Дільна Зоряна Федорівна. Виконання судових рішень у кримінальному провадженні теоретичний та прикладний аспекти

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт та предмет дослідження, його мету та завдання, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, розкрито методологію дисертаційного дослідження, акцентується увага на теоретичній та практичній значимості роботи, висвітлено рівень апробації результатів дослідження та структуру роботи.
Розділ перший «Суть, завдання, значення та генезис виконання судових рішень у кримінальному провадженні» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню поняття виконання судових рішень у кримінальному провадженні, процесуальних особливостей та генезису цієї стадії.
У підрозділі 1.1. «Поняття та значення виконання судових рішень у кримінальному провадженні» автор досліджує поняття виконання судових рішень у кримінальному провадженні, аналізує наукові підходи до розуміння його суті та наводить своє визначення цього поняття.
Аналізуючи різні погляди науковців щодо розуміння ролі суду в стадії виконання судових рішень, автором обґрунтовується висновок, що суд в цій стадії здійснює функцію судового контролю, який полягає в тому, що він звертає судове рішення до виконання, надсилаючи ухвалу про його виконання відповідному органу чи установі, на які покладено обов’язок виконати судове рішення, і які, в свою чергу, повинні повідомити суд, що постановив судове рішення, про його виконання. В процесі безпосереднього виконання судових рішень, контроль суду полягає в його обов’язку перевірити додержання вимог закону при зверненні до суду із відповідним клопотанням (поданням), а також здійснювати розгляд і вирішення судом питань, пов’язаних із виконанням судових рішень, з метою забезпечення швидкого і повного виконання судового рішення, недопущення порушення прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також інших вимог закону.
Автором зроблено висновок про те, що виконання судових рішень є самостійною, окремою стадією кримінального провадження, в якій реалізуються завдання кримінального провадження, визначені у ст. 2 КПК України, а також спеціальні завдання, які полягають у діяльності суду та інших учасників кримінального провадження щодо звернення судових рішень до виконання та вирішення питань, пов’язаних з їх виконанням.
Оскільки із назви розділу VIII чинного КПК України «Виконання судових рішень», який регламентує діяльність у стадії виконання судових рішень, можна вважати, що йдеться про фактичну діяльність із виконання судового рішення, що регулюється іншим нормативно-правовим актом – Кримінально-виконавчим кодексом України, запропоновано більш доцільну назву цього розділу - «Провадження щодо звернення судових рішень до виконання та розгляду питань, пов’язаних з їх виконанням», який має включати дві глави, перша з яких повинна регламентувати питання, пов’язані із набранням судовим рішенням законної сили та зверненням його до виконання, а друга - порядок розгляду та вирішення питань, пов’язаних із виконанням судових рішень.
У підрозділі 1.2. «Процесуальні особливості стадії виконання судових рішень у кримінальному провадженні» на основі системного аналізу норм КПК України з’ясовано, що процесуальними особливостями стадії виконання судових рішень є зокрема: 1. Підставою для початку процесуальної діяльності в цій стадії є набрання судовим рішенням законної сили, а для діяльності суду із вирішення питань, пов’язаних із виконанням судових рішень – наявність клопотання (подання) уповноваженої особи, а також ініціатива самого суду, що не є характерним для інших стадій провадження. 2. В цій стадії має свої особливості реалізація окремих засад кримінального провадження, зокрема: а) засада забезпечення права на захист, оскільки аналіз норм КПК України та судової практики свідчить, що в цій стадії не повною мірою забезпечується захист прав та законних інтересів засудженого, виправданого та інших осіб, так, як засуджений та виправданий не наділені правом на безоплатну правову допомогу захисника, що вимагає внесення відповідних доповнень до ст. 49 КПК України; б) засада доступу до правосуддя в цій стадії полягає в тому, що кожному (в тому числі засудженому, виправданому та іншим учасникам кримінального провадження) гарантується право на справедливий судовий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону, а також на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків, у порядку, передбаченому КПК України (ст. 21). Із аналізу судової практики вбачається, що суди часто відмовляють засудженим у прийнятті клопотання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, посилаючись на ст.154 КВК України, де вказано, що право звернення до суду із відповідним клопотанням (поданням) надано органу або установі виконання покарань. Крім того, виправданий взагалі не вказаний у переліку осіб, яким надано право звертатись до суду з відповідним клопотанням в цій стадії провадження (ст. 537). На підставі цього, запропоновано внести до ст. 539 КПК України та ст. 154 КВК України відповідні доповнення; в) особливості реалізації засади змагальності полягають у тому, що чіткого розподілу функцій обвинувачення та захисту в цій стадії немає. Так, автором встановлено, що в окремих випадках може виникати ситуація, коли і прокурор, і сам засуджений та його захисник відстоюють одну і ту саму позицію, зокрема у разі звернення прокурора з поданням про умовно-дострокове звільнення засудженого від відбування покарання чи про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням тощо. Окрім цього, не повною мірою забезпечена процесуальна рівність сторін на збирання та подання до суду доказів для відстоювання та захисту своїх прав та законних інтересів. 3. З’ясовано, що особливостями доказування в цій стадії є: а) обставини, що підлягають доказуванню; б) суб’єкти, на яких покладається обов’язок збирати, перевіряти та оцінювати фактичні дані; в) межі доказування. Оскільки стадії виконання судових рішень властива така ознака, як багатопредметність, то в цій стадії немає єдиного предмету доказування, який визначається в залежності від характеру питання, що вирішується. Це вплинуло і на межі доказування в цій стадії, які полягають в тому, що суд, під час судового розгляду не може виходити за межі вимог, які викладені у поданому до суду клопотанні (поданні).
Основними джерелами доказів в цій стадії є офіційні документи, тобто різні довідки, характеристики, висновки лікарів, копії вироків, висновки експертів, показання осіб, у тому числі свідків. Запропоновано в якості самостійного джерела доказів в цій стадії передбачити і показання засуджених і внести доповнення до ст. 95 КПК України.
На підставі аналізу законодавчого закріплення процесуального статусу учасників стадії виконання судових рішень зроблено висновок про неповноту визначення в чинному КПК України процесуального статусу таких учасників, як засуджений, виправданий, особи, яка відбула покарання. Зокрема, запропоновано розширити та конкретизувати процесуальні права цих осіб шляхом внесення доповнень до ст. 42 КПК України.
У підрозділі 1.3. «Генезис стадії виконання судових рішень у кримінальному провадженні» проведено дослідження становлення стадії виконання судових рішень у кримінальному провадженні та зроблено висновок, що ця стадія формувалась поступово.
Основні положення, що характеризують стадію виконання судових рішень відображались ще у кодифікованих актах, які були чинними на українських землях під час перебування їх у складі Австро-Угорської монархії – Кримінально-процесуальний кодекс 1873 року і Російської імперії – Статут кримінального судочинства 1864 року та отримали свій подальший розвиток у кодифікованих актах XX та XXI століття.
Розділ другий «Набрання судовим рішенням законної сили та звернення його до виконання» складається із двох підрозділів та присвячений дослідженню питання набрання судовим рішенням законної сили, а також аналізу юридичної природи і порядку звернення судового рішення до виконання.
У підрозділі 2.1. «Набрання судовим рішенням законної сили» з’ясовано, що набрання судовим рішенням законної сили є приводом для його виконання. Тоді, як підставою для виконання судового рішення є ухвала суду про звернення судового рішення до виконання, а також зміст самого судового рішення, яке необхідно виконати. Запропоновано наступне визначення поняття «законна сила судового рішення» - це правовий стан судового рішення у кримінальному провадженні, який є початковим моментом для виникнення процесуальних відносин в стадії виконання судових рішень, і з настанням якого воно характеризується визначеними юридичними ознаками, такими як обов’язковість, виключність та преюдиційність.
У підрозділі 2.2. «Юридична природа і порядок звернення судового рішення до виконання» зроблено висновок, що першим важливим та обов’язковим етапом діяльності суду в стадії виконання судових рішень є звернення їх до виконання, тобто діяльність суду, яка полягає у надсиланні відповідним органам, уповноваженим здійснювати безпосереднє їх виконання, ухвали про початок такої діяльності.
Автором підтримується позиція науковців про те, що дії суду із звернення судового рішення до виконання є етапом застосування норм кримінального процесуального права. У результаті такого правозастосування він своїми діями та рішеннями фактично породжує кримінально-виконавчі відносини. Поділяється думка науковців про те, що звернення судового рішення до виконання є актом застосування права, а тому повинно оформлятись ухвалою суду, а не розпорядженням.
Оскільки в чинному законодавстві законодавець не передбачив диференційованого підходу до порядку звернення до виконання різних видів вироків та ухвал, а вказав один загальний, запропоновано у КПК України закріпити відповідні норми, які регламентували б порядок звернення до виконання виправдувальних вироків та ухвал про закриття кримінального провадження, обвинувальних вироків із призначенням різних видів покарань та ухвал про застосування примусових заходів медичного та виховного характеру, вказавши при цьому до яких органів чи установ надсилається судове рішення на виконання.
Розділ третій «Розгляд та вирішення питань, пов’язаних із виконанням судових рішень» складається із двох підрозділів, які включають три пункти і присвячений аналізу питань, що підлягають вирішенню судом в процесі звернення судового рішення до виконання, в процесі фактичного виконання судових рішень та після відбуття призначеного покарання, а також дослідженню порядку розгляду та вирішення судом питань, повязаних із виконанням судових рішень.
Підрозділ 3.1. «Питання, які підлягають вирішенню судом у стадії виконання судових рішень» присвячений дослідженню питань, які вирішує суд на аналізованому етапі кримінального провадження.
У пункті 3.1.1. «Питання, які вирішує суд під час звернення судового рішення до виконання» автор дійшла висновку, що при зверненні судового рішення до виконання суд з’ясовує наступні питання: 1) чи набрало судове рішення законної сили; 2) якщо судове рішення підлягало оскарженню, то чи відбувся апеляційний розгляд; 3) чи не було усунуто караність кримінального правопорушення нововиданим кримінальним законом. Окрім того, суд, при зверненні до виконання виправдувального вироку або обвинувального вироку із звільненням засудженого від відбування покарання вирішує ще й питання про: 1) скасування запобіжних заходів та інших заходів забезпечення кримінального провадження; 2) здійснення початкових заходів реабілітації виправданої особи у разі винесення судом виправдувального вироку, ухвали про закриття кримінального провадження.
У пункті 3.1.2. «Питання, які вирішує суд впродовж фактичного виконання судових рішень» автором зроблено висновок про те, що крім питань, визначених у ст. 537 КПК України, доцільно передбачити розгляд та вирішення додаткових питань: 1) про зміну умов тримання засуджених до позбавлення волі; 2) про продовження, зміну чи припинення застосування до особи примусових заходів медичного характеру; 3) про звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку; 4) про дострокове звільнення неповнолітнього від примусового заходу виховного характеру у вигляді направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи.
Серед питань, які підлягають вирішенню у стадії виконання судових рішень, законодавець виокремлює питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку (п. 14 ст. 537 КПК України). Однак у цьому положенні викликає зауваження термін «протиріччя», що виникають при виконанні вироку, оскільки згідно тлумачного словника української мови, слово «протиріччя» означає «розбіжність, неузгодженість, незлагодженість, становище за якого що-небудь одне виключає інше, несумісне з ним, або протилежне йому». Звідси випливає, що протиріччя, які виникають при виконанні вироку завжди зачіпають його суть, свідчать про незаконність та необґрунтованість вироку, а тому ці питання не можуть вирішуватись у стадії виконання судових рішень, оскільки предметом даної стадії є питання, які не стосуються суті вироку і не погіршують становища засудженого. Також зауваження викликає й формулювання «протиріччя, що виникають при виконанні вироку», адже протиріччя у вироку не можуть виникати під час його виконання, вони містяться у змісті вироку та унеможливлюють його фактичне виконання. На підставі наведеного, п. 14 ст. 537 КПК України запропоновано викласти у такій редакції: «Інші питання про всякого роду сумніви у вироку, які не стосуються його суті та не погіршують становища засудженого».
Автором обґрунтовано висновок про доцільність надання судам апеляційної інстанції повноваження щодо розгляду та вирішення питань про всякого роду сумніви у вироку, які можуть ускладнити його виконання, за умови, що вони не стосуються його суті. Пропонується надати судам апеляційної інстанції такі повноваження у разі, якщо вони приймають одне з таких рішень: 1) про залишення вироку без змін; 2) про зміну вироку; 3) про скасування вироку і закриття кримінального провадження.
У пункті 3.1.3. «Питання, які вирішує суд після відбуття призначеного покарання» автор дослідила питання, що стосуються зняття судимості з особи, яка відбула покарання, а також проаналізувала теоретичні та практичні проблеми, які при цьому виникають. Обгрунтовано висновок про необхідність розширення кола осіб, які мають право звертатись до суду із клопотанням про зняття судимості, вказавши, що окрім особи, яка відбула покарання з таким клопотанням в її інтетесах можуть звертатись також її захисник, а також законний представник.
Підрозділ 3.2. «Порядок розгляду та вирішення судом питань, пов’язаних із виконанням судових рішень» присвячено дослідженню процесуального порядку розгляду судами питань, пов’язаних із виконанням судових рішень.
Обгрунтовано, що розгляд та вирішення питань, пов’язаних із виконанням судових рішень повинен здійснюватись у судовому засіданні з обов’язковою участю прокурора та засудженого, його законного представника, а за його клопотанням – також його захисника; виправданого та його захисника, якщо це стосується його прав та законних інтересів; представника лікарської комісії, що дала висновок про стан здоров’я засудженого – при вирішенні судом питання про звільнення засудженого від відбування покарання в зв’язку з хворобою; представника лікарської комісії (лікаря-психіатра), яка дала висновок про психічну хворобу засудженого та його захисника – при вирішенні судом питання про звільнення від подальшого відбування покарання засудженого, який під час відбування покарання захворів на психічну хворобу і про застосування до нього примусових заходів медичного характеру.
Зроблено висновок про те, що в разі незгоди суду з висновком лікарської комісії про стан здоров’я засудженого при вирішенні питання про звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою, суд вправі призначити судово-медичну експертизу за власною ініціативою або за клопотанням учасників судового провадження.
Автором запропоновано проект статті, яка регулювала б порядок розгляду і вирішення судом питань, які виникають під час виконання судових рішень.
Виходячи з того, що в стадії виконання судових рішень підлягають вирішенню питання про звільнення від подальшого відбування покарання засудженого, який захворів на психічну хворобу під час відбування покарання, і що на цій підставі суддя вправі застосувати до такого засудженого примусові заходи медичного характеру, пропонується доповнити Розділ VIII КПК України окремою статтею «Порядок звільнення від подальшого відбування покарання засудженого, який захворів на психічну хворобу під час відбування покарання та застосування до нього примусових заходів медичного характеру», яка регулювала б процесуальні підстави і порядок вирішення судом цих питань.