СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІОЛОГІЧНОЇ РЕФЛЕКСІЇ : СЕКУЛЯРИЗАЦИЯ как объект социологического РЕФЛЕКСИИ

Краткое содержание

У Вступі викладено актуальність та ступінь наукового опрацювання теми дисертації, наведено мету та завдання роботи, визначено об’єкт та предмет дисертаційного дослідження, розкрито його наукову новизну, наведено дані про апробацію результатів.

У першому розділі „СТАНОВЛЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ НА РОЗВИТОК МІЖІНСТИТУЦІЙНИХ ВЗАЄМОВПЛИВІВ МІЖ ДЕРЖАВОЮ ТА РЕЛІГІЄЮ” досліджено умови та чинники виникнення процесу секуляризації, закономірності його еволюції в ході взаємодії релігії з іншими соціальними інститутами, та відображення цих закономірностей в теоретичних поглядах різних соціологічних шкіл. Дослідження соціологічних та теологічних джерел дало змогу зафіксувати перші прояви секуляризаційних процесів на початку ХVІІ століття, а появу терміну „секуляризація” в зв’язку з переговорами, що передували результатам Вестфальського миру.  

Зміст виступу французького посланця Лонгвіля однозначно зорієнтував використаний ним термін секуляризація у розумінні задоволення інтересів держав за рахунок конфіскації монастирських володінь. Секуляризація церковного майна досить широко практикувалася європейськими монархами в XVII-XVIII століття, у Росії, наприклад, Петром I і Катериною II. Найбільш радикальний крок у цьому напрямку був зроблений на самому початку Великої Французької революції, коли за пропозицією громадянина Талейрана Національні збори 2 листопада 1789 року прийняли коротке рішення: «Усе церковне майно знаходиться в розпорядженні нації». Це означало конфіскацію церковного майна, закриття монастирів.

Поняття секуляризація охоплювало як показано в дисертації не тільки економічний, а й політичний аспект цього процесу. У ході революції в Англії, Франції, війни за незалежність у США була висунута ідея народного суверенітету: законним авторитетом володіє не Бог і традиція, а народ. Своєю волею він установлює політичні волі, а не одержує їх з рук церкви, від імені Бога. Згодом поняття секуляризації здобуває більш широкого значення охоплюючи ряд соціальних змін, що знаменують собою звільнення з-під контролю духівництва як соціальної групи, з-під контролю церкви як соціального інституту (і моральної сили), тобто звільнення від релігійного контролю в мирських справах. Здійснення секуляризації як установлення світського контролю над справами, що раніше вважалися прерогативою церкви, яскраво проявились у подіях, що розгорнулися у Венеціанській республіці спочатку XVII століття, які детально проаналізовані в дисертації. Виходом Венеції з-під папського підпорядкування у економічній та політичних сферах, було зафіксовано новий порядок взаємодії інститутів релігії і держави та нові соціальні взаємодії між ними в яких закінчилось домінування релігії у всіх сферах життя.

У XVII столітті починається секуляризація науки, яка пов’язана з такими відомими іменами науковців, теологів за своєю базовою освітою, священика-експериментатора Галілео Галілея, математика-філософа Рене Декарта, фізика-підприємця Ісаака Ньютона, літератора-філософа Френсіса Бекона тощо. Принцип розділення розуму і віри, світського і духовного знання почався, і, отже, утвердження незалежності світського, наочно виявляється не тільки в політичній, а й у науковій думці тієї епохи. Це стосувалось і етики, яку починають розглядати як світську науку.

Секуляризація проявила себе в тому, що накопичення наукових знань суттєво звузило предметну сферу теологічних знань про світ і суттєво розширила наукове розуміння світу, яке заявило про своє право дослідження пояснення світу на ряду з теологічними науками.

У понятті секуляризації виражається з цього часу головним чином саме ідея самостійності світу, звільнення людського розуму від його теологічних догм, що поневолюють, і заборон, звільнення людської совісті від насильства у виборі світогляду, переконань. Йде боротьба за те, щоб відокремити церкву від держави, а школу — від церкви. Секуляризація була однієї з головних сил, що почали формувати світську культуру: вишукані архітектурні стилі, незаангажоване образотворче мистецтво,  пластичну скульптуру, популярну музику, світську літературу тощо. Вона затверджувала той світський дух, що притаманний сучасній людині.

Секулярні відносини і погляди — це значить вільні від прямого релігійного впливу, не інтегровані в релігійну значеннєву структуру. Це стосується найважливіших сфер сучасного суспільства, його інститутів, що більше не мають потребу в релігійній легітимізації: сучасної держави з її законодавством і правом, економіки з її ринковими механізмами, у природознавстві і техніці, соціальних і гуманітарних науках, у мистецтві, та культурі домінують секулярні ідеї та концепти. У результаті тривалого історичного процесу всі ці сфери життя суспільства і його інститутів виділилися як самостійні, що володіють своїми власними принципами і засобами діяльності, з релігійно обумовленого суспільства і його культури як єдиного цілого, побудованого на релігійній основі. Разом з тим і сама релігія перетворилася в одну зі сфер життя суспільства, тоді як колись вона виступала в якості об'єднуючої його сили, його «загального синтезу». Тепер вона існує в одному ряді з мистецтвом, наукою, філософією і т.п. Теологія як «цариця наук», що колись панувала над розумами і здійснювала роль верховного цензора в будь-якій сфері людського пізнання втратила свою монополію на істинне знання. Сучасна релігія не стала ізольованою, від інших сфер життя, але вона включається в політичну, наприклад, чи економічну діяльність якнайбільше як мотивація поведінки тих людей, що є віруючими. У мистецтві релігійна традиція тепер набула статусу одного з можливих джерел, яким користується художник у залежності від його особистих схильностей, смаків чи цілей. Хоча наука не виключає релігію, вона в значній мірі позбавляє її значення щодо пояснення дійсності, багато в чому знецінює властивий останній їй спосіб пояснення і цінність релігійної картини світу. Такі інституціональні ознаки і результати секуляризації суспільства.

У дисертації розглянуто тенденції змін у проявах процесів секуляризації та у розумінні його значення можна узагальнити ці зміни на протосоціологічному етапі розвитку соціології як такі що проявилися у появі і розширенні обмежень структури та функцій релігії від обмеження економічної і державницької функцій церкви окремого регіону (Венеція) до поступового розширення сфери обмежень на галузь медицини, освіти, науки і культури. У розумінні сутності поняття секуляризації, ці зміни відбилися в такому контексті: від розуміння секуляризації як процесу вилучення певних функцій від інституту релігії, через розуміння як обмеження сакрального впливу інституту релігії на світське життя, і розширення секуляризаційного характеру функцій інших соціальних інститутів (крім держави та економіки, також інституту культури, науки, освіти та медицини).

У дисертації робиться висновок, що на протосоціологічному етапі було закладено підгрунття сучасного розуміння, як сутності процесу секуляризації, так і механізмів його здійснення. У сучасній соціології на чисто емпіричному рівні секуляризація описується як процес, при якому піддаються сумніву вірування в надприродне і пов'язані з ним ритуали, під впливом якого інститут релігії втрачає свій соціальний вплив.

Наші дослідження виявили наявність у соціологічних джерелах розходження в розумінні причин і наслідків секуляризації, а також — перспектив релігії на майбутнє. Одні дослідники вважають (Конт, Маркс, Фромм), що секуляризація представляє незворотний процес, який неухильно веде до скорочення сфери дії релігії, до прогресуючого її занепаду і зникненню. Інші стверджують (Бергер, Парсонс), що секуляризація означає лише видозміну релігії: на зміну формам релігії, що вичерпали себе, приходять нові, в яких і продовжує існувати релігія. У секуляризації вони бачать нормальний, здоровий процес, який здатний, навіть підсилити вплив релігії в її оновлених формах. Розглянуто теорії секуляризації, що сьогодні вважаються найбільш обґрунтованими і мають ключові значення:

а) секуляризація як втрата «священного» і погроза соціальному порядку та згоді;

б) Секуляризація як витіснення релігії наукою, раціональним мисленням, світською етикою;

в) Секуляризація як еволюція релігії і її видозміни в ході соціальних змін.

 В дисертації підтримано позицію згідно якої секуляризація означає зміну релігії, але не обов'язково веде до зменшення її значення. Воно тільки інакше виявляється. Згідно Т. Парсонсу, розвиток суспільства йде по шляху диференціації і релігія втрачає колишнє значення його «священного образа», коли обґрунтуванням світської влади служило посилання на її божественне джерело; релігія в результаті секуляризації суспільства, утрати її сакрального характеру, виокремлюється в одну зі сфер соціального життя і стає згодом в усе більшій ступені приватною справою. Релігія як соціальний інститут робить тому менше прямого впливу на державу, правосуддя, економіку, утворення. Але це компенсується тим, що для індивіда, який одержує тепер можливість свідомо вибирати релігійну віру, звільняючись від примуса з боку церкви, теології, релігія стає більш значимою.

Довгостроковою перспективою, на думку дисертанта, залишається, секуляризація громадського життя, що не рівнозначна витісненню релігії чи тим більше спробам її насильницького руйнування, а відбувається через зміну у характері взаємодії між релігією і суспільством у результаті тих процесів, що визначають головні напрямки сучасного світового розвитку.

Досліджуючи ґенезу основних теоретичних концептів секуляризації він робить висновки, що продовжуються пошуки шляхів визначення об’єкту секуляризації. Вони йдуть у двох напрямках. Один — змістовний (чи субстанціальний) — прагне вказати що та головна властивість, яка робить секуляризацію секуляризацією і відрізняє її від будь-якого іншого явища, у чомусь може бути навіть з нею подібним. Інший — функціональний — вважає за можливе визначити секуляризацію, відповідаючи на питання — як вона функціонує, а не чим вона є.

Макс Вебер, (на відміну від Р.Белли та інших функціоналістів, що розділяють його підхід), допускав можливість поєднання у визначенні релігійного феномена елементів як релігійного так і світського, як сакрального так і секуляративного.

В дисертації аргументується, що функціональне визначення релігії, виявляється надмірно широким. Дійсно, якщо релігія — система вірувань і дій, за допомогою яких люди вирішують чи намагаються вирішувати «кінцеві» проблеми свого існування, людського життя, то під це визначення потрапляє віра в клас чи націю, тобто все те, що можна назвати «секулярною вірою». Подібне розуміння сутності секуляративних процесів знайшло втілення у виникненні так званої „секулярної теології».

Подальший розвиток функціонального аналізу релігії проаналізовано на роботах Е.Дюркгейма, Б. Маліновського, А.Р. Редкліф-Брауна, Т.Парсонса та Е.Гіденса. Вони виходили з того, що будь-який універсальний феномен культури, тобто такий, котрий у тому чи іншому вигляді присутній у будь-якому суспільстві, має свою базу в потребах, невід'ємно властивих людям завжди і скрізь.

Здійснений в дисертації аналіз соціологічних джерел з основних теоретичних концептів секуляризації дозволив визначити два рівня опису процесу секуляризації: макросоціологічного (рівня соціальних інститутів) і мікросоціологічного, персоналістичного (рівня поведінки соціального суб’єкта).

В дисертаційному дослідженні доведено, що багато секуляризаційних елементів за своєю суттю є досить стійкими, існували й існують протягом багатьох поколінь людей. В той же час, чимало з них є характерними лише до тієї чи іншої спільноти людей (племені, етносу, нації), тієї чи іншої території (континенту, кліматичної зони), того чи іншого історичного процесу. Саме наявність таких елементів дозволяє дослідникам систематизувати, локалізувати їх у зв’язку з факторами їх стабільності. Це дає достатню підставу говорити не тільки про існування секуляризацію релігії взагалі, а й про наявність багатьох її різновидів. Робиться висновок, що секуляризація релігії у соціумі виступила системно-функціональним чинником соціальної поведінки людини, засобом утвердження суспільного буття індивіда.

Дослідження тенденцій змін у процесі секуляризації виявило, що в реальному житті вона виконує в соціумі одночасно як конструктивні, так і деструктивні функції. Це пояснюється тим, що, з одного боку, секуляризація руйнує традиційні форми сакральності і, в принципі, зумовлює їх десакралізацію, а з іншого – тим самим готує соціальний і духовний ґрунт для виникнення нових форм сакральності, в яких абсолютні цінності та норми життя набувають такого вигляду, який найбільше відповідає новим соціально-історичним умовам. Через те секуляризація тих чи інших явищ релігійного життя, спонукаючи їх до еволюційних змін, може в принципі сприяти збереженню ядра релігії як такої. При цьому чим інтенсивніше відбувається процес секуляризації, тобто чим енергійніше здійснюється руйнування у сфері ієрархічної піраміди релігійних цінностей та норм, тим гострішою є потреба в становленні і розвитку тих соціальних інститутів, які покликані утримувати стихію людських взаємовідносин в руслі цивілізованої нормативності.

Виявлено основні тенденції і форми звільнення сфер соціуму від впливу релігії і це виражається в наступному: звужені кола тих суспільних функцій, які вона виконує; переходу деяких з них до юрисдикції інших соціальних інститутів; звільнення від релігійного санкціонування державно-правових відносин; звільнення освіти з під опіки церкви; розвиток світської культури, моралі, мистецтва і т.д.; відчуження церковної власності на користь держави чи громад. Таким чином, виявлено основні чинники, що підсилюють секуляризацію в сучасному суспільстві, та тенденції змін у процесі секуляризації під впливом цих чинників.

У другому розділі „ЕВОЛЮЦІЯ ТЕРМІНУ СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ ЯК ХАРАКТЕРИСТИКА ЇЇ ЕКСПАНСІЇ У СУЧАСНИХ МІЖІНСТИТУЦІОНАЛЬНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИНАХ” досліджено впливи процесів секуляризації на основні соціальні інститути - релігії, політики, економіки, родини та культури та відповідні зміни у змісті терміну секуляризація, що проявилися у динаміці взаємодії секулярних та сакралізаційних процесів і, зокрема, в діяльності новітніх релігійних рухів. Проаналізовано евристичний потенціал терміну секуляризація на різних етапах розвитку суспільства.

Дисертаційне дослідження спрямоване на ретроспективний аналіз змін у взаємодії релігії з іншими соціальними інститутами під впливом секуляризації було конкретизовано на з’ясуванні тенденцій змін впливу секуляризації на взаємодію між інститутом релігії та іншими основними соціальними інститутами - політики, економіки, родини та культури. Зокрема, виявлено що особливості взаємодії між інститутом релігії і політики, та відповідно характер процесу секуляризації, обумовлені тим, що: по-перше, інституціоналізація держави відбувалася шляхом виокремлення „з кола” сталого вже інституту релігії; по-друге, релігія і політика мають практично тих самих носіїв; по-третє, головним „предметом розподілу” була влада, йшлося про розподіл сфер панування над суспільством. 

Доведено, що ці особливості в подальшому обумовили неможливість повного розділення між цими інститутами, „пом’якшення” характеру процесу секуляризації, спрямування його на взаємозближення та навіть взаємопроникнення через реалізацію спільних для них функцій.

В результаті аналізу проявів впливу секуляризації на взаємодію інститутів релігії і політики в сучасному українському суспільстві визначено тенденції: відбувається політизація релігії, зокрема здійснюється політизація конфесійних відносин і релігієзації політики, зв'язок політики з релігією в умовах сучасних суспільно-політичних і конфесійних реалій у Україні багато в чому зводить нанівець інтегративні можливості цього могутнього по силі свого духовного впливу соціального феномена.

Проаналізовано взаємодію між інститутами релігії та економіки, яка ґрунтується на головній функції економіки - забезпечення матеріальних умов існування суспільства і, відповідно - матеріальної бази всіх соціальних інституцій і, зокрема, релігії. Секуляризація впливає на взаємодію релігії та економіки шляхом обмеження масштабів відчуження результатів економічної діяльності (десятина, обов’язкові пожертвування, плата за здійснення таїнств, оплачене паломництво) та залучення економічних законів і виробничих технологій у виробничо-економічній діяльності. Підтвердилась також залежність секуляризаційного впливу релігії на економіку від характеру домінуючих у конкретному суспільстві вірувань.

Характерними для взаємодії інститутів релігії та культури виявлено те, що релігійні і культурні цінності настільки переплетені у свої проявах, що майже неможливо відразу визначити, де між ними проходить лінія розділу. Вплив секуляризації на культурні взаємовідносини з релігією представлені багатоманітністю різноманітних форм через знання, навички, норми, ідеали, взірці, ідеї, гіпотези, вірування, соціальні цілі і ціннісні орієнтації.

Проаналізовано дві моделі взаємодії релігії та культури під впливом секуляризації, відповідно до атрибутивного та категорійного блоків універсалій інституту культури.

Дослідження в дисертації характеру впливу секуляризації на взаємодію інститутів релігій та родини, виявило що він носить радикальний характер. На початку секуляризації родина знаходилась під тотальним впливом релігії, була фактично сакральною одиницею, соціальним тілом релігії. Під впливом секуляризації суттєво обмежилась участь релігії у житті родини: переважно функції реєстрації появи і прощання людини зі світом перейшли до державних організацій, релігійні свята набули світських рис.

За результатами, ретроспективного аналізу секуляризаційних процесів у різні історичні періоди, здійсненого дисертантом секуляризація має форму звільнення суспільства і особистості від впливу релігії і впливає на десакралізацію соціальних відносин. І є специфічною реакцією на процес сакралізації. Виявлено, що секуляризаційний процес виступає актом внутрішнього якісного трансформування релігійного комплексу, в ході якого відбувається розмивання межі між релігією і тим, що нею, власне, не є. Відмічено, що це істотно звужує сфери реалізації її функціональності.

Аргументується, що сакралізація в той же час постає суттєвим чинником розширення «соціального простору» та сфер функціонування релігії, оскільки релігійне санкціонування поширюється на соціальні інституції й організації, відносини, форми суспільної та індивідуальної свідомості, поведінку та діяльність віруючих людей.

Доведено, що сфери та обсяги функціонального впливу релігійного феномену на суспільство та особистість зумовлюються історично, соціально і конфесійно.

В дисертації проаналізовано яким чином зміни у процесі секуляризації, що відбувалися відповідно до еволюційних змін у суспільстві відобразились на змінах у евристичному потенціалі самого терміну секуляризації. Виявлено, що ці зміни відбулися з одного боку стосовно масштабів поширення цього терміну на пояснення взаємодії між всіма основними соціальними інститутами суспільства, а з іншого - на розкриття характеру і змісту цих впливів. Дисертант доходить висновку, що методологічні можливості поняття секуляризація його евристичний потенціал може бути використаний для дослідження взаємодії між різними соціальними інститутами сучасного суспільства в контексті соціологічних теорій „суспільства  ризику” та із залученням методологічних можливостей синергетичного підходу.

Загальним висновком щодо евристичних можливостей поняття секуляризація, на думку дисертанта є доцільність його залучення для дослідження не тільки взаємодії між інститутом релігії з іншими соціальними інститутами, але й для аналізу тенденцій взаємовпливів соціальних інститутів на життя в сучасному суспільстві. При цьому уточнено розширене розуміння терміну секуляризація в сучасній соціології, суть якого полягає у наступному: секуляризація - це охорона громадянина та громадянського суспільства від агресії з боку будь-якого суспільного інституту.

ВИСНОВКИ

Дослідження процесу секуляризації у соціології свідчить про те, що цей соціальний процес, який займає чільне місце у проблематиці соціології релігії потерпає під впливом динамізму соціальних перетворень у сучасному суспільстві, та з боку глобалізації, суттєві зміни, які виходять за межі традиційного розуміння терміну секуляризації, представленого теоретичним внеском Вебера, Дюркгейма, Маркса, Маліновського, Парсонса, Бергера, О’Ді.  Закладена в цих теоріях методологічна основа аналізу сутності секуляризації залишається адекватною для дослідження процесу секуляризації на протосоціологічному та класичному етапах розвитку соціології. В той же час дисертаційне дослідження виявило, що сутність терміну секуляризації змінювалась від етапу до етапу розвитку суспільства. Зокрема, на протосоціологічному етапі  розвитку соціології вони проявились у наступному:

1.     У характері протікання процесу секуляризації через виникнення і появі та розширенні обмежень структури і функцій релігії: від обмеження економічної і державницької функцій церкви окремого регіону (Венеція) до поступового розширення сфер обмежень на галузь медицини, освіти, науки і культури;

2.     У розумінні сутності поняття секуляризації, ці зміни відбилися в такому контексті: від розуміння секуляризації як процесу вилучення певних функцій від інституту релігії, через розуміння як обмеження сакрального впливу інституту релігії, на світське життя і розширення секуляризаційного характеру функцій інших інститутів (не тільки держави та економіки, а також інституту культури, науки, освіти та медицини).

На етапі класичної соціології, зміни у характері протікання секуляризації відбуваються через розширення її впливу на більшість соціальних інститутів і, відповідно, на суспільну свідомість – з одного боку, та деяких змін у діяльності інституту релігії з метою зберегти вплив на суспільство, міняючи характер і форми сакралізації. У соціологічній рефлексії ці тенденції знайшли відображення у дискусії щодо розуміння причин і наслідків секуляризації, в контексті перспектив релігії на майбутнє.

Аналіз позицій дослідників різного спрямування (Конт, Маркс, Фромм та Бергер, Парсонс), засвідчують, що тенденція пов’язувати проблеми секуляризації з проблемою існування релігії збереглась і в сучасній соціології яка представлена в таких основних теоріях: а) секуляризація, як втрата „священного і погроза соціальному порядку і згоді” (Луман); б) секуляризація, як витіснення релігії наукою, раціональним мисленням, світською етикою (О’Ді); в) секуляризація як еволюція релігії і її видозміни в ході соціальних змін (Белла). На думку дисертанта в своїй сукупності і взаємодії ці основні сучасні теорії відображають складний і неоднозначний характер впливу секуляризації не тільки на релігію, але й на все сучасне життя. Отже методологічний потенціал кожної з теорій та залучення їх для дослідження секуляризації має узгоджуватись з конкретно-історичними соціальними умовами того чи іншого суспільства, з притаманною йому сукупністю діючих напрямів, форм і організацій релігійного життя.

Наші дослідження засвідчили, що під впливом сукупності соціальних чинників виявлено наступні тенденції секуляризації в сучасному суспільстві: А) секуляризація розширює простір свого впливу на суспільне життя, охоплюючи не тільки релігійну сферу, але й практично всі основні сфери суспільства; Б) змінюється характер впливу сакралізації, від обмеження функцій релігії, до розширення функцій основних соціальних інститутів шляхом вивільнення їх від впливу релігії; В) секуляризація в процесі вивільнення соціальних інститутів, організацій, спільнот та громадян від впливу релігії поступово перебирає на себе функцію захисту їх від небезпек і страхів, котра деякій мірі звужується і втрачається релігією.

Виявлені зміни у процесі сакралізації, як доводить дисертант, впливають на характер взаємодії між основними соціальними інститутами сучасного суспільства і вимагають уточнення евристичного потенціалу терміну секуляризація. 

Еволюція терміну секуляризації як засвідчило дисертаційне дослідження, відображала зміни у процесі секуляризації, його ролі у суспільному житті в певні періоди історії впливом секуляризації на взаємодію між основними соціальними інститутами суспільства - релігією, політикою, економікою, культурою, сім’єю. Виявлено, що взаємодія між інститутом релігії і іншими основними соціальними інститутами, мала свою специфіку щодо кожного з інститутів яка витікала із співвідношення їх основних функцій з функціями інституту релігії. В той же час виявлено спільна тенденція змін у цих взаємодіях, яка проявилася у поступовому вивільненні всіх основних соціальних інститутів від домінування з боку релігії.

Ця загальна для всіх суспільств тенденція у взаємодії релігії з іншими соціальними інститутами під впливом секуляризації носить конкретний історичний характер. Дослідження показали, що в умовах українського суспільства ці взаємодії з під впливом визначальних  для сучасної України радикальних трансформацій в поєднанні з кризовими явищами у всіх сферах суспільного життя.

Здійснений у дисертації  ретроспективний аналіз секуляризаційних процесів у різні історичні періоди, виявив взаємозв’язок між процесами секуляризації та сакралізації в якому десакралізація є специфічною реакцією на процес сакралізації. Секуляризаційний процес виступає актом внутрішнього якісного трансформування релігійного комплексу, що істотно звужує сфери реалізації її функціональності. В той же час сакралізація, постає суттєвим чинником розширення «соціального простору» та сфер функціонування релігії, оскільки релігійне санкціонування поширюється на соціальні інституції й організації, відносини, форми суспільної та індивідуальної свідомості, поведінку та діяльність віруючих людей. Зокрема, це проявляється у виникненні нових релігій, які у своїй діяльності все більше  виходять за межі того, що характеризує їх як власне релігійні, оскільки у своїй діяльності вони все більшою мірою змушені переорієнтовуються з вертикального підпорядкування відносин «Бог – людина» на горизонтальне «Людина – людина», що веде до зменшення в них сакральних моментів.

Дисертаційне дослідження динаміки змін у змісті, обсязі та характерних ознаках процесу секуляризації показало, що евристичний потенціал цього поняття виходить за рамки застосування його лише для дослідження і описання релігійної сфери суспільного життя. Наше дослідження підтвердило суттєві методологічні можливості поняття секуляризації і за межами релігійної сфери, зокрема для дослідження взаємодії інституту релігії з іншими соціальними інститутами (політика, економіка, культура, родина). Крім того, при дослідженні процесуального характеру секуляризації з’ясувалось, що це поняття адекватно описує не тільки процес обмеження або розширення обсягу і функцій релігії, але й є придатним для описання більш складних процесів: розширення і звуження обсягу функцій соціальних інститутів, передачу цих функцій від одного соціального інституту до іншого, ліквідація окремих функцій в одних інституціях або перебирання їх в повному обсязі іншими інститутами. Залучення методологічних можливостей поняття секуляризація для дослідження процесів змін що відбуваються у взаємодіях між соціальними інститутами сучасного суспільства та адекватне їх представлення у теоретичних знаннях створює сприятливі перспективи для дослідження можливостей використання поняття секуляризації у дослідженні такої взаємодії в суспільствах нестабільних з високою мірою невизначеності, у суспільствах які отримали визначення – суспільств ризику. Саме на дослідження евристичних можливостей поняття секуляризація в цьому спрямуванні довело можливість і доцільність використання його і дослідженнях соціальних процесів та інститутів сучасних інститутів із залученням синергетичної методології дослідження. 

Використання евристичного потенціалу поняття секуляризації дозволяє, на нашу думку, залучити його в модель динаміки розвитку не тільки релігійних рухів, але й світських спільнот, організацій та процесів у сучасному українському суспільстві і виділити на основі їх взаємовпливів реальних суб’єктів взаємодії у ситуаціях криз та розробити цілісну структурно-функціональну модель системи індикаторів ризику у складній суспільній системі.