Іванчо Вікторія Іванівна КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ ЄС: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми проведеного дисертаційного дослідження, проаналізовано ступінь наукової розробленості теми, визначено мету і завдання, методи, об’єкт та предмет дослідження, окреслено наукову новизну, розкрито теоретичну і практичну цінність роботи, подано відомості про апробацію результатів дослідження, сформульовано головні положення, що виносяться на захист.
Розділ 1 «Теоретико-правові засади конституційно-правового статусу іноземців в Україні та країнах ЄС» складається з двох підрозділів, присвячених загальнотеоретичним проблемам правового статусу іноземців.
У підрозділі 1.1 «Категорія «іноземець»: поняття та основні ознаки» проаналізовано основні положення щодо закріплення поняття «іноземець» у міжнародних нормативно-правових актах, у законодавстві окремих країн-членів ЄС, а також різні наукові підходи до визначення категорії «іноземець».
Досліджуються теоретичні підходи до визначення таких термінів, як «іноземні громадяни» та «негромадяни», і їх співвідношення з категорією «іноземець». Доводиться недоцільність застосування терміна «негромадяни» для узагальнення понять «іноземні громадяни» та «особи без громадянства», оскільки в міжнародних нормативно-правових актах та законодавчих актах окремих країн ЄС цей термін уже використовується для позначення інших станів відповідної категорії осіб.
Значна увага приділяється питанню класифікації іноземців. Встановлено, що, незважаючи на велику кількість критеріїв для класифікації іноземців, у країнах ЄС визначальною є їх класифікація за таким критерієм, як наявність або відсутність громадянства ЄС. Таке положення зумовлює необхідність запровадження в науковий обіг термінів «внутрішні іноземці ЄС» та «зовнішні іноземці ЄС». Відповідно, «внутрішні іноземці» – це особи, котрі є громадянами будь-якої країни-члена ЄС і вступають у правовий зв’язок з іншою країною-членом ЄС, громадянами якої вони не є, а «зовнішні іноземці» – особи, які не є громадянами жодної з країн-членів ЄС і вступають у правовий зв’язок із будь-якою країною-членом ЄС. Автором також досліджено окремі аспекти громадянства ЄС щодо його впливу на конституційно-правовий статус іноземців в ЄС.
Відзначається специфіка такої категорії іноземців, як біженці. Оскільки проблеми правового статусу біженців є досить широкими й багатогранними та виступають окремим об’єктом наукових досліджень, то в межах даної дисертації автором тільки визначаються ознаки, що виділяють їх серед інших категорій іноземців.
У підрозділі 1.2 «Поняття, зміст та елементи конституційно-правового статусу іноземців» для більш повного та всебічного вивчення конституційно-правового статусу іноземців з’ясовується суть та різні теоретичні підходи до визначення таких понять, як «правовий статус», «правовий статус особи», «правовий статус іноземців», «конституційний статус особи», «конституційно-правовий статус особи», «конституційно-правовий статус іноземців», «конституційний статус іноземців», «спеціальний статус іноземців» та «індивідуальний статус іноземця», а також проаналізовані основні аспекти їх співвідношення.
Узагальнено погляди вітчизняних учених із приводу елементів, що входять до структури конституційно-правового статусу. Підтримується думка про те, що, незважаючи на різноманітність підходів при дослідженні конституційно-правого статусу іноземців, визначальним для розуміння суті даного явища є з’ясування його елементів та їх аналіз.
Безумовно, права та обов’язки іноземців є ключовими елементами їх конституційно-правового статусу, але пропонований окремими вченими підхід щодо необхідності включення до структури конституційно-правового статусу самих тільки прав та обов’язків, без додаткових елементів, не дозволяє повно та всебічно розкрити і дослідити всі аспекти цієї категорії. Автор до основних елементів конституційно-правового статусу іноземців відносить такі: права та свободи іноземців; обов’язки іноземців; громадянство; правосуб’єктність; гарантії правового статусу; відповідальність іноземців та принципи правового статусу. У межах цього ж підрозділу проаналізовано такі елементи конституційно-правового статусу іноземців, як громадянство, правосуб’єктність та принципи правового статусу.
Дослідження всіх структурних елементів дозволило автору сформулювати визначення конституційно-правового статусу іноземців.
Розділ 2 «Основні права іноземців в Україні та країнах ЄС: порівняльний аналіз» складається з трьох підрозділів, у яких на основі порівняльного аналізу визначені особливості закріплення основних особистих, політичних, соціально-економічних та культурних прав іноземців.
У підрозділі 2.1 «Особливості закріплення особистих прав іноземців» автором констатується, що обсяг особистих прав іноземців у силу їх правової природи є практично таким самим, який закріплюється для громадян відповідної країни. А єдиними з усіх особистих прав людини, що мають специфіку їх закріплення стосовно іноземців, є право на вільне пересування та право на вільний вибір місця проживання, тому головна увага в підрозділі приділена саме їх аналізу.
Головною умовою для здійснення іноземцями права вільно пересуватися та права на вільний вибір місця проживання є законність перебування на території відповідної країни. Досліджуються критерії законності перебування іноземців на території держави за міжнародними нормативно-правовими актами та законодавством окремих країн, а також трактування законності перебування Європейським судом з прав людини. Також аналізується еволюція законодавства ЄС, що регламентує право вільного пересування та вибору місця проживання для внутрішніх та зовнішніх іноземців.
Встановлено, що права зовнішніх іноземців (у тому числі громадян України) на свободу пересування та вибору місця проживання в країнах ЄС є значною мірою обмеженими порівняно з правами внутрішніх іноземців. Намір України вступити до ЄС вимагає пришвидшення процесів приведення законодавства (насамперед, митного та міграційного) у даній сфері до норм та стандартів ЄС. Наразі процес такої адаптації національного законодавства України відбувається дуже повільно.
Проведений порівняльний аналіз законодавчого регулювання таких категорій, як право на свободу пересування та вибору місця проживання, а також дослідження окремих теоретичних аспектів зазначених прав дозволило автору сформулювати та обґрунтувати необхідність внесення змін до ч. 1. ст. 33 Конституції України.
Підрозділ 2.2 «Специфіка закріплення політичних прав іноземців» присвячений поглибленому дослідженню особливостей закріплення політичних прав іноземців, які традиційно містять найбільше обмежень щодо іноземців. Хоча, як показує аналіз законодавства, в країнах ЄС спостерігається тенденція до поступового розширення кола політичних прав іноземців. Насамперед, це положення стосується політичних прав внутрішніх іноземців.
Основну увагу приділено дослідженню таких політичних прав іноземців, як право на асоціації та право обирати і бути обраним до органів місцевого самоврядування, проаналізовано також закріплення прав іноземців на проведення зборів, мітингів та демонстрацій.
Аналізуються умови та порядок участі зовнішніх та внутрішніх іноземців у виборах до органів місцевого самоврядування та Європейського парламенту як загалом за законодавством ЄС, так і за законодавством окремих країн-членів ЄС.
Встановлено, що законодавство України, яке регулює політичні права іноземців, не відповідає вимогам та стандартам ЄС і у світлі заявленого Україною наміру вступити до ЄС потребує внесення істотних змін. Зокрема, обґрунтовується необхідність надання іноземцям, які на законних підставах проживають на території відповідних територіальних громад протягом останніх п’яти років та яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років, активного виборчого права на виборах депутатів сільських, селищних, міських рад, виборах сільського, селищного, міського голови. Сформульовано низку змін до законодавчих актів України, що закріплюють політичні права іноземців.
У підрозділі 2.3 «Особливості закріплення економічних, соціальних та культурних прав іноземців» проаналізовано основні особливості закріплення соціально-економічних та культурних прав іноземців у законодавстві України, окремих країн ЄС, а також у законодавстві ЄС. Встановлено, що найбільше обмежень та особливостей щодо іноземців, насамперед зовнішніх, передбачено при закріпленні їх права на працю та права володіти, користуватися і розпоряджатися окремими об’єктами приватної власності. Саме дослідженню цих прав іноземців і приділено основну увагу в підрозділі.
Законодавство ЄС встановлює лише спільні для всіх країн ЄС процедури оформлення, видачі та форми дозволів на проживання (в яких містяться відомості про право на працевлаштування) зовнішнім іноземцям, а безпосередньо рішення про надання такого дозволу приймається кожною країною окремо на підставі її національного законодавства, котре в різних країнах ЄС досить суттєво різниться.
Відзначається також важлива роль у регулюванні трудових прав іноземців багатосторонніх та двохсторонніх міждержавних договорів, міжурядових угод та конвенцій Міжнародної організації праці.
Досліджено право іноземців володіти, користуватися і розпоряджатися своєю приватною власністю за законодавством України та окремих країн-членів ЄС, а також проаналізовано окремі теоретичні аспекти цього права. Як в Україні, так і в ЄС особливості щодо іноземців тут стосуються можливості перебування у приватній власності іноземців земель сільськогосподарського призначення (це обмеження стосується тільки зовнішніх іноземців); стосовно інших об’єктів права власності іноземці мають ті самі права, що і громадяни.
Аналізуються та порівнюються основні положення законодавства України, Федеративної Республіки Німеччини та Польщі, що закріплюють право іноземців на освіту. Оцінюються новели регулювання права іноземців на вищу освіту в Україні, що запроваджені в новому Законі України «Про вищу освіту».
Розділ 3 «Обов’язки та гарантії прав і свобод як елементи конституційно-правового статусу іноземців» містить два підрозділи, в яких досліджуються обов’язки іноземців та гарантії їхніх прав і свобод як одних із визначальних елементів конституційно-правового статусу іноземців.
У підрозділі 3.1 «Порівняльний аналіз основних обов’язків іноземців за законодавством України та окремих країн ЄС» аналізуються особливості закріплення обов’язків іноземців у законодавстві окремих країн ЄС; зауважується, що найбільш вдало обов’язки іноземців на законодавчому рівні закріплені в Польщі. Зокрема, в Законі Республіки Польщі «Про іноземців» закріплені практично всі обов’язки іноземців. Цей Закон дуже детально визначає обов’язки іноземців при їх в’їзді, перебуванні та виїзді з території Польщі, а також встановлює, коли і на які категорії іноземців ці обов’язки не поширюються. Тому в Польщі спеціальні обов’язки іноземців, на відміну від України та багатьох країн ЄС, підзаконними актами практично не регламентуються.
Автор поділяє точку зору вчених, які при дослідженні обов’язків іноземців пропонують використовувати їх класифікацію на загальні обов’язки людини, спеціальні обов’язки людини як громадянина та спеціальні обов’язки іноземців. Така класифікація дозволяє найбільш повно визначити специфічні, характерні тільки для іноземців, обов’язки та дослідити їх. Однією з визначальних особливостей обов’язків іноземців є те, що вони, перебуваючи на території іншої держави і виконуючи обов’язки, передбачені законодавством країни перебування, продовжують нести обов’язки перед державою свого громадянства.
Приділяється увага обов’язкам внутрішніх іноземців, які випливають з їх статусу громадян ЄС. Аналіз законодавства ЄС показав, що, незважаючи на вказівку в актах первинного права ЄС на обов’язки громадян ЄС, фактично жодні обов’язки законодавством ЄС не встановлюються. А обов’язки, що несуть внутрішні іноземці на території інших країн-членів ЄС, випливають з їх статусу іноземця, а не з належності до громадянства ЄС.
У підрозділі 3.2 «Гарантії прав та свобод іноземців в Україні та країнах ЄС як елемент їх конституційно-правового статусу» проаналізовано основні теоретичні підходи до розуміння гарантій прав і свобод іноземців та нормативне регулювання таких гарантій у міжнародних нормативно-правових актах і національному законодавстві окремих країн.
Дисертантка акцентує увагу на тому, що при дослідженні гарантій прав та свобод іноземців багато науковців залишають поза увагою ті гарантії іноземців, що надаються їм країною їх громадянства під час перебування в інших державах в якості іноземців. Тому багато уваги приділяється вивченню саме цих гарантій прав та свобод іноземців, аналізується роль та основні напрями діяльності країни, громадянами якої є іноземці, в механізмі гарантування їхніх прав і свобод. Констатується, що такий принцип конституційно-правового статусу іноземців, як подвійне підпорядкування, поширюється не тільки на права та обов’язки іноземців, але й на гарантії їхніх прав та свобод.
Вивчається роль і місце міжнародних органів, установ та організацій у забезпеченні гарантій прав та свобод іноземців, зокрема таких, як Європейський суд з прав людини, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Міжнародна організація праці, Міжнародна організація з міграції, та деяких інших. Проведене дослідження дозволило автору сформулювати визначення гарантій прав та свобод іноземців.