БИКОВСЬКА Олена Володимирівна ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтована актуальність досліджуваної проблеми, розкритий зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, визначені об’єкт, предмет, мета, гіпотеза, завдання дослідження, охарактеризовані методи, етапи науково-дослідної роботи, розкрита наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, відображені апробація та впровадження результатів дисертаційного дослідження.
У першому розділі “Логіко-історична сутність теорії та практики позашкільної освіти” розкриті теоретичні засади та історико-педагогічний генезис практики позашкільної освіти. Систематизовані й узагальнені хронологічні етапи розвитку позашкільної освіти, визначений її сучасний стан в Україні та проведений аналіз у порівнянні зі станом в інших європейських країнах.
Аналіз змісту існуючих теоретичних положень позашкільної освіти (В. В. Вербицький, Г. П. Пустовіт, Т. І. Сущенко) показав, що вона є багатоаспектним об’єктом. Теорія позашкільної освіти базується на системі наукових знань, які становлять основу педагогіки, і пов’язана з такими науками, як психологія, філософія, соціологія, фізіологія, економіка, кібернетика тощо.
Узагальнюючи підходи міжгалузевої інтеграції наукових знань, на основі системного аналізу теоретичних засад і практичної реалізації позашкільної освіти нами встановлено, що позашкільна освіта – це складова системи безперервної освіти, цілеспрямований процес і результат навчання, виховання, розвитку і соціалізації особистості у вільний час у позашкільних навчальних закладах та інших соціальних інституціях. Теоретико-методичні основи позашкільної освіти розглядаються як головні положення про позашкільну освіту, що забезпечують розробку її мети, завдань, змісту, форм і методів.
Таким чином, позашкільну освіту ми розуміємо як процес і результат, а також як систему.
У ході дослідження з’ясовано, що основними поняттями і кате¬го-ріями позашкільної ос¬віти є: “особистість”, “вільний час”, “ос¬ві¬та”, “виховання”, “розвиток”, “на⬬чан¬¬ня”, “соціалізація”, “куль¬ту¬ра”, “ді¬яль-ність”, “твор¬¬чість”, “до¬звіл¬ля”, “пізнання” тощо.
На підставі теоретичного аналізу і практики встановлено, що важлива особливість позашкільної освіти визначається тим, що, будучи складовою системи безперервної освіти, вона може здобуватися громадянами різних вікових категорій і характеризується добровільною участю у навчально-виховному процесі; відсутністю регламентуючих настанов; вільним вибором занять; диференціацією за інтересами до конкретної галузі науки, культури, техніки та технологій; постановкою перед кожним реально досяжних завдань; різноманітністю видів діяльності та сфер спілкування, що сприяє набуттю досвіду соціальних відносин.
Аналізуючи історико-педагогічний генезис практики позашкільної освіти, на основі умовного поділу на періоди було виділено п’ять укрупнених хронологічних етапів історичного розвитку практики позашкільної освіти: І етап – до Х ст.; ІІ етап – Х–ХV ст.; ІІІ етап – ХVI – початок ХХ ст.; ІV етап – ХХ ст.; V етап – кінець ХХ – початок ХХІ ст. Всі етапи характеризують соціальне замовлення на позашкільну освіту, її взаємозв’язок із соціальною, економічною та політичною ситуацією в суспільстві.
З’ясовано, що першим етапом в історії позашкільної освіти є період до Х ст., в якому відбулося створення передумов виникнення позашкільної освіти, а також спрямування її змісту на оволодіння елементарними трудовими вміннями і навичками.
Другим етапом в історії позашкільної освіти визначається Х–ХV ст., де відбувалася активізація освітньої діяльності, розвиток освіти, шкільництва, поява перших методичних настанов, а також відкриття іноземних освітніх закладів, ознайомлення з іншими культурами.
Встановлено, що третій етап в історії позашкільної освіти припадає на ХVI – початок ХХ ст. і характеризується спрямуванням позашкільної освіти на виховання молодого покоління на засадах народних традицій, народної та козацької педагогіки, формування їх готовності до захисту Вітчизни.
Четвертий етап історії позашкільної освіти припадає на 20−80-і рр. ХХ ст. і є етапом розвитку позашкільних навчальних закладів, формування позашкільної освіти як системи, і, як результат, визначенням і наданням у 1991 р. у Законі України “Про освіту” позашкільній освіті статусу складової системи освіти України.
На основі історико-педагогічного аналізу з’ясовано, що сучасний, п’ятий, етап розвитку позашкільної освіти, зумовлений глибокими змінами у всіх сферах суспільного життя, почався у 1991 р. і триває донині. Нормативне закріплення статусу позашкільної освіти як складової безперервної освіти у 1996 р. в Конституції України і прийняття у 2000 р. Закону України “Про позашкільну освіту” суттєво вплинуло і на позашкільну освіту, результатами трансформації якої протягом 1990-х рр. стали: формування багаторівневої системи позашкільної освіти, класифікація гуртків, груп та інших творчих об’єднань позашкільного навчального закладу за трьома рівнями (початковий, основний, вищий); розширення мережі позашкільних навчальних закладів, створення закладів нового типу, їх профілізація; розгортання нових напрямів позашкільної освіти; модернізація навчально-виховного процесу в позашкільних навчальних закладах; деідеологізація позашкільної освіти; диверсифікація джерел фінансування позашкільної освіти за рахунок додаткових джерел фінансування, не заборонених законодавством.
Аналіз позашкільної освіти в різних країнах світу показує, що її питанням приділяється значна увага. Це зумовлено специфічним характером позашкілля, його впливом на емоційний, фізичний та інтелектуальний розвиток дітей та молоді, організацію їхнього вільного часу.
У процесі порівняльного аналізу сучасного стану позашкільної освіти в Україні з її змістом та організацією в різних країнах світу (Росія, Білорусь, Польща, Словаччина, Чехія та ін.), встановлено, що вони мають як багато спільного, так і певні відмінності.
У процесі безпосереднього дослідження автором питань позашкільної освіти, організації вільного часу дітей у Польщі і порівняння з практикою в Україні, встановлено, що в обох країнах позашкільна освіта є складовою національних систем освіти, має нормативно визначені і закріплені структури, що представлені різними інституціями, забезпечується в усіх регіонах (воєводствах) країни, включає різні напрями діяльності.
На основі узагальнення організації позашкільної освіти визначено, що в Україні вона здійснюється на трьох рівнях – національному, обласному та місцевому (рис. 1, 2).
У дослідженні на основі аналізу міжнародних документів встановлено, що правові аспекти позашкільної освіти, організації вільного часу знаходять широке відображення в законодавстві зарубіжних держав.
Теоретичний аналіз термінів “позашкільна освіта”, “позашкільні навчальні заклади” показав, що на даний час у світовій освітній практиці широко використовуються такі поняття, як: “неформальна освіта” (англ. – non-formal education), “заклади позашкільного виховання” (польськ. – placówki wychowania pozaszkolnego), “додаткова освіта” (рус. – дополнительное образование), центри вільного часу (словацьк. – centrum voľného času) тощо. У Міжнародному стандарті класифікації освіти (МСКО) (англ. – The Inte
ational Standard Classification of Education (ISCED), роз-робленого ЮНЕСКО, пред¬став¬лено термін “неформальна освіта”.
Теоретичне узагальнення терміна “позашкільна освіта” дозволяє зробити висновок, що українською мовою доцільно позначати його як “позашкільна освіта”, що відповідає англійському термінові “non-formal education”, російському – “внешкольное образование”, “дополнительное образование”.