ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ: СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, висвітлено ступінь її розробленості, визначено об’єкт і предмет дослідження, мету й завдання, викладено теоретико-методологічну основу, наукову новизну,  теоретичне та практичне значення роботи, подано інформація про апробацію і публікацію результатів дослідження.

Перший розділ  − «Теоретико-методологічні аспекти розбудови концепції «Інтелектуальний капітал державного управління» − присвячений висвітленню стану наукової розробленості теми, його ґенезі, науковому обґрунтуванню поняття «Інтелектуальний капітал державного управління», основ теорії поля інтелектуального капіталу державного управління, виявленню його структури та основних  функцій.

У першому підрозділі − «Обґрунтування поняття Інтелектуальний капітал державного управління» подається авторське трактування визначення  понять інтелектуальний капітал та інтелектуальний капітал державного управління.  Інтелектуальний капітал – це рушійна сила розвитку суспільства, яка, використовуючи креативність інтелекту особистості, створює творчий менталітет нації з метою його використання в оптимізації соціального простору і забезпечення значного за обсягом, тривалого в часі  й інтегрального за характером економічного і соціального ефекту. Інтелектуальний капітал державного управління – це інтегральна соціологічна категорія, що відображає потребу держави в динамічному функціонуванні і розвитку на основі об’єктивних законів функціонування соціуму та  закономірностей управління як соціального інституту шляхом, взаємної конвертації різноманітних форм капіталу з метою  узгодження інтересів особистості, соціальних груп, нації, реалізації накопичуваних ними потенціалів і ресурсів, виходячи із соціокультурного контексту та механізмів підтримки цілісності будь-якої соціальної системи.      

У другому підрозділі - «Основи теорії поля інтелектуального капіталу державного управління» - особлива увага приділяється  науковому доказу  відповідності поля інтелектуального капіталу державного управління вимогам до функціонування полів згідно з теорією П. Бурдьє.

На відміну від П. Бурдьє, який  досліджував окремі поля лише у взаємодії з полем влади поза їх зв’язком з полем  інтелектуального капіталу державного управління  і тому не враховував його агент-структурну взаємодію з іншими полями, яка по суті повинна активно впливати на оптимізацію соціального простору, автор розглядає поле інтелектуального капіталу державного управління як суб’єкт управління, який  координує взаємодію різних полів з полем влади з метою оптимізації соціального простору відповідно до запропонованої автором концепції, і як  об’єкт управління, який є частиною соціального простору. 

Автором визначена структура поля інтелектуального капіталу державного управління  в координатах соціальний простір − соціальний час, що в процесі агент-структурної взаємодії породжує різного роду капітали, які концентруються і розподіляються  полем влади.  З позиції закону діалектики «єдність і боротьба протилежностей» можна констатувати, що процес агент-структурної взаємодії в полі інтелектуального капіталу державного управління передбачає діалектичну єдність двох стратегій: з одного боку, це стратегія конфлікту між полями, який був закладений з моменту їх появи, а з іншого, стратегія співпраці, при цьому єдність агентів відносна, тимчасова, а боротьба між ними абсолютна й постійна.

Як основа теорії поля інтелектуального капіталу державного управління виступають фундаментальні закони діалектики й економіки, відповідність  у функціонуванні яким дає йому можливість ефективно розвиватися в соціальному просторі. Вони надають можливість не тільки проаналізувати взаємодію окремих полів у полі інтелектуального капіталу державного управління, а й відстежити рух і перетворення їх капіталу.

У третьому підрозділі – «Структура поля інтелектуального капіталу державного управління»  — підкреслено подвійний характер людського капіталу, який відіграє вирішальну роль у становленні, з одного боку,  інтелектуального капіталу економіки, у якій він продуктивно використовується для створення прибутку, а, з другого боку, – інтелектуального капіталу державного управління, коли він вступає в суспільний процес і виконує соціально-економічну функцію, роль організатора і координатора соціальних процесів. Виходячи із структурно-функціонального і системного підходів та  інтегральної сутності інтелектуального капіталу державного управління, автор визначив  його структуру, що повинна взаємодіяти, реалізуючи політичну волю суспільства й ресурси влади,  використовуючи науково обґрунтовані технології управління,  з капіталами економічним (який відтворює прибуток), науковим (який створює необхідні технології управління) та юридичним (який створює необхідне законодавче поле). Саме ця взаємодія повинна привести, на погляд автора, до оптимального функціонування інтелектуального капіталу державного управління в процесі оптимізації соціального простору. 

Структурний капітал відіграє роль діалектичної ланки, що інтегрує в єдине системне ціле компоненти соціально-управлінської діяльності. Він пов'язує не тільки потреби і результат, а й засоби: останні повинні відповідати окресленим цілям. Якість структурного капіталу повинна бути адекватна меті, що постає перед інтелектуальним капіталом державного управління, і відповідати одному з основних принципів управління – відповідності системи й методів управління реальному потенціалу об’єкта управління, який не можна порушувати та впливати на стан і тенденції його розвитку.

Владний капітал зумовлюється специфічними функціями інтелектуального капіталу державного управління. Це те суттєве, що його відрізняє від інтелектуального капіталу в економіці, який інтенсивно і плідно  розвивається і приносить неабиякі дивіденди.