ДЕДУХНО АЛЛА ВОЛОДИМИРІВНА ЛІНГВО-ПРАГМАТИЧНІ ТА СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПАРАМЕТРИ ПЕРФОРМАТИВНИХ АКТІВ МОВЛЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність і наукову новизну, визначено мету роботи, завдання, об'єкт та предмет, окреслено методи дослідження та джерельну базу, висвітлено теоретичне значення роботи та її практичну цінність, наведено дані про апробацію наукової праці та публікації з теми дослідження, описано структуру та обсяг дисертації.
У першому розділі "Теоретико-методологічні засади дослідження перформативності" систематизовано різні підходи до визначення термінологійних понять у галузі перформативної теорії в сучасному мовознавстві, схарактеризовано семантико-прагматичні і функціональні ознаки перформативів, виокремлено й описано засоби вираження перформативності на основі праць Дж. Остіна, Дж. Сьорля, А. Вежбицької, З. Вендлера, Дж. Ліча, Т. Баллмера, Ю. Д. Апресяна та ін.
В основі семантико-прагматичного явища перформативності лежить концепція, згідно з якою вимовити що-небудь означає зробити що-небудь, розраховуючи на певний ефект, який відповідає інтенційному началу. Перформативне висловлювання включає у свій склад перформативне дієслово (дієслово мовлення) у формі першої особи теперішнього часу недоконаного виду дійсного способу, наприклад: Визнаю свою провину. Ю. Д. Апресян виявив інші (нетипові) граматичні форми російських дієслів, які дають змогу висловлюванню бути перформативним: а) перша особа простого майбутнього часу дійсного способу: Попрошу ваши билеты; б) третя особа теперішнього часу дійсного способу в неозначено-особових реченнях: Пассажиров просят пройти на посадку та ін.
І. А. Косик, не залучаючи дієслова, пропонує звернути увагу на "некласичні" або "периферійні" перформативи – вигуки: Ага, так ось хто вистежив мене! (В. Ілляшенко), частки: Невже у цій сніговій пустелі літають яскравобарвні метелики? (В. Чередниченко), вставні слова: Хвост у ей, ей-богу, не сойти с места, хвост у ей (А. Казанцев), на що пізніше звернув увагу і Ф. С. Бацевич.
Актуальним видається й уточнення понять: перформатив, перформативне дієслово, перформативне речення, перформативне висловлювання, перформативний мовленнєвий акт. Коли Дж. Остін виділив у мовленні й описав висловлювання на зразок Називаю цей корабель Королевою Єлизаветою, постала проблема його номінації. Учений називав по-різному: перформативним реченням, перформативним висловлюванням і перформативом. Оскільки поняття перформативності розробляли насамперед філософи як особливу категорію прагматики, то проблема розмежування перформативного висловлювання і перформативного речення не виникала. Мовленнєвий акт практично дорівнював висловлюванню, що містить перформатив, насамперед, експліцитне перформативне дієслово.
За Дж. Сьорлем, прикметною ознакою будь-якого спілкування є те, що воно складається з мовленнєвих актів, "при цьому основною одиницею є не символ, не слово, не речення, а продукування конкретного екземпляра в ході здійснення мовленнєвого акту". Процес спілкування людей можна назвати обміном реченнями, але використовують ці речення з певною метою (наміром, інтенцією), наприклад з метою подякувати, порадити, рекомендувати і т. ін. "Речення як одиниця мови не має автора. Воно нічиє, і тільки функціонуючи як цілісне висловлювання, виявляє позицію окремого мовця в конкретній ситуації мовленнєвого спілкування".
Проблему розмежування речення (у традиційному лінгвістичному його розумінні) і висловлювання (результат його актуалізації) розробляла О. В. Падучева. Зазначимо найважливіші її положення: 1. Речення має ілокутивне призначення, яке виражають за допомогою способу, на зразок речення за метою висловлювання, та, можливо, лексично, наприклад, модальними словами. У мовленнєвому акті мовець використовує речення (з тим чи тим ілокутивним призначенням) для реалізації свого ілокутивного наміру, тобто для побудови висловлювання з тією чи тією ілокутивною функцією. 3. Речення звичайно містить конкретно-референтні предметні терми, тобто висловлювання, спрямовані на позначення індивідуалізованих об'єктів. У складі висловлювання ці терми вступають у референцію з індивідуалізованими реальними об'єктами із загального фонду знань учасників мовленнєвого акту.
Заради уточнення термінології в нашому дослідженні перформативом, у широкому його розумінні, вважатимемо дієслово (або сполучення дієслова й інфінітива, або іменник, або вигук, або коротку форму прикметника тощо), що своїми формальними й семантичними ознаками маркує ситуацію "я – ти – тепер – тут" і функціонує в певному перформативному висловлюванні – відповіднику мовленнєвого акту. Перформативне дієслово – це дієвідмінюване дієслово мовлення, що виконує функцію предиката в перформативному реченні; перформативне ж речення містить у своєму складі перформатив – дієслово мовлення, яке в реальній ситуації може експлікувати ілокутивну функцію висловлювання. Отже, перформативне висловлювання – це речення, висловлене з певною метою. Перформативний мовленнєвий акт – основна одиниця спілкування, яка фонетично, лексично, граматично правильно побудована і є актом вимови адресантом певного висловлювання, що має пропозиційний зміст й ілокутивну функцію.
Попри те, що дослідження перформативів вже має свою лінгвістичну історію, зважимо на відсутність єдиних критеріїв їхньої типології. Наприклад, Дж. Остін систематизує перформативи на основі семантики дієслів, виділяючи: вердиктиви: засуджувати, оцінювати, аналізувати і т. ін.; екзерситиви: призначати, застерігати, наказувати і т. ін.; комісиви: підтримувати, присягати, клястися і т. ін.; бехабітиви: перепрошувати, вітати, дякувати і т. ін.; експозитиви: відповідати, визнавати, припускати, інформувати і т. ін.
Інші класифікації побудовані переважно за семантично-прагматичним принципом і там вже йдеться про перформативні мовленнєві акти, що включають дієслова мовлення і забезпечують передачу відповідних ілокутивних функцій. Зокрема, Дж. Сьорль, виділяючи п'ять класів ілокутивних актів, уважав найважливішими ілокутивну мету, напрямок пристосування та виражений психологічний стан. Д. Вундерліх, класифікація якого почасти збігається з типологією Дж. Сьорля, визнавав важливим семантико-прагматичний аспект і виділив вісім інтенційних типів. У системі ілокутивних актів Б. Фрейзера, основу якої складає комунікативна інтенція мовця, виділено вісім типів ілокутивних актів, але автор не обґрунтовує, чому саме він обрав такі групи. Його класифікацію вважають непослідовною. Ю. Габермас досліджував мовленнєву діяльність як таку, що знаходиться над суспільством, стверджуючи, що суспільство побудоване на комунікативній основі. Автором виділено вісім типів мовленнєвих актів.
Дихотомічна класифікація базових мовленнєвих актів Дж. Оуера увиразнює мовленнєві акти асертиви (виявляють думку чи погляд) та неасертиви (виявляють бажання). Останні своєю чергою, залежно від того, що є об'єктом (бажання, думка чи погляд), членуються далі. Важливим тут є ілокутивний клас, що його порівнюють з психологічним станом мовця, та ілокутивний предикат, який зіставляють із предикатом пропозиційної установки.
Ю. Д. Апресян нараховує п'ятнадцять груп так званих канонічних перформативів. Виходячи з дихотомічного принципу Дж. Оуера, В. В. Богданов побудував систему ілокутивних актів, у якій кожний рівень ґрунтується на семантичних ознаках дієслів. Л. Р. Турик, узявши за основу класифікацію Ю. Д. Апресяна, виділила дев'ять тематичних груп перформативних лексем української мови.
Попри значну увагу до класифікації перформативів недослідженими залишаються їхні функціонально-стилістичні особливості. У реальному спілкуванні можна побачити пряму залежність частотності вживання перформативних висловлювань і сфери спілкування, насамперед, офіційної / неофіційної, а відтак і приховану в них стилістичну маркованість. Якщо, наприклад, для офіційно-ділового стилю вживання природне або навіть необхідне, то у складі інших стилів вони трапляються значно рідше. У розмовному стилі, де мовлення людей пов'язане з економією зусиль, вони взагалі переходять на глибинний рівень, тобто стають імпліцитними, пор.: Вітаю Вас з Новим роком! – З Новим роком!.
В офіційно-діловому стилі широко вживаними є перформативні формули справочинства, юридичні кліше: затверджую, не заперечую, клопочуся. Пояснюється це самою природою перформатива, його однозначністю, який є і словом і дією одночасно. Отже, посідаючи проміжну ланку між сферою діяльності і сферою мовлення, перформатив потрібний там, де сила дії декларується силою слова: сфера управління, юриспруденція, діловодство і т. ін. Цікавим є і той факт, що перформативні дієслова, які реалізовано в офіційно-діловому мовленні набувають нетипових форм – пасивного стану, де другу особу адресата подають як третю: Підсудний звинувачується..., форма пасиву зумовлена, вочевидь, тим, що представник державної влади – суддя виступає не від свого імені, а від структури, яка його вповноважила – держави. В офіційній сфері як перформативи вживають такі дієслова: постановляти, розпоряджатися, звинувачувати, забороняти, дозволяти, визнавати, доручати, вимагати, гарантувати, завіряти тощо.
У розмовному стилі переважають так звані етикетні перформативи (за Дж. Остіном – бехабітиви, а за Дж. Сьорлем – експресиви). Ідеться здебільшого про етикетні формули: Вітаю (Вас) зі святом, Дякую за запрошення, Запрошую (Вас) взяти участь у конференції тощо.
Є думка, що в науковому стилі вживання перформативів є мінімальним або взагалі відсутнє. Зокрема, Н. К. Рябцева вважає за необхідне виокремити категорію "ментальних" перформативів на тлі так званих "соціальних" перформативів, описаних Дж. Остіном та Дж. Сьорлем. Прикладами дієслів, що виконують функцію ментальних є: проаналізуємо, простежимо, припускаємо.
У другому розділі "Структурно-семантичні особливості перформативних актів мовлення" схарактеризовано перформативні акти за групами: комісиви, екзерситиви, бехабітиви, вердиктиви. З'ясовано умови успішності функціонування актів, виокремлено перформативи у межах кожної підгрупи.
Комісивні перформативні акти мовлення – акти, при вимові яких мовець зобов'язується здійснити якусь дію, наприклад, когось запевняє, щось підтверджує, обіцяє, гарантує тощо. Предикатами таких структур можуть бути дієслова в типовій перформативній формі обіцяю, зобов'язуюся, завіряю, божуся, гарантую, присягаюся, зарікаюся, закладаюся, клянуся, запевняю, поручаюся, наміряюся, планую або її модифікації (нетипова форма). У межах комісивних актів виокремлено такі підгрупи: перформативні мовленнєві акти з інтенцією обіцянки: власне обіцянки, клятви, присяги, запевнення, завірення, зобов'язання, зарікання, закладу; перформативні мовленнєві акти з інтенцією гарантії: власне гарантії, поручительства; полісемантичні перформативні мовленнєві акти в контексті комісивної інтенції.
Комісивні акти або акти з інтенцією обіцянки досліджували багато учених: Дж. Остін, Дж. Сьорль, Д. Вундерліх, К. Бах і Р. Харніш, Ю. Габермас, Б. Фрейзер, Г. Г. Почепцов, Ю. Д. Апресян, О. В. Гашева, О. О. Філімонова, А. Ю. Маслова, О. К. Андрющенко, Г. Р. Восканян. Зауважимо, що кількісний склад комісивних актів, як і інших, у різних мовах не збігається, що зумовлене національно-культурними особливостями кожної окремої мови. Наприклад, дієслово клянуся передаване в англійській мові не менше, ніж двома дієсловами vow і swear, дієслово присягаюся серед англійських перформативів не трапляється, немає англійського відповідника такої колоритної лексеми як божуся.
Окреслено прагматичні умови успішності комісивних актів, дотримання яких дасть змогу досягти бажаного результату в спілкуванні. Для комісивів основними є намір здійснити дію на користь адресата, підтверджений обіцянкою (клятвою, завіренням тощо), недотримання якої призведе до засудження або до запобіжних дій.
Екзерситивними перформативними актами Дж. Остін вважає акти здійснення влади, прав чи впливу, які ґрунтуються на предикатах призначаю, звільняю, наказую, вимагаю, прошу, благаю, забороняю, раджу, рекомендую тощо. Узагальнене визначення екзерситивного мовленнєвого акту полягає у вираженні волевиявлення мовцем, яке спрямоване на каузацію діяльності адресата, і це означає, що в логічній структурі такого мовленнєвого акту є компонент волі – Хай буде так! У лінгвістичній літературі екзерситивні висловлювання більш відомі як директивні, або спонукальні, або імперативні. Цим актам присвячували роботи В. С. Храковський, О. П. Володін, Л. О. Бірюлін, Л. О. Сергієвська, О. І. Беляєва, А. І. Ізотов, Н. Г. Закутська, Л. В. Бережан, О. Л. Даскалюк, Н. О. Бондарєва та інші.
На матеріалі української мови виокремлено такі групи перформативних актів з екзерситивною інтенцією: прохання – прошу, благаю, молю, заклинаю, запрошую, поради – раджу, рекомендую, пропоную, застерігаю, попереджаю, накази – наказую, велю, призначаю, звільняю, забороняю, дозволяю, вимагаю, повідомлення – повідомляю, оповіщаю, оголошую, проголошую, заявляю, підтвердження – затверджую, підтверджую, стверджую, доручаю, ставлю (до відома), визнаю, засвідчую, заповідаю, відписую, одказую, називаю.
Умови успішності екзерситивів у загальному вигляді представлено так:
1) адресант бажає спонукати адресата до виконання / невиконання дії;
2) адресант правомірний висловити своє спонукання;
3) адресат здатний виконати / не виконати дію;
4) адресат виконає / не виконає цю дію.
Бехабітивними перформативними актами називають мовленнєві акти етикетної поведінки, призначені для експліцитної передачі міжособистісних стосунків у процесі комунікації (вибачення, подяка, поздоровлення, побажання, вітання, прощання). Ілокутивна мета цих актів, на думку деяких дослідників, полягає в тому, щоб схилити адресата до мовця, викликати стосовно мовця позитивну реакцію співрозмовника, тому такі дії іще називають актами, які регулюють міжособистісні стосунки. Бехабітивним актам присвячено чимало робіт, їх досліджували: Дж. Остін, Дж. Сьорль, Т. Зандер, Т. Баллмер і В. Бренненштуль, С. Мартен-Кліф, А. Вежбицька і Л. Писарек, Ф. Лідтке, Н. І. Формановська, Г. Г. Почепцов, Ю. Д. Апресян, В. В. Богданов, Н. Д. Арутюнова, В. І. Карасик, С. К. Богдан, Я. К. Радевич-Винницький та інші.
До бехабітивів відносимо акти подяки, вибачення, поздоровлення, побажання, благословення, співчуття, привітання / прощання та відповідні їм класичні або типові перформативні предикати – дякую, перепрошую, бажаю (зичу), благословляю, поздоровляю, співчуваю, вітаю. Акти дарування, похвали і компліменту переважно не вживають в типовій перформативній формі, а передають імпліцитно, тому й згадуємо їх тут побіжно. Нечасто можна почути Роблю Вам комплімент… або Хвалю Вас….
Кожний акт схарактеризовано окремо, зазначено умови успішності, які полягають у висловленні почуттів: а) стосовно дії, (подяки, вибачення); б) стосовно приємної або трагічної події в житті співрозмовника (побажання, поздоровлення, співчуття).
Вердиктивні перформативні акти Дж. Остін визначив за ознакою винесення вердикту суддею, юристом або арбітром та зауважив, що така їхня інтерпретація може бути неостаточною, ці акти можуть виражати і оцінку, і думку, і схвалення або засудження, тому проблема вираження оцінки в межах класифікації Дж. Остіна не має однозначного розв'язання. Зокрема, оцінні мовленнєві акти можна віднести до класу вердиктивів, оскільки їхнє призначення полягає в "офіційному або неофіційному повідомленні, підґрунтям якого є судження про очевидний факт або роздуми щодо оцінки факту чи дії". Водночас мовленнєві акти оцінки можна віднести й до класу бехабітивів, які виражають, за Дж. Остіном, "реакції на поведінку інших людей та їхні вчинки. Вони включають також ставлення до чиєїсь поведінки в минулому або майбутньому й експліцитне вираження цього ставлення".
Вивченню оцінних мовленнєвих актів присвячені роботи О. М. Вольф, яка дослідила структуру і семантику оцінних актів, визначила контекст і умови функціонування прямих і непрямих актів, уточнила їхні прагматичні характеристики. Н. Д. Арутюнова зауважує на тих чинниках, які зумовлюють оцінку життєвих подій – психічна орієнтація людини, її стан в момент мовлення, самооцінка, співвідношення теперішнього і минулого. М. О. Дмитровська пише про важливість оцінного компонента в житті, наголошуючи, що когнітивна діяльність людини містить не тільки відображення реальності, але й оцінку навколишнього світу, оскільки всі предмети і явища оцінюються. Етична оцінка, оцінка моральних якостей особистості є предметом дослідження в роботі С. Г. Воркачева.
Серед вердиктивних актів у цій роботі виокремлено групу власне вердиктивних актів з перформативними предикатами засуджую, присуджую, обвинувачуємо, постановляємо, ухвалюємо, апелюю, оскаржуємо, інкримінуємо та групу оцінних актів з перформативними предикатами оцінюю, (не) схвалюю. Успішне функціонування вердиктивних актів мовлення забезпечене виконанням пресупозиційних умов, які в загальному вигляді полягають у тому, що мовець знає про дію, вчинену адресатом, і він має право схвалити чи не схвалити або винести вирок стосовно цієї дії.
У третьому розділі "Функціонально-прагматичні особливості перформативних актів мовлення" подано детальний опис цих актів. Досліджено типові і нетипові лексико-граматичні форми перформативів, представлено синтаксичні конструкції, у яких утілюють перформативні акти, виявлено інтенсифікатори та конкретизатори, що сприяють увиразненню контекстуальних особливостей функціонування перформативного висловлювання.
Комісивні перформативні акти реалізують за допомогою реченнєвих конструкцій. Загальною для комісивів є форма складнопідрядного речення з підрядною з'ясувальною частиною (визначена як повна форма передачі перформативного акту), де в головній частині називають перформативну дію, а в підрядній пояснюють її суть: Я обіцяю, що розв’яжу цю задачу (розмовне мовлення). Інші види синтаксичних конструкцій, за допомогою яких функціонують перформативні акти, представлені у таких модифікаціях: безсполучникове складне речення: Обіцяю: зроблю до вечора (розмовне мовлення), парцельована конструкція: Клянуся життям. Ти відповідатимеш за свої дії (розмовне мовлення), просте речення: Клянуся зберігати таємницю (В. Малик, "Черлені щити") або включені як складники в багатокомпонентне речення: Це було ніби уві сні, але присягаюся усім святим – то відбувалося насправді (Р. Іваничук, "Манускрипт з вулиці Руской").
Типова форма перформативного дієслова зазнає модифікації за рахунок вживання модальних слів у поєднанні з інфінітивною формою перформативного дієслова (можу гарантувати, хочу запевнити, смію завірити) або набуває нових форм (даю слово / клятву). Нові модифіковані форми перформатива називаємо нетиповими, але їхня властивість бути перформативними збережена.
Функціональний потенціал комісивних актів передають за допомогою поширювачів: інтенсифікаторів і конкретизаторів, які увиразнюють перформативний акт, слугують для збільшення прагматичної сили висловлювання, і представлені прикметниками, прислівниками, іншими словосполученнями, наприклад: Урочисто обіцяю дотримуватися звичаїв парубочої громади (В. Рубан, "Бережа").
Екзерситивні перформативні акти в українській мові представлені синтаксичними конструкціями, послуговуючись якими мовець може висловлюватися. Установлено, що повною реченнєвою формою переважної більшості екзерситивів є форма складнопідрядного речення з підрядною з'ясувальною частиною: Молю, благаю, щоб ні слова про мене (М. Стельмах, "Правда і кривда"). Акти запрошення, призначення і звільнення (на / з посади), заборони, дозволу майже не трапляються в такій реченнєвій формі, проте втілюються в інших синтаксичних конструкціях.
Повна синтаксична форма екзерситивних актів модифікується в мовленні у вигляді інших реченнєвих конструкцій. Наприклад, у формі безсполучникового складного речення: Я наказую – треба поставити скрізь, де посуваються тавро скіфи, засади, і лазутчиків треба послати, і тобі, Іване, виставити метальні машини (С. Скляренко "Святослав"), багатокомпонентного речення: Сім років відмовлявся, а тепер наполягаю – їдь відпочинь (О. Коломієць, "Дикий ангел"), парцельованої конструкції: Раджу тобі. Не клей дурня і не забивай людям баки (М. Сиротюк, "Забіліли сніги"), простого речення: Пропонуємо реконструкцію старої новорічної ялинки (розмовне мовлення).
Поряд із типовою формою екзерситивних актів мовлення функціонують їхні нетипові варіанти, які утворюються за допомогою модальних дієслів (повинен попросити, можу порадити), умовного способу (хотів би запропонувати, міг би порадити), доконаного виду (попрошу Вас, пораджу Вам), аналітичних конструкцій (звертаюся з проханням, даю пораду, ось тобі мій наказ), негації (Не раджу більше нікому про це розповідати (Ю. Мушкетик, "Гетьманський скарб"), Я не дозволяю виголошувати на вулиці партійних тайн (М. Хвильовий, "Сині етюди").
Екзерситивні акти мають поширювачі, які вживають з метою посилення або конкретизації дії. Навіть такі зінтенсифіковані акти, як благання, мольба, заклинання, передбачають додаткову інтенсифікацію у вигляді повторів, шанобливих звертань, демінутивів тощо: Я благаю тебе, не велю, а молю, благаю (В. Винниченко, "Чорна пантера і білий медвідь"), Я заклинаю вас, громи й громовенята, тучі і тученята, я розганяю тебе, фортуно, наліво, на ліси й води (М. Коцюбинський, "Тіні забутих предків"). Попри категоричність наказу, такі висловлювання в повсякденному мовленні допускають посилення інтенції, це відбувається за допомогою прислівників: Моє справжнє ім'я Маргарита, але я одразу наказую вам забути його…(розмовне мовлення). Натомість акти призначення (на посаду) не вимагають посилення дії, лише конкретизують її. Переважно не зазнають інтенсифікації дії дозволу, доручення, заповіту, називання.
Бехабітивні перформативні акти за винятком актів вітання / прощання, функціонують у формі складнопідрядного речення з підрядною з'ясувальною частиною, визначеного як повна перформативна форма: Дякую вам, що знайшли для мене час (розмовне мовлення). Окрім цього, є інші синтаксичні модифікації: безсполучникове складне речення (Дякую: ви зробили для мене все, що могли (розмовне мовлення); Вибачте, я зовсім забула вас познайомити (М. Олійник, "Леся"), багатокомпонентне речення (Лише ти знаєш дорогу до всенебного Бога, насолоджуйся ж славою, що ми її тобі зичимо (В. Рубан, "Бережа"), парцельована конструкція (Дякую вам. Ви навчили мене жити. Я схиляюсь перед благородством вашої волі (О. Довженко, "Повість полум'яних літ"), просте речення (Бажаю всім щастя; Вітаю з першим снігом (розмовне мовлення).
У комунікативному процесі акти вітання і прощання, як етикетні репліки чи етикетні форми, певною мірою втрачають лексичне значення. Висловлювання, що їх уживають при час зустрічі або прощання: здрастуй, привіт, до побачення, прощай, не усвідомлюють як лексично значущі дієслівні чи субстантивні форми – їхнє лексичне значення найбільш послаблене. Процес десемантизації цієї групи висловлювань допомагає визначити їхній статус: зближення етикетних форм із вигуком.
Нетипова форма бехабітивів утворюється за рахунок надання семантики модальності висловлюванню (дозвольте подякувати, хочу побажати Вам, хотів би привітати Вас), вживання в імперативній формі (вибачте, прийміть поздоровлення, прощайте), аналітичних конструкцій і субстантивованих форм перформативного дієслова (висловлюю подяку, прошу вибачення, мої співчуття), уживання із запереченням (Тобі ж не зичу гибелі (В. Барка, "Жовтий князь").
Вимовляння бехабітивного акту пов'язане з виявом почуттів відвертості, щирості, шанобливості, покірності тощо. З метою їхнього увиразнення у контексті мовець використовує різноманітні мовні засоби. Наприклад, інтенсифікація дії відбувається за рахунок використання прислівників (Ласкаво прошу вибачення (Р. Андріяшик, "Люди зі страху"), вигуків (Ой, вибачте, заради Бога (Є. Кононенко, "Книгарня "ШОК"), часток (Пробачте вже нам (М. Стельмах, "Велика рідня"), висловлювань з іменем Бога (Ах, вибачте, ради бога (В. Винниченко, "Сонячна машина"), повторів (Віншуємо, віншуємо нашу ненечку! (Дають букети) (М. Старицький, "Талан"). Конкретизація дії чи особи відбувається за допомогою використання звертань Дякую, княже, дякую, брате мій (В. Малик, "Черлені щити"), прислівників (Я щиро зичу вам добра(розмовне мовлення), словосполучень (Від усього серця дякую вам, громадяни, за зібрані кошти, за вашу любов до геніального поета (І. Шаповал, "Слідами запорожців").
Вердиктивні перформативні акти синтаксично передають через складнопідрядне речення з підрядною з'ясувальною частиною: Ми ухвалюємо, щоб ті, хто брав участь у повстанні, були перетворені у хлопів (В. Чемерис, "Фортеця на Борисфені"). Інші синтаксичні модифікації, у яких утілюють вердиктивні акти: безсполучникове складне речення (Не бійся, я тебе не засуджую (розмовне мовлення), багатокомпонентне речення (Важливо, що хлопці проявили характер, підтвердили карпатівський дух, тому я позитивно оцінюю виступ на цьому престижному турнірі (розмовне мовлення), парцельована конструкція (Старт оцінюю позитивно. Жіноча збірна України має потенціал для навіть кращого виступу (розмовне мовлення), просте речення (Я присуджую торговцеві сорок ударів палицею (офіційне мовлення).
Вердиктиви вживають в типовій і нетиповій перформативній формі. Нетипова форма актів обинувачення, засудження і присудження виражена формою безособового дієслова (Ви звинувачуєтесь, Вас засуджено), актів оскарження – словосполученням (Подаємо апеляцію). Акти постанови, ухвали і оцінки функціонують найчастіше в типовій перформативній формі: Ми ухвалюємо, щоб ті, хто брав участь у повстанні, були перетворені у хлопів (В. Чемерис, "Фортеця на Борисфені").
Майже всі вердиктивні акти допускають вживання інтенсифікаторів, які представлено прислівниками: категорично засуджую, позитивно оцінюємо. В актах обинувачення посилення дії відбувається переважно за рахунок повтору або вживання сталих словосполучень. Усі вердиктивні акти увиразнені конкретизаторами особи мовця, або особи адресата, або дії. Наприклад: Ми римсько-католицькі єпископи України, схвалюємо всі зусилля, спрямовані на перемогу добра (розмовне мовлення).