СЕМАНТИЧЕСКИЕ ТИПЫ И СТРУКТУРА РЕФЕРЕНЦИИ ВЫСКАЗЫВАНИЙ ГИПОТЕТИЧЕСКОЙ МОДАЛЬНОСТИ (на материале французского, английского и украинского языков)



Название:
СЕМАНТИЧЕСКИЕ ТИПЫ И СТРУКТУРА РЕФЕРЕНЦИИ ВЫСКАЗЫВАНИЙ ГИПОТЕТИЧЕСКОЙ МОДАЛЬНОСТИ (на материале французского, английского и украинского языков)
Альтернативное Название: СЕМАНТИЧНІ ТИПИ І СТРУКТУРА РЕФЕРЕНЦІЇ ВИСЛОВЛЮВАНЬ ГІПОТЕТИЧНОЇ МОДАЛЬНОСТІ (на матеріалі французької, англійської та української мов)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені мета та завдання дослідження, його об’єкт та предмет, вказані методи дослідження і джерела фактичного матеріалу, сформульовані наукова новизна, теоретичне й практичне значення роботи, подані відомості щодо апробації результатів та публікацій.


Перший розділ дослідження „Проблема опису висловлювань гіпотетичної модальності в сучасній лінгвістиці” присвячений огляду основних наукових досягнень, а також проблем, що виникають при ідентифікації та описі гіпотетичних висловлювань як виду модальних висловлювань.


Звернення до референції висловлювання як продукту мовленнєво-мисленнєвої діяльності обумовлює необхідність враховувати одну з основних функцій комунікації – функцію моделювання та дослідити висловлювання як модель (мова – первинна моделююча система (Ю.М. Лотман, М. Мінський)). Моделлю називають спосіб представлення мовного елементу, що вивчається, що є оригіналом такої моделі (Ю.Д. Апресян, Г. Вежбицька, Ж. Рей-Дебов, Г. Хельбиг, Х. Ийм). Термін „модель” використовується також по відношенню до мовного елементу; його оригіналом є зовнішнє щодо мови явище (Н.В. Бардіна, М. Вартофський, Л. Куфіньяль,                 Р. Шеннон). Поняття „модель” вписується в мовний семіозис та протиставляється знаку як варіант інваріанту.


Теорія референції та теорія модальності реалізують окремі аспекти опису мовного семіозису (А. Бєлий, Г. Бурк, Ю.М. Лотман, В. М. Мейзерський, Ч.С. Пірс, Ю.С. Степанов, Р.Якобсон та ін.). В рамках теорії референції вивчається відношення актуалізованого мовного знаку до об’єкту позамовного світу (Н.Д. Арутюнова, Е. Бенвеніст, Т.В. Булигіна, А. Вежбицька, Р.І. Павільоніс, О.В. Падучева, Е. Саарінен, Г. Фреге та ін.).


В модальних контекстах, на відміну від контекстів констатуючих висловлювань, локалізація референції викликає труднощі, що пов’язані з квантифікацією суб’єкта модального висловлювання (У.О. Куайн, Р.І. Павільоніс). Проблема локалізації референта в модальному контексті пов’язана з проблемою вивчення засобів вираження метарівневості мовного семіозису (Р. Якобсон, О.В. Бондарко,  Н.Д. Арутюнова, І.І. Ревзін, Є. Пельц). Дослідження співвіднесеності метарівнів мовного семіозису за допомогою локалізаторів виявляється ефективним, якщо використано елементи концепції можливих світів (О.В. Зеленщиков, Я. Хінтікка). Такий підхід до локалізації дозволив А. Вежбицькій протиставити світ, до якого належить суб’єкт дії (формалізований у вигляді підмета в активному стані), світу суб’єкта мовлення, та локалізувати дані світи відносно один одного.          


Проблема локалізації референта у структурі модального контексту безпосередньо пов’язана з досі невирішеним, але принципово вагомим „внутрішнім” питанням теорії референції – з питанням розкладення (décomposition) референта (Л. Ебер). Актуальність цього питання підтверджена існуванням цілої низки двохелементних (Р.О. Будагов, Е. Бенвеніст,  Г.О. Золотова, О.В. Зеленщиков) та трьохелементних моделей (Р.І. Павильоніс, С. Кріпке) семантичних складових висловлювання, зокрема, референції. При цьому не повною мірою враховуються фактори, що пов’язані з продукуванням та функціонуванням висловлення.


Лінгвістична теорія модальності ґрунтується на описі того аспекту системи мовного семіозису, який стосується не самих елементів, а їх відношень між собою (О.М. Пєшковський). Визначення статусу категорії модальності до цього часу викликають труднощі, пов’язані з відбором критеріїв розмежування таких висловлювань. У лінгвістичній літературі модальність визначається як категорія: синтаксична (Р.О. Будагов), семантична (В.В. Виноградов; Є.Є. Корді), семантико-синтаксична (В.А. Чолкан), лексико-семантична (Т.І. Дешерієва), логіко-граматична (В.З. Панфілов), логіко-семантична (Г.В. Колшанський), функціо-нально-семантична (О.В. Бондарко), понятійна (О.С. Ахманова). Крім того, модальність розуміється як категорія мислення (Ш. Баллі) та як текстова категорія (І.В. Смущинська).


Відсутня єдина позиція і стосовно окремих видів модальності, зокрема, щодо критеріїв, які повинні лягти в основу віднесення висловлювань до гіпотетичних. Невирішеною залишається проблема визначення референта модального висловлювання та єдиної метамовної інтерпретації референційно непрозорих (модальних) та референційно прозорих контекстів.


У другому розділі „Висловлювання як модель: типи та структура референції (теоретичне обґрунтування)” продукування висловлювання розглядається з погляду моделюючої функції мови. Розроблено типологію референційних відношень між учасниками спілкування в комунікативному акті. Обґрунтовано членування референції та описано структуру референції висловлювань гіпотетичної модальності у зіставленні з висловлюваннями констатуючої модальності та модальності ірреальності.


Основними властивостями гіпотетичних контекстів є: імплікація, тобто виведення, постановка гіпотези (можливої ситуації) на підставі дійсної події (дійсної ситуації), або іншої гіпотези (можливої ситуації), і віднесеність до множини ситуацій. Концепція „мова – первинна моделююча система” будується на припущенні, відповідно до якого процес продукування висловлювання є не процесом відображення світу, але процесом його створення (відтворення), моделювання. Оскільки процес моделювання оснований на взаємодії пари „оригінал-модель”, у якості оригіналу реалізованої у мовленні  мовної моделі була прийнята одиниця концептуальної системи (умовно названа образом). Образ, у свою чергу, є моделлю певного фрагменту зовнішнього світу. Отже, процес продукування висловлювання був представлений як процес подвійного моделювання: побудова (актуалізація) моделі мислення та побудова (актуалізація) мовної моделі. Комунікативний акт становить узгодження фрагментів зовнішнього світу (ФЗС), що сприймаються, ментальних моделей та мовних моделей мовця та сприймаючого.


З метою обмеження контекстів, у яких формуються висловлювання гіпотетичної модальності (в порівнянні з контекстами, у яких функціонують констатуючі висловлювання), були визначені відношення між основними позамовними елементами комунікативного акту (їх положення стосовно один одного в момент мовлення): мовцем, сприймаючим та фраг-ментом зовнішнього світу, що моделюється. У випадку вживання констатуючого висловлювання мовець розташовує матеріальні елементи комунікації – тобто себе (мовця), референт та сприймаючого – у межах одного світу. Оскільки мовець, сприймаючий та референт локалізовані у певному зовнішньому світі, тим самим вони виявляються його фрагментами (ФЗС). 


Контекст, у якому функціонує гіпотетичне висловлювання, репрезентує іншу ситуацію: принаймні один з зазначених вище ФЗС має належати іншому світові, ніж інші ФЗС, тому що гіпотетичні об’єкти – то є об’єкти, що принципово не можуть бути предметом спостереження (Р.І. Павільоніс). Це означає, що гіпотетичність є характеристикою усіх тих висловлювань, де референт не знаходиться у безпосередньому зв’язку з суб’єктом мовлення. Тоді ми отримаємо такі співвідношення ФЗС (при цьому мовець (М) та сприймаючий (С) належать до дійсного світу; ФЗС належить до можливого світу):


(1) М / С / ФЗС. Суб’єкт мовлення та сприймаючий належать дійсному світу, ФЗС – недійсному світу (найбільш поширений тип гіпотетичних висловлювань). 


(2) М – ФЗС / С. Суб’єкт мовлення інформує сприймаючого про себе у тій іпостасі, яка належить до можливого світу (тобто про референт, яким він міг би бути).


(3) М – С / ФЗС. Аутокомунікація: мовець та сприймаючий є однією особою.    


(4) М / С – ФЗС. Мовець висловлюється про сприймаючого у тій іпостасі, яка належить можливому світу.


(5) М – ФЗС – С. Цей випадок являє собою ще один тип аутокомунікації: суб’єкт мовлення говорить із собою про себе у тій іпостасі, що належить можливому світу.


Для достовірного аналізу функціонування гіпотетичних висловлювань у комунікативному акті необхідно враховувати такі параметри, як пресупозиція. Пресупозиція пов’язана з усім попереднім мовленнєвим досвідом комунікантів. Розбіжності у мовленнєвому досвіді комунікантів призвели до необхідності вивести типологію референцій мовця та сприймаючого в комунікативному акті, і тим самим обмежити матеріал дослідження одним лише типом вживання гіпотетичних висловлювань. В роботі досліджуються лише висловлювання, які вжиті референтно, що дозволяє не розглядати, наприклад, випадки гіпотетичного вживання констатуючих висловлювань та ін. В розробленій типології представлені випадки взаємодії референцій комунікантів на рівні думки та мовлення: референтне вживання, вживання з шумом (який пов’язаний з мовцем, зі сприймаючим або з обома комунікантами) та мета-референтне вживання висловлювань.


Оскільки було введене обмеження та оговорено, що досліджуються тільки висловлювання, що вжиті референтно, то в подальшому не враховувалася референція, пов’язана з адресатом. Беручи до уваги це обмеження, показано, що категорія гіпотетичності будується на двореферентності, під якою ми розуміємо віднесеність висловлювання до двох референтів одночасно. Висловлювання є репрезентацією, моделлю певного фрагменту зовнішнього світу. Воно являє собою модель у тій мірі, у якій в нього є референт. Крім того, висловлювання є моделлю, яка побудована суб’єктом мовлення. Таким чином, висловлювання – це те, що пов’язує суб’єкта мовлення та фрагмент зовнішнього світу, який він описує у висловлюванні. Це точка взаємодії фрагменту зовнішнього світу та того, хто його сприймає і потім реконструює.


Отже, висловлювання необхідним чином містить два центри, два утворюючих начала: центр, що репрезентує фрагмент зовнішнього світу, і центр, який репрезентує мовця. В будь-якому випадку, висловлювання – це модель, в якій один центр локалізується відносно другого. Відповідно до зазначеного вище, будь-яке висловлювання поєднує в собі віднесеності (референції) щонайменше до двох об’єктів, що належать зовнішньому світу: фрагменту зовнішнього світу, який моделюється у висловлюванні, та суб’єкту мовлення, тому фрагменту світу, який виробляє моделювання. Це стає можливим завдяки тому, що фрагмент зовнішнього світу, який моделюється, має властивості, які можна зіставити з властивостями моделюючого фрагмента зовнішнього світу (ФЗС), тобто суб’єкта мовлення. Якщо б ці два ФЗС не мали жодної спільної властивості, то моделювання ФЗС було б неможливим.


Метод виявлення структури референції стає методом виявлення гіпотетичних висловлювань на основі локалізації двох референційних центрів: центру події (робоча назва „Момент події”) та центру суб’єкту мовлення (робоча назва „Момент мовця”).


 „Момент події” (МП) – це локалізація події у віртуальному (можливому) світі мови (в мовній картині світу). Модель „Момент події” являє собою семантичний інваріант, просту модель події без модальних нашарувань (диктум). „Момент події” ніяк не відображає відношення до нього суб’єкта і тому не пов’язаний із моментом мовлення.


„Момент мовця” (ММ) – це просторово-часова локалізація події у дійсному світі суб’єкта мовлення. „Момент мовця” співвідноситься із суб’єктом мовлення. Мовець визначає фрагмент зовнішнього світу, який моделюється у висловлюванні, як такий, що відповідає або не відповідає його власній моделі світу, частина якого може бути описана таким чином: „Я – певна просторово-часова локалізація (частина певного зовнішнього світу) і певна концептуальна локалізація (носій певної концептуальної системи) – сприймаю цю частину світу як таку, що належить або не належить до дійсного світу”.


Референція висловлювань гіпотетичної модальності чітко відрізняється від референції висловлювань констатуючої модальності та модальності ірреальності. Висловлювання можуть мати референцію до фрагменту дійсного світу. Референтом висловлювання „Йде дощ” буде фрагмент зовнішнього світу, дійсного з погляду суб’єкта мовлення. Семантичний інваріант висловлювання „Йде дощ” відображує ситуацію, що має місце у дійсному світі мовця:


МП     йде дощ ;


ММ     йде дощ.


Елементи структури референції (тобто МП та ММ) висловлювання, яке є констатуючим, не мають формальних відмінностей. В цьому випадку висловлювання описує ситуацію, при якій обидва фрагменти зовнішнього світу (власне референтна ситуація та суб’єкт мовлення) належать одному зовнішньому світу, дійсному з погляду суб’єкта мовлення.


Висловлювання можуть мати референцію до фрагмента можливого світу. Елементи структури референції висловлювання „Дощу немає” також мають однакові значення та можуть бути представлені наступним чином:


МП     дощу немає ;


ММ     дощу немає.


Висловлювання можуть мати референцію до фрагмента можливого та дійсного світу одночасно. Структура референції висловлювання „Якби  йшов дощ, я б залишився вдома”  може бути представлена наступним чином:


МП     дощ іде, я лишаюся вдома


ММ     дощ не йде, я не лишаюся вдома.


            Інший тип структури референції гіпотетичних висловлювань, що має значення ММ невизначеним, представлено висловлюванням „Піде дощ”:


            МП     дощ іде ;


            ММ     невизначено.


            У всякому разі, елементи структури референції гіпотетичних висловлювань мають різні значення. Таким чином, гіпотетичні висловлювання не лише мають референцію, тобто вказують на якийсь позамовний об’єкт матеріального або ідеального характеру, але вони двореферентні. Референція висловлювання має структуру, яка поєднує семантичні моделі двох типів: моделі, що відносяться до зовнішнього (не обов’язково реального) світу, зафіксовані у вигляді чистих подій, та моделі, привнесені суб’єктом мовлення, зафіксовані у вигляді просторово-часової або концептуальної локалізації цих моделей по відношенню до суб’єкта мовлення.


 


Видається необхідним виділити також „Момент концептуальної системи” (МКС), який визначає наявність та тип зв’язку пропозиції, тобто логічного змісту висловлювання з концептуальною системою мовця. Віднесеність висловлювання до певної концептуальної системи експліковано не у всіх висловлюваннях гіпотетичної модальності, що показано у  розділі 3. Крім того, слід враховувати такий параметр, як момент мовлення. Він використовується в термінологічному значенні та позначає ситуацію вимови (продукування) висловлювання.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины