Власенко, Інна Анатоліївна. Психологічні особливості внутрішньоособистісних конфліктів у професійній діяльності вчителя

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір наукової теми та її актуальність, сформульовано
об’єкт, предмет, основну мету, гіпотезу та завдання дослідження, розкрито
теоретико-методологічні основи; викладено наукову новизну, теоретичне і
практичне значення роботи, наведено дані про апробацію та впровадження результатів
дослідження, надано інформацію про структуру й обсяг дисертаційної роботи.
У першому розділі роботи “Проблема внутрішньоособистісних конфліктів
у психологічній науці” висвітлено головні підходи до розуміння феномену
“внутрішньоособистісний конфлікт” у сучасних зарубіжних та вітчизняних
психологічних дослідженнях, розкрито сутність такого конфлікту як системного
явища та його специфіку у професійній діяльності вчителя.
Проаналізовано напрями дослідження внутрішньоособистісних конфліктів у
зарубіжній психології: психоаналітичний; теорію групової динаміки,
гештальтпсихологічний, когнітивний, екзистенційний. У психоаналізі та
психоаналітичних концепціях внутрішній конфлікт розглядається як зумовлений
природою психіки, її структурою, взаємозв’язком внутрішнього світу людини і
зовнішнього середовища (З. Фрейд, А. Адлер, К. Хорні, Е. Еріксон). У теорії
групової динаміки внутрішньоособистісний конфлікт пов’язують із різною
валентністю об’єктів, розміщених у психологічному полі людини, необхідністю
розрядки напруження через спрямування мотиваційних векторів на об’єкт або
засоби досягнення мети/ заміну мети (К. Левін, Д. Креч, Р. Кратчфілд, Н. Лівсон). У
роботах гештальтпсихологічного напряму внутрішній конфлікт вивчають як
порушення цілісності структури «Я», у зв’язку з неадекватним задоволенням потреб
людини (Ф. Перлз). Когнітивний напрям акцентує увагу на активізації у
внутрішньому конфлікті когнітивних структур, виникненні ситуацій
невідповідності, розузгодженості, дисонансу (Л. Фестінгер), у яких виявляються
переживання тривоги, провини, загрози (А. Елліс). У межах гуманістичного напряму
внутрішньоособистісний конфлікт розглядають як прояв неконґруентної Я-концепції
індивіда (К. Роджерс) та його низької здатності інтегрувати власний досвід
(А. Маслоу). Змістове наповнення означеного конфлікту в межах екзистенційного
напряму охоплює перерозподіл внутрішніх напружень (Р.Мей), недостатню
насиченість смислом життя людини (В. Франкл).
Узагальнення радянських та українських джерел дало змогу виділити основні
напрями досліджень внутрішньоособистісних конфліктів: структурно-особистісний
напрям, що вивчає такий конфлікт: у контексті окремих сфер особистості - емоційної
(О.Р. Лурія, Л.І. Божович); сфери потреб та мотивації (А.А. Файзуллаєв), когнітивної
(Б.С. Братусь); на рівні цілісної особистості, її самосвідомості (Д.В. Грешньов,
О.М. Леонтьєв, В.В. Столін, О.Б. Фанталова); соціально-психологічний напрям,
який акцентує увагу на рольовому конфлікті, на суперечностях між внутрішніми і
7
зовнішніми чинниками функціонування особистості (П.П. Горностай, О.А. Донченко,
Т.М. Титаренко, Н.В. Кулагіна); клінічний напрям, де предметом аналізу є конфлікти у
структурі захворювання та як основа виникнення невротичних реакцій (В.М. Мясищев,
О.І. Захаров, Ю.А. Александровський); конструктивний напрям (Ф.Є. Василюк,
П.А. Сергоманов, Б.І. Хасан), що з’ясовує механізми переходу протиріччя в
конструктивний конфлікт, виходу на якісно новий рівень розвитку протиріччя.
Аналіз літературних джерел показав відсутність єдиного розуміння феномену
внутрішньоособистісного конфлікту як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології.
Згадані конфлікти розглядаються як системне явище у зв’язку з розгортанням
внутрішньоособистісних протиріч. Одним із етапів розвитку такого протиріччя є
внутрішній конфлікт, який дослідники розуміють як загострення протиріч, спосіб їх
виявлення та розв’язання (Л.М. Мітіна, О.А. Донченко, Т.М. Титаренко).
Всебічне дослідження внутрішньоособистісного конфлікту як системного
явища зарубіжними та вітчизняними науковцями розкриває теоретичне наповнення
феномену: умови його виникнення (зовнішні та внутрішні) (Б.Г. Ананьєв,
В.М. Мясищев, К. Хорні), функції (конструктивні і деструктивні; сигнальна,
стимулююча, стримуюча, конструктивно-психотехнічна) (О.А. Донченко,
Л.Б. Кузнецова, Т.М. Титаренко, Б.І. Хасан), чинники (зовнішні та внутрішні)
(К.О. Абульханова-Славська, Л.І. Божович, С.Б. Кузікова, В.М. Мясищев, В.В. Столін та
інші), види (конфлікт втрати сенсу, рольовий, завищених вимог до себе, конфлікт «двох
провідних мотивів»; розщеплення самосвідомості, втрата власного Я, невиправдане
«Я» тощо) (А.Я. Анцупов, Д.В. Грешньов, В.В. Столін, А.І. Шипілов), особливості
динаміки (Д.В. Грешньов, О.І. Захаров).
У моделі вивчення аналізованого конфлікту психологи визначають
когнітивно-емоційний та когнітивно-мотиваційний компоненти (Л.Г. Боброва,
Т.Ю. Гущина); розкривають його прояви на когнітивному, емоційному,
поведінковому рівнях (В.В. Шпунтова), характеристики когнітивної, емоційної,
поведінкової та соматичної сфер (Т.М. Маланьїна). Для дослідження особливостей
внутрішньоособистісних конфліктів учителів нами обрано їх вивчення в когнітивній,
емоційній, мотиваційній сферах та в поведінці педагога, оскільки конфлікт виявляється
на рівні цілісної самосвідомості особистості.
Аналіз наукових досліджень дав змогу виявити особливості професійної
діяльності вчителя: її напруженість (Л.І. Березовська, А.В. Осницький,
М.М. Рибакова та інші), стресонасиченість (І.Ю. Остополець, О.О. Прохоров,
В.М. Чернобровкін та інші), специфіку предмета, засобів, цілей і результатів
діяльності педагога (Є.О. Климов, І.Ю. Кузнєцов), наявність протиріч, що
створюють умови для виникнення внутрішньоособистісних конфліктів учителів.
Дослідники звертають увагу на виникнення міжособистісних конфліктів в учителів
(М.М. Рибакова, І.І. Садова); їх попередження і вирішення педагогами
(М.І. Найдьонов, О.І. Кокконен, О.М. Поєнко, О.М. Лукашонок та інші).
З’ясовуються окремі аспекти проблеми внутрішньоособистісних конфліктів
учителів, зокрема їх прояви: у конфліктогенних педагогів (Ю.П. Черненький), у
контексті виникнення професійних деформацій (Т.Є. Гура); характеристики
внутрішніх конфліктів учителів у зв’язку із професійним вигоранням
8
(Л.І. Березовська), у контексті прийняття педагогічних рішень (В.М. Чернобровкін);
специфіка рольового конфлікту педагогів (К.Є. Корнєєва). Виявляються також
особливості конфліктності вчителів (Є.В. Юрківський, І.І. Садова); механізми
психологічного захисту при внутрішньоособистісних конфліктах у педагогів
(Т.С. Яценко). Водночас системних досліджень психологічних особливостей
внутрішньоособистісних конфліктів, зокрема їх проявів залежно від педагогічного
стажу вчителів, нами не виявлено.
На підставі узагальнення теоретичних даних ми розглядаємо
внутрішньоособистісний конфлікт у професійній діяльності вчителя як системне
явище, яке базується на зіткненні різних особистісних утворень у результаті
загострення соціально-психологічних та внутрішньоособистісних протиріч
вчителя, набуло для нього особистісного смислу і виникає в умовах професійної
діяльності. Наведені теоретичні положення покладено в основу емпіричного
дослідження психологічних особливостей внутрішньоособистісних конфліктів у
професійній діяльності вчителя.
Другий розділ «Емпіричне дослідження психологічних особливостей
внутрішньоособистісних конфліктів у професійній діяльності вчителя»
присвячений методичному обґрунтуванню та аналізу й інтерпретації емпіричних
даних дослідження психологічних особливостей внутрішньоособистісних
конфліктів у професійній діяльності вчителя: їх показників, рівнів розвитку та
специфіки таких конфліктів у зв’язку зі стажем педагогічної діяльності.
Завдання констатувального експерименту включали: 1) дослідження
психологічних особливостей сфер прояву внутрішньоособистісних конфліктів;
2) визначення показників, рівнів розвитку та залежності внутрішньоособистісних
конфліктів учителів від стажу педагогічної діяльності.
Зі 192 осіб було сформовано групи для виявлення особливостей зазначених
конфліктів у зв’язку зі стажем (вчителів із педстажем до 5 років – 37 осіб, із
педстажем 5-15 років – 52 особи, зі стажем 15-25 років – 41 педагог та зі стажем
понад 25 років – 62 особи).
Аналіз кількісних і якісних проявів внутрішньоособистісних конфліктів у
когнітивній сфері вчителів (за даними авторської анкети «Усвідомлення вчителями
особливостей внутрішньоособистісних конфліктів» і тесту смисложиттєвих
орієнтацій Д.О. Леонтьєва) засвідчив, що майже половина педагогів усвідомлюють
наявність у себе внутрішніх конфліктів, які виявляються через негативні внутрішні
переживання. У решти вчителів припускаємо дію механізмів психічного захисту, що
блокує таке усвідомлення. Найчастіше внутрішні конфлікти у професійній
діяльності вчителів виникають, на їх думку, при взаємодії з учнями (19,2%), з
батьками учнів (7,6%), стосуються організаційно-методичного аспекту діяльності
(7%). Домінуючими способами подолання внутрішнього напруження, яке
розглядаємо як показник конфлікту, в учителів є: пошук соціальної підтримки
(57,9%), переключення уваги (43%), опора на власні ресурси (31,8%), розв’язання
проблеми (12,3%). Респонденти мали змогу обрати кілька варіантів відповідей, тому
сумарна кількість перевищує 100%. У майже однієї п’ятої частини вчителів
виявлено недостатньо розвинуту систему смисложиттєвих орієнтацій, зокрема у
9
13,5% – схильність жити сьогоднішнім або вчорашнім днем, відсутність цілей у
майбутньому; у 14,1% вчителів - невдоволеність своїм нинішнім життям, а у 15,1% -
результативністю життя; у 17,2% - знижену віру у свою здатність контролювати
події власного життя. Не схильні осмислювати своє життя 14,6% вчителів.
Для виявлення показників внутрішньоособистісних конфліктів у емоційній
сфері було використано методику дослідження самооцінки С.А. Будассі,
багатовимірний опитувальник дослідження самоставлення С.Р. Пантилеєва,
модифіковану нами методику С.І. Єріної «Діагностика рольового конфлікту в
діяльності керівника», шкалу самооцінки ситуативної та особистісної тривожності
Ч. Спілбергера – Ю. Ханіна. Узагальнення кількісних і якісних даних за цими
методиками вказує на вираженість у педагогів негативних переживань, внутрішнього
дискомфорту, напруженості, відчуття тривоги, провини. Такі прояви конфліктів
пов’язані з неадекватною самооцінкою (42,2% вчителів), негативним самоставленням:
високою внутрішньою конфліктністю (14,1%) та самозвинуваченням (14,6% вчителів),
що виявляються як постійні сумніви, незгода з собою, тривожно-депресивні стани та
схильність звинувачувати себе. Окрім того, проявами внутрішньоособистісних
конфліктів у емоційній сфері педагогів є рольовий конфлікт, пов’язаний з
виконанням ними професійної ролі (18,2% - високий, 72,4% - середній рівень),
високі рівні реактивної та особистісної тривожності (43,8% та 57,8% відповідно).
Внутрішньоособистісні конфлікти у вчителів представлені також проявами у
мотиваційній сфері, що досліджувались за методиками «Рівень співвідношення
«цінності» і «доступності» в різних життєвих сферах» О.Б. Фанталової, діагностики
особистості на мотивацію до уникнення невдач Т. Елерса, діагностики особистості на
мотивацію до досягнення успіху Т. Елерса. Виявлено, зокрема, дезінтеграцію
мотиваційно-особистісної сфери вчителів (20,8%), їх незадоволення поточною
життєвою ситуацією, невміння реалізувати провідні цінності. Понад третина
вчителів (37%) має нестійку рівновагу в мотиваційно-особистісній сфері, що
виявляється як відчуття часткової доступності значущих цінностей. Зафіксовано, що
у педагогів внутрішні конфлікти найчастіше стосуються таких життєвих сфер, як
«здоров’я» (47,9%), «щасливе сімейне життя» (33,9%), «матеріально забезпечене життя»
і «любов» (27,1% та 26% відповідно). Це асоціюється з їх психоемоційним та рольовим
перевантаженням, відчуттям неадекватності оплати праці докладеним зусиллям.
Для більшості вчителів (67,8%) характерний високий рівень мотивації до
уникнення невдач. Такі педагоги схильні уникати складних ситуацій, життєвих
виборів, бажають забезпечити своє перебування в комфортній зоні, схильні до
невисокого або дуже високого ризику. У 5,2% вчителів виявлено низький рівень
мотивації до успіху, що вказує на наявність у них певних внутрішніх перешкод при
досягненні бажаного, знижену наполегливість і цілеспрямованість.
Внутрішньоособистісні конфлікти виявляються також у поведінці вчителя, що
зафіксовано за допомогою модифікованого нами «Методу фактичного і бажаного
розподілу часу» С.Я. Рубінштейн, методик діагностики негативної комунікативної
установки В.В. Бойка, вимірювання особистісної гнучкості-ригідності. Встановлено, що
досліджувані найчастіше мають нестачу часу у сферах збереження здоров’я (80,7%),
осягнення краси природи і мистецтва (80,2%) та спілкування (79,7%). Це свідчить
10
про невідповідність діяльності цих педагогів їх спрямованості, що викликає у них
внутрішнє напруження, зниження адаптаційних можливостей. Респонденти відзначають
прагнення зменшити витрати часу на професійну діяльність (21,9%), що, ймовірно,
пов’язано із перевтомою, внутрішньою напруженістю. Внутрішня конфліктність,
психологічний дискомфорт, труднощі у взаємодії з іншими у вчителів також
виникають у разі прояву негативної комунікативної установки, зокрема завуальованої та
відкритої жорстокості (35,4% та 27,6% відповідно). Такі респонденти схильні
виявляти негативне ставлення до партнерів у завуальованій формі, а також не здатні
приховувати та пом’якшувати власні негативні оцінки на адресу оточуючих.