конкретній ситуації, а функціонують переважно в незмінній формі як певний стереотип. Обидві частини загадки пов’язані між собою однією темою, але її зміст завжди віддалений від конкретної ситуації, що може викликати реакцію та створити ефект, який безпосередньо не випливає з семантики висловлення, а зумовлений фоновими знаннями (пресупозицією) адресанта й умовами спілкування, що дозволяє кваліфікувати загадку як багатозначний діалогічний мовленнєвий акт.

Загадка живе у двох контекстах – адресата й адресанта, в чому й полягає її діалогічна природа. Проте суб’єкти фольклорної творчості є виразниками не індивідуальної, а загальнонародної свідомості, тому колективна мовна особистість, трансформуючи прадавню архетипну образну основу, створює відповідно до колективних уявлень не лише культурні тексти, а й саму традицію. Специфічною рисою функціонування народної загадки в мовленні є наявність, крім колективного автора-творця тексту загадки, актуалізованого в ситуації спілкування автора загадки, який здійснює її референцію, пов’язує позатекстові та внутрішні світи й регулює гармонізацію діалогу в рамках фольклорного тексту. У першій частині діалогу (образна частина загадки) адресат звертається до адресанта з питанням, очікуючи отримати конкретну відповідь, поява якої підготовлена вжитим (або не вжитим) питальним словом. Зміст і форма репліки-відповіді визначаються змістом та формою першої репліки. Відповідно до того, що стало об’єктом загадування і яку синтаксичну структуру було при цьому задіяно, формується і друга частина, тобто відповідь.

Розділ 3. ″Концептуалізація семантичного простору українських і німецьких народних загадок″. Дослідження національно специфічних домінант свідомості українського та німецького народів, інкарнованих мовними формами в текстах народних загадок, дозволило встановити базові концептуальні структури, які зумовлюють формування специфічного семантичного простору українських і німецьких народних загадок. Концептосистеми українських і німецьких народних загадок є системами закритого типу, оскільки конституюються сталим набором концептуальних домінант (А. М. Приходько), що відбиває здатність людської думки до етноспецифічної концептуалізації довкілля в межах наївної картини світу.

Логіка дослідження зумовлює окремий розгляд двох гіперконцептів: ПРИРОДА – 32,32% (1067 од.) українських і 32% (1056 од.) німецьких народних загадок – і ЛЮДИНА, що живе в цьому середовищі, – 67,7% (1067 од.) українських і 78% (1056 од.) німецьких народних загадок.

Концептуальний гіперонім ПРИРОДА – 39,45% (1302 од.) українських і 44,88% (1481 од.) німецьких народних загадок – верифікується через гіпоконцепти НЕЖИВА ПРИРОДА (ЧАС, ПРОСТІР (НЕБО і НЕБЕСНІ СВІТИЛА), ЯВИЩА ПРИРОДИ й ПОГОДА) і ЖИВА ПРИРОДА (РОСЛИННИЙ СВІТ та ТВАРИННИЙ СВІТ), тоді як гіперконцепт ЛЮДИНА актуалізується в 1998 текстах українських і 1819 німецьких народних загадках, що становить 60,55% і 55,12% від загальної кількості проаналізованих текстів відповідно.

У 235 українських і 425 німецьких народних загадках про час і простір, що становлять 7,13% і 12,88% відповідно, не тільки відображено онтологічну сутність топохронних категорій як феноменів повсякденного буття, що за їх допомогою людина структурує весь життєвий світ, а й репрезентовано залишки уявлень обох народів про безкінечний просторово-часовий континуум, наприклад, укр. Чорна баба із давніх давен покриває все на світі, як погасне день /ніч/, нім. Was ist zugleich an keinem Ort und überall? [одночасно ніде й усюди] /die Zeit [час]/. Просторово-часовий синкретизм, тобто визначення часу просторовим виміром, утілюється й на лексичному рівні, – укр. Одна половина лиця біла, а друга половина лиця чорна /день і ніч/, нім. Immer ist es nah, niemals ist es da [завжди поряд і ніколи тут] /der Morgen [завтра]/.

Предметом загадування найчастіше стають конкретні відрізки часу, їх частка в корпусах проаналізованих українських і німецьких народних загадок складає 59,7% (46 од.) і 63,3% (129 од.), тобто більше половини текстів про час. Разом із загадками про пори року, місяці, дні тижня та свята вони репрезентують умовно-метричну періодизацію явищ природи й життєвого світу людини. Часто акцентуються кількість і родова належність до одного класу, наприклад, укр. В книжці шість листків простих, сьомий золотий /дні тижня, золотий лист – це неділя/, нім. Ein Baum, zwölf Zweige, vier Nester, sieben Eier, davon ein goldenes [Одне дерево, 12 гілок, 4 гнізда, сім яєць, одне з них – золоте] /das Jahr [рік (місяці, тижні, дні тижня, неділя)]/ тощо.

У загадках про небесні світила синтезувалися поклоніння одухотвореним силам природи й табу на їхні імена, що і склало основу досить сміливих порівнянь. У німецьких загадках багато приділено зображенню нічного неба, місяця й зірок. Образи сонця й місяця часто репрезентують міфопоетичну бінарну єдність, нерідко їм приписуються й ґендерні ознаки, причому сонце частіше виступає як жіноча сутність, а місяць – як чоловіча. В українських загадках також важливу роль відіграє символіка кольорів: укр. Блакитний платок, рожевий клубок по платку качається, людям усміхається /сонце на небі/, тоді як у німецьких загадках небесні світила описуються більш прагматично: Sie wärmt Land und Wasser [гріє], wenn sie am Himmel hoch lacht. Sie leuchtet am Tage [світить удень] und nicht in der Nacht /die Sonne [сонце]/.

У межах українських і німецьких народних загадок про стихії, явища природи й погоду виділено чотири групи, кожна з яких контекстуально пов’язана з однією з парадигматичних груп із загальним значенням "вода", "вогонь", "земля" й "повітря", проведено аналіз семантичної взаємодії лексичних одиниць у відповідних загадках. Це дозволило виявити приховані смисли (імплікації), на основі яких об’єктивуються символічні значення досліджуваних одиниць, та встановити стійкі конотації, що супроводжують їх уживання. Таким чином, шляхом суцільного контекстуального семантичного аналізу лексичного наповнення текстів українських і німецьких народних загадок про стихії та явища природи виявлено розбіжності у сприйнятті й зображенні першоджерел буття українським і німецьким народами. Кожна зі стихій має притаманні тільки їй характеристики і служить образом-символом при змалюванні як природних, так і суспільних явищ.

Загадок про рослинний світ доволі багато в корпусі як української, так і німецької мов – 13,06% (431 од.) і 13,7% (452 од.) відповідно, і здебільшого предметом загадування стають тільки ті рослини, що репрезентують флору відповідного ареалу. З цієї причини не отримують символічного значення в німецькій мовній картині світу калина чи барвінок: укр. У вінку зеленолистім, у червоному намисті видивляється у воду на свою хорошу вроду; укр. Цвіте синьо, лист зелений квітник прикрашає, хоч мороз усе побив – його не займає, а в українській – камелія: нім. Solange ich klein war, grünte ich als Kraut; als ich erwachsen war, ward ich Braut /die Kamille/. Проте навіть спільні для обох лінгвокультур концепти, відображаючи властивості асоціативного мислення українського й німецького народів, здебільшого мають відмінну за ступенем деталізації та змістовим наповненням значень мовну репрезентацію.

Досить високою є регулярність такого об’єкта загадування, як тваринний світ – 12% (393 од.) українських і 11,4% (376 од.) німецьких народних загадок, що зумовлено процвітанням у часи створення перших зооморфічних загадок культу поклоніння тваринам. Найбільший інтерес становить дослідження своєрідних фрагментів національно-мовних картин світу, що виникли при включенні зоонімів у процес вторинного семіозису за допомогою метафоризації. Експресивно-оцінна зооморфна метафора, розкриваючи аналогії та подібність об’єктів тваринного (предметного) й непредметного світу, виявляє систему етнічно зумовлених асоціацій і оцінок.

Попри схожість фільтрів різномовних метафор, тобто ознак порівняння, покладених в основу переносів тварина —> явище природи; тварина —> небесне світило; тварина —> першоелемент; тварина —> фізіологічна природа людини тощо, конотативне освоєння наслідків метафоричного процесу не завжди збігається в різних мовах. Асоціативно-емотивні лакуни, які чітко простежуються у досліджуваному матеріалі, свідчать про різну дію емоційно-оцінного компонента української та німецької національних мовних свідомостей. Географічна та культурна віддаленість мовних регіонів також значною мірою сприяють унікальності емотивно-образного осмислення тварин, бо характер і змістова спрямованість емотивних асоціацій визначаються національним фольклорно-міфологічним та літературним контекстами.

Концептуальний гіперонім ЛЮДИНА – це не лише найбільш регулярний донор для метафоричних переносів, а й основна тема народних загадок, що втілюється в 60,55% (1998 од.) українських і 55,12% (1819 од.) німецьких текстах. Цей гіперконцепт може верифікуватися в загадках через свої гіпонімічні антропоморфні, біосоціальні й етноспецифічні маніфестанти, представляючи, хоч і нерівномірно, усі сфери життєдіяльності людини: біовітальну й матеріальну (тексти про фізіологічну природу людину та її матеріальне життя складають 50,75% (1014 од.) і 51,07% (929 од.) загадок про людину, що становить 30,73% і 28,15% від сумарної кількості українських і німецьких народних загадок); соціальну (838 українських і 632 німецьких текстів, тобто 41,94% і 34,74% загадок про людину й 25,4% і 19,15% від загальної кількості проаналізованих загадок) і духовну (тексти про духовний світ людини становлять 7,31% і 17,18% загадок про людину – 4,42% (146 од.) українських і 7,82% (258 од.) німецьких народних загадок), зображаючи особу цілісно як біосоціокультурну істоту.

У текстах про фізіологічну природу людини (4,94% текстів українських і 9,09% німецьких народних загадок) здебільшого предметом загадування стають частини тіла й органи, тобто зовнішність людини. Зазвичай навіть осмислення людиною самої себе відбувається через інші образи, побудовані внаслідок метафоричного переносу типу предмети домашнього вжитку —>частини тіла людини або рослина—>людина, наприклад, укр. Стоять вила, а на вилах жлукто, а на жлукті горщечок, а в горщечку дві бараболі, а на горщечку густий ліс /людина/, нім. Auf dem Markt stehn zwei Pfähle [на базарі два стовпи], auf den Pfählen liegt eine Tonne [бочка], auf Tonne sitzt eine Trichter [воронка], auf dem Trichter ist eine Kugel [шар], auf der Kugel wächst ein Busch [куст], in dem Busch sind kleine Tiere /der Menschenkörper [людське тіло]/ тощо.

Загадки про соціальну природу особи, що складають 41,94% (838 од.) українських і 34,74% (632 од.) німецьких народних загадок про людину,     25,4% та 19,15% від загальної кількості загадок відповідно – репрезентують уявлення обох народів про суспільний вимір життя. Зазначимо, що ні в українських, ані в німецьких народних загадках про родину й родинні зв’язки денотат сім’я не виступає самостійним об’єктом загадування. У центрі уваги перебуває людина як член цього колективу, а самі тексти – 2,03% українських і вдвічі більше німецьких (3,78%) – переважно відносяться до неметафоричних загадок, оскільки побудовані як запитання про кровний зв’язок між окремими членами родини – укр. Як ся маєш, брате мій, сину жінки моєї? Чи жиє ще тато твій? Бо я муж мами твоєї /хлопець і вітчим/, нім. Was ist mir der Bruder meines Onkels [брат мого дядька], wenn er nicht mein Onkel ist? /Vater [батько]/.

У загадках про професійну діяльність людина зазвичай зображується в процесі виконання характерних для їх професії дій, наприклад, укр. Ходить пан по лану, де не стане – за ним в’яне /косар/, нім. Ich säe und pflüge [я сію і пашу] schnell und gut, obwohl mein Roß auf Räde ruht. Sagt: wer ist das? /ein Traktorist/. Серед назв професій зафіксовано, як актуальні концепти, так і ті, що втратили свою актуальність для колективної свідомості, наприклад, укр. Сидить баба за бочками, перебирає паличками /верстат і ткаля/, нім. Wer setzt sich ohne Bedenken und mit dem Hut auf dem Kopfe vor einen Fürster oder einen König? /Kutscher/. Серед загадок про робочий процес та інструменти і знаряддя праці в обох мовах не було зафіксовано текстів, які б репрезентували ставлення людини до праці в категоріях "подобається/не подобається", але окремі з них засвідчують прагнення людини отримати належну матеріальну винагороду, наприклад, укр. Усівся він на кладочку, бере собі по пряничку. З двох рук дає дворовому, за метр бере по злотому /ткач/, нім. Wer nimmt den Leuten alles vor der Nase wegund bekommt dafür noch Geld? [Хто забирає у людей усе з під носа й ще отримує за це гроші?] /der Barbier [цирюльник]/.

Кількість загадок про матеріальне життя людини – 25,79% (851 од.) українських і 19,06% (629 од.) німецьких народних загадок, що становить 42,6%, і 34,58% від розгляданих текстів про людину, – свідчить про його важливість. У цих загадках валоризуються ті артефакти, що оточують людину в її повсякденні (житло та господарські споруди, інтер’єр та меблі), обслуговують її побут (речі домашнього вжитку, начиння, інструменти та знаряддя праці), забезпечують нормальне її існування (гроші, зброя, транспортні засоби й механізми) і задовольняють її фізіологічні потреби (предмети гігієни, їжа, одяг). Самі гроші рідко стають предметом загадування. В уявленні українців гроші – це щось пересічне, буденне, хоч і вкрай необхідне – Ні се, ні те, а кожному потрібне /гроші/, у німецьких загадках більш виразним є позитивне ставлення до денотата – Welche Note ist die beste? [Яка відзнака найкраща?] /Banknote/.

Частка загадок про людину як духову та мислячу істоту від загальної кількості проаналізованих текстів складає лише 4,42% (146 од.) українських та 7,82% (258 од.) німецьких, що становить 7,31% і 17,18% загадок про людину відповідно. Предметом загадування стає все, що має відношення до процесу навчання (знання, навчальні заклади, процес набуття знань і матеріальна база) та світу внутрішніх переживань людини (емоції й почуття та їх прояви). Саме ці загадки дозволяють найбільш глибоко пізнати світосприйняття українського та німецького народів як носіїв унікальної національної свідомості.

ВИСНОВКИ

Особливості структурної організації українських і німецьких народних загадок мають переважно універсальний характер та зумовлені природою загадки як однієї з найбільш організованих текстових форм. Високий рівень змістової і композиційно-структурної цілісності народних загадок досягається за наявності двох конструктивних членів – образної частини й відгадки.

Обидві частини загадки є стійкими, кодованими й наділеними майже ідентичними семантичними та структурними характеристиками, які визначають її семіотичну природу. Дискретна єдність образної частини загадки та відгадки базується на відношеннях когнітивно-семантичного ізоморфізму, що відбивається на їх синтаксичній організації. Зокрема в мовах обох лінгвокультур спостерігається тенденція до складання народних загадок у прозі: 64,4% (2577 од.) українських і 81,8% (3273 од.) німецьких народних загадок. Образна частина переважної більшості (60,8%) українських народних загадок виражена простим реченням, 35,75% (1430 од.) оформлені як еліптичні речення, тоді як образна частина 62,2%, 2488 німецьких народних загадок має форму складного (складнопідрядного та складносурядного) речення. Прикладів оформлення німецьких народних загадок еліптичним реченням значно менше, ніж українських, що пояснюється граматичними особливостями обох мов.

Дослідження прагматичних особливостей українських і німецьких народних загадок і аналіз специфіки їх функціонування у мовленні дозволив виділити дві великі групи висловлень: 1) загадки-розповіді, які за своєю комунікативною природою більш за все відповідають такому мовленнєвому акту, як констатив (повідомлення) – 77,2% (3088 од.) українських і 60,8% (2432 од.) німецьких народних загадок; 2) загадки-запитання – 22,8% (912 од.) і 39,2% (1568 од.) відповідно. Проте такий розподіл є умовним, адже загадка повною мірою не може функціонувати в мовленні ані як констатив, ані як квеситив. Вона реалізується в дискурсі подібно до актів натяку та іронії, супроводжується дисоціацією на пропозиційному рівні та має іншу епістемічну передумову.

Німецькі народні загадки у вісім разів більш спрямовані на встановлення певних відносин між адресантом і адресатом та виконання головної інтенційної програми. Вони мають експліцитно виражену адресацію, переважну більшість з яких становлять однослівні звертання, усі з яких можна назвати умовно ідентифікувальними, бо адресатна спрямованість загадки на необмежене коло реципієнтів залишається незмінною.

Значну роль у формуванні семантичної структури загадки відіграє тропеїзація як один із механізмів референції, що відображає основну сутність кодування. Ієрархічно впорядкована сукупність актуалізованих в українських і німецьких народних загадках концептуальних референтів утворює закриту концептосистему, що репрезентує своєрідні лінгвокультурологічні способи осмислення етносом реального світу і специфічні параметри його позначення в певній сітці матеріальних координат.

Представників українського та німецького народів цікавлять різні категоріальні ознаки предметів і явищ дійсності, які представляють в переінтерпретованому вигляді ЛЮДИНУ та ПРИРОДУ. Обидва концептуальні гіпероніми верифікується через гіпонімічні маніфестанти, репрезентуючи сталу систему етнічно зумовлених стереотипів сприйняття та осмислення дійсності, асоціацій і оцінок, що показує "життя" референтів у національному фольклорно-міфологічному та літературному контекстах. Тому навіть спільні для обох лінгвокультур концепти здебільшого отримують відмінну мовну репрезентацію за ступенем деталізації та змістовим наповненням значень, що відбиває етнокультурні властивості асоціативного мислення обох народів.

Попри схожість фільтрів різномовних метафор, тобто ознак порівняння, покладених в основу переносу, конотативне освоєння наслідків метафоричного процесу не завжди збігається в різних мовах, про що свідчить і наявність асоціативно-емотивних лакун, які чітко простежуються в досліджуваному матеріалі. Текстам українських народних загадок більшою мірою притаманна образність і конкретизація образу, великого значення набуває також символіка кольорів, у них частіше актуалізується емоційно-оцінна лексика, тоді як у німецьких народних загадках більше уваги приділено зображенню зовнішнього вигляду та практичного призначення предметів дійсності. Однак принципи й закономірності формування концептосистем народних загадок обох лінгвокультур мають радше наднаціональний, ніж етноспецифічний характер, що дозволяє вважати народну загадку відображенням аксіологічної картини світу, в якій актуалізуються загальнолюдські цінності та антицінності.

У текстах українських і німецьких народних загадок знайшли втілення багатогранність та унікальність людини в усіх сферах її життєдіяльності, а метафоричний перенос, заснований на антропоморфній метафоричній експансії семіотичної моделі: людина і все, що з нею пов’язано, є універсальним.

Запропонований у дисертації підхід може бути використаний для зіставного аналізу загадок інших народів, для виявлення внутрішніх механізмів та позамовних чинників, які скеровують процес формування та активізації конотативних компонентів значень лексичних корелятів у різних мовах. Вузловою проблемою залишається застосування синергетичного підходу при дослідженні процесів нелінійного синтезу у сфері творчої діяльності людини, що уможливлює дослідження сучасного етапу розвитку складних семіотичних систем, до яких належить і загадка.