Коркішко, Олена Геннадіївна Виховання патріотизму молодших школярів у позаурочній виховній роботі

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання дослідження, методологічну та теоретичну основи, охарактеризовано організацію, методи дослідно-експериментальної роботи, розкрито наукову новизну, практичне значення роботи, наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію та впровадження здобутих результатів дослідження.
У першому розділі “Теоретичні питання формування патріотизму у молодших школярів” визначено основні етапи становлення та розвитку ідей патріотичного виховання в українській педагогічній теорії та виховній практиці; проаналізовано літературні джерела з проблеми, що досліджується; розглянуто сутність, структуру та зміст патріотичного виховання в сучасній педагогічній теорії; подано характеристику сучасного патріотичного виховання в позаурочній виховній роботі.
Проведений аналіз історичних, філософських, педагогічних джерел дозволив визначити основні етапи розвитку ідей патріотичного виховання в історії вітчизняної педагогічної думки.
Першооснови патріотичного виховання були закладені в народній педагогіці, яка своїм корінням сягає в сиву давнину – ще до часів заснування Київської держави. Головними рисами народної педагогіки є: всезагальний характер її ідей, універсальність для всіх представників певної нації; висока духовність та моральність; гуманізм, ставлення до життя людини як до найвищої цінності; демократизм; ідеали духовної свободи, незалежності та самостійності.
Другий етап становлення патріотичного виховання пов’язаний з утвердженням держави - Київської Русі (ІX–XІІІ ст.). Дослідження історичних пам’яток цього періоду показало, що всі роздуми давніх авторів (літописця Нестора, Іларіона Київського, Володимира Мономаха та інших) звернені щодо звеличення рідної землі, виховання любові до неї, пробудження гордості за її велич, піклування про єдність слов’янських народів тощо.
Третій етап становлення ідей патріотичного виховання в історії вітчизняної думки обіймає час звільнення від татаро-монгольської навали та період українського національного відродження (ХІV–ХVІІІ ст.), який характеризується формуванням української народності. В цей час з’являються братства, які відіграли помітну роль у культурному відродженні України.
На особливу увагу заслуговує досвід козацьких шкіл, головною метою яких було формування та розвиток “захисників Батьківщини, лицарів Гідності, Честі, Свободи і Слави України”. Не менш важливими були погляди вчених, педагогів, письменників І.Борецького, І.Гезеля, П.Могили, С.Полоцького, Ф.Прокоповича, М.Смотрицького, Г.Сковороди, діяльність яких сприяла формуванню національної свідомості українського народу, вихованню патріотизму, укріплювала позиції православної церкви.
Наступний, четвертий етап охоплює XIX ст. – поч. XX ст. – період національно-політичного відродження України та становлення української нації. Серцевиною педагогічних поглядів цього періоду виступає ідея народності (О.Духнович, К.Ушинський). Вважалося, що основним завданням народної школи у вихованні особистості є виховання патріотизму засобами релігії, рідної мови, природи рідного краю, народних традицій, праці тощо.
Питанням виховання молодого українського покоління приділяли велику увагу Г.Ващенко, І.Огієнко, С.Русова, Я.Чепіга. Головне завдання патріотичного виховання в цей період вони вбачали у вихованні людини як громадянина і „свідомого патріота”, на основі загальнолюдських і національних цінностей, на ідеях народності, державності, людяності.
Соціально-політичні зміни в Україні на початку ХХ ст. кардинально вплинули на подальший розвиток патріотичних ідей. Це зумовило виділення п’ятого - радянського етапу (1917–1991 рр.) розвитку патріотичного виховання в історії педагогічної думки. Особливо цінною на даному етапі є педагогічна спадщина талановитих педагогів А.Макаренка та В.Сухомлинського. Розглядаючи різноманітні аспекти комуністичного виховання підростаючого покоління, педагоги в основу виховного ідеалу покладали загальнолюдські й національні цінності, серед яких: любов до рідної землі, народу, Батьківщини та її минулого; любов до матері, батька, до старших; любов до рідної мови; шанобливе ставлення до історії та культури українського народу; працелюбність.
Завершуючи аналіз становлення та розвитку патріотичних ідей в історії вітчизняної педагогічної думки, ми бачимо, що на різних етапах розвитку суспільства поняття патріотизму набувало дещо нового змісту. Однак залишалися незмінними такі його головні риси: любов до Батьківщини, відстоювання її інтересів; боротьба за волю, честь і славу України; любов до народу, родини, сім’ї; служіння Богові як абсолютній Правді, Красі, Справедливості (на жаль, у радянські часи ця риса патріотизму ігнорувалася, хоча впродовж тисячоліть православна церква виховувала людські душі, прищеплювала українському народові уявлення про добро, милосердя, честь, була хранителем народних святинь); обстоювання та відродження рідної мови, науки, освіти, культури, мистецтва, духовних традицій народу; зміцнення дружби між народами.
По-іншому підійшли до розуміння патріотизму, патріотичного виховання сучасні вітчизняні педагоги, вчені І.Бех, О.Вишневський, П.Ігнатенко, П.Кононенко, Н.Косарєва, Л.Крицька, В.Майборода, А.Погрібний, В.Поплужний, Ю.Руденко, М.Стельмахович, К.Чорна. Спираючись на їхні погляди, опрацювавши наукові джерела, узагальнивши педагогічний досвід, ми прийшли до висновку, що патріотизм означає духовно-моральний принцип життєдіяльності особистості, який характеризується відповідальним ставленням людини до рідного краю, до Батьківщини, до народу, це активна праця на благо Вітчизни, примноження її багатств, розбудова науки та культури, захист свободи та честі своєї держави.
У педагогічних дослідженнях виділяється зовнішня та внутрішня структура патріотизму, яка складається з кількох компонентів. Зовнішня структура: патріотичні почуття (любов до всього рідного, відповідальність за свою вітчизну); національна гідність людини; потреба в задоволенні національних інтересів; патріотична свідомість на основі національної свідомості, розуміння своєї громадянської ролі в суспільстві; національний такт і толерантне ставлення до людей інших національностей; бажання й потреба в накопиченні, збереженні та передачі національних культурних цінностей; готовність до патріотичної діяльності (Р.Петронговський).
Внутрішня структура: перший, поверхневий рівень, – природна любов до свого народу як до великої родини; любов до рідного слова, рідної природи; другий – це осмислення патріотизму, усвідомлення обов’язку перед народом, готовність стати на захист його інтересів; третій – це переплетіння любові до рідного, близького з усвідомленням свого обов’язку перед народом; це прагнення, готовність служити Батьківщині (В.Вугрич).
На нашу думку, структуру патріотизму можна представити через відношення до:
 себе: національна самосвідомість, честь, гідність, щирість, доброта, терплячість, чесність, порядність;
 людей: толерантність, національний такт, милосердя, благородство, справедливість, гостинність, відкритість, щедрість, готовність допомогти; усвідомлення своєї належності до українського народу як його представника; відповідальність перед своєю нацією;
 Батьківщини: віра, надія, любов, громадянська відповідальність, вірність, готовність стати на захист, бажання працювати для розвитку країни, підносити її міжнародний авторитет, повага до Конституції та законів держави; гордість за успіхи держави, біль за невдачі, суспільна активність та ініціативність;
 національних цінностей: володіння українською мовою, бажання й потреба в накопиченні, збереженні та передачі родинних і національних звичаїв, традицій, обрядів; дбайливе ставлення до національних багатств, до рідної природи; сприяння розвиткові духовного життя українського народу; шанобливе ставлення до національних та державних символів; почуття дбайливого господаря своєї землі.
Спираючись на твердження В.Вугрич, Т.Ільїної, Н.Мойсеюк, М.Прохорова, О.Сидорова, Б.Синюхіна, слід зазначити, що патріотизм виступає як інтегрована єдність почуттів, переконань і діяльності.
Проведене дослідження дозволило встановити, що в патріотичних почуттях відбивається ставлення особистості до своєї держави, її минулого, майбутнього та сьогодення. Патріотичні переконання містять у собі знання, поєднані зі щирою впевненістю в їхній істинності. Патріотична діяльність виявляється в історико-етнографічній пошуковій роботі, в пізнавальній діяльності, праці та ін.
Аналіз результатів дослідження поняття патріотизму, його сутності, структури, врахування вимог соціально-економічного розвитку України, поглядів педагогічної науки, досвіду закладів освіти дозволили визначити орієнтовний зміст патріотичного виховання. У змісті патріотичного виховання молодших школярів нами виділено такі розділи: державний, соціальний та родинний. Зазначимо, що у виховній практиці ці розділи знаходяться в тісному взаємозв’язку, залежать один від одного. За цих умов вони складають систематичність, цілісність, національну спрямованість патріотичного виховання.
Для обґрунтування особливостей сучасного патріотичного виховання в позаурочній виховній роботі важливе значення має питання “процесу виховання” взагалі. Процес виховання патріотизму – це система виховної роботи на уроці та в позаурочній діяльності. Позаурочна діяльність охоплює всю освітньо-виховну роботу вчителів, класних керівників, вчителів груп подовженого дня, організаторів виховної роботи в позаурочний час. Вона має більш широкі можливості у виборі змісту, форм, методів, прийомів і засобів проведення.
Сучасні педагоги Г.Афоніна, В.Лозова, Н.Мойсеюк, С.Смирнов, В.Сипченко, Г.Троцко, М.Фіцула, Н.Шеліхова в позаурочній діяльності виділяють два напрями освітньо-виховної роботи – позашкільну та позакласну. Такі вчені, як Я.Гнутель, П.Ігнатенко, О.Кобрій, Н.Косарєва, Л.Крицька, В.Кукушин, В.Поплужний, Г.Пустовіт, М.Чепіль, у позаурочній діяльності виділяють, крім позашкільної та позакласної роботи, ще й позаурочну освітньо-виховну роботу. Позаурочна освітньо-виховна робота, за визначенням Г.Пустовіта, – це діяльність груп чи окремих педагогів школи, ліцею, гімназії, спрямована на створення в позанавчальний час комфортних умов для розвитку творчих здібностей і реалізації духовного потенціалу особистості.
Позаурочна робота є важливою ділянкою навчально-виховного процесу школи, оскільки вміле поєднання її з навчальною роботою забезпечує гнучкість і цілеспрямованість навчально-виховної діяльності в цілому, сприяє поглибленню знань, які діти набувають на уроках.
Ретельне дослідження та систематичний аналіз педагогічної літератури дозволили визначити мету, завдання, закономірності, принципи, напрями та методи позаурочної роботи з патріотичного виховання.
Мета позаурочної роботи з патріотичного виховання полягає в поглибленні й розширенні знань учнів про український народ та Україну, формуванні навичок і світоглядних переконань, розвитку патріотичних почуттів.
Ця мета конкретизується в системі завдань: формування самосвідомості, відповідальності, мужності, чесності, суспільної ініціативності й активності, готовності працювати на благо свого народу та Батьківщини, захищати Україну та підносити її міжнародний авторитет; виховання поваги до законів держави, Конституції, символів України, високої правової свідомості; знання та використання державної мови, турбота про піднесення її престижу; повага до пам’яті пращурів, повага до батьків, членів родини, свого родоводу; шанування традицій, звичаїв, обрядів та історії українського народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представника і спадкоємця; виховання дисциплінованості, працьовитості, турботливості, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу та довкілля; формування гуманності, толерантного ставлення до культури інших народів.
Дієвості та ефективності патріотичного виховання сприятиме врахування таких закономірностей виховного процесу, як: єдність навчання, виховання й розвитку дитини в навчально-виховному процесі; єдність роботи педагогічного й учнівського колективів школи; прагнення вчителя бути взірцем для школярів; поступове включення учнів у навчально-виховний процес, що сприяє їхній роботі над собою.
Слід зазначити, що позаурочна робота принесе бажаний результат, якщо дотримуватися певних принципів: добровільності, особистого орієнтування, системності.
Реалізація цих принципів буде залежати від правильності вибору напрямів та методів. У позаурочній роботі виділяємо наступні напрями та методи: світоглядний - бесіди, розповіді, оповідання, повідомлення, читання; суспільно-корисний - охорона пам’яток історії та культури; догляд за могилами; екологічний рух, експедиції, походи; дослідження та облік історичних пам’яток, поховань предків; краєзнавчий пошук і, як результат, робота шкільних музеїв; вивчення історії свого міста, села, вулиці, школи, родини; трудовий - свято першої борозни, обжинки, приліт птахів, освоєння традиційних ремесел, народних промислів, виготовлення альбомів, газет, підготовка виставок, колекцій, гербаріїв; пізнавально-розвиваючий - бесіди, вікторини, олімпіади, турніри, клуби народної творчості, інформації, усні журнали, конференції, диспути, години запитань і відповідей, аналіз різноманітних ситуацій, заочні подорожі, зустрічі з видатними людьми; художньо-естетичний - вечори народної пісні та танцю, свята рідної мови, виставки народних промислів, конкурси дитячої творчості, свята з використанням українських традицій, обрядів, звичаїв; етюди з натури; військово-спортивний - змагання з народних видів спорту, козацькі змагання та забави, народні ігри, туристичні змагання.
Вивчення теоретичних аспектів виховання патріотизму молодших школярів і характеристики позаурочної роботи з патріотичного виховання створює теоретико-методологічну базу для розробки діагностичних і формуючих методик.
У другому розділі “Дослідно-експериментальна перевірка ефективності патріотичного виховання молодших школярів” визначено критерії та рівні сформованості патріотичних почуттів молодших школярів; представлено розроблену теоретичну модель технології виховання патріотизму молодших школярів у позаурочній виховній роботі; описано її апробацію; проаналізовано результати дослідно-експериментальної роботи.
Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблем патріотичного виховання, виховних програм для учнів 1–4 класів, результатів констатуючого експерименту, досвіду вчителів, урахування якостей і рис, що відбивають патріотичні почуття учнів та зміст патріотичного виховання, дозволили визначити критерії патріотичної вихованості учнів молодших класів та віднести їх до трьох розділів.
І. Родинний: чемне ставлення до батьків, старших у сім’ї, вчителів, ветеранів війни; пошана до пращурів, до героїв Батьківщини, знання місць знаходження могил та пам’ятників, догляд за ними; пошана та дотримання народних і релігійних традицій, звичаїв, національних і родинних свят.
ІІ. Соціальний: інтерес до історії рідного краю, героїчного минулого країни, до життя прославлених земляків; дбайливе ставлення до національних багатств рідної природи, до праці батьків та українського народу; вміння проявляти волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність, творчу активність, почуття відповідальності тощо.
ІІІ. Державний: пошана до національних і державних символів (Прапора, Герба, Гімну); любов до рідного краю, до рідних місць, рідної мови; громадська активність, поняття про захист честі та гідності Батьківщини, гордість за свою Вітчизну.
Визначені критерії патріотичної вихованості школярів, на загальновідомі у практиці виховання та в психолого-педагогічній літературі рівні вихованості, дозволили обґрунтувати рівні патріотичної вихованості учнів молодших класів.
Критеріями високого рівня сформованості патріотичних почуттів є: стійке виявлення всіх показників якості, високий ступінь самоорганізації та саморегуляції поведінки, вияв активної позиції.
Критерії середнього рівня сформованості патріотичних почуттів є такими: показники якості наявні, стійка позитивна поведінка ситуативна, при наявності саморегуляції та самоорганізації не виявляється активна позиція.
Критеріями низького рівня сформованості патріотичних почуттів є: слабкий вияв позитивних ознак якості, саморегуляція та самоорганізація ситуативні й пов’язані в основному з вимогами дорослих.
Результати констатуючого експерименту дають підстави стверджувати, що формувати патріотичні почуття у школярів потрібно з першого класу. Для цього необхідно: розробити технологію патріотичного виховання, оновити його зміст, урізноманітнити форми та методи; розробити та запровадити програму з патріотичного виховання для учнів 1–4 класів, яка б дала можливість залучити школярів до відповідної діяльності, забезпечила б спілкування з питань патріотизму, сприяла вияву інтересу до історії українського народу та Батьківщини; підготувати вчителів до роботи з патріотичного виховання та забезпечити методичною літературою, програмами та практичними розробками; залучати родини учнів до участі у виховній роботі школи; задіяти в цій роботі громадськість, ветеранів війни та праці, народних умільців, діячів культури та мистецтва; систематично використовувати елементи народної педагогіки, традиції національного виховання; створити банк творчих робіт учнів молодших класів, музей чи куточок історії школи як результат проведеної роботи з патріотичного виховання.
Дослідження теоретичних основ виховання патріотизму, особливостей його формування в позаурочній виховній роботі, аналіз результатів констатуючого експерименту дозволили нам розробити власний варіант виховної технології формування патріотизму в молодших школярів.
Головна мета технології патріотичного виховання полягала в тому, щоб сформувати патріотичні почуття, основним змістом яких є любов до малої батьківщини, усвідомлення своєї причетності до історії, традиції, культури українського народу, вболівання за його долю та майбутнє; розвивати особистість, сформувати її ставлення до дійсності (до себе, людей, Батьківщини, національних цінностей); сформувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до подій суспільного життя.
Виховна технологія ґрунтується на принципах народності, природовідповідності, культуровідповідності, гуманізму, демократизації, етнізації, історизму. Ці принципи національного виховання охоплюють усі аспекти виховної технології та спрямовують роботу на формування особистості громадянина, патріота української держави.
У ході експериментальної роботи виховна технологія була спрямована на формування в молодших школярів знань (змістовний компонент); виявлення емоційного ставлення (емоційно-спонукальний компонент); реалізацію та використання одержаних знань у діяльності (операційно-діяльнісний компонент).
У процесі роботи використовувалися: методи - роз’яснювально-ілюстративні (бесіди, розповіді, повідомлення, зустрічі, концерти тощо), дослідно-пошукові (екскурсії, походи, ознайомлення з історичними джерелами та ін.); форми - масові (вечори, зустрічі з видатними людьми, конкурси, виставки, концерти тощо), групові (бесіди, екскурсії, походи, виховні години, інформаційні години та ін.), індивідуальні (бесіди, читання, обговорення прочитаного тощо); загально-дидактичні критерії - створення цілісного уявлення учнів про предмет повідомлення; наступність в ознайомленні учнів з елементами знань про традиції, свята, природу; доступність інформації для школярів, її практична спрямованість, цікавість та емоційна насиченість; педагогічні знахідки - програма “Патріотичне виховання молодших школярів”; виготовлення “Родинного альбому”; виставка малюнків, карт, аплікацій “Пам’ятні куточки міста”; конкурс на кращого знавця народної пісні “Пісня – душа народу”; розв’язання ребусів; виготовлення календаря “Видатні дати міста, країни”; туристично-краєзнавча експедиція “Моя Батьківщина – Україна”; проведення інформаційних хвилин “Життя Батьківщини”, “Вісті України”.
З метою впровадження технології патріотичного виховання у виховний процес загальноосвітньої школи, виконання завдань дослідження, для проведення формуючого експерименту було розроблено програму з патріотичного виховання молодших школярів (1–4 класів).
Експериментальну програму було складено таким чином, що в ній мала місце висока концентрація найактуальніших проблем виховання; процеси, які відбуваються при цьому, найкраще відбивали події реального життя, а їхнє розв’язання відбувалося з урахуванням рекомендацій останніх досягнень психолого-педагогічної науки та практики.
Перший розділ, „Родинний”, присвячений роботі з учнями перших класів. Уся робота була об’єднана темою „Сім’я людини в контексті життя суспільства” та проводилася за такими напрямами: любов як основа сімейного життя; сім’я як місце захищеності дитини; мати та батько – безумовна цінність для кожної людини; родовід сім’ї; турбота один про одного; відповідальність кожного члена родини за сім’ю; внесок членів сім’ї в її благополуччя та щастя.
Підсумком роботи з патріотичного виховання в першому класі стала виставка „Родинних альбомів” та “Родинне свято”.
У другому класі робота з патріотичного виховання проводилася за темою „Батьківщина як місце, де людина народилась і пізнала щастя життя”. Зміст цієї теми включав: усвідомлення понять (людина, мова, історія, події, природа, традиції, свята); поняття Батьківщини; край, місто, село, вулиця, дім, школа – моя Батьківщина.
Підсумовуючи роботу за рік, діти брали участь у конкурсі “Пам’ятні куточки міста” (виставка малюнків, карт, аплікацій); “Пісня – душа народу” (конкурс на кращого знавця народної пісні).
У третьому класі робота проводилася за темою „Батьківщина (Україна), де людина пізнала щастя життя”. Зміст теми: закріплення та поширення знань про Батьківщину, її людей, історію, традиції, вірування; виховання гордості за Батьківщину, турбота про неї; приховане почуття патріотизму.
Підсумком роботи за рік було виготовлення учнями календаря “Видатні дати міста, країни”.
Останній, четвертий розділ, присвячений роботі з учнями четвертого класу, охоплює тему „Батьківщина у світі одна”. Робота була спрямована на закріплення та розширення знань, отриманих дітьми в 1–3 класах.
Основний зміст цієї теми: сім’я – мала батьківщина; край, місто, село, вулиця, дім, школа – моя Батьківщина; турбота про Вітчизну; праця на благо Батьківщини; людина як патріот своєї Батьківщини.
Підсумком роботи з патріотичного виховання за чотири роки було проведення свята „Вітчизна, як мати, у світі – одна!”. Упродовж усього свята діяла виставка виробів, виготовлених учнями за 4 роки.
Перевірка ефективності виховної технології формування патріотизму в молодших школярів довела, що патріотичне виховання буде ефективним за умов: створення виховної технології, систематичного використання її в практичній діяльності, постійного вдосконалення форм та методів позаурочної виховної роботи; впливу на почуття, переконання та діяльність вихованців; органічного поєднання навчальних і виховних завдань; єдності й координації виховних зусиль усіх соціальних інститутів: сім’ї, школи, засобів масової інформації, органів культури й мистецтва та ін.; систематичності в підході до процесу виховання – логіки процесу, взаємозв’язку його частин, цілісності, взаємовпливу компонентів технології патріотичного виховання; урахування різноманітних факторів, що сприяють або перешкоджають одержанню запланованих результатів виховної роботи.
Проведене нами дослідження довело: патріотичні почуття, що виникають завдяки апробованим нами засобам, відіграють у житті молодшого школяра роль внутрішнього стимулятора, який є найкращим і найсильнішим двигуном його громадянського ствердження на основі природного потягу до родини, рідного міста, краю, Батьківщини в цілому.
Виходячи з розроблених критеріїв патріотизму молодших школярів і результатів констатуючого та контрольного експериментів, ми зробили спробу показати динаміку розвитку рівнів патріотичних почуттів респондентів (табл. 1).
За допомогою критерію φ (кутового перетворення Фішера) нами було встановлено ступінь достовірності отриманих результатів. Вибірки співставлялися за кожною якісно визначеною ознакою. Було встановлено, що всі отримані результати експериментальної групи (ЕГ) та контрольної групи (КГ) є статистично значущими, окрім показників, які достовірні на рівні тенденції.
Як видно з таблиці, в ході експериментальної роботи відбувалося зростання знань учнів.
За певний час відбулися якісні зміни в знаннях дітей, зросло почуття патріотизму. Проте в контрольній групі показники нижчі, оскільки виховна робота була загально спрямованою. В експериментальній групі динаміка зростання патріотичних почуттів суттєва, оскільки у виховній роботі використовувалася спеціально розроблена технологія патріотичного виховання в позаурочній роботі, що включала систему методів, прийомів, засобів, які сприяли активному включенню молодших школярів у різноманітні види діяльності.

Проведене теоретичне дослідження й узагальнення експериментальних даних підтвердило висунуту гіпотезу і дозволило зробити такі висновки:
1. Ретроспективний аналіз досліджуваної проблеми в історії української педагогічної думки дозволяє стверджувати, що в усі часи, за різних соціально-політичних умов уявлення про патріотичне виховання завжди пов’язувалося насамперед з ідеями служіння Вітчизні. Головними, незмінними рисами патріотизму залишаються: любов до Батьківщини, відстоювання її інтересів; боротьба за волю, честь і славу України; любов до народу, родини, сім’ї; служіння Богові як абсолютній Правді, Красі, Справедливості; відстоювання та відродження рідної мови, науки, освіти, культури, мистецтва, духовних традицій народу; зміцнення дружби між народами.
2. Дослідження поняття патріотизму у філософській, політичній, науково-педагогічній та психологічній літературі дозволило розкрити його сутність, структуру та зміст на сучасному етапі. Під патріотизмом ми розуміємо духовно-моральний