ЛЕКСИКО-ГРАММАТИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ НАРЕЧИЙ В КРЫМСКОТАТАРСКОМ ЯЗЫКЕ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЛЕКСИКО-ГРАММАТИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ НАРЕЧИЙ В КРЫМСКОТАТАРСКОМ ЯЗЫКЕ
Альтернативное Название: ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРИСЛІВНИКІВ У КРИМСЬКОТАТАРСЬКІЙ МОВІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 


У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, формуються мета і основні завдання, визначаються об’єкт та предмет дослідження, дається опис матеріалу і джерел, структури дисертації та наводяться дані про апробацію і результати.


Перший розділ дисертації – «Теоретичне осмислення прислівників у мовознавстві» – складається з п’яти підрозділів, у яких визначається ступінь вивченості прислівників у слов’янських, тюркських, і зокрема у кримськотатарській, мовах.


У підрозділі 1.1. «Історія вивчення прислівників в індоєвропейських і східних мовах» розглядаються різноманітні підходи до вивчення прислівників в індоєвропейських та східних мовах. Вказується, що вперше як самостійна частина мови прислівник був виділений в античній граматиці. ДФракійський позначив прислівник терміном epirrhёma, що відображав його розуміння як дієслівного детермінанта. У тому ж значенні цей термін був сприйнятий римськими граматистами: adverbum.


Європейська граматична традиція, що походить від античної, вважає прислівник однією із самостійних частин мови. До середини XIX століття прислівник на підставі ознаки незмінності розглядали як службову частину мови, відносячи його до категорії часток (Ф.І. Буслаєв, Ф. Міклошич). У другій половині XIX століття у поглядах на прислівник отримав перевагу синтаксичний критерій (К.С. Аксаков, О.О. Потебня, О.О. Шахматов). Проблемі прислівника були присвячені праці західноєвропейських вчених, зокрема Р. Морріса, Г. Суїта, О. Емірсона та ін. Вони висували морфологічну класифікацію прислівників з історичної точки зору і намагались визначити зв’язок прислівників з іншими частинами мови.


Відносно пізно адверби отримали статус повнозначної частини мови. Ранні граматисти (наприклад, Г. Суїт) відносили їх до нерозчленованого розряду часток, куди входили всі незмінні частини мови.


У 30-40-ві роки XX століття російські вчені звернулись до розробки теорії прислівника. Вони визначили категорії прислівника, детально описали лексико-граматичні розряди прислівиків, виявили їхні синтаксичні функції.


Велика увага вивченню прислівників приділяється у сучасній україністиці. Лінгвісти розглядають походження та способи утворення прислівників. Різним аспектам дослідження адвербів в українській мові присвячені спеціальні праці А.В. Майбороди, Л.І. Коломієць, К.Г. Городенської, Т.М. Довгої, П.І. Білоусенко та ін.


У підрозділі 1.2. «Історія вивчення прислівників у тюркології» розглядається стан вивченості прислівників у тюркських мовах.


У тюркських мовах прислівник вивчався у міру укладання граматик (див. праці І. Гіганова, А. Казем-Бека, С.Б. Ястремського, Г.В. Архангельського, А. Боровкова, Н.К. Дмитрієва, А.Н. Кононова, Л.В. Харитонова та інших вчених).


Незважаючи на багатий порівняльний матеріал з тюркських мов, автори дореволюційної тюркологічної літератури не звертались до семантичної класифікації прислівників та опису їхніх синтаксичних функцій, обмежуючись тільки переліком. Об’єднання прислівників і службових слів в одній групі доводить те, що лінгвісти не розмежовували їх, вважаючи, що прислівники можуть виступати і як самостійні слова, які мають морфологічні ознаки, і як післяйменники. Дореволюційні граматики відзначає те, що їхні автори дають етимологічний аналіз омертвілих форм, які виступають у ролі прислівників.


До середини ХХ століття прислівники у тюркських мовах не мали чітких меж. Лінгвісти визначали їх як проміжний клас між повнозначними та службовими частинами мови, відносячи адверби, утворені від повнозначних частин мови, до повнозначних, а одиниці з невиразною етимологієюдо службових частин мови. Проте наявність цього граматичного класу як самостійного визнавалась усіма вченими. При цьому одні дослідники обмежувались лише вказівкою на окремі морфологічні категорії прислівника, другі – групували прислівники за функціонально-семантичними характеристиками, треті класифікували їх і за тими, і за іншими ознаками.


Праці тюркологів минулого століття мають велику наукову цінність, оскільки подають перші спроби системного опису граматичного складу окремих тюркських мов.


У підрозділі 1.3. «Дослідження прислівників у кримськотатарському мовознавстві» аналізуються граматики та посібники, в яких розглядаються прислівники у кримськотатарській мові.


Вивчення прислівників у кримськотатарській мові ведеться з початку XX століття. В арабографічній граматиці М. Абдулькадира «Къаваид-и лисан тюркий» (Правила тюркської мови), яка з’явилась у 1914 році, лише віддалено згадується про прислівники, що називаються ﺍﺪوﺍت едеват ‘частки‘. Аналіз цієї праці показує, що прислівник як частина мови у ній не розглядається. Про це свідчить включення адвербів і службових слів в один загальний параграф.


         У граматиці А.Н. Самойловича «Опыт краткой крымско-татарской грамматики» вперше згадується про прислівник як самостійну частину мови.


В арабографічній граматиці Шевкія Бекторе «Татарджа сарф, нахв», виданій у 1923 році, автор згадує про прислівники, зараховуючи їх до службових слів і називаючи ٱﺪﺍﮄﻠﺍﺮ едатлар ‘частки‘, зазначаючи, що «самі по собі вони ніяких значень не мають».


У 1925 році видається основна праця Бекіра Чобан-заде – «Къырымтатар ильмий сарфы». Б. Чобан-заде описує прислівники у розділі «Допоміжні слова» і ставить завдання визначити їхні способи творення та словозміни у кримськотатарській мові.


Інший підхід спостерігається у працях Е.А. Куртмоллаєва, які вийшли у 40-х роках. Перша книга, «Татар тили дерслиги», для учнів 3-4 класів, видається у 1938 році. Автор дає визначення прислівника, торкається його правопису та творення.


У 1940 році виходить «Татар тили дерслиги» – підручник з граматики і орфографії для початкової школи. Е.А. Куртмоллаєв зазначає, що «прислівникице такі слова, котрі в реченні показують, яким чином, коли, де відбулася дія. Прислівники можуть змінюватися, приймати словотворчі афікси, і вони зазвичай у реченні пов’язані з дієсловом».


У навчальному посібнику «Кримськотатарська мова», підготовленому А.М. Меметовим та випущеному у 2003 році, прислівник визначається як самостійна частина мови, що характеризується притаманними йому семантико-граматичними ознаками. Ця точка зору розвивається у сучасних методичних посібниках.


У підрозділах 1.4. «Диференційні ознаки прислівників» розглядаються різноманітні підходи до визначення прислівника.


У лінгвістичній літературі XVIIIXIX століть прислівник визначався за семантичними і синтаксичними ознаками (М.В. Ломоносов, О.Х. Востоков, Ф.І. Буслаєв). Морфологічним категоріям прислівників не приділяли належної уваги, тому межі цієї частини мови не мали чітких обрисів; до розряду прислівників зараховували сполучники, прийменники, слова категорії стану, модальні слова, частки. У другій половині XIX століття пріоритет при виділенні прислівника в окрему частину мови надається синтаксичному критерію (К.С. Аксаков, О.О. Потебня).


Західноєвропейські вчені створювали морфологічні класифікації прислівників, розглядаючи їх з історичної точки зору. Вони намагались виявити зв’язок прислівників з іншими частинами мови, але робили це непослідовно, не дотримуючись конкретних принципів. В основі їхніх класифікацій лежало розуміння прислівника як неповнозначної частини мови, були відсутні чіткі критерії відмежування від модальних слів, прийменників, часток, сполучників.


У російській лінгвістиці синтаксичній точці зору протиставлявся морфологічний підхід, викладений у граматичних працях О.М. Пєшковського. Однак морфологічні категорії прислівників вчений розглядав у відриві від семантичних та синтаксичних ознак.


Лексико-граматичний клас прислівників детально описано у працях В.В. Виноградова. Академік дає всебічну характеристику прислівника, вказує на необхідність урахування семантичних, синтаксичних і морфологічних ознак у сукупності.


Дослідження, присвячені вивченню мови давньотюркських пам’яток, показують, що ця частина мови почала формуватися в XI столітті в результаті поступової ізоляції від інших частин мови. Вчені зробили висновок, що прислівник відокремився пізніше за інші частини мови. Професор В.М. Жирмунський на основі порівняльного вивчення частин мови у мовах індоєвропейської та тюркської системи приходить до висновку, що прислівник як у тих, так і в інших мовах – явище вторинне, що має більш пізнє походження. Він зазначає, що для всіх мов існують загальні закономірності розвитку тих чи інших категорій, продиктовані положеннями загальної глотогоніки. Цей висновок підтверджується фактами кримськотатарської мови.


В.В. Виноградов зазначає: «Наречие – это такая грамматическая категория, под которую подводятся несклоняемые, неспрягаемые и несогласуемые слова, примыкающие к глаголу, к категории состояния, к именам существительным, прилагательным и производным от них (например, к тем же наречиям) и выступающие в синтаксической функции качественного определения и обстоятельственного отношения». Це визначення дозволяє розглядати прислівник, враховуючи як морфологічні, так і синтаксичні характеристики.


У підрозділі 1.5. «Місце прислівника серед інших частин мови» розглядаються питання частиномовної приналежності мовних одиниць, основними з яких є такі: а) які частини мови потрібно приймати та скільки; б) на що треба звертати увагу в першу чергу при зарахуванні слова до того чи іншого граматичного класу.


У кримськотатарській мові актуальні такі питання: 1) проблема співвідношення частин мови і членів речення; 2) врахування морфологічних, синтаксичних та семантичних ознак та їхнє взаємовідношення. Багато прислівників зрозумілі лише у контексті, оскільки пов’язані з дією, станом руху. Дати семантичний опис прислівникам без допомоги дієслова досить складно. Наприклад, такі слова, як яхшы ‘хороший‘, ярамайпоганий‘, дюльбергарний, функціонують як прикметники, тобто вживаються перед іменниками, дають їм якісну характеристику: дюльбер къызгарна дівчинка‘, юксек бина високий будинок‘. Для того щоб переконатися, що ці слова насправді є прикметниками, немає необхідності вживати їх у реченні. Проте ці ж лексеми поряд з вираженням ознаки предмета можуть означати якість руху. Для цього треба ці одиниці вжити з дієсловами. У цьому випадку вони будуть виступати як прислівники: дюльбер йырлайспіває красиво‘, яхшы яза ‘пише добре‘,ярамай яза ‘пише погано‘.


Такі слова, як гедже ‘ніч‘, сабаранок‘, акъшам ‘вечір‘, є іменниками, оскільки мають характерні риси іменників: відмінюються, приймають афікси належності, можуть виступати в ролі підмета чи присудка: Гедже сувукъ эди. ‘Ніч була холодна‘. У цьому реченні слово гедже є іменником. Для того щоб показати, що воно виражає і час у момент виконання дії, необхідно звернутися до контексту: Гедже чалыша. ‘Працює вночі‘. Відповідно, такі слова, як гедже, акъшам, саба та ін., у морфології відносяться і до іменників, і до прислівників.


Другий розділ дисертації – «Лексичні особливості прислівників у кримськотатарській мові»складається з двох підрозділів, у яких розглядаються семантичні особливості прислівників кримськотатарської мови.


У підрозділі 2.1. «Семантичні розряди означальних прислівників» описуються групи прислівників, що означають внутрішній бік розвитку дії або прояву ознаки. Означальні прислівники означають якість ознаки чи дії і вказують на кількісні відтінки дії або якості, властивості, ознаки стану, а також міру і ступінь дії, якості, інтенсивність дії. У кримськотатарській мові, враховуючи семантичні та граматичні ознаки означальних прислівників, можна виділити такі семантичні розряди:


- прислівники способу дії,


- прислівники міри і ступеня.


Прислівники способу дії означають, яким чином, засобами, мірами, прийомами проходить дія, котра передається дієсловом. Сюди входять прислівники, що відображають якісний бік процесу чи ознаки. З урахуванням специфіки відображення обєктивної дійсності можна виділити такі групи:


а) прислівники способу дії з відтінком якості дії: яхшы яшамакъ ‘добре жити‘,бедава алмакъ ‘взяти безкоштовно‘, тынч яшамакъ ‘жити спокійно‘, та ін.;


б) прислівники способу дії з відтінком способу виконання дії: яваш япмакъ ‘робити повільно‘, апансыздан пейда олмакъ ‘з’явитися раптово‘, дюзгюн япмакъ ‘зробити рівно, системнота ін.;


в) прислівники способу дії з відтінком манери, способу, форми виконання дії: анда-мында салланып кельмек ‘іти перехильцем‘, яланаякъ юрмек ‘ходити босоніж‘, джаяв кельмек ‘іти пішки‘, къыя бакъмакъ ‘подивитись косо‘;


г) прислівники способу дії із часовим відтінком, що виражає миттєвість виконання дії, інтенсивність. Вони можуть вказувати: а) на високий ступінь якості або інтенсивності дії, б) на недостатню інтенсивність чи послаблення ступеня якості.


Прислівники, які виражають високий ступінь якості або інтенсивність дії, можні поділити на декілька підгруп:


- вказують на якість чи інтенсивність дії достатньою мірою, в повному обсязі: чалт япмакъ ‘зробити поспішно‘, тез япмакъ ‘зробити швидко‘, аджеле азырланмакъ ‘зібратися швидко‘, бирден турмакъ ‘встати зразу‘;


- вказують на високий ступінь наявності ознак: яп-янгъыз яшамакъ ‘жити зовсім самотньо‘, дос-догъру япмакъ ‘зробити цілком правильно‘, пекдуже‘;


На послаблення якості чи слабку інтенсивність дії вказують прислівники явашповільно‘, кимерде биріноді‘, текаран ‘небагато‘, сийрек-сепелек ‘рідко;


ґ) прислівники способу дії з відтінком уподібнення, порівняння вказаної дії з попередньою. У кримськотатарській мові ці прислівники утворюються за допомогою афіксів -джа / -дже, -ча / -че, -джасына / -джесине: башкъа-джа япмакъ ‘зробити по-іншому‘, меним-дже япмакъ ‘виконати по-моєму‘, инсан-джа-сы-на анълатмакъ ‘пояснити по-людськи‘, бойлесине таким чином, ось так, бойлежнесине так;


д) прислівники способу дії з відтінком, що виражає фізичний стан: такъатсыз ‘безсильно‘;


е) прислівники способу дії з відтінком, який виражає психічний стан людини: къаны-джанынен ишке берильмек цілком і повністю віддатися роботі‘, джан-юректен хайырламакъ ‘привітати від душі‘, джан-гонъюльден севмек ‘любити всім серцем‘, сабырлыджа беклемек чекати терпляче‘;


є) прислівники способу дії зі значенням спільності: бирге кельмек ‘прийти разом‘, бирликте яшамакъ ‘жити разом‘, берабер япмакъ ‘зробити разом.


Означальні кількісні прислівники виражають кількісну характеристику дії, властивості, стану, вказуючи на інтенсивність дії і стану або ступінь якості та ознаки, тривалість, розміри дії.


Кількісні прислівники у кримськотатарській мові можна поділити на такі групи:


а) прислівники, що означають ознаку дії в кількісному відношенні: бирер-бирер ‘по одному‘, эки къатудвічі‘, беш бетер ‘п’ятикратно‘ та ін.;


б) прислівники, які означають міру і величину дії: чокъбагато‘, аз ‘мало‘, азчыкъ ‘небагато‘, бираз ‘небагато‘, аз бучукътрошки‘;


в) прислівники, що означають ознаку дії у повному обсязі: бутюнлей ‘повністю‘, бус-бутюн ‘назавжди‘, рыкъма-рыкъ ‘до краю‘, толусы ‘повністю‘;


г) прислівники, які означають кратні ознаки дії: янъыданзнову‘, кенезнову‘, къайтабаштанзнову, заново‘, бир дааще раз‘.


У підрозділі 2.2. «Семантичні розряди обставинних прислівників» розглядаються лексеми, що називають внутрішні ознаки дії, її якість. Обставинні прислівники вказують на різноманітні (часові, причинні, цільові, просторові) властивості, які не залежать від самої дії. Обставинні прислівники поділяються на декілька груп: прислівники місця, прислівники часу, прислівники причини, прислівники мети.


Одну з найрізноманітніших груп складають прислівники місця. Численність їх, на наш погляд, пояснюється тим, що розміщення об’єкта у просторі сприймається зором, тому людина в першу чергу вербалізує локальні характеристики. Прислівники місця виражають різноманітні просторові відношення, вказують на місце здійснення дії, яка передається дієсловом, або напрям дії. Більшість прислівників цієї групи можуть вживатися у різних значеннях залежно від контексту.


У кримськотатарській мові просторові прислівники різноманітні за своїми смисловими відтінками. Перш за все вони пов’язані з уявленнями про статичність / динамічність. За належністю до одного з членів цієї опозиції можна виділити прислівники місця та напряму. У значення більшості з них входить компонент стороннього спостерігача, стосовно якого виникає чи відбувається дія. Так, наприклад, вторинна ознака у семантиці одиниць артындапозаду‘, тёпедевгорі‘, сол тарафындазліва‘ проявляється стосовно якогось об’єкта; у семантичній структурі прислівників солгъа ‘наліво‘, онъгъа ‘направо‘, ашагъа ‘вниз‘, огге ‘впередреалізується сема ‘рух від чого-небудь‘.


Відношення статичності / динамічності стосуються прислівників, які характеризують розташування об’єкта на горизонтальній і вертикальній площині. Слова, до значення яких входить компонент динамічності, означають ознаку дії по обох осях (по вертикалі та горизонталі). Вони відповідають на питання не ерге? ‘куди?‘, не ерден?звідки?‘: сагъгъанаправо‘, тёпедензверху‘, огге ‘вперед‘ та ін.


Прислівники статичні, що відповідають на питання къайда?, не ерде? ‘де?‘, на відміну від попередніх, означають ознаку якості об’єкта, який постійно перебуває на горизонтальній або вертикальній осі: огде кетмек іти попереду, тёпеде учмакъ ‘літати нагорі, ашада юрмек ‘ходити внизу‘, сол тарафта тура ‘стоїть ліворучта ін.


Особливий інтерес викликають складні прислівники типу тёпеден ашагъадже боялангъан пофарбовано з верху до низу, огге-арткъа чапкъаламакъ ‘бігати туди-сюди, анда-мында юрмек ‘ходити туди-сюди. З одного боку, вони означають ознаку місця, простору, обмежену певними межами (верх, низ, ліво, право), з другого боку, ми спостерігаємо явну направленість, динамічність, що притаманно прислівникам руху.


Прислівники напряму можуть бути граничними та неграничними. Граничні прислівники характеризують наявність межі, точки, до чи після якої дія не існує, з якої вона починається або на якій закінчується. Стосовно цієї статичної точки можна виділити дві властивості граничних прислівників напряму: досяжність (наявність точки завершення дії, фінішу; відповідає на питання не ергедже? куди?) і недосяжність (наявність старту дії; питання не ерден? звідки?).


Значний інтерес становить група слів, які ми назвемо прислівниками кругової локалізації: ичтен, ичинден, ичериден ‘зсередини‘, тышкъа, тышарыгъа назовні, ичери, ичине, ичке всередину, этрафында, чевресинде, чевре-четте, орталыкъта ‘навколо, кругом. Їх об’єднує сема кругового простору, що охоплюється поглядом спостерігача. Перші два слова означають ознаку дії, що направлена на подолання межі, яка виходить з центральної точки (тобто це ознака направленої, граничної, недосяжної дії, що має стартовий відлік). Прислівники ичери, ичине, ичке всередину означають ознаку дії в обмеженому просторі, направленої до центру.


Значення деяких прислівників включає наявність двох об’єктів. Це антоніми узакъ далеко/ якъын близько (та похідні від них), а також слова янында, ян-янаша поряд. Відношення статичності / динамічності стосуються і їх. Динамічність, крім семи руху, вносить деякі зміни в семантику зазначених слів. У прислівниках місця передбачається наявність двох меж, що замикають простір О¹, О². У прислівниках напряму є тільки одна точка О¹, від якої дія прагне до межі, що мається на увазі (О²), не досягаючи її. Застосовуючи математичні терміни, ці два види відношень можна охарактеризувати як відрізок та промінь:


    О¹                                 О²                           О¹                  S               (О²)


Крім семантики простору, у значенні цих прислівників міститься сема способу дії. У вказуваних прикладах можна поставити і питання къайда? куди?‘, і питання насыл? як?.


У свідомості людини категорії простору та часу тісно повязані. Цим пояснюється і поєднання в одному слові а) ознак часу та місця: якъында ‘недавно‘ / якъында ‘близько, поряд‘; лексеми узакъларгъа, артына мають значення ознак і часу, і місця; б) ознак місця та способу дії: догъру (насыл?) язмакъ ‘писати (як?) правильно; догъру (къайда?) кетмек ‘іти (куди?) прямо‘.


Обставинні прислівники часу. Прислівники часу служать лексичним засобом характеристики дії з точки зору її перебігу, підкреслюючи її передування певному моменту чи вказуючи на її завершеність, тривалість або повторність. Враховуючи ці значення, прислівники часу можна поділити на такі групи:


а) прислівники, що вказують на співвіднесеність дії або стану з моментом мовлення: бугунъ бермек ‘віддати сьогодні‘, бу куньде къайтмакъ ‘повернутися в цей день‘, бу вакъыт яшамакъ ‘жити в цей час‘, шимди япмакъ ‘зробити зараз‘, энди кельмек ‘прийти щойно, вже‘;


б) прислівники, які виражають передування зазначеної дії чи стану іншій діїтюневин кельди ‘прийшов учора‘, о кунь берди ‘віддав позавчора‘, эвель язды ‘написав раніше‘, башталары яшагъан ‘жив раніше‘, бир дефа олгъан ‘відбулось одного разу‘, эвель-эзель яшагъан ‘жив давним-давно‘, былтыр минулого року‘, якъында недавно‘;


в) прислівники, які вказують, що зазначена дія або стан настане після іншої дії, в майбутньому: ярынзавтра‘, сонъ, сонъра потім‘, сонъунданзгодом‘, биразданневдовзі‘, тезденнезабаром, экинджи кунюна другий день‘, эртеси кунюнаступного дня‘, илеридеу  майбутньому‘, келеджектеу  майбутньому‘;


г) прислівники, які вказують на співвіднесеність дії з певним моментом часу: куньдюзвдень‘, саба вранці‘, сабалайынранесенько‘, эртенвранці‘, танъдана світанку‘, танъгъа къадардо світанку‘, кунь ярыгъынензавидна‘, уйле авгъанда кельди ‘прийшов після обіду‘, бу арада пейда олды з’явився в цей час.


У ролі часових прислівників виступають і деякі фразеологічні сполучення: танъ аткъанда уянмакъ ‘прокинутися на світанку‘, кунь ярыгъынен турмакъ ‘встати рано‘, танъ агъаргъанда кельмек ‘прийти на світанку‘, уйле авгъанда пейда олды ‘з’явився після обіду‘.


ґ) прислівники, що вказують на тривалість чи довгочасність дії або стану: эр вакъыт окъумакъ ‘читати завжди‘, эр заман огренмек ‘учитися постійно‘, кунь-куньгедень у день‘, кунь бою гезинмек ‘розгулювати увесь день‘, эр кунь чалышмакъ працювати щодня‘, гедже-куньдюз чалышмакъ ‘працювати вдень і вночі та ін.;


д) прислівники, які підкреслюють миттєвість дії або виникнення стану: тез вакъыт ичинденезабаром‘, тез араданезабаром, скоро‘, бир бакъыштазразу‘, аман зразу, тієї ж хвилини‘, деръал негайно‘;


е) прислівники, що виражають періодичність дії, повторюваність дії: кимерде кельмек ‘приходити іноді‘, вакъыттан-вакъыт бакъып турмакъ ‘наглядати час від часу‘, сийрек бармакъ ‘ходити зрідка‘, сыкъ корюшмек ‘зустрічатися частота ін.;


є) прислівники, які характеризують ознаку дії, що не може відбутися: ичзовсім‘, ич бир вакъыт ‘ніколи‘;


ж) група слів типу эрте ‘рано‘, кеч ‘пізно‘, вакътында ‘вчасно‘ виділена на основі загальної семи ‘своєчасність‘.


Обставинні прислівники причини означають ознаку причини, яка лежить в основі виконання дії. Прислівники причини у кримськотатарській мові з’явилися значно пізніше, ніж прислівники місця, напряму, часу. Цим пояснюється нечисленність адвербів, що у чистому вигляді називають причину. Більшість таких одиниць мають просторічний характер і яскраво виражене негативне забарвлення, тому сфера їхнього вживання – розмовна мова. Зазвичай це похідні та лексикалізовані форми іменників у називному відмінку: чаре-сиз-лик-тен къырсламакъ ‘украсти через безвихідь, медар-сыз-лыкъ-тан агъламакъ ‘заплакати від безсилля‘, гъайры ихтиярий тарзда олмакъ ‘трапитись мимоволі‘, меджбуренвимушено‘, анъсызлыкътан япмакъ ‘зробити несвідомо‘, ойланмастан айтмакъ ‘сказати необдумано‘.


Обставинні прислівники мети у кримськотатарській мові одиничні. В них цільове значення майже завжди поєднується зі значенням способу дії і причини. Ці слова означають доцільність та недоцільність, намір дії, позначеної дієсловом, з яким вони сполучаються: аселет ‘навмисно, махсусспеціально‘, пахыл киби ‘на зло‘, борчкъау борг‘, нафиледаремно‘, энъкъастанудавано‘.


Категорія мети фізично не відчутна. На відміну від причини, часто пов’язаної з реальними фактами, станом людини, категорія мети означає ірреальне, бажане, те, заради чого відбувається дія. Тому цільових прислівників у кримськотатарській мові мало.


Третій розділ «Граматичні особливості прислівників у кримськотатарській мові» складається із двох підрозділів, у яких прислівники характеризуються за структурою, способом утворення та синтаксичними функціями.


Підрозділ 3.1. «Морфологічні і словотворчі особливості прислівників у кримськотатарській мові» присвячений аналізу морфологічних та словотворчих потенцій прислівників.


За структурою прислівники у кримськотатарській мові поділяються на прості, що мають одну основу, і складені.


Серед простих виділяються похідні та непохідні.


До непохідних, як правило, відносяться прадавні прислівники. У незмінному вигляді вони зустрічаються у давньотюркських письмових пам’ятках. Багато з них є результатом давнього словотворення.


Непохідні прислівники кримськотатарської мови об’єднуються у дві групи: а) безумовно кореневі прислівники: аз ‘мало‘, узакъ ‘далеко‘, чокъбагато‘, тезшвидко‘, энъ ‘вельми‘, пекдуже‘, кеч ‘пізно‘, сонъ ‘після‘, явашповільно‘ та ін.;  б) прислівники, що історично представляють похідні слова, але на синхронному рівні морфологічно неподільні: энди ‘тепер‘, эвель ‘раніше‘, эрте ‘рано‘, юкъары ‘високо‘, чалкъагорілиць‘, анда ‘там‘, мындатут‘, былтырминулого рокута ін.


Непохідні прислівники входять до активного словникового запасу кримськотатарської мови.


У тюркських мовах всі лексичні одиниці, крім кореневих слів, є похідними. Сюди відносять суфіксальні, складні, парні та складені слова.


У кримськотатарській мові похідні прислівники являють собою мовні одиниці, мотивовані як давніми, так і іншомовними основами. Деякі з них зустрічаються у письмових пам’ятках. Пор.:


Язданавесні‘. Ця лексема зафіксована у найдавніших тюркських Орхонських пам’ятках, у пам’ятці Кюль Тегин (jazyŋaдо весни‘). У Махмуда Кашгарського знаходимо: jaz весна‘, але також зберігається значенняперша половина року


Къышын, къыштавзимку‘. Вживається з VIII століття в Орхонських пам’ятках (qүšүnвосени‘). У Махмуда Кашгарського: qүš ‘зима‘.


У кримськотатарській мові вживаються форми яздавлітку‘, къыштавзимку‘, кузьдевосени‘.


Кузьде восени‘. В Орхонських пам’ятках зустрічається як küzleвосени‘, у Махмуда Кашгарського функціонує як küz восени‘.


Куньдюз вдень‘. Ця основа є архаїчним дериватом від кореня kün ‘день‘, який зустрічається у перших письмових пам’ятках і найчастіше використовується для позначення денного проміжку часу. У фразеологічних зворотах зустрічається як kün bats‘захід, заходження‘. У кримськотатарській: куньбаты вакътында ‘на заході‘. Пор.: дав. уйг.: kündüz; у Махмуда Кашгарського: kündüz денний час, вдень. У кримськотатарській мові лексема куньдюз частовживана.


Від основи gunденьза допомогою вказівного займенника буцейутворюється прислівник бугунь ‘сьогодні‘, що широко використовується у кримськотатарській мові. Він зустрічається у найдавніших Орхонських пам’ятках. Пізніше відзначено у тувинській: dün < digün ‘вчора‘.


У кримськотатарській мові прислівниковий фонд активно поповнюється за рахунок адвербіалізації. Наприклад:


дюльбер озен ‘красива ріка‘ → дюльбер язагарно пише‘; юксек терек ‘високе дерево‘ → юксек уча ‘високо літає‘; чокъ дефтер ‘багато зошитів‘ → чокъ къычыра ‘багато кричить‘; аз йылдыз ‘мало зірок‘ → аз язылгъан ‘мало написано‘; сонъпіслята сонъпотімта ін.


Складні прислівники у кримськотатарській мові утворені шляхом сполучення двох або декількох основ, за допомогою подвоєння основ та злиття основ і службових елементів мови. Також прислівники об’єднуються у такі групи:


- власне прислівники (бугунь, ялынбаш, ялынаякъ, бираз);


- парні прислівники (ачыкъ-айдын, яз-къыш, гедже-куньдюз);


- повторні прислівники (яваш-яваш, тосат-тосат, бус-бутюн, рыкъма-рыкъ);


- складені прислівники (акъшам вакътында, бу якъта, эр кунь, бир дефа, кяде бир).


Клас прислівників сучасної кримськотатарської мови поповнюється за рахунок запозичень та утворень від іншомовних основ. Джерелом для них є арабська, іранська, грецька та інші мови. Спостереження показують, що багато адвербів міцно засвоєні лексичною системою запозичуваної мови.


У підрозділі 3.2. «Синтаксичні особливості прислівників у кримськотатарській мові» розглядаються синтаксичні характеристики прислівників. Як показав аналіз, головна синтаксична функція прислівників – обставина (часу, місця, мети, причини, способу дії, міри і ступеня). Однак прислівники можуть виступати і в ролі інших членів речення, зокрема в ролі означення, додатка, у складі присудка: Талебелернинъ эписи мындамы? Чи всі учні тут?’. Багъчада джевиз чокъ экен. ’Виявляється, в саду горіха багато’. Бугунни къоюнъыз да, ярынгъысыны ойланынъыз. ’Не думайте про сьогоднішнє, думайте про завтрашнє’. Сизде эр шей аксине. ’У вас все навпаки’.


Синтаксичні функції прислівника пов’язані з його семантикою. У реченні адверби взаємодіють з дієсловом та прикметником. Поєднуючись із дієсловом, вони виконують функції а) різноманітних обставинних членів речення, б) придієслівного означення.


Прислівник у реченні може відноситись як до одного якого-небудь слова, так і до всього речення у цілому, означаючи час або місце, в якому відбувається те, про що говориться у реченні, його причину, мету тощо.


Спостереження дозволили зробити висновок, що частіше сполучаються з дієсловами прислівники часу, трохи рідше – місця.


У кримськотатарській мові за наявності декількох прислівників у реченні зазвичай спочатку стоять прислівники часу та місця, за ними ідуть інші прислівники.


У висновку узагальнені результати роботи, серед яких основними є такі:


1.      Вперше як самостійну частину мови прислівник виділили в античній граматиці. Діонісій Фракійський позначив прислівник терміном epirrhёma, який відображав розуміння прислівника виключно як дієслівного детермінанта. До середини IX століття прислівники за морфологічною ознакою незмінюваності об’єднували зі службовими частинами мови в один лексико-граматичний клас часток. У другій половині IX століття у поглядах на прислівник пріоритетним став синтаксичний критерій. У дореволюційних тюркських граматиках прислівник не мав певного місця серед повнозначних або службових частин мови. Лінгвісти вважали прислівники проміжною ланкою між повнозначними та службовими частинами мови. У граматиках післяжовтневого періоду вчені встановлюють повну самостійність прислівників і визначають їх за семантичними, морфологічними та синтаксичними ознаками.


2.      Вивчення прислівників у кримськотатарській мові починається з початку XX століття. У граматиці А.Н. Самойловича «Опыт краткой крымскотатарской грамматики» вперше згадується про прислівник як про частину мови. В арабографічній граматиці початку XX століття М. Абдулькадыра «Къаваид-и лисан тюркий», «Татарджа сарф, нахв» Шевкія Бекторе лише віддалено згадується про прислівники, вони зараховуються до службових слів та визначаються як частки (   ﺍﺪوﺍадават, ٱﺪﺍﮄﻠﺍﺮ эдатлар).


У сучасній літературі прислівники відносять до самостійних частин мови. Прислівники зустрічаються у працях Махмуда Кашгарського «Девони лугъат-ит тюрк», представлені в «Опыте словаря тюркских наречий» В.В. Радлова, в описанні «Памятника в честь Кюль-Тегина» П.М. Меліоранського, в «Этимологическом словаре тюркских языков» Е.В. Севортяна, в «Древнетюркском словаре» та інших джерелах.


3.      Прислівники у кримськотатарській мові складають об’ємний розряд слів, який продовжує поповнюватися запозиченнями з персидської, арабської, грецької, російської мов і власними новоутвореннями. Вони мають словотворчі моделі, що відрізняються від словотворчих моделей інших частин мови.


4.      Дослідження кримськотатарських прислівників дозволило дати їхню характеристику за такими засадами:


а) за значенням (означальні та обставинні);


б) за морфологічними ознаками;


в) за структурою (похідні та непохідні, прості та складні прислівники);


г) за способом утворення (власнекладні, парні, повторні, складені).


ґ) за синтаксичними функціями (обставини часу, місця, мети, причини, способу дії, міри і ступеня, означення, додатки, у складі присудка).


 


 








Бекторе Ш. Татарджа сарф, нахв / Ш. Бекторе. – Тотайкой: Татар окъув ишлери, 1923. – С. 87.




 [2] Къуртмоллаев Э.А. Татар тили дерслиги. Башлангъыч мектеп ичюн Грамматика ве орфография / Э.А. Къуртмоллаев. – Кърым АССР: Девлет нешрияты, 1940. – С. 68.




 Меметов А.М. Крымтатарский язык. Морфология / А.М. Меметов, К. Мусаев. – Симферополь: Учебно-педагогическое издательство, 2003. – С. 137-148.


 




Виноградов В.В. Русский язык. 3-е изд. испр. / В.В. Виноградов. – М.: Высшая школа, 1986. – С. 283-284.


 




Меметов А.М. Лексикология крымскотатарского языка. Учебное пособие. – Симферополь: Крымское учебно-педагогическое государственное издательство, 2000. – С. 149-246.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины