ДІАГНОСТИКА І МЕТОДИ ПАТОГЕНЕТИЧНОЇ ТЕРАПІЇ СОБАК ПОРОДИ НІМЕЦЬКА ВІВЧАРКА за ГОСТРОГО І ХРОНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ НИРКОВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ : ДИАГНОСТИКА И МЕТОДЫ патогенетической терапии собак породы немецкая овчарка по острое и хроническое течение почечной недостаточности

Краткое содержание

Матеріали і методи досліджень. Експериментальна частина роботи виконана в 2002–2008 рр. у проблемній науковій лабораторії внутрішніх незаразних хвороб тварин кафедри терапії і клінічної діагностики національного аграрного університету (нинішня назва – Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ) та клініці ветеринарної медицини доктора С.В. Величка (м. Київ, вул. Васильківська, 16).

Дослідження проводились на собаках службової породи німецька вівчарка, віком 4–5 років, клінічно здорових та з вираженими клінічними ознаками ниркової недостатності.

Постановка діагнозу на ниркову недостатність у собак здійснювалась за даними анамнезу, клінічного дослідження тварин і результатами лабораторних досліджень крові та сечі. Контролем були дані клінічних досліджень та лабораторні показники крові і сечі клінічно здорових собак.

Першим етапом роботи була розробка інформативних критеріїв для диференціальної діагностики гострої та хронічної форм ниркової недостатності в собак за даними біохімічних досліджень їх крові.

Другим етапом роботи була розробка та обґрунтування патогенетичних схем лікування собак з ГНН. З цією метою, після постановки діагнозу, було сформовано 3 групи собак (контрольну та дві дослідні), по 8 тварин у кожній групі.

З моменту постановки діагнозу, тваринам контрольної групи застосовували традиційну схему лікування (внутрішньовенне введення фуросеміду в дозі 2–3 мг/кг та допаміну в дозі 1 мг/кг маси тіла, кожні 6–8 годин).

Тваринам першої дослідної групи вводили перорально у вигляді таблеток амінокислоти аргінін, серин, гістидин та метіонін у кількості 60 мг кожна та експериментальний препарат CV (суміш мікроелементів у формі розчину Zn, Mn, Cu, Mo та S – у дозі 5,65 мг + 10,85 мкг селену), один раз на добу.

Тваринам другої дослідної групи застосовували 10 %-й розчин амінокислот (аргінін, серин, гістидин та метіонін у кількості 60 мг кожна) з мікроелементами (суміш мікроелементів Zn, Mn, Cu, Mo та S – у дозі 5,65 мг + 10,85 мкг селену), який вводився внутрішньовенно в дозі 0,5 мл/кг маси тіла, один раз на добу.

Курс лікування собак з ГНН – 21 доба. З метою контролю лікування, впродовж всього його курсу проводили клінічне обстеження тварин та тричі (на 7, 14 і 21-у доби від початку лікування) відбирали кров для біохімічних досліджень.

Третім етапом роботи була розробка та обґрунтування схем патогенетичної терапії собак з ХНН. З цією метою, після постановки діагнозу, було сформовано 3 групи собак (контрольну та дві дослідні), по 8 тварин у кожній групі.

З моменту постановки діагнозу, собакам контрольної групи проводили перитонеальний діаліз за стандартною схемою: тваринам двічі на добу (вранці та ввечері) вводили інтраперитонеально 0,5 л діалізної рідини такого складу: 132 мекв/л натрію, 2,5 мекв/л кальцію, 0,5 мекв/л магнію, 40 мекв/л молочної кислоти, 2,5 мг/дл глюкози (осмолярність розчину 395 мосм/л, рН 7,0). Експозиція діалізної рідини в черевній порожнині – 1 година.

Тваринам першої дослідної групи, один раз на добу перорально застосовували таблетки “Кетостерил” (1 таблетка на тварину).

Тваринам другої дослідної групи проводили перитонеальний діаліз шляхом введення двічі на добу (вранці та ввечері) в черевну порожнину 0,5 л експериментального розчину “Амінодіал” такого складу: 132 мекв/л натрію,  2,5 мекв/л кальцію, 0,5 мекв/л магнію, 40 мекв/л молочної кислоти, 0,4%-й розчин амінокислот (аргінін, серин, гістидин, метіонін у кількості 60 мг кожна), суміш мікроелементів (Zn, Mn, Cu, Mo та S – у дозі 5,65 мг + 10,85 мкг селену), розчинених у вказаному розчині амінокислот. Осмолярність розчину становила 344 мосм/л, рН 7,0. Експозиція діалізної рідини в черевній порожнині – 1 година.

Курс лікування собак з ХНН – 21 доба. з метою контролю лікування, впродовж всього його курсу, проводили клінічне обстеження тварин та тричі (на 7-, 14- і 21-у доби від початку лікування) відбирали кров для біохімічних досліджень.

У плазмі крові досліджували такі показники: вміст загального білка – біуретовим методом; вміст альбумінів – за реакцією з бромкрезоловим зеленим; вміст глобулінів та білковий коефіцієнт – розрахунковим методом; вміст залишкового азоту – за реакцією з реактивом Несслера); вміст сечовини – уреазним методом; азот сечовини та індекс Urea ratio – розрахунковим методом; вміст креатиніну методом Поппера; індекси креатинін/загальний білок, креатинін/альбуміни, креатинін/глобуліни, азотовий коефіцієнт/білковий коефіцієнт - розрахунковим методом; активність АсАТ та АлАТ – методом Райтма-Френкеля; індекс де Рітіса – розрахунковим методом; активність ГГТ – за методом G. Szasz; активність α-амілази – методом W.T. Carawey; активність лужної фосфатази – за методом Кінгса-Армстронга; активність ЛДГзаг та ЛДГ1 – за методом Севела-Товарека; індекси АсАТ/ГГТ, АлАТ/ГГТ, (АсАТ+АлАТ)/ГГТ, α-амілаза/ГГТ, α-амілаза/лужна фосфатаза, креатинін/α-амілаза – розрахунковим методом; вміст загального, прямого та непрямого білірубіну – за методом Йендрашика-Клеггорна-Грофа; вміст глюкози – глюкозооксидазним методом; вміст холестеролу ферментативним методом; вміст загального кальцію – комплексонометричним методом; вміст неорганічного фосфору – за методом I.B. Sumner; кальцій/фосфорний коефіцієнт – розрахунковим методом; вміст загальних та β-ліпопротеїдів – за методом L. Burstein; вміст α-ліпопротеїдів – розрахунковим методом.

Статистичну обробку результатів досліджень проводили за допомогою пакетів прикладних програм – Excel–97 та Statistica-6.0