ХАРИТОНОВА ДАР’Я ДМИТРІВНА УКРАЇНСЬКИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС: КОГНІТИВНО-СЕМАНТИЧНІ ТА ПРАГМАКОМУНІКАТИВНІ ВИМІРИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ХАРИТОНОВА ДАР’Я ДМИТРІВНА УКРАЇНСЬКИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС: КОГНІТИВНО-СЕМАНТИЧНІ ТА ПРАГМАКОМУНІКАТИВНІ ВИМІРИ
Альтернативное Название: ХАРИТОНОВА ДАРЬЯ ДМИТРИЕВНА УКРАИНСКИЙ ПОЛИТИЧЕСКИЙ ДИСКУРС: когнитивно-семантические И ПРАГМАКОМУНИКАТИВНИ ИЗМЕРЕНИЯ KHARYTONOVA DARYA DMYTRIVNA UKRAINIAN POLITICAL DISCOURSE: COGNITIVE-SEMANTIC AND PRAGMA-COMMUNICATIVE DIMENSIONS
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У “Вступі” обґрунтовано актуальність дослідження українського інституційного політичного дискурсу; сформульовано мету та основні завдання роботи; визначено її об’єкт і предмет, методи аналізу; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи; вказано форми її апробації.
У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження інституційного політичного дискурсу” визначено природу інституційного політичного дискурсу та політичної комунікації як лінгвістичних категорій; представлено різні погляди на категорії впливу в інституційному політичному дискурсі: персуазію, аргументацію і маніпуляцію та окреслено їх дистинктивні ознаки; описано особливості вербалізації маніпуляцій у політичних текстах, подано визначення термінопонять “комунікативна стратегія”, “комунікативна тактика”, “когнітивний сценарій”; розроблено класифікацію комунікативних метастратегій і тактик відповідно до модусу їх застосування; схарактеризовано феномени політичного тексту та політичної мови в контексті маніфестації в них комунікативної особистості політика з притаманним йому типом комунікативної поведінки.
Існує багато підходів до визначення та, відповідно, наукового опрацювання дискурсу: дискурс як комунікація (Ф. Бацевич, О. Шейгал), дискурс як текст (Т. ван Дейк, В. Звєгінцев, Ю. Караулов, Г. Степанов, З. Харріс, І. Штерн), дискурс як когнітивний процес (О. Кубрякова), дискурс як мова в реальному часі (О. Міхальова, Л. Синельникова, А. Кібрик), дискурс як соціокультурний феномен (Н. Феркло), дискурс як соціолінгвальне явище (В. Карасик, К. Серажим) тощо.
Як видається, комплексний підхід до дискурсу як комунікативно- когнітивного явища є найрелевантнішим для втілення цілей і завдань нашого дослідження, оскільки: 1) дискурс не існує окремо від мовця, його реалізації у мовленні; 2) будучи актом мислетворення та пізнання, дискурс виступає носієм уже набутого когнітивного досвіду, на основі якого створюються нові уявлення про пізнаваний світ; 3) дискурс відображає психічний світ людини, є її певною інтерпретацією, а тому виступає суб’єктивно маркованим феноменом. З огляду на це, вважаємо доцільним застосовувати комплексний підхід і до дослідження політичного мовлення, особливості якого реалізуються на різних мовних рівнях.
Політичний дискурс трактуємо, з одного боку, як безпосередній вияв комунікативної ситуації в політичній сфері, а з іншого - як авторське мовлення, що відбиває соціально-політичні переконання та культурний досвід адресанта, репрезентуючи особливості тезаурусного та мотиваційно-прагматичного рівнів його мовної особистості. Інституційний політичний дискурс розглядаємо як дискурс політичного інституту державної влади. Такий дискурс обмежений інституційними формами спілкування і ґрунтується на визначеному стандарті поведінки політиків (набір типових моделей мовленнєвої поведінки, тематика спілкування тощо), проте у ньому виражаються й індивідуальні особливості мовлення політичного діяча (Президента, депутата тощо).
Інституційному політичному дискурсу притаманний персуазивний вплив, що реалізується за допомогою різних засобів аргументації та маніпуляції в межах тексту. В нашому дослідженні ми чітко розмежовуємо поняття “персуазія” та “аргументація”. У випадку персуазії інтенція адресанта визначається у межах його бажання переконати адресата виконати/не виконати певну посткомунікативну дію, яка є бажаною для адресанта; при цьому можуть використовуватися не тільки раціональні, а й емоційно заангажовані способи вербального/невербального впливу. Натомість при аргументації наміри адресанта лежать у площині переконання за рахунок логічної правильності викладу думок, наведення раціональних аргументів, спрямованих на досягнення консенсусу. Таким чином, персуазія не може бути зведена лише до аргументації, оскільки механізми першої є складнішими і масштабнішими. На нашу думку, категорія персуазивності корелює з категорією аргументативності як ціле зі своєю частиною, адже засоби аргументації можуть успішно 
реалізовувати персуазивний комунікативний вплив, який часто-густо може набирати маніпулятивного характеру.
Персуазивний вплив ми розглядаємо в таких термінопоняттях, як “політична мова”, “політичний текст”, “персонотекст”, “маніпулятивні метастратегії і тактики” (див. схему 1), які втілюються за допомогою засобів морфологічного, лексичного та синтаксичного мовних рівнів, що сукупно кваліфікують комунікативну поведінку того чи іншого політичного діяча як належну до певного типу.
У другому розділі “Засоби реалізації опозиції “свій ^ чужий” у мовленні політичних діячів” висвітлено загальну характеристику бінарної опозиції “свій ^ чужий” у міждисциплінарному аспекті, зокрема визначені її іпостасі, релевантні для політичної лінгвістики. На матеріалі політичних текстів П. Порошенка, Ю. Тимошенко, В. Януковича та В. Ющенка розкрито особливості вербалізації цієї дихотомії, на основі чого визначено модус когнітивно-ціннісного наповнення цієї категорії в політичному мовленні кожного з вище зазначених політиків.
Категорії “свій” та “чужий” є двома компонентами архетипної бінарної опозиції, що лежать в основі ключових пізнавальних дихотомій світових культур, набираючи проявів у найрізноманітніших сферах наукового пізнання. Ці категорії не можуть існувати одна без одної, будучи онтологічно заангажованими бінарним зв’язком, котрий існує у природі й соціумі, адже світ є дуальною реальністю. Тому пропонуємо розглядати їх у такому графічному записі: “свій ^ чужий”, оскільки лише в антиномії протиставлення семантика кожної з них розкривається повною мірою.
Схема 1. Засоби реалізації комунікативних метастратегій
Персуазивний вплив
Маніпулятивна метастратегія мінус
-тактика заклику до чесності -тактика образи
-тактика несприйняття звинувачення
-тактика звинувачення
-тактика підтвердження власної позиції
-тактика зняття відповідальності
-тактика приниження
-тактика поради
-тактика попередження
-тактика позитивної самопрезентації
-тактика драматизації
-тактика іронії та сарказму
-тактика викривлення інформації 
Існування бінарної опозиції “свій ^ чужий” спричинене категоризацією індивідом або групою індивідів світу відносно самих себе. Відповідно він/вона диференціюють все за двома векторами: “своє” і “чуже”, вибудовуючи їх (вектори) на основі того, як саме він/вона сприймають світ. Тому ця дихотомія є аксіологічно маркованою.
У рамках інституційного політичного дискурсу опозиція “свій ^ чужий” постає як онтологічне, базове явище й водночас епістемічне категоріальне відношення. На базі цієї дихотомії в політичних текстах створюється бажаний образ дійсності, а у масовій свідомості укорінюються певні стереотипи. Наприклад, П. Порошенко про клептократичний режим В. Януковича, що призвів до конфлікту між інститутом влади та українським суспільством: «...аж здригнешся, як згадаєш, в якому стані опинилася країна після того, як клептократичний режим Януковича чотири роки свідомо котив її до національної катастрофи, як впевнено вів справу до кінця української історії, який був спланований поза межами України. ... Всі, хто протидіє реформам і перешкоджає Україні стати успішною, а саме: олігархія, корумпована бюрократія, країна-агресор та її нечисленна п’ята колона, яку ворог намагається підживлювати в Україні, - програють» (04.06.2015; Послання). До “чужих” мовець зараховує олігархію (у розумінні ‘заможні чиновники, котрі мають причетність до керування країною’), корумповану бюрократію (‘вчинення дій, що перешкоджають природньому розвитку країни’), країну- агресора (Російська Федерація як ворог) та п’яту колону (у значенні ‘провокатори, шпигуни, котрі, діючи підпільно, влаштовують диверсії’). Відповідно “своїми” є Я-мовець та українські громадяни. Аксіологічний вимір у рамках даного фрагмента політичного тексту розгортається в тематичній площині авторитарний ^ демократичний режим.
У політичних текстах В. Януковича попередня влада Президента також маркована як “чужа”, оскільки спричинила колапс у країні: «...ми отримали країну в стані тяжко хворого. Помаранчева влада фактично втратила контроль над процесами в державі і займалася, головним чином, вирішенням власних справ та стосунків. Невипадково, що Україна опинилася серед тих, хто найбільше постраждав від світової кризи. Так трапилося тому, що попередня влада була не готова до кризи, не знала і не розуміла, що і як слід робити» (03.06.2010; Послання). Ціннісні іпостасі “чужого” у рамках цього фрагмента тексту постають у тематичній площині дієздатність ^ недієздатність урядової команди.
Вибудова дихотомії “свій ^ чужий” можлива й на базі таких понять, як, наприклад, війна, корупція, брехня. Так, для Ю. Тимошенко війна, розпочата у 2014 р. на Сході України, кваліфікується як один зі способів фінансового збагачення керівної верхівки країни, в чому й полягає основна причина її продовження: «А війна не закінчиться поки прогнила верхівка не буде усунена від влади і не піде у небуття, тому що влада живиться цією війною» (17.06.2017; Інтерв’ю). Аксіологічна семантика “чужого” тут розгортається у тематичній площині непідкупність ^ продажність влади.
Корупція та брехня розуміються В. Ющенком як головні перешкоди на шляху до демократичного суспільства: «Вогнем треба випалювати масштабну корупцію в країні. З початком роботи чергової сесії Верховної Ради я подаю пакет законопроектів, що доведе цю справу до необхідного результату. Вірю, що парламент підніметься над партійними інтересами і підтримає ці документи. І тоді справою честі міністра внутрішніх справ і генерального прокурора стане доведення кожного корупційного скандалу до судового розгляду» (24.08.2006; Промова); «Нам потрібно викорчувати поле глибокої корупції та обману, повернути людям віру в добро і справедливість» (06.06.2005; Виступ). Ціннісні вектори розгортаються у тематичних площинах обов’язок ^ зрада та моральність ^ аморальність.
Аналіз мовлення політичних діячів засвідчив украй суб’єктивне відтворення опозиційного протиставлення “свій ^ чужий”. Так, для П. Порошенка “своїми” постають Я-мовець, українське суспільство, люди з моральними принципами, мир, іноземець-урядовець, інакшість, Крим, Європа. “Чужими” ж є В. Янукович і його команда, олігархи, корумпована бюрократія, п’ята колона, тероризм, нечисть («бєси», «абвері», «стрєлкі»), вбивці, війна, окупаційна влада, російські війська, Російська Федерація. Ю. Тимошенко вбачає “своїми” саму себе, українське суспільство, партії з подібними ідеями/інтересами, демократичну світову спільноту, міжнародні суди. “Чужими” стають президенти (Л. Кучма, В. Янукович, П. Порошенко), прем’єр- міністри, суд, судді, прокурори, олігархи, силові структури та верхівка загалом. Для В. Януковича характерне представлення “своїх” у плані Я-мовець, власна команда, український народ, прості жителі, інтелігенція, бізнесмени, євроінтеграційні реформи, ЄС, НАТО, Російська Федерація, США, Китай. Натомість В. Ющенко та його уряд, розколотий парламент, суди й політичні партії, борги, бідність, розвалена економіка, корупція мають приналежність до “чужого”. Мовлення В. Ющенка засвідчує розгортання “своїх” у площині Я- мовець, новий український громадянин, український народ, істинні моральні категорії, Польща, Російська Федерація, Грузія. “Чужі” представлені зрадниками-політиками, корупціонерами, БЮТ, Партією регіонів і Партією комуністів.
Важливим аспектом дослідження опозиції “свій ^ чужий” постає аксіологічний вимір, завдяки актуалізації якого було визначено, що кожен політичний діяч (П. Порошенко, Ю. Тимошенко, В. Янукович, В. Ющенко) є носієм своєї власної ідеології, проте демонструє схожість цінностей з іншими політиками.
Мовлення П. Порошенка репрезентує розгортання опозиції “свій ^ чужий” у вигляді таких антиномічних субпозицій: авторитарний ^ демократичний режим, рідне ^ захоплене, керованість ^ некерованість, професійність ^ непрофесійність, підтримка тероризму ^ боротьба з ним, сепаратист ^ свідомий громадянин, загарбницька ^ мирна політика, спільність ^ відмінність, агресор ^ жертва, ворожнеча ^ дружба.
Мовлення Ю. Тимошенко засвідчує розгортання дихотомії “свій ^ чужий” у таких субпозиціях, як законність ^ незаконність, непідкупність ^ продажність, матеріальне ^ духовне, виконання ^ не виконання своїх державних обов’язків, демократичність ^ олігархократія, безлад ^ лад, правильне ^ неправильне, клановість ^ безклановість.
Політичне мовлення В. Януковича демонструє тематичне наповнення архетипної опозиції “свій ^ чужий” через такі субпозиції, як слабкість ^ сила, прозорість ^ корумпованість, довіра ^ недовіра, сталість ^ змінність, дієздатність ^ недієздатність урядової команди, повне ^ часткове реформування, українські ^ євроінтеграціині реформи, старе пострадянське ^ нове українське, міжнародна безпека ^ загроза суверенітету.
Ціннісні тематичні субпозиції обов’язок ^ зрада, нове ^ старе, моральність ^ аморальність, друзі ^ вороги, сусід ^ ворог є ключовими для мовлення В. Ющенка.
У третьому розділі “Метатратегії И тактики персуазивного впливу в мовленні політичних діячів” у межах когнітивних сценаріїв типологізовано комунікативні метастратегії й тактики, що використовуються українськими політиками для впливу на масову свідомість електорату. Це надало можливість виявити типи комунікативної поведінки, притаманні політикам, чия мовленнєва діяльність виступила об’єктом когнітивно-комунікативної параметризаций
Так, сценарій логічного доведення реалізує маніпулятивна метастратегія плюс, яка передбачає апелювання до раціо адресата за допомогою логічно заангажованих висловлень. Ця метастратегія представлена тактикою подачі об’єктивної інформації, тактикою логічного доведення та тактикою об’єднання з опонентом. Вона характеризується точністю, повнотою фактів, наведенням статистики, достовірних/істинних доводів й авторським неупередженим ставленням до інформації, яка подається: В. Янукович - В. Ющенку (тактика об’єднання з опонентом) «Але я хотів би нагадати, що за мене проголосували більша половина моїх виборців, за вас також проголосувало багато виборців. І якщо ми не домовимося з вами, як нам далі жити в цій країні, то може статися, що виберуть когось із нас, як кажуть, неповноцінним президентом чи президентом однієї частини України. Це питання, на яке треба дати відповідь обов’язково - прийде такий час» (21.12.2004; Теледебати).
Застосовуючи офіційні дані голосування на виборах 2004 р. (на сайті ЦВК відображено такі цифрові показники: у першому турі 39,26% голосів у В. Ющенко, 39,11% - у В. Януковича), політик за допомогою логічних доводів закликає свого опонента до спільного вирішення державних питань.
Сценарій позитивної самопрезентації реалізується за допомогою маніпулятивної метастратегії мінус через тактики підтвердження власної позиції, надання поради, попередження, зняття відповідальності, заклику до чесності. Сценарій характеризується підвищеним ступенем емоційності. Так, градаційне наростання накалу емоції вибудовується за допомогою гіперболізації: Ю. Тимошенко (тактика попередження) «І коли зрізана пенсіонеркою стрічка з вінка викликає у влади почуття страху та ненависті, коли кинута дитиною фарба у портрет диктатора на білборді викликає паніку та істерику, - всі добре розуміють, що така влада приречена. Кожна диктатура рано чи пізно безславно закінчує життя самогубством. Така природа всіх диктатур. Наша українська диктатура вже зараз перебуває в агонії. Рано чи пізно вона впаде. Але справа в тому, що кожен зайвий день і кожна зайва хвилина перебування цієї орди при владі несуть такі збитки і таку шкоду Україні, що розплачуватися за їх правління нам потім доведеться роками» (22.01.2012; Звернення). Нагнітання емоційного напруження через вживання оцінної лексики загальнонегативного характеру: страх та ненависть, паніка та істерика, агонія, диктатура, орда створює ефект негативного прогнозування.
Сценарій театралізованого дійства має місце там, де свідомо моделюється вигідна мовцю ситуація, в якій відбувається розподіл комунікативних ролей та одягання маски, котра відповідає комунікативному образу політика. Сценарій реалізується за допомогою маніпулятивної метастратегії мінус за рахунок використання тактики драматизації та тактики позитивної самопрезентації. Наприклад, тактика драматизації характеризується акумулюванням або виключно позитивної, або суто негативної інформації, що направлена в будь-якому випадку проти опонента: П. Порошенко «Ми зробили те, що 24 роки до нас нікому не вдавалося. Ми диверсифікували постачання блакитного палива до України. Зараз ми подолали критичну залежність від Росії, зіскочили з їхньої газової голки. Не маю жодного сумніву, що ще б трохи і ця газова ломка, цей шантаж зробили би все для того, щоб загнати українців у могилу. Ми не дали цього зробити» (12.12.2015; Виступ). Мовець ніби грає роль героя, одягаючи відповідну маску і залучаючи анафоричний частковий синтаксичний повтор предикативного характеру: ми зробили, ми подолали, ми не дали цього зробити. Фрагмент цитати засвідчує, що за його керівництва було подолано газову залежність від Російської Федерації.
Сценарій негативного представлення опонента реалізує маніпулятивна метастратегія мінус, у рамках якої актуалізовані тактики звинувачення, неприйняття звинувачення, іронії та сарказму, образи, приниження, викривлення інформації.
Цей сценарій розгортається за умов звернення мовця до свого адресата на підвищених тонах із переходом на грубий, або навіть агресивний стиль спілкування. Мовець намагається принизити свого опонента, створити виключно негативне уявлення про нього. Наприклад, В. Ющенко - В. Януковичу (тактика образи) «Але я хотів би, Віктор Федорович, як економіст, зрозуміти природу ваших помилок: чи це помилки непрофесійності, чи це просто одвертий обман виборців» (21.12.2004; Теледебати). Ця тактика реалізується через комунікативний хід нагромадження контекстуальних синонімів із негативною оцінною семантикою: помилки, обман, непрофесійність та імпліцитно закладеним порівнянням власне Я-мовця як знавця економіки (В. Ющенко має вчене звання кандидата економічних наук) та його опонента, який, на думку Я-мовця, є або непрофесійним, або морально ницим.
У комбінованому сценарії позитивна самопрезентація мовця відбувається за рахунок понижчення політичного статусу адресата на підставі створення позитивного образу суб’єкта мовлення паралельно з негативацією образу опонента. Цей сценарій реалізується завдяки одночасному поєднанню емоційно-оцінних вербалізаторів різного знака. Г оловною виступає
маніпулятивна метастратегія мінус, актуалізована тактикою комбінації (одночасного понижчення соціального статусу опонента і підвищення власного) та тактикою спільного міркування й заохочення до рішучих дій. Наприклад, П. Порошенко про стару владу говорить (тактика комбінації): «Це ми з вами створили міжнародну коаліцію. На початку, ще в лютому, всі керівники України були нерукопотискаємими, їх не пускали та не запрошували у жодну країну світу, крім Кремля, ми створили потужну міжнародну коаліцію на захист України і добилися впровадження дієвих економічних санкцій проти Росії як країни-агресора» (12.12.2015; Виступ). Автор намагається принизити попередню владу, номінуючи колишніх очільників України російськомовною калькою нерукопотискаємі, що містить натяк на проросійську орієнтованість колишніх керівників країни. Таким чином, здійснюється комунікативний хід навішування ярликів. Реалізується комунікативна тактика понижчення політичного статусу опонента. З іншого боку, тактика позитивної самопрезентації реалізується за рахунок інтимізації це ми з вами та вживання меліоративно маркованого в контексті сучасного політичного сьогодення України словосполучення потужна міжнародна коаліція на захист України.
На підставі проаналізованих сценаріїв, метастратегій і тактик, а також залучення методу кількісно-якісного аналізу, було виділено 4 типи комунікативної поведінки політиків: конфліктно-кооперативний
(П. Порошенко), конфліктний (Ю. Тимошенко), кооперативно-конфліктний (В. Янукович) і конфліктно-нейтральний (В. Ющенко).
Встановлено, що для політика із конфліктним типом комунікативної поведінки є характерною висока частотність вживання комунікативних тактик (44%), для конфліктно-нейтрального (24%) та кооперативно-конфліктного (20%) типів поведінки - середня частотність. Натомість найменша кількість тактик зреалізована у мовленні політика, що належить до конфліктно- кооперативного типу (12%).
У четвертому розділі “Аксіологічні виміри мовлення політичних діячів” здійснено аналіз гіперконцепту ЄВРОПЕЙСЬКІСТЬ, вербалізованого в мовленні П. Порошенка, Ю. Тимошенко, В. Януковича та В. Ющенка.
За допомогою фреймово-слотового моделювання структури соціально орієнтованого гіперконцепту ЄВРОПЕЙСЬКІСТЬ як феномена високого ступеня абстрактності було встановлено, що вербалізується він здебільшого за рахунок розгортання гіпоконцептів. У рамках фреймової структури були виокремлені ядрова та периферійна складові: вершина, субфрейми і слоти.
Семантичне наповнення кожного з елементів фреймової структури встановлювалося за допомогою компонентного та контекстуального аналізу.
Вершина фрейму представлена семантикою “воля українського народу до інтеграції в Євросоюз, до обрання західного вектору цивілізаційного розвитку країни ”. Її уособлює індивідуально орієнтований гіпоконцепт ВОЛЯ, котрий у політичних текстах об’єктивується у двох значеннях: 1) воля як сила характеру: спільна воля, воля жити разом; 2) воля як прагнення до гідного життя: бути вільним і жити по-новому, жити вільно: П. Порошенко «Будь-які спроби зовнішнього і внутрішнього поневолення українців - зустрічають і зустрінуть найрішучішу відсіч. Ми хочемо бути вільними. А жити по-новому - це і означає жити вільно в умовах такої політичної системи, яка гарантує права та свободи людини і нації» (07.06.2014; Промова). Засвідчено, що саме ВОЛЯ народу як поєднання індивідуальних воль призвела до європейського вибору України через події на Майдані, що в колективній свідомості народу пов’язується з можливістю гідного життя у правовій демократичній державі. Водночас гіпоконцепт ВОЛЯ постає рушієм революції, що несе позитивні зміни народу та країні в цілому, призводячи до кардинальних перемін у соціальному житті суспільства.
Субфрейм 1 “Європейська модернізація: реформи” містить інформацію про заходи з докорінного реформування усіх сфер життя української держави. Саме гіпоконцепт РЕФОРМИ є виразником ефективної дієздатності країни, засвідчує її масштабні оновлення і визначає формат незалежності України та її європейського майбутнього: Ю. Тимошенко «В стражданнях нашої країни ми віднайшли нову незламну національну єдність. Ми віднайшли новий рішучий намір провести докорінну реформу економіки, уряду та суспільства в нашій країні, адже тепер ми знаємо, що від цього залежить сама наша незалежність, а не лише наше майбутнє, як частини Європи. Якщо ми не проведемо реформи, нас поневолять» (24.02.2015; Виступ). Як засвідчує контекст, докорінна реформа економіки супокладається поняттям незалежності, європейського майбутнього України, а їх відсутність (реформ) - поневоленню.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины