СЕРДЮК НАТАЛІЯ ІВАНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ АТРАКЦІЇ ДО ОДНОЛІТКІВ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, сформульовано припущення та завдання дослідження, об’єкт, предмет, методи, наукову новизну, теоретичну і практичну цінність роботи, наведені відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження, дані про публікації, обсяг та структуру дисертаційної роботи.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади прояву атракції до однолітків у підлітковому віці» презентуються наукові підходи зарубіжних та вітчизняних учених стосовно теорій атракції; висвітлено результати теоретичного аналізу сутності, структури та ґенези атракції особистості періоду дорослішання; проаналізовано дослідження з проблеми прояву атракції серед підлітків; створено психологічну модель атракції до однолітків у підлітковому віці.
Аналіз психолого-педагогічної літератури проблеми атракції вказує на різноманітність підходів та теорій щодо вивчення зазначеного психологічного явища. Представники психоаналітичного підходу З. Фрейд, У. Шутц, X. Салліван розкрили вплив внутрішньоособистіх потреб та несвідомих факторів на прояв атракції. Вчені Ф. Хайдер, Т. Ньюком, З. Рубін у межах когнітивного підходу розглядали інформаційну і процесуальну сторони спілкування, намагаючись відповісти на питання, як саме відбувається міжособистісна комунікація та досліджували, перш за все, пізнавальні й символічні моменти людських взаємин: соціальні установки, ціннісні орієнтації, знаки, значення тощо. Представники необіхевіориського підходу Г.К. Хоманс, Х. Келлі, Д. Бірн вважали, що атракція з’являється в процесі обміну позитивними та негативними підкріпленнями та реалізується відповідними позитивними поведінковими реакціями.
Російські й вітчизняні дослідники розглядали атракцію переважно через симпатію, дружбу та кохання, що виступають її рівнями. Так, ряд вчених (А. Л. Свенцицький, А. І. Вендов ін.) вивчали міжособистісну симпатію як результат сумісності – несумісності двох осіб у визначених умовах взаємодії. Досліджуючи симпатію, науковці (І. П. Волков, Е. С. Кузьмін, М. П. Пікельникова, Н. Ф. Федотова та ін.) відмітили, що вона виступає головним чинником у регуляції взаємовідносин. Інші психологи (О. О. Бодальов, О. Г. Ковальов та ін.) вважали, що прихильність виникає за наявності подібних оцінних суджень та спільної діяльності. Не менш важливу роль, на думку Л. Я. Гозман, в зародженні та розвитку атракції відіграють фізична привабливість та соціально-демографічні характеристики особистості.
Синтезуючи тлумачення атракції зарубіжних та вітчизняних вчених, ми дійшли висновку, що цей феномен пояснюють по-різному: одні характеризують атракцію як явище, що викликає позитивні емоції при спілкуванні (М. М. Обозов, В. А. Семиченко, Н. В. Казарінова, А. Г. Грецов та ін.); другі – як позитивну взаємодію особистостей (В. Н. Куніцина, Г. М. Андрєєва, В. М. Фомічова, О. Г. Коваленко та ін.); треті розглядають атракцію через багатоаспектність її сторін, зокрема як: почуття однієї людини до іншої, міжособистісні взаємини, певну соціальну установку (І. С. Кон, Л. Я. Гозман, Дж. Т. Тедеші та ін.).
У працях ряду психологів розглядається структура атракції (Дж. Т. Тедеші, Л. Я. Гозмана, З. О. Кірєєвої). Так, у роботах Дж. Т. Тедеші атракція як соціальна установка включає афективний, когнітивний та диспозиційний компоненти, котрі перебувають між собою у динамічній взаємодії. У факторній структурі атракції Л. Я. Гозмана, виділяються загальний, соціальної надійності, соціальних цінностей, знань та екстенсивного спілкування фактори. На думку З. О. Кірєєвої, структура атракції ґрунтується на таких складових: якості, що пов'язані з психологічними властивостями індивіда, з його соціально-психологічними здібностями та груповими соціально-психологічними якостями, які виражають позицію людини.
Значущим аспектом вивчення проблеми атракції є генезис цього особистісного утворення. Згідно, Л. М. Галигузової, вже з трьохрічного віку атракція виявляється серед дітей на основі спільного користування предметами (як правило, іграшками). Стосовно молодших школярів М. І. Лісіна обґрунтувала, що в цьому віці почуття симпатії виникає набагато частіше, ніж в попередніх вікових групах та основними її проявами є посмішка, ласкавий погляд, взаємодопомога тощо. Водночас, на думку Ю. А. Агачевої, атракція у цьому віці виступає головним чинником формування гармонійних стосунків в учасників навчально-виховного процесу початкової школи. Канадські психологи Б. Д. Байджелоу і Д. Д. Ла Гайпа довели, що дружба з точки зору нормативних вимог у період від 6 до 14 років проходить три стадії розвитку: ситуативні стосунки в зв’язку зі спільною діяльністю, територіальною близькістю, взаємною оцінкою; підтримання домовленостей у стосунках – неухильне виконання правил дружби і високі вимоги до характеру друга; «внутрішньо-психологічна» стадія, на якій – першочергове значення одержують такі особисті якості як: вірність, відвертість, здатність до інтимності. За дослідженнями, Р. Л. Селман і А. П. Селман, для молодших підлітків найбільш значущою є потреба у співпереживанні та афіліації, для старших – дружба й автономна незалежність; друзям дозволено проявляти ціннісне ставлення та встановлювати незалежні стосунки з однолітками. А. М. Кленчу розглядала атрактивність в старшому юнацькому віці як інтегральну властивість особистості, що виявляється у здатності викликати позитивне емоційне ставлення, інтерес, симпатію та довіру в оточуючих людей.
Підлітковий вік є особливим у розвитку атракції серед однолітків, оскільки провідним видом діяльності є інтимно-особистісне спілкування з однолітками (Д. Б. Ельконін). Воно глибоке і змістовне та, як правило, узгоджується із проявами прихильності та симпатії між підлітками (І. С. Булах). Саме в цьому віці проявляються такі рівні атракції як симпатія, дружба та романтичне кохання. Виникнення симпатії серед підлітків цілком зрозуміле, адже вони прагнуть знайти людину, з якою себе ідентифікують, яка б підтримувала їх, цінувала, виявляла прихильність (Л. С. Виготський, О. О. Бодальов, К. Обуховский, С. Д. Максименко, В. А. Вінс, Р. В. Павелків та ін.). В основному, це їхні однолітки, бо саме вони відповідають тим критеріям, що лежать в основі підліткової симпатії, а при взаємності вона з часом переростає в дружбу, яка є одним з головних почуттів у підлітковому віці. Емоції, які можуть мати як позитивну, так і негативну модальність, мають значний вплив на подальше життя підлітка, адже від них залежить, як буде будувати свої стосунки вже доросла особистість (І. В. Страхов, І. С. Кон та ін.). Для підліткового віку характерні і перші прояви романтичного кохання. Воно стрімке, ідеалістичне, недовготривале та інтенсивне за емоційними переживаннями (М. Д. Левітов, П. П. Блонський, Р. Шорт та ін.).
На основі аналізу результатів досліджень ряду вчених з питання особливостей прояву атракції серед підлітків, було сформульоване авторське визначення атракції до однолітків у підлітковому віці – як особистісне утворення, яке пов’язане з розумінням і прийняттям підлітками один одного, в результаті чого виникають відносно стійкі позитивні емоції, почуття, мотиви, які на основі знань та умінь виявляються в готовності будувати дружні взаємини з однолітками та реалізуються в позитивних вчинках. Спираючись на проаналізовані роботи та проведене пілотажне дослідження, нами було обґрунтовано та апробовано психологічну модель атракції до однолітків у підлітковому віці з наступною структурою: когнітивний компонент, що характеризується знаннями про норми людських стосунків у контексті загальнолюдських ідеалів, про позитивну міжособистісну взаємодію з однолітками (Л. Я. Гозман, А. Г. Грецов, В. А Вінс та ін.); емоційно-мотиваційний компонент, який включає позитивні емоції, почуття, мотиви, що є основою свідомого прагнення до позитивних міжособистісних стосунків з однолітками (А. В. Мудрик, X. Хекхаузен та ін.); поведінковий компонент, в межах якого визначається готовність будувати позитивні взаємини з однолітками та здійснювати позитивні вчинки в більшості життєвих ситуацій (Дж. Т. Тедеші, І. С. Кон та ін.).
Окреслені підходи лягли в основу емпіричного вивчення особливостей прояву структурних компонентів атракції до однолітків у підлітковому віці та визначення психологічних умов формування зазначеного особистісного утворення.
У другому розділі «Емпіричне дослідження прояву атракції до однолітків у підлітковому віці» на основі узагальнення теоретичних положень визначено етапи емпіричного дослідження; аргументовано вибір психодіагностичного інструментарію; проаналізовано результати вивчення показників особливостей прояву структурних компонентів атракції; обґрунтовано критерії, рівні та показники прояву атракції до однолітків у підлітковому віці; досліджено специфіку розуміння атракції вчителями та практичними психологами загальноосвітніх шкіл.
З метою дослідження особливостей прояву структурних компонентів атракції до однолітків у підлітковому віці був проведений констатувальний експеримент, в якому взяло участь 360 учнів 13-15 років загальноосвітніх шкіл м. Бердянськ й Токмацького району Запорізької обл.
Отримані показники когнітивного компонента прояву атракції до однолітків у підлітковому віці (анкети «Уявлення про дружбу», «Дружба») свідчать про те, що в досліджуваних переважають середній та низький рівні розуміння почуття дружби. 51,39% підлітків з середнім рівнем розуміння почуття дружби мають, як власні, так і запозичені у референтного оточення уявлення про дружбу, що відображають окремі характерні ознаки дружби, такі як: спільність дії та інтересів, відкритість, відвертість, взаємодопомога, безкорисливість, взаємоповага тощо. Стосовно низького рівня розуміння явища дружби, то його показники були виявлені у 26,94% досліджуваних. Підлітки мають запозичені у значущих однолітків уявлення про дружбу, що опираються на особистісний емоційний та поведінковий досвід. Високий рівень розвитку дружби притаманний 21,67% респондентам, які мали знання про дружні стосунки, що ґрунтуються на довірі, взаємоповазі, щирості, взаємних симпатіях, загальних інтересах і захопленнях. Водночас, отримані дані свідчать про те, що більшість підлітків не мають повного обсягу уявлень та знань, які дали б їм змогу повністю усвідомити зміст почуття дружби, яке б дозволило без труднощів будувати дружні емоційно-позитивні стосунки з однолітками.
За результатами якісного аналізу відповідей досліджуваних було визначено основні усвідомлювані підлітками чинники виникнення дружніх стосунків з однолітками: взаємодовіра (92,78%), що допомагає підліткам відчути підтримку, захист значущими для них однолітками, що спонукає до щирості, взаєморозуміння (93,89%), дає їм віру в те, що ровесники прислухаються до їх порад та розуміють їх внутрішній світ. Спільні інтереси, погляди (84,44%) з однолітками уможливлюють розширення кола друзів та виявлення власних позитивних рис. Зазначені характеристики найбільш ґрунтовно та точно відповідають вимогам, що покладені в основу підліткової дружби. Дещо менший, проте вагомий вплив, має взаємна симпатія (65,00%). Усвідомлення власної привабливості, що стимулює підлітків більш активно проявляти прихильність, позитивні емоції та поведінкові реакції у взаєминах з однолітками, з якими співвідносяться особистісні позиції та духовна, емоційна близькість (59,44%), яка сприяє зміцненню внутрішнього емоційного стану та відчуттю спокою серед підлітків. Отримані результати вказують на те, що підлітки вже спроможні усвідомлювати та виокремлювати образи ровесників, які їх приваблюють та способи встановлення довірливого й ціннісного ставлення до однокласників.
Результати дослідження емоційно-мотиваційного компонента прояву атракції до однолітків у підлітковому віці доводять, що в більшості респондентів мотивами, якими вони керуються при побудові дружніх стосунків з однолітками, виступають мотиви афіліації (за опитувальником афіліації), тобто бажання бути включеним до групи однолітків. Отримані показники мотиву сили прагнення до людей дають можливість констатувати наступні результати: високий рівень цього мотиву мають 11,39% підлітків, які демонструють активність, ініціативність і відкритість у взаєминах з ровесниками. Середній рівень притаманний 69,72% досліджуваним, яким властива варіативність у виборі мотиву поведінки в ситуаціях спілкування з однолітками: з одного боку, вони прагнуть до позитивних стосунків, а, з іншого, – вагаються в цьому. Низький рівень зазначеного мотиву виявлено у 18,89% респондентів, що вказує на відсутність впевненості щодо доречності та правильності особистих вчинків. Аналізуючи показники мотиву страху бути відкинутим, було з’ясовано, що серед досліджуваних високий рівень мають 21,11% підлітків, які здебільшого мотивуються думками та вчинками значущих однолітків через страх залишитися самотніми. Середній рівень відзначено у 61,11% досліджуваних: з одного боку, вони мають власну мотивацію поведінки, а, з іншого, – коригують її згідно вимог референтного оточення. Низький рівень встановлено в 17,78% опитуваних, які демонструють позитивну впевнену поведінку та відсутність страху при спілкуванні з однолітками. Результати свідчать про те, що показники мотивів афіліації серед респондентів майже одинакові та мають переважно середній рівень вияву. В підлітків виникають внутрішні конфлікти, боротьба мотивів, тому вони й сумніваються в правильності власного вибору при побудові позитивних стосунків з ровесниками, з якими себе ідентифікують.
За результатами констатувального експерименту визначено показники поведінкового компонента прояву атракції до однолітків у підлітковому віці. Вияв зазначеного особистісного утворення у досліджуваних було констатовано в процесі аналізу поведінкових реакцій, через які підлітки заявляють про свої наміри, бажання, симпатії тощо. Доведено, що у взаєминах підлітків з однокласниками переважають певні типи поведінки (за методикою Т. Ф. Лірі). Досліджувані з дружелюбним типом (показник 7,3) схильні до взаємодії, легко сприймають емоційний настрій однолітків, без труднощів йдуть на контакт з ровесниками. Поведінка респондентів альтруїстичного типу (показник 7,2) характеризується проявом оптимістичного світогляду, готовністю прийти на допомогу, швидкою реакцією на різні непередбачувані події чи явища, високою активністю та ініціативністю у стосунках з однолітками. У підлітків з упевнено-вольовим типом (показник 7,1) вчинки й висловлювання випереджають їхню продуманість, реагування на будь-яку ситуацію відбувається за типом «тут і зараз»; виявлено тенденцію до спонтанної самореалізації, прагнення «вести інших за собою». Всі зазначені типи є найбільш популярними серед підлітків при побудові позитивних міжособистісних стосунків з ровесниками, реалізація яких супроводжується відповідною стратегією поведінки, що спрямована на вдосконалення позитивних взаємин між ними.
Водночас, вивчення специфіки розуміння атракції вчителями та практичними психологами загальноосвітніх шкіл, дозволило дійти висновку, що у сучасній школі приділяється обмаль уваги процесу формування атракції до однолітків у підлітковому віці. Стан та рівень роботи педагогів та психологів щодо цієї проблеми незадовільний, що обумовлюється недостатньою теоретичною та практичною підготовленістю педагогічних працівників до цієї роботи, хоча саме виховні та розвивальні заходи створюють широкі можливості для формування зазначеного особистісного утворення.
На основі теоретичного аналізу було обґрунтовано наступні критерії прояву атракції до однолітків у підлітковому віці: досвід позитивних міжособистісних стосунків з однолітками (І. С. Кон, Л. Я. Гозман, А. Г. Грецов, З. О. Кірєєва та ін.); ціннісне ставлення до себе та ровесників (Л. І. Божович, Д. Бірн, Г. М. Андрєєва, В. В. Столін та ін.); позитивна мотивація в міжособистісних стосунках з об’єктами симпатії (П. М. Якобсон, В. К. Вілюнас, А. Мехрабіан, X. Хекхаузен та ін.); безумовна позитивна поведінка підлітків (В. Н. Куніцина, Т. Ф. Лірі, М. М. Обозов, В. А. Семиченко та ін.). Згідно з визначеними критеріями та показниками досліджуваного утворення було визначено наступні рівні атракції.
Високий рівень прояву атракції до однолітків у підлітковому віці спостерігається в учнів, які володіють знаннями про позитивні міжособистісні стосунки з однолітками, що ґрунтуються на взаємодовірі та взаєморозумінні; диференціюють форми (прихильність, симпатія, довірливість) особистих емоційних переживань та розуміють причини їх виникнення, усвідомлюють ціннісне ставлення до себе та оточуючих; виявляють потребу в афіліації та стійку позитивну мотивацію в міжособистісних стосунках з об’єктами симпатії; виявляють готовність здійснювати позитивні вчинки та безумовну позитивну поведінку до однолітків.
Підлітки з середнім рівнем прояву атракції мають як власні, так і запозичені у референтного оточення уявлення про позитивні міжособистісні стосунки з однолітками, що виявляються у частковому розумінні їх сутності, при побудові стосунків спираються на доброзичливість; не повною мірою диференціюють емоційні переживання, залежно від досягнень проявляють вибіркове ціннісне ставлення як до себе, так і до ровесників; інколи відсторонюються від позитивних міжособистісних стосунків через недостатньо сформовану потребу в афіліації, а проявляючи симпатію до однолітків, часто мотивуються думкою значущих осіб; проявляють ситуативну готовність здійснювати позитивні вчинки та вибіркову позитивну поведінку до однолітків.
Низький рівень притаманний підліткам із запозиченими у референтного оточення уявленнями про позитивні міжособистісні стосунки, реалізація яких ґрунтується на основі окремих внутрішніх переконань; емоційні переживання глибоко не диференціюються, часто виявляють байдужість у ставленні як до себе, так і до оточуючих; демонструють часткову потребу в афіліації та нестійку позитивну мотивацію в міжособистісних стосунках з однолітками; залежно від значущості ситуації, проявляють мінливу готовність здійснювати позитивні вчинки та посередньо структурують позитивне ставлення до однолітків.