МЕТІЛЬ Анастасія Сергіївна ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ




  • скачать файл:
Название:
МЕТІЛЬ Анастасія Сергіївна ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ
Альтернативное Название: Метил Анастасия Сергеевна Правовое регулирование РАБОЧЕГО ВРЕМЕНИ В УСЛОВИЯХ ЕВРОИНТЕГРАЦИИ УКРАИНЫ METIL Anastasia Serhiivna LEGAL REGULATION OF WORKING HOURS IN THE CONDITIONS OF EUROPEAN INTEGRATION OF UKRAINE
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з’ясовано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслені мета й задачі дослідження, його об’єкт і предмет, характеризується методологічне підґрунтя, аргументується наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, наводиться інформація про апробацію й публікацію результатів проведеної роботи, визначаються її структура та обсяг.
Розділ 1 «Теоретико-правова характеристика робочого часу» містить 3 підрозділи.
У підрозділі 1.1 «Поняття та ознаки робочого часу» подано визначення категорії «робочий час» як визначений законодавчими, підзаконними, локальними нормативно-правовими актами та угодою сторін трудових відносин кількісний період часу, впродовж якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку зобов’язується виконувати покладену на нього трудову функцію, а роботодавець - забезпечити для нього необхідні умови праці відповідно до чинного законодавства, колективного та трудового договорів.
Визначено ознаки робочого часу, зокрема: (1) є часовим проміжком - для визначення кількісної тривалості періоду робочого часу базою є кількість годин, яку працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду (дня, тижня, місяця, року); (2) визначається нормативно-правовими актами трудового законодавства, колективним і трудовим договорами; (3) є важливою частиною організації праці, адже його дотримання зумовлює взаємні зобов’язання працівника та роботодавця (працівник у цей період знаходиться в сфері дії правил внутрішнього трудового розпорядку та має виконувати протягом цього часу свою трудову функцію, а роботодавець зобов’язаний для працівника забезпечити необхідні умови праці, що включає виплату за відпрацьований час заробітної плати та поширення інших трудових і соціальних гарантій на працівника); (4) є мірою праці, тобто базовою категорією для визначення розміру заробітної плати, заохочення працівників, сприяння розвитку їх трудового потенціалу та кар’єрного росту; (5) відображає реальність і динамічність трудових відносин - робочий час повинен відповідати реальним фізіологічним можливостям працівника й динамічно реагувати на еволюційний (науково-технічний) розвиток технологій виробництва.
У підрозділі 1.2 «Стандарти робочого часу в Україні та Європейському Союзі: порівняльно-правовий аналіз» на підставі дослідження загальних особливостей регулювання робочого часу країн Східної, Центральної та Західної Європи, Скандинавії узагальнено основні характерні риси, що їм притаманні. Позитивними моментами правового регулювання робочого часу країн Центральної і Східної Європи порівняно з Україною визначено: (а) чітка обмеженість понаднормових робіт (досвід Польщі); (б) можливість установлення за угодою сторін меншої тривалості щоденного робочого часу, але на умовах загальної зайнятості (досвід Угорщини). Негативними моментами названо такі, як: (а) поступовий відхід від традиційного підходу щодо закріплення 8-годинного робочого дня та заміна його на гнучкі графіки роботи або інші режими робочого часу, зручних роботодавцю; (б) можливість установлення за згодою сторін 12-годинного робочого дня, який фактично може бути нав’язаний роботодавцем (в Угорщині).
Позитивними моментами законодавства Скандинавських країн відносно України визначено: (а) розширення меж договірного регулювання тривалості робочого часу в бік його скорочення на підставі колективних договорів (досвід Швеції, Данії); (б) подальше розширення антидискримінаційних норм у сфері робочого часу; (в) урахування трудовим законодавством тривалості робочого часу на роботах пасивної природи (досвід Норвегії). Негативними моментами названо наступні: (а) поряд із світовою тенденцією скорочення загальної тривалості робочого часу, закріплення окремих випадків підвищення тривалості робочого часу до 48 годин за рахунок необхідності працівника знаходитися в розпорядженні роботодавця за місцем роботи для здійснення трудової діяльності за викликом часу; (б) при збереженні загальних гарантій тривалості робочого часу протягом тижня, закріплення можливості встановлення більш тривалих робочих днів в окремі дні тижня (наприклад, 9-годинного робочого дня при додаткових вихідних днях у тижні в Норвегії).
Позитивним досвідом країн Західної Європи щодо правового регулювання робочого часу в порівнянні його з українськими тенденціями трудового законодавства є: (а) розширення можливостей залежно від потреб виробництва змінювати тривалість робочого тижня; (б) стимулювання права робітника, який виконав понаднормову роботу, обирати вид компенсації за неї (досвід Німеччини); (в) поширення гнучких режимів робочого часу з урахуванням потреб роботодавця та працівника. До негативних моментів запропоновано віднести: (а) закріплення можливості в окремих країнах примусового надання додаткової відпустки замість оплати надурочних робіт, що обмежує працівника у виборі способу компенсації (у Франції); (б) закріплення права роботодавця звільнити працівника, якщо останній відмовляється працювати надурочно.
У підрозділі 1.3 «Генезис правового регулювання робочого часу в Україні» виділено та охарактеризовано п’ять етапів становлення та розвитку регулювання робочого часу в залежності від історичних особливостей кожного. Так, у період становлення інституту робочого часу (XIV ст. - кінець ХІХ ст.) регулювання тривалості робочого дня працівника було повністю залежним від природних факторів. Фактична відсутність штучного освітлення не дозволяла працівникам однаково довго та якісно працювати протягом усіх пір року. Набувають розповсюдження перші перерви протягом робочого дня. Згідно норм моралі та релігійних законів установлювалися вихідні дні, які були, переважно, релігійними святами.
На другому (починаючи з середини ХІХ ст.), який має назву період розвитку регулювання робочого часу, було прийнято ряд нормативних актів, які сприяли розвитку законодавства щодо регулювання робочого часу. Так, Положення від 7 серпня 1845 р. забороняло призначати в нічні роботи малолітніх молодших 12 років, а Положення від 31 березня 1861 р. - працю дітей до 12 років на гірських казенних заводах. Тобто, норми щодо регулювання робочого часу в цей період стосувалися переважно праці специфічних категорій працівників, особливо дітей.
Починаючи з 1917 р. (початок 3-го періоду) більшість нормативно- правових актів щодо регулювання робочого часу приймалися на підставі Статуту про промислову працю (1913 р.), але перехід від капіталізму до соціалізму - це перший важливий етап у формуванні трудового права радянського типу. Радянська влада задля підтримки своєї діяльності в населення законодавчо затверджувала соціально популярні акти, і саме цим підсумком стало прийняття Кодексу законів про працю 1918 р., а в 1922 р. - КЗпП УРСР. У 1927 р. нормативно було закріплено 7-годинний робочий день. Декретом РНК СРСР від 10 листопада 1928 р. «Про скорочений робочий день» для осіб, зайнятих на особливо важких і шкідливих роботах, був введений скорочений 6-годинний робочий день, а в окремих випадках навіть чотири- і тригодинний. Водночас, у період війни посилюються адміністративні тенденції у правовому регулюванні праці, і робочого часу в тому числі.
4-й період (1945 р. - 1991 р.) - правове регулювання робочого часу в післявоєнний період до незалежності України, характеризується розвитком за рахунок механізму злагоджених дій радянського уряду з працівниками, відбувається поступове економічне покращення показників союзних республік, з кінця 1956 р. розпочато впровадження 7-годинного робочого дня, для працівників, які вели підземні роботи - 6-годинного. 9 червня 1956 р. Україна ратифікувала Конвенцію МОП № 47 «Про 40-годинний робочий тиждень». Цей період також характеризується прийняттям найбільш вагомого у трудовому праві нормативно-правового акту - Кодексу законів про працю 1971 р., який діє в нашій державі й нині.
5-й період (1991 р. - сьогодення) характеризує регулювання робочого часу в роки незалежності України та її євроінтеграції. Окрему увагу приділено існуючим нормам КЗпП України та нормам проекту ТК України.
Розділ 2 «Імплементація європейських стандартів права про робочий час у трудове законодавство України» складається з 3-х підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Поняття та види джерел права Європейського Союзу про робочий час» сформульовано авторське визначення дефініції «джерело права Європейського Союзу», під яким слід розуміти форму зовнішнього вираження загальнообов’язкових для всіх держав-членів ЄС правил поведінки, встановлених законодавчим органом Європейського Союзу та, які набувають вигляду нормативно-правових актів і регламентують суспільні правовідносини між фізичними, юридичними особами та органами влади в ЄС, їх права, обов’язки та повноваження у відповідній галузі. До джерел права ЄС, які містять нормативні положення Європейського Союзу у сфері робочого часу, запропоновано віднести акти зовнішнього вираження, законодавчого закріплення правових норм, правил і стандартів, що визначають права й обов’язки, повноваження та функції учасників трудових правовідносин у галузі визначення норм робочого часу працівників, які прийняті вповноваженими на те органами законодавчої влади ЄС та є загальнообов’язковими для всіх держав-членів Євросоюзу.
Обґрунтовано, що наявні в сучасній правовій доктрині класифікації джерел права, що закріплюють стандарти у сфері робочого часу, не відображають повного спектру змістовних особливостей зазначеної групи джерел права Європейського Союзу, незважаючи на те, що за основу таких класифікацій взято ряд істотних ознак, таких як: первинний/вторинний характер джерела права, ступінь деталізації правового регулювання відносин із застосування робочого часу, суб’єкти, на яких спрямована дія таких джерел тощо. Найбільше практичне значення в контексті процесу імплементації стандартів права ЄС в українську правову систему здатна принести класифікація джерел права у сфері робочого часу, сформована за ознакою ступеня узагальненості та інтенсивності зв’язку з досліджуваним правовим інститутом. На цій підставі запропонована авторська класифікація джерел права ЄС про робочий час, що спрямовані на: (1) регулювання комплексних проблем, які зачіпають питання робочого часу працівників, (2) безпосереднє регулювання питань робочого часу працівників на території ЄС, (3) спеціальне безпосереднє регулювання питань робочого часу працівників, зайнятих у визначених сферах економічної діяльності на території ЄС. Здійснена детальна характеристика актів кожної із групи, зокрема Директив Ради ЄС 2000/78/ЄС, 2000/43/ЄС, 91/383/ЄЕС (1-ї групи); основної Директиви 2003/88/ЄС
Європейського Парламенту і Ради від 4 листопада 2003 р. про деякі аспекти організації робочого часу (2-ї групи); Директив Ради ЄС 83/477/ЄЕС, 91/322/ЄЕС, 2002/44/ЄС (3-ї групи).
У підрозділі 2.2 «Поняття і значення імплементації європейських норм права про робочий час у трудове право України» зазначено, що під імплементацію норм ЄС у галузі трудового права в законодавство України слід визначати комплекс нормативно-правових та організаційно-правових заходів, що реалізуються за допомогою визнання обов’язковості та перенесення державою в особі її компетентних органів (передусім, законодавчих та ін.) у національне законодавство з зарубіжного законодавства правових норм з повним або частковим збереженням їх форми та змісту, що супроводжується їх належним тлумаченням, контролем за виконанням та забезпеченням їх повного дотримання всіма суб’єктами правовідносин, спрямованих на, по- перше, настання правових наслідків для учасників трудових правовідносин, аналогічних тим, що настають при застосуванні імплементованих зарубіжних норм/стандартів і, по-друге, на підвищення рівня гарантування прав людини та громадянина при реалізації особами свого права на працю, що здійснюється державою на виконання своїх міжнародних зобов’язань або за власною ініціативою.
Підтримана наукова думка, що значення імплементації норм європейського трудового права (включно з інститутом робочого часу) має на меті підвищення ефективності впровадження в національне законодавство основоположних принципів і прав у сфері трудових відносин, визначених Декларацією МОП «Про основні принципи і права у сфері праці й механізм їх реалізації» від 1998 р. та безпосередньо полягає у: (1) прискоренні прийняття нової нормативної бази, що регулює питання робочого часу зокрема, і трудових правовідносин в цілому; (2) виконанні галузевих положень Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їх державами-членами, з іншої; (3) ініціюванні внесення змін до законодавства, яке регулює питання трудового права, що не стосуються робочого часу; (4) позбавленні працівників необхідності поступатися іншими інтересами на користь закріплення в колективних договорах додаткових стандартів робочого часу.
У підрозділі 2.3 «Правовий механізм імплементації європейських норм про робочий час у національне трудове законодавство» сформульовано визначення правового механізму імплементації європейських норм про робочий час у національне трудове законодавство. Зазначається, що останній складається із ряду взаємопов’язаних елементів, ефективність взаємодії яких є запорукою досягнення очікуваних результатів закріплення зарубіжних стандартів у законодавство України, які розглядаються як підвищення рівня гарантування прав людини та громадянина в процесі реалізації нею права на працю.
Виділено наступні істотні складові зазначеного механізму:
(1) європейська правова основа стандартів у сфері стандартів робочого часу, яка складається з нормативно-правових актів, в яких фіксуються норми, що регулюють питання робочого часу, а також практики їх тлумачення та застосування (в тому числі, але не виключно, судової практики);
(2) нормативно-правовий механізм імплементації стандартів ЄС у сфері робочого часу на рівні законодавчого та подзаконного правового регулювання, який включає в себе специфічну процедуру аналізу змісту нормативно - правових актів, які регулюють визначені групи правових відносин, що є предметом правового регулювання аналогічних правових актів на території Співтовариства, а також застосування обмежень щодо нормативно-правових актів, які не відповідають acquis communautaire ЄС; (3) організаційно-правовий механізм імплементації європейських норм про робочий час, що складається з системи інституцій, наділених передбаченим законодавством колом функцій і повноважень, необхідних для належного реформування правової системи України у відповідності до стандартів ЄС, а також взаємозв’язку між ними.
Розділ 3 «Напрямки вдосконалення правового регулювання робочого часу в Україні в умовах євроінтеграції» містить 2 підрозділи.
У підрозділі 3.1 «Підвищення ефективності використання норм робочого часу як перспективний напрямок удосконалення правового регулювання робочого часу в Україні» досліджено поняття «ефективність використання норм робочого часу» під яким запропоновано розуміти корисний результат, отриманий за результатами належної організації правового регулювання на рівні підприємства, установи, організації питань щодо добросовісного виконання працівниками передбаченої трудовим законодавством міри праці. Визначено ознаки ефективності використання норм робочого часу.
Обґрунтовано, що важливим організаційно-правовим інструментом забезпечення ефективності використання працівниками його норм є облік робочого часу. Він яскраво показує співвідношення та поєднання трудових зобов’язань роботодавців і працівників у сфері застосування нормативів робочого часу, виконання яких спрямовано на результативність праці. Регламентація питань обліку робочого часу сприяє формуванню змісту поняття ефективності використання його норм тривалості. Відповідно трудове законодавство України повинно включати норми, які передбачають запровадження роботодавцем дій з приводу запобігання нераціональному використанню працівниками робочого часу, тим самим стимулюючи підвищення рівня виробництва на підприємстві.
Узагальнено та охарактеризовано напрями щодо впливу на ефективність робочого часу в країнах Європи та Україні. Наголошено на важливості вдосконалення системи мотивації працівників, як фактору, що зумовлює більш раціональне використання часу впродовж трудового дня.
У підрозділі 3.2 «Перспективи розширення застосування стандартних і нестандартних режимів робочого часу в Україні та Європі» визначено поняття та особливості організації робочого часу на підприємствах України та Європи.
Визначено поняття стандартний і нестандартний режим робочого часу та охарактеризовано їх спільні і відмінні ознаки та найпоширеніші види, якими є режим робочого дня та режим робочого тижня. До нестандартних режимів віднесено: режим робочого часу при змінній організації роботи (робота змінами); режим робочого часу при роботі з поділом робочого дня на частини; режим робочого часу при гнучкому графіку роботи; режим робочого часу при використанні вахтового методу організації роботи тощо.
Здійснено порівняльно-правовий аналіз стандартних і нестандартних режимів робочого часу в Україні та Європі. Їх спільними ознаками визначено: (1) є зовнішнім вираженням упорядкування того часового проміжку, коли працівники зобов’язані виконувати свої трудові обов’язки; (2) цільовий характер; (3) імперативність стандартних і нестандартних форм робочого часу в Україні та Європі; (4) одночасне закріплення на законодавчому рівні як стандартних, так і нестандартних видів режиму робочого часу; (5) їх регулювання на міжнародному, наднаціональному та державному рівнях. Основними відмінними ознаками названо: (1) першорядність і визначальний характер стандартних форм робочого часу; (2) особливий характер нестандартних форм організації розподілу робочого часу.

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)