ТИМОШКО Ганна Миколаївна СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ РЕЗЕРВУ КЕРІВНИКІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДО УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання і гіпотезу дослідження; охарактеризовано методологічні й теоретичні підходи, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, наведені дані їх апробації та впровадження.
У першому розділі – “Теоретичні засади підготовки резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінської діяльності” висвітлено історико-педагогічний аналіз розвитку теорії внутрішньошкільного управління та її структурні компоненти, педагогічний менеджмент у системі підготовки резерву керівників. Охарактеризовано зміст і структуру готовності резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінської діяльності.
Аналіз розвитку теорії та практики внутрішньошкільного управління дозволив виділити чотири етапи її становлення. Перший – накопичення знань у галузі управління школою. У нашому дослідженні він охоплює великий період – від братських шкіл ХVІ – ХVІІ ст. і до початку 20-х років ХХ ст. Другий етап – 20-40-і роки ХХ ст. Саме в цей час починає формуватися теорія внутрішньошкільного управління. Відповідно до освітньої парадигми шкільної освіти 20-х років ХХ ст. їй були притаманні орієнтація на потреби життя, розвиток національної школи, забезпечення демократичних і колегіальних засад управління, залучення до внутрішньошкільного управління учнів і вчителів, взаємодія шкільних ланок внутрішньошкільного управління та відділів народної освіти й шкільної інспекції.
Для розвитку теорії внутрішньошкільного управління наступного десятиліття характерними були такі особливості: зміст внутрішньошкільного управління суворо детермінувався партійними та урядовими постановами, мета, завдання, зміст, форми, методи внутрішньошкільного управління були уніфіковані згідно із загальною метою освітньої реформи 30-х років ХХ ст. у СРСР; утверджувалися ідеї авторитарності й упередженого контролю за діяльністю вчителів; увага науковців концентрувалася на управлінській діяльності директорів і завучів, її видах і формах; визначався зміст внутрішньошкільного контролю і методичної допомоги вчителям.
На ІІІ етапі – 50-60-ті роки ХХ ст. – школознавство почало оформлятися в окрему, самостійну галузь педагогічної науки, що охоплювала як питання внутрішньошкільного управління, так і управління школою органами місцевої та центральної влади. Для зазначеного етапу характерною була наявність великої кількості публікацій, у яких висвітлювався досвід роботи керівника школи, шкільного інспектора, районних (міських) відділів освіти з підвищення ефективності внутрішньошкільного управління. У цей період з’являються перші спроби наукового узагальнення теорії внутрішньошкільного управління (дисертаційні дослідження В.Сухомлинського, М.Вшивцева, Г.Дмитрієва та ін).
Четвертий етап – починаючи з 70-х років ХХ ст. і до теперішнього часу – можна вважати етапом “теоретичної акумуляції”. Він характеризується поглибленням теорії управління освітою, створенням і поступовим конструюванням складних моделей управління (Є.Березняк, В.Бондар, В.Маслов, Л.Даниленко, М.Дарманський, Л.Калініна, Н.Клокар, Л.Карамушка, Ю.Конаржевський, В.Луговий, Н.Островерхова, В.Пікельна, Н.Протасова, М.Поташнік, П.Худомінський, Р.Шакуров, Т.Шамова та ін.). У ці роки розробляється категоріальний апарат теорії внутрішньошкільного управління. На цьому етапі саме в 90-ті рр., роки становлення і розвитку суверенної України, питання професійної готовності керівників до управління загальноосвітніми навчальними закладами інтенсивно розробляються на методологічному, теоретичному і частково технологічному рівнях.
Аналіз джерельної бази та нормативно-правових документів про шкільну освіту засвідчив, що внутрішньошкільне управління розглядається як специфічна складова соціального управління. Про це, зокрема, свідчить розкриття суті понять “управління”, “управлінський цикл”, “інформація”, “організаційна структура управління школою”, визначення загальних і специфічних функцій і методів управління, зміст підготовки до управлінської діяльності тощо. У багатьох публікаціях розкрито особливості управління загальноосвітніми навчальними закладами в цілому та окремих напрямів управлінської діяльності (фінансово-господарська, інформаційна, організаторська, координаційна та інші), виховання і розвитку учнів, творчого потенціалу педагогічних кадрів.
У дисертаційному дослідженні наголошується, що розвиток теорії і практики управління в системі освіти зумовив появу у 80-90-х роках ХХ ст. педагогічного менеджменту – науки і мистецтва управляти. Педагогічний менеджмент увібрав прогресивні ідеї теорії внутрішньошкільного управління, а також людиноцентровані традиції світової та вітчизняної педагогічної думки і є якісно новим рівнем теорії управління загальноосвітніми навчальними закладами в сучасних умовах. У теорії менеджменту вважається, що успіх колективу залежить передусім від реалізації особистісно значущих цілей, тому цілепокладання є вихідною установкою управлінської діяльності, її стрижнем. Оскільки управління загальноосвітніми навчальними закладами в сучасних умовах розглядається як специфічна професійна діяльність, у процесі дослідження визначено зміст, структуру підготовки резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів до професійної управлінської діяльності. Її метою є формування готовності резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінської діяльності, що визначається нами як особистісне цілісне новоутворення, як інтегративна якість особистості. У структурі готовності виділяються ціннісно-мотиваційний і особистісний, когнітивно-пізнавальний і операційний компоненти, взаємодія яких забезпечує ефективне управління загальноосвітнім навчальним закладом.
За результатами аналізу наукових досліджень зроблено висновок про те, що управлінська діяльність керівника загальноосвітнього навчального закладу є поліфункціональною, що зумовлює взаємозв’язок різних складових системи їх підготовки. З цією метою була створена “Школа резерву керівних кадрів”, основою якої стало забезпечення майбутніх керівників знаннями закономірностей, принципів, функцій, форм і методів внутрішньошкільного управління, їх практичне освоєння.
У другому розділі “Наукове обґрунтування та експериментальна апробація моделі системи підготовки резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінської діяльності” теоретично обґрунтовано модель системи підготовки резерву керівників, розкрито процес формування готовності резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінської діяльності з урахуванням регіональних особливостей і потреб.
У процесі дослідження виявлено низку проблем, які впливають на відбір претендентів на посаду директора загальноосвітнього навчального закладу та ефективність його подальшої роботи. Найважливіші з них: зростання функціональних обов’язків директора сучасної школи; невідповідне інформативне і навчально-технічне забезпечення школи; велика плинність керівних кадрів через їх недостатню підготовленість до управлінської діяльності в школах різних типів, особливо малокомплектних і комплексах “школа-сад”(яких на Чернігівщині понад 250); незабезпеченість своєчасної та якісної підготовки резервного складу керівних кадрів і, з іншого боку, зростання ролі і функцій освіти в суспільстві, модернізація розвитку галузі, зміна змісту та підходів до організації навчання і виховання в процесі реформування системи освіти.
Щоб розв’язати проблеми кадрового забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів області висококваліфікованими і перспективними керівниками необхідно було розробити наукове обґрунтування цього складного і тривалого процесу.