ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ СУСПІЛЬСТВА РИЗИКУ

Краткое содержание

У «Вступі» обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, дається характеристика стану теоретичної розробки проблеми екологічної культури у вітчизняній та західній науці, формулюються мета і завдання дисертаційної роботи, розкривається теоретико-методологічна база дослідження, викладається наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи.

Перший розділ «Теоретико-методологічні підходи до вивчення проблем формування екологічної культури особистості» складається із трьох підрозділів. У першому підрозділі розглядається інвайронменталізм як соціокультурна парадигма сучасності, аналізуються етапи формування, причини і фактори, що загострили інтерес до інвайронментальних теорій в сучасному світі. Такими факторами є глобалізація соціально-екологічних процесів та поширення міждержавної комунікаційної мережі.

            В роботі підкреслюється, що інвайронменталізм грунтується на таких орієнтаціях ХХ століття, як консерватизм, охоронна концепція («біоцентрізм») та екологізм. Екологізм являє собою найбільш академічний напрямок в інвайронменталізмі. Соціологічна інтерпретація інвайронменталізму представлена класичною соціально-екологічною концепцією Чиказької школи 20-х років минулого сторіччя, в ідеях якої була відображена його еволюціоністська (соціал-дарвіністська), реформістська спрямованість.

            Незважаючи на значимість цих теорій, вони все ж таки більшою мірою досліджували соціально-економічні процеси, а екологічні проблеми в них розглядалися як наслідки, що виникають у результаті економічного розвитку в суспільстві. Перехід до проблематики переорієнтації свідомості, формування екологічного мислення та екологічної культури здійснено в теоріях 60-х років ХХ сторіччя в концепції «екологічного комплексу» О. Дункана та у доповідях Римського клубу.

            Причиною масового інтересу в суспільстві до ідей інвайронменталізму стала енергетична криза 70-х років ХХ ст., що змусила людство, принаймні ту його частину, що проживала в капіталістичних країнах, інакше подивитися на характер сформованої взаємодії суспільства із навколишнім середовищем. Ще одним чинником активізації інвайронментальних ідей в соціології, підкреслено в роботі, стали зміни соціально-економічної ситуації на Заході. Саме в цей час було сформовано ряд концепцій. Одна з них - концепція екологічного мислення, що була висунута президентом Римського клубу А. Печчеї. У цей період екологічне знання стимулювало розвиток соціологічних досліджень типології, динаміки та форм вирішення екологічних проблем, поведінки в екстремальних екологічних ситуаціях, соціально-культурних типів реакції населення на забруднення середовища тощо. Ці напрямки дослідження було покладено інвайронменталістами в основу концепції «sustainible development» (концепції «стійкого розвитку»). У кінці 1970-х років – на початку 1980-х років У. Кеттон і Р. Данлеп, узагальнюючи попередній інвайронментальний досвід, оголосили про виникнення «нової інвайронментальної парадигми» в соціології, акцентуючи увагу на глобальних екологічних змінах антропогенного походження та пропонуючи їх соціокультурну інтерпретацію.

Одним з яскравих проявів такого роду ідей і поглядів стала екоантропоцентрична парадигма, що виникла в соціології в кінці 90-х років ХХ сторіччя на додаток до «нової інвайронментальної парадигми». Вона об'єднала різнопредметне знання під загальним кутом зору на життєві і соціокультурні реалії як на наслідки людинно-середовищних інтеракцій, що постійно змінюються, та теорію соціальної комунікації як універсального соціокультурного механізму, що забезпечує саму можливість існування названих вище інтеракцій. На думку автора, екоантропоцентрична соціологія як наука про засоби самоорганізації і відтворення форм соціальності дозволяє вивчати механізми і соціально значимі наслідки інтерактивного обміну людини з її природним і соціокультурним оточенням.

Соціально-екологічні парадигми не тільки формувалися під впливом досягнутого рівня природокористування, але й істотно визначали його характер. В умовах недостатньої вивченості соціогенних і техногенних причин виникнення сучасних екологічних проблем у суспільстві ризику з’являється новий напрямок у європейській і американській соціології - наука про ризики. Центром дослідницького інтересу ризикології є реакція суспільства, його культури та інститутів на виробництво і поширення як техногенних, так і соціогенних ризиків, що загрожують самому існуванню суспільства і природи.

У межах даної наукової концепції в роботі розглядаються процеси формування екологічної культури в умовах українського соціуму як суспільства ризику. У фокусі дисертаційного дослідження знаходяться, з одного боку, процеси зіткнення українського суспільства з наслідками ризиків, з якими воно не може впоратися, оскільки діє відповідно зі стандартами індустріального суспільства, а з іншого, процеси ризик-рефлексії як рефлексії масової і професійної свідомості на соціальні зміни.

В дисертації підкреслюється, що ризикогенний стан сучасного суспільства, який обумовлений негативними процесами в основних сферах його життєдіяльності (соціальній, економічній, політичній, культурній та ін.), а також у природному середовищі, обумовив появу ідеї про необхідність переходу від індустріально-центричної до екоцентричної парадигми, переосмислення взаємозв'язків суспільства і природи. Це переосмислення, зміна сприйняття і оцінки соціокультурної, економічної, технологічної ризикогенності сучасного суспільства, з одного боку, та ситуація постійно зростаючих ризиків у суспільстві, з іншого, актуалізують завдання формування екологічної культури як усього населення конкретної країни, наприклад України, так і окремої особистості.

Соціокультурна криза, яку переживає сьогодні українське суспільство, має один дуже важливий вимір - екологічний. Це обумовлено тим, що ключовою проблемою перетворень, що відбуваються, є перехід від специфічної індустріальної культури до культури інвайронментальної. Сучасний етап взаємовпливу культури і природи, з одного боку, характеризується поверненням до первинних, екофільних форм взаємодії людини та природи, а, з іншого, сприяє становленню нового типу соціоприродних відносин - відносин діалогу, на тлі якого формуються екологічна свідомість, поведінка, діяльність, екологічна культура в цілому.

У другому підрозділі першого розділу дається характеристика екологічної культури як соціологічного поняття. Розробляючи концепти екологічної культури, автор ґрунтується на еволюційному підході, зокрема, на ідеях П. Сорокіна, до аналізу культурних феноменів. Це дозволило сформулювати авторське визначення понять «екологічна культура суспільства», «екологічна культура соціальної групи», «екологічна культура особистості».

Під екологічною культурою суспільства автор розуміє етап і складову частину культури суспільства в цілому, що відображає характер взаємодії людини і природи. Показниками екологічної культури суспільства є система норм і цінностей суспільної свідомості по відношенню до природи, розроблені та реалізовані державні проекти та програми, які спрямовані на охорону та збереження природного середовища, стан екологічного законодавства, кількість екологічних організацій і проекологічних політичних партій, форми та види їх діяльності тощо.

Екологічна культура соціальної групи - це спосіб інвайронментальної взаємодії, тобто екологічної поведінки і діяльності, що детерміновані інвайронментальними цінностями і установками. Екологічна культура соціальної групи емпірично розкривається в процесі дослідження системи норм і цінностей тієї чи іншої групи по відношенню до природи, рівня її поінформованості про стан екологічних проблем, ризикогенності природного і соціального середовища, рівня екологічних знань, екологічної освіченості, участі у природоохоронних акціях, членстві в екологічних організаціях і політичних партіях з екологічними програмами тощо.

Екологічна культура особистості визначається автором як спосіб її поведінки і діяльності, що ґрунтується на певних цінностях та ціннісних орієнтаціях, які формуються та реалізуються в процесі інвайронментальної взаємодії людини. Емпіричними показниками екологічної культури особистості виступають феномени екологічної свідомості, а саме: інвайронментальні цінності та установки особистості, екологічні знання тощо; екологічно орієнтована поведінка, яка свідомо та послідовно реалізується людиною в її повсякденному житті (таку поведінку автор називає особистісною екологією, під якою розуміє відповідним чином організований відпочинок, харчування, заняття спортом тощо), і екологічна діяльність - участь у природоохоронних акціях, в екологічних рухах, організаціях і політичних партіях з екологічними програмами.

Розкриття сутності процесу формування екологічної культури здійснюється в роботі завдяки зверненню до таких понять та відповідних їм феноменів, як генеза екологічної культури, її гносеологічна основа, гуманістичний зміст, адаптивна, нормативна і регулятивна сторони екологічної культури, її соціальний аспект.

У третьому підрозділі першого розділу представлений аналіз інвайронментальних цінностей та ціннісних орієнтацій, що складають ядро екологічної культури. Досліджуючи історичний контекст взаємин природи і суспільства, автор доходить висновку, що ці відносини при переході від одного типу суспільства до іншого трансформуються. У зв'язку з цим, ґрунтуючись на цивілізаційному критерії, у роботі виділені три типи цінностей, що відображають взаємодію суспільства і навколишнього середовища: природні, екологічні та інвайронментальні цінності. Природні цінності, властиві традиційному суспільству, характеризують цінність природи як основної умови існування людини, це продукт ставлення до природи як до невичерпного джерела всього, що потрібно людині для її життя. Екологічні цінності, характерні для модерного суспільства, формувалися в умовах існування людини не тільки в природному, але і в соціокультурному середовищі, усвідомлення обмеженості природних ресурсів. Інвайронментальні цінності – це ознаки постмодерного суспільства, вони відображають прагнення людини ризикогенного соціуму до якості життя, досягти якого неможливо поза екологічної безпеки і, отже, збереження здоров'я, а також сприятливого соціального оточення. При цьому автор засновується на теорії глобальних ціннісних зрушень Р. Інглехарта.

Звернувшись до аналізу екологічної культури окремих соціальних груп сучасного українського суспільства, автор доводить, що ціннісна свідомість студентської молоді з погляду її екологічної спрямованості носить амбівалентний характер, тобто вона містить в собі як природні та екологічні, так й  інвайронментальні цінності. При цьому, на думку автора, актуалізація цих цінностей носить ситуативний характер. В одній ситуації людина ставиться до природи як до невичерпного джерела життєвих благ (природні цінності), в іншій - гостро відчуває обмеженість природних ресурсів (екологічні цінності), у третій - усвідомлює зростаючу загрозу техногенних та соціогенних ризиків, які обумовлені екологічними катастрофами, тероризмом, підвищеною конфліктністю в суспільстві тощо (інвайронментальні цінності).

В роботі підкреслюється, що інвайронментальні цінності становлять ядро екологічної культури сучасної особистості, є відбиттям у культурі головних потреб людини в ресурсах для виробництва і відтворення життєвих сил. За даними загальнонаціональних досліджень, здійснених Інститутом соціології НАН України у 1994-2000 роках, найбільш актуальними цінностями у свідомості сучасного українця виступають цінності здоров'я (найважливішою життєвою цінністю його назвали близько 60% опитаних), екологічної безпеки (близько 70%). Безперечно, що перелічені цінності є інтегративними феноменами свідомості. Так, цінність здоров'я відображає значимість не тільки фізичного та соматичного стану, але й соціального самопочуття особистості. Цінність екологічної безпеки відображає стан захищеності особистості від загроз, що створені як стихійними лихами, так і соціогенними та техногенними катастрофами.

У підрозділі представлена генеза формування і розвитку інвайронментальних цінностей в свідомості громадян колишнього Радянського Союзу та сучасної України. Цей процес був обмежений низкою антиекологічних факторів. По-перше, це розпад СРСР, який призвів до неможливості формування єдиної системи екологічної безпеки. По-друге, функціонування екологічно небезпечних промислових підприємств. По-третє, економічна регіоналізація України. По-четверте, це чорнобильська аварія, яка є сьогодні, з одного боку, найпотужнішим антиекологічним фактором, а з іншого, - головною детермінантою актуалізації інвайронментальних цінностей населення.

Вивчення історичної ретроспективи формування, розвитку та функціонування цінностей масової свідомості, що відображають взаємодію людини і природи, привело автора до висновку про те, що природні та екологічні ціннісні орієнтації виникли як реакція на обмеженість доступності природних ресурсів, а інвайронментальні цінності, що формуються в умовах соціокультурної нестабільності та ризикогенності, є відбиттям потреби індивідів у збереженні їх природного і соціального простору. Таким чином, в умовах соціально-економічної нестабільності і неможливості розраховувати на вагому соціальну підтримку з боку адміністративних і державних структур усвідомлення важливості інвайронментальних цінностей виступає необхідною умовою «виживання» населення України.

У другому розділі «Екологічні виклики сучасності: український варіант», що складається із трьох підрозділів, розглядаються умови формування екологічної культури, зокрема, інвайронментальних цінностей в Україні як суспільстві ризику, що переживає постчорнобильський синдром.

Пронизуючи всі сфери суспільства – економічну, політичну, соціальну, культурну, правову та інші - ризики стають загальною підставою сучасного соціуму. Проте, на думку автора, ризикогенні ситуації виникають перш за все в умовах взаємодії суспільства і природи, що проявляється у вигляді екологічних викликів як на глобальному, так і на регіональному рівнях.

В межах дисертаційного дослідження було визначено характер глобальних процесів у зв'язку з планетарними інвайронментальними змінами. Звертаючись до теоретичних схем пояснення глобальних соціогенних змін Х. Прадеса та І. Валлерстайна, поняття «глобальні інвайронментальні зміни» автор визначає як новий етап сучасності, що характеризується глобальною економічною організацією з потужним закритим центром та великим поясом периферії.

В роботі стверджується, що глобальні зміни у навколишньому середовищі викликані соціокультурними трансформаційними процесами, в тому числі змінами у свідомості, світосприйнятті людей. Однак причини і форми трансформації ціннісної свідомості, у першу чергу екологічної, відрізняються на регіональному рівні.

В українському контексті регіоналізація глобальних екологічних змін проявляється у розвитку феноменів суспільства ризику. Ризикогенність українського соціуму має соціокультурні причини, здобуваючи форми техногенних, або екологічних, або природних катастроф. У більшості випадків ризикогенність і небезпека існування або, як було визначено раніше, «виживання» в Україні обумовлені не стільки самими катастрофами, скільки характером їх наслідків. Яскравим прикладом цього є наслідки чорнобильської аварії, що виявилися, у першу чергу, на рівні масової свідомості та стали «другою катастрофою», здобуваючи риси так званого постчорнобильського синдрому - комплексу економічних, соціальних і психологічних симптомів, що характеризують сучасну Україну як суспільство ризику. Чорнобильська катастрофа - це глобальне емпіричне підтвердження початку в Україні епохи суспільства ризику. Для українського суспільства феномен Чорнобилю став не тільки приводом, стимулом до перегляду життєвих стратегій, але й найважливішим фактором, який сформував початкову платформу та став каталізатором становлення, формування і розвитку екологічної культури українців. Саме Чорнобиль окреслив контури ідентичності екологічної культури і заявив про доречність і настійність її автономії. Чорнобильські події змусили змінити ставлення наших громадян до власного здоров'я та стану екологічних проблем в цілому.

Розгляд українського соціуму у світлі концепції «суспільства ризику» дозволив автору зробити висновок про те, що в Україні систематично виробляються ризики та небезпеки, які загрожують життю людини і природи. В результаті аналізу ризиків українського суспільства була здійснена їх класифікація, зокрема, виокремлені природні, техногенні, воєнні, соціальні, економічні, політичні та інформаційні ризики. З точки зору автора, всі ризики українського соціуму мають соціальну природу, тобто пов'язані з людським фактором. Тому найбільш складними є соціальні ризики, які накопичуються в середовищі людини (соціальному і природному) десятиліттями та приймають техногенний, економічний, політичний або інший характер. Сьогодні в Україні існують великі території, що уражені техногенними і соціогенними ризиками, які одержали назву зон екологічного і соціального нещастя.

Постійно зростаючі масштаби виробництва ризиків в українському суспільстві призвели до необхідності зміни характеру реакції суспільства на виробництво, поширення і споживання ризиків таких його суб'єктів, як населення, інститути громадянського суспільства (політичні партії, неурядові організації тощо), держава та наука.

Українська держава виявилася зовсім не готовою - ні ідеологічно, ні політично, ні функціонально - до Чорнобилю, так само як і до багатьох наступних соціогенних ризиків. У процесі становлення в Україні громадянського суспільства склалася багатополюсна і рухлива система політичних сил. Більше того, поява політичних партій, соціальних рухів і неурядових організацій стала наслідком неадекватної реакції держави на виробництво ризиків, у чому і виявилася форма колективної рефлективності. У суспільстві ризику з'являються численні агенти політичної активності за межами легітимних політичних інститутів, у результаті чого екологічні рішення найчастіше формулюються напівпрофесіоналами і багаторазово фільтруються місцевими бюрократичними структурами. Така ситуація створює проблему соціальної і політичної інтерпретації знань про ризик.

Говорячи про населення України як про агента, що реагує на ризик, автор відзначає, що Чорнобиль як глобальна катастрофа ХХ століття призвів до перегляду та переосмислення на рівні суспільної свідомості інвайронментального аспекту життєвих ситуацій, що виникають внаслідок змін у навколишньому середовищі.

Здійснений у роботі аналіз даних всеукраїнських соціологічних досліджень останніх двох десятиліть ХХ століття, в тому числі й тих, що стосуються постчорнобильського синдрому, свідчить про деякі парадокси свідомості, поведінки та діяльності українського населення. З одного боку, масова свідомість і поведінка демонструють постійну невдоволеність владою, а з іншого, характеризуються пасивністю та орієнтацією на довічну державну ренту. Це обумовлене тим, що у сучасній Україні ще немає механізмів, які б давали можливість більшості громадян утримувати себе і власну родину без допомоги держави.

Інший парадоксальний момент пов'язаний з тим, що влада всіляко прищеплювала зневагу до «радіофобії», що призвело до того, що люди стали гіперболізувати її: що б з ними не відбулося, усе приписувалося «чорнобильському факторові». Через тривале замовчування урядом СРСР масштабів і наслідків катастрофи українське населення пережило подвійний стрес - «два Чорнобиля»: перший - об'єктивний, другий - інформаційний.

            У висновках до другого розділу автор підкреслює, що глобальний інвайронментальний процес детермінує пошук нової культурної ідентичності світового співтовариства, що призводить до ціннісного зрушення і трансформації ціннісної свідомості людей у різних країнах і регіонах. Сучасну Україну автор характеризує як суспільство ризику, в якому виробляються та розповсюджуються ризики різного характеру, якими не здатен ефективно управляти та регулювати, знижуючи їх ризикогенність, жоден соціальний суб’єкт.

Третій розділ роботи «Фактори формування екологічної культури студентської молоді» складається із чотирьох підрозділів і представляє результати власного соціологічного дослідження автора з проблеми формування екологічної культури українського студентства.

            В розділі підкреслюється, що модернізація всіх сфер життєдіяльності українського суспільства, яка відбувається на межі століть, впливає на представників різних поколінь. Молодь, зокрема студентська, завдяки своїм віковим та інтелектуальним характеристикам виступає не тільки об'єктом, а й суб'єктом таких процесів. Окрім того, роль студентської молоді як потенціальної інтелектуальної еліти актуалізується у зв'язку з новими постмодернізаційними тенденціями сучасних суспільств ризику.

            Дослідження студентства завжди становило науковий інтерес і мало велике значення як для розуміння проблем цієї соціальної групи, так і для пояснення перспектив розвитку суспільства в цілому. Саме студентська молодь визначається дослідниками як та соціальна група, вивчення якої дозволяє оцінити соціальну, економічну, культурну, політичну, екологічну ситуацію в суспільстві. Сьогоднішнє студентство, як і вся молодь, у найближчому майбутньому буде визначати життя нашого суспільства, стане, як вважають дослідники, одним з головних суб’єктів вибору шляху розвитку України. У цьому зв'язку дослідження свідомості і поведінки студентської молоді є необхідним з точки зору аналізу змін, що відбуваються в українському суспільстві, у тому числі й екологічних.

Проведене дослідження дозволило представити соціально-екологічний портрет студентства, з’ясувати структуру його ціннісної свідомості, визначити місце інвайронментальних ціннісних орієнтацій та установок в ній, вивчити особистісні якості екологічно орієнтованих студентів, проаналізувати поведінкові установки студентів залежно від рівня розвитку у них проекологічних орієнтацій і установок.

Здійснене автором дослідження показало, що, незважаючи на зростаючі екологічні загрози в українському суспільстві, екологічна культура українців, зокрема такої соціальної групи, як студентство, перебуває на початковій стадії свого формування. Можна говорити лише про актуалізацію інвайронментальних цінностей студентської молоді, які займають ядерні та домінуючі позиції в структурі її ціннісної свідомості. Це свідчить про зростаючу усвідомленість майбутніми фахівцями ризиків і небезпек сучасного суспільства. Так, за даними нашого дослідження, найважливішими цінностями студентської молоді є здоров'я (1-е рангове місце, і_знач. - 0,9), досягнення сприятливих відносин з навколишнім середовищем (5-е рангове місце, і_знач. - 0,803), екологічна безпека (15-е рангове місце, і_знач. - 0,464).

Проте, як довело дослідження, ці цінності є скоріше декларованими, аніж реалізованими у діяльності респондентів. Так, матеріали здійснених автором фокусованих групових інтерв’ю свідчать про екологічну пасивність студентства, його слабку обізнаність у питаннях забезпечення власної екологічної безпеки.

Типологічний аналіз виділених у ході дослідження груп студентів - «екологістів» (екологічно орієнтованих) (77% опитаних) та «економістів» (орієнтованих на економічний розвиток у противагу рішенню екологічних проблем) (23%) - довів, що перші більш орієнтовані на інвайронментальні цінності і установки, для них, у порівнянні з «економістами», більш значимі моральні цінності, дещо вищий рівень їх екологічної активності. У ціннісній свідомості «економістів» значною мірою присутні орієнтації, що свідчать про прагматичне ставлення до життя в цілому, зокрема, до природного і соціального оточення.

Досліджуючи факторну обумовленість становлення екологічної культури майбутніх фахівців, зокрема, формування інвайронментальних цінностей, автор підтвердив гіпотезу про те, що найважливішими чинниками цього процесу є соціокультурний ресурс сім’ї, регіон проживання та профіль навчання.

Під соціокультурним ресурсом сім’ї автор розуміє сукупність її об’єктивних (рівень освіти батьків, їх соціальний та професійний статус, матеріальне становище сім’ї) та суб’єктивних (соціально-психологічний клімат сім’ї, ціннісні орієнтації та установки її членів) характеристик, які здійснюють вплив на формування та розвиток особистісних якостей членів родини.

Досліджуючи роль сім’ї, зокрема її соціокультурного ресурсу, у процесі формування інвайронментальних цінностей і установок студентів, автор доходить висновку, що в ціннісній свідомості тих респондентів, які виховувалися у фінансово неблагополучних родинах, де батьки не мали вищої освіти, високого соціального статусу, інвайронментальні орієнтації та установки особливо виражені. І, навпаки, для студентів, що зростали в матеріально благополучних родинах, батьки яких мали вищу освіту, досить високий соціальний статус, інвайронментальні орієнтації і установки є менш значимими, оскільки виступають нормою життя. Пояснюючи зафіксовані тенденції за допомогою гіпотези «ціннісної значимості відсутнього» Р. Інглехарта, автор підкреслює, що інвайронментальні цінності і установки усвідомлюються як значимі в тому випадку, якщо вони стають постійним дефіцитом: у випадку фінансової неможливості або відсутності навичок ведення здорового способу життя, що забезпечує екологічно безпечне існування.

            Дослідження довело, що найбільш важливим фактором, який сприяє інтеріоризації інвайронментальних цінностей, є рівень освіти батьків. За даними фокусованих групових інтерв’ю, екологічна орієнтована поведінка (особистісна екологія) більш притаманна респондентам, батьки яких мають вищу освіту.

Перевіряючи висунуту гіпотезу про вплив регіонального фактору на формування інвайронментальних орієнтацій і установок студентства, автор спирався на запропоновану ним екологічну регіоналізацію України, у якій були виділені регіони з різним типом забруднення природного середовища - техногенним, радіаційним, змішаним (об'єднуючим перші два). У рамках виділених регіонів визначалися сильно забруднені території (у яких об'єктивні показники забруднення та суб'єктивні оцінки стану здоров'я та екологічної ситуації перевищують ці показники в цілому по Україні) і слабко забруднені.

Дослідження показало більшу значимість інвайронментальних цінностей для студентів, які проживають на територіях, що уражені техногенним і особливо радіаційним забрудненням. Це підтверджується як даними кількісного дослідження, так і результатами фокусованих групових інтерв‘ю зі студентами Житомира та Кривого Рогу.

Вивчення впливу профілю навчання на формування інвайронментальних орієнтацій та установок студентської молоді дозволило зафіксувати тенденцію більшої екологізації свідомості студентів гуманітарного, економічного та технічного профілів навчання. Свідомість студентів природничого профілю навчання менш екологізована бо, з точки зору автора, вони більш обізнані у питаннях сучасних можливостей людства щодо подолання шкідливих наслідків його діяльності.

Отже, як довело дослідження, процес формування інвайронментальних ціннісних орієнтацій і установок студентської молоді в першу чергу детермінований регіоном проживання та соціокультурним ресурсом сім’ї. Суттєво менший вплив на цей процес здійснює професійна підготовка студента у вузі. У зв'язку із цим, на погляд автора, необхідно внести певні корективи до навчальних програм вищої школи з метою їх екологізації. У роботі підкреслюється, що вузівська освіта повинна стати центральною ланкою в системі неперервної екологічної освіти (НЕО), схему якої запропоновано в заключному розділі дисертації. Автор визначає НЕО як механізм екологічної соціалізації особистості, завдяки якому вона не лише набуває необхідних знань, вмінь та навичок, актуалізує інвайронментальні цінності, але й прилучається до діяльності, спрямованої на досягнення екологічної безпеки. При цьому під екологічною соціалізацією автор розуміє процес засвоєння індивідом інвайронментальних норм і цінностей, які склалися в суспільстві в цілому та в найближчому оточенні особистості, зокрема.

Найважливішими суб'єктами НЕО, на думку автора, виступають сім’я, ЗМІ, референтні групи, система освіти, наука, громадські екологічні організації і проекологічні політичні партії. Серед них, підкреслюється в роботі, особливу значущість має система освіти, перш за все вищої, яка повинна забезпечувати людину необхідними екологічними знаннями, навичками природоохоронної діяльності, сприяти процесу легітимації екологічних цінностей попередніх поколінь та виступати породжувальним середовищем для ефективної взаємодії всіх суб'єктів НЕО.

Організація системи неперервної екологічної освіти пов'язана з рішенням питань про засоби та механізми відображення в освітньому комплексі природної та соціальної картин світу, екологізацією свідомості, формуванням такої характеристики загальнолюдської культури, як екологічність та основ екологічної культури в цілому. Важливим результатом вирішення цих завдань буде виховання екологічно орієнтованого покоління, яке має інтеріорізувати інвайронментальні цінності – головні детермінанти його діяльності стосовно навколишнього природного і соціального середовища.

            У «Висновку» представлені головні висновки роботи, в яких автор доводить, що за сучасних умов сформовані деякі елементи екологічної культури студентської молоді, зокрема інвайронментальні цінності та установки. Проте вони мають скоріше декларований характер і лише незначною мірою реалізуються у повсякденній поведінці та діяльності студентства. В цілому рівень екологічної культури студентської молоді залишається низьким, що не відповідає вимогам життєдіяльності в умовах ризикогенного суспільства.

            Дослідження довело, що головними факторами формування екологічної культури особистості студента є регіон проживання та соціокультурний ресурс сім’ї. Водночас потребує вдосконалення екологічна компонента вузівської підготовки майбутніх фахівців як чинник їх екологічної культури.

            У додатках представлені авторська програма курсу «Інвайронментальна соціологія», сценарій фокусованого групового інтерв’ю, а також таблиці з даними здійсненного автором соціологічного дослідження.