ГАЛАТИР Віталій Вікторович ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ У ПЕРІОД ГЕТЬМАНАТУ П.СКОРОПАДСЬКОГО

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено об’єкт, предмет, хронологічні та територіальні межі дослідження, сформульовано мету і завдання, наукову новизну й практичне значення, наведено дані про апробацію результатів та публікації за результатами його виконання, структуру роботи.
У першому розділі «Історіографічний огляд, аналіз джерельної бази, методи та принципи дослідження», що складається з трьох взаємопов’язаних підрозділів, проаналізовано та визначено етапи наукового осмислення теми, стан її розробки, охарактеризовано джерельну базу, зазначено методи та принципи дослідження.
У підрозділі 1.1 «Історіографія теми» науковий доробок із теми дослідження умовно розподілено на чотири групи. Першу групу складають наукові праці безпосередніх учасників революційних подій 1917 – 1921 рр. та роботи науковців української діаспори. Друга група представлена дослідженнями радянського періоду. До третьої групи належать праці сучасних вітчизняних науковців. Четверта – представлена працями зарубіжних дослідників новітнього періоду.
До першої групи зараховуємо праці Д. Дорошенка, В. Липинського, М. Стахіва. Вони належать до державницької школи, яка позитивно оцінює державне управління Гетьманату. Протилежний погляд на політичні процеси, що відбувалися в Україні після гетьманського перевороту, простежується у розвідках діячів Центральної Ради та їх послідовників – В. Винниченка, П. Христюка, М. Шаповала, яких зараховують до народницького напряму. Окремі проблеми формування місцевих органів державної влади за доби Гетьманату цікавили й істориків діаспори – І. Лисяка-Рудницького, В. Трембіцького та ін.
Загалом автори першої групи праць залучили значний фактографічний матеріал. Проте фактор суб’єктивізму, різні ідеологічні підходи зумовили розбіжності в оцінюванні державотворчого процесу гетьманської доби.
Радянська історіографія розглядала суспільно-політичні події на Правобережжі в 1917 – 1921 рр. з погляду обґрунтування закономірності встановлення радянської влади. Окремі аспекти політики Гетьманату висвітлювалися в контексті боротьби проти німецьких військ у працях Ю. Бєлана, М. Супруненка, Є. Скляренка. У роботах радянських дослідників Р. Оксенюка, С. Гуменюка, В. Тичини з регіональної історії Волині, Поділля та Київщини доводилося, що єдиним прагненням населення було встановлення диктатури пролетаріату.
Новий етап у дослідженні історії органів влади 1918 р. розпочався зі здобуттям Україною незалежності. Державотворчі процеси в добу Гетьманату частково охарактеризували О. Реєнт, О. Мироненко, П. Гай-Нижник, О. Тимощук, Ю. Терещенко, Д. Яневський та інші автори.
Варті уваги дослідження у новітній період з регіональної історії Правобережної України в 1918 р. В. Лозового, О. Завальнюка, О. Комарніцького, О. Дем’янюка .
Характер відносин кооперативної громадськості з місцевою адміністрацією в 1918 р. дослідив І. Фареній . Програмні документи й діяльність українських політичних партій та організацій в добу Гетьманату, їх ставлення до органів місцевої влади висвітлено О. Любовець . Соціальні та політичні аспекти діяльності органів влади розкрито у працях Р. Пирога, Т. Осташко, В. Савченка .
Окремі питання формування органів влади у 1918 р. зафіксовані в дисертаціях, захищених за останнє двадцятиріччя О. Яременка, Т. Харченко, Д. Підлісного, Н. Кришиної, О. Леміжанської. Проте в них мова йде про державне управління загалом, центральні владні структури, взаємини іноземної військової адміністрації з українськими військовими органами, зосереджено увагу на антиурядовій діяльності самоврядувань. Перевага у висвітленні державотворчого процесу надається Лівобережній частині України (Харківській, Катеринославській, Полтавській губерніям). Соціально-економічне становище Волині напередодні Гетьманату, частково формування виконавчих структур, Державної варти, судових органів, суспільно-політичне та національно-культурне життя регіону висвітлила І. Козинець. Передумови приходу до влади П. Скоропадського в Подільській губернії, організацію правоохоронної та судової системи, аграрну політику, промисловість, освіту, науку, просвіту, культуру і мистецтво на Поділлі розкрив А. Антонишин. Громадсько-політичне життя на Київщині в 1917-1920 рр., відродження освіти та аграрне питання дослідила О. Дудник. Зазначені автори основну увагу звертають не на формування органів влади у регіонах Правобережжя, а на економічні, соціальні, освітні та культурні питання. Поверхнево торкаються губернського та повітового рівня і зовсім не досліджують становлення влади на волосному і сільському рівні, матеріальне забезпечення місцевих адміністрацій, кадрове та інші ключові питання.
Четверта група досліджень лише побіжно стосується проблематики, зображає систему влади Гетьманату загалом. Передусім це розвідки російських дослідників Я. Бутакова, О. Федюшина та П. Боровського.
Отже, розглянувши історіографію теми упродовж майже століття, можемо констатувати, що наявні напрацювання стосуються загалом Української Держави або Лівобережної України, тоді як наукове висвітлення становлення та діяльності владних структур Правобережжя за Гетьманату П. Скоропадського не було предметом окремого дослідження. Цим і зумовлено вибір автором теми для вивчення.
У підрозділі 1.2 «Джерельна база дослідження» проаналізовано джерельну базу, залучену до дисертації. Вона складається з різнопланових за змістом і характером джерел. Під час написання дисертації автором було залучено різноманітну джерельну базу. Враховуючи це, а також сучасні підходи до класифікації джерел, ми застосували комбінований підхід. Історичні джерела, залучені до дисертації, автор класифікував за формальними ознаками (опубліковані та неопубліковані архівні), за характером (законодавчі акти, звіти тощо), за принципом походження (збірники документів та матеріалів) тощо.
Базове підґрунтя дослідження складають неопубліковані джерела, представлені архівними матеріалами фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України), Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ЦДІАК України), Державного архіву Вінницької області (ДАВО), Державного архіву Житомирської області (ДАЖО), Державного архіву Київської області (ДАКО), Державного архіву Хмельницької області (ДАХмО).
Найбільший інтерес викликають фонди губернських та повітових старост, що містять накази про призначення й звільнення старост та службовців їх управлінь, звіти, доповіді, повідомлення, оголошення, розпорядження старост про становище і організацію роботи у повітах і губерніях, особові справи старост та їх заступників, ротацію верхівки місцевого керівництва та їх заходи, асигнування державних коштів, документи про грабунки поміщицьких угідь.
Загалом автором вивчено документи й матеріали 47 фондів зазначених вище архівів.
Опубліковані джерела за змістом та інформаційною цінністю в дослідженні умовно розподіляються на такі групи.
Першу групу складають законодавчі акти – закони та постанови гетьманського уряду, які визначали правовий статус органів влади, запровадження інституту старост і міських отаманів, штати їх управлінь тощо. Оприлюднення цих документів відбувалося шляхом публікації в українських офіційних виданнях, а також у збірниках законів.
До другої групи належать збірники документів. У радянську добу вони здебільшого висвітлювали повстанський рух проти іноземних військ. Наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. ХХ ст. вийшли збірники архівних документів, що стосуються подій на Правобережжі в 1917 – 1921 рр. Публікації в цей період здійснювалися згідно з ідеологічними настановами.
За період незалежності дисертанту у співавторстві вдалося уперше видрукувати збірник документів та матеріалів, присвячених проблематиці місцевих органів влади у 1918 р .
Третьою групою опублікованих джерел дослідження є періодичні видання 1918 р. Правобережної України. Автором, зокрема, вивчено такі періодичні видання: «Державний Вістник», «Київські губерніяльні вісти», «Подільські губерніяльні відомости», «Вісник Волинського губерніяльного старости», «Голос Києва», «Волинська газета», «Волынь», «Слово Подоліи», «Жизнь Подоліи», «Село», «Уманское слово» та ін. У названих виданнях подавалися документи, що стосувалися місцевих органів влади, їх розпорядження, оголошення, заходи тощо.
Четверту групу дослідження склали спогади П. Скоропадського, Д. Дорошенка, М. Могилянського та інших учасників тих подій.
Отже, залучений до дисертації масив джерел є репрезентативною основою, яка дає можливість комплексно дослідити формування і функціонування місцевих органів влади на Правобережжі у період Гетьманату.
У підрозділі 1.3 «Основні методи та принципи дослідження» зазначено, що теоретико-методологічну основу дослідження склали фундаментальні принципи діалектики і детермінізму, загальнонаукові принципи історизму, об’єктивності, системності, багатофакторності, світоглядного плюралізму.
Застосовані нами принципи реалізуються у дисертації за допомогою загальнонаукових методів (наукового аналізу і узагальнення, кількісного аналізу, статистичного, логічного та систематизації), міждисциплінарних (герменевтичного, інституційного аналізу, пошуково-бібліографічного), конкретнонаукових або спеціальних (історико-генетичного, проблемно-хронологічного, історико-типологічного, історико-порівняльного, історико-ретроспективного, історико-системного, історичної психології, ідеографічного).
Отже, комплексне застосування зазначених методів дало можливість розкрити тему, досягти мети, вирішити означені завдання, сформувати авторське бачення процесу становлення та функціонування місцевих органів влади на Правобережжі впродовж квітня-грудня 1918 р.
У другому розділі «Суспільно-політичне становище на місцях та формування органів влади гетьманської держави», що складається з чотирьох взаємопов’язаних підрозділів, висвітлено передумови формування, особливості становлення губернських, повітових, волосних і сільських органів влади, матеріальне забезпечення місцевих адміністрацій, відносини між ланками державних органів влади і самоврядними структурами.
У підрозділі 2.1 «Передумови формування та становлення губернських органів влади» розкрито суспільно-політичне становище, що дісталося гетьманським адміністраціям від Центральної Ради та їх становлення на Правобережжі. На початковому етапі формування влади старости вірили у швидке налагодження адміністративної системи. Першим на посаду губернського старости було призначено Волинського, наступним – Київського, а згодом і Подільського. На Київщині старосту змінювали 4 рази. Подільського губернського старосту затвердили на посаді найпізніше, але він, безперечно, найактивніше розбудовував владу на місцях, виступав із пропозиціями щодо покращення суспільно-політичної ситуації, яка змінювалася в губернії динамічно. У Києві утворили посаду міського отамана, що повторювала деякі функції губернського старости. Проте як у перші, так і в наступні місяці повноцінну роботу місцевого владного апарату, який би стабілізував ситуацію, налагодити не вдалося. Характерною рисою становлення губернської влади було поступове збільшення повноважень старост на відміну від їх попередників. Місцеві адміністрації здебільшого формувалися з представників Союзу земельних власників. Інколи місцеві адміністратори оптимістично прикрашали картину, приховуючи нестачу службовців в управліннях, ротацію кадрів.
У підрозділі 2.2 «Становлення повітових, волосних і сільських органів влади» охарактеризовано формування владних структур у повітах, волостях і селах Правобережжя та проблеми, які перед ними виникли. Представники влади на повітовому рівні довго «вникали в справи». Міністерство внутрішніх справ з різних причин не затверджувало низки кандидатур, а деякі старости, спробувавши управлінської роботи, і самі відмовлялися від посад. Повітові очільники часто були некомпетентні з багатьох питань. Для повітів характерною була плинність кадрів старост. За нашими підрахунками, в Київській губернії змінилося 75 % старост, в Подільській – 61 %, лише у Волинській губернії плинність була значно меншою – 8 %. Формування повітових органів влади та адміністративне впорядкування на прикордонних територіях Правобережної України також відбувалося із ускладненнями через невизначеність меж окремих адміністративних одиниць. Старости прикордонних повітів не змогли повноцінно виконувати свої функції.