ПЕТРЕНКО ВІКТОРІЯ ЄВГЕНІВНА ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ ТРИВОЖНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ РІЗНИХ ТИПІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір наукової теми та її актуальність, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, сформульовано гіпотезу, розкрито методи, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено дані щодо апробації та впровадження отриманих результатів, надано інформацію про структуру та обсяг дисертаційного дослідження.
У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження тривожності як психологічного феномена” представлено аналіз теоретичних підходів до проблеми тривожності, вікових особливостей прояву та чинників виникнення зазначеної риси, основних підходів до психологічної корекції тривожності.
Проблема феноменології тривожності досліджувалась представниками різних наукових дисциплін, зокрема, філософії (С. Кьєркегор, С. Мадді, Р. Мей, Ж-П. Сартр, П. Тілліх, Е. Фромм, М. Хайдеггер, К. Ясперс та інші), фізіології (Ю. Александровський, В. Астапов, Ф. Березін та інші), психології (Л. Божович, Н. Імедадзе, А. Прихожан, Г. Салліван, З. Фрейд, К. Хорні та інші). Вказане різноманіття підходів обумовлює наявність істотних відмінностей у визначенні сутності тривожності. Зокрема, тривожність формулюється як переживання невизначеності та відчуття безпорадності, що є сигналом антиципованої небезпеки (З. Фрейд), як необхідна складова людського існування, що супроводжує людину впродовж життя і виконує ряд конструктивних функцій (Р. Мей, І. Ялом), як сукупність вісцеральних реакцій, що виникають як відповідь на загрозу (В. Джеймс, У. МакДауголл), як поєднання домінуючої емоції страху з супутніми фундаментальними переживаннями (К. Ізард), емоційна реакція, що виникає на основі сформованого умовного рефлексу уникання загрози (О. Х. Маурер), показник слабкості нервових процесів (М. Левітов), емоційний стан, що виникає при можливій фрустрації соціальних потреб (Н. Імедадзе).
Ми спираємось на концепцію розмежування тривоги як емоційного стану та тривожності як стійкої риси особистості за критеріями частоти та інтенсивності прояву і положення про шлях формування тривожності як афективного утворення, погоджуючись з позиціями таких науковців, як Л. Божович, А. Прихожан, Ч. Спілбергер, які розглядають тривожність як індивідуальну психологічну особливість, яка проявляється в схильності індивіда до частого та інтенсивного переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги. Згідно концепції А. Прихожан, певний рівень тривожності в нормі притаманний всім людям і є необхідним для оптимального пристосування індивіда до дійсності. Водночас, наявність тривожності як стійкого утворення є свідченням порушень в особистісному розвитку. На думку А. Прихожан, тривожність як стійке особистісне утворення проходить шлях формування системних новоутворень психіки, в тому числі новоутворень афективно-мотиваційної сфери, особливістю яких є те, що вони набувають спонукальної сили і характеризуються власною логікою розвитку. Першоосновою виникнення тривожності є незадоволення провідних соціогенних потреб, перш за все, потреб “Я”, спричинене наявністю внутрішнього конфлікту. Тривале незадоволення потреб породжує стан тривоги. В подальшому відбувається її закріплення: тривога, перетворюючись на самостійне новоутворення, набуває власної логіки розвитку. Таким чином, тривожність починає виконувати функцію мотивації спілкування, прагнення до успіху, тобто займає місце провідних особистісних утворень.
Аналіз досліджень щодо вікової динаміки розвитку тривожності дозволив визначити специфіку прояву вказаної риси в ранньому юнацькому віці. Так, в період ранньої юності змінюється характер переживання тривоги. Переживання стають більш генералізованими, невиразними, двоякими, невизначеними, тобто набувають рис тривоги в її класичному описі. Переживання страху характеризується наявністю визначеного об’єкту страху і генералізованої тривоги. При цьому чітко усвідомлюється ірраціональність страху (Ю. Зайцев, А. Мікляєва, П. Румянцева). Крім того, поряд з демобілізуючим проявом тривоги вперше з'являється мобілізуючий (А. Прихожан). Мобілізуючий вплив проявляється у підвищеній активності, яка може межувати з агресивністю, демобілізуючий – в заціпенінні, завмиранні, раптовій втраті інтересу, апатії. В процесі переживання тривоги актуалізується почуття залежності, також з тривогою пов’язані такі переживання як страх перед невдачею, почуття самотності, незахищеності, неповноцінності, провини та сорому (Ю. Ханін). Водночас, саме в ранньому юнацькому віці значну роль в переживанні тривоги відіграють позитивні, мобілізуючі емоції: старшокласники вчаться використовувати конструктивний компонент цього стану (І.Дубровіна, А. Прихожан). Таким чином, особливості переживання тривоги у ранньому юнацькому віці відповідають теорії “зони оптимального функціонування” Ю. Ханіна, яка містить уявлення про індивідуальний характер оптимуму мотивації: деякі люди досягають кращих результатів при мінімальному рівні збудження, інші – при високому або середньому. Попри це, вищий за середній рівень тривожності у юнаків здійснює мобілізуючий вплив лише в незначних ситуаціях. В ситуаціях, яким старшокласник надає особливого значення, такий рівень тривоги може зменшити результативність діяльності (Ю. Зайцев, А. Хван).
Проблема факторів, що прямо чи опосередковано обумовлюють виникнення тривожності, широко представлена в наукових дослідженнях. Серед основних груп чинників виникнення тривожності визначають зовнішні – тривала стресова ситуація (Ю. Александровський), перинатальні – тривалі негативні переживання матері під час вагітності, загроза життю дитини під час пологів (С. Гроф, О. Ранк), психофізіологічні – порушення динамічного стереотипу, підвищена лабільність нервової системи (В. Астапов, К. Броннер, Дж. Грей, В. Мерлін, М. Левітов), психологічні – порушення міжособистісних стосунків (Г. С. Салліван, К. Хорні), внутрішній конфлікт (Д. МакКлеланд, К. Роджерс), невідповідність самооцінки та рівня домагань (Л. Бороздіна, К. Сидоров), недостатність адаптивних можливостей для пристосування, надмірна мотивація (Ж. Піаже, П. Фресс). В якості чинників тривожності в ранньому юнацькому віці дослідники розглядають переживання юнаками низького соціально-економічного статусу (Ю. Зайцев), деструктивні стосунки в батьківській сім’ї (Ю. Клепач), дисгармонійне самоставлення (І. Ясточкіна).
Питання психологічної корекції тривожності в ранньому юнацькому віці представлене в працях С. Водяхи, Ю. Зайцева, В. Крайнюк, Ю. Клепач, І. Ясточкіної. Основу більшості корекційних програм, розроблених в зазначених дослідженнях, складають засоби активного соціально-психологічного навчання, зокрема, соціально-психологічний тренінг. В якості допоміжного засобу використовуються індивідуальні бесіди для батьків учнів та спеціально розроблені матеріали для самостійної роботи старшокласників. Водночас теоретичний аналіз засвідчив відсутність ґрунтовних робіт щодо дослідження та порівняння чинників виникнення та шляхів психологічної корекції тривожності старшокласників різних типів загальноосвітніх навчальних закладів, тоді як розмаїття закладів, а отже, і навчальних планів та ступеня навантаження на учнів, підвищує актуальність такого дослідження.
У другому розділі “Експериментальне дослідження особливостей прояву та чинників виникнення тривожності у старшокласників загальноосвітніх навчальних закладів різних типів” висвітлено організаційно-методичні основи емпіричного дослідження, представлено аналіз результатів констатувального експерименту щодо виявлення і порівняння особливостей прояву та чинників виникнення тривожності у старшокласників різних типів загальноосвітніх навчальних закладів.
Завданнями констатувального експерименту були: 1) вивчення особливостей прояву та чинників виникнення тривожності в учнів старших класів загальноосвітніх шкіл; 2) виявлення особливостей прояву та чинників виникнення тривожності в учнів старших класів гімназій та ліцеїв; 3) порівняння особливостей прояву та чинників виникнення тривожності в учнів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів.
Теоретичну основу констатувального експерименту склала розроблена І. Ясточкіною модель чинників виникнення тривожності в ранньому юнацькому віці, яка включає три групи чинників: особистісні, адаптаційні та мотиваційні. Оскільки дана модель була сформована з урахуванням психологічних особливостей учнів загальноосвітніх шкіл, ми доповнили її чинниками, які, за нашим припущенням, можуть спричиняти виникнення тривожності в учнів гімназій та ліцеїв: відповідальністю та мотивами досягнення. Таким чином, до досліджуваної групи особистісних чинників ми включили окремі прояви Я-концепції (дисгармонійне самоставлення, неадекватна самооцінка), суперечливе ставлення до власного минулого, теперішнього та майбутнього, відповідальність; групу адаптаційних чинників склали переважання екстернального локусу контролю та соціально-психологічна дезадаптованість, що характеризується конфліктним сприйняттям себе та інших, пасивною позицією у міжособистісній взаємодії, униканням вирішення проблем; до групи мотиваційних чинників гіпотетично було віднесено суперечливий рівень домагань (неузгодженість між поставленими цілями та прогнозними оцінками можливості їх втілення), мотиви афіліації (прагнення прийняття та страх відторгнення), мотиви досягнення (прагнення успіху та уникання невдачі), мотиви вибору професії.