Данилюк Іван Васильович. Становлення етнічної психології як галузі наукового знання історико-теоретичний вимір

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет і мету роботи, сформульовано завдання, висвітлено методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, подано відомості про апробацію, основні публікації автора та структуру дисертації.
У першому розділі “Проблемне поле етнічної психології як науки” здійснено характеристику головних напрямів етнічної психології: виокремлено фундаторів, підходи до вивчення, основні теми досліджень, засадничі принципи і настановлення, мета і завдання, методологічні та концептуальні проблеми.
На сьогодні виокремилися кілька споріднених напрямів етнічної психології: “крос-культурна психологія” (Р. Болтон, М. Борнстейн, А. Геддон, М. Герсковіц, Д. Кемпбелл, К. С. Маєрс, У. Мак-Дуґалл, С. Міхельсон, Р. Поллак, У. Х. Р. Ріверс, М. Сіґалл), “психологічна антропологія” (Р. Бенедикт, Ф. Боас, Е. Воллес, Дж. Гоніґман, Дж. Ґорер, К. Дюбуа, А. Інкельс, А. Кардинер, Д. Левенсон, Р. Ле Він, Р. Лінтон, М. Мід, М. Спіро, Ф. Хсю), “культурна психологія” (Дж. Брунер, Л. С. Виготський, М. Коул, О. Р. Лурія, Дж. Міллер, Д. Прайс-Вільямс, С. Тулмін, Р. Шведер), “індигенна психологія” (Р. Діас-Герреро, В. Енрікес, А. Лаґмей, Ф. М. Саху, Д. Сінха).
Крос-культурна психологія базується на засадах загальної психології. На сьогодні представники традиційної, загальної психології якщо й визнають значний вплив культури, то вважають, що він здійснюється через універсальні механізми, які й є об’єктом їхніх інтересів. Використовуючи методи загальної психології, крос-культурна психологія досліджує представників різних етнічних груп або, правильніше, представників різних культур.
Якщо психологія сегментована на специфічні тематичні галузі, то особливістю крос-культурної психології є те, що вона не є темоспецифічною. Крос-культурні дослідження охоплюють широке коло феноменів, пов’язаних з людською поведінкою, – від психічних пізнавальних процесів до мови, від виховання дітей до психопатології. Крос-культурні дослідження проводять у будь-якій спеціальній галузі або дисципліні всередині психології.
Психологічна антропологія є своєрідним гібридом культурної антропології та психології, що синтезує у собі концепції етнології, психології та соціології (А. Р. Радкліф-Браун). Головною особливістю цього гібрида, який став відомим спочатку під назвою “Культура і особистість”, а пізніше отримав назву “психологічна антропологія”, є дуалістичний підхід до дослідження суспільства: через одночасне і взаємопов’язане вивчення культури та особистості із застосуванням аналізу і етнографічних, і психологічних даних.
Культурна психологія синтезує риси загальної психології, крос-культурної психології, психологічної антропології намагаючись позбутися вад кожної з цих галузей. Головним її постулатом є відмова від тези про існування універсальних і, головне – фіксованих законів психічного життя, які притаманні загальній психології. Культурна психологія не намагається розуміти психіку як універсально функціонуючий пристрій. Вона, на відміну від загальної психології, не відокремлює внутрішні психічні структури та процеси від умов зовнішнього середовища.
Представники культурної психології (Дж. Брунер, М. Коул, Дж. Міллер, Р. Шведер) стверджують, що людина є творцем свого розвитку, однак, поставлена в певні умови, повністю не панує над своїм вибором. Відтак психічні процеси зображаються як культурно зумовлені й варіюють у заданих культурою умовах діяльності. Таким чином, культурна психологія спонукає уникати припущень про психічну єдність або універсальні механізми, які лежать в основі людської психології, й замість цього розглядати способи, за допомогою яких індивідуальна психологія є культурно конституйованою і культурно змінюваною.
І, нарешті, індигенна або, в нашому розумінні, багатокультурна психологія, яка містить унікальні психології великої кількості культур по всьому світі, які можуть і не асимілюватися якоюсь єдиною психологією. Прихильники цього напряму (В. Енрікес, Ф. М. Саху, Д. Сінха) описують моделі поведінки певного етносу мовою локальної, регіональної культури: так, як їх розуміють самі носії цієї культури в рамках їх власного неповторного культурного простору.
Інтерес до розроблення, дослідження унікального в людській психіці у багатокультурній психології не відкидає можливості побудови універсальної, загальнолюдської психології. Така побудова розглядається як віддалена перспектива, яка підлягає вивченню в аспекті розвитку етнопсихологічних досліджень.
З іншого боку, відсутність цілісної етнопсихологічної концепції призводить до того, що коло таких важливих методологічних питань, як визначення проблеми, предмета досліджень та об’єкта, характеристика завдань, використання поняттєвого апарату, як правило, здійснюється відповідно з принципами і напрямами наукової школи дослідника.