НОМІНАТИВНИЙ АСПЕКТ ДИТЯЧОГО МОВЛЕННЯ (на матеріалі французької, грецької, англійської та української мов)

Краткое содержание

        У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається основна мета дисертації, конкретні

завдання, методи і об’єкт дослідження, розглядається наукова новизна, теоретична значущість та

практична цінність одержаних результатів.  

     У першому розділі,  “Вивчення дитячого мовлення: історія, тенденції, перспективи”, ми виділяємо три основних етапи розвитку наукової думки в області вивчення дитячого мовлення, а саме: I. Передумови наукового вивчення дитячого мовлення (друга половина ХIХ - середина XX століття); II. Фундаментальні теоретичні дослідження дитячого мовлення (50-70 рр. ХХ століття). III. Междисциплінарне вивчення дитячого мовлення (з 80-х рр. ХХ століття).

     Ще наприкінці XIX – у першій половині ХХ століття, коли проводились перші наукові спостереження і збір даних по дитячому мовленню, у роботах російських і закордонних лінгвістів (І. Тен, А.Н. Гвоздєв, Н.А. Рибников, В.А. Богородицький, Ф. Афонський, А.Р. Лурія, Л.С.Виготський) були закладені всі необхідні передумови для більш глибокого і різнобічного дослідження дитячого мовлення. Починаючи з суто емпіричних досліджень, вчені поступово переходять на рівень узагальнення і систематизації накопиченого за роки спостережень лінгвістичного матеріалу.  Метою досліджень стає розробка єдиної базової теорії, спроможної пояснити, яким чином відбувається розвиток мовлення у дитини.

     Фундаментальні теоретичні дослідження дитячого мовлення проводяться у трьох основних напрямках, позначених нами як:

1.     Психолінгвістичний напрямок вивчення дитячого мовлення.

     У якості основних дослідницьких проблем психолінгвістики виступають розуміння і продукування мовлення, засвоєння рідної мови дитиною. Велике значення для вивчення дитячого мовлення мали трансформаційно-породжуюча граматика Н. Хомського, теорія семантичних складових (Є. Кларк), теорія «функціонального ядра поняття» (К.Нельсон), теорія прототипу (Е.Рош та М.Боверман), що дозволили по-новому описувати процеси оволодіння дитиною системою мови, надаючи увагу функціонуванню її внутрішніх механізмів.  

2. Вивчення дитячого мовлення в рамках теорії мовної діяльності.

     Теорія мовної діяльності (ТМД), подана в роботах А.А. Леонтьєва, Д.Б. Ельконіна, Н.І.Жинкіна, А.М.Шахнаровича, Л.Ф. Обухової та ін., являє собою аналог західної психолінгвістики, але має більш широку область дослідження. Якщо психолінгвістика вивчала відношення між мовною системою і лінгвістичною компетенцією мовця, не розглядаючи позамовні явища і соціально-культурні чинники, які впливають на мовців, ТМД містила в собі  як комунікативні, так і не- комунікативні прояви мовної поведінки (Я. Пруша) і мала тенденцію до комплексного вивчення мовленнєвої діяльності дитини. 

     3. Когнітивний напрямок вивчення дитячого мовлення.

     Когнітивна революція, яка відбулась у середині ХХ століття, а саме розвиток наук і технологій пізнання (Ф. Варела):  епістемології, лінгвістики, нейронаук, когнітивної психології і вивчення штучного інтелекту, має найбезпосередніший вплив на дослідження дитячого мовлення. Мовленнєвий розвиток дитини розглядається не сам по собі, а в зв'язку з розвитком загальних когнітивних спроможностей дитини (наприклад, у моделі суперництва Е. Бейтс і Б. МакВінні та ін.)

     Поступово стає очевидним, що для створення загальнолюдської моделі оволодіння мовою необхідно поєднати зусилля різноманітних гуманітарних дісциплін. Починаючи з кінця 70-х - 80-х років ХХ століття, роботи, присвячені вивченню дитячого мовлення, характеризуються співробітництвом лінгвістики із соціологією (Е.Сноу, Ч.А. Фергюсон), етнографією (Е. Очс, Б.Б.Чіффєлін), прагматикою (Д. Хаймс, С. Эрвін-Тріпп).  На стику когнітивних наук і лінгвістики з'являється когнітивна семантика (Ф. Кордьє), у рамках якої досліджуються основні семантичні категорії дитячого мовлення, та онтолінгвістика, що спеціалізується на комплексному вивченні розвитку мовлення у дитини (С.Н. Цейтлін).

     Незважаючи на численність теорій, спрямованих на пояснення механізмів виникнення і розвитку дитячого мовлення, дотепер відсутня єдина теорія дитячого мовлення, що задовольняє усім вимогам сучасної науки. Це може бути пов'язано з тим, що найчастіше дитяче мовлення вивчається у відриві від більш глибокої теорії генезису людської мови, спроможної об'єднати всі аспекти оволодіння мовою.

     Надалі, дослідження дитячого мовлення можуть проводитися:

1) у вже розроблених напрямках, на більш високому рівні узагальнення і теоретизації лінгвістичного матеріалу; 2) у  нових напрямках, до яких належить, зокрема, вивчення номінативного аспекту дитячого мовлення; 3) в рамках більш загальної теорії генезису людської мови із використанням досягнень інших гуманітарних наук.

     Перспективним виявляється вивчення номінативного аспекту дитячого мовлення в зв'язку з теорією моногенезу мов, яке може сприяти створенню єдиної теорії виникнення і розвитку людської мови. На користь теорії моногенезу свідчать єдині шляхи розвитку людської мови (Д.Слобін, Є. Кларк), наявність генетичних зв'язків між мовами (Дж. Грінберг, Дж. Бенгстон і М.Рухлен, Ю.Л. Мосенкіс), єдність природних джерел формування людської мови (Б. Бьорлін, П.Кей, К.Дж.Тьорнер, Л.С. Зегура й ін.) та існування універсалій на всіх рівнях мовної системи (В.Фромкін, А. Вежбицька, Р. Якобсон).

     Спираючись на те, що в мовленні дорослих існують єдині типи і стратегії номінації,ми робимо припущення, що і для дитячого мовлення характерні універсальні типи і  стратегії номінативної діяльності, які, у разі їх наявності, також можуть бути використані як доказ теорії моногенезу.   

     Другий розділ дисертації, “Типологія дитячих номінацій у французькій, грецькій, українській та англійській мові”, присвячений вивченню типів і механізмів номінації в мовленні французьких, грецьких, українських і англійських дітей у віці від трьох до шести років, із метою підтвердження або спростування висунутої нами гіпотези.   

     В першому підрозділі другого розділу розглядаються дефініції поняття “номінація”, аспекти і механізми номінації, підходи, які використовуються для дослідження номінативної діяльності дитини (семасіологічний і ономасіологічний підхід). Виявляється, що для адекватного аналізу дитячих номінацій доцільно використовувати обидва підходи: ономасіологічний, у якому номінація розглядається як процес,  як  діяльність дитини для наречення дійсності, і семасіологічний, спрямований на вивчення номінації як результату номінативної діяльності дитини.

     За основу дослідження номінативного аспекту дитячого мовлення ми обираємо модель, запропоновану В.Г. Гаком, що описує структуру конкретного акту номінації в тому виді, у якому він зустрічається в повсякденному мовленні.  Основними компонентами акту номінації є іменуючий суб'єкт (номінатор), номінація (номінант), іменований об'єкт (номінат) і суб'єкт, якому адресована номінація (адресат). Номінація являє собою об'єднання проекцій таких аспектів номінативного акту, як відношення номінатора й адресату (соціальний чинник), відношення номінатора до номінату (суб'єктивний чинник), відношення адресату до номінату (його інформованість про номінат), ознаки номінату (внутрішня форма). Кожний з зазначених аспектів, а також деякі інші аспекти, такі як зовнішня форма, функція й ієрархія номінацій, можуть служити підставою для побудови типології номінацій. 

     У другому підрозділі ми розглядаємо основні методологічні напрямки експериментального дослідження дитячого мовлення (діахронічне дослідження і синхронічне дослідження, яке спирається на використання таких експериментальних методик, як асоціативний експеримент, дескриптивний експеримент, інтерв'ювання, екпліцитний експеримент, ономасіологічний експеримент, формуючий експеримент та ін.). Найпродуктивнішими для збору корпусу дитячих номінацій виявляється комплексне застосування інтерв'ювання, діахронічного дослідження і ономасіологічного експерименту, що сприяє більш повному збору лінгвістичного матеріалу і дає можливість  уникнути тих хиб, з якими пов'язане використання тільки однієї експериментальної методики.   

     Третій підрозділ, присвячений вивченню типів номінацій і стратегій номінативної діяльності у мовленні дитини, містить складену нами після обробки фактичного матеріалу типологію дитячих номінацій.  В основу цієї типології лягли параметри типологізації номінацій, запропоновані В.Г.Гаком (ієрархія номінацій, характер іменованого об'єкту, структура найменування, засіб найменування, суб'єкт мовлення й адресат), за винятком трьох параметрів, нерелевантних, на наш погляд, для дитячого мовлення (функція номінацій, співвідношення номінацій у парадигматичному аспекті, співвідношення номінацій у синтагматичному аспекті).

     І. Відповідно до параметру «ієрархія номінацій» у дитячому мовленні було виділено три основних типи номінацій: прямі номінації, непрямі номінації, дитячі неологізми.

     Деякі зображення були названі за допомогою нормативних мовних позначень, закріплених за даними зображеннями в кожній окремо узятій мові, тобто відбувалася пряма номінація, яка свідчить про те, що дитина повністю опанувала значення слова:                                                       банани -> les bananes. Спостерігалися єдині типи фонетичних відхилень від прямої номінації, характерні для дітей, що говорять різними мовами: заміщення одних фонем іншими (асиміляція, дисиміляція); зміна кількості фонем або складів (зменшення, збільшення); зміна порядку фонем або складів (інтерверсія, метатеза); явище фонетичної асоціації.

      У ряді випадків номінації також здійснювалися на базі слів, нормативно закріплених у мові, проте процес найменування відбувався побічно, і для позначення незнайомого або мало знайомого предмета дитина вибирала назву іншого об'єкта, як правило такого, що асоціюється з ним по якійсь ознаці, створюючи таким чином непряму номінацію: το κούτσουρο (пень) -> η καρέκλα (стілець). Помилки в референційному використанні слова призводять до ефекту «порушеної референції» і свідчать про те, що акт семіозису пішов хибним шляхом: дитина ввела у сигніфікат знака ті ознаки, що конвенціонально йому не належать.

     Непрямі номінації були розглянуті в семантичному, структурному і семіотичному аспекті. 

     1. У семантичному аспекті були виявлені:

1) Метонімічні номінації, які виникають тоді, коли приводом для вибору мовної форми й її переосмислення, відповідно до комунікативної мети мовця, є суміжність двох об'єктів, і обсяг поняття знов іменованого об'єкта частково збігається з обсягом поняття, вже відбитого в попередньому значенні мовної форми: les bottes (чоботи) -> les chaussettes (шкарпетки).

     Різновидом метонімічної номінації є номінація-синекдоха, що відображує партитивні відношення (відношення «частина - ціле») між початковим значенням мовної форми і значенням об'єкту номінації: το γαΐδούρι (ослик) -> αυτιά (вуха).

2) На відміну від метонімічної номінації, в основі якої лежить суміжність позначуваних об'єктів, метафорична номінація виникає в результаті виділення подібних ознак у поняттєвому відображенні позначуваного об'єкту й у сигніфікаті переосмисленого слова: мотузка -> зміючка. Діти, що говорять різними мовами, можуть здійснювати метафоричну номінацію на підставі тих самих ознак, у даному випадку подібностю за формою.

3) Номінації-порівняння відрізняються від метафоричних номінацій тим, що вони виражають подібність порівнюваних об'єктів за допомогою лексичних одиниць: сполучників, прикметників, прислівників. За своєю онтологічною структурою порівняння припускає наявність суб'єкту й об'єкту порівняння й ознак, за якими воно провадиться (параметрів або основ порівняння). В залежності від кількості ознак, які служать підставою для порівняння, номінація може бути монорелятивною або полірелятивною.  

 4) Беручи до уваги той факт, що тепер не існує єдиних термінів для позначення феноменів розширення і звуження значення слова, ми вводимо наш власний термін екстенсивна номінація для позначення слів, що вживаються в широкому значенні, і термін рестриктивна номінація для слів, які вживаються у вузькому значенні, тому що дані терміни входять в інтернаціональний лінгвістичний словник. 

     Екстенсивна номінація відзначається перенесенням назви одного предмета на ряд інших, асоціативно пов'язаних із цим предметом (Р.И. Лалаєва і Н.В. Серебрякова). Результати експерименту показують, що дитячі екстенсивні номінації пов'язані з тим, як дитина освоює різноманітні  категоріальні рівні і здійснює категоризацію предметів. Як правило, розтяги значення спостерігаються в тих категоріях, що не є базисними, і відбуваються таким чином, що предмет іменується назвою прототипічного об'єкту даної категорії (так, слово будинок є більш типовим представником категорії “житло”, ніж будка).

     Екстенсивні номінації ми розділяємо на дві категорії: таксономічні номінації (коли якийсь об'єкт позначається за допомогою назви об'єкту того ж класу: le cassis (смородина) -> les prunes (сливи)) і гіперонімічні  номінації (коли якийсь вид позначається за допомогою більш широкої родової назви: fruit (фрукти) -> food (їжа)).

     Рестриктивні номінації також пов'язані з явищем гіпо-гіперонімії. Вони зустрічаються в тих випадках, коли дитина вживає слово як назву конкретного предмету, а не як назву класу предметів.  Рестриктивні номінації є наслідком більш обмеженого вживання слова, звуження його значення: παπούτσια  (взуття ) -> γόβα (жіночий туфель).

 5) Асоціативні номінації.

     При аналізі експериментальних даних була виділена група асоціативних номінацій, які не спираються на наявність загальних ознак в номінаті й об'єкті, назва котрого служить для його номінації : сова -> кицька-мицька (персонаж дитячого вірша  «Кицю-мицю, де була?»).

      Для дитини дошкільного віку психологічним корелятом слова є образ-еталон, що формується і змінюється в процесі предметно-ігрової діяльності (О.С.Снітко і І.В. Сухан).  Поняття “образу-еталону” деяким чином збігається з поняттям “прототипу” або “об'єкту базисного рівня”, із тією різницею, що образ-еталон являє собою індивідуальне особисте формування, у створенні якого чималу роль грає творча фантазія дитини. При асоціації побаченого дитиною об'єкту з образом-еталоном, що зберігається в її пам'яті, відбувається розтяг форми слова, пов'язаного з еталоном, на позначуваний об'єкт.  Таким чином, номінація словом не обов'язково вказує на окрему ознаку предмета, вона може виступати його цілісним позначенням.

     2. У структурному аспекті були встановлені 2 типи відхилень від прямої номінації:

1) морфологічні відхилення: неправильне вживання граматичних категорій, граматичних маркерів і морфем; неправильне утворення і вживання дієслівних часів;

2) синтаксичні відхилення: пропуск різноманітних членів речення, додавання зайвих членів речення; неправильне вживання службових частин мови, порушення порядку слів у реченні.

     3. У семіотичному аспекті спостерігалися спрощені і надлишкові номінації.

     Спрощені номінації зустрічалися в дітей 3-4 років, які ще не можуть  точно виражати свої думки і тому доповнюють висловлення звуко-мімічними комплексами. Надлишкові номінації - це номінації, які містять “зайві” лексеми, не необхідні для найменування об'єкту:  коробки з кіноплівкою  -> ένα στεφάνι τέτοιο που θα πετάμε (вінок такий, який ми будемо кидати). Можливо, це є слідством усунення або відходу на задній план родової семи джерела номінації, що не збігається з родовою семою номінату. 

     Різновидом надлишкової номінації є тавтологічна номінація, із зайвим повторенням якості предмета, що і так входить до значення номинанту: “Some things are magnet and some thing are not. The ones that are sticky stick and the ones that are not sticky don’t stick” (Деякі речі намагнічуються, а деякі - ні.  Ті, що клейкі, - клеяться, а ті, що не клейкі, - не клеяться).

     ІІ. Відповідно до параметру “характер іменованого об'єкту (номінату)” у мовленні французьких, англійських, українських і грецьких дітей існують елементні і ситуаційні номінації.

      Номінації першого типу пов'язані зі спроможністю людини виділяти в навколишньому світі елементи, що належать до штучних, природних або соціальних значеннєвих категорій, відповідно до яких ми виділяємо номінації-артефакти, номинації-біофакти і номинації-особи.

      В основі ситуаційної номінації лежить мікроситуація, яка складається з взаємозалежних елементів, що об'єднуються один з одним у часовому і просторовому плані, і яка, як правило, має форму речення.

     ІІІ. У параметрі «структура найменування» у дитячому мовленні спостерігалися номінації, утворені самостійним способом за допомогою лексичних засобів (лексичні номінації), і номінації, утворені несамостійним способом за допомогою граматичних засобів або інтонації, голосу (граматичні і паралінгвістичні номінації). Лексичні номінації діляться на дві групи: прямі номінації, де спостерігається чітке співвідношення номінату і зовнішньої форми (простий елемент ситуації позначається знаменним словом, складний елемент ситуації – словосполученням, подія зовнішньо оформляється реченням), і непрямі номінації. 

     ІV. Відповідно до параметру «засіб найменування» номінації в дитячому мовленні виділяються

за зв'язаністю або відособленістію значення, по внутрішній формі, по ступеню мотивованості.

     По зв'язаності або відособленості значення дитячі номінаціїї можуть бути розчленовані (для позначення декількох елементів ситуації використовується декілька позначаючих компонентів) і нерозчленовані (елементи номінату позначаються синкретично і не можуть розглядатися окремо). До нерозчленованих номінацій належать вигуки і імперативи деяких дієслів, які виражають розпорядження, почуття, реакцію і не мають розчленованої семантичної структури.

      У тих випадках, коли іде мова про безпосередній зв'язок номінату і дитячої номінації, ми говоримо про безпосередню номінацію.  Якщо значення номінату виражається не прямо, а за допомогою допоміжних лексичних засобів або шляхом співвіднесення номінації із ситуацією спілкування, номінація є опосередкованою.

     Внутрішня форма дитячих номінацій визначається кількістю і характером тих ознак предмету, що актуалізуються дитиною при виборі або створенні номінації.

    Відповідно до кількості актуалізованих ознак існує індивідуалізуюча номінація, що заснована на сукупності різних ознак, і узагальнена номінація, що вказує тільки на найбільш загальні характеристики об'єкта, наприклад, якщо об'єктом є тварина, то на її біологічний вид: сова - > πουλάκι (пташка).

     Відповідно до характеру актуалізованих ознак, ми виділяємо дві основні групи дитячих номінацій: кваліфікативні і релятивні номінації.

     В основі кваліфікативних номінацій лежать власні ознаки предмета, до яких належить колір, форма, розмір і ін. В основі релятивних номінацій лежать відносні ознаки предмета, котрі відбивають зв'язок даного об'єкту з іншими об'єктами: функції об'єкту, просторові відношення, приналежність або відсутність, подібність: гребінець -> похоже як вдягають на голову.

     За ступенем мотивованості в дитячому мовленні спостерігались немотивовані номінації, котрі не відбивають ознаки і функції іменованого об'єкту, його відношення з іншими об'єктами: преса на конверті -> мук, і різні види мотивованих номінацій: аболютно і відносно мотивовані  номінації; цілком і частково мотивовані номінації; номінації з різним ступенем інформативності (субститути номінацій: un truc – штука, τέτοιο – таке), кваліфікативні номінації, засновані тільки на зовнішніх ознаках об'єкту, релятивні номінації, що відображують функції об'єкту і його місце в навколишньому світі.

     V. По параметру «суб'єкт мовлення й адресат» були виявлені чинники, що впливають на процес і на характер дитячих номінацій: приналежність до певного соціально-економічного класу, приналежність до певної національно-культурної спільності (у тому числі мовної), лінгвістичне оточення, ступінь знання об'єкту, індивідуальна творча фантазія, рівень когнітивного розвитку дитини, особиста установка дитини (її психо-фізіологічний та емоційний стан).

      Були виявлені загальні для досліджуваних мов стратегії появи непрямих номінацій (надрегуляризація, порушена референція, неправильна категоризація предметів, помилкове визначення партитивних відношень, пропуск функціональних груп у реченні) і механізми утворення неологізмів (генералізація словотворчої моделі, створення власної словотворчої моделі, кореляційний тип словотвору, звукоімітація, утворення неологізмів за типом народної етимології).

     Аналіз наявного матеріалу показав, що в основі різноманітних типів дитячих номінацій лежить єдина когнітивна база - такі загальнолюдські мисленнєві операції як аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування, категоризація, процес засвоєння інформації на базі аналогів. Результати дослідження підтверджують висунуту нами гіпотезу про наявність універсальних типів і стратегій номінації в мовленні дитини.

     У висновках підкреслюється той факт, що дитяче мовлення є найскладнішим явищем, що не може бути вивченим в рамках тільки однієї наукової дисципліни.  Для того, щоб провести повне й адекватне вивчення дитячого мовлення, потрібна кооперація спеціалістів із різних галузей гуманітарних наук: психо- і соціолінгвістики, етнографії, семіотики, прагматики й інших.

     Дане дослідження не може претендувати на створення повної і всеосяжної теорії дитячого мовлення. Мета роботи полягала у тому, щоб виявити, чи існують у мовленні французьких, грецьких, українських і англійських дітей у віці від 3-х до 6-ти років універсальні типи і стратегії номінації.  В результаті дослідження вихідна гіпотеза про наявність у дитячому мовленні універсальних типів і стратегій номінації підтвердилась.  

      Типологія дитячих номінацій була складена на підставі параметрів типологізації номінацій, запропонованих В.Г. Гаком.  Після аналізу номінацій, отриманих у результаті серії експериментів із дітьми і почерпнутих із лінгвістичної літератури, було виявлено 47 типів номінацій, що зустрічаються в дитячому мовленні.  Як очевидно зі складеної нами типології, існує ряд відмінностей між номінаціями в мовленні дорослих і номінаціями в мовленні дітей: 

1. В аспекті «ієрархія номінацій»  було виділено не дві основні групи номінацій (прямі і непрямі номінації), а три (прямі номінації, непрямі номінації, дитячі неологізми).  Були описані механізми утворення неологізмів дітьми в процесі акту номінації.

2. Серед непрямих номінацій у дитячому мовленні були виділені такі типи номінацій, як номінація-синекдоха, номінація-порівняння, монорелятивна і полірелятивна номінація, тавтологічна номінація, асоціативна номінація і два види екстенсивної номінації: таксономічна і гіперонімічна номінація.

3.  Була визначена як поняття й одержала назву рестриктивна номінація - результат явища конкретизації. 

4. Відповідно до параметру «характер іменованого об'єкта» у дитячому мовленні було відзначено три нових види елементних номінацій: номінації-артефакти, номінації-біофакти і номінації-особи.

5. Згідно з параметром «засіб найменування», на відміну від типології номінацій у мовленні дорослих, були виділені такі типи номінацій, утворених несамостійним способом, як граматичні і паралінгвістичні номінації.

     Таким чином, у результаті дослідження дитячого мовлення було виявлено 15 нових типів номінацій.

     Інші 32 типи номінацій, що спостерігаються в мовленні дітей, вже описані іншими вченими, які займались вивченням номінативного аспекту мовленнєвої діяльності людини.

      Відмінності в номінативній діяльності дорослих і дітей, а також наявність чинників, що впливають на появу тієї або іншої номінації в дитячому мовленні, є підтвердженням того, що оволодіння мовою не зводиться до простої імітації дорослих.   Надзвичайною особливістю дитячого мовлення взагалі і дитячої номінації зокрема є її індивідуальний творчий початок, що не укладається в рамки математичної логіки і не може бути скопійований творцями штучного інтелекту.  Креативність як одна з найважливіших особливостей людської мови особливо яскраво виражена у створенні неологізмів дітьми, у номінативній діяльності дитини.

     З іншого боку, наявність єдиних стратегій номінації в дитячому мовленні, у сукупності з даними інших гуманітарних дисциплін, про які йде мова в першому розділі, свідчить на користь теорії моногенезу мов.  Відповідно до теорії моногенезу, усі мови походять від єдиної прамови, якою колись говорили всі люди, причому сліди цієї прамови збереглися у вигляді універсалій в усіх існуючих мовах світу.   

      Проведене дослідження дитячого мовлення має і чисто практичне значення. Результати аналізу дитячих номінацій можуть бути корисні тим лінгвістам, психологам і педагогам, що зацікавлені у вивченні мовлення в дітей дошкільного віку, і застосовуватися при навчанні їх рідній або іноземній мові.

     Важливо підкреслити, що універсалії, виявлені в дитячому мовленні в результаті проведеного дослідження, є індуктивними, тобто вони встановлені емпірично у французькій, англійській, грецькій і українській мовах.  Існує велика можливість того, що аналогічні типи і стратегії номінації зустрічаються й в інших мовах світу.  Дане припущення може бути доведене шляхом подальшого дослідження дитячого мовлення на матеріалі різних мов.