ВЛАСЮК ЖАННА ІВАНІВНА ВИХОВАННЯ ПОЧУТТЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В ПОЗАУРОЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми дослідження, визначено мету, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження, розкрито наукову новизну, методи і практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію та впровадження результатів, представлено перелік публікацій, структуру та обсяг дисертації.
У першому розділі – „Теоретичні засади виховання почуття справедливості у молодших школярів” – здійснено аналіз досліджуваної проблеми у філософській, психологічній і педагогічній літературі; уточнено сутність справедливості молодших школярів; схарактеризовано типи несправедливості у міжособистісних взаєминах молодших школярів та способи їх нейтралізації; визначено критерії, показники та рівні вихованості почуття справедливості молодших школярів; вивчено стан вихованості почуття справедливості у дітей молодшого шкільного віку, залучених до педагогічного експерименту.
Для розкриття теоретичних засад виховання почуття справедливості у молодших школярів здійснено ретроспективний аналіз відповідних наукових доробків. Так, філософське бачення проблеми справедливості передбачає, що кожен отримує те, на що заслуговує, кожному по справах його – прихильниками цієї думки були такі мислителі Античності, як Аристотель, Платон, Сократ, Цицерон; спільним у наукових поглядах представників філософії Нового часу (Ф. Бекон, І. Волзер, Г. Гегель, Т. Гоббс, Д. Белл, І. Кант, Дж. Ролз, С. Франк, Е. Фромм) було тлумачення категорії „справедливість” як абсолютної сили, мудрості, що бере участь у формуванні свободи духу, волі індивіда; філософами ХІХ–ХХ століть (М. Бердяєв, Ф. Достоєвський, П. Кропоткін, Г. Сковорода, В. Соловйов) категорія „справедливість” визначалася як обов’язковий принцип взаємин у цивілізованому суспільстві; сучасні філософи (Д. Гудінг, Д. Леннокс, О. Смольков, С. Утенко, А. Шептицкий) поділяють думку, що люди до справедливості йдуть від несправедливості.
Категорія „справедливість” вивчається з позицій різних наук. Зокрема,
у працях сучасних учених з етики справедливість розглядається як ціннісна основа доброчинних вчинків людини: науковці стверджують, що справедливість є одним із моральних та соціально-моральних абсолютів, без яких людське життя неможливе (В. Блощинська, Е. Дубко, В. Малахов, В. Титова, Т. Тульчинський).
У психологічній науці дослідники акцентують увагу на справедливості як якості особистості, завдяки якій об’єктивно оцінюються як власні, так і чужі дії, вчинки (І. Бех, М. Волкова, Е. Голинчик, О. Гулевич, Г. Левінталь, Ж. Піаже, Л. Сосніна). Відповідно до педагогічного розуміння, справедливість – рушійна сила розвитку високодуховної особистості (Я. Коменський, С. Карпенчук, А. Макаренко, С. Соловейчик, В. Сухомлинський, В. Тернопільська).
Вивчення вікових особливостей молодших школярів, розкритих у наукових працях А. Божович, М. Боришевського І. Єгорова, В. Киричок, Г. Костюка дало можливість стверджувати, що у дітей цього віку розвиваються вищі почуття – моральні, соціальні. Молодший вік є сенситивним для засвоєння соціальних норм поведінки. Відтак, новоутворення цього віку можна вважати підґрунтям для виховання почуття справедливості.
Теоретичною основою дисертації є наукові висновки І. Беха, О. Смолькова, С. Соловейчика, В. Сухомлинського, що ефективне виховання почуття справедливості як форми міжособистісної взаємодії досягається шляхом нейтралізації несправедливості.
За результатами опрацювання наукових джерел узагальнено, що справедливість у молодших школярів – це вид міжособистісної взаємодії, що ґрунтується на об’єктивному оцінювальному ставленні учнів початкових класів до іншої людини, за яким враховується нормовідповідність способу дій, ступінь психологічних зусиль для досягнення мети, а також спонуканні молодшого школяра до блокування несправедливості.
По-іншому, це особистісне утворення, яке виявляється в неупередженому ставленні молодшого школяра до себе та оточуючих, відображається у здатності розуміти і поважати інших, однаково уважному ставленні до всіх людей, адекватній самооцінці, саморегуляції і самоконтролі поведінки.
Образа дитини, яку несправедливо скривдили, може стати причиною асоціальної або агресивної поведінки. Тому несправедливі спонуки у взаємодії молодших школярів потрібно блокувати, зокрема через спробу зрозуміти внутрішню сторону іншої людини, а саме: її поведінку, мотиви, психічний стан.
На основі аналізу наукових доробок І. Беха схарактеризовано типи несправедливості у міжособистісних стосунках молодших школярів:
- елементарно свідома несправедливість (мстива – помста за завдану колись образу, грубість; корислива – незаслужена позитивна оцінка, щоб не втратити приятельських стосунків чи допомоги, співчуття, підтримки тощо; почуттєво глузувальна – прояв прихильності чи якогось іншого позитивного почуття до іншої людини, а та у відповідь насміхається, глузує, ображає за це; незаслужено підозрювальна – безпідставна підозра іншої людини в тому, чого вона не скоїла; незаслужено докорювальна – незаслужене дорікання іншому; почуттєво пригнічувальна – прояв добрих, дружніх почуттів до іншого, а у відповідь – їх пригнічування). Педагогічний влив щодо нейтралізації такої несправедливості полягає у блокуванні Я-пристрастей. Виховні досягнення – повага молодшого школяра до себе та оточуючих, надання допомоги всім, хто її потребує, безкорисливість, правдивість, чесність, щирість, принциповість;
- самостверджувальна – учень жартома звинувачує іншого у поганому вчинку, у відповідь – образа. Педагогічний влив – вчити молодших школярів розуміти почуття інших, надавати підтримку, співчувати, формувати довіру до оточення. Виховні досягнення – співпереживання чужому болю, здатність уявити себе на місці скривдженого, підтримка та збереження міжособистісної злагоди, урахування думки товаришів;
- гіперпохвальна – завищене оцінювання іншого через емоційну нестриманість, запальність. Педагогічний влив – формувати первинні навички самоаналізу, вміння неупереджено оцінювати іншу людину. Виховні досягнення – справедливе оцінювання молодшими школярами власних вчинків і вчинків інших; розвинуті вміння підтримки та збереження міжособистісної злагоди, запобігання конфліктам та мирне їх вирішення;
- некомпетентна – оцінювання іншого без глибокого знання його можливостей, інтересу, психічних станів (вправляння, глузування). Педагогічний влив – розвивати мотивацію до самопізнання. Виховні досягнення – сформованість у молодших школярів почуття довіри та впевненості у собі;
- конформістська – оцінювання іншого відповідно до оцінки педагога чи авторитетного товариша. Педагогічний влив – виховувати у молодших школярів доброзичливе ставлення на засадах рівності та справедливості. Виховні досягнення – переживання несправедливого ставлення не тільки до себе, а й до оточуючих;
- емоційно-ситуативна – орієнтація на актуалізовані почуття до іншого, через що втрачається об’єктивність оцінювання. Педагогічний влив – розвивати уміння молодшого школяра розрізняти та управляти емоціями. Виховні досягнення – співпереживання чужому болю, об’єктивність в оцінюванні інших;
- емоційно-неусвідомлена – наслідок негативного емоційно-нерегульованого стану, в якому перебував молодший школяр на момент скоєння несправедливості (образа, розпач тощо). Педагогічний влив – розвивати вміння розрізняти та управляти негативними емоціями. Виховні досягнення – регуляція та контроль молодшим школярем власних негативних емоційних проявів.
Теоретичний аналіз основних понять дослідження дав змогу схарактеризувати структуру вихованості почуття справедливості у молодших школярів. Компонентами цього утворення визначено: когнітивний (знання, уявлення, судження), емоційно-ціннісний (ставлення, мотиви, цінності), поведінковий (уміння і навички).
Зважаючи на зазначене вище, критеріями вихованості почуття справедливості є: когнітивний, емоційно-ціннісний, поведінковий.
Показники когнітивного критерію: розуміння молодшими школярами сутності справедливості-несправедливості, механізмів їх прояву; знання про норми справедливості та усвідомлення доцільності їх дотримання; розвинута рефлексія.
Показниками емоційно-ціннісного критерію визначено: емоційно-ціннісне ставлення молодших школярів до себе, однолітків, старших, переживання несправедливого ставлення не тільки до себе, а й до оточуючих, розуміння й об’єктивне оцінювання інших людей, адекватна самооцінка, розвинута емпатія, емоційна саморегуляція.
Показниками поведінкового критерію є: наявність у молодших школярів уміння справедливої поведінки, досвіду справедливих міжособистісних взаємин, самоконтроль, саморегуляція власних дій, вчинків.
У другому розділі – „Змістово-методичні засади виховання почуття справедливості молодших школярів у позаурочній діяльності” – проведено експериментальний аналіз стану вихованості почуття справедливості у молодших школярів, обґрунтовано педагогічні умови, що забезпечують підвищення ефективності процесу виховання почуття справедливості у молодших школярів під час позаурочної діяльності, представлено методичні рекомендації, перебіг та результати формувального етапу експерименту.
Для визначення рівнів вихованості почуття справедливості використано такі діагностичні методи: анкетування, бесіда, метод вирішення проблемних ситуацій, педагогічне спостереження, тестування, метод незакінчених речень, метод проективних технологій; вивчалася шкільна документація.
Аналіз та узагальнення результатів констатувального етапу експерименту дав змогу виокремити групи молодших школярів із високим, достатнім, середнім та низьким рівнями вихованості почуття справедливості.
У молодших школярів із високим рівнем було діагностовано: повні та глибокі знання про справедливе та несправедливе ставлення до інших людей, обґрунтованість, самостійність суджень, здатність розуміти та адекватно оцінювати інших; неупереджене та уважне ставлення до людей, урахування не тільки результатів, а й мотивів їхньої поведінки. Внутрішні мотиви таких школярів стійкі, їм притаманна адекватність емоційної та поведінкової реакції. Учні у своєму ставленні до однолітків не схильні мститися за завдану колись образу, грубість, нечесність. Вони не мають безпідставних підозр, безкорисливі, чуйні, здатні до співчуття, співпереживання, протистояння несправедливому оцінюванню, можуть об’єктивно оцінювати вчинки своїх однокласників, не підлаштовуються до оцінки вчителя або авторитетного товариша, виявляють терпимість та великодушність, не очікуючи при цьому вдячності чи винагороди.
Для молодших школярів із достатнім рівнем вихованості почуття справедливості характерна наявність знань про сутність справедливої та несправедливої суб’єктивної взаємодії. Ці знання не завжди сповнені усвідомленого розуміння справедливості на особистісному рівні, є нестійкими, оскільки залежать від настрою та емоційних переживань. У своєму ставленні до однолітків учні часто виявляють завищену оцінку через емоційну нестриманість, запальність. Такі школярі прагнуть протистояти насильству і несправедливості, та роблять це неусвідомлено, тому що не завжди можуть адекватно сприйняти емоційний стан інших людей, побачити головне, виокремити другорядне та обґрунтовувати свій вибір. Вони вибіркові в уважному, емпатійному ставленні до оточуючих, терпимість і великодушність проявляють лише до тих, кого люблять та поважають.
Середній рівень вихованості почуття справедливості притаманний молодшим школярам, які не в повному обсязі володіють знаннями про справедливі та несправедливі стосунки людей. У них недостатньо розвинуте самопізнання та самоусвідомлення, моральні принципи мають радше інтуїтивний характер. Такі учні не завжди адекватно оцінюють власну поведінку, що часто є ситуативною, можуть помститися за завдану колись образу, грубість, не усвідомлюючи наслідків.
У школярів цього рівня недостатньо розвинуті особистісна рефлексія та емпатія, їхня великодушність обмежується матеріальною допомогою, вони не можуть адекватно сприйняти емоційний стан інших, не враховують їхні можливості та інтереси, психічний стан. Їм властиві конформістські прояви, схильність прилаштовуватися до думки авторитетних людей, щоб не втратити дружніх стосунків зі своїми однолітками; вони дають незаслужену позитивну оцінку, через що втрачається об’єктивність їхніх тверджень. Школярі із середнім рівнем вихованості почуття справедливості прагнуть протидіяти насильству і несправедливості, але роблять це неусвідомлено, під впливом ситуації, навіювання.
Молодші школярі з низьким рівнем вихованості почуття справедливості не володіють знаннями про моральні норми, прийняті у соціумі, справедливі вчинки. Ці учні не здатні розуміти інших, вони не вміють адекватно оцінювати власну поведінку, мстяться за завдану колись образу, безпідставно підозрюють своїх однокласників у тому, чого ті не коїли, докоряють, придушують будь-які прояви доброзичливих почуттів. Вони прагнуть задовольняти тільки власні інтереси, не переймаються переживаннями своїх однолітків, не можуть об’єктивно оцінювати їхніх вчинків, орієнтуються на думку авторитетних для себе людей. Такі школярі байдуже сприймають несправедливе ставлення до інших, виявляють нетерпимість, зневажливо ставляться до друзів, принижують їхню гідність. На допомогу приходять лише тоді, коли про це просять авторитетні люди.
Педагогічний експеримент було здійснено на базі ЗНЗ м. Житомира (загальноосвітня школа № 21 I–III ступенів, загальноосвітня школа № 30
I–III ступенів); м. Вінниця (Приватний православний НВК Святого Миколая); Соловіївська загальноосвітня школа I–III ступенів Брусилівського району, Заричанська загальноосвітня школа I–IIІ ступенів, Пісківська загальноосвітня школа I–III ступенів, Липниківська загальноосвітня школи I–III ступенів Лугинського району Житомирської області).
На різних етапах дослідження експериментом було охоплено загалом
338 учнів, 95 батьків, 63 учителя. До складу експериментальної групи (ЕГ) увійшло 170 учнів 1–4-х класів, до контрольної (КГ) – 168 учнів 1–4-х класів.
Кількісні і якісні результати дослідження на констатувальному етапі експерименту засвідчили, що високий рівень вихованості почуття справедливості мають 7,3 % молодших школярів ЕГ та 8,9 % КГ, достатній рівень – 12,8 % ЕГ
та 16,3 % КГ, середній рівень – 59,0 % ЕГ та 56,1 % КГ, низький рівень – 20,9 % ЕГ та 18,7 % КГ.
Науково доведено, що причинами низького рівня вихованості почуття справедливості молодших школярів є: недостатнє використання виховного потенціалу навчальних предметів на уроках та у позаурочній діяльності; одноманітність і неефективність змісту, форм та методів виховання; небажання вчителів усвідомити важливість такої роботи, а також повна відсутність відповідної мотивації; недостатнє залучення родин до виховання почуття справедливості у молодших школярів.
Аналіз джерельної бази та реального стану досліджуваної проблеми дав змогу визначити педагогічні умови виховання почуття справедливості молодших школярів у позаурочній діяльності, а саме:
- упровадження методики виховання почуття справедливості молодших школярів у позаурочній діяльності;
- підготовка вчителів до виховання почуття справедливості у молодших школярів;
- забезпечення взаємодії школи із сім’єю у вихованні почуття справедливості молодших школярів.
Методика виховання почуття справедливості молодших школярів у позаурочній діяльності упроваджувалася в межах розвивального курсу для учнів
1–4-х класів „Чотири кроки до справедливості”. Під час розроблення курсу зважалося на те, що якість виховання почуття справедливості залежить від принципів, на основі яких відбувається таке виховання; точності і глибини відображення ними сутності виховної роботи; поставленої мети; суб’єктів цього процесу; ресурсної бази тощо.
Розвивальний курс побудовано відповідно до типології несправедливості в міжособистісному спілкуванні молодших школярів у системі „вихованець-вихованець”. Заняття в межах курсу проводилися в чотири етапи (кроки):
- перший – „Що таке справедливість та несправедливість?” (нейтралізація елементарно свідомої несправедливості). На цьому етапі молодші школярі ознайомлювалися з поняттями „справедливість-несправедливість” у міжособистісній взаємодії, типами, правилами справедливої та несправедливої поведінки, усвідомлювали справедливість як найвищу цінність;
- другий – „Я + інші” (нейтралізація конформістської та некомпетентної несправедливості). Цей етап мав на меті розвиток у молодших школярів мотивації до самопізнання, формування первинних навичок самоаналізу, адекватної самооцінки, виявлення відповідальності у ставленні до однолітків;
- третій – „Вчимося керувати своїми емоціями та контролювати свої дії” (нейтралізація емоційно-ситуативної та емоційно-неусвідомленої несправедливості). Діяльність спрямовувалася на розвиток навичок самоконтролю, подолання негативних емоцій, створення хорошого настрою, зняття стану напруженості, формування почуття довіри до оточуючих;
- четвертий – „Робота над помилками” (нейтралізація самостверджувальної та гіперпохвальної несправедливості). На цьому етапі відбувалося засвоєння норм, правил справедливої взаємодії; неупереджене оцінювання молодшими школярами як власних вчинків, так і вчинків інших; співпереживання чужому болю; формування здатності уявити себе на місці скривдженого; усвідомлення цінності людського життя.
Кожен етап містив теоретичний блок та низку практичних вправ, ігор, тестів, елементів тренінгу, під час виконання яких молодші школярі мали можливість оволодіти необхідними уміннями самоаналізу, розуміння інших людей (однолітків, молодших, старших), навколишньої дійсності загалом.
Виховання почуття справедливості у молодших школярів здійснювалася також за допомогою лялькового театру „Чародії”, завдання якого полягало в орієнтуванні молодших школярів на засвоєння моральних норм та правил справедливої взаємодії, розуміння не тільки свого внутрішнього світу, а й світу іншої людини, формування доброзичливості, чуйності у ставленні до однолітків, розвиток умінь справедливої, відповідальної поведінки, вирішення конфліктних ситуацій мирним шляхом. Молодші школярі брали участь у розігруванні художніх творів, казок „Суд над несправедливістю”, „Пізнай себе, „Порадуємо своїх близьких”, „Заєць та Черепаха”, „Рукавичка”.
Підготовка вчителів здійснювалась послідовно з опорою на творчу особистість педагога, забезпечувала підвищення рівня педагогічної майстерності та передбачала реалізацію таких завдань: усвідомлення педагогами суб’єкт-суб’єктної взаємодії у виховному процесі; ознайомлення вчителів з науковими уявленнями про сутність почуття справедливості особистості; розширення знань педагогів про форми, методи виховання та способи діагностики почуття справедливості у молодших школярів.
Для підготовки вчителів до виховання почуття справедливості у молодших школярів було розроблено семінар-практикум „Нехай панують на світі добро та справедливість”. Мета семінару-практикуму: сприяння усвідомленню педагогами понять „справедливість” та „несправедливість”, налагодження ефективної взаємодії зі своїми вихованцями, корекція емоційного ставлення педагогів як до себе, так і до учнів.
У межах семінару-практикуму застосовувалися різні форми й методи роботи: лекції-діалоги, інформаційні повідомлення, дискусії, розв’язування педагогічних завдань, обмін досвідом, елементи тренінгу, обговорення результатів діагностування учнів.
Теоретична частина семінару-практикуму передбачала спільний пошук відповідей на такі питання: „Що таке „справедливість” та „несправедливість”, „Роль вчителя у процесі виховання справедливості у молодших школярів”, „Психологічні особливості молодшого школяра”.
Практична частина семінару-практикуму реалізувалася в три етапи. Завдання першого етапу полягало у розумінні педагогами інтересів молодших школярів, вироблення звички до об’єктивного оцінювання; подоланні стереотипів; розпізнанні справжніх мотив вчинку молодших школярів; оцінюванні вихованців не за зовнішніми параметрами, а за мотивами певних дій, психологічним станом.
Другий етап був спрямований на подоланні негативних емоційних проявів вчителя, виробленні здатності володіти собою, керуватися власним розумом, а не почуттями.
Завдання третього етапу полягало у блокуванні вчителем власних Его-пристрастей (недобросовісність, улесливість, корисливість тощо); оволодінні методами самовпливу (самоорганізація, самоосвіта, самоконтроль, самовладання, самокорекція, саморозкриття, самовизначення).
Відповідно до другої педагогічної умови – забезпечення взаємодії школи із сім’єю у вихованні почуття справедливості молодших школярів – робота з батьками була спрямована на оволодіння ними основами знань, умінь, необхідними для виховання у школярів почуття справедливості, встановлення взаєморозуміння, взаємоповаги, взаємопідтримки між батьками та дітьми.
На заняттях для батьків „Немає нічого у світі кращого, якщо в батьках свята справедливість живе” активно обговорювалися нагальні проблеми, розглядалися педагогічні ситуації. Основними темами дискусій стали: „Роль батьків у вихованні дітей”, „Що означає правильно виховувати дітей?”, „Ваші діти. Які вони?”, „Батьківська справедливість та несправедливість: зміст, особливості виявлення”, „Несправедливе ставлення і самооцінка дитини”.
Мета батьківського навчання ‒ надання швидкої психолого-педагогічної допомоги у вихованні дитини. Основні завдання: поглиблення знань батьків про особливості розвитку дитини молодшого шкільного віку, формування моральних якостей особистості дитини; набуття практичних умінь справедливої поведінки.
Взаємодія педагогів і батьків передбачала з’ясування та врахування інтересів, потреб суб’єктів у процесі організації спільної діяльності та спілкування; опору на позитивні якості батьків і дітей; ставлення до батьків як до партнерів, однодумців у вихованні почуття справедливості молодших школярів; педагогічний оптимізм у вирішенні проблем; вияв справедливого ставлення до усіх суб’єктів виховного процесу. В роботі з батьками здійснювалася нейтралізація усіх перелічених вище типів несправедливості.
Для забезпечення взаємодії школи із сім’єю у вихованні почуття справедливості молодших школярів використовувалися такі методи та форми роботи: метод створення проблемних ситуацій та їх аналіз, етичне оцінювання та зіставлення з іншими еталонами справедливої поведінки, морально-етичні вправи, комунікативні вправи, проективні методики, метод проектів, метод інтерактивних технологій, театральні інсценізації, етичні бесіди, ігри, різні методи роботи з книжкою, плакатами, ілюстраціями, відеоматеріалами, ведення щоденників, тематичних зошитів, екскурсії, мандрівки, ранки, свята, вікторини, конкурси, змагання тощо.
Динаміку змін у рівнях вихованості почуття справедливості молодших школярів за підсумками експериментальної роботи представлено у таблиці.
Як результат упровадження в позаурочну діяльність навчальних закладів обґрунтованих педагогічних умов простежено позитивні зміни показників прояву вихованості почуття справедливості молодших школярів. Результати свідчать:
в експериментальній групі кількість дітей з високим рівнем вихованості почуття справедливості зросла на 14,6 % (з 8,3 до 22,9 %), з достатнім – на 34,8 % (з 15,8 до 50,6 %), кількість вихованців із середнім рівнем зменшилася на 35,9 % (з 54,2 до 18,3 %), з низьким – на 13,5 % (з 21,7 до 8,2 %). Натомість, контрольна група, яка працювала за традиційною методикою, продемонструвала нижчі результати: показники високого рівня вихованості почуття справедливості молодших школярів зросли на 1,5 % (з 9,0 до 10,5 %), достатнього – на 3,1 % (з 16,6 до 19,7 %), кількість вихованців із середнім рівнем зменшилася на 2,3 % (з 51,8 до 49,5 %), з низьким – на 2,3 % (з 22,6 до 20,3 %). Отримані дані свідчать про суттєві позитивні кількісні та якісні зміни вихованості почуття справедливості учнів початкових класів. Достовірність отриманих результатів перевірено за допомогою „χ-квадрат критерію”.