ЕВОЛЮЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ В ТЕОРІЇ ТА МЕТОДОЛОГІЇ РЕГІОНАЛЬНОГО ПЛАНУВАННЯ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЕВОЛЮЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ В ТЕОРІЇ ТА МЕТОДОЛОГІЇ РЕГІОНАЛЬНОГО ПЛАНУВАННЯ
Альтернативное Название: ЭВОЛЮЦИОННЫЕ ТЕНДЕНЦИИ В ТЕОРИИ И МЕТОДОЛОГИИ РЕГИОНАЛЬНОГО ПЛАНИРОВАНИЕ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначені мета, завдання і методи дослідження, сформульовані наукові результати роботи, її практичне значення і впровадження в практику.


Розділ 1. Теоретичні передумови дослідження еволюційних тенденцій в містобудуванні. Аналіз сучасного стану містобудівних знань показав, що еволюційний підхід набуває все більшого застосування у різних наукових галузях. Він сприяє використанню аналогій щодо аналізу історичного розвитку об’єктів та генетичного методу визначення початкових умов, його етапів, закономірностей або тенденцій.


Формування містобудівної науки відбувалося спільно з розвитком загальних наукових знань та завдяки їм. Еволюційні процеси розглядаються на трьох взаємопов’язаних рівнях: міждисциплінарному (зовнішньому), загальномістобудівному, а також на рівні напрямів, концепцій та принципів містобудування.


Науковий рівень досліджень на кожному з історичних етапів характеризується персональним внеском вчених та наукових шкіл. У результаті чого визначаються напрями містобудівної теорії, один з яких – еволюційний. Закономірності розвитку об’єктів матеріального світу лежать в основі багатьох фундаментальних та прикладних наук. Виходячи з цього сучасний стан наукових знань визначається по-перше – загальнотеоретичними науковими уявленнями про еволюцію всесвіту в основоположних категоріях простору та часу, по-друге – досягненнями містобудівної та суміжних з нею наук.


Загальною основою розробки проблем еволюціонізму є опубліковані праці


відомих вчених з філософії, теорії фізики, біології, етногенезу, екології, соціології, системної методології. У сфері архітектури та містобудування окремі прояви еволюційного напряму визначилися в багатьох роботах, присвячених історії та теорії містобудування, вивченню еволюції методів архітектурної творчості, проектування та управлінню розвитком містобудівних об’єктів. До них належать роботи М.В.Баранова, Б.Г.Бархіна, М.Г.Бархіна, В.М.Білоусова, Ю.П.Бочарова, А.К.Бурова, А.В.Буніна, В.В.Владимірова, Т.Гарньє, Ф.Гібберда, З.Гідіона, М.Я.Гінзбурга, В.Л.Глазичева, Е.Говарда, В.Гропіуса, І.Грузи, Є.Грушки, О.Е.Гутнова, Б.Дзеві, Ч.Дженкса, К.Доксіадіса, М.М.Дьоміна, А.П.Іваницького, А.В.Іконнікова, І.А.Іодо, Л.Кібла, Г.І.Лаврика, В.О.Лаврова, І.Г.Лежави, Ле-Корбюзьє, К.Лінча, В.Ф.Макухіна, Г.А.Малояна, А.П.Мардера, С.Д.Мітягіна, А.Моля, Н.І.Наймарка, Н.П.Овчинникової, Т.Ф.Панченко, Б.С.Посацького, М.Рагона, І.Д.Родічкіна, А.М.Рудницького, Т.Ф.Саваренської, П.Селфа, І.М.Смоляра, К.Танге, В.О.Тімохіна, Г.І.Фільварова, І.О.Фоміна, М.О.Хауке, Б.С.Черкеса, З.М.Яргіної та інших вчених.


Закономірності та тенденції розвитку різних за функцією та формою об’єктів матеріального світу як соціальних, економічних, екологічних, географічних, історичних та інших аспектів містобудування і територіального планування мають місце в роботах Е.Б.Алаєва, Д.Л.Арманда, Л.С.Берга, І.В.Блауберга, І.К.Бистрякова, Д.І.Богорада, Ж.Боже-Гарньє, В.І.Вернадського, Е.А.Гольдзамта, Д.Готтмана, Л.М.Гумільова, В.Г.Давидовича, Дж.К.Джонса, М.І.Долішнього, С.І.Дорогунцова, У.Ізарда, В.А.Канке, Є.Є.Клюшніченко, Л.Б.Когана, П.Крісталлера, Т.Куна, Г.М.Лаппо, Ф.М.Лістенгурта, А.Льоша, П.Мерлена, Р.Мерфі, М.М.Некрасова, В.І.Нудельмана, Ю.Одума, Є.Н.Перцика, Ю.Л.Півоварова, Н.Ф.Реймерса, Б.Б.Родомана, П.А.Ричкова, Н.П.Федоренка, Дж.Форрестера, П.Хаггета, Б.С.Хорева, С.Б.Чистякової, Г.Б.Шелейховського, О.Н.Яницького та інших вчених.


Творцями та носіями еволюційних містобудівних тенденцій є також науково-дослідні та проектні установи України та інших країн. В Україні впродовж значного періоду формувалися колективи науковців у поєднанні з проектною практикою в таких інститутах як НДІТІАМ, НДПІ містобудування, КИЇВпроект, ДІПРОМІСТО, УкрНДІП цивільсільбуд, ХАРКІВПРОЕКТ та інших. Серед них Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "ДІПРОМІСТО", який був утворений у 1930 р., має багаторічний досвід проектно-планувальних робіт, а отже і давні традиції науково-дослідних розробок. На різних етапах розвитку інституту в ньому формувався колектив досвідчених працівників у галузі містобудівної науки та практики, які обіймали провідні посади і в інших установах країни – П.Ф.Альошин, Д.І.Богорад, М.О.Борисенко, В.В.Вікторов, О.Л.Ейнгорн, А.Д.Іванова, О.М.Касьянов, І.І.Малозьомов, О.Л.Малишенко, В.М.Новіков, В.М.Орєхов, А.І.Станіславський, П.П.Хаустов, П.К.Чернишов та багато інших. Всі вони сприяли створенню науково-методичної бази містобудівного проектування, а також вихованню спеціалістів наступних поколінь, які сприяли продовженню еволюційних тенденцій в цій справі.


В роботах згаданих вчених та багатьох інших розглянуті окремі аспекти еволюції в містобудуванні. Поряд з цим слід констатувати, що в зазначеному напрямі теорії містобудування ще відсутня наукова визначеність еволюційних тенденцій для створення цілісної концепції еволюціонізму в регіональному плануванні.


Таким чином, сучасні проблеми регіонального планування та стан наукових знань є обґрунтуванням актуальності теми дисертаційного дослідження.


Еволюція містобудівної теорії визначається змінами її парадигм як засобу вивчення історії науки. Визначена така зміна парадигм, що характеризує еволюцію містобудівної теорії в Україні з 1920 по 1990 рр.:


1.    20-ті початок 30-х рр. – відзначається ідеологічною парадигмою, яка відповідала революційним, ідеологічно спрямованим перетворенням в країні.


2.    Кінець 30-х початок 60-х рр. – функціонально-планувальною, відповідно до необхідності економічно обґрунтованого містобудування у передвоєнні та перші повоєнні роки.


3.    60 – 70-ті роки – системно-структурною, відповідно до науково-технічного прогресу та міждисциплінарної інтеграції.


4.    70 – 80-ті роки – екологічною, у зв’язку з глобальною природозахисною проблематикою.


5.    Наприкінці ХІХ та початку ХХ століть в історії містобудівних знань відзначається культурологічна парадигма.


Розглянута зміна парадигм визначає принцип додатковості еволюційного розвитку містобудівної теорії.


Якщо така концепція висвітлює розвиток містобудівної науки як поступову зміну різних за змістом та станом періодів, як низку метаморфоз, то інші концепції розглядають її еволюцію як методологічний перехід від диференціації знань до їх інтеграції.


Еволюція містобудівних знань може бути також визначена як процес її розвитку, тобто більш глибоке розуміння закономірностей розвитку міст, їх мереж та територіальних систем.


Еволюційні тенденції  в теорії  регіонального  планування  визначаються  у


трьох її наукових напрямах: соціально-економічному, екологічному і архітектурному. Регіональна економіка, яка сприяє розвитку містобудівної теорії, набуває все більш соціального та екологічного "забарвлення". В екологічному напрямі регіонального розвитку визначається тенденція відродження системних принципів єдності "людина-природа"; формується новий напрям на перехресті екології та містобудування – "регіональна урбоекологія". Архітектурний напрям регіонального планування створює передумови для інтеграції спеціальних наукових знань, спрямованих на комплексне вивчення проблем розвитку територій, їх композиційної організації, а також для підвищення естетичних якостей життєвого довкілля для гармонізації великих просторів архітектурно-композиційними засобами.


Визначені прояви еволюційних тенденцій регіонального розвитку. Серед них інтенсивна урбанізація країн світу, яка характеризується значним збільшенням міського населення (в 1991 –1995 рр. щорічно на 61 млн. чол., а частка всього міського населення в період 1800 – 1980 рр. збільшилася з 5,1 до 39,4%). В результаті посилюється концентрація міських поселень, залучення нових територій у сферу впливу міст, розширення ареалів урбанізованого середовища, створення міських агломерацій та мегаполісів. Антропогенні ландшафти тепер займають більше 60% території земної кулі, в тому числі 20% території мають докорінні зміни. В результаті необхідне дотримання екологічної безпеки засобами регіонального планування, яке має стати складовою національних планів соціально-економічного державного розвитку.


На основі аналізу проявів еволюційних тенденцій визначена стратегія дослідження процесів розвитку об’єктів та проблем, які їм притаманні . (рис.1)


На першому етапі розглядаються містобудівні знання у зв’язку з еволюційною теорією, що дає підстави вбачати принципові часові зміни у містобудівній науці, визначати прояви галузевої диференціації містобудівних знань, а також ознаки їх міждисциплінарної інтеграції.


На другому етапі об’єктами аналізу стає реальний простір європейських країн та досвід їх територіальної організації на міждержавному та національному рівнях. Мета аналізу – визначення еволюційних тенденцій у формах просторової організації, які є універсальними (а також специфічними) для окремих країн та їх регіонів.


Оцінка зарубіжного досвіду на третьому етапі дає підстави для порівняльного аналізу теорії та практики територіальної організації України. Найбільш характерні еволюційні зміни визначаються у регіоналізації території України, формуванні систем розселення, становленні регіональної економічної та містобудівної політики.


На четвертому етапі об’єктом аналізу є регіон як визначальний структурний елемент території країни. На цьому територіальному рівні помітні еволюційні зрушення планувальної структури в процесі історичного розвитку регіонів.


На заключному п’ятому етапі об’єктом аналізу виступає система управління регіональним розвитком. В ній визначається значення методології регіонального планування.


 








Парадигми віддзеркалюють необхідність зосереджуватися на наукових проблемах найбільш актуальних для даного періоду.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины