ИСТОРИЯ ИЗУЧЕНИЯ ЭТНИЧЕСКИХ КУЛЬТУР И РАЗВИТИЕ МУЗЕЙНОЙ ЭТНОГРАФИИ КРЫМА (40-е годы ХIХ ст.– нач. ХХI ст.)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
ИСТОРИЯ ИЗУЧЕНИЯ ЭТНИЧЕСКИХ КУЛЬТУР И РАЗВИТИЕ МУЗЕЙНОЙ ЭТНОГРАФИИ КРЫМА (40-е годы ХIХ ст.– нач. ХХI ст.)
Альтернативное Название: ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ етнічної КУЛЬТУР І РОЗВИТОК МУЗЕЙНІЙ ЕТНОГРАФІЇ КРИМУ (40-ті роки ХІХ ст.- поч. ХХІ ст.)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, розкрито зв'язок з науковими програмами, визначено мету і конкретні завдання дослідження, його об'єкт, предмет, завдання, теоретико-методологічну основу, джерельну базу, розкрито наукову новизну і практичне значення, наведено відомості про апробацію здійсненої роботи.


У першому розділі - "Історіографія питання" - проаналізовано джерельну базу, специфіка якої полягає в тому, що історія вивчення національних культур Криму та робота тимчасових виставок і створення етнографічних музеїв досі не були предметом монографічного дослідження. Тому джерельну базу складають переважно матеріали Державного архіву АРК: документи урядових органів Кримської АРСР періоду 1921-1941 рр., зокрема фонди Ради Народних Комісарів 1921 -1928рр., Центральної Виконавчої Ради робітничих, селянських, червоноармійських і червонофлотських депутатів, Наркому робітничо-селянської інспекції; документи фонду Керування політпросвітроботи Наркомпросу, фонд Таврійських дворянських депутатських зборів; фонди Центрального музею Тавриди Нарокомпросу Кримської АРСР і Таврійського губернатора. Більшість документів були запитані й використані вперше.


Проаналізовано й використано: матеріали про роботу музеїв з національними меншинами та про етнографічне вивчення Криму науковими товариствами і організаціями; документи про діяльність Наркомпросу Кримської АРСР, Циркуляри ВЦИКу про збирання відомостей про музейні цінності і пам'ятки старовини; протоколи І Всекримської безпартійної конференції вірменів, болгар, євреїв, німців, греків; акти про збитки культпросвітзакладів Криму 1944 року; матеріали про особовий склад працівників та про перевірку цінностей, що зберігались в музеях; матеріали про створення Ялтинського музею і придбання музеєм першої в Криму етнографічної колекції; інформація про дворян Криму, які сприяли підготовці матеріалів про народи півострова для І Всеросійської етнографічної виставки в Москві у 1867 р.; залучено матеріали особистого фонду професора В.І. Філоненка - доповіді, статті, методичні розробки з питань етнографії; фонду професора Н.Л. Ернста; використано "Джерела вивчення історії Криму", матеріали про музеї, особисте листування, листи, що стосуються наукових досліджень та музейних планів


Архівні матеріали дозволили хронологічно послідовно простежити історію становлення й розвитку кримської музейної етнографії, зародження якої припадає на другу половину XIX ст. Своїм виникненням музеї Криму зобов'язані передусім приватній ініціативі окремих культурних і громадських діячів, губернського земства, діяльності провідних вчених, наукових об'єднань, навчальних закладів. Етнографічне вивчення Криму і початок музейного будівництва тісно пов'язані з розвитком етнографічної науки в Росії та в Україні.


Для теоретичного дослідження істотне значення мало вивчення спеціальної літератури, в якій розглядаються різні аспекти обраної теми. Так, інформацію про збирання перших етнографічних колекцій містять дореволюційні публікації М. Біляшівського, Д. Яворницького, Є. Сецинського, І, Свенцицького, М. Сумцова, хронікальні повідомлення інших авторів, вміщені у місцевих періодичних виданнях, наукових збірниках і "Археологической летописи Южной России", що видавав М. Біляшівський. Його праця "Наші національні скарби" (К., 1918) містить ряд переконливих положень про особливості розвитку дореволюційного музейного будівництва.


В дисертаційному дослідженні розкрито роль громадських організацій, наукових об'єднань і товариств у становленні музейної етнографії. При цьому важливе значення мали наукові періодичні видання цих об'єднань, комісій, клубів, зокрема "Записки Одесского общества истории и древностей". В межах дисертаційного дослідження особливу цінність становить інформація в протоколах 422 засідань цього Товариства. Вона засвідчує, наскільки важливу роль відіграло "Общество истории и древностей" Одеси у створенні музеїв, зокрема у Бахчисараї, Керчі, Феодосії, Херсонесі, у збереженні Генуезької фортеці в Судаку.


Важливим для дослідження є аналіз праць першої в Криму вченої архівної комісії (1887) - "Известия Таврической ученой архивной комиссии" (ИТУАК). Для вивчення Криму і збереження історичних пам'яток Комісія ініціювала створення музею старожитностей ТУАК, в якому відразу розпочалося формування етнографічних колекцій. На основі аналізу протоколів складено ряд таблиць: опис етнографічних предметів, етнічної приналежності предмета, таблицю розподілу предметів на групи збереження, що унаочнюють роботу комісії.


На сторінках "Известий ТУАК" містяться важливі для даного дослідження матеріали про створення Природничо-історичного музею Таврійського земства, про роботу археологічних з'їздів і про участь у них членів ТУАК, про участь церковних організацій і окремих служителів культу в історико-краєзнавчій роботі. На сторінках журналів опубліковані матеріали про створення історико-етнографічного музею в Бахчисараї.


1923 року ТУАК було перетворено на "Таврическое общество истории, археологии и этнографии" (ТОИАЗ). У фондах КРКМ зберігаються протоколи 30 засідань ТОИАЗ.


У процесі роботи з матеріалами розглянуто заходи, спрямовані на розвиток етнографічної науки і створення музеїв у Криму.


Важливим джерелом відомостей про перші етнографічні зібрання кримських музеїв виявилися видання Кримського гірського клубу (м. Одеса) - "Записки Крымского горного клуба". Проаналізовано матеріали у журналах "Записки Крымского общества естествоиспытателей и любителей природы" з 1912 по 1917р., а саме - заходи, проведені товариством для поширення інформації про народи Криму і комплектування предметів етнічної культури.


Для вирішення завдань дисертаційного дослідження істотне значення мали публікації фахівців, перша з яких стосується етнографічного музеєзнавства в Україні — це праця західноукраїнського дослідника І. Свенцицького "Про музеї і музейництво. Нариси і замітки"(1920). В ній оглядово подано історію формування музейних колекцій, узагальнено досвід музейного будівництва в Україні.


Для уточнення теоретичних та методичних аспектів музейного будівництва в Україні першого пореволюційного десятиліття важливим є дослідження В.В. Дубровського "Музеї на Україні" (Харків, 1930), І. Свенцицького "Музеї і книгозбірні сучасної України"(Львів, 1927), в яких узагальнено досвід наукової і культурно-просвітницької діяльності цих установ, розкрито недоліки і труднощі в роботі, пов'язаній з охороною пам'яток в Україні.


Найповніше уявлення про наукову та освітню роботу музеїв дають видання музеїв, збірники наукових праць, путівники, каталоги виставок, статті (В.М. Соколова, Є.Г. Кагарова, С.О. Токарева).


Однією з перших публікацій про кримську музейну етнографію є доповідь А.І. Полканова "История музейного дела и охрана памятников культури за 10 лет советской власти в Крыму".


Специфіка предмета дослідження передбачала вивчення праць теоретиків і практиків музейної справи. Першою фундаментальною роботою, виконаною на основі докладного аналізу наукової діяльності етнографічних музеїв, є монографія Т.В. Станюкович "Этнографическая наука и музей" (Л., 1978), хоча автор не згадує, а отже, й не аналізує процесу становлення музейної етнографії Криму. Найбільш істотним внеском у розкриття теми етнографічного музеєзнавства в Україні є монографія Г.А. Скрипник "Етнографічні музеї України. Становлення і розвиток". (К., 1989), в якій докладно розглянуто історію формування етнографічних колекцій і створення музеїв в Україні. Проте інформація про Крим торкається лише історії створення археологічних музеїв.


У вивчення історії музейної етнографії в Криму чималий внесок здійснив кримський дослідник О.О. Непомнящий. Він опублікував ряд статей і дві монографії, у яких на основі значної кількості джерел з архівів і відділів рукописів бібліотек України та Росії розкрив історію створення музеїв у Бахчисараї, Керчі, Севастополі, Сімферополі, розглянув діяльність музейних працівників, але для нашого дослідження ці роботи не дають вичерпного матеріалу, бо інформація про всі музеї хронологічно обмежена початком 20-х років XX ст. і не містить аналізу форм і методів пошукової роботи та характеристики колекцій.


Дисертантом проаналізовано значну кількість статей на сторінках журналів "Этнографическое обозрение", "Народна творчість та етнографія", "Живая старина".


Однак в розглянутих працях поза увагою дослідників лишилося чимало важливих питань, що зумовило мету дисертаційного дослідження: простежити історію вивчення етнічних культур в Криму і становлення музейної етнографії, виявити і внесок музеїв у розвиток етнографічної науки.


В другому розділі - "Роль досліджень етнічних культур в становленні музейної етнографії Криму першої половини XIX - початку XX". У першому параграфі - "Значення діяльності наукових товариств Росії та України у вивченні етнічних культур Криму для становлення музейної етнографії" — виявлено роль І Всеросійської етнографічної виставки в Москві (1867). Хоча експонати залишилися в Москві, цей рух відіграв велику просвітницьку роль. Підкреслено роль Російського музею ім. Олександра III: співробітниками музею були зібрані автентичні зразки етнічних культур. Вони стали дослідницькою базою для науковців Криму, виставка на основі цієї колекції стала початком досліджень етнічних культур кримськими музеями XX ст.


У роботі показано, що цю роботу активізували археологічні з'їзди, на яких була звернена увага до питань етнографії, зокрема наукові доповіді про етнічні культури Криму, розробка програм комплектування предметів для організації виставок. Розкрито значення з'їздів і для діяльності музеїв країни в цілому. Так, відбувся підготовчий з'їзд музеїв і архівів, який прийняв рішення про необхідність збирання етнографічного матеріалу.


Відзначено ініціативу Російської академії художніх наук, яка залучила Крим до міжнародних виставочних заходів (Париж, 1925), розкрито значення діяльності Російського товариства з вивчення Криму, результатом якої створення в Криму спеціалізованих музеїв.


Водночас відзначено і ряд заходів російського уряду, які негативно вплинули на розвиток кримської музейної етнографії, а саме: рішення І Всеросійського музейного з'їзду про "використання більш допоміжного матеріалу", що призвело до зникнення з експозиції автентичних предметів.


Значної шкоди завдано і Наркомом фінансів РРФСР, згідно з циркулярами якого з фондів музеїв були вилучені вироби із срібла і кольорових металів.


Відзначено дієву допомога українських товариств: вперше питання про необхідність етнографічного вивчення Криму було порушене Одеським товариством історії і старожитностей (1839), а також запропоновано програму збирання пам'яток етнічної культури в Криму для створення музею. Виявлено значення заходів Кримського гірського клубу (м. Одеса), зокрема створення "Крымской виставки", на якій був великий етнографічний розділ. Це був перший експозиційний показ етнічних культур Криму в Україні.


У другому параграфі проаналізовано діяльність кримських організацій, закладів, клубів, які прямо чи посередньо сприяли розвитку музейної етнографії, зокрема Таврійської ученої архівної комісії, музей якої комплектував пам'ятки етнічної культури (протягом з 1887-1919 рр. зібрано 169 автентичних предметів). Члени ТУАК брали участь в організації та в роботі археологічних з'їздів, тематичних доповідей і виставок, в роботі з національними культурними товариствами і музеями.


Важливу роль відіграло Ялтинське відділення Кримського гірського клубу, при якому було створено музей і з'явилася перша на півострові етнографічна колекція ( 107 предметів татарської культури).


У створенні музейних закладів позитивну роль відіграли дослідження, здійснені служителями культу Криму в результаті яких 1913 року при Церковному історико-археологічному товаристві Таврійської єпархії було засновано музей з архівом і бібліотекою. Завдяки діяльності служителів культу був музеєфікований Херсонес.


На основі нових архівних матеріалів 20-х років XX ст. розкрита роль національних секцій у збереженні нерухомих пам'яток етнічної культури.


Своєрідну роль в розвитку музейної етнографії Криму відіграв Природничо-історичний музей Таврійського земства: його колекції зразків народних промислів стали експонатами першого музею етнографії Криму.


Для розвитку музейної етнографії значним є внесок і Кримського товариства натуралістів та аматорів природи, яке запропонувало форми і методи збирання, що є актуальними сьогодні. 1914 року було видано перший путівник по Криму, що надовго став зразком серед фахівців. Товариство залучало до співробітництва видатних вчених, зокрема А.Н. Самойловича, який запропонував розгорнуту програму вивчення етнографії краю. Члени Товариства вважали за необхідне й обов'язкове створити у місті етнографічний музей, а для його організації – здійснювали 10 наукове комплектування етнографічних колекцій.


Третій розділ - „Основні етапи формування і розвитку етнографічних відділів та музеїв Криму 20-х рр. XX ст. - початку XXI ст." - присвячений аналізу еволюції етнографічного музейного будівництва в Криму і переходу його від етапу "збиральництва", як основного виду діяльності у першій половині XIX ст., до теоретичних досліджень та наукових узагальнень практичного досвіду.


Аналіз планів і звітів музеїв та наукових товариств кінця XIX ст. виявив, що науково-дослідна робота з етнографії мала переважно описовий характер, без аналізу музейних колекцій. Якісно новим етапом у розвитку музейної етнографії в Криму - початок 20-х - початок 30-х рр. XX ст., якому передували революційні події та громадянська війна. Це був час формування основних принципів державної музейної політики в нових суспільних умовах. Активно здійснювалась націоналізація численних приватних маєтків у Криму і передання їх майна до колекцій профільних музеїв. Закладалися основи радянського музейного законодавства, державної системи охорони пам'яток. При Комітеті народної освіти Криму було створено секцію з охорони пам'яток старовини та культурних цінностей, засновано музей з відділом етнографії.


У цей період розширилася мережа музеїв, для яких наукові дослідження стали основою для наукового комплектування фондів музеїв за допомогою спеціальних експедиції. Так, центральний музей Тавриди починає досліджувати не тільки кримсько-татарську культуру, а й культуру греків, вірмен, циганів, болгар, а також місця компактного проживання кримчаків і караїмів. На музейних конференціях визначається й уточнюється типологія кожного з діючих у Криму музеїв, обговорюються питання вивчення культур національних меншин.


У масово-освітній роботі впроваджується нові форми: організація при музеях гуртків з вивчення етнічної культури, співпраця з національними клубами і товариствами.


В цілому розвиток музейної етнографії в Криму відповідав загальній тенденції розвитку музейної справи в СРСР.


30-і - початок 40-х рр. - це етап згасання і згортання кримської музейної етнографії, що пояснюється депортацією з Криму 1944 року вірмен, болгар, німців, греків, кримських татар. Здійснюється суцільна заміна автентичних експонатів на муляжі, фотографії, плакати, листівки тощо, знижається активність усіх видів дослідної і популяризаторської діяльності музеїв. Музеї на 1945р. не планують збирання предметів етнічної культури і роботи над науковими темами.


Етнографічні експонати, що залишилися, були занесені до окремої книги надходжень, їх кількість у Кримському центральному краєзнавчому музеї становила 717. 1991 року, коли в музеї було відновлено відділ етнографії, у фондах зберігалось 360 предметів, що представляли культуру кримських татар, східних слов'ян, караїмів і болгар. Попередній огляд співробітниками фондів Кримського республіканського краєзнавчого музею, виявив, що колекції фонду лише частково збігаються із записами в інвентарній книзі відділу етнографії, а тим більше - з архівними даними (717 предметів). Визначити реальні розбіжності неможливо, бо складена під час війни документація після 1945 року зникла, архіви ж таких даних не мають.


Період з 1944 до початку 90-х років вважають третім етапом в розвитку етнографічного музейництва, хоча якоїсь діяльності з відображення етнічних культур у музеях Криму в цей час не зафіксовано, адже тривали тенденції, започатковані у 30-х рр. Пам'ятки етнічної культури використовувалися для інтер'єрів і діорам, що розкривають соціально-побутові умови життя населення Криму в різні періоди. Комплектування фондів музеїв здійснювалося за галузями розвитку народного господарства області. Але у повоєнний час суспільство вступило в період відбудови народного господарства, музеї також відновлюють свою роботу після окупації, що дозволяє визначати цей період як окремий, коли етнографія ще не стала одним із напрямів музейного розвитку.


Новий, четвертий етап розпочався на початку 90-х рр. XX ст., коли було створено Кримський етнографічний музей, відновлено відділи етнографії в музеях Ялти, Євпаторії, Феодосії, Керчі, Бахчисарая. В їх фондах зосереджено цінні зібрання. Організація виставок, видання каталогів, публікації статей дозволяють ввести ці предмети етнічної культури в науковий обіг. Тут створено стаціонарні етнографічні експозиції, у планах наукового комплектування фондів створені розділи з етнографії, пошукова діяльність здійснювалась регіонально. Цей етап, характеризується тісними науковими зв'язками з музеями і науковими центрами Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Мінська.


Поряд з музеями в Криму діє ряд організацій, товариств, навчальних закладів, наукових центрів, що також здійснюють етнографічні дослідження: Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, Інститут сходознавства Кримського відділення Академії наук України, Кримський індустріальний педагогічний інститут, центр грецьких досліджень, Кримський центр гуманітарних досліджень, національні-культурні товариства, бібліотеки, Православний культурний центр при Сімферопольській і Кримській єпархіях, середні спеціальні навчальні заклади, Асоціація музеїв і заповідників Криму та ін. Однак діють вони здебільшого розрізнено, хоча це дозволяє говорити про певний потенціал дослідників етнічної культури.


У Висновках підведено підсумки і викладено основні результати дослідження, обгрунтовано узагальнюючі положення:


1. Історія вивчення етнічних культур і розвиток музейної етнографії Криму (40-і роки - XIX початок XXI) досліджувались фрагментарно, тільки в окремих їх напрямах та аспектах. Встановлено, що наявні та опубліковані джерела дали можливість вперше грунтовно розкрити розвиток музейної етнографії Криму відповідно до визначених у досліджені завдання.


2. На основі проаналізованого матеріалу визначено й охарактеризовано основні етапи розвитку музейної етнографії Криму, а саме:


І етап - 40-і роки XIX - 20-і роки XX ст. - етап зародження, становлення; своєю появою музеї та етнографічні зібрання цього часу зобов'язані ініціативі наукових товариств, клубів, культових закладів, окремих вчених, які намагалися розробити плани наукового комплектування фондів;


II етап - 20-30-і рр. XX ст. - активний розвиток музейної етнографії Криму, коли формування основних принципів державної музейної політики здійснювалося в умовах нових форм власності; націоналізоване майно передавалося до колекційних зібрань профільних музеїв Криму: наукові дослідження були основою для наукового комплектування фондів шляхом організації спеціальних експедицій; Центральний музей Тавриди розпочав вивчення культур греків, вірменів, циган, болгар, кримчаків, караїмів, а не лише кримсько-татарської, як це було на початку століття; віднайдено нові форми масово-просвітньої роботи - гуртки з вивчення етнічних культур при музеях, тісне співробітництво з національними клубами і товариствами;


III етап - початок 30-х - 40-х рр. - період зниження темпів музейно-етнографічної роботи, така тенденція розвитку музеїв в країні пов'язана з політикою тоталітарного режиму , з депортацією із Криму п'яти народів;


IV - 1944 - початок 90-х рр. XX ст. - відсутність музейної етнографії та наукових досліджень з цієї теми, крім окремих праць, що пояснювалось забороною вивчати культури депортованих народів, крім того в країні не визнавалися етнічні культури, натомість культивувалася ідея єдиної культури радянського народу;


V етап - 90-і роки XX ст. початок XXI ст. - етап відродження музейної етнографії і наукового вивчення етнічних культур; зокрема 1992 року створено Кримський етнографічний музей єдиний на півдні України, фондові колекції якого нараховують сьогодні більше п'яти тисяч експонатів; активно вивчаються етнічні культури музеями, науковими закладами, національними культурними товариствами; провідними тенденціями є розширення тематичних і хронологічних меж музейних етнографічних експозицій, зростання їх ролі у поширенні етнокультурної інформації.


3. В межах досліджуваної теми проаналізовано, систематизовано і введено в науковий обіг нові архівні матеріали; розкрито значення діяльності наукових товариств і музеїв Росії та України, показано роль наукових і культових закладів, клубів.


4. Виявлено причини вибірковості вивчення етнічних культур Криму на трьох перших етапах, що пояснювались домінуючою ідеологією установою - вивчати культури корінного населення.


5. Визначено матеріальні та наукові втрати кримської музейної етнографії протягом 1941-1945 рр. у зв'язку з евакуацією і втратою фондових зібрань кримських музеїв.


6. Здійснено порівняльний аналіз форм і методів науково-дослідної і фондової роботи етнографічних музеїв та відділів (початок XX – початок XXI ст.).


7. Обґрунтовано необхідність співпраці етнографічних музеїв з національно-культурними товариствами.


8. Виявлено основні недоліки музейної етнографії Криму протягом досліджуваного періоду, а саме: відсутність музейно-етнографічного науково-методичного центру, як координатора роботи музеїв з питань етнографії; з єдиною інформацію про склад колекційного фонду; про головні напрями етнографічних досліджень, як координатора тем, обраних музеями для наукового вивчення відповідно до особливостей культури окремих регіонів Криму.


Проведене дослідження не вичерпує багатоаспектної проблеми вивчення розвитку етнографічного музейництва в Криму, для подальшої роботи можливі такі напрями:


- обгрунтування наукової концепції комплектування музейних колекцій, їх збирання, наукової реставрації, консервації та подальшого використання в експозиціях для популяризації пам'яток етнічних культур, а також визначення тем наукових досліджень на основі складу колекцій:


вироблення концепції спеціальної професійної підготовки фахівців - етнографів-музеєзнавців;


проектування й реалізація регіональної програми для залучення студентів і школярів до теоретичних та експедиційних досліджень етнічних культур і збирання предметів для музеїв;


 


інтеграція зусиль і координація дій з вивчення, збирання предметів та організації об'єктів етнографічного туризму.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины