СОЦИОКУЛЬТУРНАЯ ГЕТЕРОГЕННОСТЬ НОВОСТЕЙ В НАЦИОНАЛЬНОМ МЕДИА ПРОСТРАНСТВЕ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми, формулюється мета й завдання дослідження, викладаються новизна і практична значимість отриманих результатів, наводяться відомості про апробацію дисертаційного дослідження й публікації автора.

У першому розділі «Методологічні основи дослідження масової комунікації» були розглянуті й узагальнені найавторитетніші теоретико-методологічні концепції масової комунікації. Поряд із багатьма іншими дослідниками поняття «масова комунікація» активно використовує американський психолог і соціолог Ч.Кулі на початку 30-х років минулого століття. Причому відразу ж стосовно до газет, радіо й кіно, тобто до «засобів масової інформації», що, головним чином, й виконували тоді роль «посередників» між територіально локалізованими індивідами й загальнозначущими цілями й цінностями.

Масовими ж вони також виявлялися з огляду на внутрішньо притаманні їм характеристики. Насамперед, їм властива практично невтримна експансія: задовольнятися локальним означає приректи себе на застій та деградацію. І тому прагнення до глобального, про що свого часу майже вичерпно сказав М.Маклюен, є умовою виживання засобу інформації: він не в змозі існувати, не будучи саме «масовим». Звідси ще

одна відмітна риса комунікації в епоху Модерну. Як і під час структурної

трансформації публічної сфери, про яку говорив Ю.Хабермас, масова комунікація є комунікацією «понад» наявними соціальними й культурними відмінностями, їхнім комунікативним подоланням.

Далі, щоб оформити свою аудиторію в якості масової, засоби комунікації  конституюються як великі організації по створенню й поширенню інформації.  Тенденція до створення великих медіа-холдингів, практично медіа-імперій, що рано виявилася і тільки підсилювалася протягом усього ХХ століття, остаточно зводить відносини відправника інформації та її одержувача до статусу ринкових, а виробництво інформації затверджує в якості «масового», заснованого на відтворювальних технологіях і техніках. Диверсифікованість виробництва інформації, що припускає об'єднання в медіа-імперії різних засобів інформації і є умовою успішності інформаційного бізнесу, не могла не тривожити прихильників ліберального плюралізму в західних суспільствах, що стурбовані підтриманням балансу між бажаним ступенем диверсифікованості джерел інформації для власника та забезпеченням вільного доступу споживача до ЗМІ, яким він віддає перевагу.

Аналіз спеціальної літератури показав, що місце й роль засобів масової інформації у суспільстві були історично рухливими. Реальним зрушенням, що відбувалися, відповідала еволюція уявлень про ЗМІ, що втілювалися в теоретичні підходи і більш-менш розвинуті й аргументовано підтверджені концепції, найповніший огляд яких представлений у працях Д.Маквейла. Так, трактування медіа як інстанції, що монополізує вплив і встановлює контроль над установками й цінностями масової аудиторії (Г.Лассуел), із часом доповнилося точкою зору, що обґрунтовує наявність впливу на ЗМІ з боку об'єднаних у громадянське суспільство індивідів. Досить рано виявилося, що претензії медіа на незалежність істотно коректуються економічним і політичним контекстами функціонування преси, радіо й телебачення, як це продемонстрували ще Г.Лассуел та П.Лазарсфельд. У сучасній науковій літературі домінує підхід, що припускає складну за походженням і погано передбачувану за своїми наслідками взаємозумовленість ЗМІ та суспільства, як про це переконливо сказано у П.Бурд’є.

У дисертаційному дослідженні було показано також, що представлені в соціології масових комунікацій концептуалізації ролі та місця засобів масової інформації ґрунтуються на трьох макросоціологічних підходах. Один із них трактує засоби комунікації як особливий вид влади. Відповідно до другого засоби комунікації є генератором соціальної інтеграції/дезинтеграцї. Відповідно до    третього

встановлюється «місце» ЗМІ в структурі суспільства: на стороні громадян, на стороні влади, «між» громадянами й владою. Причому кожне таке місце диктує медіа їхній статус і комплекси ролей, що співвідносяться з очікуваннями основних суб'єктів соціальних комунікацій.

Дисертант приймає висновок Д.Маквейла, одного з найавторитетніших дослідників медіа про те, що все різноманіття трактувань масової комунікації, що намагаються концептуалізувати структуру та зміст інформаційних потоків, узагалі ж зводиться до чотирьох базових моделей комунікації: модель передачі, ритуальна модель, модель реклами й модель прийому. Кожна з моделей комунікації, у свою чергу, може розгортатися у рамках чотирьох моделей інформаційних потоків: звертання, мовне спілкування, консультація й реєстрація.

Другий розділ «Соціокультурна гетерогенність інформаційних потоків» присвячений розбору феномена внутрішньої диференційованості усього загалу повідомлень, що циркулюють у суспільстві. Їхня неоднорідність задається існуючою розмаїтістю жанрів. Жанри в однаковій мірі визначаються виробниками і споживачами медіа-контенту, вони ідентифікуються функцією, формою і змістом,  стандартизують текстові форми, сприяють їхньому розвитку, а також являють собою допоміжні засоби створення й інтерпретації текстів, керуючись власною логікою, формами й мовою. Проте вони зовсім не рівноправні. У їхній сукупності чітко виділяється деяке «жанрове ядро», безумовний лідер і домінант. Таким жанром і є «новини», структура яких детально розглядалася Т.А. ван Дейком.

Причому так склалося історично. Тут досить нагадати, що саме газета являє собою архетип і прототип усіх сучасних засобів масової інформації, а "новини" - це центральний компонент газети (хоча далеко не єдиний). Ще в п'ятидесяті роки минулого сторіччя радіо й телебачення наслідували таку модель, поміщаючи «найсвіжіші повідомлення» на ключові позиції. Трохи пізніше було переконливо доведений глибинний взаємозв’язок між змістом повідомлень та культурою суспільства (К.Розенгрен, Дж.Гербнер).

Сьогодні ситуація дещо змінилася. У «полі журналістики», як говорить П.Бурд’є, нині телебачення задає стандарти й моделі висвітлення подій, під впливом яких знаходяться преса й журналісти. Друковане слово здається назавжди уступило лідерство динамічному, але   зовсім не   рівноправному, союзу  візуального  образа і вимовленого

слова. Не завжди можливо установити, хто в цій парі домінує, а над ким домінують. Частіше вони підпорядковуються деякій єдиній логіці подачі інформаційного матеріалу, породжуваної складними залежностями і взаємними впливами в «полі журналістики».

За природою й функціями новини заряджені егалітарним потенціалом: вони звернені до усіх тільки тому, що стосуються не окремих  інтересів чи вузьких груп інтересів, але практично усіх громадян як членів державного співтовариства. Крім того, не просто ЗМІ, але саме новинні програми телебачення й зведення новин на газетній смузі стають тим «місцем», де приватні точки зору можуть бути представлені для загального ознайомлення і для загального ж обговорення. Причому з проблем поточного життя, тих подій, що случилися сьогодні, іноді в безпосередній близькості від глядача й читача, іноді ледве далі. Коли мова йде про внутрішню політику – це завжди в межах фізичної досяжності, у прилеглому просторі.

Аналіз спеціальної літератури й звітів про проведені дослідження, чільне місце серед яких займають публікації шотландської медіа-групи, дозволив експлікувати ті прийоми і правила (механізми), що використовуються виробниками новин із метою селекції подій і їхньої переробки у новині.

Відзначається також, що серед усіх телевізійних жанрів новини є жанром з унікальною властивістю. У випадку екстраординарних подій вони витісняють всі інші, монополізуючи ефірний час і простір. Збільшення тривалості основної програми новин і кількості додаткових інформаційних випусків стають знаками екстраординарності (важливості, значимості). Уся інша інформація не просто знижується в  статусі чи витискується на периферію випусків новин. Вона просто відсутня, самим фактом відсутності перетворюючи екстраординарну подію в єдину подію. Чи, навпроти, унікальність єдиної події була такої могутності, що вона скасовувала всі інші події.

Водночас експансія новин обертається тоталізацією екстраординарності. Заспокійлива упорядкованість, джерелом і символом якої у незбуреній повсякденності для багатьох є сітка віщання, відступала перед наповненим ризиками й невизначеністю хаосом світу, що глобалізується. Так було під час подій 11 вересня 2001, а також під час жовтневого захоплення заручників у культурному центрі в Москві чи війні в Іраку.

У дисертації пропонується уточнити дуже популярну серед дослідників, але прийняту, фактично, без обговорення, тезу про відповідність  структури  новин ментальній  структурі  їхніх  споживачів.

Особливо часто до нього апелюють, коли говорять про спрощення змісту новин сучасними ЗМІ. Подібне спрощення виправдовується «простими» ментальними структурами споживачів інформації. У противагу цьому в роботі обґрунтовується, що в аналізі інформаційних продуктів і способів їхньої трансляції на аудиторію доцільно виходити з представлення про існування як актуальних, так і латентних, що ще не проявилися, ментальних структур членів потенційної аудиторії медіа.

Разом із тим, у соціології масової комунікації перспективним напрямом досліджень могло б стати вивчення селективних механізмів, використовуваних реципієнтами в їхньому локальному, призначеному для себе і невеликого кола знайомих, виробництві новин. У цьому випадку реципієнт не трактується як пасивний споживач, який без опору сприймає новини, або мовчки ухиляється від ознайомлення з ними. Деякі інші евристичні можливості відкриваються, якщо представити його активним учасником виробництва новин шляхом їхньої селекції, тобто прийняття чи відбракування. Н’юсмейкерство для себе, для внутрішнього користування, коли трансльовані ЗМІ новини використовують як вихідну сировину для виробництва інших відомостей і знань – ситуація досить поширена рідка, але ще маловивчена.

Третій розділ «Структурованість міжнародних і внутрішніх новин» цілком присвячений опису й інтерпретації емпіричних даних. На їхній основі реконструюється «політична географія» у тому вигляді, як вона представлена в програмах новин українських засобів масової інформації, а також тематична наповненість блоків новин. Базовим матеріалом для автора стали результати міжнародного дослідження “Потік міжнародних новин у 90-ті роки ХХ століття”, яке було проведено за ініціативою Р.Стивенсона (Університет Північної Кароліни), в якому в якості члена української дослідницької команди приймав участь і автор.

  Дані міжнародного порівняльного дослідження новин, що приводяться в розділі,  свідчать про значну неоднорідність і асиметрію, що кидається в очі, в інформаційних обмінах між країнами з різним рівнем економічного розвитку. Світ у новинах представлений вибірково й фрагментарно, із широкими зонами географічної дискримінації. Абсолютними лідерами за увагою до них мас медіа різних країн є Західна Європа і США, а слабкіше всього  представлена Австралія й Океанія.

  Засоби масової інформації економічно слабких і країн, що розвиваються, транслюють повідомлення про країни, що є політичними лідерами   світу,   що глобалізується,  і   фактично замовчують  про   себе

подібних, реально культивуючи практики взаємного виключення з міжнародного комунікаційного простору. Симетрія взаємної байдужності – от, що ми знаходимо в інформаційних полях подібних країн. Однак, економічна заможність сама по собі не забезпечує входження у світові новини і не гарантує стабільне перебування в ньому, що підтверджується низькою представленістю в міжнародних новинах Швеції й Нідерландів. Тільки країна, сума економічної, політичної і військової «ваги» якої перейшла деякі контрольні цифри, що їх задають актуальні лідери світової політики, здатна ввійти в глобальний інформаційно-новинний простір і постійно у ньому перебувати.

Схильність національних медіа з потоку міжнародних новин відбирати для внутрішнього показу й розповіді, головним чином те, що співвідноситься з країною, у соціології масових комунікацій називають етноцентричністю. В українських новинах частка таких повідомлень складає 51%, що більше, ніж у багатьох європейських країнах. Висока етноцентричність, тобто концентрація  уваги на внутрішніх подіях, притаманна медіа США і Великобританії. Відмінність тільки в тому, що ці провідні країни західного світу є головними продуцентами подій, що через об'єктиви телекамер домінуючих на ринку інформації новинних агентств і реакцію власних кореспондентів телеканалів і газет, стають новинами, розповсюджуваними по усьому світові; Україна ж не є таким продуцентом. На тлі дуже слабкого, не артикульованого інтересу до України в міжнародному комунікаційному просторі, внутрішній комунікаційний простір перенасичений новинами про події міжнародного рівня, безпосередньо пов'язаними з Україною. Відбувається саморепрезентація образу України як важливого геополітичного центра, адресована внутрішньому споживачу новин.

Проведене з інтервалом у рік емпіричне дослідження, а також порівняння з даними за 1995 рік, виявило помітну динаміку в способах виробництва новин. Зокрема, усього за три роки, із травня 1995 року по лютий 1998 року, удвічі – з 15% до 33% – виросла частка повідомлень від власних кореспондентів в українських програмах новин. За зразок побудови блоків новин, мабуть, в Україні прийнята існуюча в західних медіа орієнтація на висвітлення подій штатними журналістами, що виконують завдання редакцій, виявляють ініціативу в пошуку привабливих тим і сюжетів. Але це, водночас, і деякий спосіб збереження конкурентноздатності, що передбачає протистояння тієї  стандартизації й уніфікації новин, вільним чи мимовільним джерелом яких є інформаційні агентства. Цінність свіжого погляду, ексклюзивної оцінки,  нестандартного  репортажу  встановлюється   й      підтримується

правилами конкуренції на ринку новин. Проте індивідуалізація й персоніфікація новин виявляється фактором, який приваблює споживача.

У ході аналізу первинної соціологічної інформації було встановлено, що в потоці міжнародних новин України, і це помітно відрізняється від інформаційної політики, прийнятої в інших регіонах, переважають повідомлення про Росію, до яких додаються не численні повідомлення про країни СНД. Сумарна частка таких повідомлень складає приблизно 25%.  Домінантна орієнтація медіа в східному напрямку в цілому відповідала реальному зрушенню в зовнішній політиці України, що відбувся в другій половині 90-х років. Гасло руху в Європу не знімався з політичного порядку денного, але економічна ситуація в цей період досить жорстко диктувала свої умови, оскільки канали руху фінансових засобів і товарів розверталися й розширювалися в східному напрямі.  Розміщення політичних інтересів на Заході, а економічних інтересів на Сході виявилося справою не до виконання. Політичні інтереси також дрейфували до Сходу, на що національні медіа зреагували і чуйно, і оперативно.

Аналіз тематичного змісту інформаційних потоків в українських засобах масової інформації дозволив зробити висновок про те, що сучасні новини – це, переважно, новини про внутрішню політику, тобто щодо дій основних політичних акторів усередині країни, а також новини про міжнародну політику, тобто дії глобальних, «світових» політичних акторів стосовно когось чи стосовно чогось. На телеканалі Інтер ці дві теми в новинах складають 43% усіх головних повідомлень, а на УТ-1 – 39%.

Разом із тим, новини про внутрішню й міжнародну політику зовсім не нейтральні за модальністю. Навпроти, вони насичені конфліктами, зростаннями напруженості, розривами відносин, зіткненнями й сутичками. Їхня частка в інформаційному потоці відрізняється в різних країнах. Але в середньому біля половини повідомлень – це повідомлення про конфлікти  в міжнародній політиці, внутрішній політиці й у трудових відносинах. У потоці українських новин вони складають 48%.

У висновках підводяться підсумки дослідження, виділяються перспективні напрями подальших досліджень. Відзначається, зокрема, що на відміну від словесних форм передачі новин по каналах преси й радіо, теленовини знаходяться в ще більш складних відносинах із так званою об'єктивною реальністю. Візуальна образність стимулює зусилля виробників відеорядів відстояти незалежність їхнього комунікативного коду.   Незалежність,    крім    усього   іншого,   означає  тут  заборону на

запитання про те, чи є дане зображення точним. Воно претендує тільки на те, щоб бути зображенням. Між тим, містифікуючи ефекти візуальної образності відступають тільки перед напруженим пошуком дослідником справжніх соціальних значень.

Проведене дослідження свідчить про існування безлічі ознак, що вказують на те, що соціокультурній гетерогенності загрожують механізми селекції подій, дія яких має уніфікуючий ефект. Власне дві тенденції конкурують у сучасних ЗМІ. Одна з них намагається  відстояти чи просто підтримати плюралізм відмінностей у змісті й структурі новин. Друга своїм кінцевим результатом має домінацію однорідності в інформаційному потоці. Більшість дослідників сходиться на тому, що друга тенденція поступово бере верх. До такого ж висновку приходить і автор дисертаційного дослідження.