Чернявська Галина Павлівна. Процедурні правовідносини соціального забезпечення

Краткое содержание

У Вступі аргументується актуальність обраної теми дисертації, наводиться характеристика стану її наукової розробки. Визначаються мета, основні задачі, об’єкт, предмет та методологічні засади наукового дослідження. Сформульовано наукову новизну, теоретичні та практичні результати.
Розділ 1 «Процедурні правовідносини соціального забезпечення: їхня сутність та особливості» складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню поняття, ознак та особливостей галузевих процедурних правовідносин, а також їхніх класифікацій.
У підрозділі 1.1 «Поняття та ознаки процедурних правовідносин соціального забезпечення» на підставі аналізу фахової літератури з’ясовано, що галузеві процедурні правовідносини характеризуються такими ознаками: виникають за умови попереднього законодавчого закріплення процедурних норм права соціального забезпечення та наявності в особи права на соціальне забезпечення; існують між двома чітко визначеними юридично нерівноправними учасниками: заявником (суб’єктом права на соціальне забезпечення чи його представником) та органом чи організацією, які забезпечують реалізацію суб’єктивного права правомочної особи та, здебільшого, наділені владними повноваженнями з метою забезпечити необхідну поведінку заявника; права та обов’язки суб’єктів правовідносин встановлюються централізовано; у разі договірного закріплення видів соціального забезпечення порядок реалізації прав на них встановлюється на такому ж рівні.
Чимало уваги приділено визначенню галузевої належності правових норм, які закріплюють процедуру реалізації права людини на соціальні виплати та послуги. Аргументується, що вони є нормами галузі права соціального забезпечення, визначають перелік та правосуб’єктність суб’єктів процедурних правовідносин, а також обсяг належних їм процедурних прав та обов’язків.
У підрозділі 1.2 «Особливості процедурних правовідносин соціального забезпечення» обґрунтовано специфічні риси цих правовідносин. Ними є: призначені для реалізації права особи на соціальне забезпечення; передують або можуть існувати одночасно з соціально-забезпечувальними правовідносинами; формують окрему групу галузевих правових відносин, об’єднаних спільним призначенням; їхні учасники індивідуалізовані; зазвичай, одним із них є суб’єкт права на соціальне забезпечення; виникають на підставі юридичного факту – дії, вираженої у формі волевиявлення, переважно, лише одного з суб’єктів; учасники наділені взаємними правами та обов’язками; основу їхнього змісту становить суб’єктивне юридичне право заявника вимагати розгляду питання щодо надання соціального забезпечення та обов’язок повноважного суб’єкта виконати таку вимогу; їм притаманна почерговість виникнення процедурних суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів процедурних правовідносин, які здійснюються у формі дій; завершуються виданням повноважним суб’єктом правозастосовного акта; існують протягом обмеженого у часі періоду; регулюються нормами, які переважно закріплені у підзаконних актах.
Звертається увага на недоліки законодавчого закріплення правових норм, які регулюють галузеві процедурні відносини. Автор обґрунтовує необхідність їх встановлення на рівні закону та доцільність кодифікації законодавства України про соціальне забезпечення.
У підрозділі 1.3 «Класифікація процедурних правовідносин соціального забезпечення» аналізуються відомі галузевій правовій науці класифікації процедурних правовідносин. Доводиться, що наукове та практичне значення має класифікація за цільовим призначенням. Відповідно, існують процедурні правовідносини щодо: встановлення юридичних фактів, встановлення спеціального галузевого правового статусу, призначення та отримання соціального забезпечення.
У роботі приділено увагу з’ясуванню нових критеріїв групування галузевих процедурних правовідносин. Залежно від можливості участі представника у них пропонується класифікувати їх на ті, у яких дозволяється представництво, та ті, де участь представника забороняється.
Розділ 2 «Склад процедурних правовідносин соціального забезпечення» містить три підрозділи, присвячені аналізу елементів галузевих процедурних правовідносин, а також юридичних фактів, які зумовлюють їхню динаміку.
У підрозділі 2.1 «Суб’єкти процедурних правовідносин соціального забезпечення» зроблено висновок про доцільність поділу суб’єктів цих правовідносин залежно від мети їх участі у таких правових відносинах на осіб, які звертаються за реалізацією права на соціальне забезпечення (заявників) та які забезпечують реалізацію відповідного права правомочної особи. Водночас, залежно від наявності права на соціальне забезпечення заявників об’єднано у дві групи: 1) суб’єкти права на соціальне забезпечення; 2) їхні представники.
Суб’єктами, які забезпечують реалізацію права на соціальне забезпечення, є учасники, що: встановлюють юридичні факти, встановлюють спеціальний галузевий правовий статус, призначають та сприяють отриманню соціального забезпечення.
У роботі обґрунтовуються характерні риси представництва суб’єкта права на соціальне забезпечення у галузевих процедурних правовідносинах: є гарантією реалізації особою права на соціальне забезпечення, компенсовує її неможливість самостійно здійснити своє суб’єктивне право; застосовується для встановлення необхідного юридичного факту, призначення чи отримання соціального забезпечення; передбачає процедурні права та обов’язки лише для забезпечення отримання правомочною особою соціальних виплат та послуг; здійснюється від імені та в інтересах суб’єкта права на соціальне забезпечення, але на розсуд представника у межах, визначених законом. Представництво може бути законним та договірним. Аргументовано доцільність розширення випадків його застосування, визначено критерій законодавчого обмеження такого використання.
У підрозділі 2.2 «Зміст та об’єкти процедурних правовідносин соціального забезпечення» проаналізовано правові ознаки процедурного суб’єктивного права та юридичного обов’язку суб’єктів процедурних правовідносин та з’ясовано складові елементи кожного з них. Аргументовано, що визначальною рисою процедурного суб’єктивного права та юридичного обов’язку є їх здійснення учасниками цих правових відносин за особистим рішенням, але завжди в інтересах суб’єкта права на соціальне забезпечення в установленому законом порядку.
Доведено, що важливою складовою процедурного обов’язку суб’єктів, які забезпечують реалізацію права на соціальне забезпечення, є необхідність компенсувати правомочній особі майнові втрати, яких вона зазнала внаслідок порушення ними процедури здійснення її права на соціальну виплату, послугу.
Обґрунтовано, що об’єктами галузевих процедурних правовідносин є рішення про встановлення юридичного факту, спеціального галузевого правового статусу, призначення, виплату, перерахунок соціального забезпечення тощо.
Підрозділ 2.3 «Юридичні факти як підстава динаміки процедурних правовідносин соціального забезпечення» присвячено дослідженню правових ознак юридичних фактів, що спричиняють виникнення, зміну та припинення галузевих процедурних правовідносин. Аргументовано доцільність називати їх процедурними юридичними фактами, сформульовано їхнє визначення та доведено, що вони є: правомірними діями у формі юридичних актів; документально оформленими; односторонніми; первинними чи похідними.
Відзначається, що в окремих випадках підставою динаміки галузевих процедурних правовідносин є процедурний юридичний склад. Це – система послідовних процедурних юридичних фактів, які у встановлених законом випадках зумовлюють виникнення, зміну або припинення таких правовідносин.
Розділ 3 «Загальна характеристика видів процедурних правовідносин соціального забезпечення» складається з чотирьох підрозділів, присвячених характеристиці видів галузевих процедурних правовідносин.
У підрозділі 3.1 «Процедурні правовідносини соціального забезпечення щодо встановлення юридичних фактів» досліджено правовідносини щодо визначення обставин – підстав надання соціального забезпечення правомочній особі. Обґрунтовано, що вони: виникають з метою визначення підстав призначення соціального забезпечення правомочній особі; переважно передують процедурним правовідносинам із призначення та отримання соціальних виплат, послуг; виникають на підставі вираженого в усній чи письмовій формі волевиявлення особи, яка зазнала настання соціального ризику; найбільш повно законодавчо урегульовані у частині закріплення обов’язків осіб, які встановлюють юридичні факти; припиняються рішенням про встановлення юридичного факту.
Проаналізовано недоліки законодавчого закріплення процедурних правил встановлення юридичних фактів. Внесено пропозиції щодо удосконалення процедури визначення інвалідності, нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Зокрема, запропоновано: вичерпний перелік процедурних положень про встановлення інвалідності, які доцільно закріпити в окремому підрозділі процедурного розділу кодифікованого акта про соціальне забезпечення; законодавчо закріпити, що акти, складені за результатами спеціального розслідування нещасного випадку, затверджуються органом, який прийняв рішення про проведення спеціального розслідування.
У підрозділі 3.2 «Процедурні правовідносини соціального забезпечення щодо встановлення спеціального галузевого правового статусу» доведено, що вказані правові відносини є самостійним видом галузевих процедурних правовідносин; мають окреме цільове призначення – визначення соціального ризику, зумовленого обставинами техногенного чи державно-політичного характеру, з настанням якого в особи виникає право на додаткове, порівняно з основним, соціальне забезпечення.
Автором обґрунтовано, що вони мають такі характерні риси: спрямовані на встановлення соціальних ризиків, зумовлених обставинами техногенного чи державно-політичного характеру; виникають після правовідносин щодо встановлення юридичних фактів та передують правовідносинам із призначення додаткового соціального забезпечення; виникають на підставі особистого звернення правомочної особи; у них допускається представництво здебільшого на етапі отримання документа, який підтверджує спеціальний правовий статус; складаються з одного чи декількох обов’язкових етапів; передбачають встановлення спеціального галузевого правового статусу спеціально створеними органами, державними органами загальної та спеціальної компетенції у сфері соціального забезпечення.
У роботі критикується доцільність існування підзаконних нормативно-правових актів, у яких продубльовано закріплену у законі процедуру встановлення галузевих правових статусів. Автор обґрунтовує необхідність їх скасування та пропонує встановити процедуру визначення таких статусів в окремому підрозділі галузевого кодифікованого акта.
У підрозділі 3.3 «Процедурні правовідносини соціального забезпечення щодо призначення матеріального забезпечення та соціального обслуговування» обґрунтовано, що зазначені процедурні правові відносини: існують після завершення правовідносин щодо встановлення юридичних фактів; мають таких обов’язкових суб’єктів, як заявника та повноважного суб’єкта; виникають на підставі звернення заявника; націлені на призначення соціального забезпечення, яке здійснюється переважно колегіальними повноважними суб’єктами, зазвичай, у десятиденний строк; припиняються прийняттям рішення про призначення чи відмову у призначенні соціального забезпечення.
Аргументовано, що законодавчо закріпленими засобами, які забезпечують ефективність процедури призначення соціального забезпечення, є встановлення: моменту, способу та місця звернення; вичерпного переліку правопідтверджувальних документів; обов’язку повноважного суб’єкта підтвердити факт звернення, прийняти заяву та повідомити заявника про необхідність подати інші належні документи з підтвердженням такого повідомлення, поінформувати його про прийняте рішення; строків розгляду справи про призначення соціального забезпечення.
Сформульовано пропозиції щодо удосконалення окремих із вказаних засобів. Зокрема, доведено доцільність законодавчо закріпити не право, а обов’язок повноважних суб’єктів самостійно отримувати відомості, які підтверджують право особи на відповідну соціальну виплату, послугу, від органів державної влади, місцевого самоврядування, із державних реєстрів, від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців шляхом подання необхідних запитів або у порядку обміну інформацією. Запропоновано зміни до законодавства щодо удосконалення визначення: місця звернення та переліку правопідтверджувальних документів для призначення допомоги на поховання; правил обчислення строків, зокрема щодо призначення окремих видів субсидій.
У підрозділі 3.4 «Процедурні правовідносини соціального забезпечення щодо отримання матеріального забезпечення та соціального обслуговування» з’ясовано, що вони: призначені забезпечити фактичне надання соціальних виплат та послуг їх одержувачеві; існують після призначення соціального забезпечення; виникають на підставі юридичного складу (звернення заявника та рішення повноважного суб’єкта про призначення соціального забезпечення); припиняються, зазвичай, фактичним отриманням соціального забезпечення, яке фіксується у встановлений спосіб; передумовою їхнього існування може бути участь правомочної особи у процедурних відносинах, які є предметом правового регулювання інших галузей права.
Обґрунтовано, що правовими засобами, які мають значення для отримання особою соціального забезпечення є визначення: місця, форми звернення за отриманням соціальної виплати, послуги; строків розгляду документів, перерахування коштів на виплату пенсій, соціальних допомог та їх отримання; способу та місця їх одержання; процедури інформування про порядок отримання та порядок використання отриманого соціального забезпечення; можливості використання послуг представника під час звернення за отриманням соціального забезпечення та під час його отримання; порядку фіксації факту його одержання.
Чимало уваги приділено дослідженню недоліків законодавчого закріплення процедури отримання соціального забезпечення. Автором сформульовано пропозиції щодо удосконалення процедури: отримання соціальних виплат через установи уповноважених банків та національного оператора поштового зв’язку; надання путівки на санаторно-курортне лікування потерпілому від нещасного випадку на виробництві; отримання страхових виплат, призначених у зв’язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, що спричинили втрату працездатності, особам, які виїхали за межі України на постійне проживання.