Перший розділ “Натяк як ілокутивна маніпуляція” присвячений визначенню практичної ролі та теоретичного статусу allusion в процесі мовлення. Для цього здійснюється критичний огляд літератури, яка торкається проблеми непрямого вербального спілкування, а також проводиться семантичний аналіз метамовного поняття allusion.
За твердженням Д. Крістала, “більшість актів щоденного спілкування є непрямими”. В роботі використовується термін “небуквальний” для позначення свідомого створення мовцем різниці між комунікативною метою висловлювання та його буквальним значенням, що виводиться на основі загальної мовної компетенції. Саме як елемент небуквального спілкування натяк був вперше опосередковано залучений до об’єкта наукового дослідження (зокрема, на матеріалі англійської та російської мов).
Огляд мовознавчих робіт, у яких безпосередньо чи опосередковано порушувались проблеми натякання, дозволив показати їх фрагментарний і недостатній характер з огляду на ті завдання, які стоять перед нашим дослідженням. Аналіз наукових праць дає підстави умовно виділити дві основні групи поглядів:
1. Натяк як феномен імпліцитної семантики (Група m, Хоанг Фе, І.М. Кобозєва та Н.І. Лауфер, Б. Дюпріє та ін.).
2. Натяк в аспекті теорії мовленнєвих актів (Дж. Л. Остін, Дж. Р. Серль, З. Вендлер, Н. М. Корбозерова, Ф.С. Бацевич, Ж.- К. Анскомбр, Е. Руле та ін).
Реферована робота поєднує обидва підходи, приділяючи основну увагу доведенню того факту, що натяк є мовленнєвим вчинком, а тому навіть при семантичному аналізі необхідно враховувати його прагматичні ознаки.
Найбільш цікавим із розглянутих досліджень є, на нашу думку, перелік визначальних ознак ситуації натяку (інтенціональність, небуквальність, вмотивованість, зрозумілість, нетривіальність), який запропонували російські мовознавці І. М. Кобозєва та Н. І. Лауфер. Він є вдалим прикладом дескриптивного визначення. Однак дані реального дискурсу та потреба пояснень спонукають до пошуку додаткових шляхів для дослідження (опису та пояснення) феномена, а саме: спостереження за конкретними випадками натяків у дискурсі, аналіз дискурсивних функцій та мовних засобів їх реалізації в межах мовленнєвої стратегії.
У метадискурсі лексема allusion (разом з близькими до неї концептами sous-entendu, insinuation, faire allusion а, sous-entendre, insinuer тощо) формує стійке поняття і часом зустрічається в комунікативних ситуаціях як елемент контексту. Терміном Allusion з великої літери ми позначаємо семантичне поле цих понять. Інколи метамовний сигнал експліцитно присутній у тексті: L’allusion de Fanfan а ses mњurs alimentaires noctu es m’avait tout l’air d’un appel. (A. Jardin). Найцікавішими є випадки неупереджених метамовних коментарів:
- (…) J’ai dйcidй d’arriver vierge au mariage. Une petite pointe d’originalitй dans notre vie familiale...
- C’est а maman que tu fais allusion ? (D. Pennac).
Проте більшість випадків – це комунікативні ситуації, які інтуїтивно класифікуються мовцем та адресатом як Allusion:
- Je n’aime pas les fou isseurs qui volent.
- Ce jeu de mots cruel est indigne de vous. (J. Cocteau).
(Йдеться про гру слів на основі семантичної двозначності дієслова voler).
Вихідним положенням нашого дослідження є гіпотеза, за якою метамовне поняття Allusion відображає не лише семантичне явище, але і певний сценарій мовленнєвої поведінки, для якого характерні частотність та структурно-функціональні особливості реалізації. Для встановлення системних ознак та прагматичних правил таких мовленнєвих процесів у сучасній французькій мові доречно звернутись до аналізу значення та умов вживання лексем цього мета-мовного семантичного поля. Реконcтрукція cемантичного типу таких понять дозволить краще зрозуміти cутніcть cамого явища.
Аналіз словникових визначень, а також спостереження за функціонуванням цих одиниць у дискурсі в ролі “понять буденної свідомості” (Ф. С. Бацевич) дають підстави стверджувати, що у фактах натякання прагматичні ознаки “процес” та “вмотивованість” є визначальними, а сутність інтуїтивного метамовного поняття Allusion можна тлумачити таким чином:
ALLUSION = йvocation non explicite; objet (fragment de discours) et processus (maniиre de s’exprimer) langagiers (souvent dans une intention malveillante).
(Висновок з порівняльного аналізу ряду словникових визначень). Allusion розуміється як мовленнєвий вчинок. Базовим мінімальним контекстом поняття є вираз faire allusion а, а однією з визначальних ознак – виражена у семантиці intention malveillante категорія, яку ми умовно класифікували як “комунікативний ризик”: натяк може викликати негативну реакцію адресата на комунікативний задум мовця. Дієслова faire allusion а, sous-entendre, insinuer не допускають вживання в першій особі однини із збереженням статусу натяку (феномен ілокутивного самогубства за З. Вендлером), що свідчить про специфічний перформативно-дескриптивний статус цих мовленнєвих дій та про визначальну роль ознаки “небуквальність”. Йдеться, таким чином, про випадки “особливого” використання мовних ресурсів (Дж. Л. Остін), а особливості натяку як явища вербального спілкування доводиться шукати у його прагматичному значенні.
Аналіз корпусу дослідження доводить, що натяк корелює з мовленнєвим актом. Розглядаючи ілокуцію як ключовий елемент акту натякання, констатуємо присутність в алюзивних висловлюваннях двох ілокутивних сил: буквальної та дійсної:“[Dans le cyclisme] le climat est calme et seringue [Le canard enchaоnй. - N°4063. - 09/09/1998] - {dйcrire / dйvoiler}. На відміну від непрямих мовленнєвих актів, яким присвоюється однозначний небуквальний перформатив (непряме прохання, непряме запитання тощо), натяк призначений для впізнання співрозмовником, але його однозначне пояснення експліцитними мовними засобами неможливе. Категорія “розуміння” набуває форми “здогадування”, а непряма погроза чи непряме глузування стають “прихованими” (insinuйs). Для створення ефекту небуквальності в ситуаціях натяку активно залучається контекстне оточення та позамовні чинники (зокрема, спільні для співрозмовників загальні та спеціальні фонові знання).
Ілокуція висловлювань-натяків завжди двозначна. Виявляється закономірність у співвідношенні між буквальною та дійсною ілокутивними силами натяків. Аналіз довільно відібраного міні-корпусу прикладів дає такі результати (курсивом виділені дійсні ілокуції):
faire remarquer / mettre en garde constater / demander
plaindre / blвmer
prйciser / accuser
signaler / йconduire
expliquer / reprocher
demander / provoquer
fйliciter / dire du mal de
|
regretter / menacer
prйvenir / rйvйler
mettre en valeur / dйsavouer
annoncer / moraliser
сonstater / mettre en cause
conseiller / critiquer
complimenter / se moquer de.
|
Такі ілокутивні трансформації є наслідком свідомої мовленнєвої стратегії. Вбачаючи у ній ознаки “маніпулятивного вживання” (Ю. Хабермас), ми називаємо такий тип небуквальності ілокутивною маніпуляцією. Натякаючи, мовець використовує висловлювання з нейтральною ілокутивною спрямованістю для здійснення певних комунікативних дій, об’єднаних смисловою подібністю, яка відображає ознаку комунікативного ризику. Поєднання вже існуючих надбань із викладеними вище результатами аналізу дозволяє сформулювати визначення: Натяк – це мовленнєва cтратегія, яка полягає в небуквальному вираженні комунікативно ризикованих ілокутивних функцій виcловлювання. Категорія відповідальності є первинним чинником алюзивних стратегій.
Другий розділ “Функції натяків у дискурсі” пропонує аналіз причин та мети алюзивних маніпуляцій у різних сферах вербального спілкування. Запропоноване визначення натяку як феномена ілокуції дозволяє ідентифікувати факт Allusion у комплексі чинників дискурсу та здійснити його експлікацію. Дослідження комунікативної мети натякання проводиться з огляду на два теоретичні орієнтири:
а) визначення натяку як специфічного феномена ілокуції;
б) функціональний статус ілокутивної сили мовленнєвого акту.
Ілокутивна спрямованість висловлювань-натяків розглядається як їх первинна дискурсивна функція.
Так, анти-реклама
Anйantissement
TOTAL
PARTENAIRE OFFICIEL DE LA FIN DU MONDE 2000.
Vous ne viendrez plus chez nous, mкme par hasard.
[www.artez.fr.st]
класифікується як натяк (allusion au naufrage de l’Erika). Ілокутивна маніпуляція цього акту: “faire de la publicitй / se moquer de”. Перегляд функцій натякання на прикладі конкретних дискурсів підтверджує тезу про їх різноманітність. Усі дослідження наголошують на причинах натякання як одній з визначальних ознак цієї мовленнєвої стратегії. Як свідчить аналіз корпусу прикладів, серед функцій натяків кількісно переважає “негативна оцінка”, яка часто є “негативною оцінкою адресата”. Ми залишаємось при думці, що мотив ілокутивної коректності є первинним і визначає теоретичний статус явища. Різнорідні мотиви постійно і досить складним чином поєднуються у дискурсі: в цій перспективі функція кожної конкретної стратегії завжди структурована. Вона розпадається на ряд підфункцій, які відповідають семантичним класам “ризикованих” перформативів (critiquer, attaquer, accuser, menacer, enjoindre, provoquer, avouer, dйnoncer).
Проблема експлікації ілокутивних функцій натякання полягає в складності присвоєння алюзивним актам конкретної ілокутивної спрямованості (Anйantissement TOTAL ? {critiquer, attaquer, accuser, se moquer de…?}). Алюзивному акту може бути умовно присвоєний певний семантичний тип дієслова, який називаємо ілокутивом (ілокутиви подаються у фігурних дужках). Така “багатозначність” забезпечує певну свободу інтерпретації та сприяє кооперативності спілкування. Для деяких ілокутивів властива не лише перформативна, але й дескриптивна спрямованість {faire de la publicitй, faire peur…}. Класифікатори faire allusion а / insinuer / sous-entendre не позначають ілокутивних функцій, а вказують на стратегію, за якою ці функції реалізуються:
Ілокутивна сила акту Х = faire allusion ? {accuser};
Ілокутивна сила акту Y = faire allusion ? {se moquer} тощо.
Ризикований статус ілокутива можна визначати за можливістю негативної реакції співрозмовника з експлікацією дієслова в контексті ситуації:
- Vous ne nierez pas que vous avez йtй libre, pendant ces quatre-vingt-trois annйes ? Par exemple, vous auriez pu ne pas йcrire...
- Est-ce que, par hasard, vous me reprocheriez d’avoir йcrit ? (A. Nothomb).
Негативна реакція на стимул (натяк) ...vous auriez pu ne pas йcrire...{critiquer, reprocher} експліцитно підтверджує “ризикований” статус ілокутива reprocher.
У додатку до дисертації подається перелік дієслів-ілокутивів як можливих функцій натякання у сучасній французькій мові.
Риторика як використання вербальної образності та функція гри (fonction ludique) для натяку є вторинними, хоча в деяких типах дискурсу вони домінують. Можливі також випадки dissimulation (потреби приховати зміст повідомлення від третіх осіб). Ми наголошуємо на глибинній подібності мовленнєвої практики натяків та гри як особливого виду діяльності та явища культури (Й. Гейзінга). Цікаво, що у французькій мові ця ознака зафіксована етимологічно:
allusion ? “jeu de mots (гра слів)”, 1674. [Le Petit Robert, p. 52].
(В цитованих прикладах усі підкреслення наші. – Р. Х.). | 
