СЕМАНТИЧНА СТРАТИФІКАЦІЯ ФІТОНІМІЧНОЇ НОМЕНКЛАТУРИ СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВ: ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ : Семантическая стратификация ФИТОНИМИЧНОИ НОМЕНКЛАТУРЫ восточнославянских языков: Сравнительно-историческое АСПЕКТ

Краткое содержание

Розділ 1. “Східнослов’янська ботанічна номенклатура в ракурсі сучасних досліджень”. Серед значної кількості досліджень, присвячених проблемам походження та формування східнослов’янських фітонімів, можна встановити найбільш поширені напрями – це словотвірний, семантичний, етимологічний аналіз. До праць, які висвітлили словотвірні особливості східнослов’янської ботанічної номенклатури, належать дослідження Л.О.Симоненко, М.М.Фещенка, Л.Д.Фроляк, А.М.Шамоти та ін. Словотвірний аспект ботанічної лексики в лінгвогеографічному ракурсі розглядають Я.В.Закревська, О.Ф.Миголинець, Л.А.Москаленко та ін. У галузі словотвору східнослов’янських назв рослин  спостерігається багато рис, спільних для слов’янських мов, зокрема, у засобах афіксації і семантичних функціях афіксів. Це пояснюється значною стійкістю словотворчих прийомів, що сягають прамови і зберігаються протягом століть.

Віддаючи належне досягненням у вивченні словотвору, зокрема, мотиваційного аспекту фітонімічної лексики, слід, однак, відзначити, що працям цього спрямування бракує історичного підходу, що спричинило відсутність етимологічних тлумачень більшості східнослов’янських назв рослин.

Значна увага лінгвістів до когнітивного аспекту мовних змін зумовила появу праць, присвячених закономірностям семантичних змін, у яких за останні десять років розглядалася проблема формування фітонімічних назв. Семантичний напрямок у дослідженні східнослов’янських назв рослин представлено працями Л.Е.Довбні, В.В.Калько, Н.І.Панасенко. Тут спостерігається ряд особливостей у підході до значеннєвої рухливості фітонімів.

Спільною тенденцією у вивченні семантичних процесів утворення східнослов’янських рослинних назв є виявлення закономірностей переходів у структурі вихідних лексем. Так, у ряді праць В.О.Меркулової, Л.В.Куркіної, І.Д.Коваленко, А.М.Шамоти відмічено спроби встановити моделі таких перетворень з метою виявлення загальних напрямів формування ботанічної номенклатури, висвітлити семантичну мотивацію, що зумовлена специфікою формування і функціонування цієї тематичної групи лексики, встановити семантичні і словотвірні моделі номінацій і моделі семантичної мотивації похідних назв рослин: рослина ® рослина, тварина ® рослина тощо.

У цьому ж розділі пропонується теоретичне обґрунтування побудови мотиваційних динамічних моделей семантичних змін. Під поняттям “модель”   розуміються ланцюжки семантичних змін на етапах: праіндоєвропейська − праслов’янська − східнослов’янські мови. Плідним напрямом досліджень лексичної семантики є виведення моделей семантичних змін, які демонструють перетворення одних значень слів на інші за певними моделями. Наприклад, східнослов’янські ботанізми укр. [кудрявець] “лобода запашна, Chenopodium botrys L.; маруна тисячолиста; пижмо звичайне; сухоребрик”, [кудравець] “лобода запашна”, [кудрявчик] “остудник голий, He iaria”, [кудравці] “лобода амброзієвидна”, [кудравчик] “лобода запашна”, [кудренник] “м’яточник чорний”, [кудрина (пасемниця)] “улотрикс поясковий”, [кудричка (ніжна)] “адіант венерин волос”; рос. [кудрявец] “лобода запашна; лобода багатонасінна; сухоребрик; козельці лучні; козельці східні; бедринець ломикаменевий; білор. [кудзер] “сухоребрик лезелія” є похідними утвореннями від кудрі  “кучері”, що зумовлено певними особливостями зовнішнього вигляду рослин – їх розгалуженістю, рясністю або кучерявістю листя, рясністю суцвіття. На думку О.М.Трубачова,  праіндоєвропейська основа (корінь) *dьr- “дерти” (далі – праіндоєвроп.)                    у праслов’янській мові (далі – праслов.) через додавання займенникового префікса *ko-//*kQ-//*ka- утворює лексичний ряд *kQderь//*kodr’a//*kQdrь//*kaderь “кудрі, скуйовджене волосся”. Припускаємо, що в структурі праіндоєвропейських дієслівних основ (коренів) містяться семи різних рівнів: 1) архісема       (інтегральна) – спільний для дієслів елемент значення “дія”; 2) диференційні   семи – ті, що розрізнюють види дій: переміщення, деформація, збільшення тощо      (у даному випадку – “ушкоджувальна дія”); 3) потенційні семи “об’єкт”, “суб’єкт” та ін. – ті, що наявні в семантичній структурі, але знаходяться в деактуалізованому стані і можуть виявитися в певних ситуаціях (тут – “об’єкт дії”, “суб’єкт дії”, “знаряддя дії” і под.). Так, у даному випадку праіндоєвроп. *der- “дерти” дала назву праслов. *kQderь “скуйовджене волосся”, що стало наслідком актуалізації семи “об’єкт дії” та деактуалізації диференційної семи “ушкоджувальна дія”            і архісеми “дія”. У подальшому праслов. *kQderь, вживане на позначення рослин із розгалуженим листям і рясними суцвіттями, зазнало актуалізації семи “форма об’єкта”, оскільки визначальними у процесі номінації став зовнішній вигляд рослин. Процес актуалізації сем можна змоделювати таким чином: ушкоджувальна дія ® об’єкт дії ® форма об’єкта ® назва за формою.

Отже, семантичні перетворення в праіндоєвропейських та праслов’янських основах (коренях) у процесі формування на їх базі назв рослин проаналізовано за характером семних переходів з одного рівня на інший, для чого  виконано такі етапи дослідницьких дій: виявлено в семантичній структурі кожної основи інтегральні, диференційні та потенційні семи; простежено зміну в структурі твірних основ (коренів) у порівнянні з похідними праслов’янськими та, далі, східнослов’янськими; побудовано ланцюжки успадкування домінуючих позицій названими семами, тобто встановлено схеми семних змін.

Розділ завершується тим, що тут представлено аналіз та узагальнений матеріал етимологічних досліджень східнослов’янських назв рослин.                      У етимологічних студіях, де аналізуються власне фітоніми, значну частину становлять ті, що є кальками латинських наукових назв. Етимологічні дослідження східнослов’янської ботанічної номенклатури характеризуються своєрідною дискретністю через те, що вони представлені в етимологічних словниках як окремих східнослов’янських мов, так й інших слов’янських мов і праслов’янської мови. Тут назви рослин розглядаються переважно на тих же наукових засадах, що й аналіз інших тематичних груп слов’янської лексики.

Розділ 2. “Моделі семантичних змін праіндоєвропейських основ (коренів)  у східнослов’янській фітонімічній номенклатурі”. У цьому розділі розглянуто семантичні зміни праіндоєвропейських основ (коренів) та праслов’янських словоформ, від яких було утворено  східнослов’янські фітоніми. При детальному розгляді східнослов’янської ботанічної номенклатури нами виділено дві основні групи праіндоєвропейських твірних основ (коренів): дієслівну та іменну. Кожну з цих груп розподілено за відповідними підгрупами.

До віддієслівних східнослов’янських назв рослин віднесено лексеми з домінуючим значенням дії, тобто ті, які в праіндоєвропейській мові були дієслівними коренями. Оскільки в своїй семантичній структурі вони відрізнялися інтегральними семами “дія”, “стан” та ін., їхній семантичний розвиток відбувався за відповідними моделями. Для аналізу семантики дієслівних коренів їх було об’єднано в лексико-семантичні групи (далі – ЛСГ), оскільки в них позначаються конкретні прояви або види дії, а саме: переміщення, ушкодження, деформація, звучання, бажання, почуття, існування, збільшення, випромінювання, присвоєння, поглинання, сприйняття, поверхнева фізична дія. Як приклад, розглянемо ЛСГ праіндоєвропейських основ (коренів) зі спільним значенням “переміщення”, які утворюють низку семантичних моделей. Відомо, що поняття руху є комбінованим, тобто містить одночасно потенційні семи, які являють собою процес переміщення, а саме: зміна місця, суб’єкт руху, знаряддя руху, знаряддя пересування, кінцевий (початковий) пункт переміщення, середовище, спосіб переміщення тощо.               У процесі історичного розвитку лексичної системи мови семантичний склад дієслів піддавався численним змінам, які отримували вираження у різноманітних комбінаціях елементів значення, або сем (компонентів). У випадку з коренями дієслів, що містять диференційну сему “переміщення”, еволюція семного складу здійснювалася за певними закономірностями. Так, наприклад, праіндоєвроп.    *por- / *per- “летіти” у праслов’янській мові дала іменник *pero “перо” та праслов. *paportь- “папороть”, які стали базою для східнослов’янських назв рослин: укр. папороть “щитник чоловічий”; рос. папороть папараць “щитник чоловічий”; білор. папараць “щитник чоловічий”. За походженням *paportь- “папороть” входить до великої групи праіндоєвропейських основ (коренів) у значенні “літати”, “перо, крило” і є назвою образною, але дуже стійкою. Спостереження над праіндоєвропейськими основами (коренями) із значенням “переміщення” дозволяють стверджувати, що розвиток їх значень від праіндоєвропейської пори до утворення сучасних ботанізмів відбувся у напрямку: переміщення → суб’єкт переміщення → назва за суб’єктом. У результаті семних змін у праслов’янський період диференційна сема “переміщення” втрачає значення дії, а потенційна сема “суб’єкт дії” стає домінуючою. Другим етапом, властивим також для періоду слов’янської єдності, стала метафорична актуалізація атрибутів поняття “рух”. Назви рослин були утворені за суб’єктом руху шляхом метафоризації.

До відіменних східнослов’янських назв рослин віднесено такі, що походять від праіндоєвропейських основ (коренів) зі значенням предметності або ознаки, тобто в індоєвропейській мові вони мали статус імен. Те, що в своїй історичній основі ці назви мають субстантивні або ад’єктивні властивості, зумовило специфіку їхнього подальшого семантичного розвитку. З метою історичного семантичного аналізу цих назв ми згрупували їх за спільністю значень у ЛСГ, оскільки віднесеність до однієї групи передбачає наявність подібних сем.                Ця обставина дозволила прогнозувати спільні тенденції розвитку в семантичній структурі коренів однієї ЛСГ. Відіменні східнослов’янські фітоніми розподілено на два розряди – відсубстантивні та відад’єктивні.

Особливістю відсубстантивних назв східнослов’янських фітонімів є віднесеність їхніх первинних основ (коренів) до шести ЛСГ:  назви рослин, назви тварин, назви птахів, назви продуктів харчування, назви частин тіла, назви місцевості. Наприклад, до групи праіндоєвропейських основ (коренів), що позначають назви тварин, увійшли *g^uēbhā- “жаба”, *keun-//*koun- “куниця”         (< *keu-no- “ясний, білий”),  *mūs- “миша” (або *mūs- “сірий”)  назви ссавців або земноводних. При спостереженні за їх розвитком можемо відзначити таку модель семантичного розвитку: тварина → її форма → назва за формою. Це означає, що в структурі зоонімічної праіндоєвропейської основи (кореня) актуалізувалися семи “вигляд тварини”, “зовнішність”, “статура” та под. Так, праіндоєвроп.            *keun-//*koun- “куниця” зберегла своє значення й у праслов’янську добу (праслов. *kuna (зменш. *kunica) “куниця”), похідні назви рослин утворилися завдяки їх подібності до хутра цієї тварини. Дійсно, їх суцвіття складається з багатоколоскової волоті з шорсткими гілочками, внаслідок чого стає схожим на хутро куниці. Це стосується таких назв, як: укр. куничник “трав’яниста рослина з родини злакових, Сalamagrostis Adans”, [кунишник] “куничник наземний”.

Семантика праіндоєвроп. *g^uēbhā- “жаба” (< *g^uēbh- “слизький, драглистий; жаба, минь”), праслов. *žaba (< *gēba) “те саме, Rana” розвивається у напрямку, коли актуалізується сема “місце проживання” і стає основою назви рослини, що проростає у певній місцевості: тварина → місце існування → назва за місцем.   У даній моделі  назви рослин утворилися за метонімічною суміжністю, тобто назва тварини, що існувала на болоті, стала назвою фітонімів, що росли тут: укр. [жабинець] “жовтець, Ranunculus L.”, [жабисток] “жабурник”, жабник “грудна травка”, жабурник “[калюжниця болотна]; Hydrocharia L.” [жабовник] “перстач повзучий”, [жабуринє] “пшінка весняна”, жабуриння “водорості, Conterva L.; [слизька маса на стоячій воді]”; укр. [жабник] “кульбаба”, Taraxacum officinale Wigg.”; рос. [жабинец] “жовтець бульбистий”, жабник “грудна травка; [перстач сріблястий; пшінка весняна]”, [жабовник] “перстач”; білор. жабнік “жабурник; [перстач сріблястий]” тощо.

Найменшою групою праіндоєвропейських основ (коренів) є назви птахів (*ĝhans-//*ĝ^[h]ans-//*ghans- “гусь” та *er- //*or- “орел”), що утворили невелике коло східнослов’янських назв рослин. Прикладом може слугувати семантичний розвиток праіндоєвроп. *ĝhans-//*ĝ^[h]ans-//*ghans- “гусь”. За праслов’янської доби це значення ще збереглося (праслов. *gQsь- “гусь”), а при розвитку східнослов’янського фітонімічного масиву ця основа (корінь) стала твірною для цілого ряду сучасних назв рослин, які було утворено завдяки метафорі: укр. [гуски] “латаття, білі водяні лілії, білі глечики, Nymphaea alba L.”; [гуска] “латаття”. У даному разі увага зосереджується на схожості кольору квіток латаття з білим кольором гуски або подібності листя до гусячих лап: укр. [гусятник] “перстач, гусячі лапки, Potentilla anserina L.”, [гусятниця, гусячка] “перстач”; рос. гусятник, гусиница “перстач”. Семантичний розвиток відбувався за моделями: птах → колір → назва за кольором та  птах → форма → назва за формою.

Певною мірою дані моделі стосуються формування фітонімів укр. орлики  “Aquilegia L.”, [ворліки] “орлики звичайні”; рос. орлик “орлики”, [орлики] “герань лучна”, білор. ворлікі “орлики”, пов’язаних з праіндоєвроп. *He-//*ēr-//*or- “орел” (< *Hue(i)- “птах, орел”, < *Hu- “дути, віяти”) через праслов. *orьlъ//*jerьlъ “орел”. Їхні назви також мотивовані особливістю форми рослин, подібної до вигляду птаха, але ця модель має деякі відгалуження. Вони полягають в тому, що низка фітонімів, які зводяться до праіндоєвроп. *ĝhans-//*ĝ^[h]ans-//*ghans- “гусь”, могла започаткуватися на базі певного метонімічного зсуву. Це означає, що такі назви, як укр. [гусимець] “різуха шорстка, Arabis hirsuta Scop.”, [гусятник] “різуха шорстка”; укр. [гусинець] “зірочки низенькі, Gagea pusilla Schult.”, [гусятник] “зірочки низенькі, зірочки жовті”; рос. гусиный лук; білор. гусіная цыбуля “зірочки жовті” – це похідні утворення від гусь і зумовлені тим, що деякі різновиди гусинцю поїдаються гусьми. Досить ймовірно, що серед інших елементів значення міг набрати семантичної ваги компонент “дія”, “харчування” й “об’єкт цієї дії”. Фітоніми гусимець, гусинець позначали об’єкт, тобто їжу гусей. Тут маємо приклад назви за суміжністю об’єкта та суб’єкта дії. Модель такої зміни могла б виглядати так: птах → суб’єкт дії → об’єкт дії → назва за об’єктом.

Відад’єктивні східнослов’янські назви рослин було розподілено на кілька ЛСГ: позначення фізичних характеристик типу “твердий, теплий, мокрий”, позначення кольору, форми або розміру. Так, група коренів на позначення рис  типу “твердий, теплий, мокрий” включає: праіндоєвроп. *ghel- *ĝho-s, *ge- *ĝho- “щось тверде, як щит черепахи”, *mu-//*meu- “вогкий”, *mąk- “мокрий”, *g^uher- “гарячий, теплий”. Наприклад, праіндоєвроп. *g^uher- “гарячий, теплий” стала основою для українських фітонімів [горячка] “татарське мило, зірки садові”, [грянь] очевидно, від грань “жар: велике вугілля, що тліє”, яка через праслов’янський іменник *žarъ (*<gērъ) “жар” та дієслово *gorĕti “горіти” утворила укр. [пожарки] “оман британський”. Назви вищевказаних фітонімів було утворено шляхом метафоризації, тобто за їх ознакою. Розвиток семантичного значення праіндоєвропейської основи (кореня) *g^uher- “гарячий, теплий” можемо передати такою схемою: ознака → назва за ознакою.

Групу праіндоєвропейських основ (коренів) на позначення кольору складають: *albho-//*alb^[h]o- “білий, світлий”, *bherēĝh-//*bher@g’-//*bherēĝ- “світлий, сяючий; те, що біліє; блищати”, *bhеl-//*bhоl- “білий”, *ērē-b(h)-,          *ōrō-(b)h- “темний” або “червоний”, *gholt-, *ghel- “жовтий, жовто-зелений”. Наприклад, праіндоєвропейські основи (корені) *ērē-b(h)-, *ōrō-(b)h- первинно позначали темний або червоний колір і стали основою для ряду назв рослин за цим кольором, а також кольором неоднорідним, строкатим праслов. *arębina, *ĕrębina, *erębina, або – з іншим ступенем вокалізму – *rębina, що похідні від праслов. *аrębъ “куріпка; горобина”, *ĕrębъ, *еrębъ “куріпка; горобина”, які дали основу таким сучасним східнослов’янським назвам: укр. горобина “Sorbus L.”, [горaб, горба, горбина, горєбина, гороба, грабина, ворбина, воріб, вербина, орабина, орабіна, орєб, оробина, оряба, орябина, ріба, рябина, рябка, храбина, ярабина] “горобина”; рос. рябина; білор. рабіна, [гарабіна; арабіна, ярабіна, верабіна] “горобина”. Усі ці назви рослин були утворені за їх кольором, тому семантична модель виглядає таким чином: колір → назва за кольором.

Таким чином, характер семантичних змін у структурі праіндоєвропейських основ (коренів), що піддалися фітонімізації, зумовлений їхньою частиномовною належністю і віднесеністю до певних ЛСГ.

Розділ 3. “Східнослов’янські фітоніми-запозичення індоєвропейського та неіндоєвропейського походження”. У цьому розділі проаналізовано адаптацію східнослов’янських фітонімічних назв, що було запозичено з індоєвропейських, семіто-хамітських, тюркських, дравідійських мов. За походженням запозичена фітонімічна лексика поділяється на відапелятивну: а) індоєвропейського походження (грецькі, латинські, західнослов’янські, іранські, германські, індоарійські, балтійські, кельтські); б) неіндоєвропейського походження (тюркські, афро-азіатські, дравідійські, індіанські, уральські, китайська) та  відономастичну лексику.

В основу класифікації запозичених фітонімів покладено спосіб, у який відбулося формування тієї чи іншої назви. В основу найменування флори лягли  певні для носія мови ознаки. У самій назві ці ознаки інтерпретуються таким чином, щоб підкреслити або відмінні риси рослини, або користь чи шкоду для людей. Наприклад, українські фітоніми індоєвропейського походження лохина “буяхи, Vaccinium uliginosum”, [лохиня] “буяхи” є запозиченнями з польської мови. Назва łochynia походить від włochyni, włochyny “вид аґрусу”, спорідненими з укр. волос “волохатий”; пор. укр. [волохані] “буяхи”. Відомо, що цей сорт аґрусу названо так за волохатістю плодів: у буяхів волохаті молоді стебла. Ці назви походять від праслов. *volxa “хутро, шкура”, спорідненого з *volsъ “волос” та від праіндоєвроп. *uel- “рвати, смикати”. Тут значення “дія” замінено на значення “об’єкт дії” (те, що рвуть, чешуть), а назви рослини було утворено на підставі подібності форми рослини до вовни, волосся. Схематично цей процес виглядає так: дія ® об’єкт дії ® форма об’єкта → назва за формою. Або, наприклад, латинізм palma “пальма” став основою для фітонімів укр. пальма “вічнозелена, переважно деревна рослина з перистим або віялоподібним листям”; рос. пальма; білор. пальма “пальма”. Відомо, що ці лексеми походять від латинської palma “долоня, розчепирені пальці”. Назва склалася шляхом актуалізації потенційної семи “форма”, враховуючи, що листя пальми схожі на долоню, припускаємо таку зміну: частина тіла ® форма частини тіла → назва за формою.

Найбільшою групою назв рослин неіндоєвропейського походження                  є афро-азіатські запозичення. До її складу входять назви, що потрапили                                  у східнослов’янські мови з арабської, берберської, гебрайської через різноманітне посередництво. Наприклад, формування семантичної структури фітоніма пижмо походить від гебрайського besem “пахощі”, який свідчить про те, що спершу ця назва ще не позначала певної рослини, а поширювалася на духмяні речовини. Потрапивши до середньолатинської мови (слт. рisamum), ця назва стала позначати  одну  речовину – мускус. У германських мовах (двн. Bisamo, нвн. Bisam) це значення не змінилося і залишилося у західнослов’янських мовах (польській, чеській, верхньолужицькій), звідки потрапило у білоруську пижмо та українську пижмо. Лише на західнослов’янському та східнослов’янському тлі виникла назва рослини, в якій підкреслюється дія цього фітоніма (здатність випромінювати запах мускусу): укр. пижмо “Tanacetum L.; адакса мускусна; юриня волошкова; морківник”, [пижма] “гадючник в’язолистий; деревій звичайний; шандра”; [пизьмо] “пижмо”, [піжма, піжмо, пізма] “пижмо”; рос. пижма “деревій”, [пижмачка] “адакса мускусна”; білор. піжма “адакса мускусна”. Особливість цього семантичного перетворення полягає у називанні об’єкта за характером дії: речовина ® ознака ® назва за ознакою.

Дослідження засвідчило, що велика кількість назв рослин була запозичена з тюркських мов. Наприклад, фітонім [пергамотка] “цитрон, Citrus medica Bergamia risso” запозичено з польської мови, в яку потрапило з французької (фр. bergamote – сорт груші) від італійської bergamotta, що під впливом назви міста Bergamo утворилося з турецької beg armud “князівська груша”. Зважаючи на розмір та смакові особливості названого плоду, можна припустити, що в турецькій мові фітонім beg armud утворився шляхом метафоризації лексеми beg- “володар”.            У слові beg актуалізовано потенційну сему “кращий; панівний”, і саме ця риса лягла в основу назви рослини. Схематично можемо зобразити це так: рослина ® рослина₁, де рослина₁ – фітонім, утворений шляхом метафоризації.

Особливу за характером групу ботанічних назв, що походять від власних імен, складають лексеми, які на різних етапах розвитку були засвоєні східнослов’янськими мовами з інших, неслов’янських мов. Умовно вони розподіляються на підгрупи: назви, які були утворені ботаніками на честь видатних колег або відомих осіб, та назви, мотивовані топонімами.

Незначна частина фітонімів була утворена від власних імен і розвивалася       за моделлю ім’я ® назва за ім’ям. Наприклад, прізвище петербурзького ботаніка І.Георгі (Georgi) (1801 р.) стало твірною основою нововерхньонімецької назви рослини Georgine “жоржина”, а на східнослов’янському ґрунті – фітонімів укр. жоржина “Dahlia Cav.” [георгінія] “жоржина”, [арґінія, арґіня, аргонія, арґонія, варґіня, вергонія, вурґінія, ґарґонія, ґеверґіна, ґеорґіна, ґеорґінія, георгіня, ґерґонія, гіргонія, ґірґонія, ґіронія, єргина, єрґиня, єргонія, оргинія, орґінія, орґонія, одиня]; білор. вяргіня “жоржина”. Майже скрізь у слов’янських мовах фонетичне оформлення назви квітки пристосоване до вимови імені Георгій. Українська звукова форма, можливо, виникла під впливом імені Жорж, яке є запозиченням з фр. George, що походить від гр. Γεώργιος ( > лат. Geōrgius) “Георгій”.

Змінила своє значення і набула назви за подібністю до кави українська  назва рослини [кохва] “люпин, Lupinus L.”, [кохвія] “люпин шорсткий”, яка походить від назви кава, що означає “тропічна рослина Coffea (arabica)”, що була запозичена через турецьку і польську мови з арабської kahva “тропічна рослина” та утворена від географічної назви місцевості Kaffa у Південній Ефіопії, звідки приходили торгівці кавою. Схематично зобразити семантичний розвиток назви цієї рослини, як і всіх назв зазначеної групи, можна так:  місце ® назва                   за місцем проростання.

Як висновок, слід зазначити, що особливістю східнослов’янських        фітонімів-запозичень є їхнє походження з вищезазначених мов. Специфіка адаптації назв рослин у східнослов’янських мовах зумовлена їхньою приналежністю до апелятивних або власних назв.

ВИСНОВКИ

Розгляд семантики ботанічної номенклатури сучасних східнослов’янських мов у порівнянні з ранніми історичними етапами їх розвитку, а саме, зі словоформами праслов’янської мови пізнього періоду і праіндоєвропейськими основами (коренями), зумовив поділ основного масиву східнослов’янської ботанічної номенклатури на такі групи: назви рослин, успадковані східнослов’янськими мовами через праслов’янську від праіндоєвропейської доби (1100 – 61,11%); запозичені фітоніми відапелятивного походження: індоєвропейського (380 – 21,11%) та неіндоєвропейського (170 – 9,45%); запозичені фітоніми відономастичного походження (150 – 8,33%).

Результати дослідження довели, що українські, російські і білоруські фітоніми за дериваційною характеристикою поділяються на три ЛСГ: віддієслівні, відсубстантивні, відад’єктивні. Утворення східнослов’янських віддієслівних фітонімів має такі особливості: 1) базою для формування даної групи фітонімів стали дієслівні праіндоєвропейські основи (корені), що складають 35,95% і нараховують 647 лексичних одиниць; 2) у семантичній структурі праіндоєвропейських основ (коренів), до яких генетично зводяться через праслов’янську мову східнослов’янські фітоніми, існує складна ієрархічна співвіднесеність сем: інтегральна сема “дія”, диференційні семи “переміщення”, “вплив”, “стан”, “звучання”, а також потенційні семи “суб’єкт дії”, “об’єкт дії”, “знаряддя дії” та ін. Серед основних лексико-семантичних груп дієслівних праіндоєвропейських основ (коренів), що брали участь у фітонімічному утворенні, у подальшому на слов’янському, власне східнослов’янському рівні, є найбільш продуктивними лексичні підгрупи на позначення переміщення, деформації, ушкодження, звучання, почуття, існування, збільшення, випромінювання, присвоєння, поглинання, сприйняття, поверхневої фізичної дії. Формування ботанічної номенклатури здійснювалося переважно за такими динамічними семантичними моделями: дія → назва за дією, дія → суб’єкт дії → назва за суб’єктом, дія → об’єкт дії → назва за об’єктом, дія → суб’єкт дії → об’єкт дії → назва за об’єктом, дія → знаряддя дії → назва за знаряддям, дія → об’єкт → форма об’єкта → назва за формою.

Досліджений матеріал показав, що семантичні зміни праіндоєвропейських основ (коренів) характеризуються актуалізацією потенційних сем “суб’єкт”, “об’єкт”, “ознака”, “мета” та ін. Структура моделей розвитку праіндоєвропейських дієслівних основ (коренів) залежить від того, до якої лексико-семантичні групи вони належать. Якщо в праіндоєвропейський період у структурі дієслів певної групи поширеними були семи фізичної дії, впливу, динаміки і подібних, то на етапі праслов’янської мовної єдності більшість розглянутих дієслівних словоформ субстантивувалися – власне тут домінантними стали такі потенційні семи, як “суб’єкт фізичної дії”, “об’єкт фізичної дії”, “знаряддя фізичної дії” тощо.

Аналіз відсубстантивних східнослов’янських фітонімів виявив, що базою для утворення стали виключно іменні праслов’янські та праіндоєвропейські основи (корені). Кількість назв рослин цієї групи складає 13,5% і нараховує          243 лексичні одиниці. Вони  поділяються на шість ЛСГ за різними домінантними семами, що позначають різні фізичні об’єкти природнього світу, який оточує людину (назви рослин, тварин, птахів, продуктів харчування, частин тіла, місцевості). Формування ботанічної номенклатури сучасних східнослов’янських мов відбувалося за такими мотиваційними моделями семантичного розвитку, як: рослина → форма → назва за формою, рослина → форма плоду → назва за формою плоду, рослина → рослина, птах → форма → назва за формою, птах → колір → назва за кольором, птах → суб’єкт дії → об’єкт дії → назва за об’єктом, тварина → форма → назва за формою, частина тіла → форма → назва за формою,         місце → назва за місцем, продукт → об’єкт дії → суб’єкт дії → назва за суб’єктом дії, продукт → вміст → назва за вмістом, продукт → плід → назва за плодом.

Виявлено, що східнослов’янські відад’єктивні фітоніми складають 11,66% і нараховують 210 лексичних одиниць. Лексеми цієї групи виникли на базі праіндоєвропейських основ (коренів), що позначали різні види узагальнених, переважно фізичних ознак, які стали домінантними семами для чотирьох ЛСГ (стану, кольору, форми, розміру). Формування корпусу назв рослин здійснювалося передусім за такими мотиваційними семантичними моделями: ознака → назва за ознакою,  ознака → суб’єкт дії → об’єкт дії → назва за об’єктом, форма → частина   тіла → назва за формою, форма → предмет → назва за формою предмета, ознака → місце зростання → назва за місцем, колір → метал → назва за кольором металу, розмір → назва за розміром, ознака → носій ознаки (дупло) → назва цілого за частиною.

Аналіз запозичених відапелятивних фітонімів продемонстрував, що вони  етимологічно пов’язані з ботанічною номенклатурою таких індоєвропейських мов: західнослов’янські, грецька, латинська, германські, балтійські, кельтські, індоарійські та іранські. Джерелами запозичених відапелятивних фітонімів неіндоєвропейського походження, зафіксованих у східнослов’янських мовах, є такі мови: тюркські, афро-азіатські, китайсько-тибетські, дравідійські, уральські, індіанські. Тут представлено такі основні динамічні мотиваційні моделі семантичних змін фітонімічної лексики: форма → назва за формою; рослина → рослина; рослина → рослина₁; дія → суб’єкт дії → назва за суб’єктом; дія → назва за дією; дія → об’єкт дії → назва за об’єктом; частина тіла → форма → назва за формою.

Визначено групу фітонімів-запозичень відономастичного походження. Встановлено, що вони поділяються на дві підгрупи: назви рослин, мотивовані іменами осіб та топонімами. Формування складу східнослов’янських запозичених фітонімів відбувається за двома моделями семантичного розвитку: ім’я → назва за ім’ям та  місце → назва за місцем.

Порівняльно-історична характеристика семантики назв рослин у сучасних східнослов’янських мовах засвідчила, що склад цієї тематичної групи лексики формувався в кожній з названих мов за подібними або іноді майже тотожними динамічними мотиваційними семантичними моделями. Водночас у цьому процесі формується також історично зумовлена своєрідність ботанічної номенклатури східнослов’янських мов.

До перспективних напрямів подальших досліджень у розв’язанні проблеми походження та формування східнослов’янської ботанічної номенклатури слід віднести: визначення поняття праіндоєвропейської основи (кореня) як базової одиниці для виявлення певних семантичних змін у лексичній системі мови; встановлення семантико-словотвірних універсалій на позначення семантичних змін окремих шарів ботанічної номенклатурної лексики близькоспоріднених мов, зокрема, слов’янських; поглиблення етимологічного аналізу лексичних запозичень і виявлення при цьому ролі мови-посередниці на різних етапах історичного розвитку східнослов’янських мов; розширення аспектів типологічної       інтерпретації складу ботанічної номенклатури різних індоєвропейських мов, зокрема українських, російських і білоруських.