Колісник, Людмила Олексіївна. Розвиток емоційного інтелекту як чинника запобігання самотності в юнацькому віці

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір наукової теми та її актуальність, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, сформульовано гіпотезу, розкрито методи, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено відомості щодо апробації та впровадження отриманих результатів, надано інформацію про структуру й обсяг дисертаційної роботи.
У першому розділі «Теоретичні засади дослідження проблеми емоційного інтелекту як чинника запобігання самотності в юнацькому віці» представлено аналіз теоретичних підходів до проблеми самотності у філософсько-психологічних дослідженнях, особливостей переживання самотності у юнацькому віці та чинників її запобігання.
Проблематика самотності знайшла достатньо широке відображення у працях зарубіжних та вітчизняних психологів (Т. Бреннан, Р.С. Вайс, Е. ДіТомассо, Дж. Качіопо, В.Г. Лашук, Л.Е. Пепло, Д. Перлман, Є.В. Прохоренкова, В. Франкл, Дж.Г. Ціммерман, Г.Р. Шагівалеєва, Ю.М. Швалб та ін.), а також у роботах філософів (А. Камю, С. К’єркегор, Ф. Ніцше, Ж.-П. Сартр, Г. Торо, С.Л. Франк, М. Хайдеггер, А. Шопенгауер та ін.). Огляд досліджень свідчить, що у науці немає єдиного розуміння сутності поняття самотності, її чинників, значущості для індивіда тощо. В аналізі поглядів на феномен самотності звертає на себе увагу факт неоднозначного сприймання її модальності. З одного боку, велика кількість вчених трактує її як негативне переживання, з іншого вони ж вбачають у ній і додаткові можливості та ознаку зрілості (С. Віктор, Д.В. Віннікотт, О.В. Данчева, В.Г. Лашук, Л.Е. Пепло, Є.В. Прохоренкова, К. Рубінстайн, В. Садлер, Н.В. Хамітов, Дж.Г. Ціммерман, Г.Р. Шагівалеєва, Ю.М. Швалб, Ф. Шейвер та ін.).
Різностороннє бачення природи та особливостей самотності відображене науковцями в її багатовимірних класифікаціях, де вона представлена низкою окремих типів. Зокрема, ознаками класифікацій є: рівень взаємодії людини з навколишнім світом (Т. Бреннан, Т.Б. Джонсон, Л.Е. Пепло, В. Садлер, С.Г. Трубнікова, Г.Р. Шагівалеєва, І. Ялом – загальна, емоційна, соціальна, духовна, комунікативна, екзистенційна тощо); тривалість у часі (А.Т Бек та Дж.Е. Янг, Г.Р. Шагівалеєва – хронічна, ситуативна, швидкоплинна, епізодична тощо); походження (С. Віктор, Р. Вайс, Дж. Зілбург, К.Е. Мустакас, Н.В. Хамітов, Ю.М. Швалб та О.В. Данчева, Г.Р. Шагівалеєва – зовнішня, внутрішня, функціональна, стан думок, пов’язана з колом друзів, емоційна ізоляція, просторова ізоляція тощо).
Погоджуючись з позиціями таких науковців як Р.С. Вайс, Д.В. Віннікотт, В.Г. Лашук, Г.Р. Шагівалеєва, І. Ялом та ін., ми схильні розглядати самотність як багатовимірний конструкт, який з одного боку надає можливість вирватися зі стандартних циклів поведінки та реалізувати свою сингулярність, а з іншого являє собою негативне суб’єктивне переживання особистості, яке супроводжується почуттями покинутості, відчуженості, непотрібності.
Серед негативних переживань, які охоплюють самотню людину, дослідники виокремлюють тривогу, смуток, відчай та печаль (Л.Е. Пепло, К. Рубінстайн, Г.Р. Шагівалеєва), тугу (І.С. Кон), безпорадність та страх (В.Г. Лашук), нетерпіння, нудьгу (В. Франкл), ізоляцію (Л. Ленг, Дж.Г. Ціммерман), жалість та відразу до себе (Л.Хоуклі), роздратованість та злість на інших (Дж.Качіопо та Л.Хоуклі), меланхолію (Р.С. Вайс, Д.В. Рассел), відчуженість (С.Г. Трубнікова), підозрілість (Т. Бреннан), гнів (С.М. Томчук) тощо. Негативний характер самотності проявляється в тому, що вона підпорядковує собі інші
6
психічні процеси і стани; порушує внутрішню цілісність особистості; може виступати механізмом психологічного захисту; призводить до формування надочікувань і переоцінки внеску іншої людини у власний розвиток (Є.В. Прохоренкова), а отже несе загрозу позитивному розвитку особистості.
Переживання самотності особливо гостро сприймається в юнацькому віці, оскільки позначається на процесах самовизначення та самореалізації молодих людей (С.А. Андерсон, Т. Бреннан, К. Ваіль-Шміт, Р.С. Вайс, С. Зьоренсен, М. Зюсман, Р. Квеллет, І.С. Кон, Дж.К. Ларсон, В.Г. Лашук, Д. Нокс, М. Пінкварт, Л.Є. Просандєєва, Є.В. Прохоренкова, А.Р. Річ, К. Рубінстайн, Дж.Х. Харві, Г.Р. Шагівалеєва, Ф. Шейвер, В. Франкл). Самотність в юнацькому віці тісно пов’язана з віковими домінантами у психосоціальному розвитку особистості молодої людини – з основними процесами і феноменами самосвідомості, з основними життєвими подіями особистості (відділення від батьківської сім'ї, розширення контексту соціальних відносин, планування свого майбутнього, встановлення інтимно-особистісних стосунків) та із завданнями розвитку особистості (Д. Брейдж, Т. Бреннан, Х. Індербітцен-Пісарук, І.С. Кон, В.Г. Лашук, Н.І. Мейон, К.Дж. Ротенберг). Зокрема, надмірний самоаналіз та схильність до самодослідження, пошук сенсу життя, конфлікт індивідуальності та ідентичності, рольовий конфлікт та статусна невизначеність, упередженість у стосунках, дисонанс між сексуальними потребами та реальними можливостями їх задовольнити тощо провокують гостре негативне переживання самотності. Відсутність належної уваги до проблеми самотності може стати чинником виникнення низки проблем, пов'язаних як з фізичним та психічним самопочуттям молодої людини, так і її особистісним розвитком.
Виникнення негативного переживання самотності в юнацькому віці спричинене як відсутністю усвідомлення своєї універсальності, так і з браком гнучких соціальних навичок здійснення себе у соціальному контексті для прояву власної сингулярності (Л.М. Вахрушева, Д.В. Віннікот, С.П. Дерев'янко, Дж. Маейер, О.В. Милославська, П. Селовей, В. Франкл та ін.). Феномен, що об’єднує низку таких навичок, у науковій літературі описаний як емоційний інтелект.
Розуміння емоційного інтелекту, його складових представлене у концепціях емоційного інтелекту: модель здібностей (Г.Г. Гарскова, Дж. Мейєр, П. Селовей, Д. Карузо), модель рис (К.В. Петридіс, Е. Фернхем) та змішані моделі (О.А. Айгуновоа, І.А. Андреєва, Р. Бар-Он, Д. Гоулман, Д.В. Люсін, І.Н. Мещерякова). Загальною рисою всіх існуючих підходів до вивчення емоційного інтелекту є визначення його як здатності сприймати та виражати емоції, розуміти та використовувати їх, управляти емоціями таким чином, щоб сприяти своєму особистісному зростанню. Щодо питання структурної наповненості даного феномену, ми поділяємо думку таких дослідників як О.А. Айгунова, Д.В. Люсін, І.Н. Мещерякова та розглядаємо емоційний інтелект як конструкт, що має подвійну природу (з одного боку пов’язаний із когнітивними здібностями, з іншого – з особистісними характеристиками) та виявляє себе через особистісну та міжособистісну компетентність (внутрішньо-особистісний та міжособистісний інтелект відповідно), що представлені такими складовими: 1) сприйняття, оцінка та вираження емоцій; 2) використання емоцій для підвищення ефективності мислення; 3) розуміння та аналіз емоційної інформації; 4) регуляція емоцій.
Серед наукових праць, присвячених вивченню емоційного інтелекту, особливу увагу звертають на себе роботи, що підкреслюють його визначальну роль у психологічному благополуччі та успішності життєдіяльності людини (Р. Бар-Он, Д. Гоулман), у розвитку адаптаційного потенціалу (С.П. Дерев’янко, І.С. Степанов) та підтримці міжособистісних стосунків (О.О. Бантишева, Дж. Мейєр, П. Селовей).
7
Водночас теоретичний аналіз засвідчив відсутність цілеспрямованого вивчення рівня розвитку та особливостей прояву структурних компонентів емоційного інтелекту в юнацькому віці, його взаємозв’язку з інтенсивністю переживання самотності молоддю, що й стало предметом нашого емпіричного дослідження, в основу якого було покладено вище зазначені теоретичні положення.
У другому розділі «Емпіричне дослідження емоційного інтелекту як чинника запобігання самотності в юнацькому віці» висвітлено організаційно-методичні основи емпіричного дослідження, викладено результати вивчення глибини переживання самотності, особливостей розвитку емоційного інтелекту, їх ґендерних тенденцій, а також взаємозв’язку між інтенсивністю переживання самотності та рівнем розвитку емоційного інтелекту в юнацькому віці.
Завданнями констатувального експерименту були: 1) вивчення особливостей переживання почуття самотності в юнацькому віці; 2) виявлення рівнів розвитку, специфіки та ґендерних аспектів прояву емоційного інтелекту в юнаків та дівчат; 3) встановлення взаємозв’язку між рівнем розвитку емоційного інтелекту та глибиною переживання почуття самотності в юнацькому віці.
У констатувальному експерименті взяло участь 259 студентів різних курсів НПУ ім. М.П. Драгоманова (м. Київ), СумДУ (м. Суми), ХНУВС (м. Харків), СДПУ ім. А.С. Макаренка (м. Суми).
Результати аналізу отриманих даних показали (Рис. 1), що самотність в юнацькому віці є комплексним негативним переживанням, що проявляється в різних її видах (соціальній, романтичній та сімейній) згідно високого, середнього та низького рівнів. Вивчення інтенсивності переживання видів самотності показало, що більшою мірою юнаків непокоїть брак або невдоволеність романтичними стосунками (низький рівень переживання романтичної самотності демонструють лише 17,25% опитаних, тоді як високий та середній – 1,57% та 81,18% відповідно) та соціальними зв'язками (середній рівень соціальної самотності властивий 79,61% молоді, тоді як низький демонструють лише 20,39%). Що ж стосується сімейного виду самотності, то більше половини (50,59%) юнаків та дівчат мають середній рівень, який характеризується частковою задоволеністю емоційними зв'язками та якістю стосунків у своїй сім'ї. Виявлений позитивний внутрішній зв'язок між дослідженими видами самотності засвідчує їх взаємозалежність.