ПРУШКІВСЬКА ЕМІЛІЯ ВАСИЛІВНА СЕКТОРАЛЬНА СТРУКТУРА ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, об’єкт, предмет, завдання дослідження, представлено елементи наукової новизни, розкрито теоретичну і практичну значущість отриманих результатів.
У першому розділі «Теоретичні засади структурування економіки» визначено гносеологічні та онтологічні засади виокремлення секторальної структури національної економіки у самостійний об’єкт дослідження та проаналізовано аналітичні можливості економічної теорії у вивченні процесів структурування економіки, обґрунтовано необхідність застосування міждисциплінарного підходу до її дослідження.
У процесі розкриття генезису та еволюції поглядів, які склалися в економічній науці щодо структурування економіки, дисертантом виявлено існування двох основних напрямів досліджень: перший напрям пов’язаний із вибором методологічного підґрунтя аналізу, а другий – із безпосереднім виокремленням та дослідженням складових структури економіки. Серед методологічних підходів до розробки цієї проблематики найбільшої глибини набули економічний та соціологічний. Економічний підхід було реалізовано через концепції, що розглядали відтворювальні процеси в межах економіки як цілісної системи і, відповідно, механізм виникнення певної її структури (Ф. Кене, К. Маркс, Дж. Кейнс). До цього підходу належать також і теорії, котрі базуються на дослідженні факторів, під впливом яких формується структура економіки (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Кларк). Соціологічний підхід базувався на галузевій класифікації та аналізі структурних компонентів економіки з точки зору соціальних процесів (К. Кларк, Ж. Фурастьє, Д. Бел, М. Порат).
Кожен із цих концептуальних підходів не можна вважати достатнім для аналізу секторальної структури сучасної національної економіки, оскільки жоден із них не є комплексним підходом, який би поєднував ресурсні параметри та пропорції структури із соціально-економічними складовими. Тому теоретико-методологічним підґрунтям для дослідження секторальної структури національної економіки має стати підхід, який дозволяє одночасно розглядати суттєві ознаки цієї структури як з точки зору встановлення її кількісних пропорцій, так і аналізу її якісних характеристик. Реалізувати це завдання пропонується на основі синтезу виокремлених підходів та виведення економічних досліджень структури економіки на міждисциплінарний рівень, що поєднує методи економіки (системний підхід, діалектики, факторний аналіз тощо) з науковими досягненнями інших соціальних наук (соціології, соціальної психології, культурології та політології).
З урахуванням багатоаспектності теоретико-методологічних напрацювань у роботі показано, що при дослідженні структури економіки та визначенні її сутнісного аспекту в економічній науці традиційним є розгляд структури через пропорції (як кількісне співвідношення між елементами) або через відносини (як взаємозв’язок між пропорціями). Натомість, у теорії систем структура розглядається як просторове розміщення всіх елементів системи, сукупність стійких міжелементарних зв’язків і відносин, внутрішній устрій, а також закон погодженої взаємодії та взаємозв’язку. Отже, досліджувати структуру національної економіки необхідно через розуміння того, що структурна організація економічної системи має включати й компоненти суспільства, які знаходяться у взаємовпливовості й взаємозумовленості з елементами економіки, а не тільки зводитися до виробничо-технологічної структури або структури соціально-економічних відносин.
Дисертантом доведено, що при дослідженні структури економіки доцільно розглядати національну економіку даної країни як реальне явище, а не як економічну систему, що є доволі абстрактним поняттям. На основі методики конструювання категорії «суть-зміст-результат» автором побудовано категоріальну матрицю теорії секторальної структури економіки шляхом уточнення понять: «національна економіка» – це просторово виокремлена та структурно визначена економічна система країни, в якій взаємодіють у певному інституціональному середовищі економічні суб’єкти з приводу виробництва, обміну, розподілу та споживання благ з метою реалізації своїх економічних інтересів; «структура національної економіки» – це співвідношення між її елементами, що поєднані між собою стійкими зв’язками й відносинами, які визначають «модель цілого» і «модель функціонування» та діють в певному інституціональному середовищі; «секторальна структура національної економіки» – різновид структури національної економіки, що відображає стадію економічного розвитку та виокремлює домінування певного сектору економіки. Це визначило логічний ланцюг руху пізнання від ключових категорій структурування економіки до безпосереднього предмета дослідження – секторальної структури економіки.
У роботі узагальнено, що найбільш розповсюдженою характеристикою структури економіки на мега- та макрорівнях є трисекторна модель К. Кларка, в якій секторальна структура економіки представлена через виокремлення первинного (agricultural), вторинного (industry) та третинного (services) секторів. Установлено, що трисекторна модель К. Кларка не є достатньою для дослідження економіки країн, що в сучасних умовах перебувають під впливом глобалізації або трансформують свої економічні системи за її впливу. Тому цей підхід має бути модифікованим за рахунок відображення не тільки співвідношення між секторами та домінування одного над іншим (цивілізаційний рух), але й розкриття якісного розвитку кожного із секторів як самостійних утворень.
На основі цивілізаційного та формаційного підходів автором визначено взаємозв’язок між секторальною структурою та стадіями економічного розвитку і встановлено, що цивілізаційний рух суспільства – це не механічний перехід від однієї стадії до іншої, а розвиток, зумовлений якісними та кількісними прогресивними змінами всередині кожного із секторів економіки. Для більш повного відображення процесу розвитку економіки через зміни секторальної структури, а також ґрунтуючись на фундаментальному науково-філософському принципі «загальне-особливе-одиничне», в дисертації конкретизовано складові цього процесу через виділення окремих понять «стадія» (характеризує загальне), «фаза» (характеризує особливе), «етап» (характеризує одиничне). Визначено, що з точки зору лінійності перехід від однієї стадії розвитку до іншої характерний для економіки будь-якої країни, у той час як виникнення певних фаз у межах стадії може не носити загального характеру. При цьому кожен етап прогресивного поступу економіки, що розглядається як певний момент або відрізок часу в розвитку явища, може не повторювати певних фаз цього процесу і за рахунок цього прискорити перехід економіки від однієї стадії до іншої. На цій основі доведено, що перехід від аграрної стадії розвитку до постіндустріальної не може відбуватися стрибкоподібно через низький рівень розвитку продуктивних сил та несформованість інституціонального середовища, що відповідає цій стадії розвитку.
У другому розділі «Методологія аналізу секторальної структури економіки» виокремлено принципи та обрано методи дослідження структури економіки за вдосконаленою трисекторною моделлю, а також установлено закономірності та чинники формування секторальної структури економіки, в тому числі, трансформаційної.