ГУЦУЛ Іван Андрійович МИСТЕЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ВОЛОДИМИРА ГАҐЕНМЕЙСТЕРА У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ КАМ’ЯНЕЧЧИНИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст. : ГУЦУЛ Иван Андреевич ХУДОЖЕСТВЕННАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ВЛАДИМИРА ГАҐЕНМЕЙСТЕРА В КОНТЕКСТЕ РАЗВИТИЯ КУЛЬТУРЫ Каменеччины ПЕРВОЙ ПОЛОВИНЫ ХХ в. HUTSUL Ivan Andriyovych ARTISTIC ACTIVITY OF VLADIMIR HAGENMEYSTER IN THE CONTEXT OF THE DEVELOPMENT OF THE CULTURE OF

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання роботи, визначено об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано застосовані методи розвідок, окреслено їх межі, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію результатів, наведено структуру дисертації.
У першому розділі «ДЖЕРЕЛЬНІ Й МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗГЛЯДУ МИСТЕЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В. ГАҐЕНМЕЙСТЕРА» здійснено критичний аналіз літературних джерел, подано характеристику архівної бази; розглянуто теоретичні та методологічні основи вивчення мистецької діяльності художника.
У підрозділі 1.1. «Культурне життя Кам’янеччини у світлі історичних, літературних та архівних джерел» проаналізовано загальну характеристику попередніх досліджень за темою дисертації, здійснено тематичний аналіз першоджерел, визначено матеріали для опрацювання.
У процесі аналізу всього компендіуму писемних і архівних джерел видалося доцільним запропонувати їх поділ на наступні групи: публікації самого В. Гаґенмейстера, що містять результати його етнографічних розвідок та автолітографічні ілюстрації книжок; видання, присвячені безпосередньо життєвому шляху та творчій діяльності В. Гаґенмейстера; статті й матеріали, розміщені в енциклопедичних джерелах; публікації, які стосуються певних відомостей про художника; друковані праці самого В. Гаґенмейстера, що дають уявлення і вимальовують певну картину його вподобань, занять, контактів та інтересів; видання, що опосередковано впроваджують розвідників у ґенезу і розвиток культури на Поділлі, зокрема на Кам’янеччині; архівні матеріали, які висвітлюють невідомі сторінки творчого життя майстра. Цінним джерелом є видані школою книжки з текстами та ілюстраціями, виконаними В. Гаґенмейстером.
Одним із перших до діяльності В. Гаґенмейстера звернувся український мистецтвознавець М. Станкевич. Деякі питання педагогічної і творчої діяльності художника висвітлені в публікаціях В. Січинського (1933,1937), С. Білоконя (1997,2000), Л. Баженова (1993,1995), А. Паравійчука (1965,1983,1984), В. Перепаді (1975), Ю. Лащука (1975), М. Станкевича (1980,1986), Н. Урсу (2002,2010), О. Завальнюка (2003), Л. Камінської (1993), Є. Котляра (2012) та ін. Проблеми розвитку художньої освіти на Поділлі привертали увагу таких дослідників, як А. Данилюк (1976,1986,1991), К. Дегтяр (2001), П. Жолтовський (1958), Д. Крвавич (1999), Р. Шмагало (2005), О. Попик (2001,2002,2003), Л. Божко (2008).
Вагомим джерелом інформації є неопубліковані відомості з архівів і фондів музеїв регіону: Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник, Кам’янець-Подільський державний міський архів, Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець», Державний історичний архів Хмельницької області, Хмельницький обласний художній музей та ін., де в основному концентруються автентичні писемні та іконографічні джерела.
Важливими були знахідки автора у таких музеях і архівах національного значення, як Національний художній музей України, Центральний державний історичний архів у Києві, Центральний державний історичний архів України, Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. Найбільш вагомі джерела вдалося розшукати у приватних збірках О. Ерн-Гаґенмейстер, А. Прияна та І. Пустиннікової. Винятково цінною є колекція доньки В. Гаґенмейстера, Ольги Ерн-Гаґенмейстер, яка дала можливість користування всім архівом, зібраним упродовж довгих років. Частина інформації концентрувалась у польських архівах.
Художнє життя вказаного періоду на Поділлі, зокрема Кам’янеччини, не було предметом спеціального дослідження, а головне, не досліджувалась мистецька спадщина видатного її представника В. Гаґенмейстера. Науковці лише поверхово торкалися окремих аспектів його діяльності, відокремлено розглядали його педагогічну працю в гроні інших художників. Аналіз публікацій дозволив зробити висновки, що піднята проблема недостатньо розроблена, низка її аспектів взагалі залишилася поза увагою науковців.
У підрозділі 1.2. «Методологічні критерії вивчення мистецької діяльності художника» вибір методології та визначення методів розгляду мистецької діяльності В. Гаґенмейстера супроводжувалися акцентуванням уваги на базових завданнях поставленої проблеми і врахуванням специфіки аналізу творчої спадщини митців на українських теренах.
Одним із основних був використаний культурологічний підхід, зокрема, аналіз і виклад наукових фактів здійснювався відповідно до загального історичного процесу, тенденцій розвитку культури та її складових. З огляду на складність та багатогранність наукової проблеми, для реалізації ідеї дисертації був запропонований комплексний підхід опрацювання фактологічного матеріалу, який передбачав розгляд фактів та джерел у хронологічному порядку, від простого до складного, від поверхневого до глибинного. Його було впроваджено для реалізації поставлених у роботі завдань та з огляду на складність, комплексність опрацювання фактологічного матеріалу і багатогранність наукової проблеми. Системний підхід дозволив піддати комплексному аналізу мистецьку діяльність цілої низки художників, зокрема спадщину В. Гаґенмейстера, з різних боків і вимірів, розглянути факти та явища в єдності їх проявів і систематизувати висновки. Також було використано методи візуалізації та реконструкції. Методологічну основу проведених досліджень становлять принципи історизму, об’єктивності та системності.
У другому розділі «ДІЯЛЬНІСТЬ В. ГАҐЕНМЕЙСТЕРА У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКОГО ЖИТТЯ КАМ’ЯНЕЧЧИНИ» встановлено та проаналізовано ситуацію в культурному житті регіону, мистецьке оточення та основні віхи життєвого шляху художника.
У підрозділі 2.1. «Культурне життя Кам’янеччини наприкінці ХІХ – в середині ХХ ст.» зазначено, що культурно-мистецьке життя Кам’янеччини у ХХ ст. розвивалося у декількох, відносно незалежних напрямках: просвітницька справа, краєзнавча діяльність, особиста творча праця, створення музеїв, виставок, експозицій. Його органічна структура сприяла розвитку та суттєво впливала на різні сфери художнього життя не лише регіону, але й далеко за його межами. Художнє життя Кам’янеччини є наслідком давніх культурних традицій краю. Сфери розвитку культури різних рівнів і напрямків були нерозривно пов’язані з національними регіональними традиціями та, водночас, вбирали в себе провідні європейські тенденції. Культурно-мистецька діяльність В. Гаґенмейстера розвивалася в руслі загальних культуротворчих процесів і була нерозривно пов’язана з основними напрямами суспільного життя, які нуртували на території краю. Кам’янеччина – це унікальний в етнокультурному відношенні регіон, який увібрав духовно-культурні надбання не лише українського народу, але й польського, російського, єврейського, молдавського, вірменського. Це стало, безперечно, міцним підґрунтям для виникнення в Кам’янці-Подільському потужного культурно-мистецького осередку, який упродовж довгих років екзистенції об’єднував представників української еліти.
Підрозділ 2.2. «Роль культурно-мистецького оточення у розвитку особистості митця». Кам’янеччина, викликала жваве зацікавлення впродовж століть в іноземних митців. Надзвичайно багато закордонних архітекторів, скульпторів, живописців залишили свій слід на Поділлі в середині, наприкінці ХІХ і початку ХХ ст. Це італійці Дж. Сампіні та М. Бачеллі, поляки Н. Орда, А. Гротґер, М. Тшебінський, Ю. Коссак, Л. Вичулковський, А. Хмєльовський та ін., які своїм внеском у культурно-мистецьке життя вплинули на формування як осередку в цілому, так і на кожну особистість. Зокрема найбільш був вплив безпосереднього оточення, колег, художників-педагогів: В. Розвадовського, К. Кржемінського, М. Роота, Д. Жудіна, І. Васькова, В. Шавріна, М. Бурачека та ін.
Культурно-мистецьке оточення відіграло важливу роль у житті В. Гаґенмейстера. Проте, неправомірно було би вважати цей чинник найголовнішим, оскільки митець приїхав на Кам’янеччину практично сформованим художником, з конкретною громадянською позицією та цікавими ідеями щодо краєзнавчої, дослідницької та викладацької роботи. Можна також констатувати вплив його особистості на стан проблем художнього життя і мистецької освіти в регіоні. Митець і мистецьке середовище не лише доповнили одне одного, але, водночас, взаємно посилили і загострили ті позитивні характеристики, які були їм властиві до моменту поєднання, інтеграції.
Підрозділ 2.3. «Професійний мейнстрім та біографічні дані В. Гаґенмейстера» висвітлює відомості з життя художника та його творчі вподобання. Простежується шлях митця від народження, фахового навчання в Художньо-промисловому училищі барона А. Штігліца в Санкт-Петербурзі, приїзд та викладання в художньо-промисловій школі Кам’янця-Подільського. Паралельно з роботою у школі В. Гаґенмейстер працював в інших культурно-мистецьких установах. Викладав образотворче мистецтво в Кам’янець-Подільському українському університеті (заснований 22 жовтня 1918 року), згодом – у створеному на базі попереднього Інституті народної освіти (ІНО), при кафедрі мистецтв факультету соціальних і гуманітарних наук. Розкриваються сторінки наукових та творчих захоплень, віхи професійного і особистого життя, арешту і страти. Зі спогадів сучасників вимальовується яскрава особистість, що відігравала значну роль у культурному житті не лише Кам’янеччини, але й інших регіонів України, яка активно впливала на становлення і розвиток мистецької освіти.
У третьому розділі «РОЛЬ В. ГАҐЕНМЕЙСТЕРА У СТАНОВЛЕННІ ТА РОЗВИТКУ ХУДОЖНЬОЇ ОСВІТИ КАМ’ЯНЕЧЧИНИ» розглядається фундація та екзистенція художньо-промислової школи в Кам’янці-Подільському, де В. Гаґенмейстер викладав і обіймав посаду директора; аналізується педагогіка мистецтва, особливості його педагогічної роботи.
У підрозділі 3.1. «Діяльність Кам’янець-Подільської художньо-промислової школи» висвітлені умови заснування та численних перетворень мистецького закладу в Кам’янці-Подільському. Аналізується важливий внесок першого директора школи В. Розвадовського у створення осередку академічного навчання і популяризації українського мистецтва. Згадуються місця розташування школи, особливості навчального процесу, профорієнтаційна робота, участь в міжнародних виставках. Простежено адміністративну діяльність В. Гаґенмейстера, склад викладачів та професійну долю кращих випускників школи. Кам’янець-Подільська художньо-промислова профшкола існувала до 1933 року. З кінця 1920-х років у ній відбувалися «реорганізації». З метою знищення центру українського мистецтва уряд звузив її профіль у 1931 році. Школу було реорганізовано у скло-керамічний технікум. 1933 року ліквідовано й технікум, викладачі й студенти якого встигли так багато зробити для української культури. У 1933 році В. Гаґенмейстера було усунено з посади завідувача за «надмірну» популяризацію українського народного мистецтва, а школу закрито. Учнів перевели до Миргородського та Межигірського технікумів, а також до міста Балахни Горьківської області. Невдовзі стало очевидним, що школа відіграла чільну роль у становленні мистецької освіти як на Кам’янеччині, так і на Поділлі. Пошук талановитих учнів; високий щабель теоретичного та практичного викладання; просвітницька, виставкова та поліграфічна діяльність сприяли зародженню та існуванню освітнього культурно-мистецького осередку, який міцно вплинув на життя регіону.
Підрозділ 3.2. «Педагогіка мистецтва В. Гаґенмейстера» присвячений особливостям викладання художником мистецьких дисциплін. Митець починає створювати умови для поглибленої художньої освіти учнів, значну увагу приділяє розширенню кількості та якості вивчення спеціальних фахових предметів, розуміючи, що без міцної образотворчої бази не можна говорити про творчість та наступну плідну фахову діяльність вихованців. З цього періоду починається створення своєрідної мистецької педагогіки В. Гаґенмейстера, яка, використовуючи методи й прийоми особистісного навчання, складалася у струнку систему результативної художньої освіти, максимально розкривала творчий потенціал кожного учня. Більш досконалим стає вивчення рисунку, поширюються знання та вміння в галузі технік акварельного живопису, вводиться творчий малюнок. Гаґенмейстер впроваджує словник специфічних термінів і педагогічний малюнок на дошці, який виконує перед учнями обома руками одночасно, передає учням своє зацікавлення архітектурним пейзажем міста. У зимові та літні канікули школа організовувала творчі бригади для збору зразків народної творчості у селах Поділля. З етнографічних матеріалів створювалися посібники, які друкарським способом, переважно у техніці літографії, видавалися школою невеликими тиражами. У цих виданнях художник проводив мистецтвознавчий аналіз знайдених зразків, роблячи їх доступними для використання у навчальному процесі. Педагогіка мистецтва, що кристалізувалась упродовж всього життя митця, дала якісні плоди.
У четвертому розділі «ТИПОЛОГІЧНІ ТА ХУДОЖНЬО-КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРІВ В. ГАҐЕНМЕЙСТЕРА» висвітлені характерні риси художніх робіт митця, акцентована увага на різних видах творчої діяльності і можливостях упровадження досліджуваного матеріалу в сучасне краєзнавство, реґіонознавство та пам’яткоохоронні розвідки.
У підрозділі 4.1. «Видавнича справа та інші види діяльності художника» розглянуто друкарську діяльність В. Гаґенмейстера. До 1926 року під егідою школи, в тому числі за авторства самого В. Гаґенмейстера та його колеги К. Кржеминського, а також групи інших дослідників, художників і студентів, видавництвом вже було опубліковано 12 кольорових видань великого формату, присвячених розвідкам у галузі українського народного мистецтва. Згодом були видані ще дві унікальні роботи – книжки про пам’ятки єврейського мистецтва. В автолітографіях, які вміщені у книжках і альбомах В. Гаґенмейстера, помітні риси впевненого артистизму, що роблять кожний естамп не просто документом, а справжнім мистецьким твором. О. Ерн розшукала станом на 2013 рік 127 назв видань профшколи – її батькові належало 86, в тому числі 18 книг і 4 портрети. На жаль, видання були малотиражні – від 10 до 100 і лише у кількох випадках 200-500 примірників. Усі публікації профшколи поділяються на альбоми (автолітографій, малюнків, портретів, поштових листівок), буклети, невеликі за обсягом брошури, плакати, які тематично висвітлюють історико-архітектурні пам’ятки, народне мистецтво (стінні розписи, вишивки, прикраси, гончарство і кераміку, народний одяг Поділля тощо). Важко виокремити відомості про шкільну та педагогічну роботу художника від його видавничої та інших видів суспільної й наукової діяльності. Різнобічні сфери інтересів цієї непересічної людини передбачали такий великий діапазон зацікавлень, що охопити їх одним дослідженням неможливо.
Підрозділ 4.2. «Класифікація об’єктів зображення та художньо-композиційні характеристики творів митця» демонструє класифікацію об’єктів, які обирав для своїх композицій художник, характеризує його ще з однієї, професійної точки зору і відкриває широку сферу інтересів митця, його милування оточуючою дійсністю. Всі об’єкти, які зображував художник, можна умовно поділити на: видатні пам’ятки архітектури регіону (сакральні, фортифікаційні, громадські, видовищні); міський та сільський пейзаж (вулички Кам’янця-Подільського та околиць, панорами сіл); народне житло (подільські хати, інтер’єр, піч, внутрішнє опорядження); види народного мистецтва (одяг, вишивка, витинанка, килими, кераміка, різьблення по каменю та ін.); традиційний народний розпис; орнаментальні мотиви різних видів народної творчості; мистецтво портрета.
Вивчаючи зодчество міста, художник не обмежував себе рамками одного стилю чи напрямку – він фіксував майже всі архітектурні об’єкти, що траплялися на його шляху, створивши неповторну галерею розмаїтих образів Кам’янця. Ця унікальна пам’ятко-хронікальна документальна колекція є важливим доробком української художньої культури. Всі зображення можна поділити на такі, що виконувались художником безпосередньо з натури і такі, що змальовані з фотографій. Світлинами митець користувався, коли пам’ятка була повністю зруйнована або частково збережена, а на знімку можна було побачити її автентичний вигляд. В. Гаґенмейстер вміло оперував пропорціюванням, масштабністю, контрастами і тоновими градаціями як пріоритетними компонентами власних композицій, професійно використовуючи їх в залежності від реалізації конкретних творчих завдань.
Підрозділ 4.3. «Значення культурно-мистецької діяльності В. Гаґенмейстера для сучасного краєзнавства, реґіонознавства та пам’яткоохоронної справи». В. Гаґенмейстер активно впливав на становлення і розвиток пам’яткоохоронної справи, підвищуючи, водночас, свій творчий і науковий потенціал під час науково-дослідної роботи та навчання в аспірантурі. Роботи художника – це автентичний ілюстративний матеріал, придатний для хронологічних описів та історичних довідок про архітектурну пам’ятку, ансамбль забудов, інтер’єри костелів, церков, народне житло, етнографічні та антропологічні типи населення Поділля. Всі 17 років, що Гаґенмейстер керував школою до її закриття (1916-1933), були пов’язані з культурним підйомом краю, активною роботою директора та співробітників школи у сфері популяризації народного мистецтва всього реґіону. Графіка й натурні замальовки В. Гаґенмейстера є достовірним візуальним матеріалом для здійснення пам’яткоохоронних робіт. Твори митця демонструють шляхи розвитку подільського міського архітектурного ансамблю, народних житлових комплексів, що уможливлює планування та відродження історичних урбаністичних та сільських утворень і ландшафтів. Живопис, поштові листівки та літографії художника можна широко використовувати у сучасній мистецтвознавчій та історико-краєзнавчій літературі, аналізуючи стилі, течії, використання будівельних матеріалів, автентичні даним територіям, прийоми зведення споруд, особливості архітектурних планів, пропорціювання, пластику, семантичне та декоративне оздоблення забудов, гармонійне поєднання з оточуючим природним середовищем; поліетнічне населення Поділля та об’єкти народного житла й мистецтва. Представлені у роботах В. Гаґенмейстера зразки міської й народної архітектури, подільської вишивки, народний хатній розпис, типи городян та селян у традиційному одязі дають значні за обсягом матеріали для науковців, краєзнавців, ботаніків, біологів та ін. Галерея творів народного та декоративно-прикладного мистецтва краю дозволяє вивчати різні сторони професійної, освітньої, наукової, торговельної діяльності мешканців подільських земель.