«Знаковое снаряжение повседневного взаимодействия» в контексте социальных изменений (на примере современной Украины)

Краткое содержание

У вступі подано обґрунтування актуальності теми, визначено об’єкт, предмет, мету та основні завдання дослідження, його теоретико-методологічні підстави, показано його наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, форми та характер апробацій.

У першому розділі “Знакове спорядження повсякденної взаємодії як соціокультурний феномен” представлений теоретичний аналіз цього соціального феномена. Підрозділ 1.1 “Знакове спорядження повсякденної взаємодії у концепції І. Гофмана” вирішує завдання аналізу гофманівського бачення природи соціального буття речей. Підрозділ містить два параграфи. У параграфі 1.1.1 на основі аналізу текстів І. Гофмана відтворений загальний контекст використання даної категорії, а саме функціонування речей у якості соціальних знаків у повсякденному житті. У параграфі представлений логіко-семантичний аналіз поняття “знакове спорядження повсякденної взаємодії”. “Спорядження” як складова категорії вказує, по-перше, на інструментальний контекст розгляду об'єкта дослідження; соціальні актори використовують його для досягнення певної мети. По-друге, на те, що цей феномен є чимось чужим природній людській вітальності, є складовою матеріально-речового середовища, на відміну від таких неречових засобів самопрезентації, як мова, жестикуляція, міміка та ін., які є природним знаковим “вираженням”. “Знакове” як складова досліджуваної категорії вказує на її семіотичну природу, тобто на те, що ці речі є засобом репрезентації соціокультурних смислів. Поняття “повсякденна взаємодія” також звужує значення категорії, численні споріднені феномени (наприклад, знакове спорядження релігійної містерії або карнавалу) не входять таким чином до об’єкту роботи. Виходячи з цього, було сформульовано авторську дефініцію знакового спорядження повсякденної взаємодії: це система речей, які мають культурний смисл і використовуються з метою реалізації власної самопрезентаційної стратегії (презентації статусної приналежності, статусних домагань, соціокультурної ідентичності).

У параграфі 1.1.2 проаналізовано, як категорія “знакове спорядження повсякденної взаємодії” співвідноситься з категорією “символи класового статусу”, яка також є широко вживаною у соціодраматургійному підході у соціології. Це завдання вирішено на основі аналізу основних традицій та підходів до вивчення знакових феноменів культури у сучасному гуманітарному знанні: інтеракціоністського, психоаналітичного, феноменологічного та семіотичного підходів. Виходячи з огляду основних положень цих підходів, обґрунтовано використання семіотичного підходу як найбільш чіткого у визначеннях (на відміну від інтеракціоністського) та, завдяки своєму дещо формалізованому, орієнтованому на аналітичну універсальність характеру, найбільш придатного для вивчення масових явищ (на відміну від феноменологічного та психоаналітичного, перш за все орієнтованих на вивчення унікального). Спираючись на роботи Р. Барта, А.Ф Лосєва та Ю.М. Лотмана, визначено відмінність між такими знаковими феноменами, як власне знак і символ. Символ є сам по собі одиничним цілісним висловом; на відміну від нього, знак є несамодостатнім семіотичним об'єктом, елементом вислову. Категорія “знаковий феномен” є загальною, вона містить у собі як саме знак, так і символ.

Співвідношення між категоріями “знакове спорядження повсякденної взаємодії” і “символи класового статусу” таким чином є наступним: це близькі, взаємно пересічні поняття, але далеко не синонімічні. У якості знакового спорядження повсякденної взаємодії можуть виступати як власне символи класового статусу, так і статусні знаки, але далеко не кожен символ класового статусу або статусний знак може розумітися як знакове спорядження, бо не усі вони існують у речовій, предметній формі. Також у параграфі 1.1.2 наведені загальні відомості щодо диференціації знакових феноменів. Так, знакові феномени розрізняються за каналом їх сприйняття, мірою їх сталості, походженням та семантикою. Ці відомості використовуються в подальшому при розробці типологічних схем для аналізу знакового спорядження повсякденної взаємодії.

Підрозділ 1.2 “Функції знакового спорядження повсякденної взаємодії у соціальній взаємодії” також містить два параграфи. Параграф 1.2.1 присвячено питанням соціального сприйняття, завдяки якому знакове спорядження виконує свою головну функцію – забезпечення можливості самопрезентації індивіда, і таким чином виступає у якості інструменту, що упорядковує повсякденну взаємодію.

Здійснено синтез теорії соціального сприйняття П. Бурдьє та теорії фреймів соціальної взаємодії І. Гофмана. Це створює концептуальну базу, необхідну для вирішення завдань, що поставлені у роботі. Концепти “схема сприйняття”, “схема оцінювання” і “схема відтворення” (складові габітусу) дозволяють сфокусувати увагу на структурній обумовленості процесів сприйняття знакового спорядження повсякденної взаємодії, що відбуваються на рівні індивідуальної свідомості. Категорія “фрейм соціальної взаємодії” демонструє структурний характер організації мікросоціальної взаємодії. Показано, що фрейм соціальної взаємодії у даному контексті слід розглядати як конвенцію щодо того, які схеми сприйняття, оцінювання і відтворення знакового спорядження повсякденної взаємодії будуть задіяні у конкретній соціальній ситуації.

Аналіз соціального сприйняття знакового спорядження повсякденної взаємодії дозволив виділити два основні аспекти самопрезентації: екзотеричний і езотеричний. Екзотеричний аспект полягає у використанні знакового спорядження, що одноманітно інтерпретується широким колом можливих спостерігачів, езотеричний – в самопрезентації, зрозумілій тільки сукупності носіїв специфічних схем сприйняття й оцінювання. Виділено й обґрунтовано відповідні (екзотеричну та езотеричну) стратегії самопрезентації за допомогою знакового спорядження повсякденної взаємодії.

У параграфі розглянуто роль знакового спорядження повсякденної взаємодії у процесі фреймування соціальних ситуацій, тобто процесі колективного творення формату соціальної ситуації та рамок взаємодії. Виділено два основних її аспекти: функціональний (підтримуючий) і конфліктний (трансцендуючий). Функціональний аспект ролі знакового спорядження повсякденної взаємодії в процесі фреймування полягає в необхідності “синхронізації” реальності фрейму і соціокультурних смислів, які репрезентує знакове спорядження, що використовується актором під час взаємодії. Трансцендуючий аспект полягає в можливості використовувати знакове спорядження повсякденної взаємодії для порушення меж фрейму.

У параграфі 1.2.2 розглянуті ритуал та гра як засоби організації використання знакового спорядження повсякденної взаємодії та доведено, що у цьому контексті їх можна розуміти як найбільш фундаментальні фрейми, що регулюють репрезентацію соціального статусу. Обґрунтовано, що ритуал у цьому контексті є фреймом, який забезпечує якнайповнішу регламентацію будь-якої знакової активності, підпорядкування її непорушним правилам й інтеграцію в загальний символічний порядок. Правила гри, навпаки, носять гнучкий і рухливий характер, практика використання знаків стає більш варіабельною, і саме за рахунок цієї варіабельності досягається можливість “виграшу”. У світі загальної тенденції “іграізації” (С.О. Кравченко) знакового спорядження повсякденної взаємодії обґрунтовано, що в сучасному суспільстві знакове спорядження використовується не стільки для репрезентації актуального соціального статусу (“посвідчення соціального статусу” в категоріях І. Гофмана), скільки для репрезентації статусних домагань.

У підрозділі 1.3 “Типологія знакового спорядження повсякденної взаємодії” запропоновано підходи до систематизації різноманіття речей, що функціонують у якості знакового спорядження повсякденної взаємодії. Серед них підходи, що цілком відповідають тим, що запропоновані для осмислення знакових феноменів взагалі у підрозділі 1.1: 1) за каналом сприйняття, перцепції: зір, слух, нюх (враховуючи умови сучасної культури не є доречним окремо розглядати смакову і тактильну перцепції в контексті сприйняття знакового спорядження). Зазначено, що деякі види знакового спорядження можуть сприйматися тільки за допомогою одного каналу сприйняття, інші – комплексно; 2) за властивостями семантики (загальнодоступна або специфічна); 3) за походженням (штучне або природне); 4) за комбінаторними властивостями (комбінований знак або самодостатній символ); 5) за формою організації застосування (ритуальна або ігрова).

Також запропоновано два специфічних, розроблених безпосередньо для знакового спорядження, підходи до типологічного аналізу: 6) за ступенем дистанційованості знакового засобу від тіла індивіда, який означує за його допомогою свою діяльність (знакове спорядження упроваджене в тіло або мінімально дистанційоване від тіла, яке виконує свою знакову функцію тільки при контакті з тілом та максимально дистанційоване, таке, що грає свою роль і у разі відсутності власника); 7) за зоною дії знакового спорядження – дистанцією, на якій партнер по взаємодії здатний розпізнати і сприйняти знак. На базі напрацювань, здійснених в рамках соціально-психологічних досліджень проблем сприйняття, виділено дві основні зони дії знаку: зона 1 (до 3,5 метра), зона 2 (понад 3,5 метрів).

У другому розділі роботи “Знакові аспекти соціальних змін” представлено теоретичний аналіз знакового спорядження повсякденної взаємодії як символічного виміру, а також діючого фактору змін, що відбуваються у суспільстві.

У підрозділі 2.1 “Соціальні зміни у соціологічній рефлексії” представлено огляд основних теорій соціальних змін (еволюційні теорії, формаційні та циклічні, модернізаційний, транзитивний та трансформаційний підходи, динамічна перспектива осмислення соціальності). На базі огляду цих теорій обґрунтовано використання у роботі теоретичного підходу, що розглядає соціальні зміни як іманентну властивість суспільства, а саме суспільство – як процес, бо динамічна перспектива розгляду суспільства, на думку ряду авторитетних дослідників (П. Штомпка, Л.Г. Іонін), має найбільший евристичний потенціал по відношенню до сучасних гіпердинамічних соціальних реалій і, крім того, найгармонійніше поєднується з основними положеннями соціокультурного підходу, що є методологічною базою роботи. Також у розділі показано, що для сучасної соціальної науки характерним є високий ступінь зацікавленості саме символічними аспектами соціальних змін. Знакові феномени аналізуються, по-перше, як поле репрезентації інституціональних і стратифікаційних систем, по-друге, як рушійний фактор соціальних змін. Показано, що зміни у знаковому спорядженні повсякденної взаємодії є невід’ємною складовою соціальних змін і тому мають вивчатися у соціології.

Підрозділ 2.2 “Знакове спорядження повсякденної взаємодії у концепції культурних інсценувань” розкриває знакове спорядження повсякденної взаємодії як елемент презентаційної сторони культурної форми (в категоріях Л.Г. Іоніна). Знакове спорядження повсякденної взаємодії у цьому контексті є одним з найбільш важливих інструментів ігрової репрезентації в процесах інсценування культурної форми та інтеграції індивіда у відповідне соціокультурне середовище. Доведено, що у культурному інсценуванні домінує екзотеричний аспект самопрезентації за допомогою знакового спорядження повсякденної взаємодії, а саме культурне інсценування може розумітися як екзотерична стратегія самопрезентації. Ці аспекти стають украй важливими в сучасному динамічному соціальному житті, в умовах полістилізму культури. Доведено, що, хоча й теорія культурних інсценувань була розроблена для інтерпретації екстраординарної ситуації культурного розриву, її положення можуть бути використані для осмислення ординарних соціокультурних процесів динамічного суспільства споживання. Для адаптації цієї теорії до потреб аналізу суспільства споживання необхідно враховувати діалектичний характер зв'язку процесів становлення культурної форми й інтеграції індивіда у культурну форму.

У підрозділі 2.3 “Зміни у знаковому спорядженні повсякденної взаємодії у суспільстві споживання” узагальнені особливості характеру функціонування знакового спорядження повсякденної взаємодії в умовах суспільства споживання. Концепт “суспільство споживання” інтерпретується як характеристика дискурсивної системи, релевантної для суспільства (Ж. Бодрійяр), а не як узагальнений показник рівня споживання населення. Суспільство споживання розкрито як суспільство тотальної гри, що нав’язує соціальним акторам певні форми знакової активності та стратегії спектакулярної за своїм характером самопрезентації. Смислові області, до яких відсилає знакове спорядження повсякденної взаємодії, є, в основному, штучно сконструйованими в результаті маркетингово-культуротворчої діяльності. Правила, що регулюють застосування знакового спорядження повсякденної взаємодії, об'єднані у систему моди. Ці правила мають м'який, гнучкий і рухливий (в порівнянні з ритуалом і каноном) ігровий характер, що не виключає імперативності і тотальності характеру самого нав’язування гіперактивної самопрезентації кожному актору, що претендує на соціальний успіх.

У цих умовах знакове спорядження повсякденної взаємодії виступає репрезентацією соціального успіху гравця, а сам соціальний успіх багато у чому починає асоціюватися із успіхом у сфері споживання. Деритуалізація, гнучкість і рухливість “правил гри”, у яку включено знакове спорядження повсякденної взаємодії, має на зворотному боці репресивний імператив “суспільства спектаклю”: здаватися, щоб жити, і жити, щоб здаватися.

Становлення суспільства споживання є важливим аспектом пострадянських соціальних змін в українському суспільстві. Суспільство споживання нав’язує своїм членам особливі режими використання знакового спорядження повсякденної взаємодії, однак у процесі становлення цього типу суспільства поруч можуть діяти різні режими, а діяльність у відповідності із легітимними споживацькими стандартами може бути ускладненою навіть для носіїв сформованої консюмеристської культури.

Соціальною базою суспільства споживання є середній клас. У роботі, спираючись на сучасні соціологічні дослідження, показано, що, хоча й доля населення України, яка може бути віднесена до середнього класу за міжнародними стандартами реального споживання, є досить малою, самоідентифікація з цією спільнотою є вкрай поширеною. Результати емпіричних соціологічних досліджень показують, що споживання як знак соціальної належності є вкрай значущим саме для представників так званого “суб’єктивного середнього класу”. Таким чином, можна говорити про специфічні стратегії спектакулярної самопрезентації, що практикують індивіди, які ідентифікують себе з середнім класом у суспільстві споживання, що знаходиться в процесі становлення. Питання, яким чином індивіди, що ідентифікують себе із середнім класом, вирішують проблему невідповідності їх намагань реаліям, які стратегії репрезентації даних домагань у ситуації обмеженості ресурсів використовуються, набувають особливої гостроти, оскільки знакове спорядження повсякденної взаємодії у цьому контексті є матеріальною об'єктивацією реально існуючого соціального протиріччя.

У третьому розділі “Знакове спорядження повсякденної взаємодії в умовах становлення суспільства споживання” надані результати проведеного автором емпіричного дослідження, яке мало на меті охарактеризувати зміни у характері репрезентації соціального статусу за допомогою знакового спорядження повсякденної взаємодії у контексті пострадянських соціальних змін в українському суспільстві.

Підрозділ 3.1 “Фрагменти програми дослідження ”Знакове спорядження повсякденної взаємодії: репрезентація соціального статусу в умовах становлення суспільства споживання”” містить опис проблемної ситуації, визначення об’єкту, предмету, мети та завдань емпіричного дослідження, на основі попереднього теоретичного аналізу сформульовані гіпотези, обґрунтований метод дослідження та наведено емпіричну інтерпретацію понять.

Емпіричні дані отримані завдяки використанню якісної методології соціологічного дослідження, а саме – завдяки глибинному інтерв’ю. Відбір респондентів – цілеспрямований, за допомогою методу “снігового кому” за низкою критеріїв. Оскільки у дослідженні вивчалися питання становлення суспільства споживання в Україні, головний критерій відбору респондентів – самоідентифікація із середнім класом (тобто, “суб’єктивний середній клас”), який є соціальною базою суспільства споживання. Також критеріями відбору респондентів були вік (респондентів було поділено на 3 групи за  віком: 18 – 28, 35 – 40, 45 років та більше, всього опитано по 20 респондентів у кожній), стать (по 10 респондентів чоловічої та по 10 жіночої статі у кожній віковій групі), та місце проживання (мешканці м. Харкова або особи, що прожили у Харкові не менш ніж 20 років). Польовий етап дослідження здійснений у березні – червні 2007 р.

У ході дослідження був здійснений збір інформації, яка дозволила реконструювати повсякденні уявлення респондентів щодо знакових властивостей речей у повсякденному житті (для отримання цієї інформації використовувалися у тому числі питання, сформульовані у проективній формі) та характеру змін, що відбулися із практикою репрезентації соціального статусу через речі у процесі пострадянської трансформації.

Підрозділ 3.2 “Об’єктивація різних соціальних статусів у знаковому спорядженні повсякденної взаємодії” містить узагальнення щодо ролі знакового спорядження у впорядкуванні повсякденної взаємодії у сучасному українському суспільстві. На основі аналізу уявлень респондентів визначена значущість різних видів знакового спорядження, що дозволяє типізувати партнера по взаємодії. Так, одяг, взуття, житло й аксесуари є вкрай значущим для визначення представників всіх шарів українського суспільства. Обстановка квартири виявляється значимим фактором для конструювання образу найменш дистанційованих соціальних груп. Значущість автомобіля як знакового спорядження в уявленнях респондентів зростає разом із соціальною позицією його власника.

Доведено, що знакове спорядження повсякденної взаємодії є засобом диференціації бажаних та небажаних партнерів по взаємодії. Так, у більшості випадків респонденти декларують небажання у звичній рутинній повсякденній ситуації взаємодіяти із соціально дистанційованими категоріями – з людьми, чиє положення в суспільстві є вищим або нижчим ніж положення респондента. Виразні показники розкоші або занедбаності у знаковому спорядженні є фільтром, який забезпечує відсів небажаних суб’єктів з кола потенційного партнера. Також серед небажаних партнерів по взаємодії, яких можна типізувати через характерне знакове спорядження повсякденної взаємодії, були названі представники інших соціокультурних спільнот – неформальних молодіжних рухів (характерний одяг та атрибутика), працівники правоохоронних органів, спортсмени, що займаються силовими видами спорту, кримінальні елементи (останні категорії, на думку респондентів, поєднує спільний виразний стиль одягу) та (у декількох інтерв’ю) представники інших етнічних спільнот.

У якості можливого й бажаного партнера по анонімній взаємодії більшість респондентів бачить суб’єкта, чиї соціальні характеристики, що знаходять вираження у знаковому спорядженні повсякденної взаємодії, не надто відрізняються від їх власних. Типізувати потенційного партнера по взаємодії можливо завдяки такому знаковому спорядженню повсякденної взаємодії, як одяг (його стиль, стан і якість), взуття (якість і чистота), аксесуари (так, наприклад, якісні навушники можуть свідчити про те, що їх власник цікавиться музикою), прикраси, і товари, які під час взаємодії споживає незнайомець, так звані “товари публічного споживання” (наприклад, пиво або цигарки).

У підрозділі 3.3 “Знакове спорядження повсякденної взаємодії у контексті пострадянських соціальних змін: ретроспективний аналіз” описані й узагальнені уявлення респондентів, що стосуються знакового спорядження повсякденної взаємодії, яке використовувалося різними соціальними шарами в пізньорадянський період (70 – 80 рр. ХХ ст.), в період перебудови й перших років незалежності України та у сучасному українському суспільстві.

На основі аналізу емпіричного матеріалу доведено, що у досліджуваний період (з 70-х рр. ХХ ст. до сьогодення) найбільших змін зазнало знакове спорядження повсякденної взаємодії представників вищих шарів суспільства. Автентичний стиль радянської еліти в період культурного розриву змінився дисгармонійним стилем екзотеричного демонстративного споживання, за допомогою якого здійснювалося інсценування багатства, що стає в нових соціокультурних умовах безперечною й загальновизнаною соціальною цінністю. У наш час способи елітарної самопрезентації за допомогою знакового спорядження повсякденної взаємодії інтегрувалися в загальносвітовий, глобалізований стандарт елітарного стилю.

Емпіричні дані показують, що зміни, які відбулися із знаковим спорядженням середніх шарів суспільства, також мають фундаментальний характер. У пізньорадянський період знакове спорядження повсякденної взаємодії середніх шарів суспільства носило канонічний характер і регулювалося уніфікуючими модними стандартами. У період перебудови та перших років незалежності України канонічний характер також панував у самопрезентації середніх шарів за допомогою знакового спорядження повсякденної взаємодії. Разом із тим, у цей період на тлі різкого падіння рівня життя більшості населення України підвищилися вимоги до демонстративних аспектів споживання. У наш час ці вимоги не стають менш актуальними, однак знакове спорядження повсякденної взаємодії демонструє тенденцію до диференціації. Уніфікуючі канони поступаються місцем розмаїттю зразків стилізації. Разом із тим, знакове спорядження повсякденної взаємодії остаточно інтегрується в сферу товарного споживання. Якщо у пізньорадянський період, під час перебудови й перших років незалежності самостійне виготовлення одягу й аксесуарів було поширене серед середніх шарів суспільства, то у наш час ця практика втрачає актуальність. Знакове спорядження повсякденної взаємодії остаточно стає продуктом купівлі-продажу, а економічні смисли набувають значення невід'ємної частини його семантики.

Протягом зазначеного періоду найменших змін зазнало знакове спорядження повсякденної взаємодії представників “соціального дна”, однак деякі зміни відбулися й з ним. Виходячи з емпіричних даних показано, що в період перебудови розрив між знаковим спорядженням соціальних шарів, у тому числі середніх і нижчих, став більш рельєфним, що зберігається і у наш час. Разом із тим, ускладнення, диференціація, зростання розмаїтості матеріально-речового середовища сучасного суспільства й розвиток консюмеристської культури знаходить вираження й у знаковому спорядженні найменш благополучних соціальних категорій.

У висновках дисертації узагальнено результати дослідження, визначено перспективи подальшого наукового вивчення проблеми.

Виходячи з ідей І. Гофмана та на основі аналізу його текстів, автором сформульовано дефініцію специфічного соціокультурного феномену – знакового спорядження повсякденної взаємодії. Знакове спорядження повсякденної взаємодії є наочною речовою репрезентацією соціальних смислів, які є релевантними для тієї або іншої соціокультурної системи. Як репрезентативний засіб знакове спорядження повсякденної взаємодії – фундаментальний соціокультурний феномен, що є присутнім у кожній з відомих культур.

Показано, що репрезентаційна роль знакового спорядження повсякденної взаємодії не зводиться до виконання функції “посвідчення соціального статусу”, у рамках якої в мікросоціологічних теоріях традиційно розглядалися семіотичні аспекти соціального буття речей. Доведено, що логіка репрезентації соціокультурних смислів у знаковому спорядженні повсякденної взаємодії може бути більш адекватно осмислена за допомогою звернення до теорії гри та ритуалів.

Ритуал – це спосіб організації соціальної практики, при якому всі її знакові аспекти жорстко регламентуються й виступають як репрезентанти ієрархічно супідрядних елементів цілісної системи – символічного універсуму. Знакове спорядження повсякденної взаємодії у культурі, для якої характерне домінування ритуального способу організації соціальної взаємодії, є регламентованим за низкою критеріїв, серед яких основні – соціальний статус особи та параметри соціальної ситуації.

Ритуальна регламентація знакового спорядження повсякденної взаємодії характерна, в основному, для архаїчних і традиційних культур, у модерному суспільстві знакове спорядження зазнає певних змін. Характер його регламентації стає канонічним, але при цьому втрачаються сакральні підстави для цієї канонічності, символічний універсум розпадається на космологічний і соціальний сегменти, зв'язок між якими стає проблемним (на відміну від міфологічної тотожності у традиційній культурі). Знакове спорядження повсякденної взаємодії стає засобом репрезентації суто соціальних ієрархічних смислів, однак санкції за порушення канонів втрачають свою визначеність. Обґрунтовано, що саме в цій соціокультурній ситуації виправданий характер носить трактування знакового спорядження повсякденної взаємодії як “посвідчення соціального статусу” – справжнього або підробного.

У постмодерній соціокультурній ситуації канонічний характер знакового спорядження замінюється ігровим. Репрезентація не стільки реального соціального статусу, скільки статусних домагань стає не виключенням, а загальним правилом й, більше того, соціокультурним примусом. Знакове спорядження повсякденної взаємодії стає реквізитом у глобальній постановці “суспільства спектаклю”.

Проведене емпіричне дослідження підтвердило гіпотезу про зміну характеру репрезентації соціокультурних смислів у знаковому спорядженні повсякденної взаємодії в умовах становлення суспільства споживання у сучасній Україні. У соціокультурній ситуації останніх десятиліть існування СРСР знакове спорядження соціальних шарів мало канонічний характер. Існував своєрідний канонічний стиль, відповідно до якого формувалося знакове спорядження радянської еліти. Самопрезентація середніх шарів суспільства керувалася уніфікованими модними стандартами.

Виходячи з аналізу емпіричних даних, показано, що у період перебудови та перших років незалежності України відбулися суттєві зміни. Канонічний характер знакового спорядження повсякденної взаємодії знайшов вираження й у новій соціокультурній ситуації. Разом із тим, по-перше, у ситуації економічної кризи парадоксальним чином підвищилося значення знакового спорядження повсякденної взаємодії як засобу репрезентації (або симуляції) соціального успіху. По-друге, ішов процес диференціації канонів самопрезентації за допомогою знакового спорядження повсякденної взаємодії усередині соціальних шарів (як вищого, так і середнього шару).

Ці тенденції знаходять вираження й у соціокультурній ситуації сучасного українського суспільства. У наш час елітарний стиль самопрезентації за допомогою знакового спорядження повсякденної взаємодії набув, у порівнянні з періодом перебудови та перших років незалежності України, більшу впорядкованість, однак міра його канонічності не порівнянна з канонічним набором знакового спорядження радянської еліти. Знакове спорядження, що використовується середніми шарами, носить украй диференційований і різноманітний характер, конструювання індивідуального стилю самопрезентації за його допомогою припускає еклектику. Це певною мірою торкнулося також і нижчих шарів українського суспільства; різноманітність речового середовища призводить до того, що знакове спорядження нижчих шарів суспільства також ускладнюється, стає більше різноманітним.

Ці тенденції відповідають загальносвітовому контексту та будуть знаходити вираження й надалі. Розмаїття і плюралізм стратегій самопрезентації за допомогою знакового спорядження – природний наслідок полістилістичного характеру суспільства споживання. В актуальному соціокультурному середовищі знакове спорядження повсякденної взаємодії є повністю інтегрованим у систему економічного споживання, купівлі-продажу, і репрезентує споживчі можливості та консюмеристську активність суб'єкта.

Теоретичні та емпіричні висновки роботи формують перспективи та напрямки подальшого розвитку тематики. У дослідженні вивчалося функціонування знакового спорядження повсякденної взаємодії у соціокультурній ситуації великого міста (на прикладі м. Харкова). Це соціокультурне середовище є найбільш сприйнятливим до загальносвітових тенденцій, що є аргументом на користь його аналізу. Разом із тим, тему для окремого дослідження могло б становити те, як ці тенденції виражають себе в інших соціокультурних середовищах: у сільській місцевості, у регіонах з яскраво вираженими етнічними традиціями, в окремих субкультурних анклавах. Окремі аспекти даної проблематики знайшли відбиття в інтерв'ю, у яких респонденти описували небажаного партнера по взаємодії, “іншого”, що вказує на значущість цих аспектів.

Перспективним напрямком досліджень у сфері, пов'язаним з проблематикою роботи, є аналіз “моделювання тіла” – практики зрощування людської тілесності із чужорідними предметами. У наш час це явище не є масовим, однак деякі автори прогнозують його розвиток і поширення в недалекому майбутньому. У ситуації, коли стає усе складніше провести межу між людським тілом і речами, коли сама тілесність стає продуктом інженерного конструювання (різні форми боді-арту, пластична хірургія та ін.), питання наукового осмислення речей набувають особливої актуальності.

Також перспективним є вивчення питань ефективності використання тих або інших видів знакового спорядження повсякденної взаємодії, у першу чергу того, що свідомо конструюється (реклама та промоушн, створення корпоративного стилю й культури та тощо). У цьому випадку необхідним є застосування кількісних методів дослідження (опитування цільової групи, тестування та ін.). Положення, висунуті в рамках даної роботи, можуть скласти необхідну теоретичну й концептуальну базу для проведення досліджень такого роду.

У Додатку у формі таблиці наведено узагальнені результати аналізу уявлень респондентів щодо змін знакового спорядження повсякденної взаємодії, що використовувалось різними соціальними шарами протягом досліджуваного періоду.