У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження та охарактеризовано міру її наукової розробленості, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, здійснено характеристику наукової новизни дисертації та з’ясовано питання щодо практичної значущості роботи.
У першому розділі –“Теоретико-методологічні засади вивчення феномену релігійної свідомості” – на основі синтезу теоретичних положень комплексу соціогуманітарних дисциплін встановлено теоретичні засади дослідження релігійної свідомості та методологічні принципи побудови її моделі. На підставі авторського бачення теоретичних засад і методологічних принципів дослідження за обраною темою розроблена концептуальна схема аналізу релігійної свідомості.
У розділі здійснено аналіз теоретичного доробку представників академічного релігієзнавства та соціогуманітарних наук стосовно використання їх арсеналу в дослідженні релігії та її структурних компонентів. Було з’ясовано специфіку цих наук у розумінні релігії, її складових, здійснено селекцію тих теоретичних положень, які допомогли поглибити уявлення про соціальну роль релігії та розширити теоретичний простір соціології. Це уможливило визначення місця релігійної свідомості у багатокомпонентній структурі релігії та встановлення її змісту й суті зв’язків з іншими складниками, придатними для емпіричного дослідження, такими як релігійна діяльність, релігійні відносини, релігійні інститути. Усі ці складники утворюють предметне поле соціології релігії, сутнісна особливість якої полягає у прагненні виявити зв’язки названих компонентів із соціальним середовищем, встановленні характеру цих зв’язків і взаємовпливів та їх дослідної фіксації. Аналіз цих компонентів у межах соціології може використовувати такі теоретичні напрацювання соціогуманітарних наук: гносеологічний підхід (філософія), положення про історичну зумовленість типів сучасної релігійної свідомості та поведінки, їх генетичний взаємозв’язок з минулими соціальними устроями і порядками (історія), доробки в дослідженні психіки віруючої людини на всіх рівнях її функціонування та розмежування свідомісних і позасвідомих складників (психологія), ідею про співвідношення традиції та інновації у взаємодії релігії, культури та суспільства (культурологія) тощо.
Застосування названих теоретичних положень і підходів для дослідження релігійної свідомості дало змогу виокремити різні способи з’ясування змісту та структури цього духовного феномену. За допомогою гносеологічного підходу виокремлено різні рівні релігійної свідомості – теоретичний та буденний; психологічний підхід робить можливим розгляд релігійної свідомості в сукупності релігійного світовідчуття, світосприйняття та світоставлення; культурологічний подає її в єдності релігійних норм, знань, цінностей, символів, зразків тощо. Окрему увагу приділено такому духовному утворенню, як релігійна віра, що є стрижнем, ядром, основою, інтегративною рисою релігійної свідомості. Було здійснено аналіз її змісту та обґрунтовано положення про те, що віра містить інтелектуальний, емоційний, вольовий (тобто свідомісні) та позасвідомий компоненти.
Внаслідок цього у розділі вироблено авторське визначення релігійної свідомості як особливого духовного феномену, специфічного способу ставлення до надприродних явищ, суть і основу якого становить віра у надприродні сили (яких вважають священними) і / або у релігійне вчення; це віра, що набула емоційно-вольових ознак та раціонально осмислилася релігійною людиною, завдяки чому остання як її носій може здійснювати через свою поведінку певний вплив на суспільні процеси та водночас залежати від них. Усвідомлена релігійна віра становить стрижень релігійної свідомості, довкола якого розташовуються певні релігійні істини, норми, символи, цінності, орієнтації, зразки, санкції, упередження. Всі ці елементи мають теоретико-пізнавальну, емоційно-оціночну та діяльнісно-вольову складові. Це робоче означення релігійної свідомості акцентує на чотирьох обов’язкових її ознаках: наявності релігійної віри, знань про релігію, емоційного ставлення до неї та волі до реалізації її положень у повсякденних релігійних і ширше – соціальних практиках. Релігійні знання, емоції та воля є характеристиками цього різновиду свідомості, тоді як віра надає останній статусу власне релігійної і становить її фундамент.
Оскільки кожна зі складових релігійної свідомості містить (тією чи іншою мірою) наслідки пізнавальної діяльності, емоційні переживання та готовність до участі в релігійному житті, просякнуті вірою, то запропоновано розглядати релігійну свідомість як цілісне духовне утворення. Застосування принципу цілісності до визначення релігійної свідомості дало змогу зробити висновок про доцільність введення у понятійно-категоріальний апарат моделі її соціологічного дослідження терміна “вимір”. Виходячи із твердження про те, що поєднання знань, емоцій та волі зумовлюють усі свідомісні процеси, було побудовано модель дослідження релігійної свідомості у вигляді тривимірного простору, у межах якого остання формується, функціонує і набуває певного соціального значення. Основними вимірами у цьому випадку виступатимуть теоретико-пізнавальний (когнітивний), емоційно-оціночний (афективний) і діяльнісно-вольовий (конативний). Зміст першого – теоретико-пізнавального виміру – становлять погляди та уявлення про об’єкт віри, об’єкти релігійного відображення і пізнання, а також про всі ті явища, які можуть усвідомлюватися й пізнаватися в релігійному плані; змістом емоційно-оціночного виміру є психічні стани, почуття, прагнення, бажання, поривання, емоції та оцінки віруючого; всі вони завдяки конативному компоненту (змістом якого є установки, воля, прагнення і вміння особи здійснювати свою діяльність), набуваючи особливої спрямованості на надприродне, становлять зміст життя віруючої людини.
Виходячи з цього, створена теоретична схема ієрархії можливих станів релігійної свідомості, рівня розвитку та міри сформованості її вимірів. Для дослідження когнітивного виміру запропоновано застосування принципу зростаючої раціональності знань (від накопичення побутових знань релігійного характеру через їх систематизацію та раціоналізацію до гнучкої системи релігійних знань). Для афективного виміру, відповідно, – принцип зростання емоційного навантаження (від релігійних настроїв через емоції до складних почуттів релігійного характеру). Для ієрархізації конативного виміру запропоновано застосувати положення диспозиційної концепції В. Ядова (у вигляді переходу від релігійних установок через спрямованість до ціннісних орієнтацій стосовно релігійного життя).
У цьому ж розділі визначено ряд критеріїв, прийомів та методик для визначення рівня розвитку й міри сформованості кожного з вимірів. Для когнітивного виміру релігійної свідомості запропоновано такі критерії, як повнота знань, логічність, внутрішня узгодженість, обґрунтованість, ригідність, лабільність тощо. Кожна сходинка в межах когнітивного вектора має певне функціональне навантаження. Зростання рівня розвитку когнітивного виміру релігійної свідомості респондента відображає рух від інтуїтивної (бездоказової) віри до певного, внутрішньо обґрунтованого релігійного світогляду, який базується на релігійних цінностях і положеннях. Відбувається перехід від догмату до гнучкої (прагматичної та часто еклектичної) новітньої свідомості, що дає змогу особі трактувати релігійні настанови у “зручному” для неї сенсі.
Як критерії для визначення стану розвинутості та сформованості афективного виміру релігійної свідомості запропоновано такі: сила/слабкість, наявність/відсутність оціночного ставлення, постійність/мінливість, наявність/ відсутність відстоювання своєї точки зору тощо. Зростання рівня розвитку афективного рівня означає зростання значущості релігії в житті особи, підвищення її можливості регулювати емоційні стани у різних життєвих ситуаціях. Емоції надають особі життєдайної сили для реалізації релігійних положень та вимог.
