ШТЕЙМІЛЛЕР ІРИНА ОЛЕКСІЇВНА НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АКУЛЬТУРАЦІЇ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ КЛАСИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу, методи наукового дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію й упровадження отриманих результатів.
У першому розділі «Теоретичні питання забезпечення акультурації іноземних студентів класичного університету» на основі аналізу наукової літератури визначено суть поняття «акультурація», розкрито специфіку процесу акультурації іноземних студентів у навчально-виховному процесі класичного університету, уточнено її структуру та зміст, теоретично обґрунтовано науково-методичне забезпечення акультурації іноземних студентів класичного університету.
З’ясовано, що поняття «акультурація» виникло як результат сполучення латинських слів: ad («до») і cultura («обробіток»). Уперше це поняття було використано в 1910 р. у науковому трактаті «Ілюстрована етнологія» німецьким ученим В. Крікенбергом для опису культурного обміну між племенами Південної Америки.
Принципово нові підходи до розуміння феномену акультурації сформувалися на етапі активізації інтересу науковців до цієї проблеми наприкінці ХХ ст., що було пов’язане з початком міграційного буму. Зокрема в 90-х р. ХХ ст. у наукових колах провідною стала теорія Дж. Беррі, у якій було виокремлено такі основні форми акультурації: асиміляція (переселенець повністю приймає цінності й культуру держави, у якій він живе, відмовившись від цінностей і культури рідної країни та намагаючись повністю «злитися» з місцевим населенням); сепарація (неприйняття, ігнорування людиною нової культури та дотримання в іншій країні норм і традицій рідної для неї культури); маргіналізація (відмова індивіда від традиційних для нього культурних цінностей, але водночас неприйняття ним цінностей і традицій чужої країни); інтеграція (орієнтація переселенця на спільні культурні цінності, які виявляються в процесі зіставлення та сполучення ним різних культур як специфічних соціальних явищ в інтеграційне ціле, у результаті чого людина ідентифікує себе як зі старою, так і з новою для неї культурами).
У сучасній науковій літературі під поняттям «акультурація» розуміється: процес сприйняття особистістю (або групою індивідів) комплексу культурних норм нерідної країни, у якій вона мешкає; процес взаємовпливу культур, у результаті якої одна культура повністю або частково приймається представниками іншої культури, як правило, менш розвинутої (С. Гуревич); процес зміни матеріальної культури, звичаїв і вірувань, що відбувається під час безпосереднього контакту та взаємовпливу соціокультурних систем (С. Левіт); форма міжкультурної комунікації; процес і результат взаємного впливу різних культур, при якому всі або частина представників однієї культури (культури-реципієнта) переймають норми, цінності та традиції іншої (культури-донора) (М. Василік).
Водночас науковці (Д. Балданова, О. Дем’яненко, Г. Леглер, Р. Ушканова та інші) констатують, що якщо раніше найкращою стратегією акультурації традиційно вважалася повна асиміляція людини з домінуючою культурою, то в останні десятиріччя в науковій літературі домінує з цього питання інша думка. Відповідно до неї в сучасному полікультурному суспільстві оптимальним варіантом акультурації є інтеграція. На підставі вищевикладеного зроблено висновок про те, що в контексті дослідження акультурацію доцільно розуміти як процес і результат успішного пристосування людини до умов життєдіяльності в новому для неї соціокультурному середовищі, що передбачає інтегративне поєднання нею норм, традицій, цінностей рідної й нової для неї культури на основі відчуття власної бікультурної чи мультикультурної ідентичності.
Як свідчить аналіз наукової літератури, акультурація як багатогранний феномен є важливим об’єктом вивчення різних наук, чільне місце серед яких посідає педагогіка. Це пояснюється тим, що одним зі шляхів підвищення ефективності процесу акультурації особистості є система освіти. У світлі цього викладачам класичного університету необхідно забезпечувати іноземним студентам кваліфікований педагогічний супровід процесу акультурації, яка має реалізовуватися на засадах інтеграційної стратегії.
У процесі проведення дослідження було також з’ясовано, що акультурація іноземних студентів у навчально-виховному процесі класичного університету має свою специфіку, що значною мірою зумовлено характерними рисами самої університетської освіти. Так, у науковій літературі (В. Бакіров, С. Квіт, К. Корсак, О. Мещанінов та інші) зазначається, що важливими ознаками класичного університету є наявність розвинутої інфраструктури наукових і науково-виробничих підприємств і установ, а також високий рівень кадрового й матеріально-технічного забезпечення освітньої діяльності. Упродовж десятиріч або навіть століть в університетах склались унікальні корпоративні традиції, широко реалізуються ідеї демократизму, самоврядування й автономності, а також можливості здійснення системної, насиченої, диверсифікованої позанавчальної діяльності, що дозволяє говорити про ці навчальні заклади як осередки високої моральності й духовності.
На підставі вищевикладеного зроблено висновок про те, що сучасний класичний університет має значні можливості (дидактичні, виховні, розвивальні, наукові тощо) для забезпечення успішної акультурації іноземних студентів. Ці можливості необхідно повною мірою використовувати під час організації педагогічної взаємодії між викладачами та іноземцями, які навчаються в цьому виші.
Другий аспект, який надає акультурації іноземних студентів у навчально-виховному процесі класичного університету специфічного забарвлення, є вікові характеристики молодих людей. Як відомо, студентський вік припадає переважно на період пізньої юності або ранньої дорослості (17-23 роки). У дисертації доведено, що характерні вікові особливості студентської молоді (оптимум чутливості всіх аналізаторів, інтелектуальна зрілість, громадська активність, інтерес до культурознавчих і світоглядних проблем, інтенсивний розвиток самосвідомості, моральних та естетичних почуттів тощо) є сприятливим фактором для забезпечення успішної акультурації іноземних студентів.
Установлено, що на результативність акультурації вихідців із різних країн у навчально-виховному процесі класичного університету значною мірою впливає також ступінь відмінностей між звичним для іноземних студентів соціокультурним середовищем і тим середовищем, у яке вони потрапляють після вступу до українського класичного університету. З’ясовано, що інтенсивність прояву в іноземних студентів різнопланових проблем (кліматичних, побутових, харчових, психологічних, освітніх, комунікативних, соціокультурних, безпеки тощо), а також особливості процесу соціокультурної адаптації в різних студентів переважною мірою залежать від культури країни їхнього походження, етнічної належності, знання мови, якою відбувається навчання та спілкування з іншими людьми, а також від того, до представників колективістської чи індивідуалістської культури вони належать.
Важливо відзначити, що у процесі проведення дослідження було уточнено структура та зміст акультурації іноземних студентів. Так, першим компонентом є мотиваційно-цільовий. Його реалізація спрямована на формування в іноземних студентів сталої мотивації щодо опанування мови, традицій, правил поведінки й інших складників нової для них культури, на чітке визначення як викладачами, так і самими студентами послідовності відповідних цілей, що мають бути осмислені та прийняті на індивідуальному рівні іноземцями. Важливість цього компонента пояснюється тим, що, за висновками науковців (В. Кремень, М. Мешков, Н. Ткачова та інші), саме в мотивах і цілях найбільш чітко проявляється системний характер психічної складової людини, тобто вони виступають інтегральними формами відбиття психічної сфери особистості.
Другим компонентом акультурації іноземних студентів є когнітивно-діяльнісний, упровадження якого передбачає засвоєння ними необхідних для успішного здійснення процесу акультурації знань і вмінь, а також накопичення досвіду різних видів діяльності, що забезпечує успішне опанування особистістю нової для неї культури. У цьому контексті насамперед важливо забезпечити опанування студентами мови навчання, оволодіння ними потрібною інформацією стосовно всіх аспектів організації навчання й побуту, знаннями про історію України як країну проживання, а також про її культурні, правові, політичні, соціальні й моральні основи. Крім того, як підкреслюють науковці (Л. Білик, В. Лаппо, А. Павко та інші), для підвищення ефективності процесу акультурації іноземних студентів необхідно забезпечити оволодіння ними такими групами вмінь: інформаційно-аналітичними (уміння самостійно шукати, аналізувати, добирати, трансформувати, зберігати, адекватно оцінювати та тлумачити соціокультурну інформацію тощо); комунікативно-організаційними (уміння організовувати комунікативний контакт із носіями іншої культури, підтримувати з ними розмову тощо); оцінно-рефлексивними (адекватно оцінювати різні об’єкти та явища культури, грамотно здійснювати самоаналіз і самоконтроль перебігу та результатів процесу акультурації тощо); соціокультурними (уміння грамотно використовувати вербальні й невербальні засоби спілкування в умовах міжкультурної комунікації, адекватно тлумачити комунікативні сигнали своїх партнерів тощо).
Третім компонентом акультурації є ціннісно-орієнтаційний, який передбачає формування в іноземних студентів сталого позитивного емоційно-ціннісного ставлення до національної культури країни проживання, засвоєння її провідних соціальних цінностей, оволодіння специфічною національною емоційною культурою. Значущість цього компонента пояснюється тим, що стимулювання відчуття позитивних емоцій, почуттів під час залучення до нової культури, розвиток ціннісних ставлень до різних об’єктів та аспектів діяльності активізує переживання іноземними студентами позитивного ставлення до предметів і явищ соціокультурного характеру, а це значно полегшує процес акультурації.
У процесі здійснення наукового пошуку було визначено, що четвертим компонентом акультурації іноземних студентів є контрольно-коригувальний. Цей компонент вимагає організацію якісного контролю й аналізу з боку викладачів, а також самоконтролю й самоаналізу з боку іноземних студентів перебігу й поточних результатів процесу акультурації, а за необхідності – унесення в цей процес відповідних змін. Важливість цього компонента пояснюється тим, що реалізація грамотно організованого контролю перебігу й результатів акультурації іноземних студентів дозволяє систематично визначати стан цього процесу, робити поточні висновки про ефективність ужитих педагогічних заходів, а за необхідності – своєчасно вносити в педагогічну взаємодію відповідні корективи.
З метою надання іноземним студентам ефективної педагогічної підтримки в процесі їхньої акультурації виникає потреба в розробленні й реалізації на практиці відповідного науково-методичного забезпечення цього процесу. У контексті дослідження під науково-методичним забезпеченням акультурації іноземних студентів у навчально-виховному процесі класичного університету розуміється блочна теоретико-методична система, упровадження якої сприяє успішному опануванню ними нової культури як необхідної передумови їхнього професійного й особистісного становлення. З урахуванням уточненої структури та змісту акультурації іноземних студентів було визначено й теоретично обґрунтовано, що ця система включає чотири блоки, кожний з яких дає змогу успішно реалізувати на практиці відповідний компонент зазначеного феномену.
Так, перший блок включає тексти опорних лекцій різними мовами, фрагменти документальних і художніх фільмів, мультимедійні матеріали, комплекти фотографій, малюнків, копій історичних документів, методичні рекомендації щодо проведення музейних екскурсій тощо. Упровадження цього блоку забезпечує реалізацію на практиці мотиваційно-цільового компонента акультурації іноземців. Другий блок науково-методичного забезпечення містить у собі підбірки газетних і журнальних статей, словники, довідники, енциклопедії, наукову та науково-популярну літературу з історії України, роздаткові картки з текстами скоромовок та прислів’їв, збірки казок, дум та інших творів народної творчості, методичні матеріали щодо проведення дискусійних заходів тощо. Цей блок змістовно пов’язаний з когнітивно-діяльнісним компонентом акультурації іноземних студентів у навчально-виховному процесі класичного університету.
Третій блок науково-методичного забезпечення поєднує в собі комплекти спеціальних завдань, набори репродукцій картин, фотографій, колекції народних костюмів різних історико-етнографічних регіонів України, зразки вишиванок, фонотеку народних пісень, різні предмети українського побуту, збірки сценаріїв українських народних свят, методичні матеріали щодо проведення виховних заходів тощо. Даний блок спрямований на ефективне забезпечення ціннісно-орієнтаційного компонента акультурації іноземних студентів. Четвертий блок включає в себе тексти з описом методів діагностики, діагностичних процедур та методик, пам’ятки з описом алгоритму складання програм самовиховання, зразки програм самовиховання й акультураційних портфоліо, методичні матеріали з різних питань організації діагностування для стану акультурації майбутніх фахівців тощо. Зазначений блок дає змогу активізувати реалізацію контрольно-коригувального компонента акультурації іноземців.
Кожний з указаних блоків науково-методичного забезпечення акультурації іноземних студентів реалізується в навчально-виховному процесі класичного університету за допомогою відповідного методичного інструментарію.
У другому розділі «Експериментальна перевірка науково-методичного забезпечення акультурації іноземних студентів у класичному університеті» розглянуто основні питання організації та проведення педагогічного експерименту, схарактеризовано процес реалізації обґрунтованого науково-методичного забезпечення акультурації іноземних студентів у класичному університеті, проаналізовано результати експериментальної роботи.
З метою перевірки ефективності теоретично обґрунтованого науково-методичного забезпечення акультурації іноземних студентів у навчально-виховному процесі класичного університету було організовано й проведено педагогічний експеримент упродовж 2013-2015 рр. на базі Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Луганського національного університету імені Тараса Шевченка та Сумського державного університету.
Для участі в експерименті було створено дві експериментальні групи: Е1 (214 студентів) та Е2 (216 студентів), а також дві контрольні групи: К1 (217 студентів) і К2 (213 студентів). При цьому до складу груп Е1 та К1 увійшли іноземні студенти з Китаю, Індії, Пакистану та інших країн, для яких характерний колективістський тип культури. Групи Е2 і К2 об’єднали студентів з арабських (Алжир, Йорданія, Лівія, Ірак) та інших країн (Ізраїль, Нігерія), що відносяться до представників індивідуалістського типу культури. В експерименті брали участь також 56 викладачів і 37 кураторів.
Експеримент проводився в три етапи: констатувальний, формувальний і контрольний.
На першому етапі визначався вихідний рівень акультурації студентів експериментальних і контрольних груп. Як свідчать отримані дані, цей рівень у членів усіх груп був недостатнім для успішного навчання й ефективної життєдіяльності в українському суспільстві.
На формувальному етапі в експериментальних групах реалізовувалася система науково-методичного забезпечення акультурації іноземних студентів у навчально-виховному процесі класичного університету. У контрольних групах процес акультурації відбувався за допомогою традиційних для класичного університету методів і форм виховання.
Для успішної реалізації мотиваційно-цільового компонента акультурації іноземних студентів у класичному університеті їм було прочитано цикл лекцій на такі теми: «Київська Русь як предтеча сучасної України», «Запорізька Січ як унікальний український феномен» тощо. Було також проведено кураторські години на теми: «Українські обрядові пісні», «Основні символи та традиції українського народу» тощо. Під час проведення цих заходів активно використовувалися матеріали першого блоку науково-методичного забезпечення: картини, малюнки, копії історичних документів, фрагменти художніх фільмів і мультимедійні матеріали, що стимулювали підвищення інтересу іноземців до української культури та формування в них мотивації до акультурації.
У процесі здійснення експериментальної роботи іноземним студентам, які навчалися на підготовчому відділенні, демонструвалися фільми й інші мультимедійні матеріали про різні важливі історичні події в житті українців і найбільш відомі феномени вітчизняної культури. Для стимулювання мотивації іноземних студентів до успішної акультурації з ними систематично проводились індивідуальні та групові бесіди з метою пояснення, наскільки важливо їм докладати активних зусиль для опанування мови, традицій нової для них країни, сталих правил поведінки в українському суспільстві. Для іноземців також організовували культпоходи до музеїв, театрів, художніх галерей, де вони могли наочно ознайомитися з давніми та сучасними шедеврами різних видів українського мистецтва.
З метою подальшого поглиблення інтересу іноземних студентів до історії та культури українського народу, розвитку їхньої мотивації до успішної акультурації організовувалися також екскурсії по місту, у якому вони навчаються, з відвідуванням найбільш відомих і цікавих пам’яток історії, а також поїздки до інших міст. Під час проведення експерименту іноземні студенти були також учасниками різноманітних фольклорних конкурсів, етнофестивалів і свят.
Крім того, під час поїздки молодих людей на Західну Україну було організовано екскурсію до Музею писанки в Коломиї, в якому зібрана найбільша в Україні колекція крашанок, писанок і дряпанок, а також інших творів народного мистецтва з різних областей України. Іноземні студенти залучалися також до участі у відзначенні важливих національних свят і подій (День Незалежності, День Конституції тощо). Наприклад, у День Незалежності України деякі іноземні студенти відвідали Парад вишиванок, який щорічно проходить у цей день у Києві.
З метою забезпечення мотиваційно-цільового компонента акультурації іноземних студентів як викладачами, так і самими студентами приділялася значна увага чіткому визначенню послідовності відповідних цілей, що мають бути осмислені та прийняті на індивідуальному рівні іноземцями. При цьому вказані цілі формулювались у діагностичній формі, тобто в такій формі, що дозволяє і викладачеві, і студентові чітко з’ясувати, чи досягнута поставлена мета.
Когнітивно-діяльнісний компонент акультурації іноземних студентів у класичному університеті передбачав насамперед оволодіння ними мови навчання та спілкування, а також знаннями соціокультурного характеру. Тому чільне місце під час використання матеріалів другого блоку науково-методичного забезпечення відводилось автентичним текстам, наприклад газетним і журнальним статтям. Крім того, іноземні студенти регулярно читали різні твори народної творчості (казки, думи тощо), вивчали скоромовки і прислів’я із подальшим обговоренням їх смислу.
Викладачі значну увагу приділяли тому, щоб у процесі аудиторної діяльності іноземці не тільки засвоювали нову для них мову на рівні граматичних і лексичних правил, але й намагались обирати найбільш точні та прийнятні для конкретної мовної ситуації мовні засоби. Варто також підкреслити, що під час відбору навчальних матеріалів перевага віддавалася тим із них, які мали соціокультурну спрямованість.
Оволодіння культурою передбачало засвоєння іноземними студентами відповідних груп умінь: інформаційно-аналітичних, комунікативно-організаційних, оцінно-рефлексивних і соціокультурних. При цьому широко застосовувалися різні активні форми й методи навчання: рольові й ділові ігри, тренінги, інсценування фрагментів певних творів тощо.
Наприклад, у контексті формування вмінь першої групи майбутні фахівці повинні були проаналізувати описану в тексті ситуацію й оцінити її з позиції провідних цінностей української національної культури. Їм також пропонувалися завдання такого типу: моделювалася певна життєва проблемна ситуація, стосовно якої іноземний студент мав розробити свій варіант дій чи поведінки з урахуванням ментальних особливостей українців.
Для відпрацювання комунікативно-організаційних умінь іноземні студенти брали участь у різноманітних змодельованих ситуаціях комунікації з українцями. Наприклад, їм пропонували обговорити такі ситуації: дізнатися, як пройти до бажаного місця; обмінятися думками з партнером стосовно певного твору етнохудожньої культури тощо.
Крім того, майбутні фахівці організували спільну роботу з іншими членами групи з метою виконання того чи іншого спільного завдання. Для відпрацювання оцінно-рефлексивних умінь студенти мали здійснювати процес самоаналізу своїх навчальних успіхів і стану акультурації та фіксувати власні результати та враження, щоб можна було виявити динаміку в цьому процесі.
Важливо зазначити, що формуванню вищевказаних знань і вмінь приділялася значна увага не тільки під час проведення обов’язкових занять, але й під час організації позааудиторної діяльності іноземних студентів. При цьому застосовувалися різні методи та форми роботи.
Так, проводилися кураторські години, у тому числі на такі теми: «Що треба робити в надзвичайних ситуаціях?», «Твій розпорядок дня», «Правила етикету в українському суспільстві» тощо. Для студентів було прочитано також такі лекції: «Вплив процесу акультурації на професійне становлення майбутніх фахівців», «Суть корпоративної культури та її формування в класичному університеті», «Організація професійного самовиховання іноземних студентів в умовах класичного університету» тощо.
Когнітивно-діяльнісний компонент акультурації іноземних студентів передбачав накопичення ними досвіду різних видів (репродуктивної, продуктивної, творчої) діяльності, що забезпечувало успішне опанування молодими людьми нової для них культури. Так, під час проведення експерименту зразками репродуктивної діяльності соціокультурного характеру для іноземних студентів були такі: вивчення традиційних привітань і прощань відповідною мовою, виконання віршів, українських народних пісень тощо. Продуктивна діяльність соціокультурного характеру реалізувалася шляхом комунікативних тренінгів, написання переказів запропонованих творів тощо. До прикладів творчої діяльності соціокультурного характеру можна віднести спілкування іноземців із різними людьми в реальних умовах життєдіяльності, створення художніх творів у національному українському стилі тощо.
Значна увага під час проведення експерименту приділялася також забезпеченню ціннісно-орієнтаційного компонента акультурації іноземних студентів у класичному університеті. З цією метою використовувались відповідні матеріали третього блоку навчально-методичного забезпечення. Зокрема, для активізації процесу формування емоційно-ціннісних ставлень іноземні студенти залучалися до виконання спеціальних завдань, що не тільки забезпечували ефективне формування в молодих людей необхідних мовних знань і вмінь, але й спонукали їх до відповідних емоційних переживань.
Для формування в іноземних студентів сталого позитивного емоційно-ціннісного ставлення до здобутків української національної культури широко застосовувалися твори мистецтва. Наприклад, студентам пропонувалося описати зовнішність і психологічний стан героїв на представлених картинах.
Формування в іноземних студентів позитивного емоційно-ціннісного ставлення до національної української культури відбувалося також під час організації позааудиторної роботи в університеті. Для досягнення цієї мети проводилися різні виховні заходи, наприклад, кураторські години на такі теми: «Історія українського віночка», «Народна пісня в історії українського народу», «Вишиванка як важливий символ української культури» тощо.
Під час проведення експериментальної роботи студентів також залучали до участі в різних диспутах, наприклад, на такі теми: «Чи повинен іноземний студент опановувати культуру країни перебування?», «Як впливає процес акультурації на формування самосвідомості людини?», «Чи треба намагатися узгоджувати основні суспільні цінності традиційної для вас культури та культури українського народу?» тощо. Такі диспути дозволяли іноземцям краще сформулювати свою позицію стосовно того, наскільки пов’язані між собою процес акультурації і процес професійного й особистісного становлення майбутнього фахівця в класичному університеті, а як наслідок – більш усвідомлено та цілеспрямовано ставитися до процесу власної акультурації, рефлексувати всі зміни, що відбуваються в їхній самосвідомості й поведінці.
Для активізації формування в іноземних студентів позитивного емоційно-ціннісного ставлення до української культури та полегшення процесу їхньої акультурації організовувалося багато різних виховних заходів, які проводилися спільними зусиллями іноземних та українських студентів. Зокрема проводилися різноманітні спортивні змагання з футболу, баскетболу та інших видів спорту, причому до складу кожної команди входили як іноземні, так і українські студенти.
Крім того, куратори академічних груп докладали значних зусиль для створення неформальних груп за інтересами, до складу яких входили представники різних країн. Наприклад, функціонували групи прихильників шахів, філателії, музики певного стилю тощо.
Неформальне спілкування іноземних та українських студентів із питань, які їх цікавили, сприяло збагаченню словникового запасу іноземців, розширенню їхнього особистісного досвіду спілкування з різними людьми, отриманню сильних позитивних вражень від власного хобі та спілкування зі своїми однодумцями. З метою формування в іноземних студентів позитивного емоційно-ціннісного ставлення до української культури проводилися також вечори знайомств, концерти народної музики, зустрічі зі знаними фахівцями в галузі української культури.
Іноземні студенти залучалися також до участі в різних виховних заходах у національному стилі. Наприклад, значний інтерес у них викликали вечорниці, під час проведення яких вони співали українські пісні, танцювали, а також брали участь у народних іграх і забавах. До вподоби іноземцям були майстер-класи, що організовувалися під керівництвом фахівців, які працюють у народному стилі.
З метою формування в іноземних студентів сталого позитивного емоційно-ціннісного ставлення до національної української культури, засвоєння її провідних соціальних цінностей молоді люди залучалися також до волонтерської діяльності: організовували зустрічі та супровід протягом декількох днів інших іноземних студентів, які приїжджали до України вперше, збирали разом з українськими студентами подарунки для дітей із дитячого будинку тощо. Така суспільно корисна праця забезпечувала активізацію процесу особистісного самовизначення людини, у тому числі в культурному плані, а також підштовхувала її до визначення своїх преференцій у сфері духовних цінностей на основі власної етнічної ідентифікації.
Для успішної реалізації контрольно-коригувального компонента акультурації іноземних студентів класичних університетів здійснювався аналіз викладачами та самоаналіз іноземцями поточних результатів процесу акультурації. У свою чергу, це вимагало використання визначених раніше матеріалів четвертого блоку навчально-методичного забезпечення.
Для вдосконалення цього процесу майбутнім фахівцям надавалася допомога в розробці й реалізації на практиці відповідної програми самовдосконалення. Крім того, іноземним студентам рекомендувалося систематично збирати матеріали для так званого акультураційного портфоліо – теки з різними матеріалами, у яких фіксувалися індивідуальні досягнення на шляху акультурації. Іноземців також навчали відповідних діагностичних процедур, які допомагали їм грамотно визначити свої успіхи та недоліки під час здійснення акультураційного процесу, а також вносити в цей процес відповідні зміни.