СОЦИАЛЬНЫЕ МЕХАНИЗМЫ ПРЕДУПРЕЖДЕНИЯ И РАЗРЕШЕНИЯ СОЦИАЛЬНО-ТРУДОВЫХ КОНФЛИКТОВ

Краткое содержание

науковими планами, визначені мета та завдання роботи, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, наведено інформацію про апробацію результатів дослідження та публікації.

Перший розділ “Теоретико-методологічні передумови дослідження соціально-трудових конфліктів” має теоретико-методологічний характер. У ньому розкриваються основні підходи до вивчення соціально-трудових конфліктів. Автором обґрунтовується необхідність вивчення цього соціального феномена на основі поліметодологічного підходу: системно-функціонального, культурно-аксіологічного, соціодраматичного, етнометодологічного та інших методів, основним із яких є все-таки системний підхід.

Соціальні конфлікти вивчалися різними науковими дисциплінами із застосуванням різних теоретико-методологічних парадигм, починаючи з часів Аристотеля і до сучасності. Поряд з вивченням соціального конфлікту наукова думка із самого початку намагалася визначити альтернативу соціальному конфлікту – соціальну гармонію, що й дало поштовх для вивчення соціальних механізмів його подолання. Звичайно, сучасні поняття соціального конфлікту та соціальних механізмів з'явилися пізніше.

У  соціології   все  більш  чітко  простежувалися  дві  парадигми,  що по різному трактували проблему соціального конфлікту. Основні постулати функціоналізму сформулювали Т.Парсонс і Н.Смелзер. Згідно з їхніми поглядами суспільство – відносно стабільна структура і кожний його елемент має свою функцію щодо підтримання його усталеності. Р.Дарендорф сформулював постулати конфліктизму, згідно з якими суспільство – це феномен, який постійно змінюється у кожній своїй точці й у кожній точці наповнений конфліктами.  Згідно з першою точкою зору  соціальний конфлікт - це виявлення дисфункцій у суспільстві, а згідно з другою – він є чинником розвитку суспільства. Незважаючи на такі різні трактування соціального конфлікту, обидві точки зору мають тенденцію до поєднання у підході, який наголошує, що соціальний конфлікт – це реакція на суперечності, що з'явилися у соціальній системі, яка підштовхує систему до розвитку та вироблення заходів, що розв'язують суперечності.

Серед різних типів та класів соціальних конфліктів, наведених Л.Козером, Л.О.Нечипоренко, О.Г.Здравомисловим, В.О.Ядовим, Л.Н.Цоєм, Є.І.Головахою, Н.Смелзером, соціально-трудовий конфлікт належить до соціально-економічних. Він є безпосереднім зіткненням між найманими працівниками та роботодавцем (роботодавцями) із приводу умов оплати праці та з інших питань соціально-трудової сфери.

Соціально-трудовий конфлікт може виконувати декілька функцій у суспільстві в залежності від його характеру та способів розв'язання. По-перше, він виступає діагностом “больових” точок у суспільстві і підштовхує його до розвитку шляхом удосконалення діагностованої сфери. Діагностуються усталеність соціальної структури, соціальних інститутів, система цінностей, інші елементи соціуму. Завдяки йому збагачується трудова сфера, поліпшуються умови праці та її оплати. Кожна сторона конфлікту може отримати поштовх до розвитку.

З іншого боку, соціально-трудовий конфлікт в умовах, коли порушуються межі ціннісного консенсусу, може руйнувати суспільство, зменшувати конкурентоспроможність підприємства, руйнувати мотивацію до плідної праці, призводити економіку, право та культуру до занепаду.

Чинники, що призводять до загострення соціально-трудового конфлікту – це нерівномірний та несправедливий розподіл суспільного багатства, усвідомлення однією зі сторін соціально-трудових відносин цієї несправедливості, привнесення до соціально-трудового конфлікту ідеологічних, політичних та ірраціональних мотивів і жорсткість соціальної структури, її нездатність до компромісного перерозподілу ресурсів: матеріальних благ, авторитету, влади. У природі цих чинників закладено і природу чинників, що пом'якшують гостроту та обмежують поширення соціально-трудових конфліктів.

У другому розділі “Поняття та зміст соціальних механізмів” автор аналізує поняття соціальних механізмів, елементи соціальних механізмів, визначається поняття, структура та зміст соціальних механізмів попередження та розв'язання соціально-трудових конфліктів.

Словосполучення “соціальні механізми” використовується у науковій літературі доволі часто, але спроб його визначення як поняття - не так багато.

У соціальних контекстах це словосполучення частіше трапляється укупі з поняттями “соціальна система”, “соціальна структура”, “соціальний устрій”, “соціальна організація”. Отже, суть поняття “соціальний механізм”, на думку автора, слід шукати у вказаному семантичному полі. Найбільш широке поняття – “соціальна система”. Воно описує всі явища, що являють собою соціальне ціле, яке складається з часток. Соціальна організація – лише те, що підтримує соціальну систему через наповнення її сенсом та цілеспрямуванням. Соціальна організація – це упорядкована спільною метою соціальна система. Соціальний механізм на відміну від соціальної системи та соціальної організації - це те, що визначає порядок функціонування та зміни соціальних явищ і процесів. Причому це поняття може використовуватися як у вузькому, так і в широкому розумінні: як таке, що визначає порядок функціонування будь-якого явища в суспільстві, і як таке, що визначає порядок функціонування суто соціального явища, відмінного від політичного, правового, економічного. Межу між широким та вузьким розумінням часом важко встановити, адже соціальне як атрибут присутнє у будь-якому явищі соціуму.

Дослідники соціальних механізмів включають до їх складу соціальну структуру, соціальні цінності, потреби, інтереси, соціальні інститути тощо. Зараз іде операційне накопичення правил та процедур, за якими зміст поняття “соціальні механізми” набуває своєї повноти.

Автор визначає, що соціальні механізми – це, по-перше, сукупність соціальних явищ та процесів, що визначають порядок функціонування та зміни інших явищ і процесів, а, по-друге, порядок послідовності станів соціальних явищ, процес змін, в якому попередній стан визначає наступний. Автор дає своє тлумачення про сукупність та зміст соціальних механізмів попередження та розв'язання соціально-трудових конфліктів.

Елементи соціуму, такі як соціальна структура, соціальні цінності, соціальна взаємодія та інші можуть виступати як соціальні механізми як кожний окремо від інших, так і в комплексі та взаємодії з іншими.

У соціальній взаємодії продукується все суспільство зі всіма його складовими. Тому вона і є соціальним механізмом. Соціальні цінності схвалюють ту чи іншу діяльність і тим самим сприяють формуванню тієї чи іншої соціальної структури, тих чи інших соціальних інститутів. Соціальні інститути закріплюють ті чи інші акти дії, нормативно-ціннісні компоненти соціальної дії і тим самим стають соціальними механізмами. Соціальні цінності та соціальні інститути стають механізмами попередження та розв'язання соціально-трудових конфліктів у рамках інтегративної функції, яка є чинником пов'язаності частинок соціуму у ціле.

Соціальна структура здатна сприяти функціонуванню тих чи інших інститутів або блокувати їх появу та функціонування. Так, розвинена соціальна структура сучасного суспільства, в якій представлено соціальні класи найманих працівників та роботодавців і так званий “середній клас”, сприяє функціонуванню інституту (в іншому розумінні це і соціальний механізм) соціального партнерства. Структура, представлена тільки працівниками та роботодавцями, є більш полярною й здатна блокувати соціальне партнерство.

До соціальних механізмів, що безпосередньо й більш-менш однозначно причетні до попередження та розв'язання соціально-трудових конфліктів, належать соціальний діалог і соціальне партнерство, через які соціальні партнери-опоненти беруть участь у визначенні соціально-трудової політики.

До соціальних механізмів попередження та розв'язання соціально-трудових конфліктів можна віднести деякі методи соціальної взаємодії, наприклад, засоби та процедури переконання опонента у тому, як потрібно налагоджувати соціально-трудові відносини, адже від способу переконання залежить, які структури та інститути з'являтимуться в процесах взаємодії.

Конкретними соціальними механізмами попередження та розв'язання соціально-трудових конфліктів є соціально-трудова політика вирівнювання доходів, засвоєння культури раціонального типу, організованість сторін соціально-трудових відносин, кристалізація соціально-трудового конфлікту (позбавлення від ідеологічних, політичних, ірраціональних мотивів), збагачення соціально-рольової структури особистості та  соціально-рольового поля суспільства, піднесення соціальної мобільності та пом'якшення жорсткості соціальної структури.

У третьому розділі “Соціально-трудові конфлікти та їх розв’язання у сучасній Україні” аналізуються особливості соціально-трудових конфліктів і соціальних механізмів їх попередження та розв'язання в Україні у трансформаційному періоді.

В Україні дотрансформаційного періоду існувала помітна соціальна напруженість у соціально-трудових відносинах, яка до того часу відбивалася переважно у вигляді невдоволеності різними показниками трудової сфери, переважно рівнем оплати праці.

Економічні труднощі СРСР, у складі якого перебувала Україна, призвели до політичних змін, внаслідок яких наймані працівники отримали змогу відкрито у формі соціально-трудових конфліктів і страйків, як крайнього засобу таких конфліктів, висловити свою невдоволеність та висунути вимоги щодо поліпшення свого економічного становища. Оскільки протестний потенціал був уже суттєво накопичений, то страйки одразу відзначилися категоричністю вимог, гостротою, небажанням врегулювати їх з дотриманням чинного законодавства та значною поширеністю.

Суспільство в цілому та сторони соціально-трудових відносин виявилися не готовими до цивілізованого, тобто ґрунтованого на дотриманні вимог закону й поваги до інтересів опонента, вирішення розбіжностей у соціально-трудовій сфері. Суспільства, де існує добре налагоджений порядок вирішення соціально-трудових конфліктів, і суспільства, де він тільки створюється, значно відрізняються між собою за ціннісними системами та інституційними й соціальними структурами, які є механізмами попередження та розв'язання соціально-трудових конфліктів. Ціннісно-інституціональна структура суспільства України лише поволі наближається до відповідної структури розвиненого суспільства.

Серед цінностей найманих працівників та  роботодавців перевищують цінності такої групи як “здоров'я”, “матеріальна забезпеченість”, “соціальна захищеність”, а цінності активістської культури розвинені слабо. Соціальні інститути найманих працівників і особливо організацій роботодавців теж не можна вважати достатньо розвиненими, внаслідок чого інститут соціального партнерства має ряд недоліків, дуже слабо розвинена його інформаційна підструктура. Відносно краще розвинена правова основа соціального партнерства.

Соціально-трудовим відносинам у сучасній Україні, як на самому початку трансформації, так і останнім часом притаманні стереотипи, які можна віднести до культури патріархального типу із системою цінностей пасивного колективізму. Стереотипи цієї культури та ціннісної системи призвели до того, що на початку трансформації конфліктна активність вилилася у формі “вибуху”, “сплеску”, та за період трохи більше ніж 10 років звелася майже нанівець. Незважаючи на роботу на вищих поверхах соціального партнерства, його ефективність ще незначна. Затухання конфліктності більш пов'язане не з ним, а з такими явищами, як соціальна апатія, соціальна індиферентність та соціальна втомленість. Наймані працівники є розчарованими результатами своєї боротьби і не змогли організуватися на більш тривалий період соціальної взаємодії зі своїми соціальними партнерами-опонентами.

В наслідок проведеного дисертаційного дослідження виявилося, що в Україні як соціально-трудові конфлікти, так і їх попередження та розв'язання ґрунтується на соціальних механізмах близької природи, на культурі патріархального типу та на системі цінностей пасивно-колективістського характеру. Це висуває проблему коригування дії таких механізмів, бо позиції найманих працівників у соціально-трудових відносинах погіршуються, і можна очікувати у зв'язку з цим, також погіршення якості трудового життя та робочої сили.

Для подолання негативних тенденцій у соціально-трудових відносинах необхідні:

–      суттєве економічне зростання;

–      вирівнювання до розумних співвідношень доходів населення;

–      виховання у населення навичок соціальної самоорганізації та активної соціальної взаємодії;

–      формування інформаційної підсистеми соціального діалогу;

–      створення на державній основі системи технічної, методичної, інформаційної підтримки найманих працівників і роботодавців в організації ними соціально-партнерської взаємодії на всіх рівнях соціально-трудових відносин.

У висновках роботи підсумовуються результати дослідження. Соціально-трудова конфліктність в Україні та соціальні механізми попередження й розв'язання соціально-трудових конфліктів мають нестандартний характер. Поява та поширення конфліктів у явній формі було продовженням зростаючої соціальної напруженості у соціально-трудових відносинах, яка виявилася, коли це стало можливим, за умови демократизації суспільства.

Завдяки тому, що конфліктність виявилася у суспільстві, яке не було підготовлено вирішувати соціально-трудові конфлікти цивілізовано, спираючись на законодавство та поважаючи інтереси сторін, конфлікти розв'язувалися з великими труднощами. До того ж вони були насичені ідеологічними та політичними мотивами. Суспільство також було структуроване таким чином, що вимоги працівників адресувалися переважно державі. Держава  задовольняла їх, формуючи таким чином механізм, який невдовзі перестав бути ефективним за браком коштів.

Невдовзі сили найманих працівників почали розпорошуватися, що послабило соціально-трудову конфліктність.

Певною мірою відбувалася кристалізація соціально-трудового конфлікту, позбавлення його політичних, ідеологічних мотивів. Працівники більш раціональним чином взаємодіяли з роботодавцями.

Пом'якшували гостроту конфліктів і зміни у соціальній структурі суспільства, поява в ній приватних підприємців.

Інституціоналізація соціально-трудових конфліктів, створення правової, інституціональної бази дозволяло значну їх частку врегульовувати законним  шляхом.

До того ж, структурні перетворення в економіці, кризові явища обумовили відплив робочої сили з України за кордон, що разом із зневірою в ефективність боротьби у соціально-трудовій сфері звузило соціальну базу профспілок, внаслідок чого зменшилася їх сила.

Разом з тим, патріархальна культура, яка сприяла раптовому поширенню соціально-трудових конфліктів, продовжує існувати, хоча і в обмеженому вигляді. Її цінності та стереотипи утриманства, колективізму, пасивності, зневіри, неорганізованості, синдроми розчарування, соціальної апатії та соціальної втомленості, а також ціннісні комплекси “виживання” відволікають найманих працівників від боротьби за задоволення своїх інтересів. На подолання негативних наслідків такої дії соціальних механізмів запропоновано ряд заходів.

Основні положення дисертації відображено у 4-х статтях у наукових фахових виданнях, у 7-и статтях в інших наукових виданнях, у 5-х доповідях та повідомленнях на науково-практичних конференціях: