СОЦІАЛЬНА ДЕТЕРМІНОВАНІСТЬ ЕМІГРАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ З УКРАЇНИ В КІНЦІ XX-го – НА ПОЧАТКУ XXI-го СТОЛІТЬ

Краткое содержание

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульована мета та завдання дослідження, визначено його методологічну основу, окреслено об’єкт та предмет дослідження, ступінь наукової новизни розробки теми, розкрито теоретичне й практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію положень дисертації.

У першому розділі дисертації – «Теоретичні засади аналізу міграцій» – здійснюється загальна характеристика міграційного процесу та його стадій. Розглянуто типи та рівні аналізу міграцій (міжнародний, європейський, національний). Проведено аналіз факторів міграції що безпосередньо пов’язані з мотивами міграції. Фіксується, що глибинні причини міграції мають свій прояв у певних конкретних мотивах, що, зазвичай обґрунтовані. У першому підрозділі – «Міграції як соціальний процес» - проаналізовано історичні витоки міграційних процесів на теренах України, їх значення для українського суспільства. Історичні хвилі міграційних процесів, мали свої особливості, відрізнялись масштабом та характером протікання. Відповідно сучасна еміграційна хвиля, що набирала обертів з кінця 1990-х років, відрізнялась від попередніх. Незважаючи на всі особливості (домінування соціальних, економічних, природних, політичних, релігійних чинників), міграції є об’єктивним соціальним процесом, який має свій економічний, політичний, соціально-культурний аспекти, відповідає самоорганізаційним принципам розвитку суспільства, а на рівні особи – реалізує права людини щодо вибору місця та країни проживання. Міграції у дисертації розглядаються як складова соціального процесу, який є послідовною зміною явищ, станів, змін у розвитку суспільства. Він передбачає сукупність послідовних дій, направлених на досягнення певних результатів. Соціальний процес є послідовною зміною станів суспільства або його окремих систем, виявляється як рух у часі низки соціальних подій чи явищ певної спрямованості. У ньому діалектично поєднуються зміна і сталість, дискретність і неперервність. Міграційний процес є обопільним рухом, тобто як потік вибуття, і як потік прибуття. Двосторонність міграційного процесу обумовлена тим, що він виступає як взаємодія двох протилежно направлених відносно однорідних серій подій. Міграційний процес має три стадії:

- вихідна  стадія, або підготовча стадія, що являє собою процес формування територіальної рухливості населення;

- основна стадія, або власне переселення населення;

- заключна, або завершальна стадія, що являє собою адаптацію мігрантів на новому місці та згодом – інтеграцію у нове суспільство.

Міграційним процесам кожної країни внаслідок своєрідності її історичного розвитку – економічних, соціальних, природно-географічних, етнічних і ряду інших особливостей – властиві специфічні напрямки міграційних потоків, які відтворюють відмінності міжтериторіального і міжпоселенського перерозподілу населення. Не лише спрямованість, але й інтенсивність, структура потоків, фактори, які обумовлюють міграцію, її соціальні, економічні і демографічні наслідки суттєво відрізняються в різних країнах, а також в одній країні в різні історичні періоди.

У другому підрозділі – «Теоретико-методологічні принципи типологізації міграцій» - визначено, що методологія вивчення міграцій залежить від того, які способи вирішення соціальних проблем переважають у даному суспільстві на певному етапі його розвитку. Чим менш структуроване (в соціальному, етнічному плані) суспільство, тим більш широкий набір факторів необхідно враховувати, досліджуючи феномен міграцій, тим глибше повинно бути розуміння механізмів функціонування міграції. Українське суспільство, знаходячись у перехідному стані, є складним, що зумовлює необхідність його системного дослідження. Процеси, які відбуваються у нашому суспільстві, зокрема міграційні, потребують застосування комплексу підходів до всебічного їх вивчення.

Відповідно необхідно застосування адекватної теоретико-методологічної бази для вирішення поставлених завдань. Зокрема, застосування методології структурного функціоналізму до вивчення міграційного процесу, орієнтоване на дослідження детермінуючих міграції  соціальних факторів в їх системно-функціональній єдності (Т.Парсонс). Міграції населення являють суттєву складову тривалих соціальних трансформацій, що відбуваються в суспільствах і таким чином, виконують стійкі соціальнозначимі або викликають дисфункціональні стани (Е.Дюркгайм). У відповідності з теоретичним підходом Р.Мертона, соціальні функції міграцій можуть бути класифіковані  як явні і латентні.

Етносоціологічний напрямок (К.Девіс, Ю.Арутюнян та ін.) базується на концепції культури як колективного способу адаптації до навколишнього природного та соціального середовища.

Саме в рамках  етносоціології в останні роки отримало розвиток дещо  інше розуміння зовнішньої міграції. Соціологічний підхід загалом, і етносоціологічний зокрема, виникають і розвиваються тоді, коли для вирішення проблем міграції недостатньо простого обліку кількості мігрантів та їх складу, їх особистісних характеристик і установок; тут необхідно враховувати, що на міграційну поведінку людей впливають не лише їх індивідуальні вподобання, але й ті соціальні групи, до складу яких вони входять, а також референтні групи, на норми яких вони орієнтуються.

В основі етносоціологічного підходу до міграції є не абстрактна модель абсолютно раціональної «людини економічної», а концепція культури як колективного способу адаптації до навколишнього природного і соціального середовища. Таким чином, застосування етносоціологічного підходу у дослідженні міграції – це не просто виявлення окремих аспектів міграції, скажімо, демографічного, економічного і т.д., а новий більш глибокий рівень розуміння її механізмів, з урахуванням історичних традицій народу, в тому числі тих, які відтворюють попередній міграційний досвід. У результаті таких досліджень була виявлена закономірність – різний рівень і характер міграційної рухливості серед народів, які проживають в однакових соціально-економічних (а часом і природних) умовах.

Застосування соціологічного підходу до вивчення міграцій дає можливість переходу від простого опису економічної адаптації мігрантів в країнах в’їзду до всебічного, глибинного дослідження форм і шляхів їх соціальної інтеграції з місцевим населенням і можливих наслідків цього процесу для суспільства, особливо для зміни структури і динаміки соціальних відносин. Здійснення класифікацій міграції відбувається  на основі аналізу, дослідження, переосмислення з метою концептуального узагальнення науково-прикладних матеріалів про специфіку переміщення.

Аналіз основних методологічних засад і їх застосування до вивчення феномену міграції дозволяє зробити ряд висновків: міграція населення властива всім суспільствам, починаючи від найдавніших часів і до сьогодні; на кожному історичному етапі вона має свої особливості, які обумовлені об’єктивними умовами, як зовнішніми щодо суспільства, так і внутрішніми, які відбуваються в самому суспільстві; на теренах України міграції мали місце з давніх часів. Під дією різних факторів (соціальних, економічних, політичних) виникали значні за своїми масштабами еміграційні хвилі, які мали значні наслідки для соціально-економічного та етнокультурного розвитку українського суспільства; міграція населення є соціальним процесом, який впливає одразу на два суспільства: в країні прибуття мігрантів і в країни вибуття; в підґрунті соціальних переміщень завжди лежать: з одного боку – прагнення людини до самоутвердження, в тому числі з використанням шляхів та каналів еміграції-імміграції, а з іншого – негативні чинники довколишнього середовища, які мають виштовхувальну силу; міграції є природним і невід’ємним правом людини на вільний вибір місця проживання, переміщення, облаштування, працевлаштування, реалізації особистого потенціалу.

Масштаби та інтенсивність, нові напрямки і форми міграційної мобільності населення перетворились у невід’ємний і важливий атрибут соціальної реальності сучасного українського суспільства, що актуалізують необхідність вивчення можливих наслідків впливу міграцій на характер та зміст соціальних процесів як у тих суспільствах, які їх приймають, так і в тих, звідки вони мігрують. Гострою проблемою стає потреба в розробці, на основі отриманого знання, прогнозованих варіантів соціокультурних змін, а також, відповідно, практичних, соціальних рішень в умовах адаптації у новому соціальному просторі.

В другому розділі – «Соціальна детермінованість основних напрямків еміграційних потоків з України» - проаналізовані напрямки еміграційних потоків, їх обумовленість, соціальна структура мігрантів, простежено динаміку зміни потоків.

У першому підрозділі – «Динаміка та основні напрямки еміграційних потоків» – розглядається міграція як рух населення у просторі, властива, як зазначалося вище, усім історичним типам суспільства, починаючи від найдавніших. Однак, інтенсивність, направленість і склад міграційних потоків, соціальні, економічні і демографічні наслідки міграції суттєво відрізняються не лише у різні історичні епохи, але й у країнах з різним суспільним ладом, рівнем економічного розвитку і його територіальною диференціацією, природнокліматичними умовами і структурою населення. Усі ці положення підтверджуються конкретним матеріалом, який аналізується у дисертації.

Ситуація, що склалася в Україні після отримання незалежності, була досить складною, і ті соціальні та економічні передумови, що сформувалися, визначили характер та зміст міграційних процесів. Зниження життєвого рівня населення, яке по-різному відбивається на добробуті та прибутках її громадян, практично автоматично призводить до масштабного зростання в тій чи іншій державі еміграційних настроїв, які стимулюються, по-перше – погіршенням стану і умов облаштування, працевлаштування, охорони здоров’я, рівнем освіти; по-друге, вищими і кращими за національні стандарти соціально-економічними ситуаціями, що виявляються, зазвичай, ліпшими в зарубіжних європейських, у тому числі й у сусідніх державах.

Зокрема нестабільна політична та економічна ситуація, спонукали до пошуку можливих шляхів її вирішення як на особистому, так і на груповому рівнях. Вихід знаходили в еміграції до інших країн із кращими соціально-політичними умовами. Крім того, за період часу від утворення незалежної держави до сьогодні ситуація змінювалась. Спостерігалась певна динаміка у соціальних детермінантах еміграції: на початку періоду основними і масштабними напрямками міграційних потоків були країни СНД (визначальними соціальними мотивами такої еміграції були об’єднання сімей, повернення на етнічну батьківщину); поступово ситуація змінювалася і характеризувалася спадом інтенсивності еміграційних потоків до країн СНД, визначальними стали економічні чинники еміграції, під впливом яких міграція з України спрямовувалася на Захід.

У другому підрозділі – «Соціальні характеристики емігрантів» – визначені та проаналізовані соціальні характеристики мігрантів.

Емігранти у вживаному у цій роботі соціологічному розумінні – це соціальні групи, члени якої усвідомлюють себе цілісним суб’єктом поведінки на новому місці проживання, їм також властиве почуття групової солідарності.

Вектори еміграції населення відтворюють рівень соціально-економічних умов життя. Основні потоки емігрантів на початку 1990-х років, були спрямовані до Росії, економічна ситуація в якій була кращою ніж в Україні, саме ця країна видавалась більш близькою і зрозумілою в соціально-психологічному і мовному аспектах. Другий за величиною, на початку 1990-х років, потік емігрантів був до Ізраїлю. У цей період відбувався міграційний обмін між Україною та колишніми республіками СРСР. Поступово ситуація змінювалася, 1994 рік був для України переломним, оскільки саме в цей час еміграція почала переважати імміграцію. В кінці 1990-х років еміграційні потоки переорієнтувалися на Захід. Хоча частка тих, хто емігрує до Російської Федерації залишається значною в потоці емігрантів, проте, вона помітно зменшилася, порівняно з попередніми роками, натомість збільшилася частка емігрантів до таких країн, як Німеччина, Канада, Польща та інші. Загальний результат зовнішнього міграційного обороту населення за 1990-ті роки для України завершився з від’ємним сальдо. Загалом за 1991-1999 роки Україна втратила за рахунок міграції 50 тисяч чоловік, при тому, що у перші роки вона мала позитивне міграційне сальдо у півмільйона чоловік. Але за наступні шість років міграційний приріст населення був повністю втрачений. Такі дані свідчать про несприятливу для України ситуацію за якої порушується соціальна, етнічна, демографічна структура суспільства. Оскільки виїжджають зазвичай молоді, освічені, висококваліфіковані люди.

Аналіз та оцінка соціальних характеристик українських емігрантів, свідчать про те, що Україна внаслідок міграції втрачає значну частину найбільш соціально активного населення в працездатному віці, що негативно позначатиметься на економіці держави, і може мати серйозні наслідки в майбутньому. Детальний аналіз еміграційної ситуації в Україні показує, що потрібно негайно було б провести більш глибші соціологічні (в розрізі міграції населення, відтворення робочої сили, ринку праці) дослідження у цьому напрямку з метою вироблення рекомендацій для прийняття законодавчих актів, постанов, рішень для врегулювання ситуації.

У третьому розділі – «Соціальні можливості адаптації в нових умовах» - розглянуто загальну характеристику соціальних чинників еміграції. Зазначено які чинники є визначальними для процесів еміграції з України в кінці XX століття. Основні соціальні мотиви еміграції аналізуються у контексті адаптаційних можливостей учасників міграційних процесів з України. Розглянуто фактори, які сприяють адаптації емігрантів в країнах переселення.

В першому підрозділі – «Соціальні мотивації еміграції з України» - визначено, що, основними соціальними мотивами еміграції в сучасний період були економічні мотиви. Вони мають свою реалізацію серед різних соціальних груп населення, зазвичай                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           серед економічно активного, спочатку через тимчасову трудову міграцію, а потім і еміграцію. Економічний чинник міграції включає в себе наступні умови: наявність робочих місць, умови зайнятості, рівень прибутків, перспективи вирішення житлових проблем, а також переваги у задоволенні потреб соціального характеру. Наступним визначальним соціальним мотивом є – етнічний. Він пов’язаний із бажанням повернутись на батьківщину, а також із возз’єднання з родиною. Цей чинник мав особливу силу дії  на початку 1990-х рр. Виявляється, що соціальні мотивації еміграції, які формуються в Україні, значно вужчі, ніж існують умови реалізації соціальних очікувань у країні поселення

У другому підрозділі – «Фактори соціальної адаптації в країнах поселення та перспективи соціальної мобільності українських емігрантів» –  виявлено, що під час вибору майбутньої країни проживання діє цілий комплекс факторів, серед яких найбільш вагомими є: попередній досвід перебування закордоном, спілкування із мешканцями майбутньої країни проживання, а також колишніми співвітчизниками, які там уже проживають. Таке спілкування, зокрема соціальне, має особливе значення, оскільки новоприбулі емігранти, в першу чергу орієнтуються на їх досвід інтеграції у нове суспільство. Завдяки таким зв’язкам емігранти отримують різноманітну допомогу, не лише матеріального, психологічного характеру, а також підтримку через просту пораду. Щоправда, в останні роки прослідковується тенденція структурно-організаційного сепарування від емігрантів попередніх історичних періодів. Компаративний аналіз процесів у двох групах емігрантів («давніх» та новітніх) може стати предметом спеціального дослідження, що дасть змогу більш глибоко прослідкувати вплив історико-соціальних факторів на адаптацію вихідців з України в країнах поселення.

Щодо соціального статусу українців за межами України, та його динаміку визначити не завжди просто, бо в нових умовах фактори, які детермінують соціальний статус у країні прибуття, діють неоднозначно: скажімо, якщо він був достатньо високим  на батьківщині (у такому випадку причиною еміграції були етнічні обставини), то зберегти його на такому ж рівні за кордоном досить складно. Але, безумовно, у тому, в якій ситуації опиниться емігрант за межами України, залежить і від країни, до якої він мігрує. За умови, коли еміграція здійснюється в країни СНД, (а саме найчисельніший потік мігрує до Росії), зберегти свій соціальний статус, та в подальшому соціальна мобільність відбувається значно легше. На наш погляд, цьому сприяють такі фактори, як знання мови (потенційно більшість мігрантів володіє російською мовою), невелика етнокультурна та етнопсихологічна дистанції. Крім мовного фактору, важливим моментом є те, що мігранти у своїй більшості є людьми молодого віку і є соціально активними.

Висновки

Соціологічний аналіз еміграційного процесу з України в кінці ХХ-го – на початку ХХІ-го століть дає можливість визначити особливе значення соціальної детермінованості цього процесу, що обумовлена дією як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів, дія яких виявляється на різних рівнях ( індивідуальному, груповому та суспільному). Серед основних висновків зроблених на основі аналізу проблем є такі:

з початком 1990-х років міграційні рухи в Україні зазнали істотних змін, які виявилися у значному зростанні масштабів зовнішньої міграції населення. На її інтенсивність та спрямованість вплинули, насамперед, процеси демократизації суспільного життя, розширення можливостей реалізації громадянами особистих намірів. З набуттям Україною незалежності були усунені характерні для тоталітарного суспільства обмеження щодо реалізації права людини на вільне пересування і вибір місця проживання. З іншого боку, падіння рівня життя населення значно посилювало мотивацію до міграції, зумовлену насамперед економічними чинниками, в основі яких – прагнення мігрантів покращити умови життя.

З точки зору соціологічного підходу до аналізу міграцій, цей процес є продуктом взаємодії людей, результатом якого є наявність зв’язків і взаємовідносин між ними, їх взаємних орієнтацій. Складовими процесу міграцій є серії подій, які в сукупності є цілісним процесом. Власне це, і має бути предметом соціологічного аналізу у контексті визначення ступеню соціальної детермінованості еміграційного процесу. У цьому контексті міграції є особливим соціальним процесом, що має ряд характеристик, які властиві соціальним процесам, а саме: тривалість у часі, послідовність розвитку етапів, неперервністю й ідентичністю, масовим характером, стійкістю (причинно-наслідковий взаємозв’язок міграційних процесів), соціальним змістом причин та наслідків.

За характером дії основних чинників еміграції в Україні визначено два типи еміграції – економічна та етнічна. Етнічна еміграція передбачає повернення на свою історичну батьківщину заради возз’єднання сімей або за іншими мотивами. Серед яких – кращі умови життя на історичній батьківщині, можливість реалізувати свої експектації в умовах іноетнічного довкілля. Економічна еміграція передбачає виїзд за кордон за економічними мотивами: можливість знайти роботу, покращити умови праці, знайти більш оплачувану роботу, змінити стиль життя, покращити матеріальний стан. Етнічні фактори міграції за силою впливу значно поступаються економічним, і при аналізі  міграційного руху повинні розглядатись у контексті існуючої економічної ситуації. На сьогодні встановлено, що більш сильне бажання повернутись на батьківщину властиве етнічним євреям та німцям, тоді, як наприклад, у росіян України, воно є помірним.

Ситуація, що склалася в Україні, виштовхує за межі країни більшою мірою молодь, яка прагне там знайти для себе роботу, можливість одержувати гідну зарплату і реалізувати себе як спеціалістів. За кордон виїжджають, з одного боку найбільш освічена частина суспільства, котра може конкурувати на зарубіжному ринку праці, а, з іншого, – ті, хто має досвід роботи у сфері побутового обслуговування населення.

У результаті дослідження було встановлено, що серед найважливіших соціальних чинників еміграції у досліджуваний період є економічний, етнічний та релігійний, які формуються як на особистому, так і на груповому рівні та виявляються спільними для різних груп населення. Соціальні чинники обумовлені дією двох факторів: з одного боку фактори, що діють в місці проживання, а саме, нестабільна соціально-економічна ситуація в Україні, а з іншого – ті, що діють в місцях можливого поселення, а саме: соціальна, економічна, психологічна, і т.п. привабливість сусідніх країн та країн далекого зарубіжжя.

Для формування соціальної мотивації еміграції є важливою спільна дія двох наступних факторів: системна криза, що унеможливлює реалізацію власних можливостей особистості, зниження життєвого рівня населення, яке по-різному відбивається на добробуті та прибутках громадян, погіршення екологічної ситуації; привабливість інших країн і можливість там реалізуватись і підвищити власний рівень життя.  Було доведено, що зазвичай, перевага позитивних факторів у країні можливого переселення переважає дію негативних факторів у місцях проживання.

Встановлено, що тиск кризових чинників по-різному виявляється щодо різних етнічних груп в Україні, робиться передбачення, що потенційні можливості представників різних етносів у майбутньому можуть стати одним із основних чинників соціальної мотивації еміграції з України.