ШУЛЬГА ЛАРИСА АНАТОЛІЇВНА Метод переконування особистісно орієнтованого виховання молодших школярів

Краткое содержание

У вступі обгрунтовані актуальність і доцільність дослідження, сформульовані об’єкт, предмет, мета роботи, завдання, методологічна основа, методи дослідження, розкрито його наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, вказана апробація результатів дисертації.
У першому розділі - Метод переконування: сутність та шляхи реалізації у виховному процесі - розглянута сутність методу переконування і місце в наявних на сьогодні класифікаціях методів виховання, проаналізовано основні його складові компоненти та засоби, особливості формування моральних переконань у дітей молодшого шкільного віку, вихідні теоретичні положення та концептуальні засади особистісно орієнтованого підходу.
Метод переконування має досить тривалу історію. На різних етапах розвитку суспільства його зміст і вага в загальній системі виховних методів були неоднозначними і залежали від пануючих у суспільстві, а отже і в педагогічній науці, поглядів. Узагальнення аналізу підручників з педагогіки (тих, що використовувалися за радянських часів і сучасних), результатів наукових досліджень, котрі стосуються досліджуваної нами проблеми, дозволило зробити висновок, що фахівці по-різному трактують суть методу переконування, а саме: як прямий вплив на свідомість учнів за допомогою словесних засобів (С.Збандуто, О.Вишневський, М.Наумов, І.Мар’єнко, І.Огородніков, М.Фіцула); управління індивідуальною і колективною діяльністю та поведінкою школярів (Ю.Рівес); безпосередній вплив не тільки на свідомість, а й на почуття і поведінку вихованців (М.Гончаров, Б.Єсипов, Ф.Корольов); звернення до свідомості вихованців з метою формування нових переконань і доведення хибності стихійно сформованих поглядів (В.Галузяк, М.Сметанський, В.Шахов, В.Коротов); засіб доведення істинності ідей, положень, оцінок, вчинків, поглядів для формування світоглядних, моральних, правових, естетичних уявлень, які визначають вибір вчинків і поведінки (Б.Ліхачов, В.Плавич).
Незважаючи на таке розмаїття підходів, важливу роль у роз’ясненні сутності методу переконування їх автори відводять знанням. Водночас існує точка зору, згідно з якою у переході цих знань до складу особистісних утворень, перетворенні на основу для формування у дитини власних ціннісних уявлень непересічне значення надається процесам ціннісного сприйняття знань, що засвоюються. Отже, між рівнем інформованості та моральним спрямуванням людини не існує прямого зв’язку. Для того, щоб знання перетворилося на переконання, стало мотивом діяльності, воно має бути емоційно пережите особистістю.
Досить глибоко ця проблема набула висвітлення в роботах Г.Залеського. На його думку, система знань, що підлягають засвоєнню, а також практичні уміння і способи поведінки можуть виступати для учня в двох аспектах: пізнавальному і в ціннісному до них ставленні. У першому випадку, знання є річчю в собі, об’єктом, що підлягає тільки пізнанню: теоретичний і фактичний зміст може бути засвоєний. У другому, знання постають перед учнем як річ для нього, розглядаються в їх ціннісному значенні: чи потрібно (і в яких саме випадках) використовувати ці знання для власної діяльності.