ДИКТІОКАУЛЬОЗ ОВЕЦЬ (ОСОБЛИВОСТІ ПАТОГЕНЕЗУ ТА ЗАХОДИ БОРОТЬБИ)

Краткое содержание

Загальна методика та основні методи досліджень.  Дослідження за темою дисертації були проведені впродовж 2006-2008 років  на  кафедрі паразитології ХДЗВА, кафедрі епізоотології, паразитології та ветсанекспертизи Південного філіалу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Кримський агротехнологічний університет», у лабораторії серології, імунології та радіології республіканської лікарні ім. Семашка м. Сімферополя, у Кримській республіканській державній лабораторії ветеринарної медицини м. Сімферополя.

Вивчення розповсюдження диктіокаульозу та асоціативних бронхопневмоній овець проводили в 6 господарствах різного типу АР Крим, розташованих у різних  кліматогеографічних зонах, у тому числі: у двох фермерських, одному акціонерному товаристві і трьох традиційних. Діагноз на респіраторні хвороби овець встановлювали комплексно на підставі епізоотологічних, клінічних, патолого-анатомічних даних з урахуванням бактеріологічних, серологічних і гельмінтологічних досліджень.

Сезонну і вікову динаміку бронхопневмоній та ураженість овець  легеневими гельмінтами вивчали за даними щомісячних розтинів загиблих та вимушено забитих овець, а також на підставі гельмінтокопроскопічних досліджень  тварин  з патологією дихальної системи. Проби фекалій досліджували стандартизованими методами гельмінтоларвоскопії Бермана-Орлова і Шильникові (1991). Інтенсивність гельмінтозної інвазії визначали методом підрахунку кількості личинок у 3 г фекалій при малому збільшенні мікроскопа (8x10). Всього досліджено 1884 проби фекалій, клінічно обстежено 1423 тварини, проведено патолого-анатомічний розтин 294 овець.

Етіологію захворювання овець на бронхопневмонію встановлювали шляхом дослідження матеріалу від здорових, загиблих та забитих з діагностичною метою овець з симптомами ураження дихальної системи із визначенням наявності  диктіокаул і встановленням бактеріального фону легень. Для лабораторних досліджень відбирали проби патологічного матеріалу з легень з ознаками запального процесу та аналогічні проби від здорових тварин.

Бактеріологічні дослідження патологічного матеріалу і проб сироваток крові від тварин здійснювали на базі Кримської республіканської державної лабораторії ветеринарної медицини, а також на кафедрі епізоотології, паразитології та ветсанекспертизи Південного філіалу НУБіП України «Кримський агротехнологічний університет». Видову належність мікроорганізмів ідентифікували на підставі вивчення культурально-морфологічних, біохімічних, серологічних і патогенних властивостей.

Бактеріологічне дослідження носового слизу від здорових і хворих на бронхопневмонію ягнят проводили у травні-вересні. Всього досліджено по 56 проб вмісту нософарингсу та матеріалу з легень від 24 здорових і 32 хворих ягнят.

Ступінь контамінації об’єктів навколишнього середовища, а також виживання личинок паразитів у довкіллі залежно від пори року та умов кліматогеографічних зон АР Крим вивчали шляхом щомісячних досліджень проб ґрунту, трави, води, відібраних  з місць утримання та випасу овець протягом року. Забрудненість об'єктів навколишнього середовища личинками диктіокаул визначали за А.І. Корчагіним та Н.А. Романенком (1991). Досліджували проби підстилки і ґрунту з різних ділянок кошар та вигульних майданчиків, зскрібки з годівниць, проби води з поїлок і калюж на пасовищах, проб трави та ґрунту з пасовищ. Досліджено всього 576 проб.

Дослідження імунологічних показників проводили у клінічно здорових і хворих на бронхопневмонію овець у віці 3, 4–5, 11 та 12–14 місяців у господарствах, благополучних і неблагополучних щодо диктіокаульозу і бронхопневмоній.

Гематологічні показники визначали за загальноприйнятими методами; кількість Т- та В-лімфоцитів – за методами, розробленими                              В.С. Шеховцовим та ін. (2001); субпопуляції лімфоцитів – за методом                С. Ліматібула та ін. (1978); циркулюючі імунні комплекси – за методом             Ю.А. Гриневича і Н.І. Алфьорова (1981); вміст загального білку сироватки крові – рефрактометрично; вміст білкових фракцій сироватки крові – нефелометричним (турбідиметричним) методом; вміст гемоглобіну в крові – гемоглобінцианідним методом за Л.М. Піменовою та Г.В. Дервізом (2004); фагоцитарну активність сироватки крові – за методом Д. Бермана і                 Л.К. Славської (1990); лізоцимну активність сироватки крові – за методом В.В. Ткаченко з співавт. (1990); бактерицидну активність сироватки крові – за методом Д.А. Петрачова (1990).

Вивчення ефективності різних схем лікування тварин, хворих на асоціативну бронхопневмонію, проводили на ягнятах 4–6-місячного віку, застосовуючи антигельмінтик (біомектин), антибіотик (енроксил), імуностимулятор (метилурацил) як окремо, так і в різних комбінаціях. Оцінку схем лікування проводили шляхом ларвоскопічних досліджень фекалій через 7, 30 і 60  діб після проведення обробок, а також за клінічними спостереженнями й імунологічними дослідженнями тварин до та через  15, 30 і 60 діб після лікування.

Вивчення терапевтичної ефективності застосування біомектину при інгаляційному введенні проводили на ягнятах віком 4–5 місяців. У цьому разі випробували такі дози біомектину: 1 група – 0,02 мл/кг (базова доза, орієнтована для внутрішньом’язового застосування); 2 група – 0,019 мл/кг;    3 група – 0,018 мл/кг; 4 група – 0,017 мл/кг; 5 група – 0,016 мл/кг; 6 група – 0,015 мл/кг; 7 група – 0,014 мл/кг; 8 група – 0,013 мл/кг.

Аерозольну обробку тварин проводили в розбірній камері. Розпилення лікарських препаратів здійснювали за допомогою аерозольного генератора САГ-1 з продуктивністю 80 мл/хв. Розчини дрібнилися стисненим повітрям, яке надходило від компресора  типу СО-7Б під тиском 3–5,4 атм. Сеанси аерозолетерапії проводили один раз на добу протягом 40 хвилин. Для підтримання оптимальної концентрації аерозолю в камері компресор включали кожні 15–20 хвилин протягом  2 хвилин.

Дозу лікарського препарату для інгаляції розраховували за методами     В.Н Квятковського і Ю.В. Головізіна, описаного Р.П. Пушкарьовим і             Я.Н. Глуховим (1991).

Виробничі досліди з вивчення ефективності застосування різних схем преімагінальної дегельмінтизації у комплексі з імуностимулюючою терапією проводили на ягнятах неблагополучного щодо диктіокаульозу господарства. Тварин першої групи дегельмінтизували аерозольно біомектином у дозі     0,016 мл/кг за схемою: перший раз – на 20-ту добу після першого випасу;  другий раз – через 2 тижні після першої обробки;  третій раз – через 6 тижнів після другої дегельмінтизації; четвертий раз – на 4-й тиждень після останньої аерозолетерапії.

Другу групу дослідних ягнят теж дегельмінтизували біомектином аерозольно в дозі 0,016 мл/кг маси тіла  за схемою: перша обробка – на 20-ту добу після першого дня випасу; друга – через 4 тижні після першої дегельмінтизації; третя – на 6-й тиждень  після останньої обробки.

Ягнят третьої дослідної групи обробляли аерозольно біомектином у дозі 0,016 мл/кг. Разом з  антигельмінтиком застосовували метилурацил як імунокоректор у дозі 0,83 г/м³ камери. Схема дегельмінтизації: перша обробка – на 20-ту добу після першого випасу; друга – через 4 тижні після першої дегельмінтизації; третя – на 6-й тиждень  після останньої обробки.

Тварин четвертої дослідної групи лікували аерозольно біомектином у дозі 0,016 мл/кг. Разом з  антигельмінтиком застосовували метилурацил у дозі 0,83 г/м³ камери. Схема дегельмінтизації: перший раз – на 20-ту добу після першого дня випасу на пасовищі; другий раз – через 2 тижні після першої обробки; третій раз – через 6 тижнів після другої дегельмінтизації; четвертий раз – на 4-й тиждень після останньої аерозолетерапії. Тварини п¢ятої (контрольної) групи дегельмінтизації не підлягали.

Ефективність преімагінальних дегельмінтизацій ягнят оцінювали на підставі клінічних обстежень, копроскопічних досліджень на 30, 45, 75, 85, 100 і 150 добу після першого дня випасу і середньодобових приростів маси тіла тварин протягом 150 діб, за визначенням зміни показників екстенсивності та інтенсивності диктіокаульозної інвазії (Демидов Н.В., Берёзкина С.В., 1986).

Математично-статистичну обробку результатів проводили на комп'ютері IBM PC за допомогою програми «Stat SF». Оцінку вірогідності показників визначали за таблицею Т-критеріїв Ст¢юдента.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Епізоотична ситуація щодо асоціативних бронхопневмоній овець у господарствах АР Крим. Вивчення взаємозв'язку між екстенсивністю диктіокаульозної інвазії і ступенем ураження овець бронхопневмоніями вивчали на вівцях 6 господарств різного типу протягом 2006–2008 рр. Лабораторними дослідженнями встановлено, що у господарствах з високою екстенсивністю ураження овець диктіокаулами значно більший відсоток тварин, хворих на бронхопневмонію, причому захворювання мало більш важкий перебіг у овець, уражених диктіокаулами. Порівняння сезонної динаміки бронхопневмонії і диктіокаульозу показало, що крива екстенсивності та інтенсивності ураження тварин диктіокаулами практично збігається з кривою спалахів бронхопневмонії.

У віковій динаміці респіраторних хвороб овець ми спостерігали три піка захворюваності. Перший пік реєстрували у віці 2–3 тижнів. Захворюваність новонароджених ягнят на бронхопневмонію у цей період була невисокою – 2,98±0,2 %. При дослідженні фекалій тварин даної групи не виявляли личинок диктіокаул. Проте при розтині вимушено забитих та загиблих ягнят цього віку з ознаками бронхопневмонії, у легенях знаходили личинок та статевонезрілих диктіокаулюсів.

У 4–5-місячному віці відмічали другий пік респіраторних хвороб, який характеризувався бронхопневмонією. Цей спалах реєстрували наприкінці травня – у червні через 30–55 діб після початку випасного сезону. Захворюваність овець даного віку становила в середньому 22,4–52,2 %, до того ж у фекаліях хворих ягнят виявляли значну кількість личинок D. filaria – 54,2±1,9 – 143,6±2,8 екземплярів. Максимальну інвазованість ягнят спостерігали в червні – 62,69±2,1 %.

Третій пік респіраторної патології овець припадав на вік 12–14 місяців (лютий–квітень). Зимово-весняний спалах респіраторних хвороб молодняка у віці одного року характеризувався значним відсотком тварин, що захворіли – 30,2–33,3%, при цьому в фекаліях овець реєстрували найбільшу кількість личинок диктіокаул порівняно з іншими віковими групами та місяцями року – 165,7±0,7 – 173,4±2,5 личинок. Екстенсивність диктіокаульозної інвазії у  тварин цієї вікової групи також була найвищою – 60,42–66,7%. При їх розтинах у легенях знаходили диктіокаул, у середньому від 64 до 72 екземплярів.

У дорослих овець захворюваність на бронхопневмонію була невисокою, але в усіх випадках респіраторної патології  виявляли личинок диктіокаулюсів у фекаліях і статевозрілих гельмінтів у легенях при розтинах після їх загибелі або вимушеного забою. У бронхах знаходили, у середньому, від 11 до 17 гельмінтів у однієї тварини в різні сезони року. Захворюваність дорослих овець на бронхопневмонію протягом року становила лише              2,3–4,7 %, а загибелі від захворювання практично не спостерігали. Але ця  вікова група тварин є основним резервентом диктіокаульозної інвазії для інвазування молодняка.

Отже, сезонна динаміка диктіокаульозу та бронхопневмонії майже збігається і найбільш масові випадки бронхопневмонії припадають на місяці з найбільшою активністю диктіокаул: це кінець зими – весна й осінні місяці.

При обстеженні об`єктів довкілля з метою визначення факторів передачі інвазії встановили, що найбільш контаміновані личинками були: трава з пасовищ, де випасали інвазованих тварин, а також підстилка приміщень у зимовий період. Найбільшу кількість життєздатних личинок диктіокаулюсів виявляли в зоні розташування корит для напування, де утворюються сприятливі умови для розвитку паразитів, а також у ділянках пасовищ, де є канави, перезволоження, бур’яни та кущі. У пробах з відкритих ділянок, які значно опромінюються сонцем, личинок майже не знаходили. У місцях, де напування на пасовищах проводили з каналу та річки, виявили високу забрудненість проб личинками диктіокаулюсів, що вказує на наявність сприятливих умов для зараження тварин.

Контамінація пасовищ, у свою чергу, залежала від агрокліматичних умов зони (температура, відносна вологість, кількість опадів). Найвищу інвазованість пасовищ та тварин реєстрували в господарствах нижньої передгірної зони, де клімат достатньо вологий з помірними температурами взимку і влітку.

Друге місце за контамінованістю належить степовому району, але засушливі літні місяці з суховіями, а також значні перепади температур взимку сприяють загибелі більшої частини личинок диктіокаулюсів у цій зоні. Відповідно і ступінь зараження в цьому районі менший, ніж у попередньому.

Забрудненість пасовищ личинками гельмінтів верхньої передгірної зони характеризувалось значною їх кількістю в літній період року і зменшенням чисельності взимку.

Вивчення видового складу паразитів легень при  бронхопневмоніях овець. З метою визначення наявності диктіокаул та встановлення бактеріального фону легень були проведені дослідження матеріалу від здорових, загиблих та забитих з діагностичною метою овець з симптомами ураження дихальної системи. У результаті досліджень виявили, що з  82 % проб легень були виділені декілька збудників у різних асоціаціях. В основному (74,3% проб) у даній асоціації виявлені  диктіокаули та мікрофлора.

Патологічний матеріал, який було досліджено, розділили умовно на 4 групи:

1 – легені від овець з клінічними ознаками бронхопневмонії без наявності диктіокаул (58 проб).

2 – легені від овець з клінічними ознаками бронхопневмонії з наявністю  диктіокаул (158 проб).

3 – легені від овець, уражені диктіокаулами, без ознак бронхопневмонії (25 проб).

4 – легені від клінічно здорових овець (53 проби).

При бактеріологічному дослідженні легень овець першої групи (з клінічними ознаками бронхопневмонії без легеневих гельмінтів) було виділено 9 видів мікроорганізмів: Str. pyogenes, Str. pneumonie, Staph. aureus, Staph. saprophyticus, Staph. epidermidis, E. coli, P. multocida, P. vulgaris, грамнегативні аеробні коки. Виявляли значну різницю щодо видового складу мікроорганізмів уражених легень залежно від характеру запального процесу. Так, при катаральній формі пневмонії частіше за все виділяли пастерел. Не виділяли при катаральній бронхопневмонії Str. pneumoniae, Staph. aureus,     E. coli, P. vulgaris, Str. Рyogenes, тоді як ці мікроорганізми виявляли при катарально-гнійному характері запального процесу. Як правило, серед ягнят до 5- місячного віку частіше реєстрували саме катаральну (63,7 % випадків) і катарально-гнійну (36,3 %) форми пневмоній.

Дослідженням легень овець другої групи виділяли 12 видів мікроорганізмів: Str. pyogenes, Str. pneumonie, Staph. aureus,                          Staph. saprophyticus, Staph. epidermidis, E. coli, Bac. subtilis,                 Pseudomonas aеruginosa, P. vulgaris, P. multocida, P. haemolytica, грамнегативні аеробні коки.

При типізації бактерій, виділених з легень овець 3 групи, встановили, що мікроорганізми належали до видів: Staph. saprophyticus, P. multocida,             P. haemolytica.

Деякі виділені бактерії з матеріалу від усіх трьох груп овець були патогенні для білих мишей. Культури P. multocida викликали загибель 49,8±0,8 % білих мишей (тварини гинули впродовж 48–72 годин), культури Str. pneumonie – 23,7±1,5 %  та E. coli – 2,1±1,5 %.

Бактеріологічний аналіз легень овець четвертої групи показав, що мікрофлора була виділена лише в 26,4 % випадків від числа досліджених. При цьому всього було виявлено три різновиди мікроорганізмів: S. saprophyticus, S. epidermidis,  грамнегативні аеробні коки. З матеріалу від здорових ягнят у 94,3 % випадків виділяли маловірулентні та авірулентні штами мікроорганізмів.

Постійне виділення різноманітної патогенної мікрофлори з одного патологічного матеріалу, висока вірулентність деяких культур вказують на можливість їх асоціативних взаємовідносин.

Вивчення імунологічного стану організму овець вікових груп, найбільш сприйнятливих до бронхопневмонії. Оскільки найбільший відсоток захворюваності овець на респіраторні хвороби припадає на вік 4–5  і 12–13 місяців, то ми вивчали стан імунологічної реактивності організму у тварин цих вікових груп у господарстві, благополучному щодо легеневих гельмінтозів. Вівці трьох- і одинадцятимісячного віку були контролем, як вікові групи, які передують періоду масової захворюваності на бронхопневмонії.

Вивчення імунологічної реактивності організму овець і одержані результати досліджень свідчили про те, що функціональна активність імунної системи дослідних і контрольних тварин знаходилася на  високому рівні.

Показники клітинного імунітету у ягнят були в межах фізіологічної норми в усіх вікових групах, що вказує на стійкість тварин до захворювань. З боку гуморальних факторів імунологічної резистентності, ми спостерігали лише гіпопротеінемію (62,4±1,9 г/л) у ягнят тримісячного віку  (головним чином за рахунок зниження рівня гама-глобулінів – 5,1±0,3г/л), і тварини в цей час мали бути більш сприйнятливими до захворювання на бронхопневмонію. Але саме в цьому віці вони на бронхопневмонію майже не хворіють.

Становлення імунологічної системи у овець, як свідчать дані літератури (Багінов Б.О., 2005; Дергач В.І., 1974; Жеребцов С.Г., 1996), відбувається з 4-місячного віку. У тримісячному віці імунна система ще не досконала, особливо гуморальна. Але, за нашими даними, захворювання респіраторного тракту припадають саме на вік 4–5 і 11–12 місяців, коли організм має вже практично досконалий захист.

Оскільки, за результатами наших досліджень, бронхопневмонії набувають масового характеру у господарствах, неблагополучних щодо диктіокаульозу, ми вивчали показники імунологічної реактивності організму овець на фоні ураження диктіокаулами.

Досліджуючи імунологічні показники у клінічно здорових та хворих на респіраторні хвороби ягнят віку 3–5-ти, 11–14-ти місяців, спонтанно інвазованих D. filaria,  ми виявили, що інтенсивність ураження тварин була досить різна. Але організм овець усіх вікових груп підпадав під негативну дію паразитів, що відобразилось на показниках імунологічної реактивності (лейкоцитоз – 11,3±0,4 – 15,7±1,6 Г/л, еозинофілія – 9,25±0,25 – 16,85±0,2 %, зрушення ядра вліво, суттєве зниження БАСК – 31,2±2,1 – 54,8±1,6 % і ФАСК – 52,63±1,6 – 56,8±0,16 %, зменшення кількості Т-клітин – 21,3±1,2 – 39,4±2,8 %, підвищення вмісту Т-супресорних лімфоцитів, на фоні зниження                        Т-хелперних, збільшення вмісту ЦІК – 0,162±0,004 – 0,393±0,02 мг/мл). У цьому разі реєстрували клінічну форму бронхопневмонії. У тримісячних ягнят, у зв’язку з незавершеністю біологічного циклу диктіокаулюсів, у фекаліях личинок паразитів ще не виявляли (їх знаходили лише з 4-місячного віку життя), але паразитів у цей період вже виділяли при розтині і  в організмі тварин вони викликали  негативні зміни з боку імунологічної системи.

Негативний вплив паразитів та їх секретів сприяв зниженню імунологічної реактивності організму овець, що, у свою чергу, призводило до активізації умовно-патогенної мікрофлори, зростання патогенних властивостей збудників і виникнення  клінічної форми асоціативних респіраторних захворювань.

Лікувально-профілактичні заходи щодо асоціативних диктіокаульозно-бактеріальних бронхопневмоній овець. Результати проведених досліджень свідчать про те, що найбільш ефективною виявилась комплексна лікувально-профілактична схема із застосуванням антигельмінтика (біомектин) з антибіотиком (енроксил). Ефективність лікування у цій групі становила 100 %. У тварин, яким застосовували окремо антигельмінтик (біомектин) ефективність становила 30 %, при використанні лише антибіотика (енроксил) – 40 %.

На вищу ефективність застосування схеми антигельмінтик+антибіотик вказувало поступове поліпшення загального стану тварин, зникнення клінічних симптомів ураження дихальної системи та нормалізація деяких показників крові (кількість еозинофілів – 5,6±0,8 %, ЦІК – 0,098±0,2 мг/мл та ФАСК – 71,5±1,3 %) протягом досліду. Однак інші фактори імунологічної реактивності організму ягнят при комплексній обробці залишались на тому ж рівні, що й до лікування, або й дещо знижувались порівняно з контролем. Зниження імунологічних показників організму ягнят, за результатами досліджень, відбувалось на фоні дії антигельмінтика біомектину, який, як відомо, має імунодепресантні властивості. Тому виникла необхідність застосування разом з препаратами антибактерійної та антигельмінтної дії для корекції імунної системи й імуномодуляторів. Як імунокоректор у наших дослідженнях застосовували метилурацил.

При використанні біомектину та енроксилу  разом з імуномодулятором спостерігали стовідсоткове звільнення всіх тварин від гельмінтів (таблиця). При проведенні копроскопічних досліджень через 120 діб після дегельмінтизації встановили, що в групі, якій застосовували енроксил+біомектин+метилурацил, тварини були повністю вільні від нематод. У групі, тварин якої лікували лише антигельмінтиком з антибіотиком, екстенсивність та інтенсивність диктіокаульозної інвазії становила 21,4 % і  2,3±0,3 личинок у пробі, відповідно. Найкращі результати лікування знайшли відображення й у вірогідно більших середньодобових приростах маси тіла (P<0,001) –218,5±2,8 г у першій групі.