Данченко Ірина Олексіївна Профілактика девіантної поведінки молодших школярів у навчально-виховному процесі

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми і ступінь її дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи та етапи дослідження; сформульовано гіпотезу, теоретико-методологічну основу; наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, експериментальну базу дослідження, достовірність, особливий внесок дисертанта, наведено дані про апробацію і впровадження отриманих результатів.
У першому розділі “Профілактика девіантної поведінки як соціально-педагогічна проблема” розкрито теоретико-методологічні засади проблеми профілактики девіантної поведінки молодших школярів; визначено сутність та різновиди девіантної поведінки молодших школярів, розглянуто чинники детермінації негативних відхилень дітей; обґрунтовано структурно-логічну модель профілактики девіантної поведінки учнів; проаналізовано сучасний стан профілактики девіантної поведінки молодших школярів у педагогічній практиці загальноосвітніх навчальних закладів України.
Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з проблеми профілактики девіантної поведінки дав змогу виділити низку поглядів на сутність девіантної поведінки, за якими вона визначається як соціальний феномен, а різні форми її вияву мають спільні генезис та причини і перебувають у взаємозв’язку і взаємозалежності від економічних та соціальних умов (Я.Гілінський, Г.Товканець); дії і вчинки людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визнаним шаблонам і стандартам поведінки (М.Галагузова, В.Оржеховська). Зазначено, що девіантна поведінка – це одна з форм поведінки особистості, отже, їй притаманні всі основні якості людської поведінки (О.Змановська), яка опосередкована зовнішньою і внутрішньою активністю особистості (А.Петровський). При чому під зовнішньою активністю людини розуміємо будь-які зовнішні прояви: рухи, дії, вчинки, висловлення, вегетативні реакції, а внутрішніми складовими поведінки вважаємо мотивацію та цілі, когнітивну переробку інформації, емоційні реакції та процеси саморегуляції (О.Змановська). Тому девіантна мотивація або девіантні установки породжують девіантну поведінку, яка є зовнішнім проявом активності особистості. Тож впливати на будь-яку поведінку особистості, змінюючи її, можна тільки завдяки впливу на її внутрішні регулятори, які закріплені у трьох підструктурах особистості: когнітивній (пізнавальній), емоційно-оцінній, поведінковій.
Результати дослідження переконують у тому, що девіантна поведінка як соціально-педагогічна проблема вимагає свого послідовного вирішення, ефективність якого залежіть від використання профілактичних засобів і форм впливу, спрямованих на попередження звичок і факторів, що викликають відхилення у поведінці зростаючої особистості на ранніх стадіях її розвитку, зокрема, у молодшому шкільному віці. Девіантна поведінка у даний віковий період має певні особливості та форми вияву. У процесі дослідження визначено різні її види, до яких віднесено негативні відхилення у поведінці школярів від освітньо-виховної норми, які зумовлені обмеженнями в отриманні освіти, шкільною дезадаптацією, педагогічною занедбаністю, а також від морально-правової норми, причини яких пов’язані з соціальним сирітством, соціальною дезадаптацією, участю в адиктивній, делінквентній, кримінальній діяльностях.
На основі результатів досліджень у галузі психології, дефектології, психофізіології, педагогіки, соціології окреслено основні чинники детермінації девіантної поведінки молодших школярів: біологічні, психологічні, соціальні, криміногенні, педагогічні. Підкреслено необхідність розробки та впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітньої школи ефективної сучасної системи впливу на поведінку особистості, що відхиляється від прийнятих у суспільстві норм. Доведено, що найбільш ефективною є профілактична діяльність.
Аналіз організаційних засад, змісту, форм і методів профілактики девіантної поведінки молодших школярів дав змогу зробити висновок, що навчально-виховний процес у загальноосвітній школі має суттєві можливості для ефективного вирішення зазначеної проблеми. Водночас вивчення стану профілактичної діяльності у початкових загальноосвітніх закладах свідчить, що цій проблемі не приділяється належної уваги, недостатньо обґрунтовані потреби профілактики девіантної поведінки молодших школярів, відсутні педагогічні технології профілактики девіантної поведінки учнів.
У процесі дослідження розроблено та обґрунтовано структурно-логічну модель профілактики девіантної поведінки молодших школярів у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи (рисунок 1), що характеризує алгоритм цього процесу.