ГРАЧОВА ВІКТОРІЯ ВІКТОРІВНА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БОРОТЬБИ З ТЕРОРИЗМОМ НА УНІВЕРСАЛЬНОМУ РІВНІ : ГРАЧЕВА ВИКТОРИЯ ВИКТОРОВНА Международно-правовое регулирование борьбы с терроризмом на универсальном уровне

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, представлено його загальнотеоретичну основу та стан дослідження теми в юридичній науці, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання та методологічну базу дослідження, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, сформульовано наукову новизну одержаних результатів, розкрито їх теоретичне і практичне значення, наведені дані про їх апробацію, публікації автора та структуру дисертації.
Перший розділ «Міжнародно-правові основи глобальної боротьби з тероризмом» складається з трьох підрозділів та присвячений дослідженню процесу становлення міжнародно-правових основ антитерористичного співробітництва держав; аналізу Статуту ООН в якості його правового фундаменту; аналізу діяльності РБ ООН та ГА ООН у сфері міжнародно-правового регулювання боротьби з тероризмом.
У підрозділі 1.1. «Становлення міжнародно-правових основ
антитерористичного співробітництва держав» тероризм розглянуто як вагомий
чинник міжнародної безпеки, який зумовив формування широкого співробітництва держав з метою ефективної боротьби з ним. З урахуванням еволюції тероризму автором обґрунтовано необхідність поглибленого історико-правового аналізу цього співробітництва на межі ХІХ - ХХ ст., у відповідь на загрозу анархо-тероризму, та на етапі, пов’язаному із заснуванням ООН, та здійснено цілісну науково-правову характеристику процесу становлення міжнародно-правових основ міждержавного співробітництва у боротьбі з тероризмом, яка охоплює саме три етапи, пов’язані з відповідними універсальними правопорядками: 1) правопорядком за Головним актом Віденського конгресу 1815 р.; 2) правопорядком періоду Ліги Націй; 3) правопорядком за Статутом ООН. У процесі дослідження цих етапів розкрито зміст і значення таких основних заходів та документів, які характеризують формування згаданого співробітництва: 1) Римська та Санкт-Петербурзька антианархістські конференції 1898 та 1904 рр. та укладені під час них Протоколи; 2) міжнародні конференції з уніфікації кримінального законодавства, проведені в Європі у 1920-х - 1930-х рр., та прийняті ними резолюції; 3) заходи Ліги Націй щодо боротьби з тероризмом та перші багатосторонні міжнародні угоди у цій сфері, укладені у її рамках у 1937 р.; 4) розвиток глобального антитерористичного співробітництва на основі Статуту ООН, який створив для цього значні можливості. Продемонстровано, що в результаті поступово сформувалася глобальна мережа антитерористичного співробітництва держав та була прийнята широка міжнародно-правова база боротьби з тероризмом на універсальному рівні.
У підрозділі 1.2. «Статут ООН - правовий фундамент міжнародного антитерористичного співробітництва» з’ясовані особливості Статуту ООН як міжнародного договору, який має основоположне значення у забезпеченні спільного реагування держав на загрозу тероризму у світі. На підставі аналізу положень загального нормативно-регулюючого та організаційно-правового характеру, які виокремлено у його структурі, автором визначені правові та інституційні основи міжнародного антитерористичного співробітництва, сформовані Статутом ООН.
В якості головного загального правового регулятора глобальної боротьби з тероризмом розглянуто основні принципи міжнародного права, закріплені у Статуті ООН і конкретизовані та розвинені в інших авторитетних міжнародних актах. З’ясовано, що вказані принципи: 1) визначають загальні основоположні правила поведінки держав у сфері боротьби з тероризмом; 2) слугують вагомим критерієм визнання протиправності тероризму; 3) впливають на створення та застосування усіх міжнародно-правових норм щодо боротьби з тероризмом, передусім забезпечують формування спеціальних правових принципів у цій сфері; 4) сприяють запобіганню тероризму, визначивши основи побудови мирного, безпечного та процвітаючого світу. Серед положень Статуту ООН організаційно-правового характеру основними з погляду забезпечення співробітництва держав у боротьбі з тероризмом визначені положення щодо: компетенції ООН; порядку її діяльності, у т.
ч. взаємодії з іншими міжнародними організаціями; правового статусу держав як членів ООН. З’ясовано, що ці положення забезпечують: 1) всеосяжний підхід у міжнародній боротьбі з тероризмом; 2) дію інституційного механізму ООН відповідно до потреб цієї боротьби; 3) глобальне залучення держав до цієї боротьби, у т. ч. у правовій сфері; 4) співробітництво та координацію між ООН та іншими міжнародними організаціями у процесі цієї боротьби. На цій основі, з урахуванням загальних наукових поглядів щодо значних регулятивних можливостей та резервів Статуту ООН, автором розкрито провідну роль Статуту ООН у забезпеченні глобального співробітництва у боротьбі з тероризмом як із загрозою, яка не згадана у ньому, але набула гостроти після створення ООН, що демонструє вихідну широку здатність цього міжнародного договору sui generis слугувати актуальним потребам у сфері підтримання міжнародного миру та безпеки.
У підрозділі 1.3. «Роль Ради Безпеки ООН та Генеральної Асамблеї ООН у сфері міжнародно-правового регулювання боротьби з тероризмом» автор виходить із того, що РБ та ГА, як найбільш важливі головні органи ООН з погляду підтримання міжнародного миру та безпеки, суттєво впливають на міжнародно- правове регулювання боротьби з тероризмом, й їх діяльність у цій сфері обумовлена розмежуванням їх повноважень згідно зі Статутом ООН. Продемонстровано, що ГА, як світовий форум держав, ініціювала активний розгляд проблеми міжнародного тероризму у 1970-х рр. і донині забезпечує широке міжнародне співробітництво у боротьбі з ним, тоді як антитерористичний потенціал РБ як органу, що здійснює головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки, почав реалізовуватися у 1990-х рр. і набув значного розвитку у ХХІ ст. На основі аналізу актів ГА та РБ розкриті їх спільні та специфічні ролі у сфері міжнародно-правового регулювання боротьби з тероризмом. Зокрема, автором розкриті важливі функції ГА у процесі міжнародного правоутворення у сфері боротьби з тероризмом, реалізація яких забезпечила створення державами універсальної договірно-правової бази у цій сфері, а саме: 1) визначення об’єктивних суспільних потреб міжнародно-правового регулювання у вказаній сфері; 2) вироблення органами ГА змісту універсальних договірно-правових антитерористичних норм; 3) прийняття актами ГА текстів універсальних антитерористичних договорів; 4) сприяння узгодженню позицій держав-членів ООН під час вироблення та прийняття антитерористичних актів ГА, що створює основу для формування відповідних договірно-правових норм; 5) сприяння з боку ГА набуттю цими нормами чинності. Також розкрито специфічну роль «квазізаконодавчих» актів РБ, якими на членів ООН накладено юридичні зобов’язання щодо боротьби з тероризмом, в якості додаткового інноваційного засобу. З’ясовано, що їх прийняття ґрунтується на розширенні РБ поняття «загроза миру» та реалізації її повноважень владного характеру загалом і зумовлене необхідністю забезпечити більш дієве регулювання світової боротьби з тероризмом згідно актуальних потреб (зокрема, потреби щодо боротьби з «Ісламською державою Іраку та Леванту»). На основі критичного аналізу відповідних актів РБ та узагальнення наукових оцінок щодо її діяльності автором обґрунтовано, що для ефективної реалізації антитерористичної ролі РБ передусім необхідне забезпечення того, щоб у процесі регулювання нею боротьби з тероризмом не було завдано шкоди принципу утримання від погрози силою та її застосування у міжнародних відносинах; і щоб її антитерористичні акти виражали інтереси усього міжнародного співтовариства, а не лише держав-постійних членів РБ. У результаті наголошено на взаємопов’язаній та взаємодоповнюючій ролі РБ та ГА у сфері міжнародно- правового регулювання боротьби з тероризмом, яка зумовлює необхідність тісної координації між ними на основі Статуту ООН для забезпечення безперечної легітимності та ефективності міжнародних антитерористичних заходів.
Другий розділ «Договірно-правове регулювання боротьби з тероризмом на універсальному рівні», який складається з трьох підрозділів, присвячено з’ясуванню особливостей договірно-правового регулювання боротьби з тероризмом в умовах глобалізації та визначенню змісту поняття «універсальні антитерористичні договори»; виробленню класифікації цих договорів; з’ясуванню складових елементів універсального договірно-правового механізму боротьби з тероризмом.
У підрозділі 2.1. «Особливості договірно-правового регулювання боротьби з тероризмом в умовах глобалізації» договірно-правове регулювання боротьби з тероризмом проаналізовано з погляду явища глобалізації, яка створила новий контекст міжнародної безпеки та впливає на механізм правового впорядкування міжнародного співробітництва. Автором обґрунтовано значний вплив глобалізації на договірно-правове регулювання боротьби з тероризмом, який зумовлений такими чинниками: суттєве поширення тероризму у світі на тлі процесів глобалізації та виникнення потреби у протидії йому як загрозі, що зачіпає інтереси всіх держав; формування міжнародного співтовариства як загальносвітової спільноти, об’єднаної спільними інтересами щодо протидії єдиним загрозам міжнародному миру та безпеці; універсалізація міжнародно-правового регулювання як засіб поширення єдиних правил поведінки держав у вирішенні нагальних проблем міжнародного миру та безпеки; тісний взаємозв’язок між універсальною, регіональними та двосторонніми системами міжнародно-правового регулювання. З урахуванням цього автором з’ясовано, що в умовах глобалізації провідну роль у міжнародно-правовому регулюванні боротьби з тероризмом відіграють універсальні міжнародні договори у цій сфері, однак у доктринальних джерелах, міжнародних актах та інших документах не вироблено єдиного та чіткого поняття таких договорів. На основі аналізу загальнотеоретичних положень щодо універсального договірно-правового регулювання співробітництва держав, а також ураховуючи специфіку цих договорів та деякі існуючі формулювання для їх позначення, автором запропоновано єдине поняття «універсальні антитерористичні договори» та визначено його зміст.
У підрозділі 2.2. «Класифікація універсальних антитерористичних договорів» з’ясовано, що сучасна універсальна договірно-правова антитерористична база, яка включає 19 відповідних міжнародних договорів, укладених у період 1963 - 2014 рр., відбиває широкий спектр потреб міжнародно-правового регулювання у сфері боротьби з тероризмом, та обґрунтовано необхідність вироблення чіткої, єдиної та повної класифікації цих договорів на основі матеріального критерію. З метою визначення відповідних класифікаційних груп автором розкрито процес формування згаданої договірно-правової бази; надано оцінку існуючих підходів до класифікації цих договорів та їх окремих класифікацій, які представлені у наукових джерелах та документах Управління ООН з наркотиків та злочинності. У результаті запропонована авторська класифікація універсальних антитерористичних договорів на основі критерію предметної сфери правового регулювання, яка включає сім класифікаційних груп.
У підрозділі 2.3. «Складові елементи універсального договірно-правового механізму боротьби з тероризмом» із застосуванням виробленої класифікації проаналізовано зміст універсальних антитерористичних договорів та встановлено, що в їх структурі містяться три групи спільних складових елементів - істотних положень, на яких грунтується сучасний універсальний договірно-правовий механізм боротьби з тероризмом. А саме, автором виокремлено положення, які стосуються: 1) кримінально-правової боротьби з тероризмом; 2) окремих аспектів запобігання здійсненню терористичної діяльності; 3) окремих спеціальних заходів реагування у разі вчинення (або загрози вчинення) визначених правопорушень. З’ясовано, що основною є перша група положень, та визначено їх загальний правовий зміст, тоді як інші групи здатні бути предметом окремих досліджень.
У третьому розділі «Ефективність міжнародно-правового регулювання глобальної боротьби з тероризмом», який складається з трьох підрозділів, увага зосереджена на таких аспектах підвищення ефективності міжнародно-правового регулювання у цій сфері: вироблення універсального правового визначення міжнародного тероризму; вдосконалення сучасного універсального кримінально- правового механізму боротьби з тероризмом; забезпечення загальнопревентивного підходу у міжнародно-правовому регулюванні боротьби з тероризмом.
У підрозділі 3.1. «Вироблення універсального правового визначення міжнародного тероризму у контексті ефективної боротьби з ним» автором продемонстровано, що процес вироблення універсального правового визначення міжнародного тероризму, який триває в ООН з 1970-х рр., досі не приніс успіху, що негативно позначається на ефективності боротьби з ним. У рамках з’ясування стану проблеми визначено такі основні чинники, що вплинули на цей процес: розмаїття дефініцій тероризму у наукових джерелах, національному законодавстві держав та міжнародно-правовій базі та відповідні розбіжності у виокремленні його суттєвих ознак; відмінні позиції щодо можливості та доцільності вироблення єдиної правової дефініції міжнародного тероризму; наявність низки підходів щодо її формулювання (загальний (дедуктивний); конкретний (індуктивний, або секторальний); змішаний). Обгрунтовано, що сучасний комплекс універсальних антитерористичних договорів не є внутрішньо узгодженим щодо визначення міжнародного тероризму та відбиває недосконалість конкретного підходу, водночас він втілює міжнародний консенсус щодо основних елементів єдиного загального універсального правового визначення міжнародного тероризму, у змістовному та техніко-юридичному плані. У цьому контексті автором виокремлено та проаналізовано договірні положення, в яких розкриті: суб’єкт злочину; незаконне та умисне вчинення діянь; заподіяна шкода; терористична мета; міжнародний елемент у злочині; на основі чого сформульовано збірне універсальне правове визначення міжнародного тероризму. З іншого боку, автор обгрунтовує, що універсальні антитерористичні договори та, відповідно, це збірне визначення, не відбивають повною мірою такі суттєві ознаки, як дворівневий характер залякування у тероризмі (елемент залякування та впливу) та широкий спектр його публічних цілей, і цей недолік властивий Проекту всеосяжної конвенції щодо міжнародного тероризму. Виходячи з цього, запропоновано вдосконалене формулювання універсального правового визначення міжнародного тероризму.
У підрозділі 3.2. «Універсальний міжнародний стандарт кримінально- правової боротьби з тероризмом та її ефективність» договірно-правове регулювання боротьби з тероризмом на універсальному рівні проаналізовано у контексті актуальної тенденції щодо формування міжнародних стандартів (або міжнародно-правових стандартів - автор демонструє, що розмежування цих понять ще не відбулося), які закріплюють єдині моделі поведінки держав у важливих сферах їх взаємодії. Автором акцентовано увагу на тому, що типові положення універсальних антитерористичних договорів, що стосуються кримінально-правової боротьби з тероризмом, мають вагоме значення з погляду закріплення єдиного сучасного універсального кримінально-правового механізму боротьби з тероризмом, відбиваючи потребу в уніфікованих правових засобах забезпечення глобального співробітництва у цій сфері. На думку автора, відповідні положення спрямовані на формування єдиної загальної моделі поведінки учасників цих договорів з метою досягнення єдиного результату - забезпечення на світовому рівні невідворотності покарання за визначені в цих договорах злочини при дотриманні прав людини у процесі кримінально-правової боротьби з тероризмом. На основі узагальнення наукової бази щодо поняття стандартів у міжнародному праві та аналізу вказаних договірних положень обґрунтовано існування та визначено зміст універсального міжнародного стандарту кримінально-правової боротьби з тероризмом. Також у процесі аналізу релевантних положень цих договорів та їх зіставлення з відповідними положеннями Проекту всеосяжної конвенції щодо міжнародного тероризму автором з’ясовано, що на сучасному етапі в них недостатньо ефективно врегульовані аспекти щодо: 1) пеналізації терористичних злочинів; 2) подолання конкуренції юрисдикцій держав над ними; 3) забезпечення невідворотності покарання за ці злочини на основі принципу aut dedere aut judicare та дієвого міжнародного співробітництва у кримінальних справах у боротьбі з тероризмом; 4) протидії колективним суб’єктам, причетним до терористичної діяльності; 5) реалізації окремих прав жертв тероризму та членів їх сімей. У результаті аналізу цих проблемних аспектів визначені напрями вдосконалення сучасного універсального кримінально-правового механізму боротьби з тероризмом.
У підрозділі 3.3. «Загальне підвищення ефективності міжнародно-правового регулювання глобальної боротьби з тероризмом» автором акцентовано первинну роль глобальної загальносоціальної профілактики тероризму та потребу у широкому міжнародно-правовому впливі на суспільні відносини, пов’язані з виникненням терористичного насильства. Аналізуючи наукові погляди, що представлять тероризм в якості прояву суспільного конфлікту, та конфліктологічний підхід у міжнародно- правовому регулюванні боротьби з тероризмом, автор визначає тероризм як демонстраційно-агресивну фазу конфронтаційної соціальної взаємодії, зумовлену суттєвими протиріччями між її суб’єктами, та обґрунтовує, що основним засобом загального підвищення ефективності міжнародно-правового регулювання світової боротьби з ним постає реалізація у міжнародному праві превентивного аспекту конфліктологічної парадигми, а саме, забезпечення широкого запобігання тероризму як прояву суспільного конфлікту шляхом глобальної протидії головним чинникам терогенезу. Зокрема, здобутком згаданого конфліктологічного підходу автор вбачає звернення уваги на необхідність міжнародно-правової протидії причинам та умовам тероризму, при цьому, на думку автора, з позицій підвищення ефективності міжнародно-правового регулювання боротьби з тероризмом вплив на його причини та умови доцільно значною мірою розглядати саме у контексті широкого (загальносоціального) запобігання терористичному конфлікту. Також з’ясовано, що тероризм має складну детермінованість, яка, зокрема, тісно пов’язана з процесами глобалізації, але вона чітко не визначена державами. У зв’язку з цим автор обстоює потребу в цілеспрямованому дослідженні у рамках ООН терогенеруючих чинників в умовах глобалізації та прийнятті на основі цього Програми подолання корінних причин тероризму як доповнення Глобальної контртерористичної стратегії ООН.
Автором також осмислено положення актів ГА ООН щодо всеосяжної системи міжнародного миру та безпеки, в яких, зокрема, акцентовано необхідність зміцнення норм цивілізованої поведінки у міжнародних відносинах; наукові положення щодо досягнення на основі права цивілізаційних ідеалів та цінностей, до яких належить виключення насильства з життя людей, та соціально-натуралістична концепція права у контексті протидії тероризму як соціальному злу. У результаті автором запропоновано загальнопревентивний - цивілізаційний - підхід у міжнародно-правовому регулюванні боротьби з тероризмом, який ґрунтується на розгляді тероризму як прояву насильницької конфліктності у суспільних відносинах та забезпеченні всеосяжних гуманістичних засобів подолання глибинних протиріч міжнародного суспільного розвитку, що містять стійкі механізми мирного співіснування та співробітництва у світі, здатні усувати терористичне насильство як прояв та засіб вирішення протиріч. Із цих позицій автором обґрунтовано, що значний потенціал у забезпеченні більш дієвого міжнародно-правового регулювання глобальної боротьби з тероризмом має зміцнення та розвиток у міжнародному праві концепцій: 1) справедливості та рівності у міжнародних відносинах; 2) діалогу між цивілізаціями; 3) культури миру; 4) соціальної толерантності; 5) безпеки людини; а також обґрунтовано необхідність вдосконалення Проекту всеосяжної конвенції щодо міжнародного тероризму у напряму реалізації загальнопревентивної стратегії.