АРХИТЕКТУРНО - ПЛАНИРОВОЧНОЕ ФОРМИРОВАНИЕ ЦЕНТРОВ ИЗОБРАЗИТЕЛЬНОГО ИСКУССТВА : АРХІТЕКТУРНО - ПЛАНУВАЛЬНЕ ФОРМУВАННЯ ЦЕНТРІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Краткое содержание

      У Вступі дисертації подані мета, межі, завдання, об’єкт і предмет дослідження, наукова новизна та інші критерії щодо роботи.

      У першому розділі “Історичні закономірності і сучасні тенденції у формуванні центрів образотворчого мистецтва” на прикладі історичного досвіду систематизуеться практика поетапного розвитку музеїв і центрів образотворчого мистецтва, аналізується найбільш прогресивний вітчизняний і зарубіжний досвід з метою виявлення закономірностей містобудівних і архітектурно-планувальних рішень, розглядаються теоретичні розробки в архітектурно-типологічних дослідженнях виставкових будівель образотворчого мистецтва. Досліджуються тенденції їх розвитку. Визначаються наукові проблеми, які вимагають додаткових досліджень.

      Проведений аналіз теоретичних робіт і практики проектування музеїв образотворчого мистецтва дав можливість визначити ряд не вирішених питань по формуванню центрів сучасного образотворчого мистецтва. Теоретичні дослідження архітектурного формування музеїв проводилися в колишньому СРСР в Москві і розглядали переважно типологічну специфіку музейних будівель різного профілю. Але к 90-тим рокам ХХ ст. виявились безліч питань, пов'язаних з необхідністю наукової новизни в проектуванні музейних будівель.

      Деякі зарубіжні музеєзнавчі теорії, що одержали свій розвиток в 60-х роках ХХ сторіччя, були опубліковані у виданнях періодичної літератури. Одне з не багатьох досліджень, які встановлюють кількісні показники використання музейного простору, викладено в роботі американського ученого Кена Кунтха. Загальні закономірності,  регіональні особливості формування центрів образотворчого мистецтва архітектурною наукою не розглядалися і для їх проектування відсутня нормативна база і обґрунтовані  рекомендації.  

     Дослідження показало, що розвиток культури і образотворчого мистецтва в Україні, нерозривно пов'язаний із становленням самої держави, бере свій початок з давніх часів. Київська Русь мала блискучі зразки високохудожнього живописного, графічного книжкового мистецтва, гравюри і т.п. Значний вплив на формування музеїв образотворчого мистецтва, починаючи з ХVII сторіччя, справили художні сховища Києве - печерського монастиря.

    В результаті історичного аналізу визначені основні етапи формування  центру образотворчого мистецтва:

    1-й етап – поява стародавніх скарбниць і сховищ предметів образотворчого мистецтва, зібрань творів мистецтва, що стали першими прототипами (VI в. до н.э.- ХIV в. н.е.).    

    2-ої етап – пристосування  будівель різного призначення під музеї образотворчого мистецтва (ХIV в.- Х VIII в.).

    3-й етап – прибудова спеціальних галерей для показу предметів образотворчого мистецтва до палацових споруд (Х VIII в.- ХIХ в.).

    4-й етап - будівництво перших спеціалізованих художніх музеїв відкритих публіці в Західній Європі і на Україні (ХIХ в. –ХХ в.).

   5-й етап – поява перших центрів образотворчого мистецтва (середина ХХ в.)

    Дисертаційне дослідження показало, що музейні будівлі спочатку були сховищами скарбів, в яких накопичення витворів мистецтва в скарбниці служило звеличенню релігійної і політичної влади. Прототипами музейних будівель образотворчого мистецтва були – стародавні скарбниці, поширені в стародавньому Римі, єгипетських, персидських і вавілонських культурах, що зберегли ряд архітектурних принципів і в даний час. 

     Середні віки (ХIV в.) мали свої «мірабіліа», де збиралися предмети образотворчого мистецтва. Ці художні скарби палаців і резиденцій вельмож пізніше перетворилися на «кабінети» або картинні галереї. Колекції художніх предметів почали виникати вже в Італії, потім у Франції, Англії, Німеччині. Перший поштовх в свідомості до зміни стереотипу (протяжна анфілада галерей), дали розкопки, проведені в Римі, Геркуланумі, Помпеї. Велика кількість шедеврів зажадала спеціальної будівлі для їх зберігання і демонстрації. На межі  ХV та на початку  ХVI сторіч покладено початок   знаменитих  колекцій Ватиканського музею, який в 1737 році був оголошений власністю держави; у 1595 році почалося зведення  «Великої галереї» Лувру, внаслідок чого галереї і пасажі розповсюдилися по всій  Європі. Виникнення кунсткамер - наступний етап в історії музейних експозицій. Таким чином, подальшим кроком на шляху вдосконалення експозиційної діяльності було впорядкування колекцій по видах і сформувався новий тип будівлі -  художній музей, який існує як сам по собі, так і, розвиваючись і доповнюючись різними функціями,  переходить в нову якість - центр образотворчого мистецтва.     

     Найбільш значного розвитку українська культура, зокрема образотворче мистецтво, здійснила  в XVI-XVIII сторіччі  під впливом національного і культурно-освітнього руху. З початку ХVІІ сторіччя  високий художній  рівень  мали багато видів образотворчого мистецтва. Численні музеї, які з'явилися в Європі в XIX в. влаштовуються в галереях  палацової архітектури. Ці галереї можуть оточувати двір, розділений поперечними будівлями, і визначився новий план з ідеєю перекриття центрального двору для експозиції скульптур.

     На початку 20-х років ХХ ст. в Росії з'явилися перші публічні колекції сучасного образотворчого мистецтва, як опозиція традиційним художнім музеям. Ідея була вивезена з Росії в кінці 20-х років ХХ ст. американським мистецтвознавцем Альфредом Барром до Америки, де радикальні течії в образотворчому мистецтві були виділені особливо, і одержали назву Музею сучасного мистецтва. 

      Після другої світової війни розпочалася нова епоха, яка характеризувалась розширенням міжнародних контактів, прагненням будувати нові музейні будівлі. Середина минулого (ХХ) століття стала революційною в переосмисленні об'ємно-планувальній організації будівель, які експонують витвори образотворчого  мистецтва. Наприклад, центр сучасного мистецтва в Туріні був побудований на місці зруйнованої під час 2-ої світової війни художньої галереї. Центр образотворчого мистецтва починає функціонувати як різнобічний динамічний інститут, та активний культурний центр, включаючи безліч міждисциплінарних художніх програм та збереженням головної функції показу витворів образотворчого  мистецтва. Новації і поява альтернативних форм музейних установ визначає їх образ і архітектуру.

     Аналізуючи практику проектування і будівництва сучасних музейних установ,  можна стверджувати,  що  музеї  сучасного  мистецтва з середини ХХ ст. відділяються від традиційних художніх музеїв, оскільки об’єднують в собі з одного боку традиційний живопис, скульптуру, графіку з іншою - фотографію, инстоляцію, хепенінг, мистецтво уявлення, концептуальне мистецтво,  поп-арт, відео-арт, електронне мистецтво, медіа-арт і середовищне мистецтво. Це новий тип будівлі, де встановлюються тісні зв'язки між  різними формами мистецтва, створюються нові концепції візуальної культури, розповсюджуються знання про сучасне мистецтво, який служить  місцем культурної комунікації з урахуванням  новітніх досягнень в  музеології.  Починаючи з 80-х років ХХ сторіччя,  в багатьох країнах з'явилися спеціально побудовані будівлі центрів образотворчого мистецтва.

      У дисертаційному дослідженні встановлено, що зарубіжна  практика проектування і будівництва свідчить про виникнення нового типу суспільної споруди - центру образотворчого мистецтва. Розширення функції музею образотворчого мистецтва привело до формування на його основі центрів образотворчого мистецтва Введення в архітектурну термінологію поняття  центру образотворчого мистецтва дає можливість досліджувати чинники, тенденції і передумови архітектурного формування нового типу суспільної установи. У роботі виявлена закономірність взаємозв'язку розвитку суспільної ідеології і появи нового вигляду образотворчого мистецтва та розвиток установ, які їх популяризували.

     На тлі багатообразної архітектурно-просторової структури окремих будівель центрів образотворчого мистецтва, в світовій практиці стихійно виникають великі та середні містобудівні утворення - музейні квартали і комплекси,  тематичні парки і постіндустріальні  зони, реконструйовані  в центри сучасного образотворчого мистецтва, які не досліджувалися архітектурною наукою.

      На основі  аналізу сучасних тенденцій архітектурно-планувального формування виставкових будівель і центрів образотворчого мистецтва складена класифікація музейно-виставкових установ в залежності від їх загальної площі і чисельності населення міста, в якому вони розташовуються. Центри образотворчого мистецтва  розташовані в окремих будівлях бувають малими, середніми і великими. Існуючі центри, що складаються з декількох будівель - є кварталами і комплексами образотворчого мистецтва, а також містами-музеями.

      У другому розділі “Основні чинники і умови архітектурно-планувального формування центрів образотворчого мистецтва” визначені основні соціально-культурні умови розвитку нового типу громадської будівлі – центру образотворчого мистецтва. Головними факторами є чинник загального економічного зростання держави, розвитку соціальної і культурної сфери; містобудівний чинник, який враховує наявність земельних ресурсів, модернізацію інженерних мереж, екологічний стан місця розташування; художньо-естетичні передумови з новими напрямами об'ємно-просторових рішень, новими видами образотворчого мистецтва і естетичного сприйняття.

     В процесі проведеного дослідження,  був виявлений весь спектр соціально-культурних, економічних, технічних, художньо-естетичних чинників і спеціальні умови: різноманітність форм фінансування, розвиток зовнішніх зв'язків, інженерно-технічні, конструктивні чинники і т.д., що впливає на архітектурно-планувальне формування центрів образотворчого мистецтва.

     У роботі визначене місце центрів образотворчого мистецтва в громадському і культурному житті держави, як суспільного інституту. Вони сприяють розвитку сфери культурно-соціальних послуг, але також стають засобом комунікації, громадським центром і інструментом демократизації культури, установою, призначеною для розвитку індустрії відпочинку і комерційної діяльності, що стимулює прибутки і престиж міст, країни в умовах взаємоважливості культурних і економічних чинників. Встановлено, що відвідуваність музейних будівель (один з основних показників його діяльності) залежить від його місцерозташування. У цьому аспекті раціональне розміщення центрів образотворчого мистецтва є важливим чинником в забезпеченні населення і туристів можливістю найбільш зручного їх відвідування.  Найбільш вдалими місцями розміщення центрів образотворчого мистецтва є центральна частина міста – історичне ядро, культурно-діловий центр. В умовах міської забудови центри образотворчого мистецтва розташовуються, найчастіше, в окремій будівлі; при плануванні і розробці генерального плану для таких споруд слід використовувати принципи компактності, що досягається чіткою функціонально-просторовою організацією території.

     На вибір місця розташування впливають зони, в яких переважають потоки руху населення в одному напрямі, наявність вільних ділянок на шляху основних потоків руху населення, добре пов'язаних із зупинками громадського транспорту. За межами міста умови щодо розміщення центрів образотворчого мистецтва можна класифікувати наступним чином:

   - на межі з містом (у постіндустріальних зонах, при і на автомагістралях); це території, що розташовані поблизу міста, і які втратили свою рентабельність, і стають зоною будівництва нових центрів сучасного мистецтва, найчастіше це території колишніх заводів;

   - за містом (на туристичних маршрутах, в зелених рекреаційних зонах); розміщення музейної будівлі в рекреаційній зоні служить засобом його захисту від шуму і забруднення повітря, і одночасно дозволяє розширити експозиційні можливості. Експозиція просто неба – характерна риса сучасних центрів в умовах існуючої забудови;

   - на відстані від міста (садиби, історичні будівлі і заповідники). Продовжується тенденція розміщення центрів образотворчого мистецтва в середньовічних фортецях, баштах і арсеналах; заміських палацових спорудах, замках і резиденціях;

   - розміщення не в центральній частині дає можливість розширювати виставкові зони при постійному зростанні експозицій. Це сприяє збільшенню кількості відвідувачів, а також дозволяє включати центри в паркові зони, уможливлює розміщення експозицій просто неба, у зонах відпочинку відвідувачів.

      Міські транспортні магістралі повинні забезпечувати проїзд: до готелів від аеропортів, вокзалів і назад; від готелів і безпосередньо від аеропортів і вокзалів до центрів образотворчого мистецтва. За узагальненими статистичними даними, середня кількість відвідувачів великих центрів образотворчого мистецтва коливається від 1 тис. до 10 тис. осіб в день. Умови місце розташування і характер рельєфу ділянки також впливає на архітектурно-планувальні рішення центрів образотворчого мистецтва. Розширення території центрів образотворчого мистецтва, що склалися в центральних частинах міст, ускладнюється, як правило, відсутністю резерву ділянок, тому є потреба в пошуку нових ефективніших функціонально-планувальних рішень (на мінусових відмітках, перепланування, перепристосування існуючих просторів та інше).

В процесі проведеного дослідження були визначені три типи центрів образотворчого мистецтва, в залежності від його величини: малі, середні і великі. Їх планувальна структура формується з чотирьох основних зон, які є базисом для всіх типів: експозиційно-виставкової, приміщень обслуговання, технологічних приміщень фондосховищ, підсобних та службових приміщень, і що зберігають функціональні взаємозв'язки в незалежності від параметрів центру. В роботі запропонований склад і групи приміщень кожного типу центрів образотворчого мистецтва. Узагальнені засаді параметрів експозиційних приміщень, сучасні технологічно-експозиційні вимоги, рівень природного і штучного освітлення, методи і умови експонування предметів образотворчого мистецтва.

 Основний вміст центру сучасного образотворчого мистецтва – характер його унікальних колекцій – відображається у архітектурно-планувальному рішенні і композиції будівлі. Крім індивідуальних особливостей експонованої колекції образотворчого мистецтва, на структуру і художній образ центру впливають: різноманітність видів і об'єми громадських заходів, що проводяться в ньому; відвідуваність центру, пов'язаність з величиною міста, містобудівними особливостями місця споруди; чинники зовнішнього середовища – соціально-культурні, регіональні, природнокліматичні; індивідуальність об'ємно-просторової композиції і функціонально-планувальної структури будівлі; особливості архітектурного формування (нове будівництво, пристосування будівель і споруд або містоутворювальні простори). Досвід сучасної архітектури не віддає перевагу функціональним прийомам планувальних рішень такого типу багатофункціональних будівель, як центри сучасного образотворчого мистецтва, а тяжіє до гнучких синтетичних архітектурно-планувальних рішень, в яких простори надають можливість раціонально групувати окремі функціональні зони. На даний час з'явився цілий ряд будівель центрів сучасного образотворчого мистецтва, композиція яких дозволяє „перетікання” окремих просторів, як по горизонталі, так і по вертикалі водночас. За величиною площ виставкових експозицій центри образотворчого мистецтва можна підрозділити на великі – від 10 до 5 тис. кв.м., середні – від 5 до 2 тис. кв.м. і малі – об'ємом від 2 тис. до 500 кв.м..

     В проектуванні центрів образотворчого мистецтва є важливим створення такої структури розподілу приміщень і їх взаємозв'язків, які б забезпечували найбільш сприятливі умови для ознайомлення з колекціями образотворчого мистецтва і їх зберігання. Архітектурно-просторова побудова центру повинна допомагати розкриттю художнього задуму творів сучасного образотворчого мистецтва, що експонуються, а технічне забезпечення будівлі – підтримувати комфортний температурно-вологовий, світловий і акустичний режим.

     Важливішою функціональною зоною центру образотворчого мистецтва є експозиційно-виставкова зона з постійною і змінною експозиціями. Їй передує група вхідних приміщень – це головний вхід для відвідувачів з вестибулем, гардеробом, приміщеннями екскурсійного бюро, кас, магазинів, охорони і ін.   У роботі визначені три основні методи архітектурно-планувальних рішень центрів: у першому – перевага надається великим відкритим просторам з гнучким плануванням, що дозволяє швидко змінювати експозицію; у другому – невеликим залам, призначеним для стаціонарних експозицій образотворчого мистецтва; у третьому – рішення з ознаками першого і другого. Синтез різних за величиною і можливостями трансформації експозиційних просторів – великих відкритих з гнучким плануванням і невеликих залів – враховує вимоги експонування різних видів образотворчого мистецтва і створення індивідуального для кожного відвідувача чергування сприйняття виставкового середовища.

     Другою за значенням є група приміщень обслуговування відвідувачів – це громадсько-просвітницька і культурно-розважальна діяльність центру, що має в складі різні приміщення: лекційні і кінозали з фойє, бібліотеки (традиційні і віртуальні) доступні відвідувачам; підрозділи з різною спрямованістю роботи (міжнародний, молодіжний, комерційний, науково-дослідний, видавницький і ін.). Культурно-дозвільна діяльність в обслуговуючій зоні є обов'язковою для середніх і великих центрів образотворчого мистецтва, вона доповнює основну експозиційну частину, концертно-театральними, клубними і студійними приміщеннями, ресторанами, підприємствами торгівлі.

     Комплектування експозицій, величина експозиційної зони, залежить від характеру, величини і стану фонду колекції образотворчого мистецтва. Структура приміщень фондосховищ відпрацьована практикою будівництва художніх музеїв і може використовуватися для проектування центрів образотворчого мистецтва; вони повинні мати зручний зв'язок з експозиційними залами – рух персоналу і експонатів в зали і в сховище обов'язково ізольований від вхідної зони відвідувачів, мати службовий вхід і завантажувальну з ізольованою камерою (ізолятором) для експонатів. Кожне сховище пристосовується для певного виду образотворчого мистецтва і ізольовано одне від одного: живопис, скульптура, графіка, прикладне мистецтво, нумізматика і ін.  Зона підсобних і службових приміщень повинні примикати до фондосховищ предметів образотворчого мистецтва: реставраційні, столярні, слюсарні майстерні, лабораторії, склади, приміщення науково-дослідної роботи і обслуговуючого персоналу. В цю зону, так само як і у фондосховища, не повинно бути доступу відвідувачів.

       У третьому розділі “Принципи і прийоми архітектурно-композиційної організації центрів образотворчого мистецтва», на основі аналізу соціально-культурних умов розвитку, містобудівних особливостей розміщення, функціонально-планувальних основ формування центрів образотворчого мистецтва, визначені головні принципи і прийоми їх архітектурно-композиційної організації, серед яких особливе значення мають п'ять наступних принципів:

- першим є принцип відповідності, який включає проходження останнім і попереднім архітектурним теоріям, сучасним соціально-культурним умовам, вимогам науки, техніки, культури і мистецтва, віддзеркалення нових напрямів в образотворчому мистецтві;

- другий принцип – це принцип комунікаційності, що враховує комплекс транспортних і пішохідних зв'язків з громадським центром і з іншими складовими міської інфраструктури; особливості містобудівної ситуації;

- наступний, третій, – принцип інтегративности (зв'язаності) враховує появу нових центрів образотворчого мистецтва і розвиток їх взаємодій, багаторівневе обслуговування відвідувачів, різноманіття видів експозицій, виконання сучасних експозиційних вимог;

- принцип індивідуалізації, четвертий, відображається в архітектурному рішенні образу будівель центрів образотворчого мистецтва і їх композицій, підпорядкуванні виставкового простору певному виду образотворчого мистецтва, в індивідуалізації траєкторій маршрутів відвідувачів, унікальності інженерних рішень конструктивних схем будівель;

- п’ятий принцип – принцип динамічності і гнучкості передбачає можливість трансформації і варіабельності планувальних схем, та використання таких архітектурно-планувальних рішень, в яких універсальність рекреаційно-розподільних просторів дають можливість раціонально групувати окремі функціональні зони, включати в експозицію зовнішній простір, який є перспективним щодо розширення будівель центрів образотворчого мистецтва.

Основу об'ємно-планувальної композиції центрів сучасного образотворчого мистецтва визначає вибраний прийом взаєморозташування виставкових і не виставкових груп приміщень, а також поверховість будівлі. Виходячи з проведеного аналізу, визначені чотири архітектурно-композиційні прийоми організації будівель центрів образотворчого мистецтва: компактний, лінійний, блоково-сегментний і комбінований. Кожен прийом має геометричне і пластичне архітектурно-планувальне рішення; компактний прийом – як найбільш поширений, має  чотири різновиди рішення: прямокутний, багатокутний, радіальний і довільний.

    Основним прийомом об'ємно-планувальної організації центрів образотворчого мистецтва є компактний прийом, як найраціональніший і найбільш поширен. Він дозволяє найкращим чином розмістити будівлю в умовах центру міста з дефіцитом площі,  максимально вписати в ділянку, скоротити довжину потоків переміщення усередині комплексу і транспортних потоків зовні. Один з принципово нових геометричних  напрямів у формуванні нового образу будівель  центрів сучасного образотворчого мистецтва за  компактним принципом - є наслідування промисловій архітектурі. Будівля подається у вигляді прямокутної кліті, причому планувальний принцип,  як правило, переноситься на образ будівлі, вирішеної в прямокутних формах, що має декілька поверхів. Гнучке планування дає можливість втілити композиційну ідею перетікаючих просторів не тільки по горизонталі, але і по вертикалі.

    Лінійний прийом архітектурно-композиційної організації центрів образотворчого мистецтва найчастіше використовується при обмеженій за шириною ділянці будівництва, в більшості випадків – уздовж автодоріг, набережних річок – геометрично витягнутих ліній природи.

    Блоково-сегментний прийом - поширений в архітектурно-композиційному рішенні центрів образотворчого мистецтва. Він також мають у геометричні і пластичні виразі. Блоки  експозиційних залів, які призначені для певного виду експонатів, блокуються один до одного и логічно утілюють даний прийом. Інші приміщення: фондосховища, майстерні, лекційні зали, зали кінопоказу, симпозіумів, студійної роботи продовжують дану схему. Блоки окремих приміщень і їх груп  мають  можливість розширення будівлі у міру зростання сфер діяльності.

     Диференційована композиція побудови центру образотворчого мистецтва виправдана на складному рельєфі місцевості. Як показали тенденцій розвитку, практика проектування і будівництва центрів образотворчого мистецтва разом з окремими будівлями виникли і нові форми їх містобудівного формування: квартали образотворчого мистецтва,  музейно-розважальні парки  в  рекреаційних зонах міст,  постіндустріальні зони із зміненою функцією.

     У роботі визначено, що квартали образотворчого мистецтва, що розташовуються  в  крупних містах, є частиною міської забудови, обмеженої вулицями або  просто міською вулицею. Це комплекс будівель розташований в  історично сформованой забудові і що реконструюється під  функції центру образотворчого мистецтва. Такі квартали, із зміненою функцією, є середовищем для експонування творів образотворчого мистецтва; громадські функції розвиваються як дисперсні системі. Першоприкладами кварталів мистецтв є комплекс музеїв Ватикану, квартали мистецтв у Відні, Києві, Москві та інших містах. Центри образотворчого мистецтва у вигляді кварталу не тільки самі є історичною спадщиною, але і сучасним, найбільш ефективним засобом формування музейного простору.

     Рекреаційні і постіндустріальні зони міст також стають місцями розміщення центрів сучасного мистецтва. Це можуть бути як окремі будівлі, так і комплекси будівель, розташованих в паркових зонах або живописних заміських місцевостях, що мають зручний транспортний зв'язок з містом (колишня фабрика на півночі Дуйсбурга в Швеції; парк в Ла Віллет в Парижі). У 1995 році Українська академія архітектури і інститут „Київпроект” виконали проект реконструкції будівлі Національного художнього музею. Монументальне мистецтво вулиць, площ, а також глобальне формування середовища існування людини – особливий новітній вид мистецтва третього тисячоліття; він формується від архітектурної деталі до інфраструктури міста, починаючи від силуету міста і закінчуючи стилем одягу людей. Все середовище і люди стають єдиним твором, що містить єдину пластичну ідею.

     В результаті аналізу історичного досвіду формування і сучасної практики проектування і будівництва музеїв і центрів образотворчого мистецтва встановлено, що до моменту появи спеціально побудованих будівель під експозицію творів мистецтв використовувалися різноманітні типи споруд, від стародавніх міст-музеїв до галерей в приватних будинках.

     В даний час за кордоном пристосування не музейних об'єктів має значне місце і стає розповсюдженим явищем відновлення матеріального просторового середовища міст. Для умов пристосування найбільшою характерна реконструкція – комплекс заходів, що передбачає здатність просторової структури відповідати новим умовам, що змінилися, і вимогам з покращенням технічного стану будівлі. Залежно від історико-культурного і матеріального рівня змін, пристосовуванні будівлі піддаються як перебудові, так і капітальному ремонту. Основним принципом будівель-пам'ятків є збереження планувальної композиції і всієї структури споруди, а розміщення експозиції здійснюється на засадах існуючої організації внутрішнього простору. Ще одним принциповим прийомом пристосування будівель під центри образотворчого мистецтва є  повна модернізація споруди. Побудова внутрішньої композиції залежить від характеру колекції творів образотворчого мистецтва. Початкові об’єкти реконструкції можуть збагачуватися новими просторами чого вимагає необхідність формування нової архітектурно-композиціїной організації центру образотворчого мистецтва. Даний  прийом використовується коли об’єкт, що реконструюється майже зруйнований і не є пам’яткою архітектури, не вимагає повного відновлення.

    Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити ряд висновків, визначити основні принципи і прийоми архітектурно-композиційної організації центрів образотворчого мистецтва, запропонувати їх архітектурно - засадничні параметри і складові елементи для подальшої розробки нормативної архітектурно-будівельної документації і методик проектування.