ГОРВАТ МАРІАННА ВАСИЛІВНА ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В УМОВАХ ІНТЕРАКТИВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, гіпотезу, задачі, об’єкт, предмет дослідження, окреслено комплекс методів; розкрито наукову новизну і практичну значущість роботи; схарактеризовано основні напрями апробації результатів дослідження, структуру й обсяг роботи.
У першому розділі – «Виховання толерантності у молодших школярів як соціально-педагогічна проблема» – з’ясовано ступінь розробленості досліджуваної проблеми у педагогічній теорії та освітньо-виховній практиці, здійснено ретроспективний аналіз понятійно-категоріального апарату дослідження; розкрито потенціал інтерактивного педагогічного спілкування у вихованні толерантності у молодших школярів.
На основі ретроспективного аналізу філософських (П. Абеляр, А. Августин, Ф. Аквінський, Арістотель, Ж. Вольтер, Епікур, І. Кант, Конфуцій, Дж. Локк, М. Монтень, Перикл, Ж-Ж. Руссо, Л. Сенека, Ф. Тертуліан та ін.) та психолого-педагогічних наукових теорій (Ш. Амонашвілі, М. Бубер, Г. Ващенко, А. Макаренко, О. Нейл, С. Русова, В. Сухомлинський, К. Ушинський, С. Френе та ін.), спадщини передової української громадськості (Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко, Б. Грінченко, Л. Українка та ін.) розкрито сутність поняття «толерантність», що розуміється як моральна якість особистості, яка передбачає терпиме ставлення, повагу, сприйняття та розуміння інших людей, незалежно від їхньої етнічної, національної або культурної належності, інших поглядів, характеру, темпераменту, звичок, різних культурних груп чи їхніх представників, різноманітних форм самовираження та самовиявлення людської особистості, та виділено й охарактеризовано етапи ґенези означеного феномену.
Аналіз наукових досліджень показав, що процес вивчення проблеми виховання толерантності особистості в умовах загальноосвітньої школи дещо активізувався лише з отриманням незалежності. Певний доробок у її розвиток внесли: дослідження філософів В. Андрущенка, В. Кременя, В. Лекторського, В. Шинкарука; праці психологів та педагогів І. Беха, Л. Бернадської, Т. Білоус, Л. Вишневської, О. Волошиної, О. Гриви, Г. Коберник, Е. Койкової, А. Крамаренко, Лі Же, О. Матієнко, О. Пометун, Н. Скрипник, П. Степанова, Ю. Тодоровцевої та ін.
Встановлено, що сьогодні посилюється увага до означеної проблеми як в освітньому просторі зокрема, так і в суспільстві загалом. Проблему педагогічної толерантності розглядають у різних аспектах: «педагогіка миру», що базується на ідеалах толерантності (В. Ананьїн, Т. Андрущенко, О. Безкоровайна, С. Дем’янчук, М. Кабатченко, Г. Ковальова, А. Сиротенко та ін.), ідея гуманістичного виховання (Л. Бабенко, Г. Балл, В. Білоусова, Е. Назарова, О. Сухомлинська, Г. Тарасенко та ін.), міжетнічна та релігійна толерантність (В. Бакальчук, В. Євтух, С. Здіорук, В. Іщенко, О. Кривицька, О. Саган, О. Шуба, Б. Яськів та ін.), умови виховання толерантності (Е. Койкова, О. Матієнко, Ю. Підбородський та ін.), толерантність у дітей і молоді в умовах поліетнічного середовища (І. Абакулова, Л. Гончаренко, О. Грива, Л. Завірюха, О. Зарівна та ін.).
Теоретичний аналіз наукових джерел дав можливість з’ясувати, що означена проблема досліджувалася науковцями лише стосовно середніх і старших вікових категорій, у контексті окремих предметів, а виховання толерантності у молодших школярів як особистісної характеристики у взаємостосунках з оточенням в умовах педагогічного інтерактивного спілкування не була предметом окремого дослідження. Також було з’ясовано, що вирішення досліджуваної проблеми передбачає спеціально організований навчально-виховний процес, одним із завдань якого є навчання молодших школярів правилам шанобливого ставлення до різних людей, народів, культур, правилам милосердної і терпимої взаємодії різних соціальних і національних груп.
Наголошено, що вчитель початкової школи як суб’єкт педагогічного спілкування повинен володіти різноманітними уміннями і навичками, стратегіями і тактиками, які дають можливість урізноманітнювати форми взаємодії з молодшими школярами. Одним із засобів виховання толерантності у молодших школярів визначено інтерактивне педагогічне спілкування, яке розглядається нами як різновид міжособистісної комунікації, яка забезпечує організацію та активне виконання спільної діяльності, високу міру взаємоузгодженості, взаєморозуміння між об’єктами і суб’єктами та спричиняє активізуючий вплив на них.
Спираючись на ідеї і підходи «гуманістичної педагогіки» (Ш. Амонашвілі, В. Киричук, В. Сухомлинський), «педагогіки співпраці» (О. Газман, П. Гальперін, Я. Коменський, А. Макаренко), «педагогіки ненасильства» (В. Маралов, В. Сітаров), сутність поняття «виховання толерантності молодших школярів в умовах інтерактивного педагогічного спілкування» визначаємо як процес цілеспрямованого і системного педагогічного впливу на формування толерантного ставлення учнів молодших класів до культурних традицій, звичаїв, поглядів представників інших культур; розвиток їхнього толерантного мислення і толерантних почуттів; формування здатності до толерантної взаємодії та спільної діяльності в умовах суб’єкт-суб’єктної взаємодії.
У другому розділі – «Вивчення стану вихованості толерантності молодших школярів» – проаналізовано стан вихованості толерантності у молодших школярів; визначено критерії, показники та схарактеризовано рівні вихованості толерантності у молодших школярів; подано методику та результати констатувального етапу експерименту.
На основі аналізу психолого-педагогічної літератури (О. Волошина, О. Грива, Е. Койкова, О. Комар, І. Крутова, О. Скрябіна, О. Шавріна, А. Ширванян), опитування батьків, учителів і учнів визначено критерії вихованості толерантності у молодших школярів, з відповідними показниками: мотиваційно-ціннісний (ціннісне ставлення до моральних норм, правил поведінки; наявність емоційно-позитивного ставлення до себе, ровесників, старших, навколишньої дійсності; гуманістична установка на спілкування; розвинута емпатія); інформаційно-когнітивний (повнота та міцність знань про сутність толерантності, усвідомлення особливостей етнічної та регіональної культури, традицій, релігійної обрядовості, вікової та гендерної різноманітності, соціального стану та анатомо-фізіологічних можливостей однокласників); інструментально-поведінковий (уміння будувати стосунки та дії в різних контактних ситуаціях, спілкуватися із представниками інших культур, релігій, соціальних груп, підтримувати бесіду у процесі інтерактивного педагогічного спілкування, брати участь у спільній діяльності, толерантно мислити відповідно до середовища інтерактивного спілкування, частота проявів толерантної та інтолерантної поведінки, дивергентність та мобільність поведінки, соціальна активність та ініціативність).
З огляду на обґрунтовані критерії та показники толерантності, нами було виділено чотири рівні вихованості толерантності у молодших школярів: високий, середній, нижчий за середній, низький.
Високий рівень характерний для учнів, які відкриті для спілкування, володіють самоконтролем, витримкою, вміють правильно оцінити свої дії і дії тих, хто оточує, уміють слухати співрозмовника, правильно висловлювати свої думки. Вони доброзичливі, чуйні у ставленні до всіх, хто оточує, завжди готові прийти на допомогу однокласникам, дорослим, уміють співпрацювати, володіють сформованою культурою поведінки, вміють визнавати свої помилки, здатні до співпереживання, співчуття. Молодші школярі володіють знаннями про закономірності толерантної взаємодії людини з навколишнім світом. Вони вміють правильно оцінювати різні ситуації (у тому числі конфліктні), усвідомлюють причини власного емоційного стану, проявляють непримиренність до різних проявів зла, інтолерантних вчинків.
В учнів із середнім рівнем вихованості толерантності домінують толерантні прояви у спілкуванні. Для учнів цієї групи толерантність носить вибірково-ситуативний характер: можуть проявляти співчуття, співпереживання, доброзичливість щодо тих, хто оточує (близьких, однолітків, літніх, слабших, з обмеженими можливостями та ін.), але ці прояви ситуативні, залежать від особистих інтересів і емоційного стану. Переживання, пов’язані з усвідомленням толерантних ціннісних орієнтацій, виникають рідко, частково ігноруються, а прояв толерантного ставлення до людей є спонтанним, фрагментарним. Вони прагнуть до об’єктивної оцінки своїх вчинків і поведінки оточення, виявляють готовність до співробітництва, рівноправного спілкування, доброзичливі, досить терплячі. Учні з цим рівнем вихованості толерантності допомагають своїм однокласникам, людям, що оточують, тільки тоді, коли їх попросять і допомога особливо не утруднить їх. Вони допомагають, в основному, тим товаришам, які перебувають з ними в одній мікрогрупі, сидять за однією партою тощо. У відносинах наявна ситуативно-емоційна оцінка, проте почуття радості і задоволення від допомоги іншим виражаються слабо.
Нижчий за середній рівень вихованості толерантності характерний для учнів із домінуванням інтолерантних проявів у спілкуванні. Спілкування учнів цієї групи проходить у формі діалогу, без негативних емоцій, грубих виразів, але при деяких змінах (розбіжність поглядів, різке зауваження або критика, суперництво в чому-небудь), позитивні емоції змінюються негативними, діалог змінюється конфронтацією й агресією. Вони мають узагальнені, недиференційовані уявлення про толерантність, її роль у житті людей. У ситуаціях конфлікту молодші школярі проявляють нетерпіння, невитриманість, войовничість. Надають допомогу тільки своїм друзям, не думають про інших людей, часто не справедливі до них. Цей рівень характеризується емоційними зривами і слабким проявом толерантної поведінки, що регулюється переважно вимогами старших та іншими зовнішніми стимулами.
Учні з низьким рівнем вихованості толерантності (у них яскраво виражена інтолерантність) проявляють ворожість, агресивність щодо тих, хто оточує, не бажають ураховувати думки, поради інших людей, вони відмовляються йти на поступки, нетерплячі, емоційно неврівноважені, у розмові використовують негативну лексику. Такі школярі не проявляють турботи до своїх близьких, до тих, хто їх оточує, не допомагають своїм однокласникам, сміються над ними і над їхніми помилками та неприємностями. Самооцінка таких дітей завищена, підтримують відносини з невеликою кількістю однокласників. У відносинах з однолітками часто виявляють агресивність, егоїзм, не пояснюючи причин власної поведінки і настрою. Їхні емоційні переживання часто мають негативне забарвлення, для них характерна відсутність емоційного відгуку на події взагалі та відсутність почуттів і переживань, пов’язаних з усвідомленням толерантних ціннісних орієнтацій зокрема.
Для виявлення зазначених рівнів нами було використано такі діагностичні методики: «Розклади картинки», «Будинок−Дерево−Людина», адаптований тест «Незакінчені речення», гру «Магазин», методики Дембо-Рубінштейна та «Новий однокласник», малюнки «Свято моєї сім’ї», «Надай допомогу», «Улюблена тварина», «Квітка-семицвітка».
Результати констатувального етапу експерименту засвідчили, що вихованість толерантності у молодших школярів є недостатньою: низький рівень характерний для 80,2 % досліджуваних, нижчий за середній рівень характерний для 14,8 % опитаних. Найменша кількість молодших школярів (5,0 %) вирізняється середнім рівнем вихованості толерантності. На жаль, жодна дитина не виявила високого рівня вихованості означеної якості. Проведене дослідження показало результати, які характеризують низький рівень інформаційно-когнітивного та інструментально-поведінкового критерію та частково рівень, нижчий за середній, – мотиваційно-ціннісного критерію.
Причинами низького рівня толерантності учнів початкових класів є несформованість у них знань про норми моралі і загальнолюдські цінності, умінь використовувати їх у різних видах діяльності; сприйняття поведінки іншої людини, неуміння розрізняти за переконаннями, національністю, мовою, культурою, звичаями, несформованість навичок і звичок толерантної поведінки, усвідомлених дій і вчинків, заснованих на конструктивних способах взаємодії, рівноправному спілкуванні, умінні слухати іншого, володіти собою; невміння учнями сприяти згуртуванню колективу, реалізації толерантних цінностей у ситуації вільного вибору. Аналіз тематики уроків та позакласних заходів також свідчить про недостатню увагу вчителів до процесу формування толерантних взаємостосунків учнів.
Таким чином, проведений аналіз виявив недостатню спрямованість сучасної початкової школи на формування толерантності молодших школярів, що зумовило впровадження у її навчально-виховний процес програми інтерактивного педагогічного спілкування.
У третьому розділі – «Експериментальне дослідження ефективності процесу виховання толерантності у молодших школярів засобами інтерактивного педагогічного спілкування» – теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено педагогічні умови виховання толерантності у молодших школярів в умовах інтерактивного педагогічного спілкування; розроблено модель означеного процесу та перевірено її ефективність.
Теоретично обґрунтовано модель виховання толерантності молодших школярів у процесі інтерактивного педагогічного (рис. 1), структурними компонентами якої є блоки: цільовий (мета, завдання); змістовий (сутнісна характеристика інтерактивного педагогічного спілкування як засобу виховання толерантності молодших школярів, педагогічні умови); операційний (форми, методи, засоби, спрямування, стилі, переконання) і результативний (критерії, рівні, очікуваний результат).
Аналіз та узагальнення результатів констатувального етапу експерименту, власний досвід практичної діяльності в початковій школі дозволив нам розробити комплекс педагогічних умов виховання толерантності у молодших школярів в умовах інтерактивного педагогічного спілкування:
– підготовка вчителів та батьків до виховання толерантності молодших школярів в умовах інтерактивного педагогічного спілкування;
– впровадження у навчально-виховний процес початкової школи поетапної програми виховання толерантності засобами інтерактивного педагогічного спілкування на уроках та в позакласній роботі;
– цілеспрямоване та активне використання змісту освітніх галузей та форм організації навчально-виховного процесу для формування в молодших школярів еталонів толерантного стилю життя.
Реалізація педагогічних умов була спрямована на допомогу кожній дитині в усвідомленні неповторності себе і особистості кожного однокласника; на формування й розвиток почуття згуртованості класного колективу; формування толерантних відносин між дітьми, що мають будь-які відмінності (національні, релігійні, статеві); вміння конструктивно поводитися під час конфлікту, розв’язувати його справедливо й без насильства. Упровадження педагогічних умов передбачало удосконалення процесу інтерактивного педагогічного спілкування на уроках та у позаурочній роботі.
Реалізація першої педагогічної умови – підготовка вчителів та батьків до виховання толерантності у молодших школярів в умовах інтерактивного педагогічного спілкування – активізувала теоретико-практичну підготовку вчителів до виховання толерантності через організацію інтерактивного спілкування та усвідомлення батьками відповідальності за моральне виховання своїх дітей. Цікавою формою виховання толерантності було запровадження «Днів національної культури». Разом із батьківським комітетом на початку навчального року планувалися позакласні заходи з вивчення культури тих народів, діти яких національностей навчаються у класі (один у місяць чи семестр). Заходи були масовими і передбачали спільну роботу класовода (вихователя) та учнів із батьками