Ткачова Наталія Олександрівна Аксіологічні засади педагогічного процесу в сучасних загальноосвітніх навчальних закладах

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми і доцільність проведення дослідження; визначено об’єкт, предмет, мету, представлено концепцію дисертаційної роботи, викладено її завдання, гіпотезу та методологічні основи; схарактеризовано методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення, подано відомості про апробацію й упровадження результатів дослідження, сформульовано гіпотезу та основні положення розробленої концепції.
У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади досліджен¬ня” – проаналізовано передумови наукового обґрунтування об’єкта і пред¬мета дослідження, стан розробки проблеми у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, схарактеризовано основні використані поняття й підходи.
Поняття “цінності” використовувалося з часів глибокої давнини, але в науковий обіг було введено тільки у другій половині ХІХ ст. німецьким філософом Р. Лотце. Поняття “аксіологія“ почали застосовувати в науко¬вій літературі ще пізніше – на початку ХХ ст. Уперше воно було використане французьким філософом П. Лапі для виділення галузі філо¬софії, яка досліджує ціннісну проблематику.
Установлено, що в науковій літературі пропонується декілька сотень різних визначень поняття “цінність“. Їх можна умовно поділити на групи відповідно до таких підходів: семіотико-етимологічний, культурно-історичний, системний, науково-гносеологічний, теологічний, ірраціо-нально-міфічний, суб’єктно-індивідуалістський, особистісно-діяльнісний. Так, прибічниками семіотико-етимологічного підходу (Ф. Ніцше та інші) доведено, що виникнення поняття цінності пов’язане з процесом соціально-майнової диференціації усередині суспільства. Прихильниками культурно-історичного підходу (С. Анісімов, Л. Буєва, А. Здравомислов, Ф. Лазарєв, В. Рогулін та інші) висвітлено динаміку розвитку поняття “цінність“ у світлі культурно-історичних змін, що дозволяє краще усвідомлювати обмеженість будь-якого його тлумачення конкретними історичними межами. Прибічниками системного підходу (В. Сержантов, А. Гусейнов, М. Рокич та інші) з’ясовано, що цінності необхідно сприймати й досліджувати як різнопланові системи з усіма притаманними їм ознаками. Науковцями, які знаходяться на позиціях науково-гносеологічного під¬ходу, проаналізовано співвідношення понять науко¬вого знання і цін¬ностей, звернено увагу на необхідність усвідомлення науковцями соціаль¬ної відповідальності за наслідки професійної діяльності. Центральною ідеєю прибічників особистісно-діяльнісного підходу є те, що персональні цінності особистості – це результат активної діяльності самої людини, їх не можна закласти в її свідомість ззовні.
Щодо загального внеску прихильників теологічного, ірраціонально-міфічного і суб’єктно-індивідуалістського підходів у розкриття сутності поняття “цінність”, то їхнім загальним недоліком є нерозуміння, ігнорування соціальної сутності цінностей. Проте їхні ідеї дозволяють під принципово іншим кутом розглянути феномен цінностей, краще усві¬домити, що процес формування особистісних цінностей людини не можна спрощувати, зводячи його тільки до усвідомленої розумової діяльності особистості.
Аналіз наукових праць засвідчує, що в багатьох наукових працях учені зіставляють зміст поняття цінностей з іншими, близькими за зна¬ченням поняттями. Для виокремлення їх за значенням у розділі наведено порівняльні характеристики дефініції “цінність“ і таких наукових тер¬мінів: “смисл“ (“сенс”), “ідеал“, “соціальні потреби“, “соціальні норми“, “установка“, “ціннісні орієнтації“ та ін.
Під час проведення дослідження враховувалося, що специфіка цін¬нісної проблематики в царині педагогіки виявляється в її прикладному аспекті, оскільки для освітян виникає необхідність не тільки у визначенні провідних для педагогічного процесу цінностей, але й у пошуку ефективних засобів їх трансляції молоді, формування в кожної особи її персональної системи цінностей. На основі вивчення праць Н. Асташової, О. Вишнев¬ського, І. Беха, В. Гриньової, І. Зимньої, Р. Зобова, І. Ісаєва, В. Казаріна, В. Караковського, В. Келасьєва, С. Полякова, З. Равкіна, В. Сластьоніна, О. Сухомлинської, Г. Чижакової, Н. Щуркової, Є. Ямбурга та інших науковців зроблено вис¬новок, що до провідних понять педаго¬гічної аксіології належать насам¬перед “освітні цінності“ й “педагогічні цінності“.
Вважаємо, що освітні цінності доцільно розглядати як сукупність гуманістичних пріоритетів суспільства, які виступають головними орієнти¬рами для розвитку освітньої системи в цілому, як систему провідних соціальних цінностей, котрі засобами шкільного педагогічного процесу мають стати персональними цінностями кожного учня. Педагогічні цінності – це система освітніх засобів, соціальних норм, педагогічного інструментарію, що забезпечує ефективну трансляцію визначених освіт¬ніх цінностей на індивідуальний рівень окремої особистості, тобто формування в неї особистих ціннісних пріоритетів.
Аналіз наукової літератури, практичного досвіду роботи шкіл дозво¬лив дійти висновку, що підвалинами організації педагогічного процесу в сучасному загальноосвітньому навчальному закладі має стати система освітніх цінностей, яка містить п’ять провідних груп-компонентів: 1) фундаментальні, базові, наближені до загально¬людських цінності; 2) національні цінності; 3) громадянські цінності; 4) сімейні цінності; 5) особистісні цінності.
Методологічними засадами проведеного дослідження є такі підходи: аксіо¬логічний, системний, синергетичний, культуро¬логічний, особис¬тісно-діяльнісний, компетентнісний та акмеологічний. Так, аксіологічний підхід дає можливість під час вивчення різноманітних педагогічних явищ і про¬цесів визначати стратегії їх подальшого розвитку з позиції введення певних гуманістичних ціннісних орієнтирів.
Згідно з ідеями системного підходу феномени освітніх і педагогіч¬них цінностей необхідно вивчати в рамках систем різного рівня. Під час дослідження інтерес викликали, насамперед, такі з них: педагогічна система школи (Ю. Бабанський, Є. Бондаревська, Т. Давиденко, Т. Шамова, І. Якиманська, Є. Ямбург), виховна система шкільного закладу (В. Кара¬ков¬ський, В. Кукушин, Л. Новикова), шкільна система навчання (О. Гребенюк, Т. Гребенюк, В. Загвязинський, Є. Шиянов, І. Котова), система управління педагогічним процесом (Т. Десятов, О. Коберник, І. Сергєєв), особистість як окрема автономна система (В. Александров, Л. Кулікова, А. Мудрик, І. Хомич).
У сучасних умовах розвитку суспільства системний підхід тісно пов’яза¬ний із синергетичним підходом, використання якого дає мож¬ливість не тільки спрогнозувати домінування певних цінностей, але й ціле¬спрямовано впливати на процес їх відбору. Застосування означеного підходу до вивчення цінностей і на рівні шкільного закладу, і на рівні окремої особистості дозволяє зі значною долею ймовірності прогнозувати певні зміни, які відбуватимуться на основі їхнього само¬розвитку.
Повноцінному дослідженню феномена цінностей сприяло також використання культурологічного підходу. Відповідно до його провідних ідей цінності водночас виступають і ключовим компонентом культури як системи, і головним індикатором загальнокультурного рівня суспільства.
Під час дослідження враховувалось, що згідно з основними положеннями особистісно-діяльнісного підходу перетворення зовнішніх відносно молодої особи цінностей у власне стале новоутворення особи можливо тільки у процесі організації її активної діяльності. А тому вчитель мусить переносити акцент у своїй роботі з озброєння учнів певною сукупністю знань, умінь і навичок на забезпечення їхнього всебічного особистісного саморозвитку. Під час проведення дослідження дотримувалися також провідних принципів компетентнісного підходу, який спрямовує педагогічний процес на формування і розвиток в учнів ключових (базових, основних) і предметних компетенцій. З описаними підходами тісно пов’язаний також акмеологічний підхід, застосування якого дозволяє забезпечити найбільш повне розкриття потенційних можливостей, задатків кожної особистості з урахуванням її персональних інтересів і життєвих цілей. У цілому було доведено, що ефективна реалізація педагогічного процесу на аксіологічних засадах можлива тільки за умови одночасного дотримання основних положень і принципів системного, синергетичного, культурологічного, особистісно-діяльніс¬ного, компетентнісного та акмеологічного підходів.
Аналіз наукової літератури дозволив визначити роль і місце цінностей в освіті, а також довести той факт, що зростання інтересу в педагогічних дослідженнях за останні роки до аксіологічного підходу зумовлено необхідністю формування в учнів соціально значущих цінностей, які виступають загальним орієнтиром їхньої соціальної активності у складних і неоднозначних умовах реформування сучасного суспільства.
У другому розділі – “Теоретичне обґрунтування цілісної системи орга¬нізації педагогічного процесу на аксіологічних засадах“ – висвітлено теоретичні підвалини організації ціннісно-зорієнтованого педагогічного процесу як цілісного системного феномена.
У ході дослідження встановлено, що ідеї відносно педагогічного процесу як цілісного поєднання навчання та виховання висловлювали у своїх наукових працях П. Блонський, М. Бунаков, В. Вахтерев, П. Каптерев, П. Лесгафт, А. Макаренко, С. Миропольський, В. Стоюнін, В. Сухомлинський, Ю. Бабанський, С. Золотухіна, О. Іонова, Ф. Корольов, А. Куракін, Г. Легенький, В. Лозова, О. Музиченко, Л. Новикова, А. Пін-кевич, О. Попова, М. Сметанський, С. Щацький, В. Ягупов та інші. Зокрема вченими зверталася увага на те, що педа¬гогічний процес не можна сприймати як механістичне поєднання процесів навчання і виховання молоді. Відповідно до специфічних особливостей цілісної системи педа¬гогічний процес в органічній єдності вищеназваних процесів набуває принципово нових характеристик, тобто виступає якісно новим систем¬ним утворенням.
Слід також зазначити, що педагогічний процес характеризується організацією взаємодії його суб’єктів. Як було встановлено, поняття “організація“ тісно пов’язане з термінами “структура“ і “система“. У ка¬тегорії “структура“ зазвичай фіксуються відносно інваріантні й статич¬ні закономірності, які регламентують способи взаємодії компонентів певної системи, а дефініція “організація“ відображає динамічні закономірності, пов’язані з функціонуванням цих частин як цілісного утворення. На основі всебічного аналізу педагогічної системи науковцями (Т. Дмитренко, Ю. Сокольников) було встановлено, що з точки зору статики ця система є соціальною організацією, а з точки зору динаміки – системою управ¬ління. Статика дає можливість адекватно описувати цілі педагогічної системи, а динаміка – механізм їх досягнення за допомогою управління, яке зводиться до цілеспрямованого впливу на діяльність школярів з боку вчителів чи керівництва навчальним закладом у цілому. Для ефективного функціонування будь-якої педагогічної системи необхідно оптимізувати як її статичний компонент, тобто забезпечення оптимального наукового відбору компонентів і встановлення зв’язків між ними, так і динамічний компонент, тобто обґрунтування результативності методики для реалізації цієї системи. Це було враховано під час проектування системи організації цілісного педагогічного процесу на аксіологічних засадах.
З урахуванням різних точок зору науковців щодо визначення струк¬тур¬них компонентів педагогічного процесу (Ю. Бабанський, І. Ісаєв, І. Підласий, О. Степанов, М. Фіцула та ін.) у розділі обґрунтовано струк¬туру ціннісно-зорієнтованого педагогічного процесу, що включає такі компоненти: стратегічну мету-цінність, тактичні цілі-цінності та завдання-цінності, зміст-цінність, ціннісно-зорієнтовану взаємодію педа¬гога та учнів, результати-цінності. На основі аналізу відповідної наукової літератури, державних документів у галузі освіти, власного педагогічного досвіду, а також визначеної системи освітніх цінностей зроблено висновок про те, що стратегічною метою-цінністю для педагогічного процесу в сучасному шкільному закладі має стати забезпечення всебічного розвитку учнів, що передбачає самореалізацію (само¬актуалі¬зацію) кожного з них як унікальної особистості на підґрунті опанування системи вказаних цінностей.
У дисертації також доведено, що ефективному конструюванню змісту-цінності педагогічного процесу у шкільному закладі сприяє дотримання таких вимог: основу змісту-цінності мають становити визначені групи цінностей; проектування змісту-цінності педагогічного процесу вимагає забезпечення систем¬ності в межах усіх його підсистем: кожної конкретної навчальної дисципліни, циклів навчальних предметів, а також у масштабі всього педагогічного процесу; під час конструювання змісту-цінності з конкретної навчальної дисцип¬ліни важливо враховувати, по-перше, до якого циклу навчаль¬них пред¬метів вона належить за: 1) об’єктом дослідження; 2) провідною метою й, як наслідок, – провідним компонентом, а по-друге, специфічні особли¬вості її навчального матеріалу; розкриваючи на навчальних заняттях сутність конкретних цінностей, необхідно сприяти не тільки усвідом¬ленню її кожною молодою особистістю, але й переведенню цих цінностей на рівень персональних переконань.
Обґрунтовано, що реалізація визначеного змісту-цінності в педагогічному процесі відбувається за такими напрямами: 1) цілеспрямо¬ване формування ціннісної свідомості учнів, закріплення в них систем соціально значущих знань, переконань ціннісного плану; 2) розвиток емоційно-чуттєвої й вольової сфер школярів, їхніх особистісних моральних якостей згідно з визначеними гуманістичними цінностями; 3) формування в молоді вмінь-цінностей ключових компетенцій, навичок, звичок ціннісного характеру, набуття досвіду практичної поведінки, здійснення дій, вчинків, що узгоджуються із засвоєними на теоретичному рівні цінностями. У дисертаційній роботі також обґрунтовано систему моніторингу для виявлення результативності ціннісно-зорієнтованого педагогічного процесу.
Урахування різних наукових підходів щодо визначення сутності педагогічного процесу та його структурних компонентів дало можливість обґрунтувати структуру ціннісно-зорієнтованого педагогічного процесу як цілісної системи й схарактеризувати її складники.
У третьому розділі – “Модель змісту науково-методичного забезпе¬чення функціонування цілісного педагогічного процесу на аксіологіч¬них засадах“ – представлено науково-методичну модель, яка включає чотири модулі: підготовчий, мотиваційний, когнітивно-опера¬цій¬ний та ана-літико-рефлективний (див. рис. 1). Ця модель дає змогу у шкіль¬ному закладі реалізувати аксіологічний підхід на практиці.
Так, метою реалізації підготовчого модуля поданої науково-мето¬дичної моделі є забезпечення ефективної підготовки вчителів до орга¬нізації й здійснення педагогічного процесу на аксіологічних засадах, а також підготовка учнів до участі в цьому процесі. Відповідно до сфор¬мульованої мети модуль містить два компоненти: підготовку вчителів і підготовку учнів.
На основі аналізу наукових праць і досвіду роботи шкіл зроблено висновок про доцільність організації цілеспрямованої роботи з підготовки вчителів до реалізації педагогічного процесу на аксіологічних засадах за такими основними напрямами: формування в них позитивного ставлення до реалізації ціннісного підходу у шкільній практиці; ознайомлення педагогів з основами аксіології, системами провідних для сучасного шкільного педагогічного процесу освітніх і педагогічних цінностей, а та¬кож з передовим педагогічним досвідом щодо реалізації аксіоло¬гіч¬ного підходу в сучасному шкільному закладі; озброєння вчите¬лів знаннями й уміннями з питань організації суб’єкт-суб’єктних відносин між усіма учасниками педагогічного процесу як необхідної передумови успішного здійснення ціннісного підходу; опанування педагогами методики орга¬ні¬зації й здійснення ціннісно-зорієнтованого педагогічного процесу у шкіль¬ному закладі; розвиток у вчителів креативних якостей особистості, які дозволяють творчо підходити до здійснення професійної діяльності; організація самостійної роботи вчителів над власним професійним та особистісним самовдосконаленням у світлі визначеної проблеми, забезпечення усвідомлення ними необхідності рефлективного ставлення до цього процесу й реалізації педагогічного процесу в цілому.